Нормирование труда. 14

   - -

Вступ

Актуальність  теми. Праця являє собою доцільну діяльність людей, ціллю якої є створення матеріальних і духовних благ.  Затрати праці на створення цих цінностей повинні мати кількісну оцінку, тому, що в масштабі суспільства дістають визнання тільки ті з них, що відповідають суспільно необхідному часу, тобто часу, необхідному на виготовлення даного виробу при суспільно нормальних умовах виробництва при середньому рівні цілісності й інтенсивності праці.

Безпосередньо на рівні  підприємств суспільно необхідний час виступає як необхідний час - робочий час що необхідний для виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно-технічних умовах даного підприємства робітниками відповідної кваліфікації при нормальній інтенсивності праці. 

Ці умови на підприємствах різноманітні, тому різняться і необхідні затрати часу, рівень яких може бути вище або нижче суспільно необхідних затрат.  Відповідно будуть різноманітними і фактичні витрати.

Нормування праці це визначення її необхідних затрат на виготовлення одиниці продукції в конкретних організаційно технічних умовах.  Ціллю нормування  праці є найбільш точне визначення необхідних затрат, а відповідно і результатів праці і їх відбиток у нормах праці.

В діяльності працівника (від робітника  до менеджера першого рівня) важливу роль відіграють норми праці. Успіх на ринку неможливий без усвідомлення що нормування праці є складовою менеджменту і соціально-трудових відносин. Узгодження трудової діяльності людей неможливе без встановлення необхідних витрат і результатів праці.

Норми праці узгоджують виробничий процес та інтереси працівників підприємства. Норми є основою планування і  регулювання роботи кожного підрозділу підприємства, організації оплати праці  персоналу, обліку витрат на продукцію, управління продуктивністю праці і соціально-трудовими відносинами. Не існує такої діяльності підприємства де б не використовувались норми праці. Вони необхідні як на малих так і на великих підприємствах.

Норми праці необхідні в усякій сфері діяльності людини: промисловості, торгівлі, сфері обслуговування, банках і т.д.

 Мета даного курсового проекту є висвітлити суть нормування праці на підприємстві, показати методи і прийоми що використовуються для досягнення даної мети, а також вказати шляхи підвищення продуктивності праці на підприємстві.

Об’єкт дослідження. Державний заклад «Центральна державна науково-технічна бібліотека гірничо-металургійного комплексу України».

Предмет дослідження. Нормування праці у всіх відділах бібліотеки для оптимізації роботи.

           Інформаційне забезпечення роботи. Перепелиця І.Г., «Програми створення та постійного оновлення національної нормативної бази з праці та професійної кваліфікації на 2004 - 2007 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2003р. №356, НОРМИ ЧАСУ РОБОТИ   ПРАЦІВНИКІВ  Державного закладу  «Центральна державна науково-технічна бібліотека гірничо-металургійного комплексу України», ”Тимчасових примірних норм часу на основні процеси бібліотечної роботи”, затверджених наказом  Міністерства культури і туризму України  № 496  від 19.07.2005.

Інформація про  базове підприємство. Державний заклад  «Центральна державна науково-технічна бібліотека гірничо-металургійного комплексу України» - методичний центр для науково-технічних бібліотек галузі.

1. Теоритичний розділ.

  Суть нормування праці та його роль у сучасних умовах господарювання

Нормування праці – це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці – складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід”ємною частиною менеджменту і соціально – трудових відносин.

Норми праці є основою системи  планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально – трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для  виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми  праці використовуються під час  здійснення планово – організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес – плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюються завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно – планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність  виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для  організації праці не тільки робітників – відрядників, а й робітників – погодинників, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної праці, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або складу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності  підприємств нормування праці набуває  великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

 Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних досягнень в якості обслуговування користувачів.

У нашій країні не приділяється належної уваги виборові, підготуванню і підвищенню кваліфікації працівників.  Деякою мірою це пов'язано зі складність переходу до ринкових відносин.  Постійні зміни попиту і пропозиції товарів і послуг і самої робочої сили потребують її великої рухливості, мобільності, у тому числі фахової і кваліфікаційної.  Від якісного складу кадрів в організації багато в чому будуть залежати і результати їхньої роботи.

