МІНІСТЕРСТВО
ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
УКРАЇНИ
Кіровоградський
національний технічний університет
Факультет
економіки та менеджменту
Кафедра
міжнародної економіки
РЕФЕРАТ
з
дисципліни « Міжнародні фінанси
» на тему:
Порядок
здійснення інкасової
платіжної угоди
Виконав:
ст.
гр. ЕМ 09
Кульгейко
Д.Ю.
Перевірив:
Панченко
Я.С.
Кіровоград
2012
-
Інкасова форма розрахунків
Інкасовою
операцією називають форму розрахунків
за зовнішньоторговельною угодою, яка
полягає в тому, що експортер доручає
своєму банку одержати від імпортера
певну суму валюти при передаванні
останньому відповідних товарних документів.
Розрахунки при інкасо здійснюються
згідно з “Уніфікованими правилами
з інкасо” прийнятими Міжнародною
торговою палатою і мають такий порядок:
1) після відвантаження товару, експортер
(довіритель) оформляє документи
і передає їх у свій банк,
доручаючи останньому проведення
інкасової операції;
2) банк експортера (банк-ремітент) пересилає
документи в банк імпортера
(інкасуючий банк);
3) інкасуючий банк передає документи імпортеру,
одночасно отримуючи від нього суму чи
право на суму (якщо платежі здійснюються
на умовах кредиту, банк забирає термінову
тратту);
4) інкасуючий банк зараховує на кореспондентський
рахунок банка-ремітента суму платежу
і повідомляє його про це;
5) банк-ремітент розраховується
з експортером.
Розрізняють декілька видів інкасо.
Основні з них:
1) Просте (чисте) інкасо – це
інкасо простих і переказних
векселів, чеків, інших платіжних
документів. Іншими словами –
це стягування платежу за фінансовими
документами, які не супроводжуються
комерційними документами.
2) Документарне (комерційне) інкасо
– це доручення експортера
банку отримати від імпортера
платіж супроти товарних документів
з наступним перерахуванням сум
платежу експортеру. Тобто, це
інкасо фінансових документів, які
супроводжуються комерційними документами
або тільки комерційних документів
(вантажних і страхових документів,
рахунків, різноманітних сертифікатів).
3) Інкасо з негайною оплатою
– тобто такий вид інкасо, при
якому банк-ремітент, одержуючи від
експортера платіжну вимогу та
документи про відвантаження,
без попередньої згоди імпортера,
негайно виплачує необхідну суму
експортерові, а товарні документи
направляє банку імпортера, котрий
їх негайно передає імпортеру
і переказує кошти на кореспондентський
рахунок банку-ремітенту, у випадку
відсутності на рахунку імпортера
необхідних коштів, інкасуючий банк
надає йому позику.
4) Телеграфне інкасо – є такою
операцією, при якій переказ
суми платежу на рахунок експортера
здійснюється негайно, як тільки
отримано телеграфне повідомлення
інкасуючого банку про прийом товарних
документів на інкасо. Цей вид інкасо не
дістав широкого застосування.
Після відправлення товару експортер
доручає своєму банку одержати
від імпортера певну суму валюти
на умовах, що вказані в інкасовому
дорученні, яке містить повні
й точні інструкції. Розрізняють
два основних види інкасового
доручення:
- документи видаються платнику
під платіж;
- документи видаються під акцепт.
Інколи практикується видача
документів імпортеру без оплати
під його письмове зобов’язання
здійснити платіж у встановлений
термін. Використовуючи такі умови,
імпортер має можливість реалізувати
куплений товар, отримати виручку
і потім оплатити інкасо експортеру.
З метою прискорення одержання
валютної виручки експортером
банк може зарахувати тратти
або надати кредит під комерційні
документи.
Таким чином, інкасова форма
розрахунків пов’язана з кредитними
відносинами. Інкасо виступає
основною формою розрахунків
за контрактами на умовах комерційного
кредиту. При цьому експортер
виставляє тратту на інкасо
для акцепту платником, як правило,
проти вручення йому комерційних
документів (документарне інкасо). При
настанні строку платежу акцептовані
векселі відправляються для оплати
на інкасо (чисте інкасо).
