Охорона літосфери. 2

     План

1. Охорона ґрунтів.
2. Охорона земної поверхні.
3. Охорона земних надр.
4. Рекультивація порушених земель.

     Одним з головних питань охорони довкілля, є охорона літосфери — зовнішньої твердої оболонки Землі, яка Має такі життєво важливі ресурси, як землі, грунти й збагачені різними копалинами та мінеральною сировиною надра.

     За  довгий період існування (понад 4,5 млрд років) земна поверхня зазнала дуже великих змін. Геологам відомо, що за цей час неодноразово під впливом, внутрішніх і зовнішніх геологічних і космічних сил змінювався не лише рельєф земної поверхні в межах окремих континентів, коли гори ставали глибокими морями й навпаки, а й сама форма континентів, їх розміри, розташування. За цей довгий період на земній поверхні відбувалися багаторазові локальні, регіональні й глобальні екологічні катастрофи, які різко змінювали клімат і склад атмосфери, чисельні й потужні землетруси, виверження вулканів, під час яких розпечена лава, вирвавшись з земних глибин, вкривала смертельною вогняною ковдрою тисячі квадратних кілометрів. Періоди катастроф змінювалися періодами спокою, коли протягом мільйонів років знову відтворювалося й розвивалося життя, відбувалися процеси вивітрювання порід, денудації, виположення, пенепленізації.

     Одночасно з формуванням земної поверхні формувалися також грунти (на межі розділу літосфери, й атмосфери) та корисні копалини (на поверхні та в надрах, на глибинах від кількох метрів до кількох десятків кілометрів).

     Ґрунти - це природні утворення, які характеризуються родючістю — здатністю забезпечувати рослини речовинами, необхідними для їх життєдіяльності, а також накопиченими водою й повітрям. Ґрунти — це органо-мінеральні утворення, що виникли в результаті тривалої взаємодії живих організмів і субстрату (певного типу гірських порід—гранітів, вапняків, базальтів, глин, пісків чи сланців тощо), розкладу живих організмів, впливу природних вод і атмосферного повітря.

     Найродючіші та найпотужніші грунти — чорноземи – формувалися протягом тисячоліть у зонах лугових степів, де був сприятливий клімат (тепле літо, кількість опадів— 500—600 мм на рік) і оптимальні умови для розвитку багатої трав'яної рослинності. Північніше, де вологи більше, але не досить тепло, в лісовій зоні, утворилися темно-сірі, сірі й світло-сірі грунти (підзолисті, дерново-підзолисті, болотні) та торфовища. Південніше, де тепла більше, ніж у степовій зоні, але значно менше вологи, рослинність бідна, ґрунтоутворення відбувалося слабше. Тут, у сухих степах, напівпустелях і пустелях переважають бурі, сіро-бурі й каштанові грунти, сіроземи, солонці та солончаки. В Україні нараховується близько 650 видів різних ґрунтів.

     Дуже  важливим компонентом ґрунту є перегній — органічна речовина, яка утворюється з решток померлих рослин під впливом діяльності мікроорганізмів, які живляться вуглеводнями, білками, жирами, лігніном, пектином, цукром й іншими речовинами, що містяться в рослинах, переробляють їх, розкладають, перетворюють на глюкозу, амінокислоти, гліцерин, хінони та поліфеноли. Мікроби за допомогою ферментів синтезують гумус, ґрунтовий перегній, вуглекислий газ і воду, аміак, окиси азоту та інші речовини. Ґрунтоутворення є важливою частиною біологічного кругообігу речовин і енергії. Грунт забезпечує рослинний світ калієм і вуглецем, а також азотом і фосфором, які входять до складу білка. Родючість залежить від кількості азоту в перегної, перегною в ґрунті та потужності ґрунту. Кращі чорноземи містять до 10—15 % гумусу (перегною).

