Охорона прав інтелектуальної власності. 2

ЗМІСТ

ВСТУП

Інтелектуальна  власність (англ. intellectual property) — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях. Законодавство, яке визначає права на інтелектуальну власність, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури [1].

Інтелектуальна власність  означає творіння людського розуму: винаходи, літературні та художні твори, символіку, назви, зображення та зразки, які використовуються в торгівлі.

Інтелектуальна власність  підрозділяється на дві категорії:

• промислова власність, що включає винаходи (патенти), товарні знаки, промислові зразки й географічні вказівки джерела походження;
• авторське право, яке включає літературні та художні твори, такі як романи, вірші та п'єси, фільми, музичні твори; і твори образотворчого мистецтва, такі як малюнки, картини, фотографії та скульптури, а також архітектурні споруди. Суміжні права включають права артистів-виконавців на їх виконання, права виробників фонограм на їх записи та права віщальних організацій на їх радіо та телевізійні програми.

Право інтелектуальної  власності – це законне право юридичної або фізичної особи на володіння авторськими правами, патентами, торговельними марками, пов'язані з конкретним товаром або процесом.

Інтелектуальна власність  охоплює права, що належать до літературних, художніх, наукових творів, виконавської акторської діяльності, звукозапису, радіо та телебаченню, винаходам, відкриттям, товарним знакам, фірмовим найменуванням, новим промисловим зразкам виробів.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) (World Intellectual Property Organization (WIPO) - спеціалізована установа ООН, створена в інтересах міжнародної охорони інтелектуальної власності та сприяння розвитку співробітництва в питаннях, які стосуються авторських прав, товарних знаків, промислових зразків і патентів.

1 Мета та принципи правової охорони об'єктів інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом права власності. Тому охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності має свою специфіку. Основним способом охорони в цьому випадку є видача авторові або іншому суб'єктові права інтелектуальної власності охоронного документа: патенту або свідоцтва.

Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності здійснюється на підставі Законів України. Її сутність полягає в тому, що автор або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений (у законі) період часу. Ці права підтверджуються охоронним документом, який видається власникові об'єкта інтелектуальної власності. Одержавши охоронний документ, власник одночасно одержує право на захист з боку держави. Це дає йому можливість розкрити зміст свого об'єкта інтелектуальної власності для всіх осіб, щоб вони одержали можливість використати його на законних підставах, тобто з дозволу автора з обов'язковим відрахуванням йому винагороди за дозвіл на використання.

Саме тому охорона, яка надається інтелектуальній власності державою, сприяє збільшенню числа винаходів і раціоналізаторських пропозицій, поширенню нових ідей, матеріалів, технологій, розвитку науково-дослідної діяльності, а в остаточному підсумку - сприяє технічному та суспільному прогресу.

Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності є  діючим механізмом у плані захисту  від несумлінної конкуренції. Якщо представити, що не було б такої охорони, то власник об'єкта інтелектуальної власності замість додаткового прибутку від його використання мав би тільки збитки. Сам процес створення (розробки) об'єкта інтелектуальної власності вимагає значних матеріальних витрат. Несумлінні конкуренти в таких умовах можуть «запозичити» ідею на стадії, коли вона вже готова до промислового використання. У цьому випадку вони одержують перевагу, оскільки не витрачали кошти на стадії створення. Тому їхня продукція буде більш дешевою та внаслідок цього - більш конкурентноздатною.

Права на об'єкт інтелектуальної  власності є джерелом важливих ресурсів для ефективного розвитку. До числа таких ресурсів можна віднести:

• використання власних об'єктів інтелектуальної власності в комерційній діяльності;
• використання винаходів, створених іншими особами, шляхом придбання у правовласників відповідних прав;
• вільне використання загальнодоступних відомостей, що дає відповідну базу даних на етапі початку виробництва зазначених виробів, що дозволить уникнути порушення прав інтелектуальної власності третіх осіб.

