Організація охорони праці

Реферат

з дисципліни

„Правознавство”

на  тему: „Організація охорони праці”

Зміст

Вступ 3

Розділ 1. Конституційні засади охорони  праці в Україні 4

Розділ 2. Гарантії охорони праці

2.1. Закон України «Про охорону працю» 6

2.2. Кодекс законів про працю в Україні 10

Розділ 3. Здійснення охорони праці  в українській державі 12

Висновки 18

Список використаної літератури 20

Дефініції 21

Вступ

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя і здоров'я, а також працездатності людини під час роботи.

Соціальне значення охорони праці  полягає в сприянні зростанню  ефективності виробництва шляхом удосконалення умов праці, зменшення травматизму і професійних захворювань. Воно проявляється в зростанні якості і продуктивності праці, збереженні трудових ресурсів і підвищенні сукупного національного доходу.

Економічне значення визначається ефективністю заходів щодо покращення умов праці і підвищенні її безпеки.

Законодавство з охорони праці  складається із Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів  про працю, Закону України «Про загальнообов’язкове  соціальне страхування від нещесного  випадку на виробництві та професійного захворювання» та прийнятих відносно них нормативно-правових актів.

У даній роботі розглянуті вищеназвані  документи та проаналізована їх ефективність у нашій державі. Мета роботи – визначити нинішній стан та перспективи розвитку охорони праці і зробити відповідні висновки з рекомендаціями щодо роботи над проектами з охорони праці в Україні.

Розділ 1

Конституційні засади охорони праці

Життя людини в суспільстві тісно  пов’язане з її трудовою діяльністю, спрямованою на отримання і використання матеріальних благ.

Праця людини, її результати завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому  становище людини. Тому такі важливі  права, як право на працю та інші тісно пов’язані з ним права (на підприємницьку діяльність, відпочинок страйк, соціальний захист), закріплено в Конституції України.

Відповідно до Розділу 2 Конституції України про права, свободи і обов’язки людини і громадянина статтями 43-46 передбачено наступне:

Кожен має право на працю, що включає  можливість заробляти собі на життя  працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Конституційними гарантіями права на працю виступають положення про те, що держава створює умови для повного здіснення громадянами правв на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Під особливим захистом держави  перебуває право на своєчасне  одержання винагороди за працю. На конституційному  рівні гарантується захист громадян від незаконного звільнення.

Ті хто працює мають право  на страйк для захисту своїх економічних  та соціальних інтересів. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Важливою гарантією вільної  реалізації права на працю виступає заборона примусової праці, тобто такої, здійснення якої вимагається від фізичної особи під загрозою будь-якого покарання і для якої особа не запропонувала свої послуги добровільно. Водночас не вважається примусовою працею військова чи альтернативна служба, а також робота або служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан.

Кожен, хто працює, має право  на відпочинок. Це право забезпечується наданням щотижневого відпочинку, а  також оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості робочого дня у нічний час.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, конституційні положення  дають загальну картину законодавчого  оформлення охорони праці людини.

Розділ 2

Гарантії охорони  праці

2.1. Закон України «Про  працю»

Особливу увагу серед українського законодавства про охорону праці слід приділити Закону України «Про працю», що був прийнятий 1 березня 1991 року. У ньому зазначаються правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також деякі соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Цей закон визначає основні положення  щодо реалізації конституційного права  працівників на охорону їх життя  і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і  здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія цього закону поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Державна політика в галузі охорони  праці визначається відповідно до Конституції  України Верховною Радою України  і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Організація охорони праці передбачена  Розділом 3 закону України «Про працю». Статті 13 – 24 розглядають такі положення  охорони праці як:

• Управління охороною праці та обов’язки роботодавця
• Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці
• Служба охорони праці на підприємстві
• Комісія з питань охорони праці підприємства
• Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій
• Навчання з питань охорони праці
• Фінансування охорони праці
• Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді
• Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва
• Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій
• Інформація та звітність про стан охорони праці
• Добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці

Тепер розглянемо детальніше деякі  положення даного розділу.