     Ґрунти мають для нас величезне значення не лише тому, що є головним джерелом одержання продуктів харчування, вони відіграють активну роль в очищенні природних і стічних вод, які через них фільтруються. Грунтово-рослинний покрив планети є регулятором водного балансу суші, оскільки він поглинає, утримує й перерозподіляє величезну кількість атмосферної вологи. Це — універсальний фільтр і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень. Тому користуватися землею, ґрунтом слід розумно й обережно.

     Грунт, який не є продуктом праці людини й створювався природою протягом тисячоліть, нині в результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарювання під різні види будівництва, кар'єри, полігони знаходиться в стані виснаження, вичерпання. Внаслідок того, що в гонитві за врожаєм грунти почали орати дедалі глибше та частіше, завозити на поля величезні кількості мінеральних добрив та пестицидів для боротьби з шкідниками, на величезних площах землі в степових і посушливих районах грунти втратили здатність вбирати й пропускати воду, їх структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними речовинами. Повсюдно врожайність ґрунтів катастрофічне зменшується. Потрібні термінові заходи для відтворення структури й родючості ґрунтів — нейтралізація, розсолення, збагачення гумусом тощо.

     Як  сказано в одній з останніх доповідей 00Н про стан земельних ресурсів світу, подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, що збільшується.

     Нині  охорона й раціональне використання земельних ресурсів (орні землі, пасовиська, сінокоси, рекреаційні зони) — одна з найактуальніших проблем.

     Загальна  площа орних земель суші становить  близько 1,5 млрд га (10—11 % площі суші), пасовиськ і сінокосів— близько 3 млрд га (тобто близько 20 % площі  суші). Резерви сільськогосподарських угідь на сьогодні, згідно з даними 00Н, повністю вичерпані. На кожного мешканця планети припадає в середньому лише 0,4 га орної землі, й ця цифра зменшується через значний приріст населення планети.

     Близько 3/4 усіх ґрунтів земної кулі мають до того ж знижену продуктивність через незабезпеченість вологою й теплом. І, нарешті, має місце швидка деградація цих ґрунтів під потужним антропогенним тиском.

     В умовах зростаючого дефіциту продуктів  харчування нині кожна п'ядь землі, на якій можна виростити щось їстівне, має велике значення й повинна охоронятися. Разом з тим, охорона земельних ресурсів здійснюється дуже незадовільно, зокрема в Україні.

     Наведемо  основні відомості про головні  причини деградації ґрунтів і стан їх охорони.

     За  даними ЮНЕП, щорічно через вплив на грунти вітрів, ураганів, хімізації, будівництва міст, доріг, промислових об'єктів, аеродромів, розвиток кар'єрів у всьому світі втрачається від 5 до 7 млн га родючих земель.

     Сотні мільйонів гектарів земель потерпають від ерозії. Лише в Україні щорічно від ерозії гинуть десятки тисяч гектарів орної землі.

     Дуже  значних збитків господарству завдає ерозія ґрунтів у ряді областей Індії, в Непалі, високогір'ях Східної Африки, Андах, США, Китаї та інших регіонах Землі. На цих землях урожайність зменшується на ЗО—60 %, подекуди—на 90 %. Ерозії ґрунтів сприяє активне яроутворення, зумовлене діяльністю людини (ярами зруйновано близько 7 млн га земель) — вирубкою лісу на схилах, знищенням трав'яного чи чагарникового покрову, неправильним розорювання землі тощо.

     Сприяють  ерозії й пилові бурі, коли в повітря  на висоту 1—3 км здіймаються мільйони тонн пилу, піску, ґрунту, оголюючи в одних місцях землю на сантиметри й навіть десятки сантиметрів, перетворюючи її на пустелю і засипаючи поля, сади, луги, дороги та будівлі в інших місцях шаром пилу й піску товщиною 20—50 см, а іноді навіть 2—3 м. Відомі пилові бурі, що завдали великої шкоди на Північному Кавказі, в східній Україні, Середній Азії, особливо поблизу Аралу, в Центральній Америці.

