Правова охорона нетрадиційних обєктів права інтелектуальної власності

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ

ЧДУ ім.. ПЕТРА МОГИЛИ 
 
 

      Кафедра цивільного та кримінального права  та процесу 
 
 
 
 
 

Реферат з права інтелектуальної власності

на тему:

«Правова охорона нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності» 
 
 
 
 
 
 

      Виконав: студент 551 групи

Афанасіаді  Микола 
 
 
 

Миколаїв-2011 

План

Вступ

1. Наукове відкриття
2. Компонування інтегральних мікросхем
3. Раціональзаторська пропозиція
4. Сорти рослин, породи тварин
5. Комерційна таємниця

Висновок

Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      Актуальність  даної теми полягає у тому, що останнім часом підвищується інтерес  до цієї теми не тільки у науковому  а й в економічному і навіть політичному середовиші. Урядом підтримується  курс на Євроінтеграцію, а для цього  наше законодавство має відповідати високим європейським стандартам. І багато в чому це стосується саме нормативних актів, що регулюють відносини у сфері охорони нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності, до яких відносяться наукове відкриття, раціоналізаторські пропозиції, компонування інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, комерційна таємниця.

Адже  ні для кого не секрет що наразі ці питаня в нашій державі врегульовані недостатньо, а більш законів  прийняті лише з метою виконання вимог Європейського Союзу, і, існуючи лише на папері, в практиці майже не використовуються.

      Метою даної роботи було вивчення нетрадиційних  об’єктів інтелектуальної власності, дослідження їх правової охорони.   
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Наукове відкриття

     Наукові відкриття в Україні до прийняття нового ЦК не мали правової охорони. Проблема надання правової охорони відкриттям справді досить складна. З одного боку, відкриття не може бути об'єктом виключного права, — воно визнається надбанням людства і може використовуватися кожним, хто забажає, без будь-якого дозволу і без виплати винагороди. Отже, саме відкриття не може бути чиєю-небудь власністю — це власність усього людства. Проте це не означає, що правовій охороні не підлягає авторство на відкриття, його авторський і державний пріоритет, назва відкриття та інші майнові і особисті немайнові права.

  Вважаємо, що автору чи авторам відкриття мають належати певні майнові права за умови, що вони визначені чинним законодавством тієї чи іншої держави. Автор відкриття може мати право на заохочувальну премію, на додаткову житлову площу та інші пільги. Але автор відкриття не повинен мати права на винагороду за використання його відкриття. Держава може встановлювати й інші права і пільги для авторів відкриттів за заслуги у розвитку науки.

       Саме відкриття не може бути об'єктом будь-якого виключного права будь-яких осіб чи держав. Проте права на пріоритет відкриття, право авторства, назви тощо, безперечно, підлягають правовій охороні, як і будь-яке інше право. Цей висновок грунтується на міжнародному визнанні відкриттів. Відповідно до Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ст. 2 Визначення, п. VIII) наукові відкриття включено до об'єктів інтелектуальної власності [11;165].

  В Україні склалася досить парадоксальна ситуація: основна міжнародна угода з питань інтелектуальної власності наукові відкриття визнає об'єктом інтелектуальної власності, а в самій Україні правова охорона цих відкриттів була відсутня.

       Відкриттям прийнято визнавати  встановлення раніше невідомих  об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень пізнання.

  Отже, об'єктами відкриттів є закономірності, властивості та явища матеріального світу. Кожен із названих об'єктів відкриттів може бути визнаним відкриттям окремо. Проте закономірність, явище чи властивість можуть бути визнаними відкриттям лише за умови, що зазначені закономірність, властивість чи явище не були відомі раніше — вони виявлені вперше у світі.

       Закономірність як об'єкт відкриття  — це прояв дії об'єктивного закону. Зазначена закономірність у природі існувала, існує і буде існувати завжди. Об'єктом відкриття вона стає лише тоді, коли про існування цієї закономірності людина взнала, встановила її, виявила її об'єктивне існування. Зазначена закономірність стає об'єктом відкриття з моменту, коли її вперше було сформульовано.