Під час нормування праці  виробничий процес поділяється на операції та їх елементи:

Виробнича операція — це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка — це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід — це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.

Трудовий рух — це одноразове переміщення робочого органу людини — руки, ноги, корпуса тощо.

Трудова дія — сукупність трудових рухів, що виконуються без перерви одним або кількома робочими органами людини за незмінних предметів і засобів праці.

Трудовий прийом — сукупність трудових дій, що виконуються за незмінних предметів і засобів праці і становлять технологічно завершену частину операції.

Отже, сукупність прийомів, об'єднаних  з урахуванням технологічної  послідовності або спільності факторів, що впливають на час виконання завдання утворюють комплекс трудових прийомів.

Залежно від особливостей виробництва  об'єктами нормування можуть бути: обсяг  роботи за певний період часу — годину, зміну, місяць; зона обслуговування; чисельність персоналу (обслуговування потужних технологічних, енергетичних, транспортних систем тощо).

Для розрахунку норм праці потрібна чітка класифікація затрат часу.

Класифікацію затрат часу можна  здійснювати щодо працівника, роботи устаткування, тривалості виробничого процесу.

Структура змінного робочого часу (Тзр) являє собою співвідношення часу роботи та часу перерв, або нормованого і ненормованого робочого часу. Час роботи (Тр) — це час, протягом якого працівник здійснює трудовий процес на своєму робочому місці протягом робочого часу. Він складається із часу продуктивної роботи (Трп) і часу непродуктивної роботи (Трн).

До непродуктивної роботи належить усунення або виправлення браку, що виник з вини самого працівника, виконання роботи для власних потреб тощо.

Продуктивна робота характеризується виконанням обов'язків, передбачених регламентом (прямих і суміщуваних). Вона включає підготовчо-завершальну та оперативну роботу й обслуговування робочого місця.

Під час підготовчо-завершальної роботи виконуються певні завдання на початку та наприкінці зміни, такі як одержання змінного завдання; ознайомлення із завданням, виробничий інструктаж, одержання і повернення технологічних карт; одержання, огляд і здавання матеріалів; здавання готової продукції або роботи.

Оперативна робота — це безпосереднє виконання змінного завдання. Час. витрачений на неї (Топ), складається з часу виконання основних прийомів (То) і допоміжних (Тд).

Виконуючи основні прийоми (основний час), працівник здійснює перетворення предметів праці.

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і  підготовчо-завершального часу, а  також для оцінки ефективності використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах  методами дослідження трудових процесів є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою  секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), вибірковий і цикловий. За безперервного  способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 сек.).

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає  в безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

Також важливу роль у  нормуванні праці в сучасних умовах господарювання відіграє робочий час:

Робочий час є загальною  мірою кількості праці. Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про  працю України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок  власних коштів підприємств і  організацій для жінок, які мають  дітей віком до 14 років або  дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, організації з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний, добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби, що береться до уваги передусім у змінному та добовому режимах.

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні. Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів про працю України (1995).

2. Аналітичний розділ

 Вдосконалення організації нормування праці.

Ефективність роботи по організації нормуванню праці на підприємстві багато в чому залежить від якості розроблюваних планів і організації їх виконання. Для оцінки рівня організації і нормування праці на підприємстві слід планувати і аналізувати наступні показники: 
- Питому вагу чисельності робітників, праця яких нормується по міжгалузевих, галузевих і інших прогресивних нормативах; 
- Охоплення технологічних і трудових процесів нормами затрат праці; 
- Величину зниження затрат праці на виробництво (в процентах до всього об'єму затрат праці) за рахунок покращення нормування, підвищення якості норм; 
- Коефіцієнт корисного використання робочого часу і коефіцієнт використання виробничої потужності ділянки, цеху підприємства; 
- Степінь освоєння проектної трудомісткості і проектної продуктивності праці; 
- Частку приросту продуктивності праці за рахунок перевищення норм виробітку (часу) в загальному прирості продуктивності праці. 
Для забезпечення систематичного вдосконалення організації і нормування праці на підприємстві необхідно здійснювати планомірну роботу і планувати на п'ятирічку і по рокам наступні напрямки: нормативно-дослідну роботу по розробці нормативів праці; зниження трудомісткості продукції і робіт по розробці і обслуговуванню виробництва; аналіз діючих норм затрат праці і їх 
перегляд; вивчення використання робочого часу (фотографія робочого часу, хронометраж і ін.); вивчення передового досвіду і поширення найбільш раціональних форм і прийомів роботи; підготовку і підвищення кваліфікації спеціалістів по організації і нормуванню праці. 
На підприємствах постійно ведеться робота по забезпеченню росту продуктивності праці як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника всієї системи трудових показників.

