Правова охорона торгывельних марок

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту.

Державний вищий навчальний заклад

«Приазовський державний технічний університет»

Інститут  економіки та менеджменту

Кафедра інноватики та управління 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни

«Основи інноваційної діяльності»

на тему №9: «Правова охорона торгівельних марок» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка гр. ПЕ-07

Жулід Т.А.

Перевірив:

к.е.н. доц. Цибульська Л.О. 
 
 
 
 
 
 

Маріуполь, 2011 г. 

    Зміст:

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Поняття торговельної марки………………………………………………………..5
2. Умови надання правової охорони торговельним маркам…………………………9
3. Види позначень, що не можуть бути визнанні торговельними марками.............10
4. Характеристика свідоцтва на торговельні марки………………………………...11
5. Права і обов’язки власника свідоцтва…………………………………………….12
6. Припинення дії свідоцтва і визнання його недійсним…………………………...13
7. Порушення прав власника свідоцтва торговельних марок……………………...14
8. Захист прав на торговельні марки…………………………………………………15

Висновки…………………………………………………………………………….16

Використана література……………………………………………………………17 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

    Успішна товарна марка - ключове питання  маркетингової стратегії і маркетингу менеджменту, так як відома товарна  марка забезпечує компанії купівельну лояльність, перешкоджає реалізації агресивних задумів конкурентів.

    Якщо  пропозиція компанії нічим особливим  не виділяється в ряді конкуруючих, чи зацікавляться нею споживачі, чи будуть вони вибирати товари за принципом  “ подешевше ”, “ більш доступне ”? Менеджерам, які зробили ставку на конкурентоздатні ціни, вдається досягнути  вражаючих результатів скоріше  у виняткових випадках. Якщо ж покупці  думають, що деяка товарна марка  має переваги перед іншими, вони і виберуть саме її, і охоче віддадуть  за неї гроші.

    Залучаючи й утримуючи споживачів, успішні  товарні марки забезпечують процвітання  фірми. Завоювавши з їхньою допомогою  лояльних покупців, компанія одержує  можливість зміцнити ринкові позиції, підтримувати рівень прийнятних цін  і стійкі потоки коштів, що у свою чергу, підвищує ціну акцій компанії і забезпечує базу для її подальшого росту. Питання про товарну марку  це не тільки одна з характеристик  споживчого ринку, відповідь на нього  має величезне значення як для  промислових ринків, так і для  постачальників послуг, торгівлі і  рекрутингових організацій.

    Більшість виробників намагаються виділити свій товар з ряду аналогічних. Для  цього вони “ маркірують ” виріб  відмітним знаком постачальника. Задача компанії домогтися не тільки високого ступеня поінформованості споживачів про товарну марку, але і домогтися  того, щоб покупці віддавали перевагу в ряді конкуруючих марок, саме її марці.

    Успішна товарна марка відрізняється  тим, що вона не тільки відповідає функціональним чеканням споживачів, але і представляє  для них деяку додаткову цінність, яка задовольняє визначені психологічні потреби. Основа цієї доданої вартості - впевненість у тім, що дана марка  краща і більш приваблива за аналогічні вироби конкурентів.

    Впровадження  марки стало основним питанням у  стратегії товару. З однієї сторони  розробка марочного товару вимагає  довгострокових маркетингових інвестицій, особливо в області реклами, просуванні товару на ринок і упакування. Виробникам товару нерідко простіше і дешевше випустити просто товар, надавши питання створення марки іншим.

    Знамениті товарні марки мають купівельні привілеї, тобто забезпечують велику прихильність покупців. Це означає, що досить велика кількість покупців запитує  товари саме цих марок, відмовляючись  від товарів-замінників, навіть якщо останні пропонуються за більш низькими цінами.

    Компанії, що створюють марочні товари, надійно  захищені від будь-яких стратегій  конкурентів по просуванню своїх  товарів на ринок. Таким чином, компанії-постачальнику  має сенс робити значні інвестиції для забезпечення своєму марочному  товару національного чи навіть міжнародного визнання і переваги. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Поняття торговельної марки.