Розрахунки у формі інкасо
дають певні переваги імпортеру,
основне зобов’язання якого полягає
в здійсненні платежу під товарні
документи, які дають йому право
на товар, при цьому немає
необхідності заздалегідь відволікати
кошти з свого обороту. Однак
експортер продовжує зберігати
юридичне право розпорядження
товаром до оплати імпортером,
якщо не практикується пересилання
безпосередньо покупцю одного
з оригіналів коносамента для
прискорення одержання товару.
Водночас інкасова форма розрахунків
має суттєві недоліки для експортера.
По-перше, експортер ризикує, що
пов’язано з можливою відмовою
імпортера від платежу у випадку
погіршення кон’юнктури або фінансового
стану платника. Тому умовою інкасової
форми розрахунків є довіра
експортера до платоспроможності
імпортера і його сумлінності.
По-друге, є значний розрив
у часі між надходженням валютної
виручки за інкасо і відвантаженням
товару, особливо у разі тривалого
транспортування вантажу. Для
усунення цих недоліків інкасо,
на практиці застосовуються додаткові
умови.
- Інкасова
форма платежу
Розрахунки
у формі інкасо, так само як і
у формі акредитива, набули значного
поширення в міжнародній практиці.
Інкасо використовується як при розрахунках
на умовах платежів готівкою, так і
в розрахунках на умовах комерційного
кредиту. Інкасова форма розрахунків
є однією з найстаріших форм банківських
операцій. Вона регулюється спеціальним
документом — "Уніфікованими правилами
по інкасо", розробленими Міжнародною
торговою палатою. Сьогодні діє редакція
Правил 1995 р. (публікація МТП № 522), яка
визначає види інкасо, порядок надання
документів до платежу і здійснення
платежу (акцепту), повідомлення про
здійснення платежу (акцепту) чи неплатежу
та інші питання.
Згідно з Уніфікованими правилами,
інкасо означає операції, які
здійснюються банками на основі
отриманих інструкцій з документами
з метою:
— отримання акцепту і платежу;
— надання документів проти
акцепту і платежу;
— надання документів на інших
умовах.
Інкасова форма платежу передбачає
передачу експортером доручення
своєму банку на отримання
від імпортера певної суми
платежу проти пред´явлення йому
відповідних товарних документів і може
здійснюватись за принципом "платіж
проти документів" або "акцепт проти
документів". Відповідальність банків
при здійсненні інкасових операцій обмежується,
в основному, пересилкою і наданням документів
проти оплати чи акцепту, але без власного
зобов´язання виконати платіж, якщо покупець
не виконає своїх обов´язків по інкасо.
Документи, за якими здійснюються операції
по інкасо, розподіляються на дві групи:
— фінансові документи (переказні
векселі, прості векселі, чеки,
платіжні розписки, інші документи,
що використовуються для отримання
платежів готівкою);
— комерційні документи (рахунки,
документи на відвантаження, специфікації,
сертифікати).
У зв´язку з цим визначають два види
інкасо: чисте і документарне. Чисте інкасо
— інкасо, в якому задіяні лише "фінансові"
документи. До них належать: тратта (переказний
вексель), простий вексель або чек. Найпоширенішим
документом є тратта. Згідно з чистим інкасо,
комерційні (транспортні) документи, які
належать до тратти, можуть бути передані
і відправлені безпосередньо імпортеру,
минаючи банк. Коли коносамент або транспортний
документ передається безпосередньо імпортеру,
імпортер стає власником товаророзпорядчих
документів. Ці транспортні документи
називають такими, що "безпосередньо
передаються". У такому випадку імпортер
стає власником товарів до оплати або
акцепту тратти шляхом оплати транспортній
компанії фрахту (якщо фрахт сплачує покупець)
і відповідних витрат. Таким чином, роль
банку експортера (банку-ремітента) полягає
лише в пересиланні тратти інкасуючому
банку для оплати або акцепту.
Документарне інкасо передбачає
надсилання разом із фінансовими
комерційних (транспортних) документів,
види і кількість примірників
яких мають визначатись вимогами
країни-імпортера. До таких документів
можуть належати:
— термінова тратта або тратта
на пред´явника;
— коносамент або інший транспортний
документ;
— комерційні рахунки-фактури
або інвойс;
— свідоцтво про походження
товару;
— страхові поліси або сертифікати
тощо.
Згідно з документарним інкасо,
банк експортера (банк-ремі-тент) надсилає
документи та свої інструкції
зі вказівками щодо стягнення
інкасо до банку в країні
імпортера (інкасуючого банку). Ці інструкції
визначають терміни та умови видачі документів
імпортерові. Імпортер отримує документи
тільки після виконання відповідних умов.
