Проблеми та перспективи фінансування енергозберігальних проектів в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Державний вищий  навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

Факультет кредитно-економічний

Кафедра банківських інвестицій

Спеціальність – Банківська справа

Дисципліна  «Проектне фінансування»

Денна форма  навчання

 

 

Реферат

на тему:

«Проблеми та перспективи фінансування енергозберігальних проектів в Україні»

 

Виконала: студентка

Рижко Вікторія Олександрівна

1 групи, 5 курсу,

спеціальності

8508/2

 

                                                                                 Перевірила:

                                                                                 Ляхова О.О.

 

 

 

Київ 2012

План

Вступ

1. Сутність та проблеми енергозбереження в Україні
2. Проектне фінансування енергозбереження в Україні
3. Особливості надання кредитних ресурсів на фінансування проектів з енергоефективності

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В умовах постійного зростання вартості енергоресурсів та послуг державних монополістів проблеми енергозбереження України набувають найбільшої актуальності. Також слід зазначити, що Україна споживає втроє більше енергоресурсів, ніж в середньому держава Європейського Союзу. Підраховано, що енергоспоживання України складає 1,9% від світового при населенні в 1% від світового. Основною причиною такої ситуації є неефективне використання енергії в усіх галузях економіки. Тому існує нагальна потреба у всьому спектрі технологій енергозбереження включаючи облік та контроль енергоресурсів, створення ефективних схем та механізмів їх розподілу, споживання, регулювання та виробництва, успішна реалізація яких пов'язана з втіленням в життя інвестиційних проектів по енергозбереженню.    

Реалізація  таких проектів виступає одним з  пріоритетних напрямків державної політики України, що відображено в Законі України “Про енергозбереження” та Державній комплексній програмі енергозбереження. Особливістю фінансування таких проектів є використання механізму проектного фінансування через оптимальні схеми поєднання різних джерел фінансування проекту: державні субсидії, позички міжнародних фінансово-кредитних організацій, кошти муніципального бюджету, кошти державних екологічних фондів, національних енергетичних агентств, іноземних фондів, фінансово-кредитних установ та інших інвесторів.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність та проблеми енергозбереження в Україні

Енергозбереження  та енергоефективність стають пріоритетними напрямами енергетичної політики дедалі більшої кількості країн, що зумовлено вичерпністю паливно-енергетичних ресурсів, посиленням техногенного впливу на навколишнє середовище, невідповідністю власних запасів ресурсів та потребою в них. Україна у сфері забезпечення енергоносіями змушена покладатися на їхній імпорт. У її енергетичному балансі переважає природний газ, вугілля та атомна енергія (рис.1.1), при цьому природний газ та уран Україна здебільшого імпортує з Росії або транзитом через цю країну, що робить її енергетично залежною.

Рис.1.1 Структура споживання первинної енергії в Україні в 2010 р.[1]

За даними BP Statistical Review of World Energy в 2010 р. частка відновлюваних джерел енергії в Україні становили менше 0,05 %. За обсягами споживання енергії Україна в 2010 р. Наздогнала Австралію, але при цьому ВВП цих країн суттєво різниться і не на користь України, що свідчить про неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР).

Прогнозований потенціал енергозбереження за рахунок  ефективного використання ПЕР, відповідно до розрахунків і висновків Енергетичної стратегії країни до 2030 року та на подальшу перспективу, складає 51,3 %. Реалізація зазначеного потенціалу може суттєво зменшити обсяги споживання ПЕР, що дозволить послабити зовнішню енергозалежність країни. Саме тому проблеми енергозбереження для України постають особливо гостро і вимагають негайних скоординованих дій на всіх рівнях.

На протязі  останніх років у вітчизняній  енергетиці нагромадилося чимало складних проблем, які потребують ефективного і швидкого розв’язання. Серед них першочерговими є проблеми надійного та якісного енергозабезпечення, підвищення енергетичної безпеки країни, розробки та впровадження енергозберігаючих технологій, пошуку нових джерел енергії, розвитку відновлюваної енергетики, вдосконалення структури паливно-енергетичного балансу, передусім за рахунок збільшення частки використання енергоресурсів власного видобутку, реконструкції та оновлення матеріальної бази енергетичної галузі, інтеграції енергетики країни з Європейською енергетичною системою, підвищення безпеки експлуатації енергетичних об’єктів.

Проблема неузгодженості внутрішнього споживання ПЕР має гостро негативні економічні та соціальні наслідки, які обмежують потенціал підвищення якості життя українських громадян. Це виявляється в наступному:

- конкурентоспроможність  вітчизняної продукції, яка здебільшого  є енергомісткою, досягається лише за рахунок значного зниження витрат на оплату праці;

- поступово руйнується  інфраструктура паливно-енергетичного  комплексу та комунальних підприємств водо- й теплопостачання;

- високі ціни та низька  якість послуг підприємств паливно-енергетичного комплексу та комунальних підприємств водо- й теплопостачання.

Енергоефективність  та енергозбереження є взаємопов’язаними, оскільки в більшості випадків енергозбереження є головним чинником підвищення рівня ефективності використання ПЕР. Поняття енергоефективності є дещо ширшим та місить не лише напрями безпосереднього енергозбереження, а й непрямі заходи, які призводять до зниження споживання паливно-енергетичних ресурсів.

Енергозбереження - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів [2].

Енергоефективність –  характеризує міру використання енергії  на одиницю кінцевого продукту [3].

Проблеми енергозбереження та енергоефективності стають наріжним каменем для вітчизняної економіки. Найбільш актуальними аспектами зазначених проблем є:

1. Нестача інвестиційних ресурсів для здійснення енергозберігаючих проектів. Зазначені обсяги фінансування в Комплексній державній програмі енергозбереження України на 2006-2010 рр. виконувалися не більше ніж на 51,3 % у 2008 році (табл.1.1).

                                                                                                            

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   Таблиця 1.1

Планові та фактичні обсяги фінансування енергозберігаючих  заходів в Україні [4]

* - відсутні дані

Проблеми з  фінансуванням енергозберігаючих проектів зумовлені як об’єктивними (відсутність коштів), так і суб’єктивними причинами. Наприклад, бюджет 2010 року було прийнято дуже пізно. Як результат, - поки були розроблені порядки використання коштів і проведено тендерні процедури, частину коштів (63 %) виділених на реалізацію програм з енергоефективності із спецфонду бюджету довелося повертати до бюджету.

Протягом 2001-2006 рр. ЄБРР було виділено 30 млн. доларів  США під державні гарантії на фінансування Української енергозберігаючої сервісної компанії. З 30 млн. дол. було освоєно лише 66%, майже третину - анульовано у зв'язку з несвоєчасною ратифікацією кредитної угоди, несформованістю

портфелю проектів, які повинні були фінансуватися  за рахунок позики, затримкою виконання  проекту на 6 років. Нечіткість розподілу повноважень між розпорядниками коштів, розмиття відповідальності, нехтування зобов'язаннями врешті решт унеможливило повторне залучення кредиту ЄБРР на енергозбереження, а прямі втрати на сплату санкцій становили 132,8 тис. дол..

Відсутність належного фінансування стримує розвиток енергозбереження в Україні.

2. Висока енергоємність ВВП (ЕВВП). У динаміці енергоефективності економіки України виділяють три стадії (рис.1.2). На першій стадії (1991-1995 рр.) економіка відзначалася суттєвим зростанням енергоємності (ЕВВП за період 1990-1996 зросла на 42%), що було зумовлено погіршенням загальноекономічної ситуації в країні. На другій стадії (1996-1999 рр.) економіка країни стабілізувалась, енергоємність почала знижуватись. На третій стадії (200-2008 рр., до початку фінансової кризи) економічний рівень країни зростав, енергоємність мала позитивну тенденцію до зниження. Але вже в 2009 р. енергоємність знову почала зростати.

Рис. 1.2 Динаміка енергоефективності ВВП України,

кг. у. п. / грн.. [5,6]

 

З 2009 року можна, на нашу думку, виділити новий, четвертий, етап енергоємності ВВП України, коли ЕВВП підвищившись на 2,4 %, знову почала знижуватися.

Якщо порівнювати  енергоємність ВВП країн світу (табл.1.2), то Україна вирізняється одним з найвищих показників.

