Інтелектуальна власність в епоху Інтернету

     10.4. Інтелектуальна власність в епоху  Інтернету

     Актуальність проблеми охорони прав інтелектуальної власності в Інтернеті

     Перехід до інформаційної економіки нерозривно пов'язаний з бурхливим розвитком  електронних засобів зв'язку, новітніх цифрових технологій, які істотно  скорочують терміни відтворення  інформації, забезпечують можливості її використання, внесення змін та швидкого постачання інтелектуальних продуктів  споживачам.

     На  сьогодні Інтернет-ресурси включають  понад 10 млрд. документів, а темпи  зростання Всесвітньої мережі перевищують 7 млн нових сторінок на добу. На початок 2005 р. кількість веб-сайтів в Інтернеті досягла 60 млн, а темпи зростання їх кількості перевищують 1,7 млн на місяць.

     Перетворення  Інтернету на провідний засіб  спілкування, обміну інформацією та ведення бізнесу породжує нові явища в системі відносин інтелектуальної власності, зумовлені віртуальною сутністю, транскордонністю та динамічністю цієї глобальної мережі.

     На  думку сучасних дослідників, широке використання Інтернету у сфері інтелектуальної власності породжує не лише нові можливості, а й низку проблем щодо ефективного захисту та охорони прав інтелектуальної власності.

     По-перше, Інтернет як супермедійний засіб комунікації полегшує інформаційний обмін, пришвидшує рух інформації, сприяє подальшому розвитку глобального ринку прав на об'єкти інтелектуальної власності та механізмів узгодження інтересів усіх зацікавлених сторін. Наприклад, у 1998 р. Генеральна асамблея ВОІВ ухвалила проект WIPONET, спрямований на спрощення операцій у сфері інтелектуальної власності шляхом створення світової мережевої інфраструктури, здатної зробити доступною інформацію щодо інтелектуальної власності для широкого загалу.

     По-друге, формування "кіберпростору", який має глобальні та цифрові характеристики, створює проблеми захисту прав інтелектуальної власності, що мають територіальні та часові параметри, а також географічні та фізичні межі.

     Правовий  аналіз ознак Інтернет як такого та міжнародної практики його правового  регулювання свідчить, що специфіка  всесвітньої мережі полягає в  її дуалістичній природі. По-перше, Інтернет – це телекомунікаційна мережа та ієрархічна структура, яка включає певні єдині стандарти обміну інформацією та єдину системи адресації. А по-друге – це глобальний (всесвітній) та загальнодоступний інформаційний простір, котрий не має єдиного централізованого керування, єдиного власника та відокремленого майна.

     На  думку провідних дослідників, основними сучасними проблемами у сфері розвитку відносин інтелектуальної власності в епоху Інтернет є:

     ·       конфлікт доменних імен і товарних знаків у глобальній інформаційній мережі;

     ·       невирішеність питання щодо правомірності  патентування способів ведення бізнесу;

     ·       проблеми щодо охорони товарів у цифровій формі;

     ·       проблеми щодо охорони баз даних;

     ·       проблеми щодо максимально ширококого доведення до відома суспільства  ( через Інтернет) інформації про патенти.

     Дуже  часто порушуються в Інтернеті  і особисті немайнові права авторів, зокрема: авторське право, право  на ім'я, право на захист своєї репутації, право на публічне використання твору та інше. Найпоширенішими порушеннями авторських прав справедливо вважаються розповсюдження контрафактних копій програм та творів у цифровій формі в глобальних комп'ютерних мережах. Проблема тут полягає у високій складності технічної фіксації факту порушення авторських прав як необхідної передумови початку судового розгляду справи. Порушення авторських прав у глобальній інформаційній мережі правильно вважають однією з найгостріших проблем, котрі потребують негайного вирішення.

     Проблема  доказовості порушень прав інтелектуальної  власності в Інтернеті

     Найефективнішим засобом боротьби з піратством в Інтернеті є захист своїх прав у судовому порядку, але для звернення до суду необхідно зібрати достатні докази порушення своїх прав. Та на практиці фіксація й доказування порушень прав інтелектуальної власності в Інтернеті є досить сумнівною справою.