Порівняно з чистим інкасо використання
документарного інкасо менш ризикове
для експортера, тому що пересилання товаророзпорядчих
документів захищене.
Якщо оплата здійснюється у
формі документарного інкасо, то,
як правило, в цьому беруть
участь чотири сторони. Трасант
(експортер) — клієнт, який доручає
інкасо за своєю траттою та
комерційними документами банку
в своїй країні. Трасанте також називають
принципалом, тобто одержувачем коштів.
Банк-ремітент — банк, обраний експортером
для пересилання документів до країни
імпортера з метою здійснення інкасо через
інкасуючий банк. Інкасуючий банк (на відміну
від банку-ремітента) — будь-який банк,
який займається обробкою інкасо. Він
надає імпортерові тратту та комерційні
документи проти отримання платежу чи
акцепту. Здебільшого інкасуючий банк
визначається експортером на засадах
пріоритетної угоди з імпортером і є банком
імпортера. Як альтернативу банк-ремітент
обирає своє відділення, філію або кореспондента
в місті (країні) імпортера. Трасат (імпортер)
— сторона, якій надають документи відповідно
до інструкції. Банк-ремітент готує інструкції
на підставі доручень, отриманих від експортера,
які описують терміни та умови, за яких
інкасуючий банк має видати документи
імпортеру. Ґрунтуються вони на попередній
домовленості між імпортером та експортером.
Інкасова форма розрахунків проходить
такі етапи:
1. Відвантаживши товар, експортер
передає своєму банку інкасове
доручення та товарні документи.
2. Банк експортера, який прийняв
інкасове доручення, направляє
його разом з товарними документами
банку-кореспон-денту в країні імпортера.
3. Банк-кореспондент у країні
імпортера пред´являє товарні документи
імпортеру та видає йому їх проти вказаної
в інкасовому дорученні суми платежу.
4. Отримана від імпортера сума
платежу переводиться банком
імпортера на рахунок банку
експортера, а той зараховує її
на рахунок експортера.
Реалізація цієї форми розрахунків
розпочинається з узгодження
умов інкасо між експортером
та імпортером і визначення
їх в угоді про купівлю-продаж.
У пропозиції продавця та в
договорі про купівлю-продаж установлюють
умови платежу "документи проти
платежу готівкою" або "документи
проти акцепту".
Вручити документи проти платежу
інкасуючий банк може платнику тільки
проти негайної оплати. "Негайно"
згідно з міжнародним звичаєм означає
"найпізніше — при надходженні товару".
Якщо продавець не хоче довго чекати грошей,
він в інкасовому дорученні повинен вимагати
"платежу після першого представлення
документів". У цьому випадку договір
про купівлю-продаж і рахунок мають містити
положення, згідно з яким документи потрібно
пред´являти платнику негайно після їх
надходження в інкасуючий банк.
Вручити документи проти акцепту
інкасуючий банк може платнику проти акцепту
тратти, яка підлягає оплаті, як правило,
протягом ЗО—180 днів після пред´явлення
або тратти, яка підлягає оплаті у визначений
термін. Акцептування векселя на пред´явника
можна порівняти з оплатою готівкою проти
квитанції. Так, трасат до здійснення платежу
вже вступає у право володіння товаром;
він може продати його терміново, отримавши
таким чином необхідні кошти для оплати
векселя. Отже, акцепт визначає для нього
термін платежу і дає змогу уникнути короткострокового
фінансування складських запасів.
Для продавця після видачі
товару забезпеченням може бути
тільки акцепт трасата. Тому
до настання терміну платежу
за векселем він може вимагати,
щоб акцепт був доповнений
авалем інкасуючого або іншого першокласного
банку. Авалем є гарантія за векселем,
яка надається написом на лицьовому боці
або чіткою позначкою про аваль на зворотному
боці векселя чи на додатковому аркуші.
Разом з підписом має бути зазначено, що
поручництво надано за трасата. Поручитель
(аваліст) з векселя несе солідарну відповідальність
разом з трасатом, тобто він може відповідати
за векселем, якщо трасат до настання терміну
оплати векселя не виконає своїх платіжних
зобов´язань.