Важливим елементом  організації праці на підприємстві є вдосконалення планування, організації  і обслуговування робочих місць з метою створення на кожному з них необхідних умов для високопродуктивної праці.

Робоче  місце — це зона трудової діяльності робітника, або групи робітників, оснащена всім необхідним для успішного здійснення роботи. Водночас це первинна ланка виробничої структури підприємства, яка може функціонувати відносно самостійно.

Організація робочого місця  — це система заходів щодо його планування, оснащення засобами і  предметами праці, розміщення в певному  порядку, обслуговування й атестації.

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.

Велике значення має  раціональне технологічне й організаційне оснащення робочих місць, що передбачає забезпечення їх основним технологічним устаткуванням, технологічним і організаційним оснащенням (інструментом, пристроями, допоміжними матеріалами, запасними частинами та устаткуванням для їх зберігання і розміщення, а також засобами сигналізації, освітлювальною апаратурою, робочими меблями тощо).

Оснащення робочих місць  масових професій може здійснюватися  за типовими проектами, в яких ураховані  необхідні рекомендації щодо оснащення  і планування робочих місць даного виду. Використання типових проектів сприяє впровадженню досягнень науки і передового досвіду в процесі організації робочих місць, знижує трудомісткість роботи, дозволяє підвищити рівень організації трудових процесів.

Обслуговування робочих  місць здійснюється за такими функціями:

• енергетична — забезпечення робочих місць електроенергією, стисненим повітрям, парою, водою, а  також опалення виробничих приміщень;

• підготовчо-технологічна — розподіл робіт за робочими місцями; комплектування технічної документації; підготовка інструменту та допоміжних матеріалів; інструктаж виконавців щодо передових методів праці;

• технологічна — виконання процесів роботи;

• облікова — облік виконаної роботи.

Всі ці функції мають  виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, таких як стандартне, планово-попереджувальне, чергове обслуговування робочих місць.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

·                    максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним;

·                    широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

·                    підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне – у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне – у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначення правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;

·                    поліпшення якості нормування на основі науково – технічних рекомендацій;

·                    широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати трудоміскість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання;

·                    формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

·                    створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

·                    комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу;

·                    підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

НОРМИ ЧАСУ РОБОТИ   ПРАЦІВНИКІВ  ВІДДІЛУ ОБСЛУГОВУВАННЯ  ЧИТАЧІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ ФОНДА Державного закладу  «Центральна державна науково-технічна

бібліотека  гірничо-металургійного комплексу  України»

Загальна  частина

Міжгалузеві норми часу на роботи, що виконуються у бібліотеках (далі – Норми часу) розроблено на виконання основних заходів «Програми створення та постійного оновлення національної нормативної бази з праці та професійної кваліфікації на 2004 - 2007 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2003р. №356.

Чисельність працівників рекомендується встановлювати на основі міжгалузевих, галузевих та місцевих нормативних матеріалів з праці, які дозволяють визначати необхідну штатну чисельність працівників функціональних підрозділів установи або окремих виконавців.

       Під необхідною чисельністю працівників розуміється чисельність, яка дозволяє ефективно та якісно виконувати конкретну роботу при забезпеченні умов науково -обгрунтованих режимів праці і відпочинку.

Для встановлення чисельності  працівників застосовуються такі види нормативних матеріалів – норма  часу, норма виробітку (навантаження), норма керованості, норма обслуговування, норма часу обслуговування, норматив чисельності, типові штати.

Норма часу – це величина витрат робочого часу, що встановлена для виконання одиниці роботи працівником або групою працівників відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних умовах.

Норма виробітку (навантаження) – це встановлений обсяг одиниць роботи, який працівник або група працівників відповідної кваліфікації повинні виконати за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах.

