Інфакрт міокарда

План

1. Клініко-фізичне обґрунтування застосування реабілітації пацієнтів при інфаркта міокарда.

2. Проведення реабілітації  з урахуванням стану реабілітації.

3. Види реабілітації що  застосовуються .

4. Види фізіологічної  реабілітації.

5. Санаторно-курортне лікування. 

1. Клінікофізичне обґрунтування застосування реабілітації пацієнтів при гострого інфаркта міокарда.

Впродовж останніх 20 років  інфаркт міокарда, як одна х форм ішемічної хвороби серця, є основною причиною смертності населення в  більшості країн світу. За даними ВООЗ, цей показник у віці 50-54 роки складає 404-367 чол. на 100 тис. населення. В Україні від ІМ щорічно помирають  близько 150 тис. чоловік, а 25% хворих на ІМ стають не працездатними.

Інфаркт міокарда- гостре захворювання, зумовлене виникненням одного або декількох вогнищ ішемічного некрозу в серцевому м’язі у зв’язку з абсолютною або відносною недостатністю коронарного кровообігу, а також реакція організму на це пошкодження.

В переважній більшості випадків причиною ІМ є атеросклероз вінцевих артерій, що ускладнився або тромбозом  або крововиливом у бляшку. У молодому віці ІМ може виникати у зв’язку  з функціональними розладами  коронарних артерій.

В переважній більшості випадків (більше 88% всіх інфарктів) безпосередньою причиною є обтюрація судин «набухлою» атеросклеротичною бляшкою, її розрив і локальний коронароспазм. Оголюються колагенові волокна, відбувається активація тромбоцитів, запускається каскад реакції згортання,, який приводить до гострої оклюзії коронарної артерії.

Атеросклеротичні зміни  виявляють в всіх трьох гілках. Вважають, що після 40 років стеноз коронарних артерій зростає вдвічі, після 60 років- утричі. При ІМ стенозуючий коронаросклероз виявляють у 93-95%, коронаротромбоз 20-27%.

Патолого-анатомічні стадії:

І- ішемія (18-24 години)- порушення  мікроциркуляції, нагромадження недоокислених продуктів.

ІІ- некроз (2 доби- 10-12 днів)- ділянка брудно-сірого забарвлення, оточена жовтою облямівкою, потім в неї починає вростати сполучна тканина.

ІІІ- стадія рубцювання (до 2-2,5 місяців)

ІV- постінфарктний атеросклероз.

Залежно від глибини ураження розрізняють:

Транмуральний( або проникаючий) ІМ, що характеризується наявністю патологічного зубця Q на ЕКГ (Q- інфаркт- за міжнародною номенклатурою);

Інфаркт без зубця Q (дрібно вогнищевий).

Термін «ІМ із зубцем Q»  та «ІМ без зубця Q» коректніше відображають наслідки тромбозу коронарних артерій, ніж широко вживані терміни  «трансмуральний ІМ» і «нетрансмуральний ІМ» .

Поширення зони ураження в  межах 48-72 годин від початку захворювання називають затяжним ІМ, виникнення нового вогнища некрозу в межах  від 3-ї до 28-ї доби називають рецидивом  ІМ, а після 28 діб – повторним  ІМ. До 28 діб ІМ розрізняють як гострий, а пічля 28 діб діагноз змінюють на іншу форму ІХС – післяінфарктний кардіосклероз.

В 99% випадків ІМ виникає  в лівому шлуночку, що пов’язано  з анатомічними особливостями вінцевого  кровоплину. Залежно від локалізації некрозу, ІМ буває переднім (передньо-перегородковий, передньо-перегородково-верхівковий, передньо-боковий), заднім(нижній, діафрагмальний, задньобазальний), циркулярним. Часто при нижньому ІМ лівого шлуночка одночасно уражається і правий шлуночок.