     Відповідно до статті 57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтувують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, яких опитували, як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

     Стаття 32 Господарського процесуального кодексу  України передбачає такі засоби доказування: письмові і речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників  сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

     Не  слід забувати і про можливість вжиття запобіжних заходів. Відповідно до статті 43-1 ЦПК особа, яка має підстави побоюватись, що подання потрібних для неї доказів стане згодом неможливим або утрудненим, має право звернутися до Господарського суду із заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. В дпному випадку для цього є всі необхідні підстави, адже порушник може будь-коли прибрати використаний з порушенням права інтелектуальної власності об'єкт зі свого сайту. Видом запобіжного заходу, необхідного у випадку, котрий нами розглядається, є витребування доказів ( ст. 43-2 ГПК). Тож заяву про вжиття запобіжних заходів треба подати ще до того, як порушник припинив оприлюднення спірного сайту в Інтернеті.

     На  сьогоднішній день в українській  правозастосовній діяльності застосовується низка прийомів, що дозволяють юридично закріпити відомості, розміщені  в Інтернеті, з тим, аби їх можна  було використати в господарському, цивільному процесі як докази:

     1.     Фіксація учасником процесу інформації, що міститься на веб-сайті у  вигляді роздрукованого зображення;

     2.     Фіксація учасником процесу інформації, що міститься на веб-сайті,  шляхом його збереження на  відповідних носіях (CD, DVD, магнітні диски);

     3.     Безпосереднє дослідження судом змісту веб-сайту за наявності доступу до мережі Інтернет;

     4.     Огляд та дослідження сервера, на якому здійснюється хостінг, при цьому можливі й вилучення самого сервера;

     5.     Отримання від провайдера копій  файлів, що формують веб-сайт як  такий, в тому числі і так  званих log-файлів, які містять системну інформацію про роботу файлів.

     Проблеми  охорони авторських прав в мережі Інтернет

     Щороку  зростає попит користувачів Інтернет на електронні книги. Має успіх поява наукових, технологічних і медичних публікацій он-лайн. Зріс також попит на он-лайнові колекції: в більш ніж 7300 бібліотек, які надають вільний доступ до текстів сотень тисяч електронних книг. За даними "Нью-Йорк Таймс", у вересні 2002 р. вперше кількість відвідувачів на сайті газети newtimes.com (1,28 млн щоденно) перевищила кількість примірників її щотижневого розповсюдження на папері (1,2 млн щоденно). Стосовно галузей образотворчого мистецтва, народних промислів і прикладних мистецтв, то багато музеїв і галерей перетворили свої колекції в цифрову форму і зробили їх доступними для перегляду в Інтернеті. Один із таких сайтів, Artnet, надає користувачам доступ до творів понад 16 000 художників з 1300 художніх галерей.

     Чинні норми, як правило, зорієнтовані на поширення  творів на матеріальних носіях, що охороняються авторським правом, тоді як в Інтернеті їх використання є практично необмеженим. Крім того, застосування програм у глобальній комп'ютерній мережі дає змогу здійснювати практично необмежений експорт та імпорт об'єктів інтелектуальної власності.

     Перенесення зростаючої кількості літературних творів, фільмів, комп'ютерних програм  у цифрове середовище породжує реальну  загрозу зміни та фальсифікації  цих творів, створення дешевих  і високоякісних копій, їх широкого розповсюдження з порушенням авторських прав. Користувачі комп'ютерів зі спеціальними пристроями отримують можливості запису та перезапису фонограм на комп'ютерні диски з подальшим їх відтворенням на будь-якому побутовому пристрої.

     Найпоширенішим  порушенням виключних авторських прав на програми для ЕОМ є розповсюдження контрафактних копій програм  глобальними комп'ютерними мережами. Проблема пов'язана також зі складністю фіксації факту порушення авторських прав як необхідної передумови судового розгляду справи.

     З появою Інтернету плагіат перетворився на серйозну проблему. За даними опитування, проведеного професором Д. Маккейбом з Ратгерського університету 37 % з 30 тис. студентів у 34 коледжах США користуються copy&paste для копіювання витягів з чужих робіт, знайдених у мережі. Водночас 20 % університетських професорів у США використову­ють програми, здатні виявити плагіат.

     Плагіатом вважається опублікування повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору. Плагіат вирізняється саме присвоєнням чужого авторства. При піратстві, наприклад, може відбуватися розповсюдження чужих творів без дозволу автора, але імена справжнього автора не приховується. Тобто у даному випадку немайнові права автора зберігаються, чого не можна сказати про плагіат, де порушуються, як майнові, так і особисті немайнові права автора. Цікаво зауважити, що плагіатом не вважається цитування (обов’язкове посилання на автора), використання змісту, суті, ідеї, теорії , концепції чужих творів.

     Крім  того, одним із способів плагіату є  несанкціонований переклад і подання  перекладеного тексту як свого власного без посилання на першоджерело .

     Вважаємо  за необхідне розглянути наступне цікаве та суперечливе питання - це існування  і функціонування електронних бібліотек, та їх вплив на авторське право. Електронною  бібліотекою вважається он-лайн ресурс, де розміщуються літературні твори, які можуть бути переглянуті усіма  користувачами Інтернету.

     Незважаючи  на численні переваги електронних бібліотек (економія часу для користувачів, можливість маловідомих авторів стати відомими серед читачів, економія коштів на утримання  бібліотеки), є і недоліки, до яких можна віднести можливі наслідки для авторів. Їхні книжки не купують, а знаходять в Інтернеті, їх авторське право легко порушити, адже неможливо відслідкувати, чи дійсно читач зберігає книжку на власному комп’ютері лише для навчальних та особистих цілей. Видавництва, так само як і автори можуть втратити прибуток від продажу примірників творів.

     На  наш погляд, електронні бібліотеки мають право на своє існування. Але вони повинні бути спеціалізованими та науковими. Функціонування  таких бібліотек необхідно законодавчо врегулювати, насамперед, щодо збереження авторських прав, як майнових, так і немайнових. Можливим варіантом також може бути платна реєстрація в електронних бібліотеках, або ж плата за скачування книги, тоді автору можна було б надавати частину коштів у вигляді винагороди. Або ж задля здійснення авторами своїх прав в електронних бібліотеках могла би бути запроваджена розгалужена система доступу користувачів до творів. Вид доступу визначався б рішенням автору . 
 

     Підходи до розв'язання проблем охорони та захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет:

     На  сьогодні серед дослідників не склалося єдиної думки щодо вирішення зазначених проблем. Можна виокремити принаймні три підходи до розв'язання проблем охорони та захисту інтелектуальної власності в мережі Інтернет:

     1. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної  власності в Інтернеті є недоцільною,  оскільки інформація за своєю  сутністю радикально відрізняється  від традиційних благ. На думку прихильників цієї позиції, процес поширення інтелектуальних продуктів через мережу Інтернет не піддається контролю та регламентації, відтак усе більшого значення набуває система безкоштовного розповсюдження програмного забезпечення з подальшим платним обслуговуванням та надаванням різного роду інформаційних послуг.

     2. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної  власності в Інтернеті традиційними  способами неможлива, відтак виникає  об'єктивна необхідність у створенні  нового інституційного середовища  у цій сфері. Наголошуючи та  тому, що власність взагалі втрачає  будь-яке значення в інформаційному  суспільстві (суспільстві знань), відомі західні дослідники стверджують, що на відміну від традиційного суспільства, у якому гарантією захисту виступало право, в інформаційній економіці основну роль відіграють моральні норми. Прихильники такого підходу звертають увагу на зміни у людській психології, системі мотивацій, переваг, норм поведінки, та акцентують увагу на виникненні нової "інформаційної" моралі, в якій доступ до інформації отримує етичне значення. Відтак кожна особистість виявляє зацікавленість не лише у власних знаннях, а й у доступі до цих знань всіх членів суспільства7.

     3. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної  власності необхідна. її можна здійснювати традиційними способами, шляхом внесення необхідних змін у національне та міжнародне законодавство.

     Конфлікт доменних імен і товарних знаків у глобальній інформаційній мережі

     Доменні імена (domain name) — імена, що використовуються для адресації комп'ютерів та ресурсів у Інтернеті, які на сьогодні є діловими чи особистими ідентифікаторами. Хоча доменні імена як такі не є формою інтелектуальної власності, вони виконують функцію ідентифікації, подібну тій, яку виконують знаки для товарів і послуг, надаючи необхідні орієнтири користувачам глобальної мережі та спрощуючи процедуру пошуку сайтів у Інтернеті.