Перш за все, на мою думку, потрібно звернути увагу на фінансування охорони  праці. Отже, відповідно до статті 19 визначено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем. Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання  нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах. Для підприємств,  незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

На підприємстві з кількістю  працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

• видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;
• вимагати відсторонення  від роботи  осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;
• зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та  інших  засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
• надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці. Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Інші положення цього розділу також мають першочерговий характер. Відмітити можна лише одне: кожне з них повинне бути відмічене у трудовому договорі працівника або пояснене перед наймом на роботу. Відсутність такої інформації може вважатися порушенням прав працівника, а свідоме ігнорування робітником таких положень – нехтуванням власними обов’язками.

За розділом 4 «Стимулювання охорони праці» розділяють економічне стимулювання охорони праці (Стаття 25) та відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці (Стаття 26).

Наступні розділи про нормативно-правові акти про охорону праці (розділ5), про державне управління охороною праці (розділ 6), державний нагляд та громадський контроль за охороною праці (розділ 7) та відповідальність за порушення законодавства про охорону праці (розділ 8) розкривають правовий зміст  та гарантії охорони праці.

2.2. Кодекс законів про працю  в Україні

Головним нормативно-правовим актом, який регулює трудові відносини, є Кодекс законів про працю України. Він являє собою єдиний систематизований законодавчий акт, у якому комплексно ґрунтуються трудові відносини всіх працівників. Його прийнято 10 грудня 1071 року. Поза сумнівом, він не відображає всі особливості розвитку історичних подій, що відбуваються у державі. Тому його 56 разів змінювали. На сьогодні у Кодексі крім преамбули міститься ще 18 глав (265 статей).

Кодекс законів про  працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню  якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

У даному кодексі підтверджені права  працівників, які внесені до Конституції  України, а також їх реалізація (наприклад  ст.2 «реалізація прав працівників  шляхом укладання трудового договору»). Закріплюється рівність прав працівників, регулювання трудових відносин, законодавство про працю, порядок укладання трудових договорів, забезпечення зайнятості, робочий час, час відпочинку, нормування праці, її оплата, матеріальні компенсації, грошова відповідальність працівників за шкоду підприємству, трудова дисципліна тощо.

Глава 1 (Загальні положення) містить норми, що регулюють завдання, права та обов’язки учасників  трудових правовідносин; особливості  регулювання праці деяких категорій  працівників; застосування законодавства  про працю колишніх республік СРСР, міжнародних договорів і угод; нечинність умов договорів, що погіршують становище працівників; додаткові пільги, що можуть надаватися працівникам, і т.н.

Глава 2 закріплює норми  про порядок укладання, зміст, форму  колективних договорів між профспілковим комітетом (ін. уповноваженими на представництво трудовим колективом органи) від імені трудового колективу та власником або уповноваженим ним ограном.

Розділ 3. Здійснення охорони  праці в українській державі

На сьогоднішній день в Україні  все більше уваги приділяється охороні праці. І це не випадковість, а нагальна необхідність. Насамперед це спровокувало збільшення кількості нещасних випадків у шахтах та кар’єрах. Застаріле обладнання, нехтування жалобами працівників призвело до появи критичної точки, піку трагічних ситуацій на виробництві.

Тому зараз стала помітною активізація виконання нормативно-правових актів як українських, так і міжнародних.

Засоби масової інформації досить непогано висвітлюють останні  трагічні події та спроби подолання  їх наслідків та уникнення повторних випадків.

Для прикладу, 18.04.2006 року було прийнято Наказ «Про затвердження Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих». Це є свідченням того, що раніше на підприємствах нехтували цим, тим самим відкидаючи положення Закону України «Про охорону праці».

Досить лише зайти на будь-який сайт Інтернету та закинути у пошук  слова «організація охорони праці», одразу можна побачити велику кількість сторінок, статей, що присвячені наказам, старим чи більш новим, поправкам до чинного законодавства щодо охорони праці.

Та, на мій погляд, ці заходи мало ефективні. Адже повторний вибух на шахті  імені Засядька, що приніс людські жертви, говорить про ненадійність дій влади.