    Одразу  потрібно зазначити, що поняття торговельної марки є сьогодні доволі широким  поняттям, котре важко зосередити безпосередньо в одній лише правовій сфері. Це економічне за своєю природою поняття лише поступово набуло правового  регламентування, необхідного для  захисту товаровиробників та осіб, що надають послуги, від недобросовісного використання їх товарів, послуг, котрі  маркуються відповідним торговим знаком. Актуальним воно є також і в  психології та філософії, як один з  елементів постмодернізму.

    Таким чином, поняття торгівельної марки можна розглядати  як у правовому чи соціально-економічному, так і психологічно-філософському значенні. 

    ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ ТОРГІВЕЛЬНИХ МАРОК.

    В Україні наразі існує декілька правових визначень (понять), які є досить схожими за своїм змістом, проте  при більш детальному дослідженні  можна виявити, на нашу думку, ряд  неоднозначностей.

    Головним  проблемним моментом на нашу думку  є неоднозначність правового  співіснування двох груп «узаконених» Україною понять, а саме «знак» чи «марка», «товарний» чи «торгівельний».

    «Знак»  чи «марка»?

    Так, до прийняття нового Цивільного кодексу  в Україні існувало єдине збірне поняття для товарних знаків та знаків обслуговування – знаки для товарів  і послуг, яке повністю відповідало  міжнародним нормам і, що є більш  важливим, Паризькій конвенції про  охорону промислової власності  від 20 березня 1883 р. 

    Між тим, п. 10 ст. 420 нового ЦК України від 16 січня 2003 р. зазначає, що до об’єктів інтелектуальної власності, зокрема, належать «торговельні марки (знаки для товарів та послуг)». Визначення торговельної марки за новим ЦК України міститься у ст. 492, де вказується, що торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які є придатними для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Таким позначенням можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

    Господарський кодекс України (ст. 155) також використовує поняття „торговельна марка”, розуміючи під цим знаки для товарів і послуг.

    У Юридичній енциклопедії міститься  поняття торговельної марки(нім. Marke – клеймо, помітка), яка розуміє під цим один із способів ідентифікації товарів або послуг [1]. Визначення знаків для товарів та послуг в ній взагалі не наводиться.

    Закон України „Про охорону прав на знаки  для товарів та послуг”, який було прийнято 15 грудня 1993 р., не містить визначення торгівельної марки як такої взагалі й у ст. 1 розуміє під цим знак, як позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

    Поняття „знак” використовується і в ст. 1 Закону Російської Федерації „Про товарні знаки, знаки обслуговування та найменування місця походження товару” від 23 вересня 1992 р., де вказується, що „товарный знак и знак обслуживания – обозначение, служащие для индивидуализации товаров, выполняемых работ или оказываемых услуг юридических или физических лиц”.

    Складається ситуація, коли в одному правовому  полі із 1 січня 2004 р. існує два поняття, а саме – «знаки для товарів і послуг» або знак та «торговельна марка». За новим ЦК та ГК України дані поняття є синонімічними, проте спробуємо їх проаналізувати більш детально.

    Відповідно  до ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також закони України, які приймаються у відповідності до Конституції та ЦК України. П. 3 Прикінцевих та перехідних положень зазначає, що Кабінет Міністрів України до 1 квітня 2003 р. повинен був скласти «перелік законодавчих актів, до яких потрібно внести зміни у зв’язку із набранням чинності Цивільним кодексом». Із зазначеного можна зробити висновок, що національне право віддає пріоритет нормам ЦК України, і поняття торгівельної марки має пріоритет над знаками для товарів та послуг. Проте у межах національного права це не має значення, адже, як було вказано вище, в законодавстві України вони розглядаються як синонімічні.

    Інша  ситуація складається із нормами  міжнародного права. Відповідно до ст. 10 ЦК України, визначається пріоритет міжнародних договорів над актами цивільного законодавства України і у випадку, якщо в чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлюються актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Тобто у даному разі правила Паризької конвенції є пріоритетними над національними актами цивільного законодавства (зокрема, правилами ЦК України), а тому, виходячи із пріоритету міжнародних норм, є більш правильним використання поняття «знаки для товарів і послуг». Зазначимо, що Паризька конвенція про охорону промислової власності застосовує поняття «знак» в усіх правовідносинах, що стосуються знаків для товарів і послуг.

    У даному випадку ми бачимо дві можливі  причини, з яких авторами ЦК України  було використано поняття «марка»:

• бажання авторів ЦК України знайди більш вдале правове узагальнення товарним знакам та знакам для товарів і послуг на противагу теоретичному «знаки для товарів і послуг»;
• транслітерацією з англійської (mark) чи німецької (die Marke)мов, – хоча це не вносить однозначності, адже представлені поняття з англійської та німецької мов можуть перекладатись і як «знак» і як «марка».

    Враховуючи  наведене, можна стверджувати, що поняття  «знак» у правовому значенні є  більш вдалим, адже воно базується  на міжнародних нормах, які є пріоритетними  перед нормами цивільного законодавства  України.

    СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ .

    Поняття торгівельної марки в соціально-економічному значенні значно розширює та доповнює діалектику її розуміння тим, що поширюється  на економічні відносини, які виникають  переважно в ринковій економіці, що найбільш тісно пов’язується із поняттям торговельної марки.

    У даному випадку торгівельна марка  є тісно пов’язаною із поняттям реклами.

    Як  зазначає Арієвич Є.А., позначення певних товарів чи послуг товарним знаком накладає на його власника серйозні зобов’язання, дисциплінує виробника чи особу, що надає послуги [1].

    Це  є цілком логічним, адже мало знайдеться виробників, чи осіб, що надають послуги, які після реєстрації певного  товару або послуги будуть ризикувати своєю діловою репутацією і стануть  виробляти товар нижчої якості чи надавати неякісні послуги. Застосування торговельної марки є додатковим та безумовним свідченням якості товару, що покликано підвищити лояльність покупця до товару і зробити товар, послугу такою, що упізнається серед  аналогічної групи товарів та послуг. 

    Утім, як зазначає Сопит О., директор по маркетингу і рекламі групи «Союз Віктан», «в основе любого сильного бренда лежит сильный продукт. Без этого все попытки маркетологов бесполезны». Средствами рекламы можно вызвать интерес к продукту, но второй раз приобрести некачественный продукт невозможно» [2]. Отже, в економічному значенні торговельної марки важливу роль відіграє поняття якості, а не реклами. Реклама виступає тут в якості першоетапного кроку на шляху ознайомлення споживача із новим товаром чи послугою. Під якістю товарів слід розуміти широкий спектр якісних характеристик товару, позначеного товарним знаком певного виробника.

    Виходячи  із цього, вважаємо, що саме поняття  торговельної марки (ТМ) є більш економічним, ніж правовим, та, в принципі, є  синонімічним поняттю брендінг (branding (англ.) – клеймування).

    Таким чином, під торгівельною маркою (брендінгом) в економічному значенні, розуміють  товарний знак (знак для товарів  і послуг) плюс все, що знають та думають  про товар, все, чого від нього  очікують споживачі. Йдеться про  образ, який виникає в свідомості, як реакція на товарний знак. Це обіцянка виробника чи особи, яка надає  послуги через товар, гарантії постійно пропонувати споживачеві специфічний  набір якостей та цінностей.

    Наприклад, слово «Мерседес», як товарний знак є лише словом із трьохпроменевою  зіркою, проте в якості торгівельної марки мається на увазі цілий  понятійний ряд, збагачений українським, російським чи будь-яким іншим фольклором, тобто саме процесом використання товару, який пропонується споживачеві під  торговим знаком «Мерседес».

