Поняття про відчуття

План

    Вступ                              1. Поняття про відчуття.         2. Процес виникнення відчуття.       3. Види відчуттів.            а) Зорові відчуття.            б) Слухові відчуття.            в) Нюхові відчуття.            г) Смакові відчуття.            д) Тактильні відчуття.           е) Температурні відчуття.          є) Больові відчуття.            ж) Органічні відчуття.           з) Кінестетичні відчуття.           и) Статичні відчуття.         4. Основні властивості відчуттів.

Вступ

     Предмети  і явища зовнішнього світу  мають багато різноманітних ознак, властивостей, якостей. Діючи на наш  мозок, вони відображаються в ньому в формі відчуттів. Відчуття викликаються також процесами, що відбуваються в різних частинах нашого тіла. Відображаючись в мозку людини, вони сигналізують про різні зміни в діяльності внутрішніх органів, що становлять наше внутрішнє середовище. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини, за допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об’єктивну реальність, про власні суб’єктивні стани, й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи.

1.Поняття про відчуття.

     Відчуття  – це відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об`єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори.

      Такими  відображеннями об`єктивної дійсності  в нашому мозку є відчуття світла, кольорів, музичних тонів, шумів, рівності, шершавості поверхні предмета, запахів, смаків, ваги предмета, рухів голови і т. д.

      Відчуття  породжуються внаслідок дії матерії, що рухається, на органи чуття людини. Вони є первинною формою відображення об`єктивної дійсності в її мозку. Відчуття являють собою відправний пункт, початок «живого споглядання» людиною навколишнього світу. Відображаючи окремі властивості, особливості предметів і явищ об`єктивної реальності, вони дають нам перші відомості про них.

      Відчуття  є дійсно безпосередній зв`язок свідомості з зовнішнім світом. Вони є кінець кінцем єдиним джерелом наших знань  про цей світ і наше внутрішнє середовище.

        Відчуття мають велике значення у взаємодії людини і тварин з навколишнім середовищем. Відображаючи властивості предметів і явищ об`єктивної дійсності,вони орієнтують їх у цій дійсності і регулюють їх дії.

        Відчуття це суб`єктивні образи об`єктивного світу. Вони визначаються такими об`єктами, які відображаються. Відображаючи ці об`єкти такими, якими вони є в дійсності, вони дають нам вірні знання про їх особливості. Відчуття залежать і від суб`єкта, що відчуває. Один і той же, наприклад, термічний подразник може відчуватися нами як тепло і як холод  в залежності від температури нашої шкіри. Проте ця обставина не зменшує пізнавальної цінності відчуттів, тому що ми завжди спроможні відрізнити вірне від помилкового в процесі відображення дійсності. Критерієм істинності наших відчуттів, як і всякого відображення об`єктивної реальності, є суспільна практика.

  2.Процес виникнення відчуття. 

     Необхідною  умовою відчуття є безпосередня дія  об`єктивного подразника на аналізатор, пристосований до його сприймання. Без цього виникнення відчуття не можливе. Відчуття виникає як відповідь, реакція нервової системи на той чи інший об`єктивний подразник. За своїм походженням воно, як і кожне психічне явище, має рефлекторний характер.  Предмети і явища об`єктивної дійсності впливають на периферичні частини аналізаторів через різні види властивої їм енергії (світлової, механічної, хімічної та ін.). В процесі розвитку живих істот різні аналізатори пристосувалися до сприймання певних видів енергії (зоровий – світлової, слуховий – звукових коливань, нюховий – хімічної та ін.), які в звичайних умовах збуджують їх і викликають відповідну дію. В периферичних частинах аналізаторів утворилися спеціальні органи, які допомагають організмові виділяти різні особливості діючих на нього подразників. Так, зоровий аналізатор диференціює особливості оптичних подразників, слуховий – акустичних і т. д.            Кожен аналізатор, за Павловим, складається з трьох частин: а)периферичного його початку, що зветься органом чуття, б)мозкового його кінця у великих півкулях і в)провідного шляху, що з`єднає периферичну частину аналізаторів з центральною. Мозковий кінець аналізатора складається з ядерної частини, клітини якої мають чітку локалізацію, і розсіяних клітин локалізованих у різноманітних місцях кори. Павлов зазначає, що ядро мозкового кінця аналізатора виконує функцію тонкого аналізу та синтезу, наприклад диференціює звуки за висотою. Розсіяна ж його частина зв`язана з функцією грубого аналізу, наприклад відрізненням музичних звуків і шумів.

     Периферичні кінці аналізаторів, або органи чуття, називаються також рецепторами (від латинської receptor-приймач). Залежно від того, як подразнюються рецептори, їх поділяють на дві групи: Контактні й дистантні. Контактні рецептори збуджуються при безпосередньому контакті з діючими на них об`єктами. Такими є, наприклад, шкірний та смаковий рецептори, які дають відчуття при прямому стиканні з об`єктивними подразниками. Дистантні рецептори збуджуються на певній дистанції від відповідних їм об`єктів; за їх допомогою ми відображаємо властивості навколишніх явищ і предметів на віддалі. До них належать око, вухо, орган нюху. 

     Дистантні рецептори мають більше пізнавальне і пристосовне значення, ніж контактні, саме тому, що вони в своїй роботі не вимагають прямого стикання з діючим подразником. У філогенетичному відношенні контактні рецептори є більш давніми. Дистантні рецептори являють собою продукт дальшого розвитку контактних рецепторів (чутливої поверхні шкіри). 

     Наведений поділ рецепторів має умовний  характер. Деякі рецептори збуджуються  як при безпосередньому контакті з об`єктом, так і на віддалі ( наприклад  шкіра – термічним подразником). Кінець кінцем всяке відчуття виникає внаслідок безпосереднього впливу енергії подразника на рецептор, зокрема й тоді, коли джерело цієї енергії знаходиться на віддалі.

     В залежності від того, де знаходяться  джерела подразників, що збуджують  рецептори, останні поділяються  на три групи: а) екстерорецептори, б) інтерорецептори, в) пропріорецептори.

     Екстерорецептори (від лат. exterior – зовнішній) служать для відображення зовнішніх подразників, тобто таких, які перебувають за межами нашого тіла. До них належать вухо, око, шкіра, органи смаку, нюху. Інтерорецептори (від лат. intra – всередині) служать для сприймання внутрішніх подразників, що діють в нашому тілі. До інтерорецепторів належать нервові закінчення в стінках шлунка, в слизовій оболонці стравоходу та інших внутрішніх органах.        Пропріорецептори ( від лат. proprius – власний) це рецептори, розміщені в рухових апаратах нашого організму. За їх допомогою ми відчуваємо власні рухи. До них належать також органи відчування положення нашого тіла, зокрема голови в просторі.

     Під час дії на рецептор відповідного йому подразника енергія останнього перетворюється в нервовий процес –  збудження. Павлов називав рецептори трансформаторами, кожен з яких перетворює на нервовий процес лише певну енергію, а саме енергію того подразника, до сприймання якого він пристосований. Виникле збудження передається по провідних (доцентрових, аферентних) шляхах до коркових клітин аналізатора. Рецептор може функціонувати, лише будучи зв`язаним з мозковим кінцем аналізатора. Він є органом мозку, винесеним назовні.

     Коли  збудження доходить до коркових клітин аналізатора, виникає відповідь  на подразнення. Ми відчуваємо світло, звук, запах чи інші якості подразників. Таким чином відчуття «…є перетворення енергії зовнішнього подразнення в факт свідомості».

     На  перших порах відчуття виникає як складовий момент безумовного рефлексу. На це вказував ще Сєченов, зазнаючи, що «подразнення, яке викликає рух, може викликати разом з тим і певні відчуття», що останні виникають і в рухах мимовільного характеру. Разом з тим Сєченов відмічав, що в тих випадках, коли вищі органи чуттів служать людині виключно як засоби розумового спілкування її з зовнішнім світом, діяльність їх може не виявлятися в руховій сфері.

     Відчуття, що включаються в безумовні рефлекси, мають пристосовне значення, тому що з ними пов`язане задоволення  важливих біологічних потреб людини. Так, відчуття болю зв`язане з захисним рефлексом, відчуття голоду, спраги, ситості  – з задоволенням потреби організму  в їжі і питві тощо.

     Виразного характеру відчуття набуває в  умовно-рефлекторних відповідях організму  на зміни навколишнього середовища. Вони є найпростішими суб`єктивними  сигналами об`єктивних відношень організму до зовнішнього світу.

