Правове забезпечення якості продукції

    МІНІСТЕРТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

    ОДЕСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 

     РЕФЕРАТ

    З предмету: Правове регулювання підприємницької діяльності

    на  тему:

    " Правове забезпечення якості продукції " 
 
 
 
 
 
 

      виконала студентка

    3 курсу, 1 групи

    Юридичного факультету

    Крячок  Олександра  
 
 
 
 

    Одеса 2011

Зміст

Введення 

1. Визначення поняття  «ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ»

2. Особливості захисту прав споживачів

Висновки

Список літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Введення

В умовах гострої конкурентної боротьби розвинуті країни світу сприймають якість продукції як імператив їх комерційного успіху та джерело національного багатства. Якість визначає престиж держави, є основою для задоволення потреб кожної людини та суспільства, найважливішою складовою конкурентоспроможності. Зрозуміло, що діяльність з підвищення та забезпечення якості в умовах ринкової економіки має стати пріоритетною.

  Вирішення проблеми якості неможливе без визначення поняття «якість продукції». Науково обґрунтоване, чітке розуміння поняття «якість продукції» має важливе значення для стандартизації, сертифікації, захисту прав споживачів, договірної практики, оскільки дозволяє виявити необхідний мінімум критеріїв, яким повинна відповідати якісна продукція.

Мета цього реферату полягає в тому, щоб сформулювати загальне визначення поняття «якість продукції», визначити критерії її оцінки, враховуючи досвід вивчення та сучасні надбання проблеми, що розглядається, спробуємо виявити недоліки правового регулювання у даній сфері, а також запропонуємо заходи по вдосконаленню організаційно-правових основ діяльності органів, уповноважених здійснювати розроблення державних стандартів України.

Система господарсько-правового забезпечення стандартизації складається із сукупності нормативних документів та правових актів. Нормативний документ установлює правила, загальні чи характеристики різних видів діяльності або її результатів.

  Відповідно до ст. 15 Господарського кодексу України (далі — ГК України) у сфері господарювання застосовуються наступні види нормативних документів: технічні регламенти; стандарти; кодекси усталеної практики; класифікатори; технічні умови. Наведені різновиди нормативних документів поряд з правовими актами регулюють відносини у сфері технічного регулювання. 

1. Визначення поняття  «ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ»

 За історію існування проблеми якості, сформувалося багато її визначень. Передусім, якість - це філософська категорія, тобто поняття з гранично широким обсягом, Спроби дати загальне визначення якості простежуються протягом усієї історії розвитку філософії. Вважається, що першим звернувся до неї ще Аристотель. Він визначив якість як видову відмінність сутностей, предметів. Гегель писав, що щось завдяки своїй якості є тим, чим воно є. Таким чином, якість як філософська категорія уособлює притаманну речам специфічну визначеність, що є їх буттям та відрізняє їх від інших речей у визначеній системі зв'язків.

  Сучасний тлумачний словник визначає якість як ступінь вартості, цінності, придатності чого-небудь для використання за призначенням або як сукупність характеристик продукції або послуг щодо її здатності задовольняти встановлені та передбачувані потреби споживачів.

 Якість окремої одиниці продукції визначається її технічними характеристиками та потрапляє під дію технічних норм. Технічні норми визначають науково обгрунтовані методи, прийоми, способи поводження з природними та штучними об'єктами, технологічними операціями та процесами. Технічні норми, що мають важливе соціальне значення, отримують закріплення у правових актах та набувають юридичної сили. Таким чином, якість стає правовою категорією.

  Особливої уваги проблема якості продукції набуває у радянській юридичній літературі. Разом з тим ця проблема явно недостатньо вивчена, враховуючи сучасні реалії. Дослідження в цій сфері у різні часи проводили: В Мамутов, Е. Ольхон, В. Огризков, В. Оп-ришко, А. Запорожець та ін. Кожен з дослідників формулював власне визначення якості, що не протирічать один одному, а взаємодоповнюються, враховуючи те, що уявлення про якість постійно змінюється.

 В. Опришко визначає якість як правову категорію, змістом якої є сукупність відповідних споживчих властивостей, юридично закріплених у державних, галузевих і республіканських стандартах, міжнародних стандартах РЕВ, а також технічних умовах, зразках (еталонах), затверджених у встановленому державою порядку чи обумовлені договором поставки.