       Отже, закономірність матеріального  світу як об'єкт відкриття —  це невідомий раніше, але об'єктивно  існуючий і такий, що вносить  докорінні зміни у рівень пізнання, істотний і стійкий зв'язок між явищами або властивостями матеріального світу.[11;156]

       Більш повно цей зв'язок характеризується  такими особливостями: це істотний, внутрішньо притаманний явищам  або властивостям зв'язок та  їх взаємна зумовленість. Він  не повинен мати випадкового характеру. Закономірний зв'язок не проста констатація зв'язку яких-небудь явищ чи властивостей, а й встановлений його причинно-наслідковий характер; це певний стійкий зв'язок між явищами і властивостями. Він виражає таке відношення, за яким зміна одних явищ чи властивостей зумовлює цілком визначені зміни інших. У такому разі залежність між явищами чи властивостями виражається, як правило, певною математичною або функціональною залежністю; зв'язок повинен мати універсальний характер і задовольняти вимогу узагальнення і можливості поширення його на інші однорідні об'єкти. Явище матеріального світу як об'єкт відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча і така, що вносить докорінні зміни в рівень пізнання, форма прояву сутності об'єкта матеріального світу (природи).

       Явище і сутність перебувають  в органічній єдності. Проте  єдність сутності і явища не  означає їх збігу, сутність  зазвичай прихована за явищем. Внаслідок розкриття сутності  стає можливим наукове пояснення  самого явища. Сутність і явище об'єктивні, тобто вони існують незалежно від волі і свідомості людини. Немає такої сутності, яка б не проявилася зовні і була непізнаною, як нема і явища, яке не містило б у собі яку-небудь інформацію про сутність.

       Властивість матеріального світу  як об'єкт відкриття — це невідома раніше об'єктивно існуюча якісна сторона об'єкта матеріального світу. Кожний об'єкт має багато різноманітних властивостей як істотних, так і неістотних. Сукупність істотних властивостей об'єкта складає його якісну визначеність, що відрізняє його в цілому від інших об'єктів. Саме якісна визначеність виражає те спільне, що характеризує весь клас однорідних об'єктів. Які властивості проявляють даний об'єкт залежить від того, з якими об'єктами він вступає у взаємодію. Тому встановлення існування раніше невідомої властивості — необхідний, але недостатній елемент змісту відкриття. При цьому має бути доведено, чим викликана виявлена властивість, що вона спричиняє і при яких взаємодіях проявляється. Вимагається науково обґрунтована інтерпретація, що полягає у встановленні сутності цієї властивості і її закономірного характеру.

 Отже, виявити нову істотну властивість  об'єкта — означає встановити  існуючу незалежно від волі  і свідомості людини невідому  раніше якісну визначеність об'єкта  щодо інших об'єктів, з якими він вступає у взаємодію. 
 
 
 
 
 
 

2. Компонування інтегральної мікросхеми

   Новим об'єктом інтелектуальної власності, на який поширюється правова охорона, є компонування інтегральної мікросхеми (далі — КІМС).

   Під компонуванням інтегральної мікросхеми як особливим об'єктом правової охорони слід розуміти зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

     ЦК (ст. 471) визначає вимогу для придатності  КІМС для набуття права інтелектуальної власності на нього — оригінальність. Вимоги до оригінальності базуються на Вашингтонському договорі про інтелектуальну власність по відношенню до інтегральних мікросхем 1989 p., відповідно до якого оригінальним є будь-яке компонування, створене в результаті творчої діяльності автора, до того часу, доки не буде доведено зворотне.

     Набуття права інтелектуальної власності  на КІМС засвідчується свідоцтвом, яке діє протягом 10 років від  дати подання заявки до ДДІВ.

     Обсяг правової охорони КІМС визначається його зображенням на матеріальному носієві.

     Суб'єктами права інтелектуальної власності  на КІМС є автор та інші особи, які  набули відповідних прав за договором  чи законом.

     До  майнових прав на КІМС належать: право  на використання компонування інтегральної мікросхеми; виключне право дозволяти використання КІМС; виключне право перешкоджати неправомірному використанню КІМС, у тому числі забороняти використання та інші права. Вказані майнові права є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації за умови підтримання чинності, протягом 10 років, що обчислюються від дати подання заявки.

   Особливістю правової охорони КІМС є збереження права попереднього користувача, який до дати подання заявки або заявления  пріоритету добросовісно використовував КІМС або здійснив значну і серйозну підготовку до такого використання, на безоплатне використання КІМС. 
 
 

3. Раціоналізаторська пропозиція

   За  роки незалежності в Україні відбулося  поступове зменшення кількості  раціоналізаторів, а також поданих і впроваджених раціоналізаторських пропозицій, тоді як вони являють собою ефективний вид технічної творчості. Ця негативна тенденція зберігається і сьогодні. Але проблема не лише в кризовому стані економіки України, неспроможності підприємств до нововведень,  а насамперед у правовій невизначеності цього об’єкта.