     Вітрова й водна ерозії повністю знищують грунти або значно зменшують вміст у них азоту, фосфору, калію, ряду мікроелементів— усього, від чого залежить родючість. Ерозія також призводить до виникнення ґрунтової посухи (висушує грунт), що теж знижує врожайність. Найбільше активізують ерозію часті оранки, культивації, боронування, ущільнення, трамбування колесами та гусеницями важкої сільськогосподарської техніки. Ґрунтовий покрив відносно мало травмують лише трактори з шириною шин на колесах 1 м і більше. Переважна більшість нашої техніки на полях завдає ґрунтам невиправної шкоди.

     Основними засобами відновлення ґрунтів на оголених ділянках рельєфу є ділянкове лісонасадження й деревонасадження у вигляді лісозахисних смуг, екологічно обґрунтоване зрошення земель, впровадження сівозмін, періодична консервація угідь (коли земля «відпочиває»).

     Великої шкоди землям завдають зумовлені  діяльністю людини (підрізка схилів, копання кар'єрів, підтоплення через аварії й неправильні меліорації, будівництво водосховищ тощо) зсуви, селі та осипи в горбкуватих та гірських регіонах.

     Однією  з найбільших бід після ерозії ґрунтів є, мабуть, їх засолення, основна причина якого — неправильне зрошення. Ерозія й засолення ґрунтів призводять до опустелювання земель. Протягом останніх десятиріч тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводилося інтенсивне зрошення й спочатку значно підвищилася врожайність (більше половини приросту продукції світового сільського господарства зумовлено зрошенням), згодом стали непридатними для використання через «білу отруту», як називають місцеві жителі сіль, якою забиті всі пори ґрунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод.

     Раніше, до масового зрошення, на значних територіях росли дикі трави, чагарники, а на землях, розумно зрошених, постійно була висока врожайність полів і садів. Нині через перезволоження, надлишок води в ґрунтах і їх засоленість гинуть дерева, поля, сади, виноградники, бавовняні плантації. В найближчих до полів селищах вода позаливала льохи, стан питної води значно погіршився, особливо навколо каналів, що можна спостерігати й у Середній Азії вздовж Каракумського каналу, й у нас на півдні України, районах Північно-Кримського, Каховського каналу.

     Повторне  засолення ґрунтів і ґрунтових вод, підтоплення й заболочення територій, активізація зсувових, просадочних і карстово-суфозійних явищ відбулися через невраховані природні інженерно-геологічні й гідрологічні умови, а також недосконалість або неправильність методик меліоративних робіт, втрати (їх обсяг величезний) води в транспортних системах, водоводах. Дуже важливими при будь-яких меліораціях є попередні гідрогеологічні й гідрохімічні дослідження та якомога точніші прогнози водно-соляного режиму та балансу ґрунтових вод, передбачення систем вертикального дренажу, водозбереження, чітке керівництво водорозподілом.

     Дедалі  відчутнішими стають негативні наслідки хімізації сільського господарства — погіршення стану ґрунтів через накопичення в них шкідливих хімічних речовин після тривалих й інтенсивних (без належних розрахунків і врахування гідрогеологічних та екологічних законів) внесень міндобрив та різних пестицидів. Адже внесений у грунт фосфор практично не вимивається. До речі, у водойми від промислових та побутових стоків його потрапляє значно більше, ніж з сільськогосподарських угідь (його частка в забрудненні не перевищує 20%). Використання великої кількості фосфорних добрив призводить також до накопичення в ґрунтах фтору, стронцію, урану, торію, радію.

     На  сьогодні в ґрунтах7 світу накопичено близько 150 млрд т азоту, зокрема в чорноземах — до 20—30 т азоту на кожному гектарі. Але рослинам його все ж не вистачає, бо ними засвоюються далеко не всі азотні сполуки. При цьому дуже важливою умовою є поступовий розклад гумусу протягом кількох років, перехід азоту з однієї форми в іншу. Грунт повинен бути розпушеним, пористим, грудочкуватим, до нього вільно маніть надходити вода й повітря. Розкладають азотні сполуки й відновлюють їх до різних окислів і молекулярної форми азоту бактерії-денітрифікатори.