Винахідник, роботодавець або правонаступник винахідника або роботодавця може прийняти різні варіанти рішень щодо правової охорони винаходу (корисної моделі):

• Зберігати конфіденційність інформації щодо норм законодавства про комерційну таємницю.
• Зробити винахід загальнодоступним без одержання патенту (шляхом демонстрації його на виставках, видання статей, монографій).
• Одержати патент на винахід або корисну модель.

Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності опирається на наступні принципи:

1. Принцип охороноздатності. Він означає, що об'єкт правової охорони повинен відповідати зазначеним у законі вимогам (винахід повинен бути новим, мати винахідницький рівень і бути промислово застосовним).
2. Принцип визнання за правовласником виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності.
3. Принцип дотримання прав не тільки власників права, але й дійсних розроблювачів (авторів, винахідників).
4. Принцип дотримання балансу інтересів власників прав, з одного боку, і суспільства, з іншого,- шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, установлення розумного терміну дії охоронного документа [3, с. 23].

2 Охорона прав  на об'єкти промислової власності

Термін «промислова власність» широко застосовується в законодавствах багатьох держав, а також у міжнародних конвенціях й угодах. Паризька конвенція по охороні промислової власності від 20 березня 1883р. до охоронюваних об'єктів промислової власності відносить: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, вказівки походження або найменування місця походження, а також припинення несумлінної конкуренції (ст. 1(2)).

Відносини, пов'язані  зі створенням, охороною й використанням  об'єктів промислової власності  регулюються національними законодавствами  й численними міжнародними конвенціями  й угодами. Охорона прав на винаходи, корисні моделі й промислові зразки здійснюється в Україні двома законодавчими актами: Законом України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі» від 15 грудня 1993р. і Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.

Оскільки зазначені  результати творчої діяльності по своїй  юридичній природі дуже схожі  між собою, то й правова охорона їх здійснюється близькими по своєму змісту законодавчими актами. У Цивільному кодексі України, прийнятому 16 січня 2003р., питанням інтелектуальної власності присвячена книга четверта. Зокрема в главі 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» ст. 462 установлює, що «виникнення права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчує патентом, а обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю істотних ознак промислового зразка»[4, с. 462].

Факт визнання за творцем  науково-технічного результату права  власності на цей результат, надання йому права вільно розпоряджатися своїм результатом, витягати з нього всі можливі корисні властивості способом, що не заборонений законом, безумовно, є свідоцтвом подальшої демократизації законодавства про промислову власність. І це є найбільшим досягненням зазначеного законодавства України.

Ст. 23 Закону України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі» і ст. 20 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» визначає конкретні права винахідників та авторів промислових зразків, які випливають із патенту. Зокрема, патент надає його власникові виключне право використати винахід, корисну модель або промисловий зразок за своїм розсудом. Надання власникові патенту виключного права на використання є нічим іншим як здійсненням власником своїх повноважень.

Права, які надаються  патентом, вступають у дію від  дня публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного  збору за підтримку дійсності  патенту. Документ про першу оплату зазначеного збору повинен бути отриманий Укрпатентом одночасно з документом про оплату збору за видачу патенту. Без такої оплати збору патент не видається.

Крім виключного права  на виготовлення, власник патенту  має право забороняти іншим особам використовувати винахід, корисну модель або промисловий зразок без його дозволу. Право на використання зазначеного об'єкта тому й називається винятковим, оскільки воно виключає всіх третіх осіб із цього права [5, с. 85].

В Україні діють два  види патентів на винахід: патент із терміном дії до 20 років, що видається після проведення експертизи по суті, і декларативний патент - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Термін дії патенту прийнято обчислювати від дати подачі заявки у Відомство. Якщо заявка спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а потім заявлена в Україні, тоді термін дії патенту обчислюється від дати раніше поданої заявки у відповідність із конвенційним пріоритетом.

Правила охорони інших  об'єктів промислової власності в основному здійснюється за схемою, що наведена на рисунку 1, а основні характеристики щодо правової охорони цих об'єктів наведені в таблиці 1 [3, с. 44-46].

