Порівняльна характеристика використання методів оцінювання проекту

ЗМІСТ 

ВСТУП 

    Сучасна економіка пред’являє нові, більше високі вимоги до управління. Питання вдосконалення методів управління здобувають зараз дуже важливе значення, оскільки саме в цій сфері є ще більші резерви росту ефективності народного господарства.

    Істотним  фактором підвищення наукового рівня  управління є застосування при підготовці рішень математичних методів і моделей. Однак, повна математична формалізація техніко-економічних завдань часто нездійсненна внаслідок їхньої якісної новизни й складності. У зв'язку із цим усе ширше використаються експертні методи, під якими розуміють комплекс  логічних і математико-статистичних методів і процедур, спрямованих на одержання від фахівців інформації, необхідної для підготовки й вибору раціональних рішень.

    Експертні методи застосовують зараз у ситуаціях, коли вибір, обґрунтування й оцінка наслідків рішень не можуть бути виконані на основі точних розрахунків. Такі ситуації нерідко виникають при розробці сучасних проблем управління суспільним виробництвом і, особливо, при прогнозуванні й довгостроковому плануванні. В останні роки експертні оцінки знаходять широке застосування в соціально-політичному й науково-технічному прогнозуванні, у плануванні народного господарства, галузей, об'єднань, у розробці великих науково-технічних, економічних і соціальних програм, у рішенні окремих проблем керування.

    У ході розвитку суспільного виробництва  зростають не тільки складність керування, але й вимоги до якості прийнятих рішень. Для того, щоб підвищити обґрунтованість рішень і врахувати численні фактори, що роблять вплив на їхні результати, необхідний різнобічний аналіз, заснований як на розрахунках, так і на аргументованих судженнях керівників і фахівців. 

1. ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ  ОЦІНЮВАННЯ ПРОЕКТУ

     У кожному конкретному випадку  фінансовий менеджер вибирає найбільш прийнятні, виходячи з особливостей проекту.

     Дослідження, проведене в США, показало, що методи оцінювання використовуються нерівномірно (таблиця 1). 

     Таблиця 1 - Методи складання бюджету довгострокових витрат, застосовувані 112 корпораціями США (у відсотках від кількості респондентів)

     [3].

     За  даними таблиці можна зробити  такі висновки:

1. корпорації проводять як первинне, так і вторинне оцінювання інвестиційного проекту;
2. під час вторинного оцінювання методи істотно змінюються. Так, наприклад, чисту приведену вартість під час первинного оцінювання використовують тільки 9,8% респондентів, тоді як під час вторинного оцінювання — 25,8%;
3. найпопулярнішим методом оцінки проекту є показник внутрішньої норми прибутковості (дохідності). Його використовують як первинний метод 53,% респондентів;
4. метод визначення періоду окупності використовували 44,0% респондентів під час вторинної оцінки проекту, що свідчить про те, що показник використовувався як обмеження, якого треба дотримуватися, а не як критерій вигоди [5].

     У тих випадках, коли стоїть вибір  проекту з запропонованих двох або  кількох, важливим питанням є визначення методу оцінки проектів. Якщо використовувати  всі описані вище методики оцінки проекту, то усілякі допущення призведуть до того, що оцінки за цими методиками будуть різні. Тому менеджер підбирає два прийнятні методи для порівняння оцінок за двома чи кількома проектами  і на цій основі робить вибір. 

2. ВИБІР ПРОЕКТУ  ЗА КРИТЕРІЯМИ ЧИСТА ПРИВЕДЕНА ВАРТІСТЬ  
   І ВНУТРІШНЯ НОРМА ПРИБУТКОВОСТІ

     Розглянемо  ранжирування двох проектів за двома  критеріями — чиста приведена  вартість (NPV) і внутрішня норма  прибутковості (IRR). У тому разі, якщо обидва показники позитивні, обидва проекти прийнятні. Проте буде потрібний  поглиблений аналіз для вибору найкращого проекту.

     Визначаючи  критерій ранжирування проектів, необхідно  враховувати припущення щодо реінвестування грошових потоків. Відповідно до методу чистої приведеної вартості грошові  потоки реінвестуються за ціною капіталу, тобто за процентною ставкою вартості капіталу (або за будь-якою іншою  дисконтною ставкою). Тому усі проекти, подані для вибору, оцінюються за цією однаковою для усіх ставкою рефінансування. Відповідно до методу внутрішньої норми  прибутку, приплив, тобто вхідні грошові  потоки реінвестуються за ставкою внутрішньої  норми прибутку, диференційованою для  кожного проекту. Тому різні проекти  матимуть різні норми реінвестування. Розглянемо ситуацію.

     Ситуація.

     Фінансовому менеджеру корпорації запропоновано  вибрати інвестиційний проект і  одержати інформацію про грошові  потоки двох взаємовиключних проектів (таблиця 2).

     Таблиця 2 - Грошові потоки двох взаємовиключних інвестиційних проектів, дол.

     [4].

     Розв’язок. Обидва проекти передбачають однакові початкові інвестиції, але за проектом А грошові потоки протягом усього терміну надходять рівномірно, за проектом Б — наростають щороку і за загальною сумою перевищують  надходження коштів за проектом А. Тому чистий приплив коштів за проектом Б значно вищий. Усі грошові потоки реінвестуються за однією дисконтною ставкою рівною 15%. Чиста приведена вартість проекту Б в даному випадку буде вищою. З цього можна зробити висновок про перевагу проекту Б, тому що чиста поточна вартість за 15-відсоткової ставки в нього вища. Внутрішня норма прибутковості вища за проектом А. Однак норма прибутку базується на припущенні, що проект А принесе 25%, а проект Б — 20% прибутку. Логічних пояснень, чому чистий приплив готівки на суму 19 44 дол. принесе 25% , а 26660 дол. — 22%, немає. Таким чином, можна зробити висновок, що кращим критерієм для вибору проекту буде чиста приведена вартість, тому фінансовий менеджер повинен віддати перевагу проекту Б [7]. 

3. ВИБІР ПРОЕКТУ  ЗА КРИТЕРІЯМИ ЧИСТОЇ ПРИВЕДЕНОЇ ВАРТОСТІ Й ІНДЕКСУ ПРИБУТКОВОСТІ

     Розглянемо  ранжирування проектів за двома критеріями: чиста приведена вартість й індекс прибутковості (коефіцієнт нетто надходження  — витрати) на основі розв’язання  ситуації.

     Ситуація. Фірма має намір купити новий  верстат із вищою продуктивністю. Фінансові менеджери розглядають  два взаємовиключні інвестиційні проекти. Грошові потоки за проектами подані в таблиці 3.

     Таблиця 3 - Грошові потоки за проектами

     [2].

     Розв’язок. На підставі наведених вище даних  визначимо:

1. Нетто приведену вартість:

     за  проектом А = 20000 (70000 – 50000);

     за  проектом Б = 15000 (30000 – 15000);

2. Індекс прибутковості:

     за  проектом А: 140% (70000 / 50000 ´ 100%);

     за  проектом Б: 20% (30000 / 15000 ´ 100%).

     За  проектом А вища чиста приведена  вартість, за проектом Б вищий індекс прибутковості. Обидва проекти прийнятні. Проте перевагу слід віддати проекту  А, оскільки чиста приведена вартість вища. У цьому випадку фінансовий менеджер повинен взяти за критерій чисту приведену вартість, що повніше  оцінює сутність проекту і його можливості для зростання прибутку [6]. 

4. РАЦІОНУВАННЯ  КАПІТАЛЬНИХ ВКЛАДЕНЬ

     Поняття раціонування капітальних вкладень відповідає положенню про обмеженість  фінансових фондів, що перебувають  у розпорядженні корпорації. Необхідність раціонування, або лімітування, виникає  в тих випадках, коли необхідна  сума фінансових фондів обмежена на даний  період часу з об’єктивних чи суб’єктивних причин, менеджери корпорації прийняли рішення не робити нових емісій цінних паперів. При цьому ухвалені інвестиційні проекти можуть бути з позитивною чистою приведеною вартістю і високим  коефіцієнтом прибутковості.

     Розрізняються два види раціонування: жорсткий (hard) і м’який (soft). Жорсткий тип капітального раціонування може виникнути в тих  випадках, коли стримуючі причини  визначаються зовнішніми факторами, тоді як м’який тип відповідає внутрішнім управлінським рішенням щодо обмеження  інвестиційних витрат. З теоретичного погляду в ідеальному ринку капіталів  не може бути жорсткого типу раціонування, а м’який тип був би ірраціональним. Проте в реальному світі усе  може відбуватися інакше. Комерційні банки можуть установлювати обмеження  на одержання кредиту. Материнські  або холдингові компанії можуть установлювати  обмеження для своїх дочірніх компаній, для котрих таке раціонування є зовнішнім [2].

     Раціонування  капітальних вкладень використовується також у разі надзвичайних обставин: у випадках глибокого спаду виробництва  через втрату ринків збуту, загрози  банкрутства і т. п.

     Дослідження, проведені фінансовими аналітиками  у Великобританії, показують, що три  з п’яти компаній вдаються до раціонування капітальних вкладень

     Ситуація 1.

     Припустимо, що менеджери компанії прийняли рішення  про обмеження в даному році інвестиційних  проектів. Установлено суму інвестицій у 5 млн дол., хоча прийнята раніше сума становила 8 млн. дол. Це рішення було обумовлено побоюваннями як швидкого зростання виробництва (тобто непевністю в конкурентній позиції), так і небажанням використовувати зовнішні джерела фінансування. Корпорація раніше прийняла сім інвестиційних проектів із позитивними показниками чистої приведеної вартості на загальну суму 8 млн дол. Завдання полягає в тому, щоб знайти найбільш прийнятні проекти для фінансування в даному році. З цією метою здійснюється ранжирування проектів за показником чиста приведена вартість (таблиця 4).

     Таблиця 4 - Ранжирування інвестиційних проектів

     [7].