У Законі України «Про працю» розділом 2 передбачені наступні гарантії прав на охорону праці, які є суттєвими, ефективними, надійними, сучасними.

1. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.
2. Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці  небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
3. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
4. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
5. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
6. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася  виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
7. За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про  охорону праці, не додержується  умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним  договором, але не менше тримісячного заробітку.
8. Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
9. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.
10. Працівники, зайняті на робота з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
11. У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.
12. Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.
13. Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.
14. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними  умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.
15. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.
16. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх  за  свій  рахунок.  У  разі придбання  працівником  спецодягу,  інших  засобів індивідуального захисту,  мийних  та  знешкоджувальних  засобів  за   свої   кошти роботодавець  зобов'язаний  компенсувати  всі  витрати  на умовах, передбачених колективним договором.
17. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.
18. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
19. Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.
20. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.
21. Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом
22. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням),а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
23. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.
24. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.
25. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.
26. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
27. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.
28. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
29. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.
30. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

Отже, після вище сказаного, стає зрозуміло, що українське законодавство досить підготовлене і розумно оформлене  для здійснення організації охорони праці. Залишилося лише використати нормативно-правові акти для гарантії прав і обов’язків працівників та їх роботодавців.

Висновки

1. Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя і здоров'я, а також працездатності людини під час роботи.

2. У даній роботі розглянуті  вищеназвані документи та проаналізована  їх ефективність у нашій державі. Мета роботи – визначити нинішній стан та перспективи розвитку охорони праці і зробити відповідні висновки з рекомендаціями щодо роботи над проектами з охорони праці в Україні.

3. Праця людини, її результати  завжди цінувалися суспільством, визначали в ньому становище людини. Тому такі важливі права, як право на працю та інші тісно пов’язані з ним права (на підприємницьку діяльність, відпочинок страйк, соціальний захист), закріплено в Конституції України.

4. Кожен має право на працю,  що включає можливість заробляти  собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

5. Особливу увагу серед українського  законодавства про охорону праці слід приділити Закону України «Про працю», що був прийнятий 1 березня 1991 року. У ньому зазначаються правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також деякі соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

6. Дія цього закону поширюється  на всіх юридичних та фізичних  осіб, які відповідно до законодавства  використовують найману працю,  та на всіх працюючих.

7. Державна політика в галузі  охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

8. Головним нормативно-правовим  актом, який регулює трудові  відносини, є Кодекс законів про працю України. Він являє собою єдиний систематизований законодавчий акт, у якому комплексно ґрунтуються трудові відносини всіх працівників. Його прийнято 10 грудня 1071 року. Поза сумнівом, він не відображає всі особливості розвитку історичних подій, що відбуваються у державі. Тому його 56 разів змінювали. На сьогодні у Кодексі крім преамбули міститься ще 18 глав (265 статей).

9. Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

10. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню  якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

11. На сьогоднішній день в  Україні все більше уваги приділяється  охороні праці. І це не випадковість, а нагальна необхідність. Насамперед  це спровокувало збільшення кількості  нещасних випадків у шахтах та кар’єрах. Застаріле обладнання, нехтування жалобами працівників призвело до появи критичної точки, піку трагічних ситуацій на виробництві.

12. У Законі України «Про працю»  розділом 2 передбачені гарантії  прав на охорону праці, які  є суттєвими, ефективними, надійними, сучасними.

13. Українське законодавство досить  підготовлене і розумно оформлене  для здійснення організації охорони  праці. Залишилося лише використати  нормативно-правові акти для гарантії  прав і обов’язків працівників  та їх роботодавців.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про працю» від 1.03.1991р.
2. Кодекс законів України про працю від 10.12.1971р.
3. Конституція України від 28.06.1996р.
4. Наказ «Про затвердження Положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці в закладах, установах, організаціях, підприємствах, підпорядкованих» від 18.04.2006 року
5. Основи правознавства: Проб. підручник для 9 кл./За ред.. І.Б.Усенка. – К., 1999. – 416с.
6. Правознавство: Підручник/Уп. В.В.Копєйчиков. – К., 2003. – 736с.

Дефініції

1. Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
2. Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.
3. Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
4. Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання.