Політична економія Ж. Б. Сея

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ Й  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національний транспортний університет

Контрольна робота

з дисципліни:

«Історія економічних  вчень»

на тему:

«Політична економія Ж. Б. Сея»

Підготувала:

Студентка групи ФТ-ІІ-1з

Лозінська Наталія

Викладач:

Ємельянцева Д. І.

Київ 2013

План

Вступ

1. Біографічні відомості
2. Вчення Ж. Б. Сея
3. Закон Сея.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

«Немає сумнівів, що в  суспільному житті є багато недоліків, 
які пов'язані з самою природою речей і від яких неможливо 
абсолютно звільнитися, але є багато таких, які не тільки 
можливо, але і легко усунути». Ж.Б. Сей

Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду  започаткування класичної школи  у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і  причини багатства народів» та розвиток класичних економічних ідей у  працях його послідовників справили великий вплив на формування економічної  теорії у Франції, а революційна  зміна феодального устрою наприкінці ХVIII cт. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

Політична економія у Франції  мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала  класичні традиції, але не поставилася  ортодоксально до надто абстрактної  теорії вартості, з прагматичних позицій  вирішувала проблеми розвитку буржуазного  суспільства.

Представниками французької  класичної економічної школи  були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував  ідеї лібералізму.

1. Біографічні відомості

Народився Жан-Батист 5 січня 1767 року у французькому місті Ліоні в сім´ї купця. Отримавши освіту, достатню, щоб продовжити сімейні підприємницькі традиції, Жан-Батист вирішив зайнятися самоосвітою, особливо вивченням політичної економії.

Відданість протестантській  церкві змусила сім´ю Ж.Б. Сея емігрувати до Швейцарії. Він залишив на деякий час навчання і працював у торговій конторі батька. Потім разом з братом відвідав Англію, де йому вдалося продовжити освіту. Промисловий переворот та розквіт підприємництва справили значний вплив на світогляд Ж.Б. Сея. Він із захопленням зустрів буржуазну революцію у Франції 1789 p., Жан Батист Сейа у 1792 р. приєднався до якобінців, вступив волонтером у революційну армію, яка воювала з європейськими монархами на західних кордонах Франції і взяв участь у ряді походів. Після повернення з армії Ж.Б. Сей працював секретарем адміністратора Клав´єра — майбутнього міністра фінансів Франції. Саме в цей період відбулося знайомство Ж.Б. Сея з геніальною працею А. Сміта. У 1794 р. Ж.Б. Сей став редактором солідного журналу, лідером гуртка республіканців, на засіданнях якого обговорювались твори економічного змісту. Перебуваючи на вістрі соціально-політичного життя Франції, він прославився завдяки незалежності та неординарності суджень, критичній оцінці дій уряду та пропозиціям у галузі фінансової політики.

У 1799 році молодий Жан-Батіст отримує членство в Трибунаті комітету фінансів Франції, у якому він перебуває 4 роки, до свого звільнення Наполеоном Бонапартом.

Однією з перших вагомих  робіт був «Трактат політичної економії, чи просте викладення способу, яким створюються, розподіляються і споживаються багатства» (1803). Книга Ж.Б. Сея привернула увагу громадськості й була помічена Наполеоном, який проводив політику жорсткого протекціонізму та всебічного регулювання економіки. Перший консул запросив ученого до себе і запропонував автору доопрацювати твір у дусі урядової політики. Але Ж.Б. Сей відмовився пропагувати політику, яку він уважав згубною для Франції. Результатом цього стала багаторічна опала вченого та заборона перевидання трактату.

У 1812 році, залишивши на деякий час економічні дослідження, Ж.Б. Сей відкрив текстильну мануфактуру, на якій налагодив роботу передової англійської техніки. Він одночасно виконував обов´язки механіка й управляючого. Це сприяло покращанню матеріального становища вченого і збагатило його економічні уявлення щодо природи і сутності підприємництва.. Через деякий час він її продає і на виручені кошти вирішує здійснити друге видання свого "Трактату". Воно з´явилося тільки після остаточного падіння Наполеона у 1814р., а через деякий час вийшли ще три інші видання — відповідно 1817, 1819 і 1826 pp. Ця праця згодом була перекладена на багато мов. Вона принесла Сею славу найвидатнішого економіста Франції.

У цей період за дорученням уряду Ж.Б. Сей відвідав Англію з  метою вивчення досвіду бурхливого економічного розвитку. Отримані вченим враження від поїздки та зустрічей  з британськими економістами, зокрема  з Д. Рікардо, знайшли відображення у праці "Англія та англійці" (1814), у якій Ж.Б. Сей з гордістю писав  про запропоновану йому посаду завідувача кафедри, яку раніше очолював А. Сміт.

Зміни, які відбувалися  у Франції з падінням режиму Наполеона, реабілітували ім´я Жан-Батіста  Сея як ученого-економіста і громадського діяча. Він був визнаний новим  урядом. Сей відмовився від республіканізму  своєї юності і став вірно служити Бурбонам. Він продовжив роботу над своїми творами з політичної економії, став виступати з політичними лекціями, демонструючи мистецтво, систематизувати і популяризувати основні положення економічної теорії. При Бурбонах Ж.Б. Сей був обраний академіком. Він продовжував активну наукову діяльність, читав у Парижі курс лекцій з політичної економії. У 1817 р. вийшов у світ концентрований вклад його лекційного курсу "Катехізис політичної економії", який поклав початок традиції короткого (тезисного) викладу теоретичного матеріалу з вказівками на його поглиблене вивчення. У 1819 р. Ж.Б. Сей заснував кафедру промислової економіки при французькій консерваторії мистецтв та ремесел, де читав "Курс індустріальної економіки". Досвід, практика, мистецтво систематизації та викладу матеріалу в доступній формі сприяли надзвичайній популярності його лекцій. З 1830 року і до останніх років життя Жан-Батіст очолював спеціально створену для нього кафедру політичної економії в Коллеж де Франс, ставши засновником власної школи економічної думки, котру пізніше представляли Фредерік Бастіа, Міпіель Шевальє, Шарль Дюнуайте та інші.

За кілька років до своєї  смерті (у 1828 — 1829 pp.) Жан-Батіст Сей видав підсумкову у своєму житті працю «Повний курс практичної політичної економії» в шести томах, у якій намагався відобразити насамперед практичну значущість економічної теорії, яка грунтується на принципах економічного лібералізму, невтручання в економіку ззовні.

Помер Жан-Батіст 15 листопада 1832 в Парижі і похований на кладовищі Пер-Лашез.

2. Вчення Ж. Б. Сея

Політична економія Сея в  основному наслідувала ідеї А. Сміта, але він звертав увагу на помилки  та суперечності останнього, намагаючись їх виправити. Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. Завдяки цьому його заслуги в розвитку політичної економії важко перебільшити. Сея справедливо вважають засновником нового напряму в економічній теорії.

Політичну економію Сей визначає як науку, що дає змогу пізнати природу багатства, способи його створення, порядок розподілу, та феномени, що спричиняють його зникнення. Це наука, яка базується на кількох фундаментальних принципах і переважну більшість висновків виводить із цих принципів.

Власне дослідження Сей будує за логічною схемою, яка згодом стає стандартною для більшості навчальних посібників з політекономії: виробництво — розподіл — споживання. Ця схема виключала, на його думку, занадто абстрактні і складні підходи до аналізу, якими користувався Сміт.

Аналізуючи виробництво, Сей стверджує, що не лише земля є фактором багатства, бо під багатством слід розуміти будь-які результати виробництва, що приносять користь, мають реальну внутрішню цінність.

У зв’язку з цим він переглядає тезу Сміта про продуктивну та непродуктивну працю.

