Порівняльна хаарктеристика сортів картоплі

Зміст

Теоретичні  дослідження картоплі, та їхня характеристика

1. Історія завезення картоплі в Європу та її господарське значення…………………………………………………………......5
2. Анатомічна будова бульби та її ботанічна характеристика……………………………………………………...9
3. Хвороби та шкідники картоплі………………………….….16

Емпіричне дослідження основних сортів картоплі за їх смаковими властивостями

2.1. Аналіз основних сортів картоплі………………………….….22

2.2. Порівняльна  характеристика основних сортів  картоплі за їх смаковими властивостями………………………………………....28

Висновки………………………………………………………….…32

Література……………………………………………………….….34

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Актуальність  теми. Виробництво картопле продуктів є одним з важливих елементів вирішення проблеми забезпечення населення продуктами харчування. Тому в багатьох розвинутих країнах світу спостерігається збільшення споживання продуктів переробки картоплі.

   В останні  роки на Україні почала розвиватися  харчова картопле переробна промисловість,  стрімко зростає кількість закладів  швидкого харчування. У результаті  росте попит на сорти картоплі цільового призначення як для спожвання у свіжому вигляді ( на салати, супи, пюре, запечені, обсмажені вироби) так і по лежкості з метою більш тривалого періоду використання їх для переробки.

      Відповідно до вище зазначеного, при внесенні сортів до Реєстру потрібен диференційований підхід і враховувати ефективність використання їх за тим чи іншим призначенням.

      У зв’язку з цим виникла  потреба проаналізувати основні  сорти картоплі, визначити їхні  смакові властивості та зробити порівняльну характеристику.

   Тема. Порівняльна характеристика основних сортів картоплі за їх смаковими властивостями

    Мета дослідження. Проаналізувати основні сорти картоплі за їх смаковими властивостями, на основі аналізу зробити порівняльну характеристику.

    Об’єкт дослідження-картопля різних сортів.

    Предмет дослідження-господарські, споживчі і технологічні властивості сортів картоплі.

    Гіпотеза передбачає, що смакові властивості картоплі будуть різнитися між собою в залежності від їхніх сортів.

    Завдання:

1. Теоретично охарактеризувати анатомічну будову бульб.
2. Проаналізувати основні сорти картоплі.
3. Розробити порівняльну характеристику основних сортів картоплі за їх смаковими властивостями.

Розділ I. Теоретичні дослідження картоплі, та їхня характеристика 

1. Історія завезення картоплі в Європу та її господарське значення

      Картопля посідає одне з перших місць серед інших сільськогосподарських культур за універсальністю використання в господарстві. Вона є важливою продовольчою, кормовою й технічною культурою. Завдячуючи історику, конкістадору та священнику Педро де Сьєса де Леону (ru:Сьеса де Леон, Педро) у Европі дізналися про картоплю з його праці «Хроніка Перу», що була опублікована в 1553 році в місті Севілья. У книзі автор також повідомляє, що зустрічав картоплю в Кіто (Еквадор), Попаян та Пасто (Колумбія). Він же привів її перший опис, правильний спосіб приготування та зберігання:«З місцевих продуктів, за винятком маїсу, є ще два, що вважаються індіанцями основними продовольчими продуктами. Один вони називають Папас [картопля], що нагадують трюфеля, які після варення стають такими ж м'якими зсередини, як зварені каштани; у нього не має ні шкарлупи, ні кісточки, а тільки те, что є і в трюфелів, тому що він утворюється під землею, як і вони. Створює цей плід трава, така самісінька, як польовий мак»,[13] … і вони його висушують на сонці та зберігають від одного збору врожаю до іншого. Після висушування вони називають ці папас — чуньо («chuño») та він дуже ними цінується, та багато коштує, тому що у них немає зрошувальних каналів, як у багатьох інших місцях цього королівства, для зрошування своїх полів, їм навіть не вистачає природної води для посівів, вони звідують злигоднів та бідувань, якщо у них немає цієї сушеної картоплі“[14].

