Міжнародні економічні організації

Тема 4 Міжнародні економічні організації

Питання для обговорення:

1. Поняття та види міжнародної економічної організації та її правовий статус.
2. Міжнародні економічні організації в системі ООН.
3. Європейський Союз в системі міжнародних відносин.
4. Регіональні економічні організації на пострадянському просторі.

1.

Характерною рисою сучасного світового  співтовариства є глобалізація міжнародних  економічних відносин, а також  взаємозалежність їх учасників. Унаслідок  цього необхідною умовою реалізації економічного потенціалу будь-якої держави  є її участь у діяльності світового господарства.

Зважаючи на це, Основні напрями  зовнішньої політики України, затверджені  Постановою Верховної Ради України. Одним із головних завдань зовнішньої політики нашої країни визначили включення її національного господарства до світової економічної системи.

Важливим елементом зазначеної системи є міжнародні організації, через які здійснюється міжнародне співробітництво в усіх напрямах. Нині у світі нараховується понад 4 тис. міжнародних організацій, з  яких понад 300 — міжурядові. Міжнародні економічні організації (МЕО) є різновидом міжнародних організацій і інституційними механізмами координації та регулювання  співробітництва практично в  усіх галузях міжнародних економічних  відносин. Зазначена роль МЕО робить співробітництво з ними одним  із головних чинників, який є об’єктивно необхідним для реалізації як завдання, встановленого в Основних напрямах, так і економічного розвитку нашої  країни в цілому.

У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним укладення  лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних перевезень, будівництва  тощо) на основі багатосторонніх міжнародних  економічних відносин.

Один з ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва  — створення міжнародних економічних  організацій, покликаних сприяти укладенню  багатосторонніх договорів, формуванню міжнародних механізмів з нагляду  і контролю за їх виконанням, розробленню  та встановленню норм, спрямованих  на правове регулювання міжнародних  економічних відносин, та ін. Перші  міжнародні економічні організації (комісії, спілки, комітети, асоціації) виникли  ще у XIX ст. Так, були створені комісії  з питань експлуатації міжнародних  річок, таких як Рейн (1814 р.) і Дунай (1856 р.), Всесвітня поштова спілка (1874 р.), Міжнародний комітет мір та ваг (1875 р.), Міжнародна асоціація залізничних конгресів (1885 р.) та ін.

Активно відбувався процес створення  міжнародних організацій і після  Другої світової війни, коли на Землі, поряд з капіталістичною, виникла  соціалістична система. 24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна, міждержавна  організація — Організація Об’єднаних Націй, основними цілями якої є підтримання  міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на основі поважання  принципу рівноправності і самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва  в розв’язанні міжнародних проблем  економічного, соціального, культурного  і гуманітарного характеру.

Історія розвитку міжнародних відносин, створення міжнародних організацій  дає можливість залежно від певного  історичного періоду провести відповідне їх угрупування. Так, відомо, що виникнення і розвиток капіталістичної і  соціалістичної систем зумовили необхідність створення в їх межах відповідних  міжнародних організацій. Головною у системі соціалістичних країн  була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Як уже зазначалося, процеси, що відбувалися у 80—90-х роках XX ст. у багатьох соціалістичних країнах, привели до припинення існування РЕВ.

Система капіталістичних держав, які  нині називають розвинутими, була представлена, наприклад, Європейським Економічним  Співтовариством (ЄЕС).

Національно-визвольний рух у багатьох країнах значно змінив політичну  карту світу, спричинив розпад колоніальної системи, виникнення на її руїнах десятків самостійних та незалежних держав. Такі держави з’явилися в Азії, Африці і Латинській Америці. Більшість  із них ще слабко економічно і політично  розвинуті, а в багатьох із них  продовжується боротьба із залишками  колоніалізму і неоколоніалізму, ці країни створюють різні регіональні  і передусім економічні організації. Так, 25 країнами були створені Латиноамериканська економічна система, а також Комітет  з розвитку і співробітництва  країн Карибського басейну, до складу якого входили такі країни, як Барбадос, Співдружність Багамських Островів, Куба, Гренада, Гайана, Гаїті, Домініканська  Республіка, Ямайка, Тринідад і Тобаго. До цієї групи міждержавних економічних  організацій слід віднести створене у 1975 р. Економічне співтовариство держав Західної Африки, Латиноамериканську асоціацію інтеграції та ін.