     Відчуття  виникають в процесі утворення  умовних рефлексів на окремі властивості, якості навколишніх предметів і  явищ: світло, колір, звук, запах, твердість, м`якість і т. д. аналізатори виконують при цьому і синтезуючу функцію, яка виявляється в утворенні тимчасових нервових зв`язків. Момент формування умовного рефлексу, як тимчасового зв`язку вищого, коркового поверху, є разом з тим моментом виникнення елементарного психічного акту – відчуття.

     Експериментальними  дослідженнями О.І.Доліна, С.В.Кравкова, К.Х.Кекчеєва встановлено, що сила відчуттів може змінюватися в той чи інший бік під впливом індиферентного подразника, який багато разів поєднувався з безумовним подразником, тобто умовнорефлекторним шляхом. Збільшуючи, наприклад, зорову чутливість за допомогою холодних обтирань потилиці, експериментатори добивалися аналогічного ефекту за допомогою інших індиферентних подразників звуку, запаху, словесного подразника і т. д., які неодноразово поєднувалися з холодом. Подібні рефлекси одержали назву сенсорних (від лат. sensus – відчуття) умовних рефлексів. Вони виникають досить швидко, інколи після 3-4 підкріплень, і можуть триматися дуже довго, до 20 і більше днів.

     Сенсорні умовні рефлекси мають позитивне значення, сприяючи підвищенню чутливості органів чуття (сенсибілізації), які беруть участь в тій чи іншій діяльності.

3.Види  відчуттів

      Відчуття  людини дуже різноманітні. Вони є відображенням  різноманітності властивостей предметів  і явищ об`єктивної дійсності. Щоб  краще розібратися у цій різноманітності  наших відчуттів, їх треба поділити на види, класифікувати.

     Відчуття  поділяються на види і групи залежно  від подразників, які їх викликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприймання. Відповідно до цього  їх можна поділити на три групи: 1)екстероцептивні (одержувані ззовні), 2)інтероцептивні (одержувані з внутрішніх органів), 3)пропріоцептивні (ті, що одержуються від рухових органів).

     У межах кожної з цих груп відчуття поділяються на види залежно від  аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників. Адекватними називаються  ті подразники, до сприймання яких даний  орган пристосований і які  в звичайних умовах його збуджують (наприклад світло -  для ока, звукові коливання – для вуха). Неадекватними (невідповідними) подразниками є ті агенти, до сприймання яких орган не пристосований і які звичайно його не збуджують (наприклад світло – для вуха, механічна дія – для ока і т. д.

     До  екстероцептивних відчуттів належать: а)зорові, б)слухові, в)нюхові, г)смакові, д)дотикові (тактильні), е)термічні і є)больові відчуття; до інтероцепттивних відчуттів належать органічні відчуття; до пропріоцептивних відчуттів належать: а)кінестетичні і б)статичні.

а)Зорові відчуття

      Зорові  відчуття мають дуже велике значення у взаємодії людини з зовнішнім світом. Відображаючи властивості незліченної кількості його предметів і явищ на різній, часто значній віддалі, вони відіграють дуже важливу роль в її діяльності, в пізнанні нею світу, в її психічному житті. Кількість вражень, одержуваних людиною через зорові відчуття, збільшується в багато разів у зв`язку з рухами очей, поворотами голови.

      До  зорових відчуттів ми відносимо  відчуття світла і кольору. Сонячне світло, падаючи на оточуючі нас предмети, частково вбирається, частково відбивається ними (в залежності від їх властивостей). Відчуття різних кольорів викликаються у нас електромагнітними коливаннями від 400 до 800 більйонів у секунду. Найдовші викликають відчуття червоного кольору, найкоротші – відчуття фіолетового кольору. Таким чином, прилад ока розкладає ефірні коливання на коливання різної довжини, і ми розрізняємо всі кольори, які різняться між собою довжиною хвилі.

      Хвилі, що є поза межами видимої нами частини спектра, не викликають відчуттів кольору. Так, інфрачервоні промені викликають відчуття тепла, ультрафіолетові, рентгенівські і радіо-промені не викликають ніяких відчуттів, але порушують життєдіяльність живої тканини при тривалій їх дії.

      Відчуття  кольору характеризується тоном, яскравістю або світлістю і насиченістю. Під кольоровим тоном розуміють  особливість  відчуття, що зумовлюється довжиною діючої хвилі, а саме: червоний, зелений, оранжевий,жовтий і всякий інший колір. Кольорові тони розрізняються  за їх відтінками. Всі такі кольори називаються хроматичними (барвистими).

      Відчуття  білого кольору є наслідком однакового збудження зорового аналізатора  всіма хвилями спектра. Воно зв`язане  рядом поступових  переходів з  відчуттям чорного через відчуття сірого кольору. Всі відтінки білого, сірого і чорного кольорів називаються ахроматичними (безбарвними) кольорами.

      Під яскравістю, або світлістю кольору  розуміють ступінь його наближення до білого кольору. Чим колір ближчий  до білого, тим він яскравіший і  світліший. Яскравість, або світлість кольору визначається кількістю світла, що відбивається тим чи іншим предметом, забарвленим у цей колір.

      Насиченість кольору характеризується ступенем його наближення до спектрального кольору. Спектральні кольори є найбільш насиченими. В міру додавання до них ароматичного кольору їх насиченість  зменшується.

б)Слухові відчуття

      Слухові відчуття також мають дуже велике значення в житті людини. Відображаючи велику різноманітність властивостей звучних предметів і явищ, вони допомагають людині правильно орієнтуватися  в навколишньому середовищі і  регулювати свої дії. Важливість слухових відчуттів у житті й діяльності людини особливо зростає завдяки  їх безпосередньому зв`язку з мовою, а також з піснями та музикою.

      Слухові відчуття викликаються звучащими об`єктами, які діють на слуховий аналізатор на віддалі через коливання повітря  або звукові хвилі. Досягаючи  органу слуху, вони його збуджують, внаслідок  чого виникають слухові відчуття.

      Повітряна хвиля, що викликає слухові відчуття, має форму сунисоїди і характеризується довжиною і амплітудою, або розмахом. Від довжини хвилі залежить частота коливань: чим довша хвиля, тим менша частота коливань.

      Людське вухо сприймає повітряні хвилі з  межами від 16 до 20 000 коливань на секунду. Коливання з частотами, що лежать поза цими межами, людина не чує. Так ми не чуємо коливань з частотами. Нижчими 16 коливань на секунд, відомих під назвою інфразвуків, і з частотами, вищими за 20 000 на секунду, що називаються ультразвуками.

      До  слухових відчуттів належать відчуття шумів і тонів, або музикальних  звуків. 

      Відчуття  шумів викликаються неперіодичними коливаннями. Відчуття музикальних  звуків, навпаки, зумовлюється періодичними повітряними коливаннями.

      В слуховому відчутті ми розрізняємо  три поєднані між собою сторони, а саме: а)відчуття висоти звуку, б)відчуття голосності звуку, в)відчуття тембру.

      Відчуття  висоти звуку визначається довжиною повітряної хвилі або кількістю  коливань на секунду. Чим довша хвиля, тим нижчий звук і навпаки. Висота звуку вимірюється герцами, тобто кількістю повітряних коливань на секунду. Слуховий аналізатор людини характеризується дуже високою чутливістю до висоти звуку. Найбільша чутливість у людини спостерігається в межах 1000-4000 герців. Це ті висоти звуків, які найчастіше використовуються в мові. З віком чутливість до висоти звуку знижується.

      Голосність, тобто сила, або інтенсивність  звучання визначається аплітудою повітряної хвилі. Чим більша амплітуда, тим голосніший звук. Від амплітуди повітряної хвилі залежить сила коливання основної перетинки і сила збудження, яке передається в кору великих півкуль головного мозку.

Голосність  звуку визначається в так званих децибелах, або фонах. Так, голосність шепотіння дорівнює 10-15 децибелам. Голосність оркестру, що грає фортіссімо, може досягати 90 децибел. При 130-140 децибелах звук викликає вже біль у вухах.

      Тембр звуку – це його відтінок, який залежить від джерела звуку. Звуки, відтворені різними музичними інструментам, як і різноманітні людські голоси, мають вій, властивий їм тембр.

      Слухові відчуття мають велике значення в  усній мові. В процесі оволодіння мовою і користування нею у  людини виробляється фонематичний слух, тобто чутливість до звуків мови.