        У Європу (Іспанію) картоплю вперше, мабуть, було завезено тим же Сьєса де Леоном у 1551 році, після його повернення з Перу.

       Спочатку картопля не набула широкого поширення як харчовий продукт і, навіть, використовувалась з декоративною метою у садах аристократії. Вважалося, що вона не є здоровою для християн. Це не сприяло масовому вирощуванню картоплі. В цей період картопля також почала використовуватись у медицині. Зрештою, завдяки нестачі продуктів у часи воєн, картоплю стали ширше використовувати німецькі селяни, і вона поширилась далі по всій Європі. Перший відомий факт про врожайність картоплі наведено у повідомленні іспанського чиновника Гарсі Дієса де Сан-Мігеля (1567), який проводив в Перу та Болівії опитування місцевих мешканців (поселення Хулі). Так, згідно повідомлення, врожайність картоплі становила приблизно 55,5-83,5 кг с одного тупу землі (~ 0,1643 га), що дорівнювало 340—506 кг/га, [14] при цьому врожай часто з одної ділянки збирали не щорічно, а раз на 2-3 роки, оскільки насадження картоплі вимерзали.

        Продовольча цінність картоплі визначається її високими смаковими якостями та сприятливим для здоров'я людини хімічним складом бульб. У них міститься 14- 22 % крохмалю, 1,5 - 3 % білків, 0,8 — 1 % клітковини. Крохмаль картоплі легко засвоюється організмом, а її білки за біологічною повноцінністю переважають білки інших культур, у тому числі озимої пшениці. Бульби багаті на вітаміни групи В, РР, каротиноїди. У зимовий період картопля є головним продуктом харчування і джерелом вітаміну С.

       Вживають картоплю в їжу у вигляді різних страв, яких лише в європейській кухні налічується понад 200. Проте у складі бульб, особливо позеленілих, містяться отруйні речовини (соланін). І хоч вони під час варіння значною мірою розкладаються, все ж при їх вмісті понад 0,01 % краще бульби не вживати в їжу, а використовувати для технічних потреб.

       Бульби картоплі широко використовуються для годівлі тварин у сирому й запареному вигляді. Мають певне значення силос із зеленого бадилля (картоплиння) та відходи промислової переробки бульб — барда, жмаки та ін. За поживністю 100 кг сирих бульб оцінюються 29,5 корм. од., силосу — 8,5, сушених жмаків — 52 корм. од. При вирощуванні картоплі на корм вихід кормових одиниць з 1 га може перевищувати 5 — 6 тис.Картопля є цінною сировиною для виробництва спирту, крохмалю, глюкози, декстрину й іншої важливої продукції для господарства.Картопля як просапна культура має агротехнічне значення: є добрим попередником для ярих культур, а ранні сорти — і для озимих.

        Сучасна світова площа картоплі — близько 18 — 29 млн га. Вирощують її у 130 країнах світу. Найбільші посівні площі в європейських країнах — до 13 млн га. В СНД насадження картоплі займають 6 — 6,5 млн га (1990 р.). Найбільше поширена вона в Нечорноземній зоні Російської Федерації, у Білорусі та Україні. На значних площах її вирощують також у Центрально-Чорноземній зоні, районах Поволжя, Уралу, Сибіру, Далекого Сходу.

       В Україні площі під картоплею становлять 1,5 —1,6 млн га (1996 р.). Основні масиви їх розміщення на Поліссі — близько 60 % та в Лісостепу — до 30 % загальної площі, решта припадає на Степ. Середня врожайність картоплі в Україні у сприятливі роки 125 -130 ц/га. Досвід кращих господарств показує, що її урожайність в основних районах вирощування може бути в 2 — 3 рази вищою. У багатьох господарствах Чернігівської та інших поліських областей вирощують по 250 — 300 ц/га бульб і навіть більше.

