Поняття та правова природа банківського рахунку

ЗМІСТ 

Вступ

1. Поняття банківського рахунку.
2. Види банківських рахунків.
3. Договір банківського рахунку.

Висновки

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП

      Для зберігання коштів і здійснення розрахунків  між учасниками розрахункових правовідносин  в установах банку відкриваються  різні за правовим режимом рахунки. Банківські рахунки — це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. Відповідно до чинного законодавства юридичні особи усіх форм власності та видів діяльності, а також громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, зобов'язані зберігати свої кошти на рахунках в установах банків.

      Стаття 6 Закону України "Про платіжні системи  та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р. передбачає, що банки мають  право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим  підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені  особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України  відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї  господарської діяльності і власних  потреб.

      Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських  операцій відкривають рахунки в  банках на власний вибір і за згодою цих банків. Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у національній валюті та рахунки в іноземній валюті.  
 
 
 

1. Поняття банківського рахунку.

     Відповідно  до частини 2 статті 1087 Цивільного кодексу  України, розрахунки між юридичними особами мають здійснюватися, як правило, в безготівковому порядку. Тобто відкриття банківського рахунку  є обов'язком для зазначених осіб, які не можуть відмовитися від  укладення відповідного договору. Отже, ця норма має не диспозитивний, а  імперативний характер, тобто характер загальнообов'язкового припису.

     Згідно  з пунктом 5.1 Інструкції Національного  банку «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», за поточними  рахунками, що відкриваються банками  суб'єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових  операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тобто власник рахунка зобов'язаний вносити на банківський рахунок  усі грошові кошти і здійснювати  з нього оплату рахунків третіх осіб не в силу договору, а відповідно до норм законодавства.

     Це  зумовлено, насамперед, фіскальними  цілями, оскільки, контроль руху безготівкових  коштів на рахунку, значно полегшує відстеження  сплати податків. Крім цього, це значно полегшує звернення стягнення на кошти боржника, передусім стягнення  на погашення податкової заборгованості. У зв'язку з цим у законодавстві  з'явилася норма, згідно з якою відкриття  або закриття банківського рахунка  зумовлює обов'язок банківської установи повідомити про це податковий орган (після відкриття банківського рахунку  здійснення всіх розрахункових операцій (крім зарахування коштів на рахунок) можливе лише після одержання  повідомлення податкового органу про  взяття рахунку на облік).

     Таким чином, сторони договору банківського рахунка зобов'язані укласти вищезазначений договір. До того ж така сторона договору, як банк, виконує деякі контрольні функції відносно іншої сторони  — клієнта, перевіряючи наявність  у клієнта права на відкриття  рахунка, відповідність його правового статусу умовам, необхідним для відкриття рахунка. А зміст договору банківського рахунка зумовлюється правилами та інструкціями Національного банку.

     Після укладення договору банківського рахунку права його учасника продовжують залишатися нерівноправними. Банк має коло повноважень владного характеру відносно свого клієнта: це право банку здійснювати перевірку грошових і розрахункових документів, стягнення в безспірному порядку прострочених платежів, застосовувати банківські санкції. Владні повноваження банків щодо клієнтів, як і інші особливості відносин банківською рахунка грунтуються на фінансово-правовому (публічно-правовому) характері відносин, які виникають між банками і клієнтами в процесі здійснення банківських операцій і зумовлені особливим статусом банку.

      За  договором банківського рахунка  банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта  про перерахування і видачу відповідних  сум з рахунка та проведення інших  операцій за рахунком. Банк має право  використовувати грошові кошти  на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати  та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати  інші, не передбачені договором або  законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний  розсуд. Банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта.

      Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або  їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної  влади, їхнім посадовим і службовим  особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в  порядку, встановлених законом про  банки і банківську діяльність. У  разі розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди.

      Усі суб'єкти підприємницької діяльності та установи банків зобов'язані дотримуватись  вимог чинного законодавства  щодо відкриття рахунків. За порушення  належних вимог суб'єкти підприємницької  діяльності та комерційні банки несуть відповідальність. 

2. Види банківських рахунків.

     З метою зберігання коштів і здійснення розрахунків банки відкривають  підприємствам, організаціям і установам  різних форм власності, залежно від  характеру їх діяльності та джерел фінансування, різні рахунки: поточні, карткові, вкладні (депозитні) тощо.

     Порядок відкриття рахунків в установах  банків, форми розрахунків та порядок  їх здійснення визначаються законом  про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими  актами Національного банку України.

        Основним законодавчим актом,  яким регламентуються відносини  в сфері безготівкових розрахунків, є Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». Відповідно до статті 6 цього Закону банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам — інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Зазначені особи мають право відкривати рахунки в будь-яких банках України відповідно до власного вибору та за згодою цих банків для забезпечення своєї господарської діяльності і власних потреб. Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом — власником рахунка.

