Операційний менеджмент. 2

План:

Вступ

1.      Визначення та історія операційного менеджменту.

2.      Структура операційного менеджменту.

3.      Функції та цілі операційного менеджменту.

4.      Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації.

5.      Методи і принципи операційного менеджменту.

Висновки

Література

Вступ.

За останні роки операційний менеджмент перетерпів значні зміни і
нині придбав величезне значення для бізнесу. Сучасні вимоги до оновлення бізнесу, підвищенню якості продукції, швидко змінюваних умов конкуренції та забезпечує процесам, а також загальний погляд на проблеми управління свідчать про те, що правильне управління операціями є необхідною умовою
для успішної роботи і виживання будь-якої фірми. Це означає, що вивчення стратегії і функцій операційного менеджменту являє собою невід'ємну частину якісного навчання у сфері бізнесу.

Ринкові перетворення, які відбуваються в Україні, вимагають від керівників підприємств різних галузей і форм власності глибокої теоретичної підготовки та вміння ефективного управління організаціями. Тому на сьогоднішній день актуальною стає проблема підготовки висококваліфікованих спеціалістів з управління виробництвом.

Развитие любой фирмы и уровень ее конкурентоспособности в огромной степени зависят от того, насколько удачно организовано ее управление производственными ресурсами. Именно в этом и заключается основная задача операционного менеджмента. Операционный менеджмент занимается разработкой организационных систем, обеспечивающих максимально эффективное использование материалов, человеческих ресурсов, оборудования и производственных помещений в процессе изготовления продукции или оказания услуг и управление ими.

1.      Визначення та історія операційного менеджменту.

Операційний менеджмент (ОМ) – це діяльність, пов’язана із перетворенням організацією різних видів ресурсів (входів) у товари та послуги (виходи). Діяльність із створення товарів і послуг існує в усіх організаціях і її називають операціями. Операції – це процес, вид діяльності чи ряд дій, як правило, практичного характеру. Виходячи з цього, операції є невід’ємним

атрибутом людської діяльності, якій властиві організованість та продуктивність. Тому всі організаційні функції є операціями і будь-яка управлінська діяльність включає в себе операційний менеджмент.

Операційний менеджмент - це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги компанії. Подібно маркетингу і
фінансам, операційний менеджмент являє собою область бізнесу з явно вираженими управлінськими функціями.

Тому діяльність із створення продукту праці як промисловими, так і

сервісними організаціями можна назвати виробничою чи операційною. Ці терміни є взаємозамінними.

Управління виробництвом – це історично перша створена наукова дисципліна менеджменту. Традиційно її прийнято пов’язувати з виробничою діяльністю чи фізичними змінами стану продуктів. Тому часто операційний менеджмент визначають як діяльність із управління процесами закупівлі матеріалів, їх перетворенням на готовий продукт і поставкою цього продукту споживачеві. Інше визначення операційного менеджменту– це всі види діяльності, пов’язані з навмисним перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації чи покупців.

Управління існує з часів створення перших організацій. Управління виробництвом, безумовно, сягає тих часів, але як наука воно почало розвиватись на початку минулого століття з моменту опублікування праці Фредеріка Тейлора “Принципи наукового управління” (1911 р.). Відтоді управління виробництвом стає самостійною галуззю наукових досліджень.

Деякі науковці виникнення ОМ датують 1776 роком, коли були створені перші відділи праці на фабриках та заводах, які почали займатися визначенням затрат праці на окремих операціях виробничого процесу, що було зумовлено розподілом праці (Адам Сміт – 1776р.). Елі Уітні в 1800 році реалізував принцип взаємозамінності деталей при виробництві 10 тисяч мушкетів, які були замовлені урядом США (рис. 1.2). Хоча стандартизація вперше була

використана в середньовічній Венеції при будівництві кораблів. Індустріальна революція була третім вагомим етапом розвиткувиробництва і ОМ. Вона привела до заміни праці людини на працю машини. Великий імпульс індустріальній революції був даний у 1764 році створенням парового двигуна Джейнсом Воттсом. Подальшого розвитку промислова революція досягла із винаходом дизельного та електричного двигуна. Фредерік Тейлор, відомий як батько наукового менеджменту, пропонував проводити обґрунтований вибір персоналу, планувати складання розкладів, проводити нормування робіт та інше (1881р.). В майбутньому Генрі Гантт, Френк і Лілліан Гільберти та багато інших дослідників зробили вагомий внесок у розвиток наукових доктрин ОМ.

В 1913 році Генрі Форд і Чарльз Соренсон створили на базі поєднання стандартизації, поділу та нормування праці з конвеєрними лініями потокове виробництво, тобто до нашого часу найефективніший спосіб виробництва товарів.

Інші важливі наукові дослідження в розвитку ОМ пов’язані з розробкою та вдосконаленням систем і методів управління якістю продукції, управління матеріально-технічним постачанням, автоматизацією та комп’ютеризацією процесів виробництва товарів і наданням послуг та інше.

В таблиці 1.1.представлені головні етапи розвитку операційного розвитку в світі.

Табл. 1.1.Головні етапи розвитку операційного менеджменту

2.      Структура операційного менеджменту.

Операційна система складається із трьох підсистем:

• переробної — виконує продуктивну роботу, безпосередньо пов'язану з перетворенням вхідних ресурсів у вихідні результати;

• забезпечення — не пов'язана безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції забезпечення переробної системи;

• планування та контролю — отримує інформацію із зовнішнього і внутрішнього середовищ про стан переробної підсистеми та підсистеми забезпечення, опрацьовує цю інформацію й видає рішення про те, як має працювати переробна підсистема.

Структура управління операційною системою охоплює всі можливі дії, процеси, прийоми, пов'язані з безпосереднім випуском продукції (наданням послуг).

Рис.2.1.Структура управління операційною системою (підсистеми операційного менеджменту)

Усі ці підсистеми управління рівноправні й мають свою відповідну політику, методологію та інструментарій здійснення.

3. Функції та цілі операційного менеджменту

        На будь-якому підприємстві існують спеціальні та управлінські проблеми.
        Спеціальні проблеми безпосередньо пов'язані з технологічною стороною діяльності і не мають прямого відношення до управлінських функцій (виробничі проблеми). Наприклад, товарознавець може приймати рішення про послідовність кільцевого завезення товарів у магазини, економіст - про збір відповідної статистичної інформації, бухгалтер - про складання бухгалтерського звіту та ін.

До управлінських належать проблеми використання матеріальних, фінансових і людських ресурсів підприємства, організації праці людей, розпорядження, рішення, постановки цілей перед окремими працівниками та групами працівників.

Природно, менеджер не повинен займатися тільки управлінськими питаннями та відповідними процедурами (вказівки, бесіди з людьми та ін.) На відміну від працівника, який не має відношення до управління і зайнятий рішенням тільки виробничо-технологічних проблем, менеджер повинен займатися також виробничими справами. Тому у функції менеджера входить вирішення проблем як суто управлінських, так і виробничих.
          Сукупність проблем, дозволом яких займаються менеджери в загальному організмі операційної системи, можна графічно представити у вигляді "кола менеджменту" . Виходячи з структури і завдань операційної системи розглянемо концептуально кожну з функцій операційного менеджменту.

