Охорона прав інтелектуальної власності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з дисципліни «Інтелектуальна власність»

На тему:

«Охорона  прав інтелектуальної власності»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План:

 

Вступ

1. Інтелектуальна власність: поняття, об'єкти та охорона її прав
2. Охорона прав інтелектуальної власності у розрізі об’єктів інтелектуальної власності
3. Засоби охорони об’єктів інтелектуальної власності
4. Недоліки охорони прав інтелектуальної власності
5. Умови надання правової охорони об’єктам інтелектуальної власності

Висновок

Список  використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

На сьогодні охорона прав інтелектуальної  власності посідає досить важливе  місце і тому створена сучасна нормативно-правова база та сформована дієздатна інфраструктура, що забезпечують реалізацію державної політики у цій галузі. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також процесуальними кодексами, та іншими нормативно-правовими актами. Результати інтелектуальної діяльності відіграють важливе місце у ринкових відносинах, у зв’язку з чим їх охорона є найважливішою інституцією їхнього регулювання.

Світова практика показує, що охорона  інтелектуальної власності в  державі залежить, насамперед, від  досконалості законодавчої бази в цій  сфері й ефективного функціонування виконавчої інфраструктури для реалізації цього законодавства.

Українське законодавство забезпечує надання правової охорони на об’єкти промислової власності та надає широкі можливості у виборі способів використання цих об’єктів.

 

 

 

 

 

1. Інтелектуальна власність: поняття, об'єкти та охорона її прав

 

Поняття інтелектуальної власності  тісно пов’язано з розумовою  діяльністю людини, тому що споконвічно  саме людина є власником і розпорядником  тих ідей, що народилися в процесі  цієї діяльності.

Відповідно до вищесказаного Цивільний  кодекс України дає наступне визначення інтелектуальної власності:  «Право інтелектуальної власності —  це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший  об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим  законом».

До об’єктів права інтелектуальної  власності, зокрема, належать:

• літературні та художні твори;
• комп’ютерні програми;
• компіляції даних (бази даних);
• фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; 
• наукові відкриття;
• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
• компонування (топографії) інтегральних мікросхем; 
• раціоналізаторські пропозиції;
• сорти рослин, породи тварин;
• комерційні таємниці.

Усі ці об’єкти, створені людиною, можуть активно використовуватися в  процесі діяльності організацій  при виробництві товарів, послуг, у рекламі й в іншій діяльності. Тому інтелектуальною власністю  володіють не тільки фізичні особи, але і юридичні.

Право інтелектуальної власності  становлять особисті немайнові права  інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної  власності. При цьому виключне право означає, що використання результатів інтелектуальної діяльності і засобів індивідуалізації може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правовласника.

Інтелектуальна власність часто  стає об’єктом неправомірних дій, зловживань, недозволеного використання. Тому права  щодо конкретних результатів творчої  діяльності, насамперед, у виробничій сфері, потребують особливого захисту, зокрема це стосується торговельних марок, знаків обслуговування, торгових назв та позначень, найменувань місць походження [9].

Інститутом цивільного права, що регулює  відносини, пов’язані з використанням  результатів розумової діяльності, є право інтелектуальної власності. Норми права інтелектуальної  власності містяться в наступних  актах: Конституції, Цивільному кодексі, Кримінальному кодексі, Законах  України «Про авторське право  і суміжні права», «Про охорону  прав на знаки для товарiв i послуг», «Про охорону прав на винаходи i кориснi моделi», «Про охорону прав на промисловi зразки», «Про охорону прав на зазначення походження товарів» та в інших джерелах. Таким чином, Закони надають можливість одержання виключних прав на інтелектуальну власність [6].

Передусім зазначимо, що охорона прав інтелектуальної власності –  це сукупність усіх правових засобів, що забезпечують ефективність інтелектуальної  власності. Таким чином, найвищу  юридичну силу у сфері правової охорони  інтелектуальної власності має  Конституція України. Другий рівень складають міжнародні конвенції, тощо.   Третій рівень складають закони України. Четвертий рівень – це підзаконні нормативно-правові акти, які запроваджують механізми реалізації зазначених законів, більш детальніше регламентують правовідносини у цій сфері, роз’яснюють деякі їх положення.