 

 

 

 

 

Таблиця 1. 2

Енергоємність ВВП країн світу в 2008 р. [6]

Висока енергоємність  ВВП України зумовлена структурними дисбалансами національного виробництва, адже в структурі промислового виробництва переважають енергоємні види економічної діяльності: машинобудування, хімічна промисловість. Україна експортує сировину та напівфабрикати, а імпортує переважно готову продукцію, втрачаючи при цьому природну непоновлювану ренту і фінансуючи за рахунок власних природних ресурсів економічне зростання інших країн.

3. Незадовільний технічний стан об’єктів енергетики, що призводить до великих понаднормативних втрат енергоносіїв. Рівень зношеності основних фондів енергетики становить від 60 до 70 %. В електроенергетиці витрати електроенергії при її транспортуванні в мережах у 1991 р. становили 9 %, а в 2010 р. ця величина сягнула понад 12 %. Так, технологічні втрати природного газу при його транспортуванні магістральними газопроводами у 2009 р. складали 142,6 млн. куб. м., і за прогнозами Мінпаливенерго у 2011 р. сягнуть розміру 180,0 млн. куб. м..

4. Низький рівень використання потенціалу альтернативних видів палива та альтернативних джерел енергії. Згідно даних Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження Україна має значний технічно-досяжний потенціал вироблення енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, який становить 98 млн. т.у.п. (табл.1.3).

 

Таблиця 1.3

Технічно-досяжний потенціал вироблення енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива в Україні

Виходячи з  того, що Україна у 2010 р. спожила 168,7 млн. т.у.п, то за рахунок відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива могла б задовольнити потреби в енергії на 58 % і повністю відмовитись від імпорту ПЕР, натомість частка відновлювальних джерел енергії в загальній структурі споживання первинних енергоносіїв у 2010 р. становили менше 0,05 %

5. Недосконалість нормативно-законодавчої бази. Нормативно-правову базу сфери енергоефективності та енергозбереження складають 8 Законів України, понад 150 нормативно-правових актів, більше 100 методичних документів, 50 національних (ДСТУ) та понад 60 міждержавних (ГОСТ) стандартів. Серед основних законодавчих та нормативно-правових актів можна виділити: Закони України «Про енергозбереження», «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного потенціалу», «Про теплопостачання», «Про альтернативні джерела енергії», «Про альтернативні види рідкого і газового палива». При цьому, переважна більшість зазначених актів застарілі, були затверджені ще у 90-х роках минулого сторіччя, не враховують сучасної ситуації і не узгоджені з вимогами ЄС. Більшість стандартів визначає загальні положення та термінологію, і лише 10–15 стандартів (або 10–20%) визначають чіткі орієнтири щодо рівня енергоспоживання обладнанням чи матеріалами.

Так, в Законі України «Про енергозбереження», що був прийнятий в липні 1994 р., є розділ «Економічний механізм енергозбереження» [2], де статтею 16 «Стимулювання енергозбереження» передбачалося:

а) надання податкових пільг підприємствам – виробникам енергозберігаючого обладнання, техніки і матеріалів, засобів вимірювання, контролю та управління витратами паливно-енергетичних ресурсів;

б) надання податкових пільг підприємствам, які використовують устаткування, що працює на нетрадиційних та поновлюваних джерелах енергії;

в) пріоритетного  кредитування заходів щодо забезпечення раціонального використання та економії паливно-енергетичних ресурсів.

г) встановлення підвищених норм амортизації енергозберігаючих  основних фондів.

д) цільових державних  та інших субсидій і безповоротного асигнування на виконання пошукових науково-дослідних робіт у сфері енергозберігаючих технологій і нетрадиційних видів енергії, на виробництво та освоєння нових видів енергозберігаючої техніки та технології.

Але зазначені  норми закону не були продубльовані  в податковому та бюджетному законодавстві, а тому не були реалізовані. До 2005 р. енергозберігаюче законодавство носило переважно декларативний характер, про що свідчить прийняття законів «Про альтернативні джерела енергії», «Про альтернативні види рідкого та твердого палива», які виявилися недієздатними. Позитивним зрушенням в ситуації було прийняття Закону України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного потенціалу», що вступив в силу в травні 2005 р. Цим законом вперше реально передбачено стимули впровадження когенераційних технологій, зокрема, до 2015 р. у тариф на електричну та теплову енергію, вироблену кваліфікованими когенераційними установками, не включається цільова надбавка. Таким чином, ціна реалізації енергії нижча на 10-15 %, що робить її більш привабливою для споживача, а цим створюються умови для розвитку когенераційних технологій в Україні.

Внесення змін до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» забезпечило з 1 січня 2008 року для підприємств, які впроваджують енергоефективне устаткування, зменшення податку на прибуток на 50% строком на 5 років. Внесенням змін до Єдиного митного тарифу, починаючи із зазначеної дати, відмінено акцизний збір на ввезення в Україну енергоефективного устаткування, а також технологій для його виробництва.

Перспективність розвитку альтернативних джерел енергії  та видів палива підвищується прийняттям Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» щодо стимулювання використання альтернативних джерел енергії», у якому «зелений тариф» зафіксовано

до 1 січня 2030 року. Тариф встановлено у гривні за плаваючою ставкою і корегується  пропорційно коливань обмінних курсів гривні до євро на щомісячній основі. Для нових потужностей, введених в експлуатацію після 2014, 2019 і 2024 років, «зелений тариф» знижується на 10%, 20% і 30% відповідно. «Зелений тариф» застосовується лише у разі, якщо частка обладнання, сировини та послуг українського походження у витратах на будівництво електростанцій, становить не менше 30% з 2012 року і не менше 50% з 2014 року. Оптовий ринок електроенергії зобов’язаний викуповувати весь обсяг виробленої електроенергії з альтернативних джерел. Власники мереж не можуть відмовити в підключенні виробникам такої електроенергії.

Часто в право- і нормотворчій діяльності не враховувались елементи системного підходу, приймались документи на короткий період, іноді розрахунки базувались на нереалістичних прогнозах. Так по причині відсутності механізмів реалізації та недостатнього фінансування національна енергетична програма України до 2010 року була визнана такою, що не може бути виконана, а Комплексна програма з енергозбереження України потребувала внесення додаткових заходів та уточнень.

6. Відсутність авторитетних енергозберігаючих компаній, які б забезпечували надійний проектний менеджмент, що гарантував би інвестору величину майбутньої економії та терміни повернення інвестицій. Натомість на вітчизняному ринку функціонує велика кількість малих підприємств, які конкурують на невеликому ринку послуг по енергозбереженню і неспроможні створити дієздатне об’єднання і діяти узгоджено.

Проведенню  енергозберігаючих заходів передує  проведення енергетичного аудиту. Станом на 25 липня 2010 р. в Україні зареєстровано 121 спеціалізовану організацію, що атестовані НВЕР на право проведення енергетичних аудитів. Але дані організації розподілені вкрай нерівномірно по території України. Так, в м. Київ та Київській області знаходиться майже 36 % від загальної кількості спеціалізованих організацій. Натомість у Вінницький, Закарпатській, Кіровоградській та Чернівецькій областях немає жодної.

7. Відсутні методичні та нормативні матеріали по отриманню економії грошових коштів при реалізації енергозберігаючих проектів. Наявні нормативні та методичні матеріали розроблені в умовах командно-адміністративної системи виявилися недієздатними в умовах ринку. Система

нормування  витрат ПЕР в Україні є застарілою, не виконує своїх функцій та потребує докорінних змін.

Відповідно  до Закону України «Про енергозбереження»  економія ПЕР визначається як відносне скорочення витрат ПЕР, що проявляється у зниженні їх питомих витрат на виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг встановленої якості. Стаття 20 цього Закону передбачає, що норми і нормативи витрат ПЕР в обов'язковому порядку включаються до енергетичних паспортів обладнання, режимних карт, технологічних інструкцій та інструкцій з експлуатації, а також до технічних умов та паспортів на усі види машин і механізмів, що споживають ПЕР. На період до введення в дію систем енергетичних стандартів допускається застосування прогресивних норм і нормативів витрат ПЕР. Контроль за дотриманням нормативів витрат ПЕР здійснюється органом, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.

Наявна практика нормування витрат ПЕР майже не впливає  на зниження енергоємності ВВП та на підвищення рівня ефективності використання енергоресурсів. Згідно з вимогами нормативно-правової бази в сфері енергоефективності, критерієм оцінки рівня ефективності використання ПЕР має бути законодавчо встановлене зменшення питомих витрат ПЕР на виробництво продукції відповідно до досягнення науково-технічного прогресу, тобто прогресивні норми. Але фактично, питомі витрати ПЕР лише зростають майже у всіх секторах економіки України.

