Інженерна психологія як наукова дисципліна

1. Соціальні резонанси Курта Левіна

Курт Левін (1890-1947) відомий як автор концепції психологічного поля і дослідник явищ групової динаміки. Народився Левін у маленькому німецькому містечку Могильно в єврейській сім'ї. В дитинстві йому довелося відчути різницю між добрими стосунками, що панували в його сім'ї, та непривітним оточенням. У 1905 р. сім'я переїхала до Берліна з метою створити кращі умови для освіти і розвитку дітей. Курт вступив до гімназії, однак навчався нерівно: захоплювався класичною філологією, найвищі оцінки отримував із математики, фізики, малювання та креслення. Вже ставши солідним науковцем, Левін охоче використовував різноманітні графічні схеми, звертався до термінології фізики й математики при описі та поясненні психологічних явищ. У гімназії Левін мав низькі оцінки з іноземних мов, тож згодом в Америці йому було нелегко адаптуватися до англомовного середовища. Відповідно до практики освіти в тогочасній Німеччині Левін прослухав курси в університетах Мюнхена, Фрейбурга, Берліна, навчався на медичному факультеті, однак досвід занять в анатомічному театрі змусив його змінити свої професійні наміри. Левін перевівся на філософський факультет, де вперше ознайомився з психологією. Із фактів про його навчання цікавим є те, що Левін прослухав 14 різних психологічних курсів у професора Карла Штумпфа і під його керівництвом захистив у 1914 р. дисертацію з психології. Він працював над дисертацією самостійно, з науковим керівником зустрівся єдиний раз на захисті своєї дисертації. Левін брав участь у Першій світовій війні, був поранений, провів у госпіталі 8 місяців. Під час відпустки він одружився зі своєю університетською подружкою Марією Ландсберг, також доктором наук. Шлюб тривав 9 років, однак не був щасливим. Дружина Леві-на після розлучення з двома дітьми поїхала до Палестини.

У 1917 р. Левін опублікував працю "Ландшафт війни", в якій аналізував світосприйняття солдата. Поняття "життєвий простір", "межі", "напрям", "зона", які автор використовував у своїй книзі, згодом увійшли в понятійний апарат теорії поля. Левін порівнював у цій праці життєвий простір людини на війні та мирного обивателя. Беручи участь у бойових діях, Левін проявив хоробрість, був удостоєний нагород, зокрема, такої високої, як залізний хрест. Після демобілізації повернувся до Берлінського університету, спочатку працював на посаді асистента, в 1922 р. став приват-доцентом, а в 1926 р. - професором. У 1922 р. Левін опублікував працю "Поняття причинності в фізиці, біології та науках про поведінку", в якій сформулював певні психологічні ідеї, важливі для створення теорії поля. З 1932 р. учений працював у СНІ А. Левін прагнув внести в психологію точність та строгість наукового експерименту, перетворити її на експериментальну об'єктивну науку. На початку своєї професійної діяльності Левін спілкувався із засновниками гештальтпсихології Келлером і Вертгеймером. У США Левін викладав у Стенфордському та Корнельському університетах. Він захопився проблемами соціальної психології і в 1945 р. очолив Центр дослідження групової динаміки при Массачусетському університеті.

Свою теорію особистості він називав "теорією психологічного поля". Левін вважав, що особистість живе і розвивається в психологічному полі предметів, які її оточують. Експериментально Левін довів, що предмети мають певну валентність для кожної людини: або притягують, або відштовхують. Однак є предмети, які мають однакову валентність для всіх. Потреби людини Левін розглядав як свого роду енергетичні заряди, які спричиняють напруження людини. Предмети викликають стан потреби. Людина прагне до розрядки, тобто до задоволення своєї потреби. Левін розглядав два види потреб - біологічні та соціальні, останні він називав квазіпотребами. Потреби особистості не ізольовані й утворюють певну ієрархію. Пов'язані між собою квазіпотреби можуть обмінюватися енергією. Такий процес Левін називав "комунікацією заряджених систем". Можливість комунікації (обміну енергії) сприяє гнучкості людської поведінки, розв'язанню конфліктів, подоланню різних бар'єрів та пошуку виходу зі складних ситуацій. Така гнучкість людської поведінки підтримується на основі комунікації пов 'язаних між собою потреб, які організують взаємозаміщення одних дій іншими. Людина не є приреченою на ті чи інші способи вирішення ситуації, вона може змінювати свої дії, позбуватись напруження. Це розширяє адаптаційні можливості людини.