     Одним з негативних наслідків перезбагачення грунтів і водойм хімікатами є  евтрофікація водойм — підвищення їх біологічної продуктивності через накопичення біогенних елементів, пов'язаних з азотом, «цвітіння» водоростей, їх накопичення, відмирання, розклад з інтенсивним поглинанням кисню з водойм, що спричинює задуху водойм, загибель риби та інших водних тварин.

     Нітрати накопичуються не лише у воді й грунтах, а й у рослинах, овочах та фруктах, справляючи шкідливий вплив на здоров'я людини. Нітрати мало токсичні, але в шлунково-кишковому тракті вони під дією мікрофлори відновлюються до нітритів — солей азотистої кислоти, які набагато токсичніші, особливо для людей похилого віку та дітей з серцево-судинними хворобами. Надлишки нітратів у організмі беруть участь в утворенні нітрозоамінів-канцерогенів. Крім того, вони, взаємодіючи з гемоглобіном крові, перетворюють двовалентне залізо на тривалентне, зменшуючи транспорт кисню та перешкоджаючи нормальному диханню тканин.

     Різні рослини мають неоднакову здатність до накопичення нітратів. Найбільше їх акумулюють кріп, салат, петрушка, потім буряки, значно менше — капуста та морква, ще менше — картопля.

     Концентруються  нітрати в рослинах теж по-різному. В капусті їх найбільше в центральній, кореневій частині та верхніх листках, у огірках, патисонах — у шкірці, в картоплі — всередині, у моркві, буряках, кабачках — у нижній частині плоду.

     Якщо  очищену картоплю тримати деякий час у воді, кількість нітратів у ній значно зменшується.

     Гранично допустима концентрація нітратів (у мг/кг за нітрат-іоном) у картоплі становить 80, капусті білокачанній та моркві—300, помідорах—60, цибулі—60, огірках— 150, кавунах і динях—45, буряках— 140. Щоб визначити ГДК нітратів у ранніх овочах, ці цифри подвоюють..

     У відвари переходить 50 % і більше (у  капусти — 70 %) початкової кількості нітратів, особливо якщо овочі порізані. Корені й шкірку овочів завжди варто викидати. Наполовину зменшують вміст нітратів у овочах соління, маринування, квашення.

     Для зменшення нітрифікації рекомендують інгібітори — речовини, які гальмують цей процес.

     Необхідно користуватися рекомендаціями відповідних  служб (агрохімічних центрів) щодо якості, типу й кількості мінеральних добрив, які застосовуються в певних районах для певних культур, організації транспортування, зберігання та застосування різних добрив, контролю за станом навколишнього середовища.

     Дуже  важливо також організувати моніторинг земель — систематичне спостереження за станом земельного фонду. Слід мати дані щодо розподілу земель за власниками й користувачами, продуктивності земельних ресурсів, ступеня деградації грунтів, стану їх забруднення, а також фонового забруднення (загальний стан забруднення атмосфери, природних вод усього регіону).

     Особливо  важливо постійно контролювати вміст у грунтам та ґрунтових водах пестицидів (метафос, карбофос, цирам, севін, гептахлор, карбатіон, поліхлорпропілен тощо) і ДДТ, який через свою стійкість ще міститься в грунтах багатьох районів.

     Навколо всіх міст і промислових центрів слід постійно контролювати вміст у грунтах і водах важких металів, виявляти шляхи їх міграції.

     Площа всієї суші на Землі становить 148 млн км²; 10 % цієї території займають льодовики (Антарктида, Гренландія та ін.). Уся інша територія є вичерпними ресурсами поверхні Землі; 33,1 % цієї території — це сільськогосподарські угіддя, 30,1 — ліси, 36,8 % — так звані «інші землі» (площі, зайняті населеними пунктами, промисловими підприємствами, транспортними магістралями тощо, а також пустелями, болотами, тундрою, горами). Під впливом антропогенної діяльності структура земної поверхні постійно змінюється: скорочуються площі сільськогосподарських угідь і лісів, зростають площі «інших земель».