Норма керованості – це чисельність працівників, яка знаходиться в підпорядкуванні в одного керівника.

Норма обслуговування – це встановлена кількість одиниць об’єктів, які працівник або група працівників відповідної кваліфікації повинні обслуговувати в одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних умовах.

Норма часу обслуговування – це величина витрат часу на обслуговування одиниці обсягу роботи.

Норматив чисельності – це установлена чисельність працівників певного професійно-кваліфікованого складу, яка необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або обсягів робіт.

     Різновидом нормативів чисельності є типові штати, що установлені на основі норм часу, обслуговування і навантаження.

Назви професій (посад) працівників  повинні відповідати Державному класифікатору України «Класифікатор  професій. ДК 003-95».

При розрахунку норм часу для працівників  бібліотеки було використано наступна література: Методика розрахунку чисельності  окремих категорій працівників на основі норм праці (норм часу, нормативів чисельності, норм навантаження, норм часу обслуговування і норм обслуговування) розроблена на виконання Заходів щодо забезпечення виконання у 2000 році завдань, передбачених Посланням Президента України та Верховної Ради України, Програмою діяльності Кабінету Міністрів України та спрямованих на поліпшення соціально-економічного становища, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2000р. №747 та норми часу розроблені на основі заходів «Програми створення та постійного оновлення національної нормативної бази з праці та професійної кваліфікації на 2004 -2007 роки», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2003р. №356, затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 01.10.2007р. №510.

Норми часу призначено для нормування праці, розрахунку трудомісткості робіт, а також визначення оптимальної  чисельності працівників бібліотек  і рекомендовано для бібліотек  усіх видів: публічних (загальнодоступних), спеціальних (академій наук, науково-дослідних інститутів, навчальних закладів, підприємств, установ, організацій), спеціальних (для дітей, юнацтва, осіб з фізичними вадами).

Норми часу розроблено на підставі комплексного аналізу:

законодавства України про культуру, про бібліотеки й бібліотечну справу;

чинним міждержавних, державних  стандартів системи стандартів з  інформації, бібліотечної та видавничої справи;

керівних та науково-методичних документів центрального органу виконавчої влади  у сфері культури, що регламентують діяльність бібліотек;

положень про бібліотеки та підрозділи бібліотек;

посадових інструкцій працівників  бібліотек;

хронометражних спостережень;

організаційно-технічних умов;

кваліфікаційного та чисельного складу працівників бібліотек, а також впливу на трудомісткість робіт різних організацій та інших факторів.

Використаний збірник «міжгалузеві норми часу на роботи, що виконуються  в бібліотеках» містить норми  часу на основі роботи, виконанні працівниками бібліотек, і складається із загальної і нормативної частини.

Норми часу встановлено на виконання  однієї нормативної роботи ( одна позиція, документ, назва картка, захід і  т. ін.) одним виконавцем, наведено на людино-годинах на прийняту одиницю  виміру й оформлено як нормативні картки.

Розрахунок норм часу за видами (напрямами) роботи проведено за формулою:

                                                                                        К

Н = Т_оп х ( 1 + _       ) ,

                                                                                      100

де:  Н - норма часу на виконання одного виду роботи, люд.-год.;     

Т_оп - оперативний час (основний та додатковий), люд.-год.;

К – час на підготовчо-заключні роботи, обслуговування робочого місць, відпочинок, включаючи фізкультурні паузи й особисті потреби, К = 10%.

Визначення норми чисельності  працівників бібліотек з використанням  норм часу здійснюється за формулою:

Т_з

Ч =            х К_н     ,

Ф

 де: Ч –  норма чисельності працівників,  чол.;

Т_з – загальна річна трудомісткість типового складу робіт, люд.-год.;

Ф – річний фонд робочого часу одного працівника, люд.-год. ( у 2009 р. за умов 40-годинного  робочого тижня  становить 2004 години, працюючих у відділі на момент розрахунку 5 працівників);

К_н – коефіцієнт що враховує заплановані невиходи працівників (відпустки, хвороба тощо) – як правило, становить 1,15.

Коефіцієнт також можна розрахувати  за формулою:

                                                           % запланованих невиходів