Після укладання зазначеної угоди
продавець відвантажує замовлений
товар безпосередньо на адресу
покупця. Одночасно він готує
всі необхідні документи (рахунок-фактура,
коносамент, страховий сертифікат,
свідоцтво про походження товару
тощо) і надсилає їх разом з
інкасовим дорученням своєму
банку (банку-ремітенту). При складанні
інкасового доручення продавець
повинен:
— чітко вказати повну і
точну адресу платника;
— зазначити спосіб вручення
документів покупцю;
— перевірити наявність усіх
документів, що вимагаються покупцем
або обумовлені договором про
купівлю-продаж, та правильність
їх заповнення;
— врахувати нормативи країни-імпортера
при виставленні документів;
— перевірити однаковість позначення
назв портів та номерів в
усіх документах і відповідність
їх маркуванням на упаковці;
— перевірити, чи підписані всі
документи, чи поставлені передавальні
написи (якщо це необхідно) на
зворотному боці коносамента,
страхового документа та векселя;
— зазначити точну адресу інкасуючого
банку;
— зазначити представника у
країні імпортера, який у разі
неплатежу потурбується про товар
(адреса третьої особи);
— зазначити вказівку банку
про заявления протесту в разі несплати
або неакцепту.
Банк-ремітент передає документи
з необхідними інструкціями банку
в країні платника. Здебільшого
останній представляє документи
безпосередньо платнику. За певних
обставин він доручає представити
документи іншому банку. Інкасуючий
банк, що представляє документи платнику,
називають "представляючим банком".
Цей банк інформує платника про надходження
до нього документів. У повідомленні представляючого
банку або в авізо платник знаходить необхідні
дані про відвантажений йому товар. Авізо
дає змогу йому зробити висновок про можливість
на основі документів, які має банк, отримати
товар та сплатити мито. При бажанні платник
може перевірити документи в представляючому
банку. Але банк без спеціального дозволу
довірителя не може дозволити огляд товару,
який прибув за місцем призначення. Представляючий
банк переводить виручку банку-ремітенту,
як тільки в його розпорядження надходить
необхідна сума валюти.
При інкасо "документи проти
акцепту" акцептований вексель
після отримання документів трасатом
(залежно від інструкцій довірителя)
залишається в інкасуючому банку
або повертається банку-ремітенту. Останній
передає вексель своєму довірителю, який
дисконтує його або може отримати належну
суму при настанні терміну платежу. При
середньому терміні дії векселя за певних
обставин можливі форфетування або перефінансування.
Як компенсацію за послуги
при здійсненні документарного
інкасо представляючий та інкасуючий
банк нараховують комісійні та накладні
витрати. Здебільшого йдеться про комісійні
за вручення документів проти акцепту
або платежу, оплату акцепту. Залежно від
способу здійснення інкасо можуть нараховуватись
додаткові накладні витрати та комісії
за пролонгацію векселів, за додаткові
повідомлення про документи, за повернення
документів, оголошення протесту, а також
поштові збори та інші фактичні витрати.
Інкасова форма розрахунків вигідна
експортеру тим, що банки захищають
його право на товар до моменту
оплати документів чи акцепту
тратт (якщо експортер не дав
інструкцій про видачу документів
без оплати). Право на товар
імпортеру надають товаророзпорядницькі
документи, які він отримує в своє розпорядження
після їх оплати (акцепту тратт), якщо експортер
не дав інструкцій про видачу документів
без оплати.
Основним же недоліком інкасової
форми розрахунків є тривалість
руху документів через банки
і, відповідно, періоду їх оплати
(акцепту), який може тривати від
кількох тижнів до місяця. Крім
того, імпортер має право відмовитись
від оплати наданих документів.
У зв´язку з цим у розрахунках по інкасо
можуть використовуватися різні засоби
прискорення і додаткового забезпечення
платежів. У розрахунках за комерційним
кредитом інкасо документів і векселів
супроводжується наданням згідно з дорученням
імпортера банківської платіжної гарантії
на користь експортера, яка забезпечує
платіж у випадках несплати імпортером
документів (векселів) у встановлений
строк. Банківські гарантії можуть надаватися
і для забезпечення акцепту тратт, направлених
на інкасо.