     Берегти землю — це означає розумно, по-хазяйському її використовувати, щоб служила вона довго, багатьом прийдешнім поколінням.

     Значні  втрати земельних ресурсів пов'язані  з такими видами антропогенної діяльності, як промислове й громадське будівництво, особливо інтенсивне в зонах мегаполісів (столиці та найбільші міста великих країн), військове будівництво (аеродроми, полігони, бази, військові містечка, склади пального та боєприпасів, літні табори, радіолокаційні станції тощо), розвідка, пошуки та видобування корисних копалин.

     Усі ці види людської діяльності раніше здійснювалися без знання екологічних ситуацій. Нині кожен проект на будівництво проходить екологічну експертизу, досліджується ступінь майбутніх екологічних змін і шкоди природі, розробляються відповідні заходи щодо мінімалізації негативного впливу на довкілля. Якщо навіть у віддаленому майбутньому (кілька десятків років) будівництво призведе до значних негативних екологічних змін, воно має бути заборонене.

     Останнім  часом стали відомі численні факти  негативного впливу військової діяльності на природу, й зокрема на земельні ресурси.

     Сільськогосподарські  землі є найціннішою частиною земельних ресурсів, бо вони забезпечують людство продуктами харчування. Більша частина сільськогосподарських земель відводиться під ріллю, решта — площі багаторічних насаджень (сади, лісосмуги тощо), луги й пасовиська. Зростання населення Землі потребує збільшення кількості продуктів харчування, основним постачальником яких є орні землі. А тим часом можливостей для розширення орних земель нині майже ніде на Землі не залишилося. Навпаки, в багатьох країнах спостерігається неухильне скорочення цих площ. Тому єдиним способом задоволення зростаючих потреб у продуктах харчування є інтенсифікація сільськогосподарського виробництва, зокрема врожайності за умови збереження стабільності посівних площ.

     У світі накопичено важливий досвід з  цього питання. Зокрема, слід згадати  «зелену революцію» 50—60-х років у деяких країнах Азії та Латинської Америки (Індія, країни Південно-Східної Азії тощо), коли за допомогою фахівців 00Н були запроваджені високоврожайні гібриди рису, пшениці, інших сільськогосподарських культур, застосовані нові прогресивні технології вирощування, меліорації тощо, що дозволило різко (в три-п'ять і навіть більше разів) підвищити врожайність основних сільськогосподарських культур і зменшити гостроту продовольчої проблеми в цих країнах.

     У посушливих районах Землі спостерігається  дуже небезпечне явище опустелювання (перетворення земель на пустелю). Причиною цього є легка вразливість природи в. цих зонах/надмірне використання земель під пасовиська, вирубування на дрова нечисленних дерев і кущів. Пустеля Сахара за останні 50 років збільшила свою площу на 650 тис. км². Фахівці 00Н підрахували, що за ті ж останні 50 років внаслідок господарської діяльності людини на Землі перетворилася на пустелю територія, що дорівнює половині площі Південної Америки! Кожної хвилини в світі втрачається, перетворюється на безплідну пустелю 44 га землі.

     Ліси  — надзвичайно важлива складова біосфери. Вони є одним з основних поглиначів вуглекислого газу атмосфери й виробників кисню, постачають людству дуже цінні матеріали (деревина, сировина для хімічної промисловості, продукти харчування тощо), мають велике рекреаційне значення тощо.

     Відповідно  до норм, лісового законодавства, прийнятих у більшості країн, ліси поділяються на три групи.

     1. Ліси з захисною функцією—охорона  водних ресурсів, протиерозійні ліси, державні лісозахисні смуги, ліси заповідників і національних парків, ліси, що мають санітарно-гігіенічне й оздоровче значення.

     2. Ліси захисного й обмеженого експлуатаційного значення — лісові масиви в густонаселених районах і місцевостях з обмеженими лісосировинними ресурсами.

     3. Ліси експлуатаційні — тайга,  тропічні ліси. До лісів першої  та другої груп застосовуються більш суворі режими лісокористування. Ліси, що є в Україні, належать саме до перших двох груп, у нас практично немає експлуатаційних лісів (за винятком невеликих площ у Карпатах).

     «Інші землі» поділяються на дві групи. До першої з них належать землі, малопридатні для сільського господарства («невдоби»)—пустелі, гори, тундра, яри тощо. Деякі з них можуть бути освоєні сільським господарством, але лише за умови значних матеріальних і фінансових затрат. До другої групи належать заселені й забудовані території, тобто такі, які вже не можна використати якось інакше.

     Розглянемо  характеристику впливу на земельні ресурси геологічної та гірничодобувної діяльності.

     Нині  ведеться інтенсивна розвідка та пошуки корисних копалин на всій планеті.—на суші й на морі, в усіх кліматичних зонах і ландшафтних районах. Десятки експедицій, сотні партій, тисячі геологічних загонів численними маршрутами посезонне або цілорічне, використовуючи сучасну техніку, пересуваються від об'єкта до об'єкта, перевозять вантажі, бурять тисячі свердловин, копають десятки тисяч канав, шурфів, виробок, будують тимчасові бази, поселення, аеродроми, шляхи. Все це завдає значної шкоди природі. Порушуються земна поверхня й її надра на глибині понад 12 км.

     Під час будівництва тимчасових доріг уздовж трас вирубується ліс, знищуються трав'яний покрив, чагарники, порушується гумусовий шар, змінюється режим ґрунтових вод внаслідок спорудження заглиблень-приямків, спорудження дамб тощо. Якщо ґрунтовий покрив знищується в напівпустелях, тундрі, притундрових районах, тайзі, гірських районах, процеси його відновлення проходять повільно, довго, десятиріччями.

     Транспортування ж вантажів, дослідного устаткування або бурових установок по бездоріжжю, пересування дуже тяжких самохідних агрегатів, тракторів завжди призводять до тяжких екологічних наслідків, особливо в степах, пустелях, тундрі. Досить навести такий приклад: з 1964 р. (час відкриття газо-нафтових родовищ) до 1990 р. лише на півострові Ямал було пройдено більше 400 свердловин, прокладено 800 кілометрів сезонних доріг, а планується пройти ще понад 1500 свердловин, прокласти до 4 тис. км тимчасових і постійних доріг. За підрахунками фахівців, це призведе до втрати на десятки років близько 2 млн га оленячих пасовиськ. Оленяче стадо через відсутність корму скоротиться майже на 100 тис. голів, втрати становитимуть близько 24-30 млрд грн. Додамо, що сліди від важкої техніки зберігаються протягом 30-40 років.

     Підраховано також, що щорічна шкода, якої завдають господарству та природі Тюменської області нафтовики, становить близько 10 млрд грн, усього ж за роки «великого освоєння» краю збитки становлять понад 200 млрд грн. Це — тисячі спалених гектарів лісу, мільйони гектарів знищених тундрових оленячих пасовиськ, ущент забруднені нафтою озера, болота, сотні річок і річечок — притоків великої Обі, загибель риби та оленячих гуртів, знищення газами від сотень свердловин, що безперервно горять протягом десятиліть на площі величезного регіону. В загравах газових смолоскипів щорічно вигорає, поглинаючи життєдайний для всієї планети сибірський кисень, понад 15 млрд. м³ супутнього нафтового газу. А скільки завдано шкоди природі від прокладання 30 тис. км нафто- і газопроводів!

     Під час геолого-розвідувальних робіт  змінюються природні ландшафти місцевості — порушується грунтово-рослинний покрив, утворюються западини через проведення відкритих канав, шурфів, розчисток порід, а також підвищення внаслідок звалювання, викидання на поверхню гірських порід (відвали). Лише в колишньому СРСР щорічно-прокладалося понад 20 млн м³ розвідувальних канав і виробок. Прокладалися вони вручну та за допомогою канавокопачів, екскаваторів, бульдозерів, скреперів, а також вибухів. Машинна й вибухова прохідка розвідувальних канав має надзвичайно згубний вплив на природу.