Планування - функція менеджменту номер один. Її реалізація визначає перспективу розвитку системи та її майбутній стан, обумовлює темпи, джерела, методи і форми розвитку операційної системи для досягнення поставленої мети у вигляді конкретних планових моделей (розрахунків), завдань та показників з встановленням термінів виконання. Складовою цієї функції є прогнозування - ймовірна оцінка характеру змін цілей або шляхів розвитку об'єкта управління, а також ресурсів і організаційних заходів, необхідних для досягнення очікуваних результатів.
           Організація - реалізація розроблених планів і програм шляхом кооперації людей і знарядь праці (машин, устаткування і т. п.). При цьому спільна трудова діяльність людей повинна здійснюватися якісно з найвищим результатом за мінімальних витрат ресурсів. Особливість даної функції менеджменту полягає в тому, що тільки вона забезпечує взаємозв'язок людей і підвищення ефективності їхньої праці.
          Мотивація. У сучасній філософії менеджменту в основі впливу на людей лежить не примус, а мотиваційні регулятори, що враховують психологічні особливості людини. У центрі уваги функції мотивації знаходяться три поняття: цінність, інструментарій і очікування. Такий підхід базується на тому, що ніколи не можна замінити власну мотивацію працівника іншою. Іншими словами, внутрішню мотивацію не можна викликати зовнішньої. Тому менеджер може досить мотивувати своїх працівників, створивши ситуаційне поле, що спонукає їх зробити те, що від них очікують. Дане поле формується з таких складових: стиль управління; поведінка менеджера в комунікаціях; оплата праці та ін .

              Контроль. Суть функції - у завчасному виявленні небезпеку, що насувається, виявленні помилок, відхилень від встановлених норм, нормативів, стандартів і тим самим у створенні основи для коригування діяльності операційної системи. Таким чином, головне завдання контролю полягає не в пошуку "козлів відпущення" за допущені помилки, а у встановленні причин останніх і знаходженні можливих шляхів виходу з положення, що склалося. Перераховані функції не просто складають єдине ціле - вони взаємозв'язані, проникають один в одного так, що часом їх важко розділити. Реалізація всіх функцій планується, організується, мотивується і контролюється за допомогою певних методів, тобто способів приведення їх у виконання.

            Підсистема оперативного управління спрямована на виконання завдань оперативного забезпечення ритмічного виробничого процесу за раціонального використання ресурсів. Оперативне управління характеризується метою, критеріями досягнення локальних цілей, функціями, певною структурою. На підприємствах системи оперативного управління побудовані за ієрархічним принципом з розподілом функцій централізованого й децентралізованого управління.

"Дерево" цілей оперативного менеджменту має вигляд графа , а ранжування цілей за даним графом наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Характеристика цілей оперативного управління

4.      Сутність та етапи розробки операційної стратегії організації

Стратегія підприємства виявляється в тому, щоб за допомогою операційної системи виробляти продукцію або пропонувати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів.

Операційна система – це повна система виробничої діяльності будь-якої організації (об’єкта), яка становить собою сукупність трьох взаємозалежних підсистем:

      підсистема планування й контролю (забезпечує, інформує про стан загальної системи та незавершеного виробництва);

      переробна (перетворює вхідну величину на вихідний результат);

      підсистема забезпечення (виконує необхідні функції забезпечення переробної підсистеми).

Рис. 4.1 – Взаємозв’язок елементів операційної системи

Операційна стратегія полягає в розробці загальної політики та планів використання ресурсів фірми, націлених на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Операційна стратегія, в сукупності з
корпоративною стратегією, охоплює весь спектр діяльності компанії і
передбачає довготривалий процес, що покликане забезпечити фірмі можливість швидко реагувати на будь-які неминучі зміни в майбутньому.

Операційна стратегія виражається у прийнятті рішень, пов'язаних з розробкою виробничого процесу та інфраструктури, необхідної для його підтримки. Розробка  процесу полягає у виборі відповідної технології, складанні тимчасового графіка процесу, визначенні товарно-матеріальних запасів, а також способу розміщення даного процесу. Рішення, пов'язані з інфраструктурою, стосуються систем планування і управління, способів забезпечення якості та контролю якості, структури оплати праці та організації
операційної функції компанії.
          Операційну стратегію можна розглядати як складову частину загального процесу планування, що забезпечує відповідність операційних завдань завданням більш широкої організаційної структури. Оскільки завдання більш широкої організаційної структури з плином часу мають тенденцію змінюватися, операційна стратегія також повинна розроблятися з урахуванням можливих майбутніх змін потреб покупців продукції фірми. Операційні можливості будь-якої фірми можна розглядати як якийсь портфель можливостей, найбільш точно відповідних для адаптації до мінливих запитів клієнтів фірми щодо її продукції та / або послуг.

