Проблеми теоретичної і прикладної політології у европейському та світовому виміру

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Черкаський державний  бізнес-коледж

Кафедра обліку та фінансів

Реферат

з предмета:«Політологія»

на тему:

«Проблеми теоретичної  і прикладної політології у европейському  та світовому виміру»

Виконала:

Студентка III курсу

групи ОАЗ-12

залікова книжка № 1118

Глущик М.В.

Перевірив:

Васильчук Є.О.

Черкаси – 2012

Зміст

 Вступ

1. Прикладна політологія……………………………………………………….4

2. Об’єкт і предмет дослідження…………………………………………………9

3. Теоретична політологія……………………………………………………….11

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В основі всіх процесів, що відбуваються в суспільстві можна виявити політику, хоча не все в людських відносинах можна звести до політики. У сучасних умовах немає людини, яка могла б сказати, що він знаходиться поза радіусом дії політики. Навіть якщо людина вважає себе аполітичним, він змушений визнавати й одночасно поважати рішення політичної влади. Знання політики відповідає інтересам кожної людини прагне зрозуміти своє місце і роль в суспільстві, повніше задовольнити свої потреби в співтоваристві з іншими людьми, впливати на вибір цілей і засобів їх реалізації в державі. 

Люди усвідомлюють політику двома головними способами: через  буденні погляди, одержувані в повсякденному  практичному досвіді, і через  наукове знання, що є результатом дослідницької діяльності. Буденні несистематизовані уявлення про політику існували протягом багатьох тисячоліть. В тій чи іншій формі вони притаманні кожній людині. Відображаючи переважно практичну сторону політичних явищ, буденні знання можуть бути істинними або помилковими. У цілому ж вони не відображають глибоко і всебічно дійсність і тому не можуть служити надійним орієнтиром людини в світі політики. Все це покликана забезпечити політична наука і її вивчення. 

1. Прикладна політологія

У XX в. із усіх методів найбільший вплив в розвитку політології, надання  їй сучасного наукового образу надав  біхевіоризм. Невипадково з його використанням пов'язують революцію  у політології і громадських  організацій науках загалом, яка  відбулася у 50-х рр. нашого століття, хоча щодо суті почалася набагато швидше і відбувалася під впливом позитивізму і неопозитивізму. Їх специфічним вираженням та розвитком і став біхевіоризм. Він є непросто метод, але ціле методологічне направлення у громадських науках і академічне рух.

Кредо біхевіоризму — політологія  повинна вивчати безпосередньо  бачимо (вербальне, словесне і практичне, усвідомлене імотивируемое підсвідомістю) політичне поведінка у допомоги суворо наукових, емпіричних методів.

По Другій Першої світовоїбихевиористский підхід став прапором напрями у політології, виступає за перетворення їх у суворо наукову дисципліну. Він стимулював широке застосування методів конкретної соціології: спостереження, вивчення статистичних матеріалів й аналізу документів, анкетного дослідження, опитування, лабораторних експериментів та інших. Усе це створило необхідні передумови у розвиток нового рівня політологічних досліджень — прикладної політології.

У сучасному політичної науці  існують дві основні рівня досліджень: теоретичний і прикладної.

У цьому її будову відбивається орієнтація цій галузі знань влади  на рішення практичних політичних завдань. Політичні концепції, зазвичай, мають той чи інший практичній спрямованості. Навіть політичні погляди древніх були прямо пов'язані з прагненням вдосконалити державне правління, виховати законослухняних громадян, підвищити авторитет владапредержащих.

Прикладна політологія –  галузь політології, у межах якої вивчаються конкретні політичні  існують, та ситуації, здійснюється вироблення практичних рекомендацій стосовно дій та дійових заходів, вкладених у рішення практичних соціальних і розширення політичних завдань із реформування і зміни організацій, інститутів власності та соціальних груп, розробляються політичні технологій і визначаються методи їхнього застосування. Основні зусилля дослідників у сфері прикладної політології спрямовані розробці й застосування їх методів політичного аналізу на дослідження конкретних політичних ситуацій, вивчення процесів прийняття рішень, вироблення й застосування їх технологій політичного впливу. Прикладна політологія безпосередньо з практикою політичного управління, виробленням політичної стратегії і тактики політичних партій, врегулюванням політичних конфліктів, проведенням виборчихкампаний[5].

Головний предмет прикладної політології — конкретна ситуація в усьому багатстві її зв'язків  і стосунків. Через це область  її інтересів значно вже, ніж в  теоретичної політології, й переважно  пов'язані з різними аспектами діяльності певних держав, партій, зацікавлених груп, і громадян, причому які розглядають у конкретному часовому контексті. Тож у прикладної політології використовуються далеко ще не все теоретичні висновки та становища політичної науки. Приміром, філософські питання сутності влади, демократії, критеріях політичного розвитку тощо., зазвичай, перебувають поза рамками її предмета.