Рисунок 1 - Технологічна схема процесу охорони об'єктів промислової власності

Таблиця 1 – Характеристика об'єктів промислової власності

3 Охорона прав на  нетрадиційні об'єкти інтелектуальної  власності

До нетрадиційних об'єктів права  інтелектуальної власності відносяться селекційні досягнення в рослинництві та тваринництві, права на топографії інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, раціоналізаторські пропозиції.

Селекційні досягнення в Україні  одержали правову охорону в Законі України «Про охорону прав на сорти рослин» і Законі України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993р. Надання правової охорони на рівні закону в цій сфері відносин є, безумовно, прогресивним явищем. Обидва Закони містять визначення термінів, які в них використовуються, що вносить чіткість і визначеність у правове регулювання зазначених питань. Законодавець визнав за необхідне прийняти два окремих Закони про селекційні досягнення в рослинництві та тваринництві. Це було викликано, у першу чергу, існуючими розходженнями в правовому регулюванні відносин у сфері селекційної творчості в рослинництві та тваринництві.

Необхідно відзначити, що Закон «Про охорону прав на сорти рослин» розроблений за схемою Закону про промислову власність. Однак, на відміну від Закону про промислову власність, Закон «Про охорону прав на сорти рослин» не визначає об'єкт селекційної творчості. У даному Законі встановлюється тільки об'єкт правової охорони (ст.2), до якого відносяться майнові й немайнові права автора сорту, власника патенту або ліцензії. Патент засвідчує авторство на сорт і виключає право на його використання (ст.4). Права власності на результат селекційної творчості даний Закон не визнає [6, с. 143].

Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого створений новий сорт (ст.7). Суб'єктом права на сорт може бути роботодавець у випадках визначених Законом. Термін дії патенту становить 25 років від дати надходження заявки, а для сортів дерев і кустарників - 30 років.

Закон України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993р. складається з 16 статей, які підрозділяються на 7 розділів. Закон визначає загальні правові, економічні та організаційні основи племінного тваринництва, регламентує діяльність, визначає правові положення суб'єктів і структур племінного тваринництва. Однак, у Законі не сказано жодного слова про причетність Укрпатенту до селекційної діяльності в області племінного тваринництва. Із цього можна зробити висновок, що в Україні сьогодні відсутня єдина система правової охорони селекційних досягнень в області племінного тваринництва.

Право на топографії інтегральних мікросхем охороняється Законом України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 5 листопада 1997р. Охоронним документом, який підтверджує реєстрацію Відомством топографії інтегральних мікросхем і засвідчує право власності на дану топографію, є свідоцтво. Реєстрація заявок на топографії інтегральних мікросхем здійснюється шляхом внесення Відомством топографії до Державного реєстру України топографії інтегральних мікросхем. Видане свідоцтво охороняє право протягом 10 років від дати подачі заявки у Відомство або від дати першого використання топографії.

Єдиною вимогою охорони  топографії є те, що вона повинна  бути оригінальною або розглядатися як еквівалент і бути результатом творчого внеску. Правовий контроль стосується топографії як готових мікросхем, так і проміжних схем, таких як матриці логічних елементів.

Важливу роль у забезпеченні конкурентноздатності товарів і  послуг грає комерційна таємниця. Цей факт спричиняє необхідність її правової охорони. Частково правова охорона комерційної таємниці здійснюється в рамках Законів України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993р. та «Про захист інформації та автоматизованих систем» від 5 липня 1994р., де забезпечується право охорони на нерозкриту інформацію. Нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність.

Варто також констатувати той факт, що сьогодні в законодавстві України відсутня пряма охорона такого важливого об'єкта інтелектуальної власності як комерційна таємниця. Основною перешкодою на шляху до розробки відповідного закону є те, що інформація про комерційну таємницю, в силу її конфіденційності, не підлягає реєстрації.

Правова охорона раціоналізаторських пропозицій здійснюється на основі «Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності» затвердженого указом Президента України від 18 вересня 1992р., а також «Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі й розгляду заявки на раціоналізаторську пропозицію», затвердженими наказом Держдепартаменту України від 27 квітня 1995р. Держдепартамент України прийняв ряд відомчих нормативних актів, спрямованих на поглиблену регламентацію регулювання раціоналізаторської діяльності. У наслідку Тимчасове положення було змінено Указом Президента України «Про визнання таким, що втратило дію, Указів Президента України у зв'язку із прийняттям Законів України щодо промислової власності» від 22 червня 1995р. №324/94.

Цивільний кодекс України, що вступив у дію з 1 січня 2004р. дає розширене тлумачення поняття  раціоналізаторської пропозиції. Відповідно до наведених нормативних актів, раціоналізаторським визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, якому вона подана і передбачає створення або заміну конструкції виробу, технології виробництва, техніки або складу матеріалів.

У випадку визнання пропозиції раціоналізаторською, вона приймається для використання. По закінченню місяця після затвердження позитивного рішення, авторові видається охоронний документ - свідоцтво встановленої форми. Свідоцтво підписується керівником підприємства і засвідчується печаткою. Воно закріплює за автором немайнові й майнові права.

4 Охорона об'єктів  авторського права та суміжних прав

Авторське право і суміжні права охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993р. Даний закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів та інших правонаступників, пов'язаних зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм та організацією віщання (суміжні права).

Серед джерел авторського  права необхідно також назвати  постанови Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторських винагород за використання добутків літератури й мистецтва» від 18 листопада 1994р. й «Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури й мистецтва» від 18 липня 1995р. Важливе значення в урегулюванні авторських відносин грають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або з його доручення відповідними відомствами й творчими союзами.

Питання охорони об'єктів  авторського права і суміжних прав знайшли відбиття в Конституції України, Цивільному кодексі України, в інших Законах України, постановах Верховної Ради України та нормативних актів Українського агентства по авторських і суміжних правах (УААСП).

Охорона об'єктів авторського  права і суміжних прав здійснюється різними способами. Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для оповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, що складається з латинської букви С у колі — ©, імені (найменуванні) власника авторського права та року першого опублікування творіння.

Правова охорона об'єктів  авторського й суміжного прав передбачає нарахування авторської винагороди за публічне використання літературно-художніх і музичних творів авторів - постійних жителів України. Для одержання гонорару автори реєструють ці твори в УААСП у порядку встановленому «Інструкцією про порядок обліку авторів, реєстрації творів і розподілу гонорару», що затверджена указом УААСП від 19 лютого 1997р. №10. Положення даної інструкції не відноситься до авторів, яким виплачуються тільки договірні та інші разові суми. Ці автори у Відомстві не реєструються, а їхні права охороняються на основі цивільно-правових актів про працю (авторський договір, договір на виконання робіт, договір доручення, договір підряду та ін.).

Після реєстрації прав в УААСП авторові видається свідоцтво. Охорона майнових прав авторів в Україні здійснюється протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Термін дії охорони починається з першого січня року, після року, у якому мали місце юридичні факти.

Авторське право на творіння, що було створено за договором з автором, що працює за наймом, належить авторові. У той же час виключне право використання твору належить особі, з якою автор перебуває в договірних відносинах (роботодавцеві), якщо інше не передбачено договором.

Охорона об'єктів суміжних прав має свої особливості. Насамперед, суб'єкти суміжних прав повинні використати свої суб'єктивні права таким чином, щоб не порушувати прав авторів, чиї твори використовуються. Законодавець не передбачає процедуру виникнення й здійснення суміжних прав. У той же час виконавці й виробники фонограм, з метою інформування про приналежність їм суміжних прав, які виникли в процесі створення фонограм, можуть на всіх її екземплярах або їх пакунках використати знак охорони суміжних прав. Він містить латинську букву R у колі - ®, ім'я (найменування) особи, що має суміжні права й вказівку першої публікації фонограми.

Виконавцям належить ряд немайнових прав і майнових прав. До особистих немайнових прав виконавців відносяться право на ім'я, на охорону своїх виступів від перекручування та на згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання там, де це можливо. Виконавцеві належить виключне право на використання виконання в будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожен вид використання. Майнові права виконавців, виробників фонограм і відеограм, а також організацій віщання охороняються протягом 50 років. Строк охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перша публікація, перша передача).

5 Міжнародно-правова  охорона об'єктів інтелектуальної  власності

Кожна країна здійснює охорону  прав на об'єкти інтелектуальної власності  самостійно. Якщо заявник бажає одержати правову охорону в інших країнах, він повинен одержати її в кожній із цих країн. Міжнародна охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності покликана полегшити одержання правової охорони в зарубіжних країнах.

Міжнародна  правова охорона об'єктів промислової  власності передбачає охорону винаходів, знаків (товарних знаків і знаків обслуговування), промислових зразків і боротьбу з несумлінною конкуренцією. В 1983р. була підписана Паризька конвенція по охороні промислової власності. Паризька конвенція із часом переглядалася. Кожна конференція по перегляду, починаючи із Брюссельської конференції (1990р.), закінчувалася прийняттям Акту перегляду Паризької конвенції.

Положення Паризької  конвенції можна розбити на чотири основні категорії. Перша містить  норми матеріального права, які гарантують основне право, відоме як право національного режиму в кожній із країн членів. Друга — установлює ще одне основне правило, відоме як право пріоритету. Третя - визначає цілий ряд загальних норм в області матеріального права. Четверта - має відношення до адміністративних рамок, установленим з метою реалізації Конвенції, і включають заключні статті Конвенції.

Громадяни України мають  право запатентувати винахід, корисну  модель, промисловий зразок в інших  країнах. Для одержання охоронного документа за кордоном необхідно подати відповідну заяву в Державний департамент інтелектуальної власності. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не прийде заборона на патентування, то заявка може бути подана у відповідний орган відповідної держави.

Громадяни України також  мають можливість зареєструвати  торговельну марку за рубежем. Відповідно до міжнародної угоди про міжнародну реєстрацію знаків, при реєстрації торговельної марки, як обов'язкова умова, необхідна подача заявки через власне національне патентне відомство.

У міжнародно-правовій практиці промислова власність охоплює також  охорону географічних вказівок (вказівки джерела походження й найменування місця походження). Три багатосторонні договори, адміністративні функції  яких виконує ВОІВ, містять положення, що регулюють охорону географічних вказівок. Паризька конвенція по охороні промислової власності, Мадридська угода про припинення помилкових або вказівок, що вводять в оману, походження на товарах 1891р., що останній раз переглядалося в 1967р. і Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження і їхньої міжнародної реєстрації.

Зазначені міжнародні угоди  передбачають санкції за порушення  положень закріплених у конвенціях. Так ст. 9(3) і 10(2) Паризької конвенції  встановлюють «накладення арешту на ввіз або застосування інших санкцій...», а ст. 1(1) Мадридської угоди передбачає «що на будь-який товар, що містить помилкові або походження, що вводять в оману вказівки... повинен бути накладений арешт при ввозі в будь-яку країну-учасницю Мадридської угоди» [7, с. 228-229].

Міжнародно-правова охорона авторського права здійснюється на підставі Бернської конференції по охороні літературних і художніх творів, що була прийнята 9 вересня 1886р.

Висновок

Своєчасна правова охорона і кваліфіковане використання об'єктів інтелектуальної власності є в наші дні необхідною умовою успішного виходу на ринок та ефективне господарювання. Адже практично будь-яка сучасна технологія базується на винаходах, удалий дизайн виробу забезпечує попит, а зареєстрований товарний знак захищає від підробок і несумлінної конкуренції.

Існуюча в Україні  державна система охорони інтелектуальної  власності дозволяє кожній фізичній і юридичній особі досить ефективно захищати й використати плоди інтелектуальної праці.

Правовідносини в цій області регулюються цілим рядом законів і нормативних актів, без ґрунтовного знання яких, так само як і багатьох інших, практичних, питань одержати надійну правову охорону та компетентно використати інтелектуальну власність навряд чи можливо.