Левін вважав, що не тільки при неврозах має місце заміщення а й когнітивні процеси (збереження інформації, забування, вольов. поведінка) пов'язані з розрядкою та напруженням потреб. В експериментах під керівництвом Левіна було виявлено багаторізноманітної феноменології. Показано, що нереалізовані потребі краще запам'ятовуються (феномен Зейгарник); що стан напруженості зумовлює агресію або зростання тривоги; що існує залежність між інтелектуальним рівнем людини та здатністю заміщення одних дій іншими. Дослідження Левіна демонстрували, що не тільки актуальь ситуація, а й її антиципація, предмети, що існують тільки у свідомості людини, можуть визначати її діяльність. Такі ідеальні мотиви забезпечують можливість подолати тиск предметів актуального психологічного поля. Левін для характеристики цього явища використовував вислів "встати над полем". Таку поведінку учений визначав як вольову на відміну від "польової". Під польовою поведінкою Левін розумів таку що зумовлена впливом безпосереднього оточення. Учений також обґрунтував поняття часової перспективи, яка визначає поведінку людини в життєвому просторі та є основою цілісного сприйняття себе, свого минулого та майбутнього.

Левін відкрив такі поняття, як рівень домагань і "афект неадекватності". Останній проявляється при спробі довести людині неадекватність і неправильність її уявлень про себе. Левін підкреслював, що як занижений, так і завищений рівень домагань має негативний вплив на поведінку людини, оскільки перешкоджає встановленню стійкої рівноваги з середовищем. У США Левін вивчав групову динаміку, займався типологією стилів спілкування. Йому також належать описи найпоширеніших стилів спілкування та умов виділення лідерів, зірок і відкинутих членів групи. Зокрема, вважають класичним дослідження, яке Левін провів разом із Р. Ліппітом та Р. Уайтом. Вчені вивчали питання впливу на групову поведінку 10-річних хлопчиків демократичної, авторитарної та анархічної атмосфери. Експериментальний вплив визначали дії дорослого вихователя. Авторитарна атмосфера створювалась тим, що дорослий самостійно приймав рішення та робив багато зауважень дітям, демократична — тим, що дорослий підтримував умови для групового обговорення, стимулював і заохочував дітей. Створюючи анархічну атмосферу, вихователь не втручався в діяльність групи і не зважав на спілкування дітей між собою. Результати дослідження засвідчили, що в умовах демократичної атмосфери діти почувались щасливішими, були більш діяльними і менше затівали суперечки та бійки.

Курт Левін був не лише видатним експериментатором, а й значним теоретиком. Найбільш відомі Його праці - "Динамічна теорія особистості" (1935), "Принципи топологічної психології" (1936). Як особистість Левін був людиною товариською, охоче спілкувався зі своїми аспірантами, брав участь у їхніх дискусіях, запрошував до себе додому. Наукова ерудиція, чарівливість приваблювали до нього учнів та зацікавлених у спілкуванні послідовників. У товаристві своїх колег та аспірантів Левін започаткував традицію: регулярно зустрічатись у "шведському" кафе, розташованому навпроти Берлінського інституту психології. Ці зустрічі були наповнені дискусіями на найрізноманітніші теми і сприяли народженню цікавих ідей для експериментів.

За спогадами Б. В. Зейгарник, одного разу в кафе Левін звернув увагу, що офіціант не пам'ятав замовлення тих відвідувачів, що покинули заклад, однак добре тримав у пам'яті всі деталі замовлень людей, що перебували в кафе. Він покликав офіціанта і продемонстрував свою гіпотезу товариству. Згодом цей маленький побутовий експеримент був реалізований у лабораторії. У Левіна була розвинута здатність талановитих дослідників переводити свої побутові спостереження у гіпотези ефектних наукових досліджень.

Ефект незавершеної дії (ефект Б. Зейгарник)

К. Левін висунув гіпотезу, що закон запам'ятовування визначається асоціаціями, тобто не кількістю повторень, а наявністю потреби, наміру (наприклад, офіціант краще пам'ятає замовлення клієнта, яке він ще не виконав, ніж замовлення того, кого він уже обслужив).

Експеримент Б. Зейгарник

Б. Зейгарник провела такий експеримент: обстежуваним пропонували серію завдань, частину яких вони мали повністю завершити, тоді як робота над рештою переривалася. Потім обстежуваним пропонували пригадати все, що вони робили під час дослідів. Результат: незавершені дії краще запам'ятовуються, тому що у разі перерваної дії мотив, не одержавши розрядки, зберігає актуальність.