 В. Огризков вважає, що якість продукції це категорія, яка існує об'єктивно і не має сенсу вести мову про різні поняття одного й того ж явища. Таким чином, якість продукції - це сукупність її істотних властивостей (технічних, економічних, естетичних), що закріплені стандартами та технічними умовами, а також передбачені договором поставки, у встановлених законом випадках.

 А. Запорожець зазначає, що якість продукції як комплексна категорія - це сукупність властивостей продукції, які закладаються у процесі праці та передбачені у нормативно-технічних документах на всіх стадіях життєвого циклу товару, забезпечують надійне та довготривале задоволення індивідуальних потреб споживача з оптимальними витратами на підтримку працездатності у період експлуатації кінцевої продукції.

  Хотілося б погодитися з точкою зору, згідно з якою якість є комплексною категорією та поєднує в собі її юридичне і техніко-економічне поняття. Розуміння якості продукції з точки зору відповідності її властивостей державним нормам і стандартам притаманно плановій економіці. В умовах ринкової економіки, конкуренції формується філософія підприємництва, заснована на концепції так званого суспільства споживання, тобто суспільства, метою існування якого є задоволення потреб співгромадян. Таким чином, якщо навіть продукція відповідає всім державним стандартам, то це ще не значить, що вона обов'язково якісна.

Якістю об'єкта є стійка взаємодія властивостей, що характеризують його специфіку та дозволяють відрізняти певні предмети й явища від інших. Якість продукції визначається сукупністю її властивостей. Чим більшу кількість корисних властивостей містить у собі продукт, тим вищий рівень його споживчої вартості, отже, і якість. Суспільство заінтересоване в закріпленні у правовій формі та забезпеченні таких властивостей. Офіційне визначення якості продукції закріпив у Радянському Союзі ДСТУ 15467-79, згідно з яким якість продукції - це сукупність властивостей продукції, що зумовлюють її здатність задовольняти визначені потреби відповідно до її призначення. Цей стандарт є нормативним актом,але у ньому при визначенні поняття «якість продукції» не враховано його юридичного аспекта, хоча це, безумовно, має велике значення для науки та практики управління якістю продукції, всебічного використання права як важливого засобу її забезпечення.

 Як визначає поняття «якість продукції» сучасне українське законодавство? Поняття «продукція» міститься в Законі України «Про Захист прав споживачів» у редакції від 01.12.2005 р„ згідно з яким продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляється, виконується чи надається для задоволення суспільних потреб. У вузькому розумінні та відповідно до ст. 261 Господарського кодексу (далі - ГК) України, мається на увазі продукція у галузях матеріального виробництва, які визначаються видами діяльності, що створюють, відновлюють або знаходять матеріальні блага, а також продовжують виробництво у сфері обігу (реалізації) шляхом переміщення, зберігання, сортування, пакування продукції чи інших видів діяльності. У ст. 262 ГК передбачаються також види продукції матеріального виробництва: продукція виробничо-технічного призначення та вироби народного споживання.

  Цивільний кодекс (далі - ЦК) України у ст. 673 вказує на те, що за договором купівлі-продажу продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору чи вимогам закону та придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. У ст. 268 ГК зазначається, що якість товарів, які поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншим технічним документам, що встановлюють вимога до якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості. У разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості. Визначення загального рівня якості чи загальних критеріїв якості не міститься в нормативних актах. Слід зазначити, що було б доцільним передбачити загальні критерії якості на законодавчому рівні.

Закон України «Про захист прав споживачів» в редакції від 01.12.2005 р. визначає, що належна якість товарів, робіт або послуг - це властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем. Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» в редакції від 06.09.2005 р. визначає якість харчового продукту як ступінь досконалості властивостей і характерних ознак харчового продукту, які здатні задовольнити потреби (вимоги) та побажання тих, хто споживає або використовує цей харчовий продукт.

  Міжнародна організація стандартизації у стандарті ISO 9000 : 1994: визначає якість як сукупність характеристик об'єкта, що належать до ного здатності задовольняти встановлені та передбачувані потреби споживачів.