Отже, перший найбільш узагальнений поділ  міжнародних організацій за так  званим організаційним принципом дає можливість виділити їх чотири групи:

1) універсальні міжнародні організації,  членами яких є держави різних  соціально-економічних систем;

2) міжнародні  організації, членами яких були  соціалістичні країни;

3) міжнародні організації, які  об’єднують розвинуті (капіталістичні) країни;

4) міжнародні регіональні організації,  до складу яких входять, як  правило, країни, що розвиваються.

У літературі має місце й інша класифікація, коли міжнародні економічні організації поділяються на три  групи:

1. міжнародні економічні організації в системі ООН;
2. міжнародні економічні організації, які не входять до системи ООН;
3. регіональні економічні організації.

Класифікацію міжнародних економічних  організацій можна продовжити і  в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної  міжнародної організації, як ООН, можна  виділити дві підгрупи. Перша —  спеціалізовані установи ООН і друга  — допоміжні органи ООН, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Організацію Об’єднаних Націй з  промислового розвитку, а до другої — Конференцію з торгівлі та розвитку.

Крім цього, можна ділити міжнародні економічні організації залежно  від напряму міжнародного економічного співробітництва. Нині можна виділити такі найважливіші напрями: співробітництво у галузі міжнародної торгівлі; співробітництво у валютно-фінансовій сфері; співробітництво у галузі транспорту; співробітництво у галузі промисловості; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі інвестицій; науково-технічне співробітництво; співробітництво у галузі інтелектуальної власності та співробітництво у галузі стандартизації та сертифікації продукції. Так, наприклад, до організацій, які відають міжнародною торгівлею, необхідно віднести Світову організацію торгівлі, Конференцію ООН з торгівлі та розвитку, Європейську конференцію міністрів транспорту та деякі інші. Діяльність ряду міжнародних організацій, зокрема Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Спеціального фонду ООН, стосується питань організації міжнародних валютних відносин. До організацій, які є суб’єктами міжнародного транспортного права, слід віднести Авіатранспортну асоціацію, Міжнародну організацію цивільної авіації, Міжнародну спілку автомобільного транспорту, Спілку автодорожніх служб залізниць, Дунайську комісію, Міжнародну морську організацію та ін.

Міжнародні організації, в тому числі економічні, можна класифікувати  і за назвою: організація (Організація Об’єднаних Націй, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародна організація цивільної авіації, Міжнародна морська організація), союз (Всесвітній поштовий союз, Міжнародний союз електрозв’язку), спілка (Міжнародна спілка автомобільного транспорту, Європейська телерадіомовна спілка), фонд (Міжнародний валютний фонд), центр (Міжнародний торговий центр), рада (Рада Європи), банк (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), комісія (Міжнародна електротехнічна комісія, Дунайська комісія, Комісія зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, Комісія з питань охорони нових сортів рослин), асамблея (Парламентська асамблея міжнародного економічного співтовариства), агентство (Міжнародне агентство з питань атомної енергії), конференція (Конференція ООН з торгівлі та розвитку, Європейська конференція міністрів транспорту), ініціатива (Центральна європейська ініціатива) тощо.