- Інші
форми та інструменти
міжнародних розрахунків
Розрахунками
при відкритому рахунку називають
таку форму розрахунків, при якій
відсутні надійні гарантії для експортера,
який направляє на адресу покупця
товар і товарні документа, а
імпортер протягом обумовленого терміну
повинен переказати на рахунок експортера
гроші. Ця форма розрахунків використовується
в основному між фірмами, які
пов’язані традиційними торговими
відносинами; транснаціональними корпораціями
та їх закордонними філіями; змішаними
фірмами за участю експортера. Після
звірки розрахунків, кінцеве погашення
заборгованості за відкритим рахунком
здійснюється через банки з використанням
банківського переказу чи чеку, тому банківська
статистика часто включає розрахунки
за відкритим рахунком до банківських
переказів. Розрахунок при відкритому
рахунку представляє собою одну
з форм комерційного кредиту.
Розрахунок шляхом банківських
переказів передбачає передачу
імпортером розпорядження банку
перевести певну суму платежу
на користь експортера. Банк, отримавши
таке доручення, виконує його
через свого кореспондента, що
знаходиться в країні експортера.
Розрахунок вважається виконаним
після видачі валюти експортеру
чи зарахуванні її на його
рахунок. Ця форма розрахунків
застосовується у тих випадках,
коли надання валюти у розпорядження
експортера не пов’язується з
ніякими умовами. Найчастіше розрахунок
шляхом банківського переказу
використовується при сплаті
боргів по позиках і кредитах,
наданні авансів, при врегулюванні
рекламацій, поверненні надлишково-отриманих
сум та інших операціях.
Значну роль при реалізації
зовнішньоторговельних контрактів
відіграє швидкість виконання
платіжного доручення в міжнародному
обороті. При високих облікових
кредитних ставках і великих
сумах кожний день прострочення
платежу обертається для платника
великими витратами. З метою
скорочення термінів здійснення
платежів ведучими світовими
банками була створена так
звана система СВІФТ, яка стала
новою організаційною формою
передачі даних між банками-кореспондентами
в міжнародному платіжному обороті.
Мета цієї системи полягає в тому, щоб
за допомогою електронної обробки даних
створити бездокументарний платіжний
оборот, раціонально проводити калькуляцію,
прискорити зв’язок між банками шляхом
обліку даних за допомогою телекомунікацій,
мінімізувати ризики, які існували раніше
та виникали при передачі платіжних доручень
( втрати на транспорті, помилки, невірна
передача).
Підприємствам-учасникам зовнішньоекономічних
зв’язків - слід мати на увазі
факт участі чи неучасті їх
банків в системі СВІФТ (SWIFT).
Безумовно, підприємство не в
змозі примусити банк вступити
в цю міжнародну систему, оскільки
витрати при цьому несе безпосередньо
банк, разом з тим підприємство
вільне вибирати собі банк, який
спроможний надати комплекс універсальних
послуг.
Крім переказу значну роль
у зовнішній торгівлі грає
чек. Чек - це спеціальний грошовий
документ певної форми, що містить
розпорядження банку видати або
перерахувати певну суму з
поточного рахунку особи, яка
підписала чек. Існують різні
види чеків. Банківський ордерний
чек може, за бажанням клієнта,
виступати замість переказу. Як
правило, він відправляється банком
безпосередньо отримувачу. Інколи чек
вручається чекодавцю, щоб він передав
чи переслав його отримувачу. В більшості
випадків цей чек пред’являється отримувачем
банку-кореспонденту банка чекодавця.
Після перевірки підписів банка чекодавця
може бути виписана сума в іноземній валюті.
Якщо у банка платника немає кореспондентських
відносин з банком чекодавця, чек пересилається
банку, який має такі кореспондентські
відносини, де і кредитується рахунок
покупця.
Якщо при пред’явленні чека, який
виписаний в іноземній валюті,
клієнт вимагає національну валюту,
сума виплачується за касовим
курсом, який котирується на день
оплати чека на валютній біржі
чи на міжбанківському валютному
ринку по даному виду розрахункових
документів.
Іншим видом чеку в міжнародному
обороті є клієнтський чек.
За допомогою цих чеків чекодавець
здійснює платіж прямо своєму
партнерові, що загалом відбувається
швидше, ніж платіж за допомогою
переказу. На відміну від банківського
клієнтський чек виставляється
клієнтом на свій банк. Це у
більшості випадків розрахункові
чеки на пред’явника, виписані
в національній чи іноземній
валюті залежно від домовленості
сторін. Чекодавець пересилає чек
своєму партнерові за кордоном,
котрий пред’являє його своєму
банку для кредитування рахунку.
Якщо пред’явник чеку визнається
банком кредитоспроможним, йому
одразу ж записується на кредит
рахунку дана сума с поміткою
«З умовою отримання». В цьому
випадку запис на кредитування
рахунку отримувача здійснюється набагато
швидше, ніж при переказі. Якщо ж, на думку
банку, якому пред’явлений чек, пред’явник
є недостатньо платоспроможним, банк не
кредитує його рахунку одразу ж, а бере
чек на інкасо і оплачує його після підтвердження
свого кореспондента.
Особливим видом чеку, що застосовується
в некомерційному міжнародному
обороті є єврочек. Це національні
чеки, які можуть використовуватись
і за кордоном.
Крім того, існують і дорожні
(туристичні) чеки, які випускаються
як в національній, так і в
іноземній валютах.
Ризик неплатежу при чековому
обороті значно вищий, ніж при
переказі, особливо по клієнтських
чеках, коли немає гарантії, що
банк, на який вони видані, здійснить
платіж.
Одним з найважливіших інструментів
розрахунку (і кредитування), які
використовуються в міжнародній
торгівлі є вексель. Існує два
основні види векселя:
- соло-вексель (простий) - це боргове
зобов’язання однієї особи сплатити
вказану суму іншій особі;
- тратта (переказний вексель) (bill of exchange,
draft) - це беззастережна пропозиція однієї
особи, яка адресована іншій особі, сплатити
в призначений термін третій особі певну
грошову суму.
Форма векселя має важливе
значення, нехтування ним лишає
вексель сили зобов’язання.
Реквізити векселя:
1. Найменування «вексель», яке
включається в сам текст документа
і виражається тією мовою, якою
цей документ складений.
2. Проста і нічим не застережена
пропозиція (для переказного векселя)
чи обіцянка (для простого векселя)
сплатити певну суму.
3. Найменування того, хто повинен
платити (тільки для переказного
векселя).
4. Вказівка терміну платежу.
5. Вказівка місця, в якому повинен
бути здійснений платіж.
6. Найменування того, кому чи за
наказом кого повинен бути
здійснений платіж, тобто першого
векселетримача.
7. Вказівка дати і місця складання
векселя.
8. Підпис векселедавця.
Вексель являє собою абстрактну
угоду, оскільки в ній не
вказується матеріальна основа
боргу. Звідси випливає, що предметом
вексельного зобов’язання завжди
є гроші, а не товари і
не цінні папери. Пропонуючи платнику
(трасату) зробити платіж по
векселю, векселедавець (трасант)
також вступає в зобов’язувальні
відносини з ремітентом (третьою особою),
оскільки у випадку відмови трасата виконати
пропозицію трасанта ремітент сам зобов’язаний
провести платіж по векселю. Згода трасата
заплатити по векселю оформляється у вигляді
акцепту (acceptance). Платник може обмежити
акцепт частиною суми, тоді в залишковій
сумі вексель не є прийнятим.
Термін платежу по векселю
повинен бути один для всієї
вексельної суми. Тут можливі
такі варіанти:
«на певний день»;
«в такий то час від складання
векселя»;
«ппісля пред’явлення»;
«в такий-то час від пред’явлення»;
Вексель без вказання терміну платежу
розглядається як такий, що підлягає оплаті
після пред’явлення.
При відсутності необхідної відмітки
місце, вказане поряд з найменування
платника у переказному векселі,
вважається місцем платежу і
разом з тим місцем проживання
платника. В аналогічному випадку
для простого векселя місце
складання вважається місцем
платежу та проживання платника.
З метою підвищення надійності
векселів передбачається вексельне
поручительство - аваль (guarantee, security).
Аваль може бути даний на будь-яку відповідальну
за векселем особу. Якщо на векселі немає
вказання, за кого дається аваль, то вважається,
що аваль даний за трасата, чи векселедавця
простого векселя. Аваліст відповідає
в тому ж обсязі, що й особа, за яку він
поручився. Зобов’язання аваліста є дійсним
і тоді, коли зобов’язання, яке він гарантує,
стає недійсним. Вносячи плату за вексель
в порядку регресу, аваліст набуває прав,
що витікають з векселя по відношенню
до того, за кого поручився. Аваль дається
на векселі чи на додатковому аркуші -
аллонжі. Кожний підпис на лицьовому боці
векселя дійсний як аваль, якщо це не підпис
платника або трасанта.