  Ступінь досконалості продукту, відносна характеристика якості, її оцінка засновуються на порівнянні з відповідною сукупністю базових показників, критеріїв. В. Опрншко об'єднує показники якості у такі групи: показники призначення характеризуються техніко-екс-плуатаційними (продукція виробничо-технічного призначення) та споживчими (вироби народного споживання) властивостями; показники надійності та довготрнвалості в конкретних умовах їх використання; витрати праці, матеріалів, можливість ремонту належить віднести до показників технологічності; естетичні показники визначають відповідність форми виробу його призначенню, оригінальність, відповідність стилю та моді; ергономічні показники вказують на зручність в експлуатації, безпечність, оптимальні умови праці; показники уніфікації та стандартизації -рівень використання стандартизованих, уніфікованих складових елементів при виготовленні конкретних виробів; показники екологічної безпеки - здатність продукції впливати на оточуюче середовище та процеси, що відбуваються в природі.

 Тривалий період часу якістю у виробництві вважалася відсутність браку. Однак лише відсутність браку не задовольняє повною мірою вимог сучасних споживачів, тим більше не передбачає їх, бо якість у вигляді відповідності - це просто умови, що дозволяють «бути в грі». Шлях вирізнитися із загальної маси та задовольнити споживачів - розроблення більш досконалого продукту.

 Найбільш близька до розуміння якості така її категорія, як надійність. Надійність і довготривалість - це якість, що визначається часом. Надійність - об'єктивна властивість виробу, тому її можна вимірювати. Час безвідмовної експлуатації товару споживачем - це час, протягом якого товар з гарантією виробника зберігає свої параметри якості.

  Багато уваги приділяється надійності кінцевої продукції але, як вже зазначалося, вона безпосередньо залежить від надійності її складових частин, що не завжди враховується. Тому важливою є правова регламентація надійності в господарських відносинах з поставки продукції при укладенні договорів.

 Найважливішим критерієм якості, безумовно, є безпечність продукції. Безпечність для споживачів та екологічного середовища є передумовою якості, бо якщо продукція небезпечна, то вона автоматично вважається неякісною. Під безпекою продукції Закон Українн «Про захист прав споживачів» розуміє відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення й утилізації продукції. В Україні знак екологічного маркування «Екологічно чисто та безпечно» використовується з 2002 р. як результат реалізації Всеукраїнської програми «Впровадження комплексу природоохоронних заходів підприємствами й організаціями з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартизації та сертифікації». Присвоєння цього знака відбувається на конкурсній основі раз на рік підприємствам та організаціям, шо у стратегії розвитку враховують означені екологічні пріоритети.

 Особливого значення набуває також критерій інноваційності продукції. Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 р. інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуга, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру й якість виробництва і (або) соціальної сфери. В цьому ж Законі зазначено, що інноваційна продукція - це нові конкурентоспроможні товари чи послуги, що відповідають таким вимогам: виробляється (буде вироблена) в Україні вперше або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоспроможною та має вищі техніко-еко-номічні показники. Цей критерій забезпечує таку характеристику якості, як здатність задовольняти не лише встановлені, а й передбачувані потреби споживачів.

 У сучасних умовах з'являється ще такий показник якості, як зовнішнє сприйняття якості тобто суб'єктивна оцінка на підставі іміджу, бренду, реклами за допомогою естетичного оригінального оформлення товарів. Кожне підприємство прагне до того, щоб його товари закріпилися на ринку та в уяві споживачів і контрагентів якісними. Для цього використовуються сертифікація продукції, патентування та інші засоби правового захисту.

 Таким чином, під належною якістю продукції слід розуміти властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у національних та міжнародних нормативно-правових актах і нормативних документах, і/або умовам договору, а також загальним критеріям якості. Загальними критеріями, що відрізняють якісну продукцію від неякісної, є безпечність, надійність, відповідність стандартам, технологічність, можливість використання за призначенням, інноваційність, естетичність.  
 
 
 

2. Механізм захисту прав споживачів

   Після прийняття і введення в дію Цивільного кодексу України (далі — ЦК) відбулися якісні зміни вітчизняного цивільного законодавства Наприклад, ст. 707 ЦК, а також ст. 9 Закону «Про захист прав споживачів (у ред. від 1 січня 2005 р.) закріплює за покупцем право на обмін товару, що може свідчити про спонукання боржника до виконання умов договору в натурі. Ці наслідки об'єднує те, що вони є негативною реакцією на факт порушення зобов'язання, як певну дію чи бездіяльність його сторони. Однак умови та порядок застосування даних прав, наслідків мають свої особливості, які випливають з їх неоднорідної юридичної природи. Можна розрізняти міри цивільно-правової відповідальності, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків, компенсація моральної шкоди — оскільки вони становлять додаткове майнове обтяження та їх необхідною умовою застосування є вина боржника. Одностороння ж відмова від зобов'язання — захід оперативного впливу, розірвання договору та зміна умов зобов'язання є заходами правоохоронного характеру і не потребують встановлення вини при їх застосуванні. Але, незважаючи на окремі зміни в законодавстві, а саме прийняття нової редакції Закону «Про захист прав споживачів», рівень порушення прав споживачів істотно не змінився. Аналіз чинного законодавства свідчить, що український споживач має значні переваги перед продавцем, реалізувати які він може самостійно, тобто звернутися безпосередньо до продавця чи виробника товару, до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суду.

