Припинення громадянства України

Припинення громадянства України 

Громадянство  України припиняється з таких  підстав: 

вихід із громадянства України; 

втрата громадянства України; 

підстави, передбачені  міжнародними договорами України, згода  на обов'язковість яких дана Вер­ховною Радою України. 

Вихід із громадянства України здійснюється за клопотанням  особи, яка виїхала на постійне місце  проживання за кордон. Вихід із громадянства допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Вихід із громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про вихід із громадянства, в Україні притягнуто як обвинувачену в кримінальній справі або стосовно якої в Україні є обвинувальний висновок суду. 

Втрата громадянства України має місце: 

якщо громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави; 

внаслідок вступу особи на військову службу, у службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів Ук­раїни та за поданням відповідних державних органів України; 

якщо громадянство України набуто внаслідок подання  завідомо неправдивих відомостей або  фальшивих документів. 

Згідно зі ст. 106 Конституції України та ст. 22 Закону України "Про громадянство України" вирішення питань про громадянство України віднесено до компетенції  Президента України. 

Пiдстави припинення громадянства України 

  Громадянство  України припиняється:

внаслiдок виходу з громадянства України;

внаслiдок втрати громадянства України;

за пiдставами, передбаченими мiжнародними договорами України.

Вихiд з громадянства України 

  Громадянин  України, який виїхав на постiйне  проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням.  

  Якщо дитина  виїхала разом з батьками на  постiйне проживання за кордон i батьки виходять з громадянства  України, за клопотанням одного  з батькiв разом з батьками  з громадянства України може вийти i дитина.  

  Якщо один  з батькiв виїхав разом з  дитиною на постiйне проживання  за кордон i виходить з громадянства  України, а другий залишається  громадянином України, дитина  може вийти з громадянства  України разом з тим iз батькiв,  який виходить з громадянства України, за його клопотанням.  

  Якщо один  з батькiв виїхав разом з  дитиною на постiйне проживання  за кордон i виходить з громадянства  України, а другий є iноземцем  чи особою без громадянства, дитина  може вийти з громадянства  України разом з тим iз батькiв, який виходить з громадянства України, за його клопотанням.  

  Якщо дитина  виїхала на постiйне проживання  за кордон i її батьки вийшли  з громадянства України, дитина  може вийти з громадянства  України за клопотанням одного  з батькiв.  

  Якщо дитина виїхала на постiйне проживання за кордон з одним iз батькiв i вiн вийшов з громадянства України, а другий є громадянином України, дитина може вийти з громадянства України за клопотанням про це того з батькiв, який вийшов з громадянства України.  

  Якщо дитина  виїхала на постiйне проживання  за кордон з одним iз батькiв  i вiн вийшов з громадянства  України, а другий є iноземцем  чи особою без громадянства, дитина  може вийти з громадянства  України за клопотанням того  з батькiв, який вийшов з  громадянства України.  

  Дитина, яка  набула за народженням громадянство  України, може вийти з громадянства  України за клопотанням одного  з батькiв незалежно вiд мiсця  проживання дитини.  

  Дитина, яка  усиновлена подружжям, один з  якого є громадянином України,  а другий є iноземцем, може вийти з громадянства України за клопотанням усиновителя, який є iноземцем.  

  Дитина, усиновлена iноземцями або особами без  громадянства, може вийти з громадянства  України за клопотанням одного  з усиновителiв.  

  Вихiд з  громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство iншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами iншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України.  

  Вихiд дiтей  вiком вiд 15 до 18 рокiв з громадянства України може вiдбуватися лише за їхньою згодою.  

  Вихiд з  громадянства України не допускається, якщо особу, яка клопоче про  вихiд з громадянства України,  в Українi притягнуто як обвинувачену  у кримiнальнiй справi або стосовно якої в Українi є обвинувальний вирок суду, що набрав чинностi i пiдлягає виконанню.  

  Датою припинення  громадянства України у випадках, передбачених статтею 18 Закону  України Про громадянство України,  є дата видання вiдповiдного  Указу Президента України.  

  Для оформлення  виходу з громадянства України  громадянин України, який виїхав  на постійне місце проживання  за кордон (тобто має позначку  компетентних органів України  у паспорті громадянина України  для виїзду за кордон "Постійне  проживання" (частина перша статті 18 Закону) подає такі документи:

заяву в двох примірниках про вихід з громадянства України. Відповіді на запитання  слід давати повні та точні тільки українською мовою;

три фотокартки (розміром 35х45 мм);

паспорт громадянина  України для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне проживання за кордон або копію паспорта громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року з відміткою про виписку з території України;

документ, що підтверджує  наявність громадянства США;

консульський  збір у розмірі 200 доларів США тільки у вигляді "money order" (payable to the Consulate General of Ukraine).  

  Для оформлення  виходу з громадянства України  дитини, яка виїхала разом із  батьками на постійне місце  проживання за кордон та разом  із батьками виходить з громадянства України (частина друга статті 18 Закону), один із батьків дитини порушує у заяві про свій вихід з громадянства України клопотання про вихід дитини з громадянства України. А також подає разом із документами, передбаченими у пункті 3 цього Порядку, такі документи:

копію свідоцтва  про народження дитини;

копію документа, який підтверджує перебування дитини у громадянстві України;

один з таких  документів: копію паспорта США або  документ, який свідчить, що дитина набула громадянства іншої держави;

заяву дитини віком від 15 до 18 років про згоду на вихід із громадянства України (підпис на заяві має бути нотаріально засвідчений);

документ, що підтверджує  виїзд дитини на постійне проживання за кордон;

Втрата громадянства України 

  Громадянство  України втрачається:

якщо громадянин України пiсля досягнення ним  повнолiття добровiльно набув громадянство iншої держави.

Добровiльним  набуттям громадянства iншої держави  вважаються всi випадки, коли громадянин України за своїм вiльним волевиявленням, вираженим у формi письмового клопотання, набув громадянство iншої держави або якщо вiн добровiльно отримав документ, що пiдтверджує наявнiсть набуття ним iноземного громадянства, за винятком випадкiв, якщо:

а) дiти при народженнi одночасно з громадянством України набувають також громадянство iншої держави;

б) дiти, якi є  громадянами України i усиновленi iноземцем, набувають громадянство усиновителя;

в) громадянин України  автоматично набув громадянство iншої держави внаслiдок одруження  з iноземцем;

г) згiдно iз законодавством iншої держави її громадянство надано громадянину України автоматично без його добровiльного волевиявлення i вiн не отримав добровiльно документ, що пiдтверджує наявнiсть у нього громадянства iншої держави;

якщо iноземець набув громадянство України i не подав у порядку, передбаченому частиною п'ятою статтi 8, пунктом 2 частини другої статтi 9 та частиною другою статтi 10 Закону України Про громадянство України, документ про припинення iноземного громадянства або декларацiю про вiдмову вiд нього;

якщо iноземець набув громадянство України i скористався  правами або виконав обов'язки, якi надає чи покладає на нього iноземне  громадянство;

якщо особа  набула громадянство України на пiдставi статтi 9 Закону України Про громадянство України внаслiдок подання свiдомо неправдивих вiдомостей або фальшивих документiв;

якщо громадянин України без згоди державних  органiв України добровiльно вступив  на вiйськову службу, на роботу в  службу безпеки, правоохороннi органи, органи юстицiї або органи державної  влади чи органи мiсцевого самоврядування iншої держави.  

  Положення  пунктiв 1, 2, 3, 5 частини першої  статтi 19 Закону України Про громадянство  України не застосовуються, якщо  внаслiдок цього громадянин України  стане особою без громадянства.

Необхiднiсть  згоди дiтей при змiнi їх громадянства 

  Вихiд дiтей  вiком вiд 15 до 18 рокiв з громадянства  України може вiдбуватися лише  за їхньою згодою.  

  Посадовi i службовi  особи, якi порушили Закон України  Про громадянство України, несуть  вiдповiдальнiсть у порядку, передбаченому законами України. 

ферендум та інші форми безпосередньої демократії. 

Вибори як форма  народного волевиявлення є одним  із способів формування народом органів  державної влади та місцевого  самоврядування або інших інститутів. Це стосується насамперед формування представницьких органів законодавчої влади – парламентів, інституту президента, органів місцевого самоврядування. Вільні вибори є однією з основних ознак демократичності будь-якого суспільства. Практично неможливо уявити собі демократичну країну, в якій не існує виборів. Вибори дають змогу народу формувати владу, здійснювати контроль за виконанням її функцій. 

Вибори –  це форма безпосереднього народовладдя, яка полягає у народному волевиявленні  через голосування з метою  формування органів державної влади та місцевого самоврядування. 

Вибори –  це спосіб формування представницьких  органів, обрання службових осіб. Порядок виборів передбачений правовими  нормами, які в сукупності становлять виборче право. Таким чином, виборче  право – це система правових норм, які регулюють процес формування представницьких органів і обрання службових осіб. У суб’єктивному значенні розрізняють активне виборче право (право обирати) і пасивне виборче право (право бути обраним). Особа, яка має право голосу, називається виборцем, а всі виборці держави іменуються виборчим корпусом. 

Виборча система  – це система суспільних відносин, пов’язаних із формуванням складу представницьких органів шляхом виборів. 

За порядком голосування і підрахунком голосів  розрізняють такі види виборчих систем, як мажоритарна, пропорційна і змішана (мажоритарно-пропорційна або пропорційно-мажоритарна). 

Пропорційна виборча  система – це голосування за списки кандидатів від політичних партій або  інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 49 країнах світу, в тому числі у 25 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія, Росія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті. 

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів – це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий – це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку). Крім того, існують пропорційні виборчі системи, де виборець, хоча і голосує за список в цілому, проте визначає, якому з кандидатів у середині списку він надає перевагу (відкритий список). Пропорційна виборча система закритих списків такої можливості виборцю не надає, розподіл місць у виборчому списку здійснюють партії на власний розсуд. 

Як бачимо, в  Україні з початком так званої політичної реформи відбувся перехід  від зміішаної системи до пропорційної системи жорстких та закритих списків. 

У багатьох країнах  Європи застосовується пропорційна  виборча система, за якої місця в  парламенті отримуються партіями або  виборчими блоками пропорційно  кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці  голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.  

Пропорційна система  має декілька варіантів голосування. Одного разу виборець обирає партію чи виборчий блок, які попередньо визначають список своїх кандидатів, іншого - не тільки партію чи виборчий блок, а й зазначає, кого саме із запропонованих ними кандидатів він обирає (преференційний принцип).  

За пропорційної системи вибори проводяться або  в одному загальнодержавному окрузі, або в багатомандатних округах. Найчастіше це багатомандатні округи, що територіально збігаються з адміністративним поділом. У цьому разі кількість мандатів від кожного виборчого округу визначається залежно від співвідношення кількості населення округу до загальної кількості населення або виборців країни.  

Після того як виборці виразили свою волю, а голоси підраховані, визначається виборний метр, або виборча квота - найменше число голосів, яке необхідне для обрання одного депутата. Квота може визначатися як для кожного округу окремо, так і для всієї країни в цілому. Застосовуються різні способи визначення виборчого метра (квоти).  

Найпростіший  спосіб полягає в тому, що квота  визначається діленням загальної кількості  поданих у даному окрузі голосів  на кількість мандатів, які розподіляються. Розподіл мандатів між партіями проводиться діленням отриманих ними голосів на квоту. Скільки разів квота вкладається в кількість отриманих партією голосів, стільки мандатів вона отримує.  

Пропорційна виборча  система сприяє становленню багатопартійності. Вона поширена у країнах з давніми парламентськими традиціями, високим рівнем політичної культури населення - Австрії, Бельгії, Данії, Італії, Люксембурзі, Норвегії, Швеції та ін. 

§ 1. Верховна Рада в механізмі державної влади

К оглавлению

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11  

Парламент —  вищий загальнонаціональний представницький орган державної влади, правомочний виконувати на основі конституційних приписів законодавчу, установчу, контрольну та інші функції. 

Попередниками парламентів були державні установи представницького характеру Стародавніх Греції та Риму (наприклад, рада п'ятисот в Афінах). У XII—XIV ст. у країнах Європи виникають станово-представницькі установи, які певною мірою обмежували владу монарха (наприклад, іспанські кортеси, генеральні штати у Франції, рада королівства в Англії). Вважається, що англійський парламент існує з 1265 р., коли вперше були скликані збори, які обмежували владу короля і досить широко представляли інтереси країни (поряд з баронами в ньому засідали по два лицарі від кожного графства і по два представники від кожного міста). Проте історія сучасного парламенту як загальнонаціонального представницького і законодавчого органу починається лише після буржуазних революцій XVII—XVIII ст. 

Конституція України 1996 р. закріпила якісно нову організацію  державної влади. Відмовившись від ієрархічної, вертикальної системи організації державної влади, що існувала в Україні упродовж кількох десятиліть, вона сприйняла загальновизнаний принцип організації державної влади — принцип поділу її на законодавчу, виконавчу та судову. Органи державної влади України стали рівноправними і не залежними один від одного. При цьому Верховна Рада України, за Конституцією, остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади, але вперше набула всіх основних рис статусу парламенту України — єдиного загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України. 

Новий конституційно-правовий статус Верховної Ради України суттєво  відрізняється від встановленого  Конституцією України 1978 р. та Конституційним договором від 8 червня 1995 р. Ця відмінність зумовлена рядом чинників. Уперше з часів УНР (Конституція УНР від 29 квітня 1918 р.) представницький законодавчий орган України конституйовано як парламент. Застосування терміна «парламент» до Верховної Ради України свідчить про сприйняття ряду основних положень доктрини парламентаризму, який означає систему правління, що характеризується чітким розмежуванням законодавчої і виконавчої функцій влади. 