        Види рахунків, які можуть відкриватися  у банківських установах України,  визначені у статті 7 цього Закону. Згідно з цією статтею банки  мають право відкривати своїм  клієнтам вкладні (депозитні), поточні  та кореспондентські рахунки.

        Вкладний (депозитний) рахунок —  це рахунок, що відкривається  банком клієнту на договірній  основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку  в управління на встановлений  строк та під визначений процент  (дохід) відповідно до умов  договору. До них належать: рахунки для акумуляції коштів для виїзду на лікування за кордон; рахунки виборчого фонду; рахунки для формування статутного фонду господарського товариства; рахунки за угодою сумісної (спільної) діяльності без створення юридичної особи.

        Поточний рахунок — це рахунок,  що відкривається банком клієнту  на договірній основі для зберігання  коштів і здійснення розрахунково-касових  операцій за допомогою платіжних  інструментів відповідно до умов  договору та вимог законодавства  України. До поточних рахунків належать: бюджетні рахунки, які відкриваються підприємствам, установам, організаціям, що утримуються за рахунок бюджетів; рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України; карткові рахунки (картрахунки), які відкриваються для розрахунків з допомогою платіжних карток.

        Кореспондентський рахунок —  рахунок, що відкривається одним  банком іншому банку для здійснення  міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

     Правовідносини, що виникають під час відкриття  банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, поточних і вкладних (депозитних) рахунків у  національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій, регламентуються Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003 р.

        Саме цією Інструкцією визначено  порядок відкриття банками рахунків  у національній та іноземній  валютах, порядок використання  коштів на цих рахунках та  порядок їх закриття.

        Згідно з Інструкцією суб'єкти  господарювання, нерезиденти-інвестори,  іноземні представництва і фізичні  особи мають право відкривати  рахунки для забезпечення своєї  господарської діяльності і власних  потреб у будь-яких банках України  відповідно до власного вибору, крім випадків, коли банк не  має можливості прийняти на  банківське обслуговування або  якщо така відмова допускається  законом або банківськими правилами.

        До поточних рахунків відповідно  до Інструкції також належать:

        - рахунки за спеціальними режимами  їх використання, що відкриваються  у випадках, передбачених законами  України або актами Кабінету  Міністрів України;

        - поточні рахунки типу “Н”,  що відкриваються в національній  валюті офіційним представництвам  і представництвам юридичних  осіб-нерезидентів, які не займаються  підприємницькою діяльністю на  території України;

        - поточні рахунки типу “П”,  що відкриваються в національній  валюті постійним представництвам;

        - карткові рахунки, що відкриваються  для обліку операцій за платіжними  картками відповідно до вимог  цієї Інструкції. Операції за  цими рахунками здійснюються  з урахуванням особливостей, визначених  цією Інструкцією та відповідними  нормативно-правовими актами Національного  банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток;

        - поточні (накопичувальні) рахунки  виборчих фондів.

        Інструкцією чітко визначено,  які рахунки мають право відкривати  ті чи інші суб'єкти, перелік  документів, необхідних для відкриття  рахунку в залежності від його  виду.

        Юристи банку, до функціональних  обов'язків яких віднесено юридичне  супроводження справ на розрахунково-касове  обслуговування клієнтів, повинні  дуже добре знати положення  цієї Інструкції і обов'язково  відстежувати всі зміни, які  досить часто вносяться Національним  банком України. Також необхідно  звертати увагу не лише на  наявність тих чи інших документів, які вимагаються для відкриття  рахунку, але й на правильність  їх оформлення відповідно до  законодавства.

     Закриття  рахунку в установах банків може відбутися:

• на підставі заяви власника рахунку;
• на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо ліквідації або реорганізації підприємства;
• на підставі рішення суду або господарського суду про ліквідацію підприємства чи визнання його банкрутом;
• на інших підставах, передбачених чинним законодавством України чи договором між установою банку і власником рахунку.

     За  своїм бажанням банк закрити рахунок  клієнта не може. Банк може розірвати  договір з клієнтом і це буде визнаватися  підставою для закриття рахунку. Однією з причин розірвання банком договору з клієнтом може бути відсутність  операцій на розрахунковому рахунку  протягом певного строку. Якщо клієнт відмовляється закрити рахунок  на пропозицію банку, банк може порушити справу в арбітражному суді про розірвання договору на розрахунково-касове обслуговування. Без згоди власника не можна закрити  бюджетний рахунок. 

3. Договір банківського рахунку.

        При укладанні договору банківського рахунку клієнтові або зазначеній ним особі відкривається рахунок у банку на умовах, погоджених сторонами.

        Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку із клієнтом, що звернувся із пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком для відкриття рахунків даного виду умовах, що відповідають вимогам, передбаченим законом і встановленими відповідно до  нього банківськими правилами.