   Проблемам урегулювання та охорони прав на раціоналізаторську пропозицію приділяли увагу вчені  Андрощук Г., Асіновський М.Л., Бару М.Й., Крйнєв П.П., Носов В.О., Петрищева  М.О., Підопригора О.А., Прахов Б.Г., Сергеєв О., Святоцький О.Д., Харченко В. та ін.

   Метою статті є аналіз інституту права  на раціоналізаторську пропозицію та механізму його правової охорони.

   Слово «раціоналізація» походить від латинського  слова «rationalis», що означає «розумний». Воно було відоме ще в Древньому Римі, де використовувалося для позначення розумних дій громадян у процесі забезпечення їх життєдіяльності. Це слово означає удосконалення чого-небудь, наприклад раціоналізація виробництва, техніки тощо.  Раціоналізаторська пропозиція належить до об'єктів винахідницьких правовідносин, оскільки вона в основному є творчим вирішенням завдань, що приносять користь у суспільному житті [8;45].

   Раціоналізаторська  пропозиція відома в багатьох країнах  світу, але найважливішу роль вона відіграє в таких державах, як Японія, США, Російська Федерація та Німеччина. Але жодна з країн не розглядає раціоналізаторську пропозицію як об’єкт інтелектуальної власності. Раціоналізаторська пропозиція не згадується в Паризькій конвенції з охорони промислової власності та інших важливих міжнародних угодах. Вона одержує правову охорону на підставі договірних відносин, а також регулюється національними нормативними актами, в яких містяться правові норми [8;46]. Тому, правове регулювання прав на раціоналізаторську пропозицію законодавством України залишається не визначеним остаточно.

   За  часів незалежності питання правової охорони раціоналізаторської пропозиції регламентувались лише Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів  прав промислової власності і раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженим Указом Президента України від 18 вересня 1992 року № 479/92 [7] та гл. 41 «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» Цивільним Кодексом України [1]. Згідно цього Положення раціоналізаторська пропозиція відноситься до об’єктів промислової власності.

   Згідно  з чинним законодавством України  результат раціоналізаторської  діяльності – раціоналізаторську пропозицію, віднесено до об’єктів інтелектуально   ї власності.

   За  джерелом [9;128] раціоналізаторська пропозиція – особливий об’єкт інтелектуальної власності, який має новизну в межах того підприємства, на якому воно подано, є корисним (комерційно цінним для підприємства, дозволяє отримати економічний, технічний або інший позитивний ефект) результатом особистої творчої праці заявника.

   За  чинним цивільним законодавством України  раціоналізаторська пропозиція - визнана  юридичною особою пропозиція, яка  містить технологічне (технічне) або  організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності (ч. 1 ст. 481). Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес. вказуючи на ознаки раціоналіза­торської пропозиції, законодавець визначає, що вона має містити технологічне, технічне або організаційне рішення завдання, конкретний шлях (засіб) досягнення певної мети і корисного результату в будь-якій сфері діяльності певної юридичної особи. Раціоналізаторська пропозиція також повинна бути новою для певного підприємства, установи чи організації (юридичної особи), в якій вона подана, і за умови, що вона не була в ній відома раніше.

   Російський  вчений О. Сергеев у своїй праці  «Право интеллектуальной собственности  в Российской Федерации» аналізує правову  охорону раціоналізаторських пропозицій у розділі «Правова охорона нетрадиційних об'єктів інтелектуальної власності». Але слід зазначити, що раціоналізаторську пропозицію як об'єкт інтелектуальної власності у більшості російських підручників з права інтелектуальної власності просто проігноровано.  Підопригора О.А. визначає, що право на раціоналізаторські пропозиції є об’єктами інтелектуальної діяльності і відносить їх до нетрадиційних об’єктів права інтелектуальної власності [11;168].

   Сьогодні  мало хто з українських дослідників  й практиків знайомий з напрацюваннями ВОІВ, викладених у частині V Типового закону ВОІВ про винаходи для країн, що розвиваються (1980 р.). Ці напрацювання можуть бути основою для створення спеціального закону щодо охорони прав на раціоналізаторські пропозиції. В частині V «Раціоналізаціі» йдеться, що впровадження та адаптація технології у країнах, шо розвиваються, вимагають співпраці всіх наявних людських ресурсів. Ідеальним середовищем для такого впровадження та адаптації є середовище у межах самого промислового підприємства, коли його працівники, усвідомлюючи  конкретні технологічні проблеми підприємства, можуть проявити свої новаторські здібності для вирішення цих проблем. Це дійсно так, особливо, коли передбачено стимулювання для заохочення згаданих здібностей працівників. Таким чином, дуже бажаним є запровадження системи заохочення працівників підприємств у країнах, шо розвиваються, незалежно від економічної системи країни. У розділі 501 «Визначення» зазначається, що «рацпропозиція» деяким чином відповідає визначенню «винахід», яке міститься у розділі 112. Так, обидва визначення об'єднує посилання на те, що винахід або рацпропозиція повинні належати до галузі технології. Хоча  рішення проблем, які стосуються управління менеджменту та інших подібних сфер діяльності, запропоновані працівником, мають не менше значення, ніж рішення у галузі технології, вони все-таки не охоплюються Положеннями Частини V, оскільки Типовий закон стосується лише технологій.