Міжнародні організації можна  визначати і залежно від кола їхніх членів. За цим критерієм розрізняють організації загального й обмеженого складу. Наприклад, до першої групи організацій, тобто загального складу, можна віднести ООН, СОТ, МВФ, Всесвітній поштовий союз та ін. До другої групи міжнародних організацій, тобто обмеженого складу, як правило, відносять регіональні, які створюються в межах певного регіону і є відкритими для вступу до них держав, що знаходяться на його території. Такими організаціями можна вважати Лігу арабських держав, Європейський Союз, Раду Європи, Співдружність Незалежних Держав. До цієї групи міжнародних економічних організацій можуть належати не тільки регіональні, приміром Організація країн — експортерів нафти, відома ще під назвою «ОПЕК», яка об’єднує 13 основних нафтовидобувних країн Азії, Африки та Латинської Америки (Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЄ, Саудівська Аравія).

Можна класифікувати міжнародні організації  з погляду торгівлі окремими видами товарів — цукром, кавою, пшеницею, каучуком та ін., які об’єднують як країни-експортери, так і країни — імпортери цих товарів.

Якщо покласти в основу класифікації міжнародних організацій такий  критерій, як характер компетенції, то їх можна поділити на міжнародні організації загальної і спеціальної компетенції. До перших насамперед слід віднести ООН, яка може розглядати будь-яку міжнародну проблему, тому справедливо називається універсальною організацією. До міжнародних організацій спеціальної компетенції можна віднести Міжнародну організацію праці, Всесвітню метеорологічну організацію, Світову організацію торгівлі, Міжнародну організацію з питань стандартизації та ін. Варто зауважити, що більшість міжнародних економічних організацій є організаціями спеціальної компетенції.

Залежно від впливу на країни-члени (за характером повноважень) міжнародні організації можна поділяти на міждержавні та наддержавні (наднаціональні). Міждержавні організації не мають наддержавних повноважень тому, що країни-члени не передають їм своїх функцій. Основним завданням таких організацій є забезпечення взаємодії держав у процесі їх співробітництва. Саме взаємодія збільшує потенціал не лише міжнародної організації, а й держав, які входять до її складу. Наддержавні ж організації наділяються повноваженнями країн-членів у відповідних сферах їхньої діяльності. Це повною мірою стосується Європейських Співтовариств.

Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні  міжурядові галузеві організації, зокрема  Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, Всесвітня поштова  спілка, Організація міжнародної  цивільної авіації, Міжурядова морська  консультативна організація, Міжнародний  банк економічного співробітництва та ін. Усі названі організації наділені міжнародною правосуб’єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права.

За умовами  участі в членстві міжнародні організації поділяються на відкриті, до яких може вступити будь-яка держава (ООН), і закриті, прийняття до яких може здійснюватися за запрошеннями їхніх засновників (НАТО).

Система норм і принципів, які визначають правовий статус міжнародних організацій, їх органів, називається правом міжнародних організацій. Ця система права складається із двох підсистем, так званого первинного і вторинного права. Установчі договори міжнародних організацій (здебільшого це статути) є правовим фундаментом їхньої діяльності і становлять сутність первинного права. Щодо вторинного права, то його системою є правові норми, які віддзеркалюють зміст правових актів, що приймаються міжнародними організаціями та їхніми структурами в межах компетенції, закріпленої в міжнародних договорах. Іншими словами, вторинне право є «внутрішнім» правом, адже воно більше спрямоване на врегулювання відносин внутрішньоорганізаційного характеру, що виникають у процесі діяльності певної організації.

Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які створені на основі міжнародних договорів і проводять свою діяльність, спрямовану на організацію і здійснення міжнародного економічного співробітництва.

Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу  укладати угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями  в межах завдань і цілей, закріплених  в їхніх установчих документах.

Міжнародні економічні організації  користуються імунітетом, що має важливе  значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних  організацій від 5 грудня 1980 р. майно  й активи цих організацій мають  імунітет від будь-якої форми адміністративного  та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється  від імунітету (ст. 4).

2.

