Охорона прав на комерційну таємницю

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Національна металургійна академія України

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: « Інтелектуальна власність»

 

 

 

на  тему: «Охорона прав на комерційну таємницю»

 

 

 

 

виконала  студентка групи ФІ-801-11вк(2):      Морохова С.Д.

перевірила          Рулікова Н.С

 

 

 

 

 

м. Дніпропетровськ

2013

Зміст

Вступ

1. Визначення комерційної таємниці

2. Охорона інформації, що становить комерційну таємницю

Перелік посилань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сьогодні  в Україні, як і в інших країнах  світу, в процесі підприємницької  діяльності, при створенні нових  технологій, в результаті інтелектуальної  праці, виникають насичені найрізноманітнішими  відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових  досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху.

Інформація стала першоосновою життя сучасного суспільства, предметом  та продуктом його діяльності, а  процес створення, накопичення, збереження, передачі та обробки, в свою чергу, стимулював прогрес в галузі знарядь її виробництва, що включає електронно-обчислювальну  техніку, засоби телекомунікації та системи зв’язку. У зв’язку з  новими інформаційними досягненнями, державні кордони практично стають прозорими для обігу інформації. При цьому, чим більше зазначена  галузь залучається в комерційний  обіг, тим більше виникає потреба  в захисті інтересів власників  комерційної таємниці. Зрозуміло, що комп’ютерні технології – не єдина  загроза комерційній таємниці. За підрахунками американських фахівців, втрата 20% інформації, що становить  комерційну таємницю, веде до розорення  фірми (організації) протягом місяця в 60 випадках із 100 [15].

Проблема  захисту комерційної таємниці має  багато аспектів, серед яких найважливішими є визначення правового положення  комерційної таємниці як соціального  ресурсу, юридичне закріплення права  на комерційну таємницю та створення  правових гарантій реалізації цього  права, регулювання відносин, які  виникають в сфері обігу комерційної  таємниці.

Необхідно визнати, що в країнах світу, де використовуються інформаційні об’єкти, які представляють  комерційну цінність, немає єдиного  підходу до визначення поняття такої  інформації. Застосовуються різні визначення: “ділові секрети”, “виробничі секрети”, “торгівельні секрети”, “конфіденційна інформація”, “комерційна таємниця” тощо [13].

Питання щодо змісту інформації, яка становить  комерційну таємницю завжди викликало  багато дискусій. Наприклад, щодо кореляції  понять комерційної таємниці (конфіденційної інформації та інформації взагалі) та інтелектуальної власності. Інформація, згідно з законодавством України, є об’єктом права власності, але вона одночасно може бути й об’єктом права інтелектуальної власності.

Закон України  “Про інформацію” під поняттям “інформація” розумієдокументовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Деталізоване  визначення поняття “інформація” знаходимо в іншому Законі України “Про захист економічної конкуренції” – це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.

З правової точки  зору, комерційну таємницю часто пов’язують з засобами захисту від неякісної  конкуренції в межах реалізації права на інтелектуальну власність [1]. Це положення випливає зі змісту пункту VIII статті 2 Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності, яка була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року, учасником якої був колишній СРСР, а сьогодні – Україна.

Що стосується використання понять «ділові секрети», «виробничі секрети», «торгівельні секрети» тощо, в Україні законодавцем визначено, що всі ці види секретів можна об’єднати  в один узагальнюючий термін –  комерційна таємниця, що і знайшло  своє закріплення на законодавчому  рівні.

Згідно зі статтею 155 Господарського Кодексу України, серед об’єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання є й комерційна таємниця. Зокрема, відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Проте, наявність у складі назви “комерційна таємниця” слова “таємниця” вносить певну неоднозначність в тлумачення цього поняття. Згідно зі статтею 30 Закону України “Про інформацію”, інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну та таємну. При цьому конфіденційна інформація – це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. До таємної належить інформація, що містить відомості, які становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Таким чином, комерційну таємницю, в залежності від змісту відомостей, які вона містить, можна розглядати як конфіденційну  інформацію, так і іншу передбачену  законодавством таємницю, крім державної  таємниці. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Визначення комерційної таємниці

 

Склад і обсяг  відомостей, що становлять комерційну таємницю, визначаються суб’єктом  господарювання відповідно до законодавства. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів  України від 9 серпня 1993 р. № 611 “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці”, не можуть бути віднесені до комерційної таємниці:

• установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
• інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
• дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов’язкових платежів;
• відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
• документи про сплату податків і обов’язкових платежів;
• інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
• документи про платоспроможність;
• відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
• відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Підприємства, установи та організації зобов’язані  подавати перелічені відомості органам  державної виконавчої влади, контролюючим і правоохоронним органам, іншим  юридичним особам відповідно до чинного  законодавства, за їх вимогою.