          Природні умови України й застосування прогресивних технологій вирощування картоплі дають змогу довести її середню врожайність у найближчі роки на Поліссі до 250 — 300 ц/га, в Лісостепу до 200 - 220 ц/га і в Степу до 180 - 220 ц/га. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Анатомічна  будова бульби та її ботанічна характеристика

      Картопля (Solanum tuberosum L) — багаторічна трав'яниста рослина з родини пасльонових (Solanace L.), яка об'єднує до 150 диких і культурних бульбоплідних видів. У культурі її вирощують як однорічну рослину — щороку висаджують бульби, з яких протягом одного вегетаційного періоду одержують урожай нових стиглих бульб.[5] Можна вирощувати картоплю також з насіння, що застосовується переважно у селекційній практиці. Види, що належать до роду Solatium tuberosum L., утворюють поліплоїдний ряд з основною кількістю хромосом — 2n-12, 2n-24, 3n-36, 4n-48, 5n-60, 6n-72.   Усі сорти картоплі тетраплоїдні (4n-48).

          Коренева система у картоплі, яку вирощують з насіння, має спочатку стрижневу будову — у вигляді зародкового стрижневого кореня з бічними корінцями. Потім в основі стебельця, у його вузлах, які знаходяться у ґрунті, формується вторинна коренева система, яка разом із зародковою утворюють мичкувате коріння. При вирощуванні картоплі з бульб утворюється лише вторинна мичкувата коренева система.

         Близько 70% коріння картоплі розміщується на глибині до 30 см, а окремі корені досягають глибини 1,5 м. Стебла трав'янисті, заввишки 30-150 см, у поперечному розрізі ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі, опушені. У деяких сортів вздовж стеблових ребер є прямі або хвилясті, вузькі чи широкі крила. У пізньостиглих сортів стебла гілкуються в основному у нижній частині, скоростиглих — у середній. За забарвленням вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими або червоно-коричневими. Причому антодіанова пігментація залежно від сорту може проявлятися тільки в основі стебла, вздовж більшої його частини або на всій довжині. Інколи спостерігається досить інтенсивна пігментація, при якій стебла стають майже чорними.З однієї бульби виростає у середньому 4-8 стебел, з яких утворюється кущ. За виглядом і будовою кущі бувають прямостоячі, розлогі та наггіврозлогі, мало- і багатостеблі, з рівними або ярусними стеблами.

    У листкових пазухах підземної частини стебел утворюються бічні пагони — столони завдовжки 5-20 см, іноді до 35-40 см. Ростуть вони у ґрунті більш-менш горизонтально, утворюють у вузлах корінці й здатні самостійно укорінюватися. На кінцях столонів з невеликих спочатку потовщень розвиваються бульби. Листки складні — переривчасто-непарнопірчасторозсічені . Складаються з центрального черешка (стрижня), кількох пар листків або часток, верхівкової непарної частки, між якими розташовані невеликі за розміром частинки і зовсім маленькі часточки. Частки бувають сидячими або розміщеними на коротких черешках. За формою вони округлі, овальні, видовжені, яйцеподібні, ромбічні, гострокінцеві чи овально-гострокінцеві, опушені. Частки, частинки і часточки можуть бути симетричними (рівновеликими) і несиметричними.

      У деяких сортів верхня пара часток і верхівкова непарна частка зростаються основами, утворюючи трилопатеву верхівку. Називають таке явище плющелистістю.

      За кількістю частинок і часточок у листку розрізняють три ступені його розсіченості: незначну — листок має лише одну пару частинок, а часточки відсутні; середню — у листку є до двох пар частинок та одна-дві пари часточок; сильну — листок з двома-трьома парами частинок і багатьма часточками.[5]

     Залежно від щільності розміщення часток листки можуть бути густо-, середньо- та рідкочастковими. У густочасткових листків частки розміщені щільно, часто налягають своїми поверхнями одна на одну, у середньочасткових вони лише торкаються краями, у рідкочасткових між частками є проміжки (див. рис. 65). З нижнього боку часток помітна сітка жилок, які бувають пігментованими.