        Банк не вправі відмовити у  відкритті рахунку, здійснення  відповідних операцій по якому  передбачено законом, установчими  документами банку й виданим  йому дозволом (ліцензією), за винятком  випадків, коли така відмова викликана  відсутністю в банку можливості  прийняти на банківське обслуговування  або допускається законом або  іншими правовими актами.

     Договір банківського рахунка — це банківський  договір, за яким одна сторона (банк або  інша фінансова установа) зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта  про перерахування і видачу відповідних  сум з рахунка та проведення інших  операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК). Правове регулювання цього договору здійснюється главою 72 ЦК.

     Договір належить до договорів про надання  фінансових послуг, це зобов'язання щодо касового обслуговування, ведення розрахунків, а також зберігання й облік  грошових коштів у безготівковій  формі. Договір банківського рахунка  слід розглядати як самостійний вид  цивільно-правового договору, оскільки він має свою предметну визначеність (безготівкові кошти), суб'єктний склад (обов'язкова участь банку як послугонадавача), зумовлене цими факторами спеціальне коло обов'язків банку (приймати і зараховувати на рахунок кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування та видачу відповідних сум та проведення інших операцій за рахунком).

     Юридичні  ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Хоча у законодавстві немає прямої вказівки на те, що договір банківського рахунка є публічним, однак відповідно до ч. 2 ст. 1067 ЦК банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

     Сторонами договору є банк та клієнт. Правила  про договір банківського рахунка  застосовуються і до інших небанківських  фінансово-кредитних установ, які  мають право на ведення рахунків фізичних та юридичних осіб.

     Укладення договору банківського рахунка опосередковується  відкриттям рахунка в банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК). Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, виходячи із Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Основними  видами рахунків залежно від їх призначення  є поточні та депозитні (вкладні) рахунки.

     Форма договору — проста письмова.

     Предметом договору банківського рахунка є  надання послуг з розрахунково-касового обслуговування, під якими розуміють  послуги, що надаються банком клієнту  на підставі відповідного договору, укладеного між ними, які пов'язані із переказом  грошей з рахунка (на рахунок) цього  клієнта, видачею йому грошей у готівковій формі, а також здійсненням інших  операцій, передбачених договорами (ст. 1 Закону України "Про платіжні системи  та переказ грошей в Україні").

     Зміст договору (тобто коло операцій, які  може бути вчинено за рахунком) зумовлюється режимом відповідного рахунка. Банківські операції з рахунком, які можуть вчинятися відповідно до закону, умов договору, банківських правил чи загальноприйнятих норм банківського обороту об'єднують поняттям "операції за рахунком" або "розрахункові банківські операції" (ст. 1 Закону України "Про банки і банківську діяльність"). До операцій за рахунком належать зарахування, видача або перерахування грошових коштів, дії банку з здійснення безготівкових розрахунків, вчинення поточних валютних операцій тощо.

     Обсяг та види операцій, які банк може вчиняти  за певним рахунком для клієнта, залежать від виду рахунка, правовий режим  якого визначено законом, банківськими правилами чи банківськими звичаями ділового обороту.

     Відповідно  до ч. 3 ст. 1066 ЦК банк не має права  визначати та контролювати напрями  використання грошових коштів клієнта, а також встановлювати обмеження  прав клієнта на розпорядження клієнта  грошовими коштами на власний  розсуд. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що містяться на його рахунку, допускається за рішенням суду у випадках, встановлених законом (накладення арешту чи вчинення запобіжного заходу тощо).

     Банк  має право користуватися грошовими  коштами, які містяться на рахунку  клієнта, при цьому гарантуючи право  клієнта безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк має обов'язок, а  відповідно, клієнту кореспондує  право вимоги щодо нарахування процентів  за користування коштами, що надходять  на рахунок. Розмір таких процентів  встановлюється безпосередньо у  договорі, а якщо цей розмір договором  не встановлено, то застосовується застосовуваний банком розмір процентів, котрі виплачуються за договором банківського вкладу на вимогу.

     Законом встановлено також підстави списання коштів із рахунка та черговість списання грошових коштів, особливо якщо грошових коштів, що є на рахунку клієнта, недостатньо для виконання його доручень та вимог інших осіб, вказівки яких для банку є обов'язковими. Наприклад, за загальним правилом банк виконує розрахункові документи  відповідно до черговості їх надходження та виключно у межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не передбачено договором з клієнтом (ч. 1 ст. 1072 ЦК).

     Спеціальним положенням договору банківського рахунка  слід визнати можливість кредитування рахунка (овердрафту), тобто здійснення банком платежу з рахунка клієнта, незважаючи на те, що на ньому немає  грошових коштів. Договір банківського рахунка з умовою кредитування за своєю природою є змішаним, оскільки містить положення про позику та кредит (§ 1, 2 гл. 71 ЦК).