   Визначення  «рацпропозиція» містить умову, згідно з якою рішення має бути запропоноване працівником підприємства для використання лише на цьому підприємстві, тоді рацпропозиція стосується конкретної проблеми на цьому підприємстві і лише його працівники (ніякі інші особи) можуть вносити рацпропозиції [10;112].

   Харченко  В. визначає, що суб'єктами  права  на раціоналізаторську пропозицію є дві групи осіб. З одного боку, фізична особа — автор раціоналізаторської пропозиції, який на момент створення або подання чи впровадження раціоналізаторської пропозиції уклав трудову угоду, за якою він зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку. З іншого боку, суб'єктом права на раціоналізаторську пропозицію є власник підприємства, установа, організація, незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності, або уповноважені ними орган чи фізична особа, а також фізична особа-підприємець, яка здійснює підприємницьку діяльність із залученням найманої праці або спільно з іншими особами [12;78].

   Отже, на підставі викладеного можна зробити  такі висновки, що право на раціоналізаторську пропозицію належить як до об’єктів інтелектуальної власності. З точки зору авторів ця група об’єктів інтелектуальної власності відноситься до нетрадиційних. Слід також додати, що необхідне удосконалення правової охорони раціоналізаторських пропозицій шляхом прийняття спеціалізованого закону. При підготовці закону щодо охорони прав на раціоналізаторські пропозиції слід врахувати зарубіжний досвід, у тому числі Положення частини V Типового закону ВОІВ. 
 
 

4.  Сорти рослин і породи тварин

     Правова охорона селекційних досягнень  здійснюється Законами України “Про охорону прав на сорти рослин”  в редакцій' від 17 січня 2002 р. і “Про племінне тваринництво” в редакції від 21 грудня 1999 р.

    Селекційним досягненням слід вважати результат науково-практичної діяльності, в результаті якої створюються сорти і гібриди рослин і породи тварин із заданими ознаками.

        Об'єкти селекційних досягнень  у рослинництві. Об'єктом права  на сорт є селекційне досягнення  в рослинництві, одержане штучним  шляхом або шляхом відбору, і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Виведення нового сорту будь-якої культурної рослини потребує значних затрат, наполегливих пошуків, тривалого часу і великих зусиль. Процес триває багато років, інколи навіть протягом життя кількох поколінь, потребує значних коштів, залучає великі колективи висококваліфікованих фахівців. Саме цим пояснюється, що в Україні виведення нових сортів не можна вважати успішним. За рядом показників Україна істотно відстає від країн із розвиненою ринковою економікою. Це особливо помітно зараз, коли на наших полях з'являються нові зарубіжні технології (які значно випереджають наші) вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

        Отже, об'єктом селекційного досягнення в рослинництві є новий сорт. Відповідно до Закону про охорону прав на сорти рослин сорт — це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умови надання правової охорони:

   - може бути визначена ступенем  прояву ознак, що є результатом  діяльності даного генотипу або  комбінації генотипів;

   - може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак;

   - може розглядатися як єдине  ціле з точки зору її придатності  для відтворення в незмінному  вигляді цілих рослин сорту.

    За своєю сутністю визначення сорту в Законі не відрізняється від вищенаведеного визначення селекційного досягнення в рослинництві. Важливо, щоб новий сорт відповідав умовам охороноздатності.

    Сорт вважається охороноздатним — придатним для набуття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним [3].

        Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вважається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

   а) на території України —  за рік до цієї дати;

   б) на території іншої держави  — щодо деревних та чагарникових  культур і винограду за шість років і щодо рослин інших видів за чотири роки до цієї дати.