Міжнародні економічні організації в системі ООН

Аналіз Статуту ООН дає можливість зробити висновок про те, що однією із важливих цілей даної універсальної  міжнародної організації є співробітництво  в розв’язанні міжнародних проблем  економічного, соціального, культурного  і гуманітарного характеру (ст. 1 Статуту). Ця мета досягається через діяльність міжнародних організацій системи ООН.

Генеральна  Асамблея є одним із вищих, головних органів ООН. Поряд із вирішенням інших завдань вона відає питаннями співробітництва держав у економічній, соціальній та інших сферах. На неї покладені функції керівництва діяльністю Економічної та соціальної ради (ЕКОСОР).

Відповідно до ст. 13 Статуту ООН  Генеральна Асамблея передбачає організацію  досліджень і прийняття рекомендацій, спрямованих на сприяння міжнародному співробітництву, зокрема в економічній  сфері. Функції і повноваження Генеральної  Асамблеї ООН у цій сфері регламентовані у главах ІХ «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво» (статті 55—60) і Х «Економічна та соціальна  рада» (статті 61—72) Статуту ООН.

Питання економічного співробітництва  посідають важливе місце у  діяльності Генеральної Асамблеї ООН. Уже на її 16-й сесії, що відбулась  у 1961 р., була прийнята резолюція «Міжнародна  торгівля як важливий інструмент економічного розвитку», в якій уперше було порушено питання про скликання в межах  ООН міжнародної економічної  конференції. А на 17-й сесії (1962 р.) за ініціативою колишнього СРСР були прийняті рекомендації щодо проведення міжнародної торговельної конференції.

У 1963 р. 18-та сесія Генеральної Асамблеї ООН розглянула питання нормалізації і розвитку міжнародної торгівлі. Завдяки активній позиції цього  органу у 1964 р. у Женеві була скликана І Конференція ООН з торгівлі і розвитку, яка відіграла надзвичайно важливу роль в організації та здійсненні міжнародної торгівлі.

Подальша хронологія й аналіз змісту діяльності Генеральної Асамблеї ООН  свідчать про надзвичайно важливе  її значення у розвитку міжнародного економічного співробітництва. Так, на 25-й сесії (1970 р.) була прийнята «Міжнародна  стратегія розвитку», яка, зокрема, передбачала важливі заходи щодо прискорення економічного становлення  країн, що розвиваються; на 29-й сесії (1974 р.) була прийнята Хартія економічних  прав та обов’язків держав; у 1974 р. на VI спеціальній сесії прийнято Декларацію про встановлення нового міжнародного економічного порядку і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку; у 1975 р. на VII спеціальній  сесії було розглянуто питання «Розвиток  і міжнародне економічне співробітництво»; у 1980 р. ще раз було розглянуто питання про встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Активна діяльність Генеральної Асамблеї щодо організації економічного співробітництва характерна і для сучасного періоду.

Одним із важливих дійових органів  є Економічна та соціальна рада, яка була створена у 1946 р. як один із головних органів ООН, покликаний розв’язувати конкретні завдання міжнародного економічного співробітництва. Вона складається із 54 членів, які обираються Генеральною Асамблеєю на три роки. Через кожен рік склад ЕКОСОР оновлюється на третину, тобто переобираються 18 членів.

В особливо гострій боротьбі проходили  вибори на 47-й сесії Генеральної  Асамблеї ООН (жовтень 1992 р.). Спостерігалася гостра конкурентна боротьба між країнами, що представляють Східну Європу. Крім України, від групи цих країн було обрано Ро- 
сію та Румунію. Угорщина, яка також претендувала на обрання до складу Ради, у другому турі голосування зняла свою кандидатуру, одержавши 55 голосів із 108, необхідних для обрання. 
У цьому ж турі Україна набрала 106 голосів, а в заключному третьому турі за неї проголосувало 159 країн.

