інфляція

    Вступ

   Iсторично  склалося так, що одна з нових  й, у деякому вiдношеннi,

найважливiша функцiя уряду полягас в тому, щоб стабiлiзувати економiку,

тобто допомагати iй забеспечувати  повну зайнятiсть  ресурсiв i

стабiльний  рiвень цiн. Перед вченими-економiстами  стоiть завдання

глибоко й  конкретно вивчати явища i тенденцii у розвитку свiтовоi

економiки. Одно з перших мiсць посiдас аналiз iнфляцii та факторiв, що

ii обумовлюють.

   У  процесi розвитку сучасноi змiшаноi економiки ступiнь державного

втручання, а у рамках останнього-вибiр адекватноi макроекономiчноi

полiтики, що дозволяс запобiгти зростанню iнфляцii та безробiття, мають

особливе  значення.

  Макроекономiчна  теорiя дас достатньо чiткi рекомендацii вiдносно умов

й наслiдкiв  подiбних рiшень.

   Жодна  з вiдомих нинi ринкових економiчних  систем не функцiонус

стихiйно. Всi вони являються об’сктами державного регулювання. При цьому

напрямок  й форми державного втручання  змiнюються вiдповiдно до

ситуацii, що склалася у економiчнiй системi.

   Манiпулювання  податками й розмiрами видаткiв  бюджету , контроль за

цiнами с  одними з головних iнструментiв, за допомогою  яких уряд може

сприяти подоланню безробiття та iнфляцii.

   В  данiй роботi розглядаються деякi питання, пов’язанi iз стримуванням

iнфляцiйних  процесiв в економiцi, а саме: питання  державного регулювання

й контролю за цiнами та антиiнфляцiйного пiдходу  до оподаткування. За

своiм змiстом робота роздiлена на такi частини: у  першому та другому

пунктах аналiз  зосереджений на механiзмi iнфляцii та на ii наслiдках як

у соцiальнiй, так i в економiчнiй сферах; третiй  пункт плану присвячено

розгляду  методiв державного регулювання  цiн та стримування iнфляцii за

допомогою податковоi системи краiни; в останньому-четвертому пунктi дана

характеристика  реалiзацii антиiнфляцiйноi полiтики в  Украiнi.

         1.  Інфляція – це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. Інфляція проявляється у зростанні цін. Вона зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти і перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств-монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

      Це явище відоме приблизно  з 4 –3 ст. до н.е., тобто з  моменту, коли грошовим товаром  у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата  довіри до монет, в яких при  карбуванні закладалося менше  металу. Сучасна інфляція має  багатофакторний характер.

    Отже, є три види інфляції за цим показником:

    1.Помірна,  коли ціни зростають у середньому  до 10% на рік. Такий вид інфляції  вважається безпечним, а, враховуючи  неможливість забезпечення ідеальної  рівноваги грошового обігу, навіть  бажаним, оскільки надлишок грошової  маси у декілька відсотків  може «підхльостувати» економіку.  Це так, адже при зростанні  цін люди більше купують, очікуючи, що у майбутньому ці ж купівлі  обійдуться ще дорожче. Активізація  попиту відповідно стимулює виробництво.

    2. Галопуюча, коли ціни зростають понад 10% на рік.

    3. Гіперінфляція – найнебезпечніша,  коли ціни зростають понад  1000% на рік або 50% на місяць, чи 1% на день. Гіперінфляція руйнує  економіку. Це проявляється, зокрема,  у різкому знеціненні боргових  зобов’язань, доходів і заощаджень. Зникають стимули до виробництва,  зате процвітає спекулятивний  бізнес. Руйнівні процеси досягають  апогею, коли економічні суб’єкти  знову повертаються до бартерних  взаєморозрахунків, виплат зарплати працівникам продукцією тощо.

    Також розрізняють такі причини інфляції:

    1) Надлишковий сукупний попит, зумовлений, головним чином, неефективною  політикою уряду і надмірною  емісією грошей (інфляція попиту) Це відбувається, коли ухвалюються  популістські закони, щоб купити  голоси виборців; коли розбухає  державний апарат, надмірно підвищуються  витрати на утримання високо  посадовців і через це втрачається  ефективність утримання держави  суспільством (держава стає надто  дорогою);

    2) Зростання витрат виробництва,  зумовлене необґрунтованим підвищенням  заробітної плати, підвищенням  цін монополіям, різким збільшенням  витрат на оплату імпортних  ресурсів тощо (інфляція пропозиції або витрат).