Важливою рисою  українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність — винятковість, універсальність у системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм, поділом державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, внутрішньою структурою парламенту та іншими обставинами. Сьогодні в Україні немає інших органів законодавчої влади — загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. Як роз’яснив Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 (у справі щодо повноважності Верховної Ради України), «визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони».  

Верховна Рада України є загальнонаціональним органом державної влади, оскільки наділена правом представляти весь український народ — громадян України всіх національностей і виступати від імені всього народу. Це випливає як з преамбули Конституції України та її змісту, так і з назви парламенту — Верховна Рада України. Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції України). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти Верховна Рада приймає більшістю її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91). Виборний характер українського парламенту полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів. Ці вибори є вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є однопалатним парламентом. Парламент України — це орган загальної компетенції.  

Конституційно-правовий статус Верховної Ради зумовлений парламентсько-президентською формою правління. Це проявляється у підзвітності і підконтрольності Кабінету Міністрів перед парламентом України, у наявності у Президента України права розпуску Верховної Ради України, права вето на закони тощо. Це дає підстави віднести Верховну Раду до парламентів змішаного типу. 

Зазначені риси парламенту України зумовлюють властиве лише йому місце в системі органів  державної влади. Парламент України  є провідним органом у системі  органів державної влади України, першим серед рівних. Він здійснює законодавчу владу, бере участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, є загальним представником народу і виразником його волі, має багатогранні відносини з іншими органами державної влади та з суб'єктами політичної системи: політичними партіями, громадськими об'єднаннями тощо. У нього досить широкі міжнародні зв'язки, які розширюються і збагачуються. 

Найтіснішими  і багатогранними є відносини  парламенту з Президентом і Кабінетом  Міністрів. Це зумовлено їх функціями  і повноваженнями, передбаченими  Конституцією і законами, системою взаємних отримань і противаг та іншими обставинами. Конституцією України передбачена участь парламенту у формуванні органів державної влади на паритетних засадах з Президентом України. 

Конституція України  закріплює основи взаємовідносин між Верховною Радою України і гілками виконавчої та судової влади. Верховна Рада України призначає вибори Президента України (п.7 ст.85 Конституції), здійснює усунення з поста в порядку особливої процедури (імпічменту), встановленому ст.111 Конституції України. Президент України, в свою чергу, призначає позачергові вибори до Верховної Ради у строки, встановлені Конституцією України (п.7 ст.106); в окремих випадках припиняє повноваження парламенту (ст. 90, п.8 ст.106 Конституції України). 

Взаємодія між Верховною Радою України і виконавчою владою проявляється в утворенні деяких державних органів. Наприклад, Верховна Рада призначає за поданням Президента України Прем’єр-міністра України Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, за поданням Прем’єр-міністра України - інших членів Кабінету Міністрів України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову Державного комітету телебачення та радіомовлення України, Голову Фонду державного майна України (п.12 ст.85 Конституції), дає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України (п.25 ст.85 Конституції). 

         Верховна рада України призначає  та звільняє половину складу  Ради Національного банку України,  другу половину призначає Президент України (п.19 ст.85; п.12 ст.106 Конституції). 

Верховна Рада України, Президент України та з'їзд  суддів України призначають по шість  суддів Конституційного Суду України (ст. 148 Конституції). Президент як глава  держави створює суди у визначеному законом порядку (п. 23 ст. 106 Конституції). Перше призначення на посаду професійного судді терміном на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою безстроково, в порядку, встановленому законом (ст. 128 Конституції). 

Президент України  бере участь у законодавчому процесі: він має право законодавчої ініціативи (таке право належить також Кабінету Міністрів України) (ст. 93 Конституції). При цьому, законопроекти, визначені Президентом України, як невідкладні, розглядаються парламентом позачергово. 

Термін повноважень  Верховної Ради України — п’ять  років (ст. 76 Конституції). Верховна Рада є повноважною за умови обрання  не менш як двох третин від її конституційного  складу (частина друга ст. 82 Конституції). Повноваження Верховної Ради припиняються у день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання. Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради в таких випадках: 1) якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції; 2) якщо протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України; 3) якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України. Повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання. Повноваження Верховної Ради України не можуть бути достроково припинені Президентом України в останні шість місяців строку повноважень Верховної Ради України або Президента України (ст.90 Конституції). У разі закінчення терміну повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану (частина четверта ст. 83 Конституції).