Оскільки до цього часу не встановлено чітких критеріїв, цільових значень застосування системи нормування (встановлених стандартами), оцінити результативність даного механізму управління позитивно не можливо. Існуючий порядок та практика її функціонування перетворила систему нормування з механізму, орієнтованого на досягнення конкретних, перспективних цілей, у механізм «узаконення» бажаних для підприємства витрат енергоресурсів, що у подальшому можуть бути віднесені до валових витрат та включені у тарифи. Чинна нормативна база у даній сфері не відповідає вимогам прозорості нормування, не містить належних стимулів до об’єктивності встановлених норм, не відповідає можливостям сучасних інформаційних технологій, не передбачає узгодженості дій органів виконавчої влади та сприяє суб’єктивному підходу до оцінки ефективності діяльності суб’єктів господарювання у цій сфері. В системі нормування питомих витрат необхідно змінити методологічний підхід, запровадивши на перехідний період прогресивний метод нормування – поступовий перехід до

показників  енергоефективності, що відповідають найкращим світовим досягненням.

Недосконалість  наявного методичного та нормативного забезпечення енергозбереження призвели до відсутності:

- практики підтверджувального  моніторингу фактичної економії  грошових коштів після впровадження енергозбережуючих проектів;

- правил бухгалтерської  проводки отримуваної економії  на систематичній основі, диференційованого обліку та акумуляції;

- прийнятих  та юридично забезпечених правил  по визначенню періоду нарахування  економії,визначення бази порівняння;

- досвіду поетапного фінансування енергозберігаючих проектів на основі реінвестування отриманих від економії коштів у подальший розвиток.

В результаті невизначеності предмета економії та відсутності чітких гарантій повернення вкладених коштів немає зацікавленості в енергозбереженні у більшості суб’єктів господарювання та у потенційних інвесторів.

8. Відсутність загальноприйнятих правил розподілу грошових коштів, зекономлених за рахунок енергозбереження. Державним установам, які отримали економію за рахунок енергозбереження, у наступні періоди зменшують державне фінансування, що демотивує керівників у подальшому впроваджувати енергозберігаючі проекти.

Підприємства  ЖКГ здебільшого використовують політику формування тарифів «від досягнутого». Якщо такі підприємства, вклавши свій прибуток в енергозберігаючі проекти, отримують економію, то на наступний рік тарифи буде знижено на величину отримуваної економії. При цьому підприємство не лише не отримає прибуток, а й не поверне свої затрати. Методика формування тарифів «від досягнутого рівня» повністю блокує ініціативу керівників підприємств ЖКГ до впровадження енергозберігаючих технологій.

9. Відсутність стимулів для енергозбереження. Для енергопостачальних компаній енергозбереження означає зменшення обсягів реалізації і, відповідно, зниження величини отримуваних доходів. Суб’єкти господарювання часто мають недостатню економічну вигоду від реалізації проектів енергозбереження через відсутність можливостей отримання певного рівня прибутковості неекономічними методами (несплата податків, заниження заробітної плати тощо), що підриває основи енергоефективності, а населення оплачує енергоресурси (електроенергію та природний газ) за зниженими тарифами.

10. Неефективна цінова політика на ринку ПЕР. Існуюча практика відшкодування втрат постачальників енергетичних послуг за рахунок перехресного субсидування населення більш платоспроможними групами споживачів (промисловість) та бюджетного дотування тарифів спотворює вигоду від реалізації енергозберігаючих проектів для постачальників і не сприяє енергозбереженню серед населення.

Ціна на електроенергію в Україні для кінцевого споживача  формується Національною комісією регулювання електроенергетики на основі середньої собівартості, що склалася в галузі. Для вітчизняної електроенергетики характерним є перехресне субсидування, коли низькі витрати для населення компенсуються підвищеними тарифами для промислових споживачів. У більшості розвинених країн, навпаки, населення платить більше, ніж промислові споживачі (табл.1.4).

 

Таблиця 1.4

Ціна  електроенергії на оптовому ринку, цент/кВт.год.

Така диспропорція цін не має логічного обґрунтування  і вимагає відповідного корегування. Зниження цін для промислових споживачів сприяє зниженню цін на продукцію, збільшенню обсягів виробництва.