       Листки розміщені на стеблах спіральне. В своїй основі мають два серпоподібні або листкоподібні прилистки. Квітки п'ятичленні: чашечка складається з п'яти гостро-зубчастих, зрослих в основі чашолистків, віночок — з п'яти зрослих пелюсток. У квітці розміщуються п'ять тичинок, пиляки яких на коротких ніжках щільно складені у циліндричну або конусоподібну колонку, та маточка з верхньою зав'яззю із стовпчиком з приймочкою, який пронизує центральну внутрішню частину колонки і видається над пиляками або рівний з ними, а іноді нижчий за них.

      Віночок білий, синій, синьо-фіолетовий, рожевий, червоно-фіолетовий. Пиляки оранжеві, жовті, жовто-зелені. Якщо у квітках утворюються оранжеві або жовті пиляки, пилок яких здатний до нормального запліднення, то при рясному цвітінні на рослинах розвивається багато плодів; у сортів, які мають квітки з стерильними жовто-зеленими пиляками, плоди не утворюються.

     Квітки на рослинах зібрані у суцвіття — завійки, яких на одному квітконосі буває від 2 до 4 . Плід — багатонасінна двогнізда ягода. Вона округла або округло-овальна, жовто-зелена. Насіння дрібне, яйцеподібносплюснуте, блідо-жовте або кремове. Маса 1000 насінин — 0,5-0,6 г. Морфологія бульб. Бульба — вегетативний орган, який утворюється на кінці підземного стебла — столона. Про вегетативне походження бульби свідчить наявність на молодій бульбі недорозвинених листочків у вигляді лусочок. Після їх відмирання на поверхні бульби залишаються дугоподібні рубці — брівки, у пазухах яких розміщуються три бруньки. Брівки разом з бруньками називають вічками. Вони бувають глибокими — при заляганні бруньок у заглибленнях бульби, неглибокими — з розміщенням бруньок майже на рівні з поверхнею бульби та поверхневими, коли бруньки виступають над поверхнею бульби, утворюючи горбик.

        Вічка розміщуються на бульбах спіральне. Кількість їх на бульбах середнього розміру — 6-12, на великих — до 15-20. Найменше вічок у нижній частині бульби, найбільше — у верхній. Життєздатність бруньок у вічку неоднакова, найвища — у середньої бруньки. При садінні бульб або, коли їх пророщують перед садінням, проростають не всі бруньки, а лише їх третя-четверта частини, в основному ті, які містяться 'на верхівці бульби.

       Паростки, які утворюються з бруньок бульб, бувають світловими, напіветіольованими та етіольованими. Світлові паростки з'являються на бульбах, які проростають на денному світлі. Залежно від сорту вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими, синьо-фіолетовими або синіми. Етіольовані паростки утворюють бульби, які проростають у темряві. Забарвлення їх біле або жовто-біле. Напіветіольовані паростки бувають у бульб, які проростають при недостатньому денному освітленні. Вони бувають синьо-фіолетовими або червоно-фіолетовими.[11]

      На поверхні бульби є багато сочевичок — невеликих світлих отворів, через які здійснюються дихання і транспірація води.

      Нижня частина бульби, яка ще називається пуповиною, основою, столонним заглибленням, або впадиною, та якою бульба з'єднується з столоном; протилежна від неї — верхня частина, або верхівка бульби з верхівковою брунькою. За формою бульби бувають округлими, овальними або видовженими . В округлих бульб в усіх напрямах розміри майже однакові, в овальних — один з напрямів перевищує інші в 1,5 раза, у видовжених — у 2 рази і більше. Є сорти з проміжною формою бульб — яйцеподібною, плоскоовальною, бочкоподібною та ін. Вкриті бульби гладенькою, лускуватою або сітчастою шкіркою. Забарвлення м'якуша бульб різне — біле, жовте, світло-рожеве, іноді червоне, синє. Поверхня бульб також має різне забарвлення — біле, рожеве, червоне, синьо-фіолетове тощо.