   У разі заподіяння особам шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) застосовуються норми цивільного права, які можна поділити на три групи, а саме:

1. Норми договірного (зобов'язального) права, .що надають можливість такого захисту лише за наявності певних умов: контрагентом споживача є зазвичай продавець, котрому, як правило, у цих випадках буває що поставити за провину
2. Норми загальної деліктної відповідальності, які встановлюють обов'язок відшкодування заподіяної шкоди всім тим особам, з котрими особа, що завдає шкоди, в договірних відносинах не перебувала.

   3. Інститут «спеціального делікту» — зобов'язання не договірного типу, побудовані на принципі об'єктивного зобов'язання, що зближує даний вид зобов'язань з відповідальністю за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. Цей інститут не скасовує, не заміщає собою норми договірної та загальної не договірної відповідальності, що зберігають свою силу і діють поряд з правилами про спеціальну деліктну відповідальність. Необхідно розрізняти загальні (основні) права та спеціальні права споживача. Загальні права належать будь-якому споживачеві при виникненні правовідносин з виробником (виконавцем, продавцем), а наявність спеціальних прав обумовлена специфікою відповідних відносин сторін.

   До загальних суб'єктивних прав споживачів можна відносити: право на захист своїх прав державою; право на належну якість продукції та обслуговування; право на безпеку продукції; право на доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про ЇЇ виробника (виконавця або продавця); право на відшкодування шкоди, (збитків), завданих де фектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; право на звернення до суду та Інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав; право на об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

  До спеціальних прав належать: права споживача у разі придбання ним товару неналежної якості; у випадку порушення умов договору про виконання робіт чи надання послуг; у разі придбання ним продукції у кредит; у випадку укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями; у разі укладання договору на відстані; у сфері торговельного та інших видів обслуговування тощо. Адміністративно-правові заходи охорони прав споживачів спрямовані на переконання суб'єктів господарювання — підприємців (їх посадових осіб), які обслуговують споживачів, щодо необхідності їх здійснення. Ці заходи постійно вдосконалюються, ґрунтуючись на дотриманні законності, що гарантується встановленням та активізацією систематичного контролю за їх реалізацією, можливістю оскарження, іншими засобами, закріпленими законодавством.

  Закріплення і практична реалізація різних адміністративно-правових заходів створюють умови для охорони прав споживачів. Застосування окремих адміністративно-правових заходів сприяє боротьбі з порушеннями в цій сфері, а також їх попередженню.

  У зв'язку з тим, що адміністративно-правова охорона прав споживачів є частиною державного управління, здійснюється вона з використанням методів державного управління.

  Вчені-адміністративісти називають найчастіше два основні методи — метод переконання та метод примусу.

  Переконання становить систему заходів виховного, роз'яснювального.

  заохочувального характеру, спрямованих-, на формування у суб'єктів торговельної діяльності розуміння необхідності чіткого виконання вимог законів та інших правових актів.

  У Законі України «Про захист прав споживачів», інших нормативно-правових актах не визначено форм переконання у досліджуваній сфері. На нашу думку, основними видами переконання, які можуть застосовуватися при забезпеченні охорони прав споживачів, можуть виступати:

• правове виховання споживачів, а також посадових осіб суб'єктів господарювання з метою дотримання ними законодавства про захист прав споживачів;
• пропагування, роз'яснення сутності нормативних актів, що визначають права споживачів;
• публічна критика суб'єктів господарювання, які не дотримуються вимог законодавства про захист прав споживачів;
• заохочення посадових осіб, які при здійсненні своїх повноважень добросовісно виконують вимоги законодавства про захист прав споживачів;
• перевірка знань законодавства про захист прав споживачів у посадових осіб суб'єктів господарювання.