     Нині  система індивідуалізації віртуального, сітьового світу вступила в суперечність із системою індивідуалізації "реального" світу (системою знаків для товарів  і послуг, фірменних найменувань  тощо). Наприклад, на відміну від законодавства щодо товарних знаків, доменні імена мають режим вільної реєстрації за правилом першості. Відтак сучасна система реєстрації доменних імен породжує певні суперечності у сфері охорони прав інтелектуальної власності, оскільки з двох компаній, які законно використовують однакові торговельні знаки щодо різних класів товарів та послуг, лише одна може зареєструвати доменне ім'я, що відповідає її торговельній марці, тоді як інша компанія змушена обирати інше доменне ім'я.

     Можливість  вільного вибору доменних імен спричинює  конфлікти через протиправне  явище, відоме як кіберсквотит (від  англ. "cybersquatting" — кіберзахоплення  або захоплення доменних імен) —  реєстрацію найменувань доменів, що збігаються із засобами індивідуалізації або подібні до них з їх наступним  недобросовісним використанням  як для власних комерційних цілей, так і для перепродажу власникам відповідних засобів індивідуалізації.

     Кіберсквотери використовують принципи реєстраційної  системи доменних імен, що ґрунтується  на правилі першості, для реєстрації назв торговельних марок, фірмових найменувань, прізвищ, відомих імен без згоди  їх власників. Користуючись тим, що така реєстрація не потребує значних коштів, порушники прав інтелектуальної власності реєструють величезну кількість доменних імен, виставляючи їх з часом на продаж або пропонуючи компаніям — власникам відомих знаків для товарів і послуг за досить значні суми. У Заключній доповіді про процес щодо назв доменів у рамках ВОІВ від 30 квітня 1999 р. зазначається: "незважаючи нате, що доменні імена з самого початку були призначені для полегшення пошуку серверів, вони почали відігравати більш важливу роль ідентифікаторів, які можуть входити у конфлікт із системою ідентифікаторів, яка існувала до появи Інтернету і охороняється через механізм інтелектуальної власності".

     Адресні імена Інтернету виражаються  словами. При цьому система адрес  Інтернет має ієрархічну структуру  за якої розділені між собою крапками доменні імена поділяються на до -мени верхнього рівня (загальні чи родові, наприклад: .com, .net, .org) та національні (введені відповідно до коду країни, наприклад ".UA" — для України, ".FR" — для Франції). При­своює міжнародні родові доменні імена спеціальний орган Internety — LANА (адресне бюро мережі Інтернет).

     Повноцінне  становище та розвиток Інтернету  в Україні та формування Національного  сегмента Інтернет було започатковано  у грудні 1992 p., коли офіційно був  зареєстрований домен "mа". Кількість хостів у цьому домені збільшилася з 10 тис. у 1997р. до 90 тис. у 2004 р.

     За  період 1999—2004 pp., кількість веб-сайтів у домені ".uа" зросла з 2 тис. до 30 тис.

     За  кількістю хостів, підключених до Інтернету Україна, посідала у2004 р. 28- ме місце а Європі та 45- те у світі. На сьогодні інформаційне наповнення українського сегмента Інтернет включає інформацію про діяльність різноманітних суб'єктів господарювання (37 %); інформаційно-довідкові ресурси (16,6 %); розважальну інформацію (14,8 %), інформацію ЗМІ (6 %); інформацію науково-дослідних та навчальних організацій (4,4 %) та інформацію про діяльність органів державної влади (1,3 %). 

     За  даними Державного комітету зв'язку та інформації, станом на 1 січня 2005 р. послугами  доступу в Інтернет користувалися 8,4% жителів України.

     Водночас, за даними ООН, у 2002 р. у Норвегії цей  показник становив 50,2 %, в США — 55,1 %, в Японії — 44,9%, Фін­ляндії—50,9 %, Естонії—32,8 %. 