Отже, відомості, які можуть бути віднесені до комерційної  таємниці, наприклад підприємства, повинні мати такі ознаки:

• не містити державної таємниці;
• не наносити шкоди інтересам суспільства;
• відноситись до виробничої діяльності підприємства;
• мати дієву або потенційну комерційну цінність та створювати переваги в конкурентній боротьбі;
• мати обмеження в доступі тощо.

З цього переліку не потрібно робити висновок про те, що до комерційної таємниці варто  відносити значну кількість відомостей. Надмірне “утаємничування“ може викликати втрату клієнтів, а отже прибутку, оскільки умови ринку потребують постійних клієнтів, широкої інформації про діяльність фірми (організації).

Досягнення  успіху в підприємницькій діяльності дуже часто пов’язане з використанням  комерційної таємниці і неможливістю її використання конкурентами. Виділяють  наступні причини, які становлять основу неправомірного використання комерційної таємниці конкурентами [18]:

для поліпшення виробничої та комерційної діяльності організації (конкурента), що протиправно заволоділа комерційною таємницею, підвищення конкурентоспроможності продукції  та ефективності виробництва, вибору оптимальної  стратегії реалізації продукції  та торгових переговорів;

для завдання шкоди власнику комерційної таємниці, протидії реалізації продукції, руйнування виробничих та торгівельних зв’язків; зриву торгівельних переговорів  та угод; зниження інвестиційних можливостей, підготовки та розповсюдження неправдивих  відомостей про власника комерційної  таємниці тощо.

Загальні  умови захисту прав інтелектуальної  власності, зокрема комерційної  таємниці, визначаються Цивільним кодексом України. Реалізація майнових прав інтелектуальної  власності на комерційну таємницю забезпечується:

• правом на використання комерційної таємниці;
• виключним правом дозволяти використання комерційної таємниці;
• виключним правом перешкоджати неправомірному використанню комерційної таємниці, в тому числі забороняти таке використання.

Закон України  “Про інформацію” визначає, що громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією, в тому числі комерційного характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту. Разом з тим, впроваджуючи систему захисту комерційної таємниці, її власник повинен враховувати економічну доцільність такої системи. Тут важливими стають два моменти:

• витрати на забезпечення економічної безпеки повинні бути, як правило, меншими в порівнянні з можливими збитками;
• заходи безпеки мають сприяти підвищенню економічної ефективності підприємництва.

Основними документами  для ведення комерційної діяльності підприємством є Статут підприємства та Установчий договір, зареєстровані  у встановленому законодавством порядку. Документами, які регламентують  взаємовідносини усередині підприємства є Колективний договір, Правила  внутрішнього трудового розпорядку та Перелік відомостей, які містять  комерційну таємницю підприємства.

Статут підприємства – це основний документ, в якому обов’язково повинно бути зафіксовано положення про те, що підприємство має право на комерційну таємницю та організацію її захисту. В статуті повинно бути встановлено, хто визначає порядок захисту комерційної таємниці. Зафіксовані в Статуті положення надають підприємству можливість вимагати захисту його інтересів у державного та судового органу, включати вимоги про захист комерційної таємниці у всі види угод, домагатися відшкодування заподіяної шкоди у випадку викрадення комерційної таємниці, видавати нормативні документи що стосуються питань охорони комерційної таємниці, створювати структурні підрозділи для захисту своєї комерційної таємниці.

В Установчому договорі повинна бути обов’язково зафіксована вимога до учасників товариства про необхідність дотримання комерційної таємниці та відповідальність за виток такої інформації. ВКолективному договорі необхідно передбачити взаємні обов’язки адміністрації та колективу працівників підприємства щодо забезпечення збереження комерційної таємниці [19].