Таким чином, членами ЕКОСОР знову  були обрані Багами, Бутан, Велика Британія, Габон, Данія, Заїр, Лівія, Канада, Китай, Куба, Мексика, Нігерія, Норвегія, Республіка Корея, Румунія, Російська Федерація, Україна, Шрі-Ланка. Постійні члени  Ради Безпеки обираються до ЕКОСОР на кожен черговий строк. Рада проводить дослідження і складає доповідь з міжнародних питань у галузях економіки, соціального і культурного життя, освіти, охорони здоров’я, а також подає відповідні рекомендації Генеральній Асамблеї ООН. Вона також бере участь у підготовці проектів конвенцій і скликає міжнародні конференції з питань, що входять до її компетенції, подає інформацію Раді Безпеки ООН і допомагає їй у роботі.

Найвищим органом ЕКОСОР є чергова  сесія, яка скликається два рази на рік. Штаб-квартира її знаходиться  в Нью-Йорку (США). При ЕКОСОР діє  п’ять регіональних економічних  комісій ООН: Економічна комісія  ООН для Азії і Тихого океану, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Економічна комісія ООН для  Латинської Америки і Карибського  басейну. Крім того, при ЕКОСОР діє  понад 20 постійних комітетів і  комісій (з природних ресурсів, планування, розвитку, застосування досягнень науки  та техніки з метою розвитку, з  питань становища жінок, народонаселення, прав людини та ін.).

Регіональні економічні комісії, як зазначалося, створені й функціонують під керівництвом ЕКОСОР. Їх основним завданням є сприяння проведенню погоджених заходів з економічного співробітництва країн відповідного регіону. З цією метою вони здійснюють необхідні дослідження, поширюють інформаційні та статистичні матеріали. Постійно діючим органом комісій є секретаріати, до складу яких входять різні комітети.

Суттєвим для правового статусу  цих комісій є те, що вони, на відміну  від допоміжних органів ЕКОСОР, мають  ширшу і самостійнішу компетенцію. Вони, наприклад, мають право безпосередньо давати рекомендації державам відповідного регіону без затвердження їх ЕКОСОР.

До складу регіональних економічних  комісій входить різна кількість країн. Так, Економічна комісія ООН для Азії і Тихого океану включає 51 країну, Економічна комісія ООН для Африки — 53, Економічна комісія ООН для Європи — 55, Економічна комісія ООН для Західної Азії — 13, Економічна комісія ООН для Латинської Америки і Карибського басейну — 55 країн.

Отже, ці комісії об’єднують 227 країн  світу.

Для прикладу детальніше розглянемо одну із таких регіональних економічних  комісій — Економічну комісію ООН для Європи, яку ще називають Європейською економічною комісією (ЄЕК). Вона створена у 1947 р. відповідно до резолюції 1-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1945 р. Членами цієї комісії є: Австрія, Азербайджан, Албанія, Андорра, Вірменія, Білорусь, Бельгія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Великобританія, Угорщина, Німеччина, Грузія, Греція, Данія, Ізраїль, Ірландія, Іспанія, Італія, Казахстан, Киргизстан, Канада, Латвія, Литва, Ліхтенштейн, Люксембург, Мальта, Молдова, Монако, Голландія, Норвегія, Польща, Португалія, Російська Федерація, Румунія, Сан-Марино, Словакія, Словенія, США, Таджикистан, Туркменія, Турція, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чехія, Швеція, Швейцарія, Естонія, Югославія. Таким чином, до складу Європейської економічної комісії входять практично всі країни Європи, а також США, Канада, Ізраїль. У недалекому минулому до цієї комісії входило лише 32 європейські країни.

ЄЕК покликана сприяти погодженню дій країн Європи, спрямованих  на їх економічний розвиток, підтримувати та зміцнювати економічні зв’язки  і відносини між європейськими  країнами,  
а також з іншими країнами світу.

