Охорона природи в Україні: сучаний стан та преспективи

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Полтавська державна аграрна академія

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Охорона природи в

Україні: сучасний стан і перспективи»

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу 2 групи

факультету «Агротехнологій та екології»

Вітко Яна

 

 

 

Полтава-2013

Зміст

 

Вступ

1.Стан навколишнього середовища  в Україні

2.Стан ґрунтового покриву  України

3.Забруднення природних  вод України.

4.Стан повітряного середовища  України.

5.Сучасний стан біологічних  ресурсів України.

6.Охорона природи і  природніх ресурсів.

    6.1. Промисловість і транспорт.

    6.2. Сільське господарство.

    6.3.Експлуатація біологічних ресурсів.

    6.4. Охорона ґрунтового покриву.

    6.5. Раціональне землекористування.

    6.6.Охорона і раціональне використання водних ресурсів.

     6.7. Водокористування і водоспоживання.

     6.8.Охорона повітряного середовища.

     6.9.Охорона живої природи.

     6.10.Територіальна охорона природи.

     6.11.Система природно-заповідного фонду України.

7.Правові аспекти охорони  природи в Україні.

Висновок.

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одна з найголовніших проблем сучасності — це виживання людства в умовах дефіциту природних ресурсів і продовольства та погіршення стану навколишнього природного середовища. Збільшується рівень деградації природних систем життєзабезпечення людини, руйнуються біосфери загалом. Актуальними є екологічні й екогеографічні питання не тільки в регіонах, де традиційно розвиваються високими темпами промисловість і містобудівництво, а й у курортно-рекреаційних регіонах, тобто по всій планеті.

Нині сучасний стан навколишнього природного середовища України оцінюється як кризовий, оскільки його самовідновлення і самовідтворення вже неможливі. Тому ліквідація глобальної екологічної кризи та її наслідків є найважливішим завданням людства. Для цього, насамперед, потрібно змінити екологічну стратегію і тактику, організувати всебічну екологічну освіту, виховувати екологічну свідомість всього населення.

Кожен майбутній спеціаліст у будь-якій галузі, кожна свідома людина обов'язково повинні мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не нова проблема. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане, передусім, із державним регулюванням процесів природокористування. Новим аспектом у цьому питанні є еквівалентність обміну між державою, природою й людиною, що ґрунтується на законодавчих та організаційно-технічних рішеннях.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Стан навколишнього  середовища в Україні

 

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. В Україні відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на шість років нижча, ніж у розвинутих країнах. Негативні зміни у здоров’ї сталися, головним чином, за рахунок підвищення рівня злоякісних новоутворень, серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми, і так далі, Великої гостроти набула проблема радіоактивних відходів. На атомних електростанціях накопичено тисячі тон відпрацьованого ядерного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і десятки мільйонів літрів рідких радіоактивних відходів.

Стан навколишнього природного середовища значною мірою визначається рівнем лісистості та якісним станом лісів. Україна – малолісна країна. Ліси переважно виконують захисні водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. Однак вони інтенсивно експлуатуються, гинуть від промислових викиднів та пожеж, внаслідок недбалого відведення земель під виробку для різноманітного будівництва. Протягом останнього десятиріччя в Україні загинуло від промислових викидів 2,5 тис. га лісових насаджень. Вирубка лісового фонду перевищує його відновлення. Обсяги захисного лісорозведення не забезпечують повного заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Недостатніми залишаються обсяг робіт щодо створення полезахисних лісових смуг. Викликає стурбованість інтенсивна експлуатація лісів, особливо в Карпатському та Поліському регіонах, де зосереджено відповідно 29 та 33% запасів деревини. Значних збитків завдають пожежі. Порушення природної стійкості лісів призводить до зростання уразливості насаджень, визначає подальше збереження напруженого санітарного стану лісів. Обгрунтуванням при визначенні шляхів розвитку агропромислового та лісохімічного комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт та стихійний розвиток колективного садівництва призвели до зниження природного потенціалу майже 70% цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Відшкодування збитків, заподіяних здоров’ю та майну в наслідок негативного впливу на навколишнє середовище. Природно-заповідний фонд визначає правові основи організації, охорони і використання природного-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів і об’єктів. До природного заповідного фонду належать природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки.