Експеримент М. Овсянкіної

Незалежна змінна концептуальна — виникнення квазіпотреби (прагнення до розрядки "системи напруження"). Незалежна змінна операційна— переривання незавершеної діяльності (без настанови експериментатора завершити її) і пропонування іншої діяльності. Зміст діяльності досліджуваного: складання фігур з розрізаних частин, розв'язання задач, малювання предметів. Залежна змінна — кількість випадків, коли люди повертались до попередньої незавершеної діяльності (спостерігалося у 86 % випадків). Інтерпретація результатів: участь в експерименті спричинює виникнення квазіпотреби. Повернення до незавершених дій означає, що система, залишаючись зарядженою, прагне розрядки. Примітка: помічник експериментатора непомітно приховував незавершене завдання.

Дослідження феномену заміщення (заміщуваної діяльності)

Незадоволені потреби як наслідки незавершених дій можуть задовольнятися через дію, яка нагадує незавершену діяльність, тобто заміщує її, або є похідною від неї. План експериментального дослідження феномену заміщення (експеримент М. Овсянкіної) Незалежна змінна концептуальна— підтримання рівня напруженості в мотиваційній системі. Незалежна змінна операційна— припинення виконання завдання і пропозиція нового (за умови, якщо досліджуваний міг сам вирішити, переходити до нього чи завершити попереднє). Залежна змінна — кількість випадків, коли досліджуваний завершував перервану діяльність або брався за іншу. Результати: якщо досліджуваний з власної ініціативи завершував перервану діяльність, заміщувана цінність нової була незначною, і навпаки. Експериментально встановлені фактори, які визначають "силу" заміщуваної діяльності: подібність першої та заміщуваної діяльності; цінність заміщуваної діяльності тим більша, чим менший часовий інтервал між двома діяльностями; привабливість (валентність) заміщуваної діяльності; високий ступінь складності першої діяльності; соціальні та особистісні фактори. Базуючись на експериментах Б. Зейгарник і М. Овсянкіної, К. Левін обґрунтував положення, що квазіпотреби (заряджені системи) можуть перебувати у стані комунікації одна з одною, завдяки чому енергія з однієї системи переходить до іншої. Виходячи з моделі особистості можна так пояснити заміщувану діяльність: якщо одна система особистості пов'язана з першим завданням, а інша — з другим, то ефективність заміщення залежить від динамічного зв'язку цих систем.

Дослідження феномену психічного перенасичення

З концепцією системи напруження пов'язаний ще один експериментальний проект: вивчення психічного перенасичення. Методика А. Карстен. Мета: виявити можливості зберігання і відновлення спонукання. Незалежна змінна концептуальна— зниження рівня напруження в мотиваційній системі (сфері). Незалежна змінна операційна — тривале і монотонне завдання (наприклад, малювання квадратиків чи хрестиків). Залежна змінна концептуальна — зменшення спонукання (мотивації) до виконання дій (психічне перенасичення). Залежні змінні операційні: внесення варіацій у завдання (зміна способу виконання, наприклад, розміру хрестиків); зміна темпу роботи; поява "супровідних дій" (насвистування, постукування тощо). Результати експерименту: згідно з моделлю Левіна, феномен перенасичення пояснюється тим, що рівень напруження в певній мотиваційній системі знижується, і суб'єкт переключається на інші завдання. Примітка: коли через 20-30 хв. змінювалася установка і експериментатор формулював мету експерименту як "перевірку витримки", виникало переосмислення ситуації (інструкція спонукає до переосмислення).

Дослідження рівня домагань

Рівень домагань характеризує: ідеальну мету, тобто рівень складності, досягнення якого людина прагне в майбутньому, вибір суб'єктом мети і складності наступної дії (на основі переживання у конкретний момент успіху або невдачі у виконанні певних попередніх дій). Методика експериментального дослідження рівня домагань Ф. Хоппе. Незалежна змінна концептуальна — варіювання експериментатором складності мети (ступеня складності завдань) досліджуваного. Незалежна змінна операційна— збільшення або зменшення експериментатором часу на виконання окремих експериментальних завдань з метою сприяння успішному їх виконанню або спотворення результатів. Стимульний матеріал: завдання (12-18), що різняться рівнем складності, який позначений на зворотному боці карток і відомий досліджуваному з початку експерименту. Залежна змінна концептуальна — рівень домагань досліджуваного. Залежна змінна операційна— припинення або продовження діяльності досліджуваним залежно від успіху чи невдачі при виконанні попередніх завдань, а також від ступеня складності завдань, у виконанні яких досліджуваний досягнув успіху або зазнав поразки.