     Заходи  ВОІВ щодо охорони прав інтелектуальної власності в Інтернеті

     З метою усунення конфліктів щодо інтелектуальної  власності в мережі Інтернет ВОІВ прийняла рекомендації, які були схвалені Корпорацією Інтернет з присвоєння назв і адрес (ICANN). Відповідно до цих рекомендацій була введена в дію Універсальна стратегія розгляду спорів щодо доменних імен (UDRP), покликана надавати допомогу власникам знаків для товарів і послуг, які постраждали від кіберсквотингової діяльності. Відповідно до UDRP була встановлена уніфікована та обов'язкова система адміністративного врегулювання спорів, пов'язаних з кіберсквотингом на основі призначення ВОІВ "нейтральних" експертів з розгляду справ та винесення рішень щодо передачі або анулювання доменних імен.

     Перша скарга на українського резидента за звинуваченням у кіберсквотингу була подана у 2001 р. З того часу від­повідачами у справах центру з арбітражу та медіації ВОІВ проходили 16 осіб з місцезнаходженням в Україні.

     У цілому у 2004 р. до цього центру надійшло 1179 заяв щодо кіберсквотингу, що на 6,6 % більше, ніж у 2003 р. З 1999 p., коли були запроваджені правила UDRR, центр з арбітражу та медіації ВОІВ розглянув приблизно 7 тис. справ, що стосуються понад 12,5 тис. доменних імен та інтересів юридичних і фізичних осіб із 124 країн світу. Близько половини цих справ стосуються резидентів США.

     Одним із чотирьох провайдерів послуг щодо врегулювання спорів у сфері доменних імен є центр ВОІВ з арбітражу  та посередництва, на який припадає більше 60 % всіх позовів за процедурою UDRP. У 2002 р. ВОІВ створила базу даних щодо справ стосовно "кіберсквотингу", розглянутих центром з арбітражу. Важливим напрямом вирішення цієї проблеми стало також надання ВОІВ послуг щодо бази даних у режимі онлайн для попереднього звірення на предмет відповідності чи невідповідності певної назви домену товарному знаку.

     З метою доповнення та вдосконалення  наявної міжнародної охорони  для об'єктів авторського права  та суміжних прав у цифровій формі  та цифровому середовищі на Дипломатичній  конференції ВОІВ у грудні 1996 р. були прийняті Договори з авторського права та з виконання і фонограм (так звані Інтернет-договори). Таким чином, було закладено правову основу для захисту інтересів авторів у кіберпросторі та забезпечення власникам відповідних прав можливостей для використання ефективної охорони при розповсюдженні їхніх творів через Інтернет шляхом електронної торгівлі.

Детектор плагіату Turnitin сьогодні використовують більш ніж 2500 вищих навчальних закладів США і більш ніж 1000 закордонних ВНЗ.

     Останні два роки кіновиробники компанії звукозапису використовують програми, що дають можливість виявляти в мережі користувачів, які нелегально скачують кіно чи музику. Уже є сайти, де будь-який творець тесту "вивішеного" в Ін­тернеті, може зареєструвати його і відстежувати плагіат. 

     Згідно  з Договорами ВОІВ 1996 p., право на відтворення було поширено на випадки їх відтворення "будь-яким чином і в будь-якій формі", зокрема цифровій. Стосовно проблем розміщення товарів у мережі Інтернет було прийнято рішення, що таке розміщення можливе лише з дозволу правовласника. Відповідно до Договору з авторського права, автори літературних та художніх творів володіють виключними правами дозволяти будь-яке сповіщення своїх творів до загального відома, в тому числі шляхом доступу до цих творів з будь-якого місця, в будь-який час, за власним вибором представників публіки. Крім того, згідно з досягнутими домовленостями країни можуть переносити та відповідно поширювати на цифрове середовище обмеження та винятки, прийняті відповідно до Бернської конвенції. З метою недопущення несанкціонованого розповсюдження об'єктів права інтелектуальної власності в цій сфері нині активно використовуються такі захисні методи, як шифрування, паролі, водяні знаки, контроль доступу, електронні конверти тощо. Водночас зростає увага до розробки національного та міжнародного законодавства, створення відповідного правового поля. 