     На  підставі ранжирування можуть бути ухвалені тільки перші три проекти, що принесуть  компанії нові грошові потоки на суму 930 тис. дол. Решта п’ять інвестиційних проектів на суму 3 млн дол., незважаючи на позитивні значення чистої приведеної вартості, відхиляються на підставі політики раціонування капітальних вкладень [7].

     Ситуація 2

     Корпорація  прийняла рішення про раціонування капітальних вкладень. Фінансові  менеджери вирішили ранжирувати  сім проектів за двома показниками: чиста приведена вартість і внутрішній коефіцієнт прибутковості і на підставі отриманих результатів вибрати  найбільш прийнятні. У поточному  році корпорація може профінансувати проекти на суму 115000 дол., тоді як усі сім проектів потребують 215000 дол. (таблиця 5).

     Як  показано в таблиці 5, на підставі ранжирування за NPV слід прийняти четвертий, третій і перший проекти, що приносять NPV відповідно 15000, 10000 і 3000 дол.

     Таблиця 5 - Ранжирування інвестиційних проектів

     [7].

     При ранжируванні за показником IRR на перше  місце виходить проект 1 зі ставкою прибутковості 24%, на друге — третій зі ставкою прибутковості 22%, на третє місце — другий і сьомий проекти, що можуть принести 18% прибутковості. Перед фінансовими аналітиками постає питання: на підставі якого з двох методів варто прийняти рішення.

     Розглянемо  застосування IRR. Якщо ми вибираємо  проекти 1, 2, 3 і 7, то загальна сума, необхідна  для вкладення, становитиме 110000 дол. за рівня прибутковості не менше 18%. За обраними проектами чиста приведена вартість становитиме 25500 дол. Менеджери компанії заінтересовані в зростанні добробуту своїх акціонерів, тому для них більш важливою проблемою є зростання чистої приведеної вартості, тобто зростання грошових потоків, ніж досягнення високої норми прибутку. Отже, вони будуть ранжирувати проекти за показником NPV. У цьому разі за тієї самої суми інвестицій у 110000 дол. приріст грошових потоків становитиме 28000 дол. З економічного погляду ранжирування перешкоджає досягненню максимальної прибутковості, тому що основна мета корпорації — забезпечення зростання чистої приведеної вартості [8]. 

    ВИСНОВКИ 

    Отже, ранжирування - це процедура упорядкування об'єктів по ступені їхнього впливу на результат, виконується експертом у процесі виявлення його знань. На основі своїх знань і досвіду експерт розташовує об'єкт у порядку переваги, керуючись одним або декількома показниками порівняння. У залежності від виду відносин між об'єктами можливі різні варіанти упорядкування об'єктів.

    Нехай серед об'єктів немає еквівалентних  по ступені впливу на результат, У  цьому випадку між об'єктами існує  відношення строгого порядку, що володіє  властивостями:

1. несиметричності (якщо О_і > О_j де О_i> О_j);
2. транзитивності (якщо О_і >  О _j’ О _j> О_k’  де О_i > О_к);
3. зв'язності (для будь-яких двох об'єктів, або О_і > О_j, або О_j > О_i)

     У кожному конкретному випадку  фінансовий менеджер вибирає найбільш прийнятні, виходячи з особливостей проекту.

     Дослідження, проведене в США, показало, що методи оцінювання використовуються нерівномірно.

     Необхідність  раціонування, або лімітування, виникає  в тих випадках, коли необхідна  сума фінансових фондів обмежена на даний  період часу з об’єктивних чи суб’єктивних причин, менеджери корпорації прийняли рішення не робити нових емісій цінних паперів. При цьому ухвалені інвестиційні проекти можуть бути з позитивною чистою приведеною вартістю і високим  коефіцієнтом прибутковості. 

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК 

1. Брейли  Р. Принципы корпоративных финансов / Р Брейли, С. Майерс — М.: Олимп-Бизнес, 2007. — 255 с.
2. Ван Хорн Дж. К. Основы управления фінансами / Дж. К Ван Хорн — М.: Финансы и статистика, 2005. – 156 с.
3. Винс Р. Математика управления капиталом. Методы анализа риска для трейдеров и портфельных менеджеров / Р. Винс — М.: Альпина, 2008.— 401с.
4. Идрисов А. Б. Стратегическое планирование и анализ эффективности инвестиций / А. Б Идрисов., С. В Картышев., А. В Постлинов — М.: Филинъ, 2008. — 272 с.
5. Коллас Б. Управление финансовой деятельностью / Б. Коллас — М.: Финансы: ЮНИТИ, 2007. — С. 423.
6. Росс С. Основы корпоративных финансов / С. Росс, Р. Вестерфилд,

Б. Джордан - К.: КНЕУ, 2006. – 273 с.

7. Суторміна В. М. Фінанси зарубіжних корпорацій / В. М Суторміна — К.: КНЕУ, 2008. — 566 с.
8. Євтушевський В. А. Основи корпоративного управління / В. А Євтушевський — К.: Знання-Прес, 2009. — 317 с.