Метод переконання в адміністративно-правовій охороні прав споживачів, на жаль, сьогодні повною мірою не реалізується. По-перше, нормативио-пра-вові акти у сфері захисту прав споживачів не вказують на обов'язок суб'єктів державної влади у сфері охорони прав споживачів проводити бесіди та інші види роз'яснювальної роботи, пов'язаної з інформуванням посадових осіб підприємств, установ, організацій про існуючі у цій сфері правила, положення) перевіряти знання законодавства про захист прав споживачів, здійснювати заохочення тощо. По-друге, цей напрям державної діяльності позбавлений також належного державного фінансування. По-третє, відсутність практики застосування методу переконання у процесі охорони прав споживачів пояснюється неготовністго більшості до проведення роз'яснювальної, виховної роботи, відсутністю єдиної державної політики у сфері профілактичної роботи, відірваністю від проведення роз'яснювальної роботи широких верств населення, засобів масової Інформації, об'єднань громадян. У зв'язку з цим основний фронт роботи, пов'язаний із охороною і захистом прав споживачів, у нашій державі виконується за допомогою використання методу адміністративного примусу складовими елементами якого у досліджуваній сфері є заходи адміністративного попередження, заходи адміністративного припинення та адміністративні стягнення. 
 
 
 
 
 

Висновки 

 Якість - це комплексне та багатобічне поняття, що охоплює юридичні, економічні та технічні характеристики; крім стандартних показників якості (відповідність стандартам, безпечність, надійність), особливого значення у сучасних умовах набувають також показники технологічності й інноваційності, бо технології виробництва мають бути не лише безпечними, а й постійно вдосконалюватися, щоб продукція задовольняла не лише існуючі, а й передбачувані потреби споживачів.

 Важливе значення має закріплення загальних критеріїв якості на законодавчому рівні. Заслуговує також на увагу необхідність подальших наукових досліджень у сфері договірного регулювання якості та вдосконалення системи державного управління якістю, передусім нагляду та контролю, яка б гарантувала споживачам придбання лише якісних товарів, відповідний рівень конкурентоспроможності українських товарів.

 Важливе значення має закріплення загальних критеріїв якості на законодавчому рівні. Заслуговує також на увагу необхідність подальших наукових досліджень у сфері договірного регулювання якості та вдосконалення системи державного управління якістю, передусім нагляду та контролю, яка б гарантувала споживачам придбання лише якісних товарів, відповідний рівень конкурентоспроможності українських товарів.

  Державні стандарти тісно пов'язані з якістю продукції, дотриманням прав споживачів. Тож процедура розроблення та затвердження державного стандарту не може бути спрощеною. Аналізуючи діючу систему розроблення та затвердження державних стандартів, слід зауважити, шо більшість закріплених процедур є непрозорими.

Більш послідовним видасться механізм законодавчого регулювання, тобго закладення загальних норм розроблення державних стандартів до спеціального закону з визначенням заходів відповідальності усіх учасників даної процедури. Задля цього слід переглянути окремі норми, встановлені ДСТУ 1.2: 2003 та внести їх у Закон України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності». Незважаючи на те, що законодавство України формально надає споживачам широке коло повноважень стосовно захисту своїх законних прав та інтересів, реалізувати цю можливість ще доволі складно. Тому необхідно вдосконалювати нормативно-правові акти, які регулюють дані правовідносини, і знаходити нові способи їх реалізації. Отже, ефективним засобом охорони прав споживачів є адміністративно-правова охорона, яку можна визначити як систему заходів, встановлених адміністративним законодавством України, які застосовують державні органи (їх посадові особи), органи місцевого самоврядування (їх посадові особи), з метою забезпечення законності; попередження, припинення правопорушень і притягнення винних у порушенні вимог законодавства про захист прав споживачів до адміністративної відповідальності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

1) Г. ЗАБАРНИЙ Адміністративно-правова характеристика  суб'єкта адміністративних порушеня законодавства про захист прав споживачів //Право України.-2009.-№19.с.145-148 

2)Г. ЗАБАРНИЙ Адміністративно-правова охорона прав споживачів //Право України.-2009.-№1.с.29-40 

3)Г.КОЛІСННКОВА Особливості цивільно-правового захисту прав споживачів//Право України.-2008.-№3. 

4)Д.Сакоян Правове регулювання розроблення державних стандартів України //Право України.- 2007.-№9 

5) Марина Кузьміна Визначення поняття «якість продукції» та критерії її оцінки //ПХП.- 2007.-№12.с.138-140