Міжнародний кредит. 2

Міжнародний кредит

Міжнародний кредит — це форма руху позикового капіталу у  сфері міжнародних економічних  відносин, де кредиторами і позичальниками виступають суб'єкти різних країн. Суб'єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути.

Міжнародний кредит — це економічні відносини, які виникають  між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики. Цей процес являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин.

Функції міжнародного кредиту:

• забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню

• збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах

• прискорення реалізації товарів у світовому масштабі

У розвитку світового господарства міжнародний кредит відіграє важливу роль, сприяючи розвитку продуктивних сил та розширенню масштабів торгівлі. Водночас він може призводити і до негативних наслідків, викликаючи диспропорції в економіці країн-кредиторів. Надмірне залучення міжнародних кредитів та їх неефективне використання підриває платоспроможність позичальників внаслідок сплати величезних відсотків за кредит. Зовнішня заборгованість для багатьох країн стала причиною призупинення їх економічного зростання.

Поява євроринку відноситься  до 60-х років, коли банківські депозити у великих європейських банках значною  мірою біли представлені в доларах  — так званих євродоларах, що було пов'язано з масовим відливом доларів з США. На депозитах багатьох європейських банків знаходилися й інші валюти, що були іноземними для країни розташування банку. Ці депозити отримали назву євровалюти.

Світовий фінансовий ринок

Світовий фінансовий ринок — система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.

Основна функція світових фінансових ринків — забезпечення міжнародної ліквідності, тобто  можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Операції на міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи — кредитні та інвестиційні. Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин:

кредитний ринок — де грошові ресурси рухаються на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості; та

ринок цінних паперів — на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобов'язань і таким чином здійснюється процес інвестування.

Кредитні ресурси розвинених країн

США — лідер світової економіки, країна, яка за рівнем та масштабами розвитку значно випереджає будь-яку з інших розвинених держав. За умов все більшої глобалізації міжнародної економіки показники ділової активності всередині США є "барометром" для світової економіки, безпосередньо впливають на рух циклу та зміни стану національних економік. Розвиток економічних процесів у Сполучених Штатах Америки є одним з головних генераторів зрушень в економіці усього світу.

Надзвичайно висока місткість  внутрішнього ринку забезпечує США  особливе місце у світовій економіці. Найвищий рівень ВНП у світі означає, що США витрачають найбільше на поточне споживання та інвестиції. Важливим чинником, що характеризує споживчий попит у США, є загальний високий рівень доходів порівняно з іншими країнами та наявність значного шару середнього класу, орієнтованого на високі стандарти споживання.

США послідовно домінували у світовій торгівлі, експорті позикового капіталу, прямих і портфельних закордонних інвестиціях. Сьогодні це переважання реалізується, головним чином, у масштабах економічного потенціалу та динамізмі його розвитку, науково-технічному прогресі, закордонних інвестиціях і впливі на світовий фінансовий ринок.

Найбільш важливими експерти вважають, по-перше, потужні інвестиції, по-друге, — масове реформування структури  тисяч компаній, чому значною мірою  допоміг Інтернет, і, по-третє, — гнучкість і відкритість ринків праці, товарів і капіталів. Усе це спонукало підприємців створювати нові компанії. Окрім того, обсяги інвестицій компаній у новітні технології в США у середньому в 5 разів більші, ніж в Європі. Саме новітні інформаційні технології у поєднанні з поглибленням процесу глобалізації надають економіці США можливість протягом тривалого періоду розвиватися значно скоріше, ніж раніше, за низького рівня безробіття та незначної інфляції.

Важливим свідченням провідної ролі США у світовій економіці є рух технологічного платіжного балансу країни. Він, як відомо, охоплює потоки платежів і надходжень з передавання технології (розрахунки за реєстрацію патентів, купівлю ліцензій, торгових марок, розробок дизайну, авторських прав, ноу-хау тощо). Тільки три країни мали у 80-ті роки постійний актив свого технологічного балансу. Це США, Великобританія і Швейцарія, однак США мають значні переваги над цими двома країнами. Активне сальдо за вказаними статтями платіжного балансу США становить приблизно 7—8 млрд дол. У рік.