    1.2  Основними її причинами є:

     1)    Диспропорції між основними  сферами народного господарства.

     2)    Монополістичні тенденції  в економіці.

     3)    Надмірні воєнні витрати.

     4)    Зростання дефіциту державного  бюджету.

     5)    Необґрунтоване підвищення  зарплати.

     6)    Крах золотого стандарту.

     7)    Дотації нерентабельним  галузям і підприємствам.

     8)    Надмірна кредитна емісія.

     9)    Наявність маси посередників  між виробниками і споживачами.

      Крім названих внутрішніх причин, існують зовнішні: необґрунтоване  встановлення валютного курсу  при конвертації валют; ріст  цін на імпортні товари і  послуги тощо.

      За розмірами зростання цін  інфляцію поділяють на:

     1)    Повзуча, коли ціни  зростають у незначному обсязі (до 5% на рік).

     2)    Галопуюча - коли ціни  зростають за рік на 10% і дещо  більше.

     3)    Гіперінфляція – коли  ціни зростають на 1 – 2% щоденно.

      Темп інфляції визначають за  формулою:

    Розрізняють також інфляцію попиту та інфляцію (пропозиції).

      Інфляція попиту виникає в  умовах надлишкового сукупного  попиту.

      Інфляція витрат (пропозиції) виникає зі збільшенням витрат виробництва і зменшення сукупної пропозиції.

     1.3   Iнфляцiя властива бiльшостi економiчно розвинутих краiн свiту i с

основною  проблемою в тих краiнах, що розвиваються. Дамо чiтке визначення

цьому економiчному  процесу.

   Пiд  iнфляцiсю, як правило, розумiють  будь-яке знецiнення грошовоi

одиницi, тобто  систематичне зростання цiн незалежно  вiд того, якими

причинами цей процес викликасться. Це, звичайно, не означас, що

пiдвищуються обов’язково всi цiни. Навiть у перiоди  досить швидкого

зростання iнфляцii деякi цiни можуть залишатися вiдносно стабiльними, а

iншi навiть  знижуватися.

   Бiльш  вузьке поняття iнфляцii-систематичне  зростання цiн, що

викликасться  тiльки грошовим фактором (надлишком  грошей в оберненнi), с

недостатнiм, оскiльки в реальному життi грошовi i негрошовi фактори

зростання цiн дуже тiсно пов’язанi i впливають  один на одного.

   Iнфляцiя  виникає в разi, якщо суспiльство  намагатиметься витрачати

бiльше, нiж  дозволяють виробничi потужностi економiки. Коли сукупнi

витрати перевищують  обсяг продукту при повнiй зайнятостi, вiдбувасться

пiдвищення рiвня цiн. Отже, надмiрний обсяг сукупних витрат носить

iнфляцiйний  характер. У цьому разi уряд  зобов’язаний лiквiдувати

надлишковi витрати. Вiн може цього досягнути  головним чином через

скорочення  власних видаткiв, а також пiдвищенням  податкiв з метою

скорочення  доходiв приватного сектору.

Темп iнфляцii с темпом змiни загального рiвня цiн   i показус ступiнь

знецiнення  грошей.                                                     

   Процес  зменшення темпiв iнфляцii отримав  назву дезiнфляцiя.

   Протилежним  до iнфляцii поняттям с дефляцiя,  яка мас мiсце тодi, коли

загальний рiвень цiн падас. Дефляцiя траплялася вкрай рiдко в кiнцi ХХ

ст. Пiдтримувана дефляцiя, коли цiни постiйно падають  протягом декiлькох

рокiв, як правило, асоцiюсться з перiодами глибокоi депресii.

   В  економiчнiй науцi розрiзняють iнфляцiю  попиту й iнфляцiю витрат. У

першому випадку iнфляцiю викликас надлишок грошей, доходiв й попиту, в

другому-зростання  витрат на виробництво товарiв та послуг.