     Протягом  останніх років проведено ряд заходів, які зменшують негативний вплив на земельні ресурси пошуково-розвідувальної геологічної діяльності. Це—використання техніки з спеціальними дуже широкими шинами, селективне виймання й складування грунтів уздовж канав, шурфів і виробок, проведення робіт по відновленню ґрунтового покриву й рекультивації земель, зменшення розмірів ділянок свердлування, вивезення порід у яри (але поки що вони мало ефективні), проведення екологічної паспортизації земель, відведених під гірничі роботи.

     Розроблено  також норми на вирубку лісу під  час розвідувальних робіт, розміри площ пошуково-розвідувальних ділянок, ділянок під тимчасові поселення, траси доріг, а також раціональні схеми транспортування, оптимальні розміри відвалів та інші нормативи.

     Створено  різні методи гірничо-технічних  рекультивацій, з урахуванням географічного положення, характеристики грунтово-рослинного покриву об'єктів, гідрогеологічних і кліматичних умов, фізико-хімічних властивостей порід.

     Існують такі види рекультиваційних робіт: сільськогосподарські, лісогосподарські, водогосподарські, будівельні, рекреаційні та санітарно-гігієнічні. Майже всі вони супроводжуються переміщенням великої кількості гірських порід і грунтів (оновлених) біологічно-продуктивних ділянок Землі, ділянок, де вже можливе житлове чи промислове-будівництво, ділянок гідротехнічного значення чи таких, що стануть зонами відпочинку.

     Нині  дедалі частіше техніко-будівельній  діяльності на родючих землях передує  знімання, перемішування та зберігання грунтів, які потім використовуються для покриття інших територій з гіршими грунтами чи для рекультивації кар'єрів, териконів. На рекультивованих землях розводять сади, парки, городи.

     Для охорони земельних ресурсів велике значення мають закони про землю (національні, регіональні), які нині є більш конкретними, суворими, дієвими  

     Надра Землі використовуються в кількох напрямах:

     1) для добування корисних копалин; 2) зберігання рідких і газоподібних- корисних копалин у природних і штучних сховищах; 3) створення різних споруд і навіть цілих заводів; 4) транспортних комунікацій (метро, трубопроводи);

     5) захоронення промислових токсичних  і радіоактивних відходів.

     Промисловому  використанню надр обов'язково має  передувати їх ретельне геологічне, гідрогеологічне й інженерно-геологічне дослідження. Мінеральні ресурси; зосереджені в надрах, є основою функціонування головних галузей світового господарства. Мінеральні ресурси — це сукупність усіх корисних копалин суші й Світового океану, які використовуються в галузях енергетики, чорної та кольорової металургії, хімічної промисловості, будівництва. Вони є національним багатством кожної країни. Видобуті нині з надр землі корисні копалини забезпечують сировиною енергетику (на 83 %), хімічну (на 75) і металургійну промисловість (на 80—90%). Щорічно на нашій планеті видобувається майже по 30 т різних корисних копалин на людину.

     Останнім  часом корисні копалини стали  причиною політичних суперечок і міжнародних конфліктів, предметом вивчення спеціальних комісій 00Н (південь і північ Африки, Чилі, Близький Схід, нафтові родовища Північного моря, залізо-марганцеві конкреції Світового океану та ін.).

     Мінеральні  ресурси нині значною мірою визначають економічний потенціал будь-якої держави. В гірничодобувній промисловості розвинених країн зосереджено до 35—45 % основних виробничих фондів, зайнято майже п'яту частину трудівників.

     Ще  один дуже важливий факт—лише 1—5% усього обсягу речовин, що видобуваються з земних надр, через недосконалість сучасних технологій і техніки реалізуються» у вигляді продукції виробництва, решта йде у відходи та втрачається на етапах виробництва. Наприклад, на Ангренському родовищі в Узбекистані за рік видобувають 6,9 млн т каолінів, а відвантажують споживачам — 385 тис. т, тобто