Головна відповідальність за формування стратегії звичайно покладає на керівників функціональних підрозділів.

При розробці функціональної стратегії необхідно:

        визначити роль і конкретний зміст функціональної підсистеми;

        заручитися впевненістю в тім, що відповідному менеджерові ясна корпоративна місія;

        уточнити, як дана функціональна підсистема сприяє розвитку бізнесу;

        чітко провести розмежування між функціональними областями;

        якщо це можливо, провести одночасну ревізію всіх функціональних підрозділів;

        направити енергію виконавців всіх функціональних підрозділів у єдине русло корпоративної місії, щоб уникнути погрози "місницького" підходу;

        збалансувати тенденції, пов'язані із професійніше компетентністю, професійною етикою й підприємництвом таким чином, щоб не допустити виникнення конфліктів.

Операційна стратегія ставиться ще більш конкретним стратегічним ініціативам і підходам у керівництві ключовими оперативними одиницями при рішенні щоденних оперативних завдань, що мають стратегічну важливість (рекламні кампанії, закупівля сировини, керування запасами, профілактичний ремонт, транспортування). Операційні стратегії, незважаючи на менший масштаб у порівнянні зі стратегіями більше високого рівня, доповнюють і завершують загальний бізнес-план роботи компанії. Головна відповідальність за розробку операційних стратегій лягає на керівників середньої ланки, пропозиції яких повинні бути розглянуті й прийняті вищестоящим керівництвом.

Основні завдання виробничої стратегії можна звести до наступних:

- планування виробництва відповідно до корпоративної, конкурентних і функціональних стратегій підприємства;

- створення системи контролю за реалізацією виробничих планів і завдань по стратегічних строках;

- раціональне використання виробничих фондів, зростання фондовіддачі;

- раціональне використання особистого фактору виробництва і зростання продуктивності праці;

- систематичне оновлення техніки і обладнання;

- оновлення технологій, постійне освоєння ресурсозберігаючих технологій;

- вдосконалення організації виробництва;

- вдосконалення організації праці її і її оплати;

- покращення умов праці;

- економія ресурсів, зниження собівартості продукції;

- інтенсифікація виробництва;

- розвиток мотиваційних механізмів і інші завдання.

Фактори, що впливають на формування виробничої стратегії:

        вимоги корпоративної, бізнесової і функціональних стратегій, в першу чергу маркетингової;

        наявні ресурси, їх якість і джерела їх поповнення в перспективі;

        угоди, замовлення на продукцію;

        технологічний рівень і можливості модернізації;

        рівень персоналу управління і трудових ресурсів та можливості його підвищення;

        гнучкість виробництва, швидкість переобладнання на випуск нової продукції різної кількості і якості;

        організаційна структура управління та культура;

        природно - географічні умови та інші фактори.

Залежно від стану середовища, конкурентної і маркетингової стратегій, можливі наступні альтернативні виробничі стратегії:

Повне задоволення попиту - стратегія, що передбачає виробляти стільки, скільки потребує ринок. А оскільки ринок коливається, то і виробництво при такій стратегії піддається суттєвому коливанню, що тягне за собою відомі труднощі:затрати високі, значні запаси готової продукції на складах т.д

Орієнтація на середній попит. При такій стратегії в періоди скорочення попиту запаси на складах суттєво зростають, зате в періоди зростання попиту він відразу задовольняється за рахунок цих запасів.

Орієнтація на мінімальний попит - запаси нереалізованої продукції відсутні, зате можливе недовантаження потужностей, коливання виробництва і таке інше.