У той самий час прикладні  дослідження активно використовують ті висновки та становища, що знижують рівень невизначеності теоретичних даних, і розкривають відмінні риси окремих політичних систем, властивостей правлячої та опозиційної еліт, характеризують фази і етапи рішень тощо. і тим самим допомагають краще дати раду поточної політичну ситуацію. А позаяк у політичних подіях і ситуаціях проявляється дію безлічі найрізноманітніших чинників, то сфері прикладних досліджень значно яскравіше проявляється міждисциплінарний характер політологічного знання, який відбиває вплив на реальні події психологічних, економічних, культурних, релігійних, географічних та інших детермінант.

Істотною відмінністю  прикладних політологічних досліджень є і те, що й кінцевим продуктом не є абстрактні загальних положень, однаково застосовні для характеристики багатьох однотипних політичних явищ, а практичну пораду і конкретним учасникам політичного процесу, докази переваг певних засобів і прийомів дій, важливі параметри та описи гніву й характеру політичних подій, короткострокові прогнози розвитку у певних областяхжизни.

Цей рівень (напрям) політичної науки відрізняє особливий характер розгляду досліджуваних проблем. Якщо, приміром, політична теорія належить до політики, як до специфічної сфері життя, з властивою їй протиріччями, закономірностями тощо., то тут для прикладної політології вона становить собою реальне те що вольових устремлінь державних інституцій, партій, рухів, груп інтересів та інших суб'єктів. Інакше кажучи, головним предметом прикладної політології – це є конкретна ситуація в усьому багатстві її зв'язків і стосунків. Через це область її інтересів значно вже, ніж в теоретичної політології, й переважно пов'язані з різними аспектами діяльності певних держав, партій, зацікавлених груп, і громадян, причому які розглядають у конкретному часовому контексті. Тож у прикладної політології використовуються далеко ще не все теоретичні висновки та становища основний політичної науки – політології. Приміром, філософські питання сутності влади, демократії, критеріях політичного розвитку тощо., зазвичай, перебувають поза рамками її предмета. У той самий час прикладні політичні дослідження активно використовують його всі ті висновки та становища, що знижують рівень невизначеності теоретичних даних, і розкривають відмінні риси окремих політичних систем, властивостей правлячої й опозиційної еліт, характеризують фази і етапи рішень тощо. і тим самим допомагають краще дати раду поточної політичну ситуацію. А позаяк у політичних подіях і ситуаціях проявляється дію безлічі найрізноманітніших чинників, то сфері прикладних досліджень значно яскравіше проявляється міждисциплінарний характер політологічного знання, який відбиває вплив на реальні події психологічних, економічних, культурних, релігійних, географічних та іншихдетерминант.

Суб'єктами, розробниками прикладної політології не так теоретики, скільки  аналітики, експерти, радники політичних діячів, працівники партійних апаратів,пиар-мени (фахівці з рекламі, налагодженню відносин із громадськістю) та інші особи, які найчастіше безпосередньо пов'язані з виробленням політичної лінії лідерів чи цілих органів управління, з прийняттям владних рішень. У багатьох країнах існують спеціальні аналітичні центри, експертні поради й інші структури, де виробляються рекомендації прийняття тих чи інших політичних рішень, готуються відповідні матеріали, довідки, документи для ланок управління, партій, груп тиску тощо. У світі є і організації, вирішальні такі завдання лише на рівні міжнароднихотношений.

Перевірені практикою  висновки прикладної політології найчастіше служать основою відповідних  теоретичних узагальнень результатів  політичних досліджень, і навіть для формулювання положень теоретичної політології. Приміром, моделювання наслідків ядерних конфліктів у сучасних умовах зіграло істотну роль обгрунтуванні тези неможливості використання військової сили задля досягнення низки політичних цілей, зокрема цілей геополітичних.

Отже, прикладна політологія  є складовою і водночас специфічним  рівнем політичної науки – політології, безпосередньо сфальцьованим на рішенні практичних завдань. Її основне призначення полягає, передусім, у формулюванні конкретних рекомендацій та короткострокових прогнозів певних політичних суб'єктам з метою підвищення ефективності своєї діяльності.

Дослідження і вивести результати досліджень прикладної політології мають дійсною значимістю для будь-якій державній політики. Їх використовують під час вироблення програм уряду, поширенні поточних і найперспективніших цілей, допомагають запобігти чи розв'язати конфлікт. Також значної ролі прикладна політологія грає у переговорних процесах, де існує ціла технологія торгу.