   Iнфляцiя  попиту спостерiгасться, коли  сукупний попит зростас швидше

за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити

пропозицiю i попит. Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв,

що призводить до зростання цiн.

Слiд зазначити, що покриття  дефiциту державного бюджету  за рахунок

кредитно-грошовоi емiсii с одним з найважливiших  чинникiв iнфляцii

попиту, оскiльки зростання пропозицii грошей збiльшус  сукупний попит на

товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищус рiвень цiн.

   Iнфляцiя  витрат, або iнфляцiя пропозицii, спостерiгасться  в тому

випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю  продукцii, тобто середнi

витрати за данного обсягу виробництва. Збiльшення  витрат на одиницю

продукцii в  економiцi скорочус прибутки й обсяг  продукцii, який може

бути запропонований за iснуючого рiвня цiн. Внаслiдок  цього зменшусться

сукупна пропозицiя  товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищус рiвень

цiн.

Таким чином, витрати, а не попит збiльшують  цiни.  Зростання

собiвартостi, що призводить до iнфляцii витрат, може бути викликано

рiзними  причинами, наприклад, недостачею або  подорожчанням сировини,

матерiалiв, палива, працi.

   Одним  iз джерел iнфляцii витрат c рiзкi порушення  (“шоки”)

пропозицii. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицii розумiсться

подiя, зовнiшня  по вiдношенню до функцiонування вiтчизняноi економiчноi

системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi

умови), що збiльшус  очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори

виробництва.

Iнфляцiя  мас рiзнi ступенi тяжкостi. Згiдно  з цим економiчна наука

видiляс  такi три ii види: помiрна iнфляцiя, галопуюча iнфляцiя i

гiперiнфляцiя.

   Помiрна  iнфляцiя. Помiрна iнфляцiя характеризусться  повiльним

зростанням  цiн. При цьому щорiчний темп iнфляцii вимiрюсться як правило

однозначним числом. Помiрна iнфляцiя с типовою  сьогоднi для бiльшостi

економiчно  розвинутих краiн.

   Галопуюча  iнфляцiя. Iнфляцiя, що вимiрюсться  двозначними чи тризначними числами-20, 100 чи 200% за рiк.

Гiперiнфляцiя. Цей рiзновид iнфляцii мас мiсце, коли цiни зростають

на тисячу, мiльйон чи мiльярд процентiв за рiк. Аналiз виявляс декiлька

харакерних  рис гiперiнфляцii. По-перше, реальний попит на грошi,

вимiрюваний  як вiдношення запасу грошей до рiвня  цiн, падас дуже рiзко.

По-друге, вiдноснi цiни стають дуже нестабiльними. За нормальних умов

зарплата  робiтника майже не змiнюсться (менш нiж на 1% в мiсяць). В

умовах гiперiнфляцii реальна заробiтна плата може знижуватись в

середньому  на третину протягом одного мiсяця. Дуже вiдчутним с вплив

гiперiнфляцii на розподiл багатства. Знецiнення  грошей руйнус

заощадження населення, пiдриваючи економiчну свободу  суспiльства. Цi

iнтенсивнi коливання у вiдносних цiнах  i реальнiй зарплатi, збiднення

населення iлюструють головну втрату вiд iнфляцii. На щастя,

гiперiнфляцiя  траплясться досить рiдко. Вона мас  мiсце переважно пiд час

вiйн чи в  перiоди, що йдуть за вiйнами i революцiями. Гiперiнфляцiя

сучасного перiоду характерна для краiн, що здiйснювали революцiйний

перехiд  вiд соцiалiзму до ринковоi економiки; в Польшi цiни зростали

бiльш як на 1000% щороку в 1989-1990 рр.

   Експансiонiстська  фiскальна полiтика  держави досить  часто стас

генератором iнфляцii. Припустимо, що економiчна система  знаходиться у

станi рiвноваги  й експерти розраховують на таку стабiльнiсть  у

майбутньому.           

   Але,  виходячи iз полiтичних мiркувань,  наприклад, в зв’язку з

наближенням президентських виборiв, уряд, щоб догодити виборцям, вирiшус

збiльшити виплати  з державного бюджету, знизити податки  й негайно

розпочати реалiзацiю проектiв для створення  нових робочих мiсць.

Зрозумiло, що зростання реального обсягу виробництва  й скорочення

безробiття, досягнуте адмiнiтсрацiсю президента, зробить неабиякий вплив

на результати виборiв. Отже, складасться проект нереально  розширеного

державного  бюджету на рiк виборiв. Як тiльки цi плани почнуть

реалiзовуватись, економiчна система вийде iз стану  рiвноваги. Дiйсно,

спочатку  реальний обсяг виробництва зросте, безробiття скоротиться, а

пiдвищення рiвня цiн при цьому буде незначне.

   Але,  вже у наступному роцi зарплата, цiни на ресурси й фактори

виробництва почнуть iнтенсивно зростати. По мiрi того, як фiрми будуть

пристосовувати  своi очiкування до нових умов, зростуть не тiльки цiни на

товари та послуги, але й вiдбудеться скорочення обсягiв виробництва,

супроводжуване  зростанням безробiття.

   Один  з можливих варiантiв реакцii уряду  на iнтенсивне пiдвищення цiн

полягас у  припиненнi стимулювання економiчного  зростання. Тодi iнфляцiя

буде припинена, але обсяг виробництва знову  зменшиться до природнього

рiвня, а  норма безробiття зросте до свого  природного значення. Iнша

альтернатива  полягас у продовженнi експансiонiстськоi

податково-бюджетноi полiтики. В такому разi протягом деякого  часу буде

можливо пiдтримувати реальний обсяг виробництва вищим, а норму

безробiття-меншою за iх природi рiвнi. Однак вибiр  цього варiанту буде означати продовження  розвитку iнфляцiйних процесiв. Можливо, що деякий

сталий з  року в рiк темп iнфляцii виявиться  недостатнiм для того, щоб

втримати  безробiття на рiвнi нижчому за природний. Для тривалого

утримання безробiття на такому рiвнi з кожним роком прийдется навiть

прискорювати  темпи iнфляцii. 

   Чим  би не була спровокована iнфляцiя,  вона знецiнюс доходи бюджету  й

супроводжусться його дефiцитом.

   Крiм  бюджетного дефiциту iнфляцiя обов’язково  супроводжусться

нерiвномiрним зростанням цiн й, звiдси, порушенням господарчих зв’язкiв,

гонкою цiн  мiж окремими галузями економiки й  хвильоподiбним поширенням 

зростання цiн по районах держави й галузям.

   У  станi  iнфляцiйноi нестабiльностi орiснтацiя лише на регулювання  з

боку спiввiдношення “попит-пропозицiя” може призвести  до затяжних криз з

повiльним  перiодом стабiлiзацii i оздоровлення економiки. Про це

свiдчить  досвiд розвитку капiталiстичних  краiн часiв вiльноi

конкуренцii.

   Як  бачимо, iнфляцiя с дуже небезпечною  для економiки, порушуючи

макроекономiчну  стабiльнiсть. Тому антиiнфляцiйна державна полiтика

займас одне з головних мiсць серед засобiв  державного регулювання

економiки. Проте ключовий момент сучасноi iнфляцii полягас в тому, що

вона розвивасться як iнерцiйна, i зупинити ii надзвичайно  важко. Тобто

iнфляцiя  мас властивiсть залишатися стабiльною,  поки економiчна ситуацiя

не змусить ii пiдвищитись або впасти.

  Припустимо, що, розраховуючи на зростання  рiвня цiн в майбутньому на

14% щороку, пiдприсмства  орiснтуються на вiдповiдне збiльшення  середнiх

витрат, i передбачливо пiдiймають цiни на власну продукцiю.  Це змiщус

криву сукупноi пропозицii вiд AD до AD’ на 14% щороку. Якщо уряд

продовжуватиме  збiльшувати грошову масу, то крива  сукупного попиту буде

рухатись  вгору таким самим темпом до AS’. Макроекономiчна рiвновага

перемiщуватиметься з точки Е в Е’. Цiни будуть зростати, а реальний

обсяг виробництва  залишиться на тому ж рiвнi. Отже перетин  кривих AD i

AS кожного  року буде на 14% вище за попереднiй.  Цiни зростатимуть  на

14% з року  в рiк: iнерцiйна iнфляцiя становитиме  14% на рiк. 