Щороку до водоймищ України потрапляє 5 млн. тонн солей і значна частина стоків від тваринницьких комплексів. Майже половина мінеральних добрим і отрутохімікатів змивається з полів у ріки. Рівень очищення води надзвичайно низький. В Україні проводиться значна робота з охорони вод від забруднення. Розробляються схеми комплексного використання і охорони вод, згідно з цими схемами здійснюється вибір ділянок під будівництвом ділянок.

Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок хижацького використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно командної економіки.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття.

Сьогодні людина та результати її діяльності перевершили всі біотичні та абіотичні чинники. Людству постає завдання виробити шлях подолання диспропорції між розмахом та наслідками господарської діяльності в соціосфері і можливостями управління соціосферними процесами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Стан ґрунтового  покриву України

Найбільше природне багатство України - чорноземи, які складають майже 50% світового запасу ґрунтів цього типу.

У нашій країні переважно вирощуються різноманітні зернові, кормові та технічні культури - загалом близько 400 видів культурних рослин. Але їх замало для вирішення продовольчої проблеми країни, і причина цього - не низька віддача землі, а неправильне й недбале господарювання на ній, яке призводить до виснаження ґрунтів, тобто втрати родючості.

При загальній площі України - 60,4 млн.га, у нас розорано 59% території - більше, ніж у будь-якій країні Європи. У США цей показник менший утричі. Загальна розораність нашого чорноземного поясу сягає 75%. Такий високий ступінь розораності є негативним фактором, оскільки в цих умовах практично відсутнє природне відновлення чорноземів, які можуть розвиватися лише в умовах природних степових екосистем. Тим часом вже зіпсовано 60% чорноземів, і щорічно втрачається 100 тис. га родючих ґрунтів. В результаті в Україні кількість гумусу зменшилася в середньому в 6 разів і складає приблизно 3%. Щорічно ґрунти України втрачають за рахунок мінералізації 14 млн. т гумусу, за рахунок ерозії - 19 млн. т.

За останні 60 років у нашій країні під різні види несільськогосподарського використання вилучено 3,3 млн. га родючих земель - площа, яка приблизно дорівнює території Одеської області. Понад 700 тис. га затоплено водосховищами на Дніпрі, відвали промислових відходів поглинули ще 200 тис. га родючих земель. Ще 3,7 млн. га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЄС.

Майже 50% урожаю сільськогосподарських культур вирощується на ґрунтах, оброблених мінеральними добривами та отрутохімікатами. Загалом в Україні накопичено 12 тис. т непридатних і заборонених до використання пестицидів.

Великої шкоди ґрунтам України завдала необґрунтована меліорація. Внаслідок цього підтоплено коло 50 тис. га зрошуваних земель. Перевитрата води, закладена в самій нормі поливу, перевищена на 30%, що складає 700 м3 на гектар за рік. За останні 20 років площа перезволожених земель збільшилася на І млн. га. Разом із введенням нових осушених площ понад 30% староорних ґрунтів виводилося з сільськогосподарського використання. Це означає, що коли щороку вводилося 135 тис. га меліорованих земель, то в той же час 46 тис. га їх втрачалося внаслідок деградації.

Величезні збитки завдало осушення боліт на Поліссі. Про його негативні наслідки почали говорити ще у 70-х роках, але плани з меліорації продовжували виконувати й перевиконувати. В результаті тепер осушені землі представляють собою здебільшого пустирі, вкриті деградованою рідкою рослинністю, із яких вітром здувається стільки ґрунту, що в сухіші роки на Поліссі спостерігаються пилові "чорні" бурі. Втрачено великі масиви боліт і заболочених заплавних лук, які були джерелом лікарської рослинної сировини, сіна, місцезростаннями цінних ягід, місцями мешкання різноманітних тварин, багато з яких занесені зараз у "Червону книгу".

Так, на початку 60-х років поліські кооператори заготовляли 220 центнерів валеріани на рік, а зараз - лише 5 центнерів. Із 47 видів лікарських рослин, що зростають на Поліссі, тепер збирають 6-7 видів, бо промислові запаси решти знищені. 20-30 років тому на Поліссі було 80 тис. га журавлини, яка має надзвичайно цілющі властивості, а нині ця площа скоротилася до 23 тис. га. Катастрофічно знизилася і врожайність цієї ягоди - від 900 до 100 кг з гектара.

В районах осушення знизився рівень ґрунтових вод і погіршилася її якість, а спрямлені русла малих річок замулюються і втрачають водно-акумулятивну здатність. Зокрема, однією з причин катастрофічних паводків у долині Дністра стало осушення Верхньодністровських боліт, які наче губка накопичували надлишок води, регулюючи таким чином гідрологічний режим долини річки і прилеглих районів.