Протягом останнього десятиліття  радикально змінилася роль США у  світовій економіці, що спричинено рухом прямих зарубіжних інвестицій. На базі прямих інвестицій, які здійснюють переважно ТНК, активно формується міжнародне виробництво, що об'єднує економіку США з економіками інших країн зв'язками, міцнішими за зовнішньоторговельні.

Мережу міжнародного виробництва, створену за допомогою прямих закордонних  інвестицій, в економічній літературі зазвичай називають другою економікою. Друга економіка США посідає особливе місце у світовій системі. За своїм виробничим, науково-технічним і фінансовим потенціалом вона значно випереджає аналогічні сфери господарювання найважливіших конкурентів США у цій галузі: Західної Європи та Японії. Вже у середині 80-х років на 20 000 закордонних підприємств, контрольованих американським капіталом, працювало 6,5 млн робітників і службовців, що дорівнює одній чверті усієї робочої сили, зайнятої на підприємствах, які належать американським ТНК. Загальний обсяг продажу підприємств і фірм другої економіки США становив 32 % ВНП країни. Основу другої економіки утворюють закордонні промислові фірми, на які припадає більш ніж 70 % продажу усіх закордонних підрозділів США.

Пряме закордонне інвестування набуло глобальних масштабів: збільшується кількість учасників цього процесу  та посилюються їх позиції. Роль США  у цьому процесі також продовжує  зростати, але в зв'язку з розширенням  клубу міжнародних інвесторів питома вага Сполучених Штатів знижується. Якщо у 1960 р. вартість закордонних прямих капіталовкладень, що належать США, дорівнювала 32 млрд дол. і це становило більше ніж половину вартості прямих закордонних інвестицій, то у 1990 р. їхня вартість перевищувала вже 700 млрд дол., але частка у світовому обсязі становила ЗО %, що, однак, набагато більше за частку будь-якої іншої країни (частка Японії — 10 %). Значна частина прямих інвестицій зосереджена у сучасних наукомістких галузях машинобудування.

Одночасно США як окрема країна стали найбільшим реципієнтом прямих іноземних капіталовкладень. На початок 1992 р. вартість американських прямих інвестицій за кордоном за ринковою оцінкою становила 802 млрд дол., а вартість іноземних прямих інвестицій у США — 654 млрд дол. Інтенсивне іноземне інвестування в американську економіку є важливою ознакою сили останньої. Підприємці інших країн, фінансуючи менш технологічні сектори економіки, тим самим дозволяють американському капіталу переходити у сучасніші сектори, підтримуючи цим стабільність усієї господарської системи країни. У спільному міжнародному економічному просторі саме американський капітал залишається головним локомотивом.

З цих позицій зрозумілим є переміщення у США банківського капіталу та інших видів фінансових ресурсів зі світового фінансового ринку з початку 80-х років і донині. Цей капітал надходить у США на основі ринкових закономірностей. Сюди його приваблює висока дохідність, надійність розміщення, перспективи майбутнього зростання. Треба зауважити, наприклад, що в останні роки, а точніше з 1991 p., економіка США стабільно зростає у середньому на 2,2 % — 3,6 % щорічно за майже постійних цін (0,1 % темп інфляції у 1997 р.) і мінімального безробіття (менш ніж 5 %, що практично відображає стан повної зайнятості). У світовій конкуренції за фінансові ресурси Сполучені Штати перемагають завдяки своєму потужному потенціалу, який генерує економічне зростання на новій технологічній основі. В організаційному ж плані це переміщення забезпечується місткістю і високим ступенем розвитку внутрішнього фінансового ринку, здатного приймати і розміщувати 100—150 млрд дол. у рік з-за кордону.

Масштаби внутрішнього кредитного ринку є потужним чинником впливу США на світовий рух грошових ресурсів. На початку 90-х років обсяг кредитних ресурсів, які розподіляє цей ринок, перевищував 1000 млрд дол. щорічно. Це значно більше, ніж розмір кредитного ринку будь-якої іншої з розвинених країн. За умов тісної взаємодії грошових ринків, фактичної їх інтеграції у світовий ринок кредитних ресурсів події на грошовому ринку США, зміни кредитно-грошової політики країни суттєво впливають на загальний стан справ у світовій економіці та її валютно-фінансовій галузі.

В основі інтернаціоналізації  грошової політики США лежить міжнародна роль долара, який залишається головною резервною і розрахунковою валютою  у світовій валютно-фінансовій системі. Інвалютні резерви центральних банків західних країн на три чверті складаються з доларів, у доларах здійснюється більше ніж половина розрахунків у світовій торгівлі, долар є мірою цінності багатьох найважливіших товарів на світовому ринку (наприклад, нафти).

Досі долар є єдиним еталоном, на який орієнтуються усі  валюти розвинених країн. Причиною цього  є потреба міжнародного обміну використовувати  єдину універсальну розрахункову грошову  одиницю, потреба, зумовлена все  більшою єдністю товарного виробництва  у світовому господарстві. Ефективно задовольнити цю потребу в сучасних умовах може лише національна валюта країни, якій належить роль лідера у світовій економіці. Саме США й відповідають цим вимогам.

Аналізуючи сучасний стан економіки США, перш за все, її безперечні переваги та успіхи, слід зауважити, що її тривале (протягом дев'яти років) економічне зростання привело до бурхливого зростання внутрішнього попиту. Доходи американського бюджету перевищують видатки. Але при цьому загальна заборгованість американських сімей і компаній банкам досягла рекордного рівня — 132 % ВВП. Це майже 10 трлн дол. За роки зростання значно зросли котировки акцій компаній Сполучених Штатів. За останні 5 років обсяг кредитів, наданих американським сім'ям лише для закупівлі акцій, зріс втричі. Серед компаній стало правилом викупляти власні акції, використовуючи їх для оплати праці робітників. Курс акцій цим підтримується на завищеному рівні. У випадку виникнення проблем на фондових ринках країни негативні наслідки масового продажу акцій можуть бути дуже значними й відображатимуться на стані всієї економіки. А це, своєю чергою, може містити в собі неминуче погіршення ситуації для всієї світової економіки.

Японія

Японія — одна з найрозвиненіших індустріальних країн світу, частка якої у світовому ВВП становить майже 16 %. З 1960 до 1993 pp. Її економіка була лідером серед 10 економік світу.

Найважливішими з погляду  остаточного результату характеристиками цієї моделі макроекономічної розвитку Японії протягом останніх майже п'ятдесяти років є такі:

• відносно незначні (довгий час до 1 % ВВП) військові витратив країни і можливість альтернативного  використання коштів для розвитку висококонкурентних цивільних галузей і підгалузей;

• штучне заниження протягом майже ЗО років курсу японської  єни, що, безумовно, сприяло стимулюванню японського експорту та активному "проштовхуванню" японських товарів на світові ринки;

• традиційно високий рівень заощаджень в економіці Японії. А це — безперечний позитивний фактор для значних внутрішніх капіталовкладень в національну економіку;

• традиційно значна роль держави  в економічному житті країни. Держава  контролює тут третину економіки (це більше, ніж у Росії). Для США цей показник становить 7 %. Хоча важливо зауважити, що державне регулювання в Японії не передбачає прямого втручання уряду в економічні процеси або будь-яку регламентацію діяльності підприємств. Йдеться про широке використання непрямих важелів, наприклад, японці сплачують високі податки. А податок з доходу тут становить 65 % і є найвищим у світі.

Зазначені економічні успіхи забезпечили Японії наприкінці 80-х років лідерство у світі за конкурентоспроможністю.

Окрім фінансової підтримки банків та реформування грошово-кредитної системи країни японський уряд надає також значну фінансову допомогу малим і середнім компаніям, частка яких становить 80 % ВВП країни.

На сьогодні уряд Японії є найбільшим позичальником із урядів індустріальних країн світу. При цьому однак важливо враховувати той факт, що Японія одночасно є й найбільшим у світі кредитором: її зарубіжні інвестиції становить 1,2 трлн дол. США. До того ж країна вже два десятиріччя має позитивне сальдо торгівельного балансу. Разом з тим більшість економістів-аналітиків вважають, що за умов подальшого нарощування державного боргу фінансова ситуація в Японії може стати неконтрольованою.

Значні досягнення японської  економіки сприяли становленню  Японії як потужного суб'єкта світового господарства, здатного конкурувати з найрозвиненішими країнами і насамперед зі Сполученими Штатами Америки. На початку 80-х років Японія зайняла передові позиції у сфері міжнародної торгівлі. Саме у цей час сформувалися три основні центри світового впливу — США — Західна Європа — Японія. Через цю "потужну тріаду" проходили основні товаропотоки міжнародної економіки.

Суттєво зросла роль Японії на світових фінансових ринках. На початку 90-х років країна стала лідером серед держав-кредиторів. її частка на світовому ринку капіталу зросла до 53 %. Японські банки утримують більше ніж половину місць у першій десятці банків світу.

Міжнародні валютно-фінансові  організації

Міжнародні та регіональні  валютно-кредитні організації –  це установи, які створені на базі багатосторонніх  угод між державами. Їх мета – сприяти  розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Сьогодні найбільшими  кредиторами України э міжнародні фінансові організації, передусім  Міжнародний валютний фонд (МВФ) і  Світовий банк.

Міжнародний валютний фонд – це міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, яка була створена з  метою регулювання валютних відносин між країнами-членами ООН. МВФ повинен стежити за виконанням встановлених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а також надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.

Кредити, що залучаються  від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

У цілому співпраця України  з МВФ є перспективною і нині зосереджена на таких напрямах:

• надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

• підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

• розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктури села.

Світовий банк

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку — зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинених країн до країн, що розвиваються. Кожна з установ Групи Світового банку має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р., у жовтні 1993 р. вона стала 162 країною — учасницею МФК, а у 1995 р. — повним членом БАГІ.

Мета Світового банку — сприяння економічному прогресові на користь найбідніших верств населення в країнах, що розвиваються, і фінансування інвестицій, які сприятимуть економічному зростанню. Інвестиції спрямовуються як на будівництво доріг, електростанцій, шкіл, зрошувальних систем, так і на сприяння розвитку сільськогосподарських структур, перекваліфікацію вчителів, програми поліпшення харчування дітей та вагітних жінок.

Міжнародний банк реконструкції  і розвитку

Це міжнародна фінансово-кредитна установа, яка надає довгострокові  кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів.Чим бідніша країна, тим сприятливіші умови, на яких вона може отримати кредит у МБРР. У перші роки своєї діяльності МБРР надавав позики країнам Західної Європи для відновлення зруйнованих війною економік.  Банк кредитує конкретні об'єкти зі сфер енергетики, транспорту, зв'язку. З 80-х років особливу увагу МБРР приділяє охороні здоров'я, освіті, розвитку сільського господарства, плануванню сім'ї. Протягом останніх десяти років найбільший обсяг кредитів МБРР спрямовував у країни Східно-Азіатського і Тихоокеанського регіонів, Латинської Америки і басейн Карибського моря, найменші — у країни Африки і Близького Сходу. Традиційними сферами невеликого за обсягом кредитування є телекомунікації, промисловість, газонафтодобувна галузь, водоос-нащення і санітарія, охорона навколишнього середовища, розвиток міст.

Міжнародна асоціація  розвитку

МАР  надає фінансову  допомогу країнам, що розвиваються у вигляді кредитування конкретних проектів. Кошти, які позичає МАР, формуються за рахунок внесків з найрозвиненіших країн; внесків, які час від часу отримують з доходів МБРР, а також за рахунок погашення наданих МАР кредитів.

Міжнародна фінансова  корпорація

МФК створена з ініціативи США. Її мета – заохочення розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. Особливістю є те, що МФК може здійснювати прямі капіталовкладення, купуючи акції та інші цінні папери акціонерних товариств . Представники МФК працюють в Африці (Абіджан, Аккра, Каїр, Касабланка, Дуала, Хараре, Лагос, Найробі), Азії (Банкок, Ісламабад, Стамбул, Джакарта, Маніла, Делі, Пекін, Токіо), Європі (Будапешт, Франкфурт-на-Майне, Лондон, Москва, Париж, Прага, Відень, Варшава) і в Латинській Америці (Буенос-Айрес, Мехіко, Сан-Пауло).