Він уважає, що будь-яка праця є продуктивною, якщо вона здійснюється з допомогою сил природи, капіталу та праці людей і дає корисні результати. Сей визнавав наявність категорії людей, які своєю працею не створюють матеріальних благ, але роблять послуги іншим, сприяючи розвитку виробництва (наприклад, праця лікаря, учителя-наставника). На відміну від попередників, французький дослідник не вважав працю вартісною основою товарів, зазначаючи, що А. Сміт зробив хибний висновок стосовно того, що всі вартості є уречевленою людською працею. Наголошуючи на тому, що корисність становить "першооснову цінності" товарів, Ж.Б. Сей писав: "люди визнають за предметом певну цінність... лише щодо його застосування: що ні на що не годиться, тому не дають ніякої ціни". 
Трактуючи корисність як "здатність відомих предметів задовольняти різні потреби людини", вчений був переконаний у тому, що "виробництво не створює матерії, але створює корисність", яка "надає предметам цінність".

Результатом послуг є нематеріальні  продукти, але вони корисні для людей, мають мінову цінність і є наслідком поєднання праці з капіталом та землею. Отже, виробництво означає продукування корисних послуг, які можуть виступати в матеріальному і нематеріальному вигляді та обмінюватись одна на одну завдяки однаковій внутрішній цінності.

Сей робить висновок, що поділ  праці на продуктивну й непродуктивну  не має сенсу, оскільки в обміні беруть участь і корисні результати —послуги.

Теорія вартості. Сей під вартістю розуміє корисність, і хоча й зазначає, що метою його аналізу в межах проблеми розподілу є дослідження законів, які регулюють розподіл вартості, однак відмовляється від трудової теорії вартості.

Виходячи з того, що "Цінність кожного предмета, поки вона не встановлена, абсолютно довільна і невизначена", французький дослідник вважав мірилом корисності ціну. Він обстоював думку про те, що "ціна предмета слугує... правильною вказівкою корисності, яку люди визнають у предметі, якщо тільки обмін предметами, що між ними відбувається, не порушується ніяким для їх корисності стороннім впливом, подібно до того, як барометр показує атмосферний тиск лише постільки, поскільки ніякий сторонній вплив не порушує впливу атмосфери на нього".

Його розуміння витрат виробництва збігається із визначенням  чинників ціни: собівартість, що включає  витрати виробничих послуг (капіталу і праці), ренту та прибутки. Обмін виробничими послугами визначає ситуацію на ринку. Попит на ці послуги, як основу цінності всіх інших послуг, зумовлює їхня власна цінність. «З іншого боку, агенти виробництва, люди і речі, землі, капітали й підприємці більшою чи меншою мірою, з різних мотивів пропонують свої послуги... і створюють в такий спосіб іншу основу цінності для тих самих послуг».

Отже, трудову теорію вартості Сей розуміє досить плюралістично: вартість розглядається як ціна, тобто  залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, а також від  попиту і пропозиції. Він полемізує зі Смітом, котрий зробив «хибний висновок, що всі вартості є уречевленою людською працею, як недавньою, так і віддаленою; інакше кажучи, що багатство є не що інше, як акумульована праця». З цього Сміт, на думку Сея, робить помилковий висновок, що праця є єдиним мірилом багатства або створеної вартості.

Теорія трьох  факторів. Головну ідею праці Сміта — трудове походження багатства — було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал та земля — основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Як "продуктивні послуги" ці фактори є рівноправними джерелами цінності та основними чинниками зростання суспільного багатства. Водночас кожен фактор робить свій внесок у виробництво, створюючи свою частину цінності. Цей внесок (тією мірою, якою його визнано корисним) відображають відповідні факторні доходи.

Розвиваючи ідею Сміта  про те, що вартість (а значить  і ціна) складаєтьсяіз доходів, Ж.Б. Сей відкидав можливість експлуатації за умов вільного підприємництва, Він  наголошував на тому, що підприємці, робітники та землевласники взаємодіють  і взаємодоповнюють один одного у  процесі виробництва. "Господар і робітник, — писав Ж.Б. Сей, — однаково потребують один одного; оскільки перший не може отримати ніякого прибутку без допомоги другого".

Підприємець у Сея —  це людина, що наділена особливими якостями, котрі дають їй змогу вести  виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу.

Трактував підприємців як ключову фігуру економічного розвитку, здатну взяти на себе відповідальність за "всі шанси успіху чи невдачі  виробництва". Носіями технічного прогресу вчений уважав ініціативних ділових людей, здатних до новаторства. Він писав про те, що підприємець повинен бути "людиною заможною, відомою своїм розумом, розсудливістю, любов´ю до порядку, чесністю". 
На думку Ж.Б. Сея, підприємницька діяльність вимагає таких моральних якостей, які не часто поєднуються в одній особі: тут необхідний здоровий глузд, наполегливість, знання людей і розуміння навколишніх обставин, уміння правильно оцінювати важливість продукту, потребу, яку він повинен буде задовольнити, засоби виробництва; часто тут існує потреба залучити до справи значну кількість людей, придбати ...сировину, матеріали, зібрати робітників, залучити споживачів, виявити прагнення до порядку та справедливості, — одним словом, володіти талантом управління. Крім того підприємець повинен правильно... підраховувати витрати виробництва порівняно з цінністю, яку буде мати продукт, що продається. Під час виробництва необхідно буде долати багато перешкод, переживати багато хвилювань, виправляти невдачі, винаходити нові способи виробництва і т.д. Саме ці обставини, на думку вченого, "обмежують кількість осіб, які пропонують свою працю як підприємці". 
Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва.

Виробничі послуги, що їх комбінує підприємець, — це поєднання тих умов, завдяки яким виробництво функціонує: капіталу, землі та людини. Природу і значення капіталу та землі у виробництві Сей визначає через ознаки продуктивності: земля об'єктивно має такі ознаки, але проявляються вони лише за поєднання потенційних її можливостей із робочою силою та капіталом (інструменти, реманент, сировина). Капітал утворюється в «процесі нагромадження, інакше кажучи, через залучення до виробництва більшої кількості створених продуктів, ніж було спожито в процесі їх виробництва... і є могутнім двигуном, призначеним для використання людиною, і не існує межі капіталу, який можна акумулювати з допомогою часу, виробництва та ощадливості».

Отже, засоби виробництва, «виробнича послуга» як необхідний агент процесу  створення корисних послуг є капіталом, що безперервно зростатиме за умови ощадливості власника та постійного функціонування у сфері виробництва.

Наголошував на провідній  ролі машинного виробництва та технічного прогресу в промисловості як найважливішого джерела багатства нації. Розглядаючи  виробництво крізь призму індустріалізації, Ж.Б. Сей підкреслював важливу роль машин у скороченні затрат праці та збільшенні обсягів виробництва корисних речей. "Якщо людина за допомогою машин завойовує природу і примушує працювати на себе природні сили, — писав вчений, — то вигоди очевидні: тут завжди спостерігається або збільшення продукту, або зменшення витрат виробництва".

Питанню використання машин  і наслідкам такого використання Сей приділяв велику увагу, він читав  спеціальний курс індустріальної економії, що був першою спробою викладання проблем політичної економії. Водночас Ж.Б. Сей розумів, що використання машин може залишити частину працівників без роботи, провокуючи зростання безробіття. Однак, на думку вченого: впровадження і поширення нових машин здійснюється дуже повільно, так що робітники, які можуть постраждати, завжди мають достатньо часу, щоб вжити запобіжні заходи; впровадження нових машин потребує додаткової праці, яка сприяє зростанню зайнятості;становище споживачів, а значить і робітничого класу, покращується внаслідок здешевлення продукції, що виробляється із застосуванням нової техніки. 
Відтак вчений зробив парадоксальний, на перший погляд, висновок про те, що "робітничий клас більше за інших зацікавлений в технічному вдосконаленні виробництва, ...оскільки саме цей клас отримує найбільшу користь від дешевизни товарів і найбільше страждає від дороговизни. Якби до цього часу не могли перетворити зерно в борошно інакше як ручною працею, то робітникові було б набагато важче придбати хліб за доступною ціною.