Така ситуація спричиняє порушення ринкового балансу (конкуренції) між видами енергоресурсів, негативно впливає на баланс платежів в енергетиці та стан державного бюджету, а існування умов гарантованого отримання енергопостачальними комунальними підприємствами коштів від держави, через програми субсидування й дотування тарифів та «витратну методологію тарифоутворення» практично знищує зацікавленість цих підприємств у підвищенні енергозбереження.

Разом з цим, шляхи і методи реалізації державної  політики енергоефективності потребують удосконалення, адже зараз при реалізації енергозберігаючих програм пріоритет віддається адміністративно-організаційним та контролюючим заходам, що не відповідає вимогам часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Проектне фінансування енергозбереження в Україні

Попри широке застосування схем проектного фінансування в світі, сутність його науковці та практики вбачають по-різному. Так, під проектним фінансуванням розуміють комплексну форму забезпечення інвестиційних проектів грошовими коштами, джерелом повернення яких виступають майбутні доходи самого проекту. З іншої позиції, поєднання різних джерел та методів фінансування конкретного інвестиційного проекту з оптимальним розподілом фінансових ризиків також представлено проектним фінансуванням. На наш погляд, слід дотримуватися думки колективу авторів і розуміти проектне фінансування як форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають грошові потоки генеровані проектом при поєднанні різноманітних фінансових інструментів.

Зважаючи на особливості  проектного фінансування у сфері  енергоефективних технологій, можна виділити його окремий напрям - проектне фінансування енергозбереження, - який, на нашу думку, представляє собою  форму реалізації фінансово-кредитних відносин учасників з приводу організації та здійснення фінансування інвестиційного проекту у сфері  енергозберігальних технологій за умови, що джерелами погашення заборгованості виступають: грошові потоки генеровані проектом та грошовий вираз доходу у формі економії, отриманої в результаті впровадження технології енергозбереження.

Об`єктами такого проектного фінансування виступають проекти енергозбереження в основі яких є енергосервісний контракт.  Основна ідея енергосервісного контракту полягає в тому, що підприємство (енергосервісна компанія), за умови її кредитної підтримки, встановлює у замовника обладнання з метою енергозбереження, гарантує незмінність щомісячного платежу за енергоресурси до встановлення обладнання, при цьому платіж за енергосервіс буде включати в себе як поточний понижений платіж за електроенергію так і щомісячний платіж за встановлене обладнання за період досягнення окупності, а після досягнення даного періоду обладнання переходить у власність замовника і він отримає економічний ефект протягом наступних періодів.

Особливостями проектів енергозбереження є:

1). можливість реалізації  бізнес-ідеї по впровадженню енергозберігальної  технології «під ключ» без  початкових вкладень замовника;

2). компенсація  всіх витрат на проект за  рахунок економії, отриманої в  результаті впровадження технології  енергозбереження;

3). організація  здійснення таких проектів через  спеціальну енергосервісну компанію (ЕСКО) або банк, які несуть основні  проектні ризики. ЕСКО фінансує виконання проекту і гарантує щорічну економію коштів від реалізації проектів, яка перевищує поточні річні платежі;

4). термін реалізації  проекту в межах від 5 до 15 років.

5). сфера реалізації  таких проектів (наприклад, проекти  зменшення енерговитрат, оновлення опалювальних приладів, ергономічного освітлення, вентиляції, зменшення викидів вуглекислого газу тощо).

Головними об'єктами оцінки ефективності проекту енергозбереження є витрати на проект та вартість енергоресурсозбережень. І навпаки величина витрат в грошовому еквіваленті, які можна ліквідувати виступає головним фінансовим пріоритетом.

В якості джерела  фінансування енергозберігаючих проектів можуть виступати:

1. Власні кошти;

2. Бюджетні кошти (цільове виділення коштів з державного бюджету з використанням механізму повернення цих коштів);

3. Приватні інвестиції та фінансування третьою стороною (з поверненням коштів повністю чи частково за рахунок отриманої економії ).

Відмінною рисою  організації проектного фінансування енергозбереження виступає створення  посередника між замовником та інвесторами, економічно самостійної юридичної особи у формі енергосервісної компанії (ЕСКО), яка здійснює весь комплекс необхідних заходів та бере на себе ризики, що виникають протягом періоду реалізації проекту (рис.2.1):