Результати експерименту: Вибір завдання залежить від успішного чи невдалого виконання попереднього, однак саме переживання успіху і невдачі залежить від ставлення людини до мети. Досліджувані завжди починають працювати з певними домаганнями, які змінюються у процесі експерименту. Сукупність домагань, які змінюються з кожним досягненням, Ф. Хоппе назвав "рівнем домагань". Динаміка поведінки і мотивації обстежуваних в експерименті: Діяльність припиняється після успіху, якщо підвищити рівень домагань неможливо через досягнення межі можливого (якщо виконана серія найскладніших завдань) або через структуру самого завдання. Діяльність припиняється після кількох невдач, якщо втрачена найменша можливість досягти успіху. Одиничний успіх після багатьох невдач призводить до припинення діяльності, якщо невдачі довели неможливість успіху за вищих рівнів домагань. Переважаюча тенденція поведінки досліджуваних: краще вдовольнитися незначним успіхом, ніж припинити дію після невдач, зберігшії рівень домагань. Загальні висновки: зниження складності мети після успіху або її підвищення після невдачі свідчить про нереалістичний рівень домагань або неадекватну самооцінку.

2. Теорія підкріплення В. Скіннера

Теорія підкріплення В. Скіннера доводить, що поведінка людини залежить від оточуючого середовища і не потрібно шукати пізнавальних пояснень. Теорія покладається на закон ефекту, який стверджує, що поведінка, яка має позитивні наслідки - повторюється, а яка має негативні, скоріше всього не повторюється. Ця теорія базується на простій моделі (рис. 12.4). Процес підкріплення діє так, що стимулятор забезпечує ключ до відповіді чи поведінки після якого має наслідок. В поведінці людини є чотири типи підкріплення, які допомагають менеджеру впливати на поведінку конкурентної особи: позитивне підкріплення, негативне підкріплення, загасання і покарання. Дослідженнями встановлено, що позитивне підкріплення і прискорення сприяють росту людини, а негативне підкріплення і покарання виховують незрілість у людей, згубно впливають на всю організацію.

Стамули—Поведінка –Наслідки –Майбутня поведінка.

Позитивне підкріплення спрямоване на посилення бажаної поведінки, включає забезпечення нагороджуючого наслідку (похвала, просування по службі, вільний час) і веде до повторення бажаної поведінки. Негативне підкріплення теж фокусується на посиленні бажаної поведінки, але негативне тому, що людина повинна перейти до бажаної поведінки для того, щоб позбутися негативного стану. Згасання включає утримання негативних наслідків, що мали раніше місце і в цілому послаблює поведінку. Покарання, навпаки, включає забезпечення негативних наслідків для того, щоб зменшити поведінку (критика небажаної поведінки, затримка оплати праці, відмова у наданні сприятливих умов для навчання, затримка видачі нового обладнання, тощо). Науковці радять акцентувати увагу менеджерів на позитивному підкріпленні, для того, щоб сприяти бажаній поведінці, яка буде заохочуватись.

Біхевіористський підхід.

Для пояснення поведінки біхевіоризм використовує два основні поняття: стимул (S) і реакція (R); при цьому свідомість та інші суб'єктивні поняття заперечуються. Біхевіористи намагаються мати справу тільки з тими фактами, які можна спостерігати. Американський психолог Б.Скіннер розглядає особистість як ізольовану самість, якій немає місця в науковому аналізі поведінки. Для характеристики особистості він вводить поняття „паттерн", яким позначає деяку сукупність реакцій поведінки. Особистість є сумою паттернів. Кожна індивідуальна реакція грунтується на попередньому досвіді та генетичній історії. Б.Скіннер суттєво розширив схему утворення умовних рефлексів І.П.Павлова, запропонувавши модель так званого оперантного обумовлювання - нагороди за бажані і покарання за небажані реакції. Позитивні та негативні стимули, що підкріплюють поведінку, регулюють і управляють нею. Б.Скіннер заперечує спонтанність поведінки і її джерел, що лежать поза життєвим досвідом людини. Його цікавить управління поведінкою, а не її прогнозування.

3. Теорія особистісних конструктів Джорджа Келлі

Джордж Келлі (1905-1965) - один із засновників когнітивного напрямку у психології особистості вважає, що кожна людина - дослідник, який контролює, розуміє і передбачає свою поведінку, який робить висновок, базуючись на минулому досвіді і передбачає майбутнє. Терміни, які люди використовують для розуміння один одного, для опису себе і своєї позиції, одержали назву особистісних конструктів.Особистіший конструкт - це ідея або думка, яку людина використовує, щоб усвідомити, пояснити чи передбачити свою поведінку. Приклади особистісних конструктів, які людина використовує у повсякденному житті: "врівноважений - неврівноважений", "розумний - безглуздий", "чоловічий - жіночий", "релігійний - атеїстичний" тощо. Таким чином, особистість - це система організованих особистих конструктів, у яких переробляється (сприймається й інтерпретується) особистий досвід людини. Структура особистості у рамках даного підходу розглядається як індивідуально своєрідна ієрархія конструктів. Тобто, система конструктів людини організується у пірамідальну структуру, де її складові (конструкти) знаходяться або у суперординатній, або у субординатній позиції. Наприклад, якщо зустрівши людину, ви відразу оцінюєте її з погляду того, чи є вона доброю або злою, і тільки потім - охайною або неохайною, то ваш конструкт "добрий-злий" є суперординатним, а "охайний - неохайний" - субординатиим.