в)Нюхові відчуття   

  Рефлекси на нюховий подразник відіграють у тварин важливу роль в їх взаємодії з середовищем. Вони тісно пов`язані з задоволенням потреби в їжі, паруванні, самозбереженні. В поведінці, наприклад, собаки вони стоять за своїм розвитком і значенням на одному рівні із слуховими і зоровими відчуттями. Добре відомо, що собака з суміші 15 яких-небудь запахів легко реагує на один з них. Собака-шукач за запахом слідів людини легко її відшукає, навіть коли сліди дещо стерті або покриті багатьма іншими.

      У житті людини нюхові відчуття не мають  такого значення, як зорові і слухові. Їх роль полягає передусім у тому, що вони сигналізують людині про свіжість їжі, чистоту повітря. Однак у  тих випадках, коли вони стимулюються умовами, професійною діяльністю людини і відповідно тренуються, вони досягають  у неї значної досконалості (наприклад у дегустаторів, пожежників, робітників парфумерних фабрик і т.д.). значного розвитку досягають вони у сліпих і сліпоглухонімих людей.

      Нюхові  відчуття викликаються пахучими речовинами. Діючи в газоподібному стані  на нюховий аналізатор, ці речовини викликають відчуття запахів. Не всі  об`єкти мають ці властивості, що залежить від їх хімічного складу. 

г)Смакові відчуття

        Смакові відчуття дуже тісно пов`язані з нюховими. Їх з`єднає спільна роль у процесах харчування. Звідси і антомічне сусідство їх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів знаходяться поруч і з’єднуються один з одним.

      Смакові відчуття викликаються хімічними подразниками в рідкому стані. Рідкі або  розчинені в слині, яка виділяється  слинними залозами в порожнині рота, речовини діють на смаковий аналізатор і викликають відчуття смаку. Відіграючи важливу роль в травленні, ці відчуття тим самим включаються в найважливіший  процес життєдіяльності організму  – обмін речовин. За допомогою  Смакових відчуттів ми розрізняємо  властивості поживних речовин.

      До  смакових відчуттів належать відчуття солодкого, гіркого, солоного і кислого. Інші смаки становлять результат  суміші цих основних смаків і включають  в себе елементи нюхових, температурних, тактильних відчуттів. 

д)Тактильні відчуття.

      Тактильні відчуття виникають внаслідок дії механічних подразників на поверхню шкіри. Вони належать до групи шкірних відчуттів. Тактильні відчуття тісно пов`язані з іншими відчуттями, які ми одержуємо з поверхні нашої шкіри(термічними, больовими). Діючи на поверхню шкіри, вони можуть викликати не тільки відчуття доторкування та натискання, а й відчуття тепла чи холоду, а при сильній дії – і болю.

      Тактильні відчуття – це відчуття дотику і тиску. Життєва роль тактильних відчуттів особливо зростає у людей, позбавлених зору. Користуючись дотиком, який має для них дуже велике значення і знаходить усі можливості свого вдосконалення, вони навчаються читати руками (за допомогою спеціального шрифту Брайля), розпізнавати розміри, форми предметів тощо. 

е)Температурні відчуття.

      Температурні, або термічні відчуття – це відчуття холоду і тепла. Вони відіграють велику роль у взаємодії організму з  середовищем. Сигналізуючи про зміни температури середовища, про небезпеку охолодження організму чи його перегрівання, вони допомагають організму регулювати тепловий обмін між ним і середовищем. Температурні відчуття дають людині перші відомості про термічні властивості навколишніх предметів і явищ. 

є)Больові відчуття.

      До  шкірних відчуттів належать і больові відчуття. Їх зв`язок пояснюється тим, що зовнішні покриви тіла зазнають в першу чергу впливу всяких шкідливих подразників, що створюють загрозу для життєдіяльності організму.

      Больові відчуття викликаються дією різноманітних  своєю природою подразників (механічних, термічних, хімічних, електричних тощо), які спричиняються до пошкодження, руйнування тканини організму. Тим  самим вони мають велике пристосовне значення. Сигналізуючи про небезпеку для організму, вони спонукають до захисних рухів.

      Больові відчуття визначаються властивостями  діючого об`єктивного подразника. Останній викликає збудження закінчень  нервових волокон, збудження передається  через спинний мозок до головного  мозку, внаслідок чого ми відчуваємо біль.

      Больові відчуття завжди пов`язані з більш-менш вираженим, залежно від сили болю, почуттям неприємного фізичного страждання. Тому в щоденному житті їх часто називають почуттями. 

  ж) Органічні відчуття.

      Органічними відчуттями називають відчуття, пов`язані  з діяльністю внутрішніх органів. До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легенів тощо. Вони сигналізують про стан наших внутрішніх органів, про зміни у внутрішньому середовищі, про хід задоволення наших органічних потреб.

      Всі внутрішні органи мають свої рецептори  і провідні шляхи, що зв`язують їх з  великими півкулями головного мозку. Органічні відчуття є складовим  моментом інтероцептивних безумовних і умовних рефлексів. Органічні відчуття викликаються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів. Це стосується відчуттів голоду, ситості, спраги, пов`язаних з задоволенням потреби в їжі і питві.

      Характерною рисою органічних відчуттів завжди є їх позитивне чи негативне емоціональне забарвлення. Тому їх теж нерідко називають почуттями. Часто всі органічні відчуття зливається в одне відчуття, яке називають самопочуттям людини. У здорової людини, казав Сєченов, це – «валове почуття загального доброго стану», а у хворої – «почуття загального нездужання». 

  з) Кінестетичні  відчуття.

     Кінестетичними, або руховими, відчуттями називають (від грецького «кінезіс» - рух  і «айстезіс» - відчуття) відчуття рухів  і положення частин власного тіла. Вони мають важливе значення в підтриманні м`язового тонусу, координації рухів, в утворенні рухових навичок і пізнанні різних предметів зовнішнього світу.

     На  велике значення кінестетичних відчуттів  вказував Сєченов, ставлячи їх поряд  з зоровими і слуховими. На його думку  кінестетичні відчуття – це сигнали  з м`язово-суглобового апарата, які  служать «ближчим імпульсом рухів», необхідною передумовою диференціації  різних положень окремих частин тіла, зокрема кінцівок. Людина з закритими очима ясно розрізняє, наскільки її рука піднята або опущена в плечі, наскільки зігнута в лікті, наскільки розведені пальці кисті руки, відбувається згинання або розгинання ноги в коліні швидко чи повільно, нахиляється голова прямо вперед чи вбік і т.д.

     Дані  клінічних спостережень над хворими  свідчать про те, що внаслідок розладу  кінестнтичної чутливості вони бувають  іноді позбавлені відчування опри і не спроможні зробити жодного кроку з закритими очима.

     Без кін естетичних відчуттів неможливі  заняття спортом і музикою. З  допомогою кінестетичних відчуттів  здійснюється контроль над діяльністю цілого ряду аналізаторів, зокрема  зорового особливо в тих випадках, коли рухи очей стають звичними. Без кінестетичних відчуттів неможлива усна мова, яка потребує постійного контролю рухів голосового апарата. Те саме стосується і письмової мови, складовим моментом якої є кінестетичний контроль за рухами руки. Кінестетичні відчуття необхідні також у різних актах виробничої діяльності. 

и)Статичні відчуття

      Кінестетичні відчуття зв`язані з статичними відчуттями. Під статичними відчуттями розуміють відчуття статики тіла, його рівноваги, положення тіла в просторі. Ці відчуття мають життєво важливі значення для організму. Задоволення його найнеобхідніших стає неможливим, якщо порушується нормальне положення в просторі. Тому сигнали, що йдуть з статичного рецептора до великих півкуль кори головного мозку, спричиняють реакції нервової системи, які забезпечують збереження рівноваги організму.

      Рівновага організму регулюється рефлекторно. Водночас ми відчуваємо зміни в положенні  нашого організму. Статичні відчуття беруть певну участь у пізнанні людиною просторових відношень. Вони виступають тут в єдності з зоровими, руховими та іншими відчуттями.  
 

Висновок

     Відчуття  – це відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів  і явищ об`єктивної дійсності внаслідок  їх безпосереднього впливу на аналізатори.

      Відчуття  породжуються внаслідок дії матерії, що рухається, на органи чуття людини. Вони є первинною формою відображення об`єктивної дійсності в її мозку. Відчуття являють собою відправний пункт, початок «живого споглядання» людиною навколишнього світу. Відображаючи окремі властивості, особливості предметів  і явищ об`єктивної реальності, вони дають нам перші відомості  про них.