Клінічні варіанти ІМ:

Больовий – типовий  клінічний перебіг, основним проявом  при якому служить ангінозний біль, незалежний від пози і положення  тіла, від рухів і дихання; біль має удушаючий, давлючий, роздираючий характер з локалізацією, у всій передній грудній стінці з можливою іррадіацією в плече, шию, спину, епігастральну ділянку; характерне поєднання з гіпергідрозом, різкою загальною слабкістю, блідістю шкірних покривів, збудженням, руховим занепокоєнням.

Абдомінальний – виявляється  поєднанням болів в епігастрії з диспепсичними явищами – нудотою, що не приносить полегшення, блювотою, гикавкою, відрижкою, різким здуттям живота; можлива іррадіація болю в спину, напругою черевної стінки і болючість при пальпації в епігастрії.

Атиповий-больовий – больовий синдром має атиповий характер по локалізації (наприклад лише в зонах  іррадіації – горлі і нижній щелепі, плечах, руках) і по характеру.

Асматичний – єдина ознака, при якій присутній напад задишки, що є проявом гострої застійної серцевої недостатності (серцева астма).

Аритмічний – порушення  ритму є єдиним клінічним проявом.

Цереброваскулярний – в клінічній картині переважають ознаки порушення мозкового кровообігу; непритомність, запаморочення, нудота, блювота, можлива осередкова неврологічна симптоматика.

Малосимптомний – найбільш складний для розпізнавання варіант, що діагностується ретроспективно за даними ЕКГ.[6]

При інфаркті міокарда (ІМ) існує 3 фази реабілітації: лікарняна (гостра), видужання і підтримувальна.

Перша фаза виконується на лікарняному етапі, друга і третя  фази — після виписування зі стаціонару на санаторному, поліклінічному та диспансерному етапах.

Причиною недостатності  міокарду можуть бути надмірні фізичні  навантаження, токсичний вплив збудників  інфекційних захворювань, захворювання залоз внутрішньої секреції. Масаж  сприяє розширенню капілярною сітки, посиленню  периферійного і загального кровообігу. Виконання прийомів масажу слід починати з м’язів спини: прогладжування (від крижів до підпавової ямки) – площинне основою долоні, напівколове розтирання кінчиками вказівного пальця, середнього персневого пальця і мізинця; погладжування.

Далі за загальноприйнятою  методикою треба провести масаж  довгих, найширших і трапецієподібних м’язів спини: поглажування – глибоке, безперервне, гребнеподібне; розтирання методом пиляння; розминання – поздовжне, поперечне; вібрація – безперервна методом рублення, поплескування. Рублення і поплескування в ділянці між лопатками слід виконувати обережно, пом’ятаючи про їх збуджувальну дію на легені і серце. Поглажуванняобхоплювальне безперервне.

За наявності серцево-судинної недостатності 1 ступеня допускаються такі прийоми: вібрація – преривна методом легкого рублення та поплескування в ділянці серця, ритмічне стиснення в ділянці грудної клітки.

У разі розширення меж серця  виконують преривну вібрацію методом пунктирування в ділянці остистого відростка VІІ шийного хребця.

Масаж нижніх і верхніх  кінцівок рекомендують проводити широкими штрихами, але без затримки на окремих  ділянках. Виконують прийоми щодня  по 20 хв протягом 20-30 днів.

Під час сеансу необхідно  стежити за станом пацієнта, його диханням і пульсом. Масаж треба припинити, якщо обличчя хворого почервоніло  або зблідніло, з’явилося відчуття стиснення в грудях, біль у ділянці серця.

 Фізіотерапія при ІМ

Завдання фізіотерапії, що застосовується при наслідках інфаркта: усунути розлад окислювальних процесів та гіпоксію, позитивно вплинути на розподіл крові на периферії, розширити коронарні судини, максимально мобілізувати колатералі, поліпшити живлення міокарда, викликати позитивні емоції, підвищити функціональну адаптацію організму.