Кожний конструкт має "дихотомію" (два полюси): "спортивний-неспортивний", "стриманий-нестриманий" тощо. Людина вибирає той полюс дихотомічного конструкта, той результат, який має кращу прогностичну цінність. Одні конструкти придатні для використання лише у вузькому колі подій (конструкт "спортивний-неспортивний "), тоді як інші мають широкий діапазон застосування (наприклад, конструкт "добрий-злий"). Відповідно до даної метафори, Келлі описує людей як учених, котрі формулюють гіпотези про навколишній світ у формі особистісних конструктів, потім перевіряють свої припущення на практиці. Якщо конструкт допомагає чітко прогнозувати поведінку, людина збереже його надалі, і навпаки. Отже, дієвість конструкта перевіряється з погляду його прогностичної ефективності, а поведінка людини визначається тим, як людина прогнозує майбутні події. Змінити свої конструкти дуже важко, іноді неможливо, і тому людина прагне змінити інших людей, щоб ті відповідали її конструктам. Психічні розлади виникають у людини тоді, коли не спрацьовують особистісні конструкти - людина не може прогнозувати події, потерпає від невдач. Коли людина переживає труднощі у прийнятті навіть дріб'язкових рішень - виникає депресія. Задача терапевта допомогти людям змінити конструкти, апробувати нові гіпотези, інтерпретувати ситуацію і стати більш ефективною людиною. Люди розрізняються за змістом і кількістю доступних їм конструктів, за складністю організації системи конструктів і тим, наскільки ці системи відкриті змінам. Джордж Келлі виділяє два типи особистостей: когнітивно складна і когнітивно проста.

Когнітивно прості особистості розглядають інших людей та довколишній світ, базуючись на невеликій кількості конструктів. Когнітивно прості люди мають усталені погляди щодо інших людей, ігнорують інформацію, яка суперечить їхнім уявленням. Вони прості в спілкуванні, володіють бідним репертуаром соціальних ролей. Когнітивно прості суб'єкти не помічають відмінностей між собою та іншими людьми, вони прагнуть знайти підтвердження тому, що інші схожі на них, їхні соціальні прогнози неефективні.

Когнітивно складними вважають тих людей, які використовують достатньо складну і диференційовану систему конструктів. Вони чітко розрізняють себе та інших, розглядають людей у багатьох ракурсах, їхні уявлення про інших складні та диференційовані, вони помічають тонкі нюанси поведінки інших людей, не ігнорують різноманітні суперечності, їхні соціальні прогнози значно надійніші. Когнітівно складна особистість, у порівнянні з когнітивно простою, відрізняється наступними характеристиками: 1) має краще психічне здоров'я; 2) краще справляється зі стресом; 3) має вищий рівень самоооцінки; 4) більш адаптивна до нових ситуацій.

Згідно теорії особистісних конструктів, двоє людей схожі одне на одного настільки, наскільки схожі їх системи конструктів. Більшість людей шукають друзів і коханих серед тих, чия когнітивна складність відповідає їхнім власним показникам. З віком люди стають більш когнітивно складними, і, відповідно, з віком ускладнюється і Я-концепція особистості. Когнітивна складність - бажана адаптивна риса, однак вона не є єдиним критерієм адаптивної конструктної системи. Здоровий розвиток особистості спирається на інтеграцію різноманітних конструктів. Келлі заклав міцний гуманістичний фундамент своєю працею, прийнявши центральним положенням те, що люди здатні до постійного самооновлення. Оскільки люди конструюють зміст свого життя ще на ранніх етапах індивідуального розвитку, пізніше вони часто не усвідомлюють, що існує багато способів змінити себе і своє ставлення до світу. Для сприймання реальності органічно властива гнучкість. У ній є місце для пошуку, творчості й відновлення. У будь-якому віці люди можуть реконструювати сприймання реальності. Фактично, теорія особистісних конструктів є психологією розуміння розмаїття поглядів особистості - розуміння, завдяки якому можна допомогти людині розв'язати її проблеми.