     Істотним  обов'язком банку при договорі банківського рахунка, як і при договорі банківського вкладу, є збереження банківської таємниці, яка містить, відповідно до ч. 1 ст. 1076 ЦК, відомості  про банківський рахунок, операції за рахунком та відомості про клієнта. У разі неправомірного розголошення банком відомостей, що становлять банківську таємницю, клієнт має право вимагати від банку відшкодування завданих збитків та моральної шкоди (ч. 2 ст. 1076 ЦК, ст. 60 Закону України "Про банки  і банківську діяльність").

     Відповідальність  сторін встановлено за невиконання  чи неналежне виконання договору банківського рахунка (за порушення  строків операцій за рахунком, безпідставне списання грошових коштів, невиконання  розпоряджень клієнта) (ст. 1073 ЦК). Законодавством також встановлено низку штрафних санкцій за невиконання або неналежне  виконання банком своїх зобов'язань  за договором банківського рахунка (наприклад, ст. 32 Закону України "Про  платіжні системи та переказ грошей в Україні").

     Банк  у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою  неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок повинен повернути ці кошти, а також сплатити клієнту пеню в розмірі процентної ставки, що встановлено цим банком за короткостроковими кредитами.

     Договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Умови договору, які спрямовані на обмеження такого права клієнта, є нікчемними. Договір вважається розірваним із моменту отримання  банком заяви про закриття рахунка, якщо інший, пізніший строк, не встановлено  у заяві про закриття рахунка. Поточний рахунок фізичної особи  закривається на підставі його заяви  або у разі смерті та в інших  випадках, передбачених договором або  чинним законодавством.

     Банк  має право вимагати розірвання договору банківського рахунка у випадках, передбачених ст. 1075 ЦК. Також банк має  право відмовитися від договору банківського рахунка та закрити  його у разі непроведення операцій за рахунком клієнта протягом трьох років поспіль через те, що немає залишку грошових коштів на цьому рахунку (ст. 1077 ЦК). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

     Отже, існує три розуміння банківського рахунка: 1) як правового інституту; 2) як виключної банківської діяльності; 3) облікового запису в бухгалтерських регістрах банку. Самоаналіз рахунка з точки зору трьох зазначених розумінь надає можливість для найповнішого розуміння його правової природи.

     Можна зробити висновок про те, що відносини банківського рахунка носять передусім публічно-правові, а вже потім — приватно-правові. Передумовою для їх виникнення є публічно-правовий обов'язок підприємця зберігати гроші в банку. А у відносинах присутній дуже малий приватний елемент (від сторін відносин майже нічого не залежить).

     Таким чином, банківський рахунок як правовий інститут — це комплекс фінансово-правових та цивільно-правових норм, що регулюють  правовідносини, які виникають у  процесі відкриття, використання та закриття банківських рахунків та визначають правовий статус грошових коштів, що перебувають  у зберіганні банку.

     Інше  розуміння банківського рахунка  полягає в розумінні його як форми  підприємницької діяльності, яка  має свої нормативи та правила  здійснення. Ця діяльність є одним  з елементів виключної банківської  діяльності. Такий підхід ґрунтується  на тому, що, згідно зі статтею 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської  ліцензії банки мають право здійснювати, зокрема, відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою  платіжних інструментів та зарахування  коштів на них. Зазначена операція належать до виключної банківської операції, здійснювати яку дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію.

     При цьому умови здійснення цього  виду банківської діяльності максимально  стандартизовані та врегульовані законом.

     Третє розуміння банківського рахунка  полягає в сприйнятті його як фікції — облікового запису в бухгалтерських реєстрах банку. З огляду на зазначений підхід, не існує і не може існувати такого поняття як власник рахунка  в розумінні інституту права  власності, адже, згідно зі статтею 316 Цивільного кодексу України, правом власності  є право особи на річ (майно), яке  вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Конституція України. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 7.
2. Закон України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 5 квітня 2001 р.
3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000 р.
4. Цивільний кодекс України - Глава 74.РОЗРАХУНКИ, Стаття 1087. Форми розрахунків
5. Постанова Правління Національного Банку України Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах № 492 від 12.11.2003 р.
6. Цивільний кодекс України, стаття 72 - Банківський рахунок.
7. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 344 с.
8. Гетманцев Д. О., Н. Г. Шукліна: Банківське право України. Навчальний посібник.-- Київ, 2007.
9. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник.— 3-тє вид.— К.: Видавництво А.С.К., 2003.— 928 с. — (Економіка. Фінанси. Право).
10. Опришко В. Ф., Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон та ін.; Правознавство: Підручник - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.
11. Стефанчук Р.О. Цивільне право: навчальний посібник – К.: Наукова думка, 2004.