У відновний період лікування  складається з психологічних  заходів та фізіологічних (суворий  ліжковий режим, молочно-рослинна дієта, медикаментозні засоби – знеболюючі, судинорозширювальні, антикоагулянти, вазо- та кардіотонічні)

З методів фізіотерапії застосовується:

1) магній-електрофорез на  ділянку серця. Тривалість сеансів  – починають з 5 хвилин, долаючи  при кожному сеансі 1 хв і доводячи до 10 хв, через день. Курс лікування о 12 процедур (призначають з 15-20 дня після інфаркту);

2) новокаїн-електрофорез. Активний  електрод з прокладкою 6-8 см розташовують  на ділянці лівої ключиці, другий  електрод, в середній третині  внутрішньої поверхні лівого  передпліччя. 10-15 хв, щодня або через день (через 2 місяці після інфаркту);

3) дарсонвалізація зон  Геда-Захаріна (не пересуваючи електрод, без розряду), 3-5 хв, щодня;

4) мікрохвильова терапія  ділянки серця 10 хв, через день;

5) аероіонізація дихальних  шляхів 10-15 хв, щодня або через день;

6) ванни (по Гауффе), 36-41є при повільному підвищенні температури води;

7) лікувальна гімнастика  за спеціальним комплексом у  ліжку. При ІМ середньої тяжкості  призначають через 3-4 тижні, при  важких і повторних інфарктах  – через 4-6 тижнів. Гімнастику  починають з вправ для ніг  і рук, що чергуються з глибоким  диханням, 7-10 хв., щодня. Застосовують  за умови зворотнього розвитку процесу та поліпшення самопочуття. При дрібно вогнищевому інфаркті міокарда ЛГ можна призначати із середини 2-го тижня. Перехід на ІІ режим – в кінці 3-го тижня, на ІІІ режим – до кінця 4-го тижня.

 Ароматерапія постінфарктних хворих

Ефірні масла позитивно  впливають на серцево-судинну систему. З їх допомогою можна благотворно  впливати на перебіг ішемічної хвороби  серця, на порушення серцевого ритму, оскільки деякі компоненти рослинних  ароматичних речовин і їх композицій здатні розширювати коронарні судини, що сприяє поліпшенню постачання м’язів серця киснем і глюкозою, нормалізують ліпідний обмін. Рослинні ароматичні речовини, що мають антиритмічну активність, покращують процеси провідності, знімають аритмії.

Ефірні масла нормалізують артеріальний тиск: знижують його при  гіпертонії і підвищують при гіпотонії, що пояснюється поліпшенням живлення серцевого м’яза.

Ароматерапія при ІМ дає позитивну динаміку параметрів серцево-судинної системи. Вона супроводжується поліпшенням як суб’єктивних, так об’єктивних показників. Поліпшення суб’єктивного стану хворого виражається в зниженні частоти або припинення нападів стенокардії. Підвищуються резервні можливості серцево-судинної системи, що характеризується збільшенням толерантності до фізичних навантажень

Принцип дії на власні сили організму. Ароматерапія передбачає дію не лише на причини і патологічні зміни при захворюваннях, але і, перш за все,стимулює, підвищує захисні сили організму. Думка про те. Що організм людини має величезні потенційні можливості боротьби з хворобами, була висловлена ще Гіппократом.

Принцип індивідуальності. Завжди слід пом’ятати , що біологічно активні речовини ароматів діють на людину через його психіку, нюх, душу, тому застосовуючи при оздоровленні надає пацієнту лише приємні запахи. Самий сильнодіючий аромат не дасть належного ефекту, якщо він не приємний пацієнтові.

Принцип різносторонньої  дії. Аромат рослин єкомплексом різних біологічно активних речовин, тому одні і ті ж аромати можуть використовуватись для лікування декількох захворювань, і в той же час для лікування якогось конкретного захворювання можна використовувати різні ефірні масла. Наприклад, масло лаванди є одним з кращих антисептиків, а також може надавати седативний ефект, покращувати настрій, усувати втому, депресію, головний біль.

Принцип дозування. Слід пом’ятати і про відчуття міри: як би не сподобався аромат пацієнтові, не забувати про головну заповідь Гіппократа: «Не нашкодь!». Істотну роль в ефективності ароматерапії грає доза аромату. У ароматерапії не може бути шаблонів, а лише схема. Завдання ароматерапевта – підібрати індивідуальну комбінацію ароматів для кожного конкретного пацієнта. Практичний досвід показує, що менші дози можуть надати набагато більший ефект, особливо якщо проблема носить емоційний і психологічний характер. Завжди слід пом’ятати єдине правило: малі дози ефірних масел є стимуляторами, а великі дози пригноблюють життєво важливі процеси в організмі.

Принцип поєднання ароматерапії і інших методів лікування. Ароматерапія може використовуватися як самостійно, так і в комплексі з іншими нетрадиційними (психотерапія, рефлексотерапія, фізіотерапія, масаж) і медикаментозними методами лікування. Ароматерапія і традиційні методи лікування взаємно підсилюють дію один одного. Так, наприклад, при спільному вживанні ефірних масел (лимон, лаванда, чайне дерево) і антибіотиків бактерицидний ефект посилюється в 4-10 разів.[3]

 Комплекс фізичних вправ для реабілітації постінфарктних хворих

Підготовчий етап дорівнює 7-8 дням; проводиться в щадно-тренуючому режимі низької інтенсивності (50% від порогової потужності). Індивідуальні і групові заняття проводяться щодня по 20-35 хвилин під керівництвом методиста з ЛФК в залі з використанням дихальних, гімнастичних вправ і тренажерів. Самостійні заняття в домашніх умвахпродяться щодня на тренажерах по 10-15 хвилин.

Основний етап складає 20-22 дні і проводиться в тренуючому режимі низькому і середньої ( 50-65 % від порогової потужності). Індивідуальні і групові заняття в залі ЛФК щодня в тиждень по 40 хвилин із збільшення в програмі тренування витривалості до 65-75% часу заняття. Самостійні заняття проводяться щодня на тренажерах по 30-45 хвилин.

Підтримуючий етап – аналогічно, із збільшенням часу заняття і  підтримкою оптимальної інтенсивності, рівної 65-75-85% від порогової потужності навантаження. Тривалість групових і індивідуальних тренувань в залах ЛФК складає в середньому 6 тижнів.

 Санаторно-курортний етап реабілітації хворих

У реабілітації хворих, що перенесли  ІМ на другому санаторному етапі, первинна роль відводиться лікувальній  гімнастиці і іншим формам ЛФК. Задачі на цьому етапі: відновлення фізичної працездатності хворих, психологічна реадаптація, хворих, підготовка хворих до самостійного життя і виробничої діяльності. Всі заходи на санаторному  етапі проводять диференційовано  залежно від стану хворого, особливостей клінічного перебігу хвороби, супутніх хвороб і патологічних синдромів. Ця програма є природним продовженням госпітальної фази реабілітації; у  ній передбачається поступове збільшення тренуючих і побутових навантажень.

Лікувальну гімнастику в  санаторії виконують груповим методом. У заняття включають вправи для  всіх м’язових груп і суглобів у  поєднанні з ритмічним диханням, вправи на рівновагу, увагу, координацію  рухів і розслаблення. Складність і інтенсивність вживаних вправ  зростає від рівня до рівня. Фізичне  навантаження може бути підвищене за рахунок включення вправ з  предметами (гімнастичні палиці, булави, гумові набивні м’ячі, обручі, гантелі), вправи на снарядах (гімнастична стінка, лавка), використання циклічних рухів (різні види ходьби, біг підтюпцем) і елементів рухливих ігор. Після  завершального розділу занять показані елементи аутогенного тренування, сприяючі поступовому відпочинку, заспокоєнню  і цілеспрямованому самонавіянню.

Також хворим призначається  прогул очна ходьба загальною тривалістю до 2-2,5 годин. Пік ЧСС при навантаженнях  – 100уд/хв., тривалість 3-5 хв, 3-4 рази на день.

При задовільній реакції  на навантаження, відсутності посилення  явищ коронарної і серцевої недостатності  переходять на режим активності.

Режим рухової активності розширюється за рахунок інтенсивності  тренувальних і побутових навантажень, тривалість занять ЛГ збільшується до 30-40 хв., ЧСС може досягти до 110 уд/хв. Тривалість кожного такого піку ЧСС і фізичного навантаження тренуючого рівня повинна скласти 3-6 хв.

Водні види спорту для реабілітації після  інфаркта міокарда (плавання, гребля)

На етапі інтенсивних  тренувань заняттях з хвори, що перенесли ІМ, певне місце займають також водні види спорту – веслування і плавання. Циклічний характер рухів, ритмічна, спів дружня робота м’язів роблять ці засоби лікувальної фізкультури вельми ефективними. Веслуванням можна займатись на природних водоймищах або в залах на спеціальних тренажерах. Плаваня є засобом різносторонньої дії на організм людини, у тому числі на серцево-судинну систему.

Дії водного середовища в  основному обумовлені впливом температурного, механічного чинників і хімічних подразників. Зіткнення з тілом  великої маси води сприяє його значному охолоджуванню. Тому втрати тепла заповнюються шляхом підвищення теплоутворення. Відомо, що шкіра є обширною рефлексогенною зоною, основним місцем температурних і механічних подразників. Як правило у відповідь на їх дію в організмі виникає цілий ряд складних фізіологічних реакцій, які сприяють пристосуванню його до нових умов зовнішнього середовища. До цих реакцій відносяться розширення і звуження судин шкіри, зміна швидкості кровоточу, збільшення інтенсивності обміну речовин, зміна функції дихання і серцево-судинної системи. Розкриваються і починають функціонувати додаткові капіляри, змінюється просвіт судин і проникність стінок капілярів, що впливає на характер тканинного обміну.

Ліквально-тренуюча дія плавання найсильніша тоді, коли воно технічно правильне. Отже, ще на суші треба звернути увагу на вивчення правильної техніки плавання. Стиль брас – один з ефективних способів лікувального плавання. Він сприяє ритмічному і повному диханню – у зв’язку з циклічністю робочих рухів, що поєднується з диханням, а також ефективнішим видихом, який посилюється завдяки тиску води на грудну клітку і передню стінку живота.

Методика лікувального плавання брасом на відміну від спортивного  має деякі специфічні межі. Вона характеризується великими інтервалами  між робочими циклам, у поєднанні  з тривалим, повільним видихом  у воду і паузами після нього. Гребок руками робиться в горизонтальній площині майже до лінії плечей. Це сприяє більшому розширенню грудної  клітки. Руки під час гребка –  прямі.

Для різноманітності і  додання заняттям більшої емоційності  доцільно поряд з брасом застосовувати  інші способи плавання, якщо вони, звичайно, реальні для освоєння хворим. Тренувальний цикл лікувального плавання складається  з 3-х періодів: підготовчого, основного  і завершального. Заняття можна  проводити 2-3 рази на тиждень, тривалістю від 40-50 хвилин, неодмінно під керівництвом лікаря або методиста по лікувальній  фізкультурі. У басейні температура  води має бути 26є, повітря 24-26 є.

Заняття лікувальним плаванням  повинно передувати підготовчому періоду  в гімнастичному залі. На цьому  етапі необхідно звертати особливу увагу на дихальні вправи у поєднанні  з повітряними ваннами, проведення водних процедур (обтирання, обливання, душ, ножні ванни). Тривалість підготовчого періоду, як правило, від 2-4 тижнів. Зрозуміло, при цьому неодноразово здійснюється лікарсько-педагогічний контроль. Далі підготовчий період занять проходе  в басейні. У заняття включаються  дихальні вправи.

Основний період складається  із занять дихальною гімнастикою, загартувальних процедур, і власне лікувальним плаванням. Заняття проводяться 3 рази на тиждень. На початку заняття – лікарський контроль, далі підготовча частина проводиться у воді з поступовим зниженням навантаження. Загальний об’єм навантаження залежить від рухового режиму.

Первинне завдання занять полягає в адаптації хворих до незначних умов водного середовища і вченні його рухам у воді. На наступному етапі ставиться завдання вивчення певного способу плавання (брас, для деяких досить підготовлених-кроль  на грудях).

На завершальному етапі  завдання є поступове збільшення об’єму плавання відповідно до індивідуальних можливостей. Група тих, що займається комплектується залежно від віку, перенесеного інфаркт, попередньої плавальної підготовки. Особливу увагу слід приділяти всіляким вправам в залі і у воді, направленим на збільшення екскурсії грудної клітки, діафрагми, нормалізації легеневої вентиляції, функціонального вдосконалення, як основної, так і допоміжною мускулатури.

Лікувальний біг для реабілітації після інфаркту міокарда

Останніми роками найбільш вживання отримав так званий біг  підтюпцем, що проводиться в повільному темпі, з поступовим збільшенням  дистанції або часу пробігу. Такий  біг для кардіологічного хворого  може бути навіть адекватніший, ніж  ходьба в середньому темпі. Проведені  спостереження показують, що він  добре переноситься людьми різного  віку – від молодого до похилого. У деяких хворих можуть застосовуватися полегшені варіанти, наприклад біг по спуску.

Одночасно тренується дихання, міняється газообмін і енергетика, відбуваються зміни в м’язовій і  кістково-суглобовій системах. Ефективність дії бігу багато в чому залежить від відношення до нього самого хворого. Так, деякі переконані, що біг –  мало не єдиний засіб укріпити своє здоров’я, і дійсно, об’єктивні дані підтверджують позитивну дію  бігу на стан таких хворих. Інші ж, навпаки, зовсім не збиралися займатися бігом, але їх умовили хоч би на деякий час побігати: в цьому випадку  найчастіше вплив тренувань виражений  в значно меншій мірі.

Біг є вправою, завдяки  якій удосконалюється витривалість, але в рівній мірі він може бути вправою швидкісного плану. Біг  застосовується і самостійно, і як елемент, що входить в інші вправи. Можливість легко дозувати навантаження робить лікувальний біг доступним  для людей різних вікових груп. Проте не слід забувати, що, не дивлячись  на простоту, що здається, біг – вельми сильнодіючий засіб, яким потрібно користуватися розумно. При виборі початкової дози навантаження треба враховувати індивідуальну підготовленість людини, а також його вагу. Сильні і досить розтягнені м’язи нижніх кінцівок дають можливість почати з тривалішої пробіжки. Але, безумовно, перевага у виборі початкового дозування бігу – завжди залежить від стану серцево-судинної і дихальної систем.

Спочатку треба вибрати  рівну трасу без підйомів і  спусків. Кращим місцем для бігу є  луги, доріжки, покриті травою, просіки  в хвойному лісі. Не рекомендується, особливо на самому початку тренувань, бігати по бетонних шосе. Тверде, нерівне  покриття може привести до травм опорно-рухового апарату. Ряд особливостей має біг  зимою. Найбільш зручний для бігу в цю пору року м’який, але пружний  грунт. Абсолютно виключається біг по обмерзлому ґрунту і в ожеледь.

Найбільш часті причини  зайвої напруги при бігу – це надмірний нахил тіла вперед і  згинання його в кульшових суглобах. Така напруга усувається відведенням  плечей назад, випрямленням тулуба і  підтягуванням живота. Відхилення тулуба назад може залежати від слабкості  м’язів живота, тому їх потрібно укріплювати. Тіло при бігу не повинно розгойдуватися. Для цього треба ставити ноги по одній лінії, без розвороту  носків назовні. Слід розслабляти напругу  тулуба і ті групи м’язів, які  не приймають участі в підтримці  правильної постави і у виконанні  рухів кінцівками. Це досягається  спеціальними вправами на розслаблення м’язів рук, ніг і верхнього поясу  як на місці, так і в русі. Слід навчити хворого розслабляти  спочатку одні групи м’язів, потім  інші, і всі разом. Гарною вправою, що привчає розслабляти м’язи, є  розпрямлення і опускання рук  під час бігу. Інколи напруга м’язів тулуба відбувається внаслідок неправильного  положення голови - закидання назад, опускання підборіддя до грудей.

Дихати при бігу слід ротом  і носом. Закінчуючи тренування, доцільно провести самомасаж ніг – протягом 10-20 хвилин.