Основними напрямами діяльності цієї комісії є такі: співробітництво у визначенні внутрішньорегіональної і торговельної по- 
літики; регулювання питань у галузі міжнародної торговельної практики; вдосконалення процедур міжнародної торгівлі; науково-технічне і промислове співробітництво у регіоні; співробітництво у галузі сільського господарства; співробітництво у галузі транспорту; розроблення міжнародних стандартів правил і угод, а також сертифікації продукції; розроблення стандартів стосовно автотранспортних засобів; реалізація інвестиційних проектів; здійснення діяльності у галузі охорони навколишнього середовища і нормалізації становища з забрудненням повітря; співробітництво у галузі енергетики; надання інформації з широкого кола питань; розроблення керівних засад щодо здійснення підприємницької діяльності в країнах з перехідною економікою.

Комісія здійснює досить широку й активну  діяльність, про яку спеціально відзначалося у Заключному акті Наради з безпеки  і співробітництва в Європі. Ця Комісія розробила ряд типових  контрактів (Загальні умови поставок промислової продукції, Загальні умови  поставок сільськогосподарської продукції, Загальні умови поставок лісоматеріалів, керівництво щодо складання контрактів на будівництві великих промислових  об’єктів, керівництво на укладення  міжнародних договорів з промислового співробітництва, договори про створення  спільних підприємств Схід—Захід) та інших правових документів, які  успішно застосовуються при здійсненні міжнародних економічних зв’язків. Вона брала участь у роботі щодо уніфікації питань, пов’язаних з арбітражним розглядом спорів. З її участю були розроблені і прийняті Заключний акт і Європейська Конвенція про міжнародний комерційний арбітраж, правила арбітражу ЄЕК ООН, правила арбітражу ООН/ЄЕК для окремих категорій сільськогосподарських продуктів, що швидко псуються.

Найвищим органом ЄЕК є пленарна сесія, яка скликається щорічно. У складі комісії створені галузеві комітети (з сільського господарства, вугілля, електроенергії, будівництва  та містобудування, житла, лісоматеріалів, хімічної промисловості, газу, внутрішнього транспорту, чорної металургії, зовнішньої торгівлі, з проблем водних ресурсів). Крім того, у складі комісії функціонують три спеціальні органи, які відають проблемами науки і техніки, економіки та зовнішнього середовища.

Виконавчим постійно діючим органом  є секретаріат. Місцезнаходження комісії  — м. Женева (Швейцарія).

Важливе місце в системі міжнародних  організацій посідає Конференція ООН з торгівлі та розвитку (КТР), що була заснована у 1964 р. як орган Генеральної Асамблеї ООН. Підставою для її заснування стала резолюція Генеральної Асамблеї ООН від 30 грудня 1964 р., яка, у свою чергу, була прийнята відповідно до рекомендацій І Конференції ООН з торгівлі та розвитку, що проходила в Женеві з 23 березня по 15 червня 1964 р. До складу КТР входять держави — члени ООН.

Зміст діяльності КТР визначається такими її функціями:

1) заохочення міжнародної торгівлі, особливо торгівлі між країнами, що мають різний соціально-економічний  устрій;

2) визначення принципів і політики  щодо міжнародної торгівлі і  відповідних проблем економічного  розвитку;

3) розроблення  рекомендацій щодо реалізації  зазначених принципів і політики, вжиття в межах своєї компетенції інших заходів, які можуть сприяти досягненню поставленої мети з урахуванням різних рівнів розвитку і відмінностей в соціально-економічних системах;

4) розгляд і сприяння координації  діяльності інших закладів у  межах системи ООН у галузі  міжнародної торгівлі і вирішення  відповідних проблем економічного  розвитку у співробітництві з  Генеральною Асамблеєю ООН і  ЕКОСОР;

5) вжиття, у разі необхідності, заходів  щодо співробітництва з компетентними  органами ООН для ведення переговорів  і затвердження багатосторонніх  правових актів у галузі торгівлі  з відповідним урахуванням адекватності  існуючих органів з переговорів  і без дублювання їх діяльності;

6) погодження політики урядів  і регіональних економічних угруповань  у галузі торгівлі та пов’язаного  з нею розвитку на виконання  ст. 1 Статуту ООН;

7) розгляд будь-яких інших питань  у межах своєї компетенції.

Вищим органом КТР є сесія, яка  скликається кожні чотири роки. У  період між сесіями керівництво  її діяльністю здійснюється постійним  органом — Радою з торгівлі та розвитку, яка входить до складу апарату ООН і знаходиться  в Женеві. Свої сесії вона скликає  не рідше двох разів на рік.

КТР підпорядковано ряд комітетів, зокрема Комітет з сировинних товарів, Комітет з готових виробів  і напівфабрикатів, Комітет з  торгового судноплавства, Комітет  з передання технології, Комітет  з економічного співробітництва  між країнами, що розвиваються, Спеціальний  комітет з преференцій та ін.

Важливе значення має діяльність Центру міжнародної торгівлі, який перебуває  у подвійному підпорядкуванні: КТР  і Генеральній угоді з тарифів  і торгівлі (ГАТТ). Його створено насамперед для надання допомоги країнам, що розвиваються, у справі організації  експорту.

Оцінюючи діяльність КТР, слід зазначити, що вона здійснює значну правотворчу  роботу, яка має величезне значення для формування і розвитку міжнародного економічного права. Практично на кожній сесії КТР приймаються важливі  міжнародно-правові документи. Так, на 1-й сесії у 1964 р. були прийняті Принципи міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, що сприяють розвитку; на 2-й сесії у 1968 р. — рекомендації про введення загальної системи преференцій на користь країн, що розвиваються; на 3-й сесії у 1972 р. — рекомендації щодо розроблення Хартії економічних прав і обов’язків держав.

Важливі нормативні документи міжнародного характеру були прийняті на інших  сесіях КТР. Уся різноаспектна діяльність цієї міжнародної організації дістала  широке міжнародне визнання.

Значну роль у розвитку міжнародних  економічних відносин відіграють Організація ООН з промислового розвитку та Продовольча і сільськогосподарська організація, зміст діяльності яких буде розглянуто у відповідному розділі підручника

3.

Європейське економічне співтовариство та Європейський Союз у системі міжнародних економічних відносин

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС або «Спільний ринок») утворено 25 березня 1957 р. на основі Римського договору. Сьогодні це угруповання, яке об’єднує 15 західноєвропейських країн (Австрію, Бельгію, Велику Британію, Голландію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Німеччину, Португалію, Францію, Швецію). Цілі, заради яких об’єдналися ці країни, зводяться до створення митного союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торговельної політики щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту, зближення економічного законодавства учасників.

Цілком  зрозуміло, що в основі цих цілей  лежить прагнення фінансової олігархії  зазначених країн розширити ринки  збуту й територіальну сферу  своєї діяльності, що, у свою чергу, дасть змогу значно піднести економічну могутність країн — учасниць ЄЕС, консолідувати їхні зусилля у  боротьбі з монополіями інших  держав.

Угруповання країн — учасниць ЄЕС  уже в 70-х роках завоювало досить міцні позиції на світовому капіталістичному ринку. На них припадало понад 40 % промислового виробництва, 
50 — експорту і близько 30 % прямих зарубіжних інвестицій розвинутих країн. Однак криза 1980—1982 рр. засвідчила, що темпи економічного розвитку в країнах — учасницях ЄЕС щонайменше у 2 рази поступаються японським та американським. Домінуюча економічна перевага цих двох країн з багатьох позицій збереглася і досі. Сьогодні монополіям США належить 80 % обчислювального устаткування, функціонуючого в капіталістичних країнах; вони володіють 70 % ринку ліцензій. Японські корпорації контролюють близько 80 % світового капіталістичного виробництва відеотехніки, 75 % промислових роботів, близько 60 % верстатів з числовим програмним управлінням.