       На поздовжньому розрізі стиглої бульби під мікроскопом виразно видно такі елементи: шкірку (у молодої бульби епідерміс), кору, камбій, судинні пучки, серцевину.

       Шкірка — зовнішній захисний шар бульби, складається з кількох рядів опробковілих клітин вторинної покривної тканини — перидерми. Під шкіркою розміщується кора, яка складається з паренхімних клітин, заповнених крохмальними зернами, та провідних елементів лубу — ситоподібних трубок флоеми. За корою знаходиться шар клітин камбію, з якого до центру бульби утворюються елементи ксилеми. Центральна частина бульби заповнена паренхімними клітинами серцевини, яка радіальними променями розходиться до вічок у місцях їх розміщення.

      У паренхімних клітинах бульб містяться крохмальні зерна. Найбільша кількість їх знаходиться у внутрішніх клітинах кори і зовнішніх — серцевини, найменша — у складі водянистих клітин центральної серцевини.

     Розмножується вегетативно — бульбами, а також насінням (для одержання нових сортів та інколи в сучасних технологіях). Має надземне трав'янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Картопля досить вимоглива до клімату, проте велика різноманітність сортів дає змогу вирощувати її майже на всій території України. Бульби картоплі починають проростати при температурі 8-10°С. Картопля не витримує низької температури і при мінус 1 −2 °C гине. Найкраще рослини ростуть при температурі 20 °C, а бульби — при 15-18°С. Якщо тривалий час стоїть спекотна погода (температура понад 30 °C), то бульби не утворюються. В умовах високої температури якість бульб погіршується, вони передчасно старіють, а після випадання дощів з їхніх вічок починають рости столони, на яких утворюються нові бульби. Тому для утворення бульб оптимальною є температура ґрунту близько 20 °C, за якої асиміляція вуглецю відбувається найбільш інтенсивно. Після формування бульб рослинам потрібна температура ґрунту 15-18°С. Ці особливості покладені в основу боротьби з виродженням картоплі за допомогою літнього садіння.

       Картопля досить вимоглива до вологи. Оптимальним запасом вологи в ґрунті для неї є 70-85% найменшої вологоємкості (НВ). Протягом вегетаційного періоду потреба рослин у волозі змінюється. У першій фазі росту картоплі потрібно значно менше вологи, ніж у період бутонізації, цвітіння і бульбоутворення. Але надмірна кількість опадів (вологи) саме у період бульбоутворення призводить до розростання бульб і утворення на них наростів (діток), насамперед на передчасно достиглих бульбах. Транспіраційний коефіцієнт картоплі значною мірою залежить від метеорологічних умов і коливається в межах 300—600 г води на 1 г сухої речовини. За своїми біологічними особливостями вона потребує хорошої аерації ґрунту, оскільки коренева система і столони поглинають багато кисню з ґрунтового повітря. У надмірно зволоженому, щільному ґрунті вміст кисню знижується до 2% і нижче, а вміст вуглекислоти зростає до такого рівня, що бульби задихаються і загнивають. Першою ознакою нестачі повітря є поява на поверхні шкірочки бульб (на сочевичках) білих горбочків. У таких випадках слід вжити заходів для поліпшення аерації — провести глибоке розпушування.

        Картопля — культура «пухких» ґрунтів. Найбільш придатні для неї легкі та супіщані, суглинкові ґрунти, в які легко проникає волога та повітря і які містять достатню кількість поживних речовин. Щільність ґрунтів для гарного росту і розвитку рослин повинна бути в межах 1-1,2 г/см.куб. На щільних, важких ґрунтах поява сходів затримується на 5-6 днів, рослини відстають у рості, мають меншу асиміляційну поверхню, знижується врожайність, а бульби деформуються, коренева система поверхнева і погано розвивається. Картопля найкраще росте при слабокислій і нейтральній реакції ґрунтового розчину (рН 5,2-7). Важкі карбонатні ґрунти мало придатні для картоплі. 
 