Дозований біг на тренувальному  етапі може бути рівномірним, змінним, інтервальним і повторним.

Рівномірний – біг з  постійною швидкістю при частоті  серцевих скорочень до 120-130 в хвилину. Швидкість постійна, поступово збільшується об’єм бігу (за часом), і лише на окремих  етапах тренування збільшується швидкість. Такий різновид бігу реальний лише після 12 місяців спеціального дозованого бігового тренування

Змінний – біг по відрізках  від 50 до 200 м з постійною зміною швидкості від повільної до середньої.

Повторний – пробіжка однакових  відрізків з постійною швидкістю  і інтервалами між ними. Його принципи можуть бути, зокрема, наступними: вся  дистанція розділяється на відрізки по 100-200 м; швидкість невисока, як і  при тривалому бігу; інтервал відпочинку – пасивний або з виконанням ходьби і гімнастичних вправ; тривалість інтервалу  відпочинку залежить від підготовленості.

Фітотерапія при інфаркті міокарда

Як допоміжний засіб хворі, що перенесли інфаркт міокарда, можуть використовувати один з пропонованих рецептів, але лише після консультації з лікарем. Зазвичай їх застосовують вже у стадії рубцювання інфаркту.

1.У багатьох країн Європи  великою популярністю користується  глід. Вживається він у вигляді  настоїв, настойок, екстракту.

а) 1 ст. л. квіток глоду залити стаканом окропу, настояти протягом 2 годин  в закритому посуді. Процідити. Приймати по ј стакана 3-4 рази в день до їди;

б) 1 ст. л. плодів глоду залити 1 стаканом окропу і настояти в закритому посуді протягом 2 годин на гарячій плиті, не доводячи до кипіння. Процідити.

в) 1 ст. л. квіток або плодів глоду настояти протягом 1 тижня  в 1 стакані горілки в закритій посуді. Процідити. Приймати по 20-25 крапель  в невеликій кількості кип’яченої води 3-4 рази в день до їди.

2. Адоніс весняний застосовується  в народній медицині багатьох  країн при різних серцевих  захворюваннях. Настій трави регулює  діяльність серця, розширює коронарні  артерії, нормалізує серцевий  ритм при тахікардії, зменшує  застійні явища, володіє заспокійливою  дією. Чану ложку сухої трави  адоніса залити одним стаканом окропу. Щільно накрити. Дати настоятися протягом 2 годин, процідити, приймати по 1 ст. л. 3 рази на день.

3. у народній медицині  використовують водний настій  і спиртну настоянку арніки  гірської, яка розширює коронарні  судини, покращує живлення серцевого  м’яза, прискорює ритм серця,  знижує рівень холестерину в  крові:

а) 1 ч. л. квіткових кошиків  арніки гірської, залити 1,5 стаканом окропу і настояти в закритій посуді протягом 2 годин. Процідити, приймати по 1 ст. л. 3 рази на день перед їдою;

б) 2 ч. л. ложки коріння  арніки гірської, залити 2 стаканами  холодної води, довести до кипіння. Приймати по 1 ст. л. 2 рази в день, перед  їжею.

4. Белозер болотний у минулому широко використовувалася в народній медицині. Це коштовна, але забута лікарська рослина. Одна з його народних назв – «сердечник». Белозер регулює серцево-судинну діяльність, володіє заспокійливою і сечогінною дією. Застосування: 1 ч. л. трави, залити 1,5 стакана окропу. Щільно закрити кришкою, через 2 години процідити. Приймати по 1 ст. л. 3-4 рази на день.

5. Календула лікарська  (нагідки) як цілюща рослина  була відома ще в древній  Греції. Водний настій і спиртна  настойка квіткових кошиків заспокоюють нервову систему, знижують артеріальний тиск, підсилюють діяльність серця, уповільнюють ритм серцевих скорочень, володіють знеболюючою дією. Застосування: 2 ч.л. квіток календули залити 2 стаканами окропу. Настояти протягом 15 хвилин під кришкою. Процідити. Приймати Ѕ стакана 4 рази на день.