І хоча йому доводиться принаймні  теоретично вирішувати зв'язану з механізацією виробництва проблему безробіття і його соціальних наслідків, він переконаний, що майбутній розквіт суспільства залежатиме від розвитку індустрії.

Розподіл. З теорії трьох факторів виробництва Сей виводить свою теорію розподілу суспільного продукту, відповідно до якої кожен фактор виробництва робить свій внесок у виробництво, а доходи відображають цей внесок у тій мірі, наскільки його визнано корисним. Доходи є ціною, отримуваною за використані фактори.

Трьом видам факторів відповідають три види доходів, що залежать від послуг цих факторів: заробітна плата, прибуток та рента і процент.

Визнаючи особу підприємця, організатором виробництва, Сей, однак, відокремлював власника капіталу від  підприємця, а отже, бачив і різницю в суті їхніх доходів як плати за різні послуги. Тобто Сей розмежував «промисловий прибуток, або процент на капітал» та «прибуток, зумовлений використанням капіталу». Він відокремлює процент, належний власникові капіталу, від підприємницького доходу, що його отримує підприємець, як людина, котра ризикує, поєднуючи землю, капітал та працю. Сей намагається розглядати цей прибуток як заробітну плату, доводячи їхнє однакове походження й однакову залежність від співвідношення попиту та пропозиції.

Такий підхід він застосовує і до визначення доходу в сільському господарстві, де, на його думку, землевласник отримує ренту (як власник капіталу — процент), а орендар — підприємницький  дохід. Теорії ренти Сей не надавав  виняткового значення, як це робили фізіократи і Сміт, а пояснював, що вона залежить від попиту на землю та її продукти і пропозиції таких, а також від розмірів вкладеного в землю капіталу.

Ціноутворення. Розміри корисності факторів (послуг), тобто величина заробітної плати, прибутку й ренти, на думку Сея, виявляються в процесі обміну. Саме в процесі обміну відбувається формування ціни на корисні послуги. Сей уважає, що ціна формується на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Тобто закон попиту та пропозиції регулює ціну послуг і продуктів, розміри прибутків, ренти, процента, заробітної плати.

Узагалі закон попиту та пропозиції Сей формулює дуже чітко, визначивши ціну як точку рівноваги, де закінчується дія одного чинника  й починається дія іншого, тобто  «зростання ціни прямо пропорційне  попиту і обернено пропорційне пропозиції».

Теорія розподілу  й обміну Сея виключає проблему взаємовідносин між класами, як її трактує Сміт. Натомість Сей розглядає відносини між економічними суб'єктами — продавцями й покупцями. Це проявляється у суб'єктивному визначенні ціни послуг, як наслідку протиборства споживача та виробника, у суб'єктивному впливі підприємця як особистості на процес виробництва та розподілу, а споживача — на обсяги виробництва й розміри прибутків.

Сей указує, що для вирішення  проблем реалізації не потрібне існування «третіх осіб», як помилково вважав Мальтус, бо виробництво самостійно створює свій ринок.

Проте згодом Сей почав  визнавати (принаймні теоретично) можливість криз надвиробництва, але всіляко уникав однозначного висновку, який заперечував би його теорію розширеного відтворення. «Незручність виникає не тому, що виробляється занадто багато, а тому, що виробляють не те, що потрібно». Та ця проблема, на його думку, вирішується на основі ціноутворення: відбувається переливання капіталу в галузі, що гарантують більший прибуток. Це було відповіддю на намагання Мальтуса довести шкідливість процесу нагромадження капіталу як основного фактора надвиробництва та на теорії Сісмонді, що виступав проти промислового прогресу.