Слід підкреслити, що на відміну від відомих, традиційних  для права об’єктів, інформація, зокрема що становить комерційну таємницю,характеризується специфічними особливостями та юридичними властивостями, які багато в чому визначають і відношення, які виникають при її обігу між суб’єктами та характер їх поведінки. До таких особливостей та властивостей можливо віднести наступні:

• інформація при включенні в обіг відокремлюється від автора або власника, упредметнюється у вигляді символів та знаків і внаслідок цього існує окремо та незалежно від автора або власника. Звідси виникає юридична властивість інформації – можливість виступати в якості об’єкта, що передається від одного суб’єкта іншому та потребує юридичного закріплення факту її приналежності суб’єктам, які приймають участь у такому її використанні;
• після передачі інформації від одного суб’єкта до іншого одна і та сама інформація може залишатися у суб’єкта, який передає, та виникати у суб’єкта, який її отримує. Тобто однакова інформація одночасно може належати двом учасникам інформаційних відносин. Це основна відмінність інформації від речі. Юридична властивість інформації в зв’язку з цим – її фізична невідчужуваність від автора, власника та користувача. Така властивість потребує розробки та застосування до інформації при її використанні особливих правових механізмів, які замінюють механізм відчуження речі;
• інформація при включенні в обіг документується та відображується на матеріальному носієві. Юридична властивість, яка випливає з цієї особливості, полягає в єдності інформації та матеріального носія, на якому закріплюється інформація. Ця властивість дає можливість ввести для документованої інформації поняття складної складової речі – інформаційної речі, що складається з носія інформації та самої інформації, яка відображена на носії.

Розглядаючи інформацію з точки зору суспільного  обігу, необхідно виділити, що інформація повинна бути розглянута в двох аспектах. Як зазначалось вище, загально недоступна інформація має свою комерційну цінність завдяки невідомості третім особам. Відповідно, повинна будуватися і  правова охорона такої інформації.

Водночас, є загальнодоступна та загальновідома інформація, яка  може мати комерційну цінність, що виникає  в результаті її представлення в  необхідній для споживача формі  та не є результатом творчої праці. Для обробки такої інформації, тим не менш, потрібні певні витрати. Ця інформація теж повинна захищатися. Таким чином, під час правової охорони інформації можливий захист її змісту, а можливо і форми.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Охорона інформації, що становить комерційну таємницю

 

Умовно виділяють  два види охорони інформації, що використовуються в підприємницькій  діяльності, тобто два види інформаційної  безпеки: пасивну й активну.

Пасивна охорона характеризується тим, що власник інформації надає їй режим відкритості, доступності для всіх зацікавлених осіб, але ці особи не можуть використовувати її в комерційних цілях. Саме власникові належить виключне право дозволяти кому-небудь використовувати цю інформацію. Таку охорону інформації встановлюють патентне та авторське право. Захист інтересів власника інформації у випадку її несанкціонованого використання реалізується в судовому порядку на підставі законодавства України.

Прикладів інформаційних  об’єктів, на які їхні власники поширюють  пасивну охорону, досить багато: винаходи, корисні моделі, промислові зразки (дизайн), товарні знаки, фірмові найменування, музичні, драматичні, аудіовізуальні, літературні, письмові здобутки різного характеру, комп’ютерні програми, лекції тощо.

Активна охорона інформації, що більше підходить для охорони комерційної таємниці від несанкціонованого власником використання, пов’язана з тим, що власник встановлює певний режим доступу, наприклад, обмежує доступ до інформації вузьким колом фахівців з числа персоналу, організує режимні зони на підприємстві, використовує носії інформації, що роблять неможливим несанкціоноване копіювання тощо.

Прикладом інформації, що може підпадати під активну  охорону, та становити комерційну таємницю можуть служити відомості типу “ноу-хау”, тобто відомості технічного характеру – режими, методики, технологічні карти тощо, результати різних досліджень, методи управління, а також інформаційні об’єкти, що мають настільки значну комерційну цінність, що власник – з міркувань доцільності або безпеки – надає цій інформації режим обмеження доступу.

На сьогоднішній день втратам комерційної таємниці в Україні сприяє безсистемність її захисту. Спостерігається роз’єднаність  зусиль держави і приватних підприємців  у забезпеченні цілісності інформації, відсутність у власників комерційної  таємниці організаційного досвіду  щодо її захисту, недостатність правової підготовки та інформаційної культури.

При застосуванні організаційно-правового механізму  захисту комерційної таємниці постає цілий ряд невирішених питань, серед яких відсутність чіткого  визначення поняття “комерційна таємниця” з урахуванням інтересів як юридичних, так і фізичних осіб; розробки механізму здійснення прав власності на інформацію, віднесену до комерційної таємниці; методики визначення її вартості; визначення органу державної виконавчої влади, що буде формувати й реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю тощо.

Що стосується визначення органу державної виконавчої влади, який буде формувати й реалізовувати  державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, Законом України  “Про Службу безпеки України” в статті 25 визначено, що до обов’язків СБУ віднесено “сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприємствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України”. Як бачимо, формулювання даної норми не дозволяє чітко визначити, чи є СБУ саме тим органом державної виконавчої влади, який буде формувати і реалізовувати державну політику щодо охорони прав на комерційну таємницю, чи ні. Крім того, законодавець не визначає, що розуміється під поняттям “сприяти”, а також механізм реалізації цього “сприяння”.

Необхідно зважати  на досить невеликий досвід України  щодо захисту комерційної таємниці. В умовах планової соціалістичної економіки  СРСР для комерційної таємниці –  атрибута ринкових відносин – не існувало ані економічної, ані юридичної  основи. Комерційна таємниця в колишньому СРСР замінювалась системою відомчої секретності. Тому важливим є вивчення досвіду компаній провідних країн світу, адаптація іноземного законодавства, що стосується захисту комерційної таємниці до українських реалій.

Підсумовуючи  викладене, необхідно зауважити, що коли інформація стає об’єктом власності, виникають певні питання щодо правомірності її використання. Це пов’язують з тим, що власність звичайна або інформаційна – це певного  роду монополія особи на об’єкт права. Монополія дозволяє отримувати прибутки за дозвіл використовувати  об’єкт. А ця можливість – мрія будь-якої структури, як приватної так і  державної. Як підкреслюють деякі науковці [1], інформація – це об’єкт який не споживається, який можливо продати  безліч разів. Небезпека цього очевидна, адже монополія – це не тільки право  дозволяти за гроші, але й забороняти з примхи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік посилань

 

1. Андрощук Г.А., Крайнев П.П. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. – Монография. – К.: Издательский Дом «Ин Юре», 2000. – 400 с.

2. Господарський Кодекс України

3. Закон України “Про авторське право і суміжні права”

4. Закон України “Про господарські товариства”

5. Закон України “Про інформацію”

6. Закон України “Про захист економічної конкуренції”

7. Закон України “Про науково-технічну інформацію”

8. Закон України “Про охорону прав на промислові зразки”

9. Закон України Про підприємництво”

10. Закон України “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право”

11. Закон України “Про Службу безпеки України”

12. Кирдяшова Е. “Информация как объект интеллектуальной собственности” // “Законодательство и практика средств массовой информации” № 11 (39). – М.,1997. – с. 34-39

13. Клименко П.М. Інформація як об’єкт інтелектуальної власності, що потребує охорони // Недержавна система безпеки підприємництва як суб’єкт національної безпеки України: Зб. Матеріалів наук.-практ. конф., Київ, 16 – 17 травня 2001 року. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – с. 283-289

14. Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 року та змінена 2 жовтня 1979 року

15. Сафаралиев Г.К., Бердашкевич А.П. Анализ правовой концепции режима коммерческой тайны / "АКДИ Экономика и жизнь". – М., 2004

16. Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці»

17. Наказ Головного контрольно-ревізійного управління України від 3 жовтня 1997 року № 121 Про затвердження Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні

18. Ткачук И.Б. Коммерческая тайна: организация защиты, расследование посягательств. – М.: Изд-во «Щит-М», 2000. – 168 с.

19. Чернявський А.А. Безпека підприємницької діяльності: Конспект лекцій. – К.: МАУП, 1998. – 124 с.