     Спроби  світового співтовариства пристосувати інформаційні технології до захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності знайшли відображення у системах DRM — "цифрового управління правами". Ці системи спрямовані на затвердження певних правил щодо використання об'єктів інтелектуальної власності на основі визначення: 

     — суб'єктів, яким надається доступ до творів; 

     — ціни об'єктів інтелектуальної власності; 

     — умов доступу до творів, в тому числі  надання користувачем права копіювання та внесення змін до творів, визначення часу протягом якого їм надається  право доступу до цих творів; 

     — регламентованих кількості та видів  технічних засобів за допомогою  яких здійснюється доступ. 

     Таким чином, системи DRM спрямовані на автоматизацію  процесу ліцензування творів та забезпечення чіткого виконання умов ліцензій. Технічні засоби DRM забезпечують захист прав суб'єктів авторського права у цифровому середовищі, сприяють приборканню піратства щодо об'єктів авторського права, їх ефективній та адекватній охороні при поширенні у глобальній мережі та подальшому розвитку міжнародної співпраці у галузі науки, культури і мистецтва. 

     "Цифровий  порядок денний ВОІВ" включає десять пунктів: 

     1. Розширення участі у міжнародному  співробітництві з питань інтелектуальної  власності країн, що розвиваються, шляхом використання Глобальної мережі ВОІВ WIPONET та інших засобів з метою забезпечення доступу до відповідної інформації, участі у формуванні глобальної політики та розширення можливостей використання ресурсів інтелектуальної власності в електронній торгівлі. 

     2. Набрання чинності Договорами  ВОІВ з авторського права та  з виконання і фонограм. 

     3. Сприяння адаптації міжнародного  законодавства з метою полегшення  електронної комерції шляхом  поширення принципів Договору  про виконання та фонограми  на аудіовізуальні твори; узгодження прав організацій мовлення з вимогами цифрової епохи; досягнення прогресу у сфері міжнародних договорів щодо баз даних. 

     4. Виконання рекомендацій Доповіді  про процес із назв доменів у рамках ВОІВ, досягнення сумісності між ідентифікаторами в реальному та віртуальному світах шляхом упровадження правил взаємної поваги та усунення суперечностей між системою назв доменів і правами інтелектуальної власності. 

     5. Розробка принципів, які б лягли  в основу запровадження в подальшому  на міжнародному рівні правил щодо відповідальності провайдерів онлайнових послуг у сфері інтелектуальної власності. 

     6. Сприяння адаптації організаційно-правової  структури з метою полегшення  використання інтелектуальної власності  в інтересах суспільства в  глобальній економіці шляхом  адміністративної координації та  реалізації (за бажанням користувачів) практичних систем стосовно взаємної  оперативної підтримки та взаємодії між системою електронного управління авторським правом і методами таких систем; надання ліцензій у режимі он-лайн на представлену в цифровому вигляді культурну спадщину, врегулювання в режимі онлайн суперечок у сфері інтелектуальної власності тощо. 

     7. Впровадження та подальший розвиток  он-лайнових процедур подання  та обробки міжнародних заявок  для цілей РСТ, Мадридської  системи та Гаазької угоди. 

     8. Вивчення та пошук (за необхідності) сучасних та ефективних рішень щодо заходів, спрямованих на вдосконалення управління представленим у цифровому вигляді культурним надбанням шляхом розробки типових процедур і бланків для глобального ліцензування таких об'єктів; нотаріального засвідчення електронних документів; впровадження процедур сертифікації веб-вузлів на предмет відповідності певним нормам і процедурам у сфері інтелектуальної власності. 

     9. Вивчення нових проблем, що  виникають у сфері інтелектуальної  власності й пов'язані з електронною торгівлею з метою запровадження відповідних норм і процедур. 

     10. Співпраця з іншими міжнародними  організаціями з метою координації  позицій з питань інтелектуальної  власності.

     Нормативно-правове  регулювання прав інтелектуальної  власності в Інтернеті

     Правове регулювання охорони  прав інтелектуальної  власності в Інтернеті  в Україні

     Відносини у сфері телекомунікаційних послуг регулюються в Україні у відповідності  до вимог Закону України ”Про телекомунікації” (надалі – ”Закон”) та Правил надання  та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів  України від 09 серпня 2005 року № 720 (надалі – ”Правила”).

     У відповідності до визначення термінів вищезазначених нормативно-правових актів  власники інтернет-ресурсів є або  операторами телекомунікацій, або  провайдерами телекомунікацій.