Якщо узагальнити ці зміни, то 22% території України можна характеризувати як сильно і дуже сильно уражені й непридатні до повного використання.

Ситуація, яка склалася, зумовлена головним чином тим, що протягом багатьох десятиліть використання земельних угідь було екстенсивним і непродуманим, не компенсувалося рівнозначними заходами з охорони й відтворення ґрунтів. Таке використання і погіршення якості наших земель вимагає вжиття термінових науково обґрунтованих заходів, що мали б сприяти підвищенню родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.Забруднення природних вод України

Україна належить до країн, недостатньо забезпечених водними ресурсами. Сумарний поверхневий стік з її території (включно з транзитним) становить в середньому 208 км3 в рік, що складає коло 100 тис. м3 на людину. Дефіцит води вже зараз складає 4 млрд. м3 в рік.

Для оцінки природних вод існують певні показники, головними з яких є гігієнічні ГДК (гранично допустимі концентрації), їх дотримання забезпечує добре здоров'я населення і сприятливі умови для санітарно-побутового використання води. Вони також є критеріями ефективності заходів з охорони водойм від забруднення й стимулами прогресу промислових технологій. Ці гігієнічні нормативи використовують і для оцінки комплексного забруднення поверхневих вод. Вони визначаються з урахуванням запаху, кількості зважених частинок, прозорості, кольору, кислотності, вмісту розчинного кисню, біологічної потреби кисню (БПК), твердого залишку, кількості солей, хлоридів, фенолів, нафтопродуктів, жорсткості тощо.

Аналіз стану поверхневих вод України показує, що малі річки забруднені на порядок більше, ніж великі. Це пояснюється не тільки їх малою водністю, але й недостатньою охороною. Найбільш забруднені Південний Буг, річки Донецької та Луганської областей, Причорноморського регіону України.

Щороку до водоймищ України потрапляє 5 млн. т солей і 190 тис. м3 стоків від тваринницьких комплексів. Майже половина міндобрив і отрутохімікатів зливається з полів у ріки. Тим часом рівень очищення води надзвичайно низький. Існуючі очисні споруди навіть при біологічному очищенні вилучають лише 10-40% неорганічних речовин (40% азоту, 30% фосфору, 20% калію) і практично не вилучають солі важких металів.

У Дніпро - найбільшу водну артерію країни - щорічно скидається 370 млн. кубометрів забруднених стоків, або 14% від їх загального обсягу в країні. Річний стік Дніпра використовується промисловими підприємствами при граничнодопустимих 20%. Це дуже знижує якість води і рибопродуктивність і може призвести до втрати Дніпра як постачальника питної води. В такому разі 36 мільйонів жителів України вже найближчим часом можуть залишитися без питної води. Крім того, в басейні Дніпра крім Чорнобильської АЕС діють також Запорізька, Хмельницька, Рівненська, Курська і Смоленська АЕС.

Внаслідок варварського господарювання в Україні зникли сотні малих річок. Деградація і висихання малих річок невідворотно призведе до деградації великих рік, тому проблема їх збереження й оздоровлення є однією з найгостріших для нашої держави.

Викликають тривогу випадки катастрофічних викидів у річки, які почастішали за останні роки. Внаслідок катастрофи в Стебнику в 1988 р. у Дністер потрапили тисячі кубометрів відходів солекалійного виробництва, взимку й навесні 2000 р. ріка Тиса двічі була забруднена високотоксичними відходами з рудників, розташованих на території Румунії.

 

Зараз у країні проводиться значна робота з охорони вод від забруднення. Розробляються схеми комплексного використання і охорони вод, згідно з якими здійснюється вибір ділянок під будівництво об'єктів. Кожен проект будівництва і реконструкції промислових та інших об'єктів проходить екологічну експертизу. В Україні діє понад 2,8 тис. очисних споруд з самостійним випуском стічних вод у водойми. Серед них споруд біологічного очищення - 60%, механічного - 35% і фізико-хімічного - 5%. Понад 300 міст мають споруди повного біологічного очищення.

З метою охорони вод від забруднення потрібно прискорити введення нового порядку лімітування скидів, плати за скиди забруднювальних речовин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Стан повітряного середовища України.

 

Основними стаціонарними забруднювачами повітря в Україні є підприємства чорної металургії (33%), теплової енергетики (30%), вугільної промисловості (10%), хімічної та нафтохімічної промисловості (7%).

Найбільший внесок у викиди сірчистого ангідриду дають підприємства енергетики, чорної металургії та вугільної промисловості (їх частка разом складає 80% викидів). У викиди оксидів азоту головний внесок - 72% - дають підприємства енергетики й металургії. Підприємства хімічної, нафтохімічної та газової промисловості дають 43% викидів вуглеводнів.

Щорічно по всій Україні в атмосферу викидається 17 млн. т шкідливих речовин, тобто по 300 кг на кожну людину. Більше третини загального обсягу шкідливих викидів у атмосферу дає автомобільний та інший транспорт - 6,5 млн. т на рік. У таких відносно "чистих" містах, як Євпаторія чи Ужгород цей показник складає близько 90% від загальної кількості викидів, у Львові - 82%. На автотранспорт припадає більше 40% моноксиду вуглецю, 46% вуглеводнів і близько 30% окислів азоту від загальної кількості цих речовин, яка потрапляє в атмосферу.

Тим часом, довготривале забруднення атмосферного повітря сірчаним газом, окислами вуглецю, азоту та іншими речовинами підвищує загальну захворюваність населення з ураженням окремих органів і систем організму.

Незважаючи на спад промислового виробництва протягом останніх 10 років, рівень забруднення атмосферного повітря в Україні не зменшився. Це пов'язане в першу чергу з використанням морально і фізично застарілих технологій - як виробничих, так і очисних, відсутністю ефективного контролю й моніторингу забруднень, низьким рівнем екологічної свідомості населення і особливо некомпетентністю в питаннях охорони довкілля керівних та інженерних кадрів підприємств.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Сучасний стан біологічних ресурсів України

Україна належить до країн з високим ступенем господарського освоєння території, що не може не позначатися на стані й збереженості її біологічних ресурсів. Вважається, що природні екосистеми займають 30% її території, у т.ч. 15% займають ліси (9,2 млн.га), а решта припадає на чагарникові, лучні і степові ландшафти.

Ще в ХУ-ХУІ століттях ліси вкривали коло 40% сучасної території нашої країни, а зараз вони збереглися лише на третій частині свого колишнього поширення. Середня лісистість на Поліссі становить 30% (первинна - 85%), в Лісостепу - 12-15% (первинна - 50-60%), Степу - 3% (первинна - 5-10%), у Карпатах - коло 50% (первинна - 90-95%). У структурі лісових угідь переважають молодники (53%), 26% - середньовікові деревостани, 12% припадає на пристигаючі деревостани і тільки 9% - на стиглі насадження. Таке співвідношення свідчить про значну виснаженість лісових ресурсів. За різними оцінками, на нинішній час в Україні залишилося всього 16-35 тис. га малопорушених корінних лісових екосистем (пралісів) - більшість із них збереглися в Карпатах.

У зоні мішаних лісів (Полісся), яка займає коло 20% території України (11,3 млн. га), незважаючи на загальну низьку родючість ґрунтів, розорано понад 30% площі. Ще на 30% збереглися ліси, половина з яких представлена похідними березняками, осичниками, грабняками і сосняками. У корінному лісовому покриві переважали продуктивні соснові, сосново-дубові, грабово-дубові і чорновільхові ліси. Коло 10% займають післялісові і заплавні луки. Знелісення, розорювання та осушувальні меліорації зумовили порушення гідрологічного режиму, інтенсифікацію водної та вітрової ерозії ґрунтів, збідніння видового складу рослин і тварин.

Для лісостепової зони, яка займає 20,2 млн. га, або 34% території України, характерним було поєднання лучно-степових та степових ландшафтів і грабово-дубових та кленово-липово-дубових лісів. Лісистість сягала 50%. Господарська діяльність спричинила зменшення лісистості в 4 рази (зараз вона пересічно складає 12-15%), а розораність території - 67%. Цілинних степів, за винятком невеликих ділянок, не залишилося. Сільськогосподарські угіддя потерпають від ерозії ґрунтів, серед рослин і тварин, які є під загрозою, опинилися степові види.

Степова зона є найбільша за площею - вона займає 24 млн. га (40% території країни). Корінна рослинність Степу була представлена різнотравно-злаковими та типчаково-ковиловими степами з невеликими масивами байрачних лісів і смугами заплавних лісів у долинах річок. її теперішня лісистість знизилася у 2-3 рази, розорано 75% усіх земельних угідь, а колись безкрайні цілинні степи перетворилися у нечисленні роздрібнені клапті, найбільші з яких мають площу 5-10 тис. га. В результаті тотального розорювання і зрошувального землеробства знизилася гумусність родючих чорноземів, спостерігаються потужна вітрова й навіть водна ерозія, засолення і хімічне забруднення ґрунтів. Значна частина степових видів рослин і практично всі хребетні тварини - типові мешканці степів, опинилися на межі зникнення.

Гірська країна Українських Карпат - унікальна за своїми екологічними та економічними функціями. Тут зосереджено 16% площі і 33% запасів деревини України. Тут зростає понад 2000 видів судинних рослин, у т.ч. 100 - ендемічних, багато реліктових, декоративних і лікарських рослин. У корінному рослинному покриві чисті й мішані букові ліси вкривали понад 70%, смерекові - 16%, дубові - коло 10%, субальпійські та альпійські луки - 2% території Українських Карпат, лісистість становила 95% (Голубець, 2000). У буково-ялицево-смерекових пралісах висота, наприклад, смереки, перевищувала 40 м, діаметр - 120 см, запас стовбурової деревини сягав 1000 куб.м/га. Під впливом господарської діяльності протягом кількох століть лісистість зменшилася до 55%, площа букових лісів - на 40%, ялицевих - на 30%, а смерекових зросла в середньому в 2 рази. Масове вирубування природних мішаних лісів і заміна їх культурами смереки спричинилася до загального збіднення флори й фауни, зниження вмісту поживних речовин у ґрунті, появи масових розмножень шкідників, катастрофічних вітровалів і сніголомів у гірських лісах. Середній запас деревини на лісовкритій площі знизився до 250 куб.м/га. Внаслідок перевипасу худоби на високогір'ї значно знизилася (в середньому на 200 м) верхня межа лісу, а унікальні субальпійські та альпійські луки й криволісся з численними рідкісними, ендемічними та реліктовими видами рослин на більшій частині площі перетворилися у майже безживні й низькопродуктивні злакові пустища. Неконтрольоване вирубування лісів у Карпатах у минулому й зараз виявляється у посиленні ґрунтової ерозії, селів, зсувів, мало не щорічних катастрофічних паводках і повенях у перед гірських і гірських районах.

Антропогенна трансформація природних ландшафтів України спричинила прогресуюче збіднення флори й фауни. Ще до початку XX ст. на території України зникли дикий кінь тарпан, тур, ряд інших ссавців і птахів. На нинішній день із 108 видів ссавців 41 - на сторінках Червоної книги. Сюди потрапили 12 видів кажанів, звичайні колись хижі звірі - горностай, тхір степовий, норка європейська, перев'язка, борсук, видра, лісовий кіт, рись. За деякими прогнозами" через 10-20 років на межі зникнення можуть опинитися половина всіх ссавців нашої фауни. Найближчі на черзі - бурий ведмідь і вовк. У загрозливому становищі перебувають майже всі великі хижі птахи. Багатьох із них в Україні лишилося по 5-10 пар, а деякі, імовірно, вже зникли (стерв'ятник, орел степовий). Така ж сумна доля і в плазунів, особливо змій: полозів жовточеревого, леопардового, чотирисмугого, лісового, мідянки, гадюки степової. Вони особливо часто стають об'єктами невиправданого страху, жорстокості і невігластва людей.

Стан справ з безхребетними тваринами менше з'ясований. Проте той факт, що, за деякими джерелами, з 210 видів денних метеликів України вже зникли 17, а ще 68 (майже третина) - є більше чи менше під загрозою, свідчить про те, що й тут ситуація мало чим відрізняється від такої з хребетними тваринами. Стали рідкісними численні види жуків - жужелиць, вусачів, інших великих і гарних комах, багато з яких є окрасою лісів, лук і степів.

Під загрозою зникнення опинилося багато видів рослин. У першу чергу це - реліктові, ендемічні, декоративні і лікарські види. Зокрема, в Червону книгу України занесені всі види дикорослих орхідних, майже всі види ковил і тюльпанів.

Тим часом мережа природоохоронних територій, яка займає коло 5% території країни, не завжди в змозі виконувати покладені на неї завдання з охорони біорізноманіття. Межі природних заповідників, національних парків, інших резерватів часто визначалися з ботанічного та лісівничого підходів, внаслідок чого вони нездатні підтримувати популяції багатьох рідкісних і зникаючих видів тварин. Багато невеликих за площею заказників, пам'яток природи та заповідних урочищ існують практично тільки на папері, а реально в них ведеться необмежена господарська діяльність, через що деякі такі об'єкти вже не існують або втратили будь-яку природоохоронну цінність.

Таким чином, тривала і часто необґрунтована й безконтрольна господарська діяльність, нераціональне використання біологічних ресурсів спричинилися до загального зубожіння біорізноманіття в нашій країні, зниження ресурсних, продукційних, ґрунто- і водозахисних та інших екологічних і соціальних функцій природних екосистем і ландшафтів в Україні.

Шляхи, способи і перспективи охорони живої природи в нашій країні та світі будуть розглянуті в наступному розділі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.Охорона природи  і природніх ресурсів.

Виробництво промислової продукції і її споживання, населення Землі, міста і багато інших показників розвитку суспільства у XX ст. зростали по експоненційній кривій. Ні біосфера нашої планети, ні економіка, ні людина як біологічний вид це зростання довго не витримають. На зміну освоєнню нових територій, нових видів сировини, нових енергетичних потужностей та інших екстенсивних форм розвитку приходять інтенсивні методи, пов'язані з багаторазовим використанням одних і тих самих природних ресурсів, утилізацією відходів, підтриманням екологічного балансу. Необхідне і здійснення певної демографічної політики - для стабілізації чисельності населення Землі на рівні 15-16 млрд. людей (кількість населення, яка теоретично може бути забезпечена ресурсами біосфери за умови підтримання стабільного стану останньої). Незворотність такого переходу визначається незворотністю формування екологічного світогляду й екологізації діяльності всього суспільства. Розглянемо основні напрямки і принципи такої екологізації в окремих галузях людської діяльності.

 

6.1. Промисловість і транспорт

 

Для того, щоби подолати величезний розрив між існуючими технологіями і вимогами захисту навколишнього середовища, необхідна всесвітня їх екологізація. Недостатньо просто створювати виробництво, яке викидає в біосферу нешкідливі речовини: будь-які речовини, що потрапили в біосферу "не в тому місці, не в тій кількості і не в той час", невідворотно виявляться забруднювальними. Екологізація в ідеалі означає створення такої промисловості, яка була б максимально ізольована від середовища життя. Техносфера не повинна впливати на природні процеси, що протікають поза нею.

Зараз можна говорити про декілька етапів і шляхів переходу до створення такої техносфери. Серед них: оборотне використання сировинних ресурсів, безвідходна технологія, виключення викидів шкідливих речовин і мінімізація різноманітних забруднень, рекультивація порушених промисловістю ділянок біосфери і, нарешті, запобігання випадковій загибелі живих організмів у виробничих процесах.

Відомий американський еколог Б.Коммонер свого часу писав: "Кращі досягнення нашої технології - автомобіль, реактивний літак, електростанція, промисловість загалом - це наш провал, якщо говорити про навколишнє середовище". Розрахунки показують, що в середньому кінцевий продукт, який споживається суспільством, складає лише 1-1,5% загальної кількості залучених у виробництво ресурсів. Все решта - відходи виробництва, які порушують природні екосистеми.

Наші технологічні процеси переважно біосферно відкриті, і завдання полягає у тому, щоби зробити їх максимально закритими. Майбутні технології повинні забезпечувати використання усіх отриманих на окремих стадіях виробництва продуктів у виробничих циклах, аналогічних циклам природних біологічних систем. При цьому відходи одного виробництва повинні слугувати сировиною для іншого. Так може бути організований безвідходний територіально-промисловий комплекс. Сучасні науково-технічні розробки свідчать про те, що завдання із створення таких комплексів принципово може бути вирішеним.

Перехід на замкнуті виробничі цикли, скорочення витрат ресурсів на одиницю продукції, оборотне використання ресурсів - ось основні завдання екологізації промисловості, вирішення яких буде означати перехід у сфері технічного прогресу від екстенсивного розвитку до інтенсивного. Регенерація і реутилізація відходів зробить технологічний цикл повністю замкнутим. Поєднання багатьох таких технологічних циклів і безвідходних територіально-промислових комплексів у єдину систему стане фундаментом для створення техносфери, яка включатиме також енергетику, транспорт і, вірогідно, агропромислові об'єднання. Звичайно, техносфера не буде цілком ізольованою від біосфери, але вона повинна бути настільки ізольованою, щоби не порушувати екологічного балансу в біосфері і її природного розвитку.