3. Хвороби та шкідники картоплі

  Поширена  хвороба картоплі - її раннє загнивання при надмірних дощах. При цьому листя жовтіє, висихає і скручується. На бульбах з'являються темні плями, які загнивають. На таких земельних ділянках картоплю краще не висаджувати.

  Важливу роль у догляді за посівами ранньої  картоплі відіграє боротьба зі шкідниками і хворобами. Особливо значної шкоди рослинам завдає колорадський жук. Сходи картоплі потрібно обробляти перший раз під час масового виходу жука з ґрунту після перезимівлі та його розселення, вдруге - при масовому з'явленні личинок другого віку. Для цього використовують інсектициди: банкол, децис, карате та інші хімічні препарати. Рослини картоплі уражаються грибковими захворюваннями - фітофторозами. При цьому листки рослин жовтіють, скручуються. Для боротьби з цією хворобою застосовують такі хімічні препарати, як акробат, купроксат, сандофан та ін. Норми обробітку і правила безпечного користування інсектицидами зазначаються в інструкціях з їх використання.[9] Виконують усі роботи по боротьбі зі шкідниками й хворобами рослин хімічними препаратами дорослі.

     Однією з хвороб картоплі є рак. Збудник уражує бульби, столони, рідше — стебла й листя. Найтиповішою ознакою хвороби є утворення наростів на органах рослин. На бульбах у початкові фази їх розвитку ураження може спостерігатися по всій поверхні, згодом ракові нарости з’являються здебільшого біля очок. Спочатку утворюються невеликі здуття, уражені місця знебарвлюються, особливо добре це помітно на бульбах із забарвленою шкіркою. За ураження столонів бульби не утворюються, але столони продовжують рости, й на них утворюється ланцюжок з 4–5 наростів. На стеблах нарости здебільшого з’являються біля кореневої шийки, на листі — в пазухах, рідше — на листкових пластинках. Інколи спостерігається викривлення стебла.

     Нарости являють собою тканину, що розрослася. В її клітинах міститься збудник хвороби й великі запаси крохмалю. Спочатку нарости світлі, потім темніють, набуваючи бурого, інколи майже чорного кольору. Поверхня наростів нерівна, за формою нагадує суцвіття цвітної капусти, величина їх значно варіює: від горошинок до великих, більших за бульби. Коркова тканина на наростах не утворюється, тому під впливом грунтової вологи й діяльності сапрофітних мікроорганізмів вони швидко розкладаються.

       Під впливом несприятливих погодних умов рак картоплі може проявлятися ще у трьох формах (Н. Дорожкін, 1979): листкоподібній, паршеподібній і гофрованій. Листкоподібна форма утворюється в результаті розростання очкових лусочок у вигляді м’ясистих спотворених листочків, іноді з ознаками жилкування. За сильного розвитку такі нарости нагадують розкриті соснові шишки. Паршеподібна форма проявляється на бульбах у вигляді виразок або лусочок із гіпертрофованої тканини. За гофрованої форми бульби стають зморшкуватими, на бровках іноді утворюються невеликі нарости. Збудником хвороби є гриб Synchytrium endobioticum Pers. Восени в тканинах наростів виявляються спори в стані спокою — зимові зооспорангії з тришаровою оболонкою, округлі, жовті або жовто-брунатні, діаметром 50–80 мкм. Після перезимівлі утворюються зооспори з одним джгутиком, за допомогою якого вони активно пересуваються й проникають у тканини картоплі (очки, бруньки). Після цього зооспори втрачають джгутик й утворюють вегетативні тіла — просоруси, або цисти.