Якби Сей більшого значення надавав аналізу грошей, функцію  яких він зводив до посередництва  в обміні, то, звичайно, дійшов би висновку, що внаслідок їхньої дії процес купівлі-продажу  розірвано в часі, а тому виготовлений товар не обов'язково буде реалізовано, бо, виконуючи функцію засобу нагромадження, гроші можуть бути вилучені з обігу. Саме монетарний фактор, якому він  не надавав значення, може відігравати  вирішальну роль. Утім проблема криз на той час іще не була надто гострою.

Теорія Сея, оптимістична за своєю суттю, знаменувала собою  перехід Франції до капіталізму, з яким на той час зв'язувались  надії на розквіт держави. Вона проповідувала  прогресивну ідею свободи підприємництва й торгівлі. Сей підійшов майже  впритул до визначення категорії економічної рівноваги. Політична економія Сея, хоча й наслідувала теорії Адама Сміта, знаменувала започаткування нового, неокласичного напрямку в розвитку економічної думки.

Ідеї Ж.Б. Сея лягли  в основу подальшого дослідження  проблем взаємодії попиту та пропозиції, економічної рівноваги, теорії граничної  корисності, підприємництва, циклічності  економічного розвитку і знайшли  відображення у неокласичному напрямі  економічної думки. До теоретичних  здобутків видатного французького вченого, які в подальшому набули розвитку та визнання, слід віднести:

• визначення політичної економії як науки про закони, які управляють виробництвом, розподілом та споживанням суспільного багатства;
• теорію трьох факторів виробництва, яка лягла в основу факторного аналізу і методу виробничої функції, які широко використовуються у сучасних економічних дослідженнях;
• суб'єктивну концепцію цінності, засновану на аналізі корисності та мотивів ринкової поведінки виробників і споживачів;
• концепцію підприємництва, визначення підприємця як організатора, новатора і носія технічного прогресу;
• теорію ринків, засновану на аналізі загальної економічної рівноваги та взаємовідносин покупців і продавців.

У XX ст. ідеї вченого знайшли продовження у теорії "Supply-Side" (підхід "з боку пропозиції"), згідно з якою труднощі збуту та нерівномірність цінової динаміки автоматично долаються стихійним ринковим механізмом без втручання держави та неспроможного уряду.

3. Закон Сея

Теоретико-методологічні  особливості економічних досліджень Ж.Б. Сея знайшли відображення у  його основних працях: "Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства" (1803), "Англія та англійці" (1814), "Катехізис політичної економії" (1817), "Повний курс політичної економії" (1828—1829).

Але чи не найбільше значення в теоретичній спадщині Ж. Б. Сея має його теорія ринків, яка в економічній літературі одержала назву «закону Сея».«Продукти купуються за продукти» як у внутрішній, так і в зовнішній торгівлі — ось коротка суть теорії ринків Сея. Така проста думка викликала справжній фурор, який не затихає і по цей день.

Суть теорії полягає в  тім, що, за твердженням Сея, товари та послуги обмінюються на інші товари та послуги, тому виробництво одних  зумовлює потребу в інших, постійно забезпечуючи потенційний попит. Завдяки  цьому кризи надвиробництва неможливі.

Інакше кажучи, кожний продавець  є одночасно й покупцем, і навпаки: щоб придбати, необхідно спочатку продати. Тому Сей робить висновок, що рівновага попиту та пропозиції встановлюється автоматично і відбивається тільки на ціні, а не на можливості реалізації товару.