Орієнтація на повне використання виробничого потенціалу з врахуванням його постійного вдосконалення (модернізації, технічного переоснащення, реконструкції, т.д.).

Поряд з високою віддачею ресурсів, можливі значні запаси на складах в періоди спаду попиту.

Створення нового або частково нового виробництва - на вимогу корпоративної чи конкурентної стратегії.

Орієнтація на суттєві зміни технології - якщо існуюча явно застаріла, а конкурентні стратегії вимагають її оновлення.

Суттєві зміни в організації виробництва - знову ж таки на вимогу корпоративної чи конкурентних стратегій(зміна спеціалізації, конверсія, диверсифікація, оптимізація розміщення виробництва по підрозділах і в географічному плані тощо), що тягнуть за собою радикальні зміни в номенклатурі, обсягах виробництва і т.д.

Операційний менеджмент як особлива галузь управлінських дисциплін виник для вирішення проблемних індустріальних управлінських завдань. Попри своє індустріальне походження операційний менеджмент сьогодні перетворився на більш широкий і глибокий управлінський підхід, ніж просте керування промисловими операціями. Внаслідок швидкого технологічного розвитку виникають принципово нові види операцій або відбуваються істотні якісні зміни в колишніх видах і типах операцій. Нерідко буває так, що нове поле операційного менеджменту стає джерелом не тільки специфічних для даного виду діяльності прийомів, але і для деяких загальних або навіть універсальних підходів.

Загальні методи раціонального керування операціями сьогодні дуже часто народжуються поза індустріальним виробництвом, тому в сучасному операційному менеджменті велика увага приділяється побудові операцій у сфері послуг (інформаційних, фінансових, торгово-посередницьких, освітніх тощо).

5. Методи і принципи операційного менеджменту

Розроблені чотири групи методів управління операційними системами:

1.                 організаційні

2.                 адміністративні

3.                 економічні

4.                 соціально-психологічні

Організаційні методи. Сутність в тому, що перед тим, як будь-яка діяльність буде здійснюватись, вона повинна бути оптимально організована. Необхідно спочатку створити цех, дільницю підприємства, розробити правила їх діяльності, підібрати людей, дати їм завдання, потім керувати їх діяльністю.

Адміністративні методи або методи керівної мотивації – відкрите примушення людей до тієї чи іншої діяльності. Ці методи широко застосовувались на промислових підприємствах і в сфері послуг при командно-адміністративній системі.

Економічні методи: витісняють адміністративні, виражають непрямий вплив на об’єкт, та економічну зацікавленість людей.

Соціально-психологічні методи застосовуються для творчих людей (інтелектуальних професій), для яких гроші – важливий, але не головний стимул до праці.

Концептуально вони зводяться до двох основних напрямків:

1. Формування сприятливого морально-психологічного клімату в колективі.

2. Виявлення і розвиток індивідуальних здібностей людини.

              Рис. 5.1. Організаційні методи операційного менеджменту

Цілеспрямованість управління – будь-який процес має бути спрямований на досягнення конкретних цілей.

Функціональна спеціалізація в поєднанні з універсальністю – до кожного об’єкта управління повинен бути свій підхід, який враховує його специфіку.

Послідовність управлінських процесів – будь-який управлінський процес будується у відповідності з принципом послідовності, тобто елементи або стадії повинні прямувати один за одним у визначеній послідовності.

Регулювання і саморегулювання систем – поведінку об’єкта необхідно постійно контролювати і у випадку виходу параметрів із завданих норм, відрегулювати систему.

Забезпечення відповідності прав, обов’язків і відповідальності – перевищення прав призводить до управлінського свавілля, недостатність паралізує ділову ініціативу, тому необхідно дотримуватись раціонального співвідношення.

Забезпечення загальної зацікавленості всіх учасників управління – кожний учасник управління повинен мати зацікавленість у кінцевій меті (гроші, стан і т.д.).