Для сприяння економічному співробітництву та інтеграції країн  в різних регіонах в 1960-х рр. були створені регіональні банки розвитку:

1960 р.- Міжамериканський банк  розвитку (53 країни);

1964 р. — Африканський  банк розвитку (75 країн)

В Європі функціонують такі регіональні валютно-кредитні організації:

 Європейський інвестиційний  банк (ЄІБ) 

Метою ЄІБ є спрощене фінансування інвестицій в інфраструктуру чи промислових  інвестицій за проектами, які викликають регіональний, галузевий чи загальноєвропейський інтерес. Більше ніж половина загальної  суми позик виділяється для інвестицій у виробництво в регіонах, які  відстають в індустріальному  розвитку чи переживають занепад  промисловості, для покращання систем зв'язку та охорони довкілля.

Пріоритетними сферами фінансування в Україні є сільське господарство, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона довкілля, сприяння розвитку банківського сектору. Банк фінансує проекти  вартістю не менше 15-17 млн дол., максимальна  ставка відсотку — 16-18% річних 

Міжнародна економічна інтеграція на сучасному етапі стає дедалі важливішою формою міжнародних економічних  відносин. Вона стала закономірним результатом розвитку міжнародної  торгівлі товарами і послугами та міжнародного руху факторів виробництва.

 Отже,однією з основних  форм міжнародних економічних  відносин є міжнародний рух  капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво  будь-якого товару, створення матеріальних  благ. Переміщення його за кордон  у виробничій, грошовій чи товарній  формі веде до утворення іноземної  власності чи іншої форми зобов'язань,  які дають право на систематичне  отримання прибутків. Приплив  капіталу з-за кордону є одним  з джерел фінансування імпорту. 

Про механізм повернення капіталу, вивезеного з України

Можна достовірно стверджувати, що в нашій країні щодня йдуть  переговори про нові проекти. Україна  багата на таланти. Раніше талановиті українці боялись інвестувати чи реалізовувати свої ідеї на батьківщині. Вони спочатку виїжджали, реалізували  себе за кордоном, а потім пробували  заходити із своїм продуктом в  Україну. Зараз з’явилися молоді інвестори, креативні менеджери, які  об’єднуються в групи і думають, як з новими проектами стартувати в Україні, а потім розширювати  бізнес в Європі.

Річ у тім, що проблему повернення коштів з-за кордону неможливо розв’язати, не усвідомивши, чому вони втекли за кордон. Питання кардинальне. Справді, кожне українське підприємство, заробивши певну кількість доларів на експорті своєї продукції, прагне залишити їх на рахунку західних банків. Тобто ми є свідками відриву капіталів з України під захист ринкового й правового порядку, який панує на Заході. Східні власники валюти, зокрема українські юридичні та фізичні особи, чудово усвідомлюють, що, поклавши свої долари, фунти, марки до цюріхського, німецького або будь-якого іншого західного банку, вони можуть бути спокійними за долю своїх грошей, настільки високою є репутація, надійність цих установ.

Інвестиції до України  — це повернення раніше вивезеного капіталу

За офіційними даними, іноземні інвестиції в українську економіку  у першому півріччі 2012 року склали понад 3,2 мільярда доларів. Левова частка інвестицій надходить з Кіпру, на другому місці — Німеччина, —  повідомляє новинна служба «Німецька  хвиля». Директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин вказує на те, що співвідношення між припливом іноземних інвестицій та вивезенням капіталу за межі України залишається незадовільним. «Вважається, що кошти з таких офшорних зон, як Кіпр, є капіталом, який раніше був виведений за кордон місцевим бізнесом. Тепер він повертається в українську економіку вже як іноземні інвестиції під міжнародним захистом», — говорить знавець. Він нагадав, що за кордони України останніми роками було виведено шість мільярдів доларів.На думку пана Юрчишина, український бізнес буде продовжувати захищати свої кошти, проводячи їх через офшорні території, адже нинішня влада не зробила нічого для захисту коштів у країні. «Нестабільність державного управління та економічного середовища, а також часті зміни правил гри спонукають захищатися та перестраховуватися будь-який бізнес», — наголосив він. Тому формальне збільшення інвестицій не свідчить про зростання інвесторів до України, підсумовує фахівець.