Досліджуючи проблеми реалізації суспільного продукту, французький вчений зробив висновок про те, що продукти обмінюються на продукти: "Людина в промисловості намагається надати цінність своїм продуктам, створюючи для них яке-небудь корисне застосування, і може сподіватися, що її товар буде оцінений і проданий лише там, де є люди, що мають кошти придбати його. З чого складаються ці кошти? З інших цінностей, із інших продуктів, плодів промисловості, із капіталів, земель. А з цього випливає... що збут для продуктів створюється самим виробництвом. 
Стверджуючи, що будь-яке виробництво не лише збільшує пропозицію товарів, але і породжує доходи, на які купуються всі товари, вчений був переконаний у тому, що "кожний продукт з моменту його виробництва відкриває собою збут для інших продуктів на повну суму своєї цінності... Як тільки останній виробник закінчив свій продукт, нічого він так сильно не бажає, як продати його, щоб цінність цього продукту не залишалася марною у його руках. Але не менше поспішає він позбутися і грошей, отриманих від продажу цього продукту, щоб не залишалася також у нього на руках і цінність отриманих грошей. Але позбутися грошей можна лише купівлею якого-не-будь продукту. Із цього видно, що один лише факт виробництва товару в момент його здійснення відкриває збут для інших продуктів".

Таким чином, Ж.Б. Сей був "економістом пропозиції", який головну увагу приділяв виробництву, виходячи з того, що корисна продукція  завжди знайде своїх покупців. Водночас надмірне споживання вчений трактував  як процес, який підриває основи нагромадження та призводить до скорочення виробництва і доходів.

Вбачаючи головний інтерес  усіх виробників у обміні одних товарів  на інші, Ж.Б. Сей відводив грошам роль пасивного знаряддя обміну, тимчасового  посередника в товарообмінних операціях, підкреслюючи, що вони "ніякого іншого застосування мати не можуть". Метафорично  порівнюючи гроші з візками, які  перевозять цінність продуктів, вчений визначив їх як "товар, який кожний бажає  придбати не в силу тієї користі, яку  він міг би доставляти сам собою, а в силу тієї легкості, з якою він міг би обмінюватися на предмети, необхідні для споживання". Звідси вчений робив висновок про те, що гроші виконують лише тимчасову роль у процесі обміну і як тільки відбулися угоди, "завжди виявляється, що за продукти заплачено лише продуктами".

Стверджував, що реалізація суспільного продукту в ринковій економіці здійснюється повністю і  без перешкод, забезпечуючи без кризове  економічне зростання. На думку французького дослідника, за умов, коли пропозиція породжує попит, економіка стає самозбалансованою, що унеможливлює загальні кризи надвиробництва.

Водночас Ж.Б. Сей допускав можливість виникнення часткових диспропорцій між попитом та пропозицією на окремих товарних ринках, зазначаючи, що рівність попиту і пропозиції досягається  в середньому як тенденція. На думку вченого, якщо товари не продаються, "значить вони перевищують суму потреб у них або тому, що їх було вироблено надто багато, або скоріше тому, що інші виробництва дали товарів менше, ніж потрібно. Одних товарів надто багато тому, що не вистачає інших". 
Таким чином, будь-яке надвиробництво Ж.Б. Сей трактував як тимчасове явище, стверджуючи, що на другому полюсі завжди виникає дефіцит. "Не можна таким чином казати: неможливо продати тому що мало грошей, — зазначав дослідник, — потрібно говорити: неможливо продати тому, що мало інших продуктів". Відтак вчений дійшов висновку, що завданням уряду є стимулювання виробництва з метою нарощування обсягів продукції в одних галузях для подолання труднощів збуту в інших.

Доводив, що гнучке і вільне ціноутворення за умов "природного порядку", взаємовигідний (за пасивної ролі грошей) обмін та невтручання  в ринковий механізм гарантують саморегулювання  економіки.

Затоварювання ринку неможливе, хоча інколи можуть створюватись запаси нереалізованих товарів. Та, на думку Сея, ситуація регулюється автоматично зі зростанням попиту на інші товари та коливанням цінності, оскільки товари створюють ринок один для одного. «Загальна маса товарів за необхідності дорівнює загальній масі, на яку існує попит».