Також чимало норм може бути встановлено  за домовленістю сторін у договорах, які встановлюють індивідуальний режим  для певного об’єкта права  інтелектуальної власності та його суб’єктів. Варто відзначити, що саме останній рівень потребує вдосконалення. Водночас сукупність усіх рівнів законодавчих актів становить систему  національного законодавства України у сфері охорони права інтелектуальної власності [7].

Важливо зазначити, що на відміну від  традиційних економічних благ, результати інтелектуальної праці не можуть бути захищені від використання третіми особами на підставі одного лише володіння ними. Після того як інтелектуальні продукти, не забезпечені спеціальною правовою охороною з боку держави, стають відомими суспільству, творці не в змозі здійснювати контроль за їх використанням. Суттєвим є також те, що за високої вартості та значних ризиків, які несуть розробники інтелектуальних продуктів, вартість тиражування та підробки цих продуктів є порівняно низькою. Відтак формування інституту охорони та захисту прав інтелектуальної власності є важливою закономірністю розвитку інформаційного суспільства.

Необхідно розрізняти: охорону прав інтелектуальної власності —  встановлення системи правових норм, що регулюють відносини з приводу  створення і використання об'єктів  інтелектуальної власності; захист прав інтелектуальної власності  — сукупність заходів, спрямованих  на визнання та відновлення прав інтелектуальної  власності у випадку їх порушення [7].

Необхідність охорони та захисту  прав інтелектуальної власності  зумовлена такими потребами:

• забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів;
• стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства;
• активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя;
• створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності;
• захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій;
• поширення інформації, уникнення втрат внаслідок дублювання зусиль, спрямованих на пошук шляхів вирішення нагальних науково-технологічних і соціально-економічних проблем;
• захисту інтересів суспільства щодо вільного доступу до світової інтелектуальної скарбниці [7].

Тому, світовий досвід переконує, що ефективний механізм охорони прав інтелектуальної  власності:

• є важливим елементом економічної політики, спрямованої на стимулювання та розвиток наукових досліджень, упровадження інновацій та прискорення науково-технічного прогресу;
• сприяє залученню інвестицій до інноваційних проектів, зростанню зайнятості, підвищенню економічного добробуту населення тієї чи іншої країни;
• стимулює розвиток міжнародної торгівлі, відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності національних економік у глобальному ринковому середовищі;
• перетворюється на глобальну проблему, пов'язану з економічною безпекою окремих держав, що вимагає стратегічних підходів до її вирішення на наднаціональному рівні [7].

 

2. Охорона прав інтелектуальної  власності у розрізі об’єктів інтелектуальної власності

 

Різновидом охорони права інтелектуальної  власності є антимонопольна діяльність держави. Здійснення дій, обумовлених  законодавством України як недобросовісна конкуренція, зобов’язує Антимонопольний  комітет України та ОВС України  здійснювати провадження у справах  про адміністративні правопорушення за ст.164-3 КУпАП «Недобросовісна конкуренція». До таких дій відносяться: незаконне копіювання форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а також імітація, копіювання, пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені та отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденціальної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця. На такі не законі дії Антимонопольний комітет України та ОВС України, складає на фізичних осіб  протоколів про адміністративні правопорушення за ч.ч.1, 3 ст.164-3 КУпАП, стягнення за якими накладають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів.

Система  захисту  та  охорони  прав  інтелектуальної  власності  в туристичних підприємствах  включає в себе три основних напрямки:

• захист найменування  тур фірми;
• захист торгової марки;
• захист від дублювання турів [10].

Світовий досвід демонструє також  збільшення кількості держав, що надають  правову охорону корисним моделям. Це зумовлено:

• зростанням ролі та значення малого і середнього інноваційного бізнесу, зацікавленого у швидкому та недорогому оформленні виключних прав на власні розробки;
• збільшенням кількості нових технічних рішень, які за своїм рівнем перевищують раціоналізаторські пропозиції, але не досягають рівня винаходів;
• підвищенням ролі та значення галузей, що виробляють товари народного споживання, насамперед пристроїв, які мають короткий термін служби і пов'язані з інститутом корисної моделі.

За умов розвиненої ринкової економіки  вирішальним фактором зростання  комерційної цінності благ є урахування естетичних уподобань споживачів. Відтак оформлення зовнішнього вигляду  виробів набуває важливого значення у підвищенні конкурентоспроможності товаровиробників. Правова охорона  промислових зразків спрямована на захист результатів творчої діяльності дизайнерів, пов'язаної з оригінальними  розробками зовнішнього вигляду  товарів.

Правова охорона найменувань місць  походження товарів передбачає їх реєстрацію, яка, однак, не забезпечує надання виключних  прав. Право користування цим самим найменуванням, зареєстрованим у визначеному порядку, надається будь-яким суб'єктам господарювання за умови, що результати їх праці (товари, послуги) пов'язані з одним географічним місцем.

Охорона похідних теорій та збірок (перекладів, обробок, анотацій, рефератів, резюме, оглядів тощо) здійснюється за наявності  творчого внеску їх творців та дотримання ними авторських прав на оригінальні  твори.

Специфіку авторського права визначає те, що охороні підлягають форми  вираження ідей, а не самі ідеї творців. Відособлені від форми зміст, тема, сюжет, інформація тощо не захищені від привласнення та використання третіми  особами. Відтак, на відміну від патенту, копірайт захищає твір лише від копіювання.

Водночас для різних видів творів значення змісту та форми щодо їх правової охорони є неоднаковим. Наприклад, для наукових творів пріоритетним є  не емоційний, а раціональний вплив, відтак форма твору не обов'язково повинна бути оригінальною. Водночас твори мистецтва покликані справляти  емоційний вплив. За цих обставин пошук оригінальної форми твору  відіграє важливу роль.

Авторське право виникає автоматично (за умов, що оригінальна робота автора зафіксована у придатному для  сприйняття іншими особами вигляді), має територіальний принцип охорони (твори громадян певної держави, створені та оприлюднені на її території, будуть охоронятись на території інших  держав за умов підписання відповідних  міждержавних угод) і регламентує  охорону твору протягом певного  періоду (як правило, протягом життя  автора і ще 50 років після його смерті). Авторське право регламентує відносини, що складаються між творцями, їх спадкоємцями та суб'єктами, зацікавленими у використанні творів літератури, науки та мистецтва (видавництвами, редакціями періодичних видань, кіностудіями). Водночас національне законодавство забезпечує правову охорону творців об'єктів суміжних прав і виконавців, виробників фонограм, компаній телебачення та радіомовлення.

Необхідність охорони та захисту  суміжних прав зумовлена розвитком  сучасних технологій, які уможливлюють репродукування інтелектуальних продуктів без повторення усіх етапів їх створення, виготовлення якісних копій з уже існуючих записів, їх поширення та комерційну експлуатацію.

Для сповіщення третіх осіб щодо своїх  виключних прав та попередження їх порушення творці суміжних прав використовують знак охорони суміжних прав, який складається  з трьох елементів: латинської букви "Р" уколі: ®, імені (найменування) власника суміжних прав, року першого  випуску твору. Відсутність такого знака не позбавляє власника суміжних прав, можливостей їх охорони та захисту, однак може створювати певні  труднощі під час реалізації відповідних  заходів. Водночас автор твору для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який розміщується на кожному екземплярі твору і складається з трьох елементів: латинської букви "С" у колі: ©, імені автора та року першого опублікування твору. Крім того, для забезпечення ідентифікації твору та отримання гонорару за його використання можлива реєстрація цього твору в авторсько-правових товариствах. На практиці використовується також нотаріальне засвідчення авторського права на твір, що ґрунтується на юридичному засвідченні підпису автора на оригіналі твору.

Важливою проблемою, що виникає  за умов формування інформаційного суспільства, є проблема правової охорони таких  новітніх об'єктів інтелектуальної  власності, як програми для ЕОМ та бази даних. Це зумовлено зацікавленістю виробників електронно-обчислювальної техніки та програмного забезпечення до неї в отриманні максимального  прибутку та недопущенні так званого  програмного піратства (незаконного  копіювання програм для ЕОМ, використання товарних знаків загальновідомих фірм — виробників програмного забезпечення тощо). Вперше визнання комп'ютерних програм як літературних творів знайшло відображення у Директиві Європейського Союзу про правову охорону комп'ютерних програм у 1991 р. Згідно з нормами авторського права програми для ЕОМ та бази даних охороняються незалежно від їх призначення, переваг, матеріального носія за дотримання таких умов: їх існування в об'єктивній формі, творчого характеру діяльності їхніх авторів.

Водночас правова охорона не поширюється на ідеї та принципи, що лежать в основі цих інтелектуальних  продуктів, у тому числі на ідеї та принципи організації інтерфейсу (взаємодії програми і комп'ютера) і алгоритму (математичного забезпечення програми), а також мови програмування. Як об'єкта, що охороняється, виступає конкретна реалізація певного алгоритму у вигляді сукупності даних і команд (послідовності операцій і дій над цими операціями).

Правова охорона поширюється на всі види програм для ЕОМ, у  тому числі операційні системи і  програмні комплекси, виражені будь-якою мовою в якій завгодно формі, включаючи  вихідну програму (програму, написану символьною мовою програмування, доступною  людському сприйняттю, що є вихідним набором даних для транслятора  ЕОМ) і об'єктну програму (програму машинною мовою, перетвореною транслятором у машинний код і готовою до завантаження в ЕОМ).

Виключні права на програми для  ЕОМ та бази даних мають територіальний характер, тобто їх дія обмежується  територією окремої держави. Для  охорони та захисту цих прав на території інших держав необхідне  укладення відповідних двосторонніх та багатосторонніх угод. Для визнання і здійснення авторського права на програми для ЕОМ та бази даних не потрібні депонування, реєстрація та дотримання інших формальностей. Для сповіщення про свої виключні права правовласник може використовувати знак охорони авторського права починаючи з першого випуску у світ відповідного інтелектуального продукту. При цьому особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Однією з дискусійних є проблема співвідношення двох підсистем правової охорони об'єктів інтелектуальної  власності: патентного та авторського  права, У зв'язку з цим є три  типи правових систем:

— кумулятивна (суміщена) правова  система охорони промислових  зразків, яка включає сумісне  використання двох типів охорони  — авторського права і патентного права; така система, наприклад, широко використовується у Франції на основі застосування до результатів творчої  праці принципу "єдності мистецтва";

— сепаратна, (доктрина поділу), яка  не допускає суміщення законодавства про авторське право та патентного законодавства; при цьому авторське право застосовується виключно до об'єктів інтелектуальної власності, що не мають промислового або комерційного використання, як, наприклад, у Італії, Великій Британії, Португалії;

— проміжна, яка допускає часткове суміщення норм авторського права і права промислової власності; така система має місце в Німеччині, Швейцарії, Іспанії та інших країнах.

На думку сучасних дослідників, комп'ютерні програми та інші комп'ютерно-орієнтовані  Інформаційні об'єкти можна розглядати як промислові зразки і корисні моделі, що актуалізує проблему застосування до них кумулятивної правової системи.

У Сполучених Штатах Америки більшість  промислових зразків, включаючи  алгоритми і бізнес-схеми, підпадає під дію патентного законодавства, однак у деяких штатах визнається можливість застосування до них норм авторського права.

З метою ліквідації відмінностей у  патентних системах ЄС і США, які  полегшували доступ до європейських програмних новинок, блокуючи можливості ознайомлення з американськими розробками, Європейський парламент у вересні 2003р. затвердив Директиву про патентоспроможність винаходів, які реалізовано за допомогою персональних комп'ютерів, запровадивши так звані софтверні патенти. Однак прагнення ЄС запровадити патентування винаходів у сфері програмного забезпечення викликало критику фахівців у цій галузі. Противники такого підходу звертають увагу на те, що користь від цього отримають великі корпорації, а невеликі фірми, які не мають достатніх ресурсів, щоб займатися правовим захистом власних винаходів та ліцензіями, зазнають збитків. Звертається також увага на те, що нові правила підірвуть можливості створення та поширення безплатних комп'ютерних програм, зміцнять позиції потужних компаній — власників патентів, що буде перешкоджати розвитку інформаційного суспільства та сприятиме зростанню "цифрової" нерівності. Щодо баз даних (об'єктивної форми представлення та організації сукупності даних, систематизованих таких чином, щоб вони могли бути знайдені й опрацьовані з допомогою ЕОМ), то їх правова охорона подібна до охорони збірок літературних творів. Відтак ці інтелектуальні продукти охороняються незалежно від того, чи є їх складові (дані, на яких вони ґрунтуються) об'єктами авторського права. Водночас, якщо бази даних включають об'єкти інтелектуальної власності, що охороняються, авторське право на них визначається лише за дотримання авторських прав на кожний із творів, що належить до бази даних. При цьому існування авторського права на базу даних не перешкоджає іншим особам самостійно здійснювати підбір і організацію даних, що входять у цю базу. За сучасних умов як бази даних охороняються також так звані цифрові фотографії, отримані з допомогою цифрової фотокамери, оскільки використовуючи останню фотограф є автором не фотографічного твору, а цифрового зображення певного об'єкта, що охороняється авторським правом як база даних [7].

 

3. Засоби охорони об’єктів інтелектуальної власності

 

Одним з трьох основних компонентів  надання правової охорони корисної моделі є його патентоспроможність. Корисна модель відповідає умовах патентоспроможності, якщо вона є новою і промислово придатною.

Пріоритет, авторство  і  право  власності  на  корисну модель засвідчуються деклараційним патентом. Строк дії патенту України  на винахід становить 20  років  від дати подання заявки до Установи. Строк дії деклараційного патенту  на винахід становить 6 років від  дати подання заявки до Установи. Строк  дії патенту на винахід,  об'єктом  якого  є  лікарський засіб,   засіб   захисту   тварин,   засіб  захисту  рослин  тощо, використання якого  потребує  дозволу  відповідного  компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту  на строк,  що дорівнює періоду між  датою подання заявки  та  датою  одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років. Перевагами прав на корисні моделі порівняно з правами на винаходи є їх швидка і проста реєстрація, нижчий рівень вимог до винахідницького рівня, коротший (але, як правило, достатній) термін охорони. Так, у більшості країн національний патент можна отримати за 2—3 роки, європейський — за 4 роки, а корисна модель реєструється, як правило, протягом 6 міс.

Патентна охорона означає, що винахід  не може бути виготовлено, використано  або продано в комерційних  масштабах без згоди патентовласника. Ці патентні права захищаються в  суді, що у більшості систем, має  право на припинення порушень патентних  прав. І навпаки, після успішного  заперечування третьою стороною суд також може оголосити патент недійсним [9].

Патент — це державний охоронний документ на нове технічне рішення у певній галузі, що засвідчує його першість (пріоритет) та авторство і встановлює виключні права патентовласника, дійсні на території держави, де був виданий цей охоронний документ, протягом законодавчо встановленого терміну [7].

Охорона патентів на винаходи передбачає, що будь-який суб'єкт господарювання, який бажає використовувати той  чи інший винахід повинен отримати дозвіл на його використання у власника патенту.

Крім патентів практиці відомі й  інші засоби охорони винаходів. Наприклад, законодавство КНДР, Монголії, Куби, колишнього Радянського Союзу регламентувало видачу такого охоронного документа, як авторське свідоцтво на винахід. Авторське свідоцтво видавалося державними органами авторам (співавторам) винаходу і засвідчувало визнання нового технічного рішення винаходом, пріоритет  винахідника, його авторство. Водночас власником прав на винахід проголошувалась  держава, яка виплачувала винахіднику  певну винагороду.

Основним охоронним документом на створений промисловий зразок є патент. Строк  дії  патенту  на промисловий зразок становить 10 років  
від  дати  подання заявки до Установи і продовжується Установою за  
клопотанням власника патенту, але не більш як на п'ять років [11].

 

 

 

4. Недоліки охорони прав інтелектуальної власності

 

Визначення “охорона інтелектуальної власності” включає надання, здійснення та захист прав то більшість спеціальних законів України регулюють тільки питання надання і здійснення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Вони мало пристосовані до охорони та захисту прав і не виправдовують своєї назви, де ключова ідея - про охорону лише проголошена, а не забезпечена. 
Проблемами, що наявні у чинному механізмі охорони права інтелектуальної власності є:

• надані охоронними документами права на об’єкти інтелектуальної власності не забезпечені належними мірами організаційного, адміністративного та кримінально правового характеру. Відповідно, якщо нема системи виявлення порушень то й цивільно-правовий механізм охорони вказаних прав теж діє не в повній мірі;
• відсутність інтеграційної основи приватного регулювання, що усугубилося затягуванням прийняття кодифікаційних актів;
• відсутній ефективний адміністративний та судовий захист наданих прав;
• не визначена відповідальність за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності. Як вважають спеціалісти її необхідно підвищувати;
• відсутні спеціалізовані органи і кваліфіковані фахівці з попередження і виявленню порушень інтелектуальної власності. У зв’язку з цим передбачається створити у складі Міністерства внутрішніх справ, Державної митної служби, Міністерства економіки та деяких інших міністерств і відомство спеціальні підрозділи, діяльність яких повинна бути пов’язана із охороною інтелектуальної власності;
• проведені в останні роки скорочення в правоохоронних органах породили проблему дефіциту кадрового забезпечення традиційних для цих органів напрямків діяльності. Не секрет, що в органах внутрішніх справ, податкових та інших їх співробітники пере навантажені;
• бездіяльність, або беззубість громадських організацій з охорони інтелектуальної власності;
• відсутність достатньої кількості спеціалістів з права інтелектуальної власності, які б могли ефективно налагодити механізм захисту й забезпечити його функціонування [12].

 

5. Умови надання правової охорони об’єктам інтелектуальної власності

 

Важливим органом, який регулює  охорону прав інтелектуальної власності  в Україні є Установа. Відповідно до законів України, Установа  - це  центральний  орган виконавчої влади, що реалізує державну  політику  у  сфері  інтелектуальної  власності. Цей орган забезпечує реалізацію державної політики у  сфері охорони  прав інтелектуальної власності  та виконує наступні функції:

• організовує приймання   заявок,   проведення  їх  експертизи, приймає рішення щодо них;
• видає свідоцтва на знаки для товарів і послуг,  забезпечує їх державну реєстрацію;
• забезпечує опублікування  офіційних  відомостей про знаки для товарів і послуг;
• здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової  охорони інтелектуальної  власності і представляє інтереси України з питань охорони  прав  на  знаки  для  товарів  і  послуг  в   міжнародних організаціях відповідно до чинного законодавства;
• організовує інформаційну  та  видавничу  діяльність  у  сфері правової охорони інтелектуальної власності;
• організовує науково-дослідні     роботи    з    удосконалення законодавства та організації діяльності у сфері  правової  охорони інтелектуальної власності;
• організовує роботу   щодо   перепідготовки  кадрів  державної системи правової охорони інтелектуальної власності;
• доручає закладам,  що входять до державної  системи  правової охорони інтелектуальної власності,  відповідно до їх спеціалізації виконувати окремі завдання,  визначені цим Законом, Положенням про Установу,  іншими  нормативно-правовими  актами  у  сфері правової охорони інтелектуальної власності;
• здійснює  інші  повноваження  відповідно  до законів.

Умови надання правової охорони  знакам:

• Правова   охорона  надається  знаку,  який  не  суперечить публічному порядку,  принципам гуманності і моралі та на  який  не поширюються  підстави  для  відмови  в  наданні  правової охорони, встановлені цим Законом.
• Об'єктом знака може бути будь-яке позначення  або будь-яка комбінація  позначень.  Такими позначеннями можуть бути,  зокрема, слова,  у тому числі власні імена,  літери,  цифри,  зображувальні елементи,   кольори  та  комбінації  кольорів,  а  також  будь-яка комбінація таких позначень.
• Право власності на знак  засвідчується  свідоцтвом.  Строк дії  свідоцтва  становить  10  років  від  дати  подання заявки до Установи.
• Обсяг  правової  охорони,   що   надається,   визначається зображенням  знака  та  переліком  товарів і послуг,  внесеними до Реєстру,  і засвідчується свідоцтвом з наведеними у  ньому  копією внесеного  до  Реєстру  зображення  знака  та  переліком товарів і послуг.
• Право на одержання свідоцтва має заявник, заявка якого має більш ранню дату подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату  пріоритету,  за  умови,  що  вказана  заявка  не вважається  відкликаною,  не  відкликана  або  за нею Установою не прийнято  рішення  про  відмову  в  реєстрації  знака,  можливості  
  оскарження якого вичерпані.