    Як  бачимо, соціально-економічне визначення товарної (торговельної) марки є  більш змістовно ширшим, ніж правове  розуміння, яке поєднує в собі економічну та соціальну сторону, які  в даному випадку є невід’ємними, адже сама економіка (ринкова економіка) є побудованою на ідеї виробництва  товарів та надання послуг саме для  споживача - для задоволення його потреб та бажань.

    Умови надання правової охорони торговельним маркам.

    Чинне цивільне законодавство України  надає правову охорону такому об'єкту інтелектуальної власності, як торговельна марка. Відповідні правові  норми містяться у таких нормативно-правових актах: ЦК, Законі України "Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг" тощо. Міжнародна спільнота  розробила цілу низку міжнародних  договорів з окресленого питання: Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891), Ніццька угода  про міжнародну класифікацію товарів  і послуг для реєстрації знаків (1957), Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів (1973), Договір про закони з товарних знаків (1994) тощо.

    Торговельна марка — це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що виробляють (надають) іншими особи. Такими позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні  елементи, комбінації кольорів.

    Суб'єктами права інтелектуальної власності  на торговельну марку є фізичні  та юридичні особи. Можуть бути випадки  належності інтелектуальної власності  на торговельну марку одночасно  кільком фізичним та/або юридичним  особам.

    Право інтелектуальної власності на торговельну  марку засвідчується свідоцтвом. Відповідна заявка подається до патентного відомства і має містити заяву, зображення торговельної марки та перелік  товарів, робіт і послуг, для яких реєструється відповідний знак. На основі поданих документів приймається  рішення, і протягом місяця з дня  його прийняття заявник отримує  свідоцтво.

    До  майнових прав інтелектуальної власності  на торговельну марку належать: право  на її використання, виключне право  дозволяти використання, виключне право  перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права, відповідно до ЦК, належать володільцеві відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

    Строк чинності майнових прав інтелектуальної  власності на торговельну марку  — 10 років з дати, наступної за датою подання заявки в установленому  порядку, якщо інше не встановлено законом. Володілець свідоцтва про право  інтелектуальної власності на торговельну  марку вправі продовжити 10-річний строк, який сплинув, щоразу на 10 років, відповідно до законодавства.

    Майнові права на торговельну марку може бути припинено достроково у таких  випадках:

    1) якщо торговельна марка перетворилась  на загальновживане позначення  певного виду товарів чи послуг;

    2) за ініціативою володільця свідоцтва,  за умови, що це не суперечитиме  умовам договору або закону.

    Права інтелектуальної власності на торговельну  марку може бути визнано недійсними у порядку встановленому законом. Наприклад, у разі невідповідності  зареєстрованої торговельної марки  умовам надання правової охорони  чи наявності в свідоцтві елементів  зображення знака та переліку товарів  і послуг, яких не було подано у заявці.[3]

    Види  позначень, що не можуть бути визнанні торговельними  марками.

    Чинний  Закон України "Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг" наводить перелік позначень, що не можуть бути визнані як знаки, і поділяє їх на чотири групи.

      До першої групи належать герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав, міжнародних організацій.

    Другу групу становлять позначення, які  не відповідають вимогам законодавства  і можуть ввести в оману споживача.

    До третьої групи належать позначення, що є тотожними або схожі настільки, що їх можна сплутати (наприклад, "Коньяк", "Шампанське" — продукція, яка має походження з відповідних провінцій Франції, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів).

    Не  визнаються знаками для товарів  і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів (промислові зразки, прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле  відомих в Україні осіб без  їх згоди та ін.), — четверта група.[4]

    Характеристика  свідоцтва на торговельні  марки.

    Особа, що бажає одержати свідоцтво, подає  до державного підприємства «Український інститут промислової власності» заявку. Заявка подається на один знак, складається українською мовою і має містити:

• заяву про реєстрацію знака;
• зображення позначення;
• перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

    Свідоцтво надає його власнику виключне право  забороняти іншим особам використовувати  без його згоди:

• зареєстрований знак стосовно наведених товарів і послуг;
• зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок його використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;
• позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;
• позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати. [5]

    Права і обов’язки власника свідоцтва.

   Розділ IV. Стаття 16. Права, що випливають із свідоцтва

   1. Права, що випливають із свідоцтва,  діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується  за умови сплати відповідного  збору. (Пункт 1 статті 16 в редакції  Закону N 2188-III (2188-14 ) від 21.12.2000 )

   2. Свідоцтво надає його власнику  виключне право користуватися  і розпоряджатися знаком за  своїм розсудом.

   Взаємовідносини при користуванні знаком, свідоцтво  на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності  такої угоди кожний власник свідоцтва  може користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, але жоден  з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака  та передавати право власності на знак іншій особі без згоди  решти власників свідоцтва.

   Використанням знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться  в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський  оборот.

   3. Свідоцтво надає його власнику  право забороняти іншим особам  використовувати зареєстрований  знак без його дозволу, за  винятком випадків, коли використання  знака не визнається згідно  з цим Законом порушенням прав  власника свідоцтва.

   Не  визнається порушенням прав власника свідоцтва, одержаного до введення в  дію пункту 4 статті 6 цього Закону, добросовісне використання цього позначення іншими особами, розпочате до 1 січня 1992 року. (Пункт 3 статті 16 доповнено  абзацом другим згідно із Законом N 751-XIV (751-14) від 16.06.99 )

   4. Власник свідоцтва може передавати  на підставі договору право  власності на знак будь-якій  особі, яка стає правонаступником  власника свідоцтва.

   Передача  права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка  виготовляє товар чи надає послугу.

   5. Власник свідоцтва має право  дати будь-якій особі дозвіл (видати  ліцензію) на використання знака  на підставі ліцензійного договору.

   Ліцензійний договір повинен містити умову  про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним  договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва  і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

   6. Договір про передачу права  власності на знак і ліцензійний  договір вважаються дійсними, якщо  вони укладені у письмовій  формі і підписані сторонами.

   Передача  права власності на знак та надання  ліцензії на використання знака вважаються дійсними для будь-якої іншої особи  з дати публікації відомостей про  це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру. За внесення зазначених відомостей до Реєстру та змін до них  за ініціативою сторін договору сплачуються  збори.

   (Пункт  6 статті 16 в редакції Закону N 2188-III (2188-14 ) від 21.12.2000 )

   7. Власник свідоцтва має право  проставляти поряд із знаком  попереджувальне маркування, яке  вказує на те, що цей знак  зареєстровано в Україні.

   8. Власник свідоцтва, який здійснює  посередницьку діяльність, має право  на основі договору з виробником  товарів або особою, що надає  послуги, використовувати свій  знак поряд із знаком зазначених  осіб, а також замість їх знака.[6]

   Припинення  дії свідоцтва  і визнання його недійсним.

    Припинення  дії свідоцтва можливе за кількома причинами:

• власник може подати заяву про відмову від свідоцтва;
• у разі несплати збору за продовження строку його дії;
• за позовом будь-якої особи на підставі того, що знак не використовується упродовж трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва;
• за рішенням суду у зв'язку з перетворенням знака у позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду, після дати подачі заявки. [5]

    Відповідно  до ст. 19 Закону про товарні знаки, свідоцтво може бути визнане недійсним у таких випадках:

• невідповідність зареєстрованого знака для товарів та послуг (далі – товарний знак) умовам надання правової охорони;
• наявність у свідоцтві елементів зображення товарного знака та переліку товарів і послуг, яких не було в поданій заявці;
• реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, якщо раніше зареєстрований товарний знак складається тільки з цього зазначення походження товару або містить його як елемент (крім випадків, коли власник такого товарного знака є особою, яка має право на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару, та коли товарний знак містить це кваліфіковане зазначення походження товару як елемент, що не охороняється). [7]