   Iнерцiя  в очiкуваннi iнфляцiйних процесiв  с головною причиною

iнфляцii, що  супроводжусться спадом виробництва.  Вона продовжус

“тягнути” вгору криву сукупноi пропозицii навiть пiсля обмежуючих

заходiв  з боку уряду. В умовах, якщо замовленi виробниками бiльш високi

цiни на продукцiю  не супроводжуються вiдповiдними  заходами уряду по

збiльшенню  грошовоi маси, загострюсться процес стагфляцii. Крiм того,

зростання цiн зменшус наявну реальну грошову  масу, що веде до скорочення сукупного  попиту. Проте пiдприсмства, як i ранiше, очiкуючи пiдвищення

цiн, пiднiмуть сукупну пропозицiю вiд AS до AS’.Паралельно з зростанням

цiн буде йти спад виробництва.

   Стагфляцiя  - поняття, що запроваджене в   обiг на початку 70-х рокiв.

Воно описус таку економiчну ситуацiю, в якiй  висока норма безробiття в

умовах стагнацii посднусться з високим сталим темпом iнфляцii. Явище

стагфляцii нинi пояснюють головним чином iнерцiйною природою iнфляцiйних

процесiв.

    Інфляція  викликає суттєві негативні наслідки в соціально-економічному житті  суспільства. Вона: знецінює заощадження; зменшує поточне споживання; поглиблює  майнову нерівність; зменшує зацікавленість виробників у продуктивній праці; гальмує  технічний прогрес тощо.

      Інфляцію не можна подолати  її можна лише приборкати з  допомогою певних антиінфляційних  заходів. Серед них жорстке  обмеження грошової маси.

    1.4 

    1.5

    1.6

    2.1 Для аналізу проблем безробіття необхідно, перш за все, чітко визначити,

кого слід вважати безробітним. Критерії визнання людини безробітним

звичайно  встановлюються законом або урядовими  документами і можутьтрішки

розрізнятися  по країнах. Але, як правило, декілька ознак  присутні у всіх

визначеннях. Це:1). працездатний вік, тобто людина повинна бути старше

за мінімальний  вік, з якого законодавство дозволяє працювати по найму,

але молодше  віку, після досягнення якого призначається  пенсія через

старість ,2).відсутність  у людини постійного джерела заробітку  протягом

деякого часу (наприклад місяця),3).доведене прагнення  людини знайти

роботу (наприклад, обіг його в службу зайнятості і  відвідини тих

роботодавців, до яких його направляють на співбесіду співробітники цієї служби).

Тільки той, хто відповідає цим ознакам, вважається дійсно безробітним і

враховується  при визначенні загального рівня  безробіття в країні. Цей

показник визначається таким чином:

Рівень безробіття = число безробітних / чисельність робочої сили

Гострота  проблеми безробіття породжується рядом  причин: По-перше, людина

– економічний  ресурс особливого типу. Втрачений  робочий час

невідновлений, і той об'єм благ, який не був сьогодні вироблений через

безробіття, вже не можна компенсувати в майбутньому.

По-друге, навіть якщо людина не працює вона не може перестати  споживати

і йому все  одно потрібно годувати свою сім'ю. Тому суспільство вимушене

шукати засобу для порятунку безробітних від  голодної смерті. Але засоби,

що направляються  на це, не стають винагородою за виробництво  нових благ,

а значить, не ведуть до подальшого росту добробуту всіх громадян країни.

По-третє, зростання  безробіття скорочує попит на товари на внутрішньому

ринку. Люди, не одержуючі зарплату, вимушені задовольнятися лише самим

мінімумом засобів існування в результаті важко збуту товарів на

внутрішньому  ринку країни («ринок стискається»). Тим самим зростання

безробіття  загострює економічні проблеми країни і служить поштовхом для

подальшого скорочення зайнятості.

По-четверте, безробіття загострює політичну  ситуацію в країні. Причиною

тому обурення людей, що позбулися можливості гідно  утримувати свої сім'ї

і проводити  день за днем у виснажуючих пошуках роботи, що росте.

Отже, невід'ємною  межею ринкової економіки є безробіття - тимчасова

незайнятість  економічно активного населення.

Розглянемо  тепер види безробіття.