    Новизна сорту не втрачається, якщо будь-який його матеріал збувався, у тому числі й до вищезазначених пунктами "а" і "б" дат:

   - із зловживанням на шкоду  заявнику;

   - на виконання договору про передачу права на подання заявки;

   - на виконання договору про  розмноження відтворювального матеріалу  сорту і його випробування, за  умови що зібраний внаслідок  цього матеріал передавався лише  заявникові і не використовувався  для виробництва іншого сорту;

   - на виконання визначених законодавством  заходів, зокрема щодо біологічної  безпеки чи формування Реєстру  сортів;

   - як побічний або відхідний  продукт, отриманий під час  створення чи поліпшення сорту,  без посилань на сорт і лише для споживання.

        Сорт відповідає умові вирізняльності, якщо за проявом його ознак  він чітко відрізняється від  будь-якого іншого сорту, загальновідомого  до дати, на яку заявка вважається  поданою.

        Сорт, що протиставляється заявленому, вважається загальновідомим, якщо:

   - він поширений на певній території  в будь-якій державі;

   - відомості про прояви його  ознак стали загальнодоступними  у світі, зокрема шляхом їх  опису в будь-якій оприлюдненій  публікації;

   - він представлений зразком у  загальнодоступній колекції;

   - йому надана правова охорона  і/або він внесений до офіційного  реєстру сортів в будь-якій  державі, при цьому він вважається  загальновідомим від дати подання  заявки на надання права чи  внесення до реєстру.

        Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особливостей його розмноження рослини цього сорту залишаються достатньо схожими за своїми основними ознаками, відзначеними в описі сорту.

        Сорт вважається стабільним, якщо  його основні ознаки, відзначені  в описі сорту, залишаються  незмінними після неодноразового розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, в кінці кожного такого циклу.

    Сорт вважається охороноздатним, коли всі наведені умови будуть наявними у сукупності [3].

        Об'єкти селекційного досягнення  у тваринництві. Виведення нових порід тварин і птиці вищої якості — досить копітка і складна справа. В умовах ринкової економіки результати селекційної діяльності в галузі тваринництва стають товаром, який користується великим попитом і здатний дати добрий прибуток. Тому ця діяльність також повинна мати ефективну правову охорону. В Україні прийнято Закон “Про племінне тваринництво” від 15 грудня 1993 р. 21 грудня 1999 р. був прийнятий Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про племінне тваринництво”. Ці Закони визначають загальні правові, економічні та організаційні засади діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці.

        Селекційним досягненням у тваринництві  вважається створена в результаті  цілеспрямованої творчої діяльності  група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім'я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх потомкам.

        Племінною твариною визнається чистопородна або одержана за затвердженою програмою породного удосконалення тварина, яка має племінну (генетичну) цінність і може використовуватися в селекційному процесі відповідно до чинних загальнодержавних програм селекції.

    Об'єктами племінної справи у тваринництві є крупна рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, птиця, риба, бджоли, шовкопряди, хутровий звір, яких розводять з метою одержання певної продукції (далі — тварини).

        Результати племінної діяльності  стають об'єктами правової охорони  лише на підставі державної  реєстрації, об'єктами якої є племінні  тварини і племінні стада.

        Державна реєстрація племінних тварин здійснюється шляхом внесення відповідних даних про них до державної книги племінних тварин, а племінних стад — до Державного племінного реєстру. Наведене дає підставу зробити висновок, що єдиного державного реестра селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва немає. Закон про племінне тваринництво не передбачає правового механізму охорони селекційних досягнень у сфері племінного тваринництва. Не передбачається видача охоронного документа на селекційне досягнення, не визначається суб'єкт виключного права на зазначене досягнення та його права і обов'язки. Закон лише надає право суб'єктам племінної справи у тваринництві використовувати належні їм племінні (генетичні) ресурси на виконання загальнодержавних програм селекції. Закон не визначає суб'єкта виключного права на селекційне досягнення, — воно є ніби нічиїм[11;189].

    Суб'єктам племінної справи видається племінне свідоцтво (сертифікат). Проте призначення цього документа інше. За цим свідоцтвом володільці племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племінні свідоцтва (сертифікати), які документально підтверджують якість належних їм племінних тваринних сперм, ембріонів, яй-цекліток. Племінне свідоцтво (сертифікат) є основою для визначення цінності племінних (генетичних) ресурсів і гарантує визначений рівень ефективності їх використання при дотриманні споживачем цих ресурсів вимог, встановлених Законом. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Комерційна  таємниця

     В процесі підприємницької діяльності виникають насичені найрізноманітнішими  відомостями інформаційні об’єкти, що мають комерційну цінність. Це можуть бути методики робіт, перспективні технічні рішення, результати маркетингових досліджень тощо, націлені на досягнення підприємницького успіху[10;86].