Однією з поширених  і розроблених сфер застосування прикладної політології є проведення виборчих кампаній. Ця наукову дисципліну формулює рекомендації характером фінансування виборчих кампаній, вибору найважливіших  тим для проведення передвиборної  боротьби, допомагає визначити час, оптимальне спершу розгортання агітаційно-пропагандистською  кампанії, тощо.

Прикладние політологічні  дослідження, зазвичай, пов'язані з цими сторонами дійсності, які мають стійкою практичної значимістю для державної політики. Можливості цієї дисципліни йдуть на розробки програм діяльності уряду у сфері охорони здоров'я, соціальної, національної та оборонної політики тощо.Прикладние дослідження уточнюють поточні і перспективні мети, розподіл повноважень між різними державними органами, прогнозують якісних змін політичну ситуацію. Важлива сфера їх використання – визначення шляхів запобігання або дозволу соціальних конфліктам та досягнення необхідного суспільству консенсусу. Такі наукових досліджень розробляють технології дозволу криз, дозволяють знаходити злагоду між їх учасниками забезпечуватиме керованість різними конфліктнимиситуациями.

2. Обєкт і предмет дослідження

Як будь-яка наука, політологія  має свій об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом науки розуміються сторони об'єктивної реальності, що підлягають розгляду. Не виключено, що один і той самий об'єкт може вивчатися різними науками під особливим кутом зору, з позиції свого предмету та методів. Об'єктом політології є політична сфера суспільства і всі процеси, що в ній відбуваються. Але існує більше десяти гуманітарних та соціальних наук, що розглядають політику: наприклад, філософія, соціологія, теорія держави і права, історія. У зв'язку з цим виникає питання про специфіку предмету політології, тобто того кола проблем, яке підлягає всебічному дослідженню. 

У вітчизняній політології  склались дві позиції стосовно предмету політології. Згідно з першою, політологія - це цілісна й інтегративна наука  про політику, яка включає в себе весь комплекс часткових політичних знань. Сама ж політологія виступає як міждисциплінарне знання, а її предмет складає сукупність закономірностей функціонування і розвитку різних сторін політичної діяльності, які досліджуються окремими субдисциплінами - політичною філософією, політичною соціологією, політичною психологією тощо. 

Згідно з другою позицією, політологія - це загальна теорія політики, яка не намагається охопити всю  політичну проблематику і має  свій специфічний предмет дослідження: закономірності відносин соціальних суб'єктів  з приводу влади і впливу, механізм владовідносин та взаємодій між  владарюючими і підвладними, керованими і керуючими. При цьому влада  розглядається як сутність феномену політики. Не вступаючи в дискусію про політологію, можна висловити думку, що "широке" і "вузьке" розуміння предмету політичної науки не суперечать одне одному, а співвідносяться як два "концентричні кола" накопичення політичного знання.  

Більшість дослідників розглядають  політологію як єдину інтегровану  науку, хоча і внутрішньо диференційовану  на субдисципліни.  
 
Залежно від проблематики, що вивчається, вона містить у собі такі напрями: 

 політичну філософію, яка досліджує ціннісні аспекти політики, ідеали і норми, на основі яких функціонує політика та влада; крім того, політична філософія формує понятійний апарат науки, її методологічну базу; 

теорію політики; це більш конкретна дисципліна, що вивчає політику і владу, механізми функціонування останньої, вона має свої внутрішні структурні ланки: теорія політичної системи, теорія влади, теорія демократії, теорія еліт тощо; 

 політичну соціологію, яка акцентує увагу на соціальному обґрунтуванні влади: вплив соціальних груп і в цілому громадянського суспільства на політику; 

  політичну психологію, котра досліджує роль установок, переконань, мотивів і несвідомих факторів на політичну поведінку; ця дисципліна розглядає як масові форми участі в політичних процесах, так і психологічні аспекти феномену лідерства; 

 історію політичних учень, що вивчає етапи еволюції уявлень про політичне життя і її компонентів у різні політичні епохи; 

політичну антропологію, яка вивчає вплив соціобіологічних якостей людини на політику, а також зв'язок політики з культурою і національно-психологічними особливостями того чи іншого народу; 

теорію міжнародних  відносин, яка розглядає проблеми світової політики і взаємовідносин держав; всередині цього напряму виділяють геополітику, що розглядає використання державами просторових факторів для досягнення політичних завдань.

3. Теоретична політологія

Структура політології передбачає розмежування фундаментальної теоретичної (часто її називають загальною) і прикладної політології. Один напрям відрізняється від іншого завданнями, дослідницькими процедурами і зв'язками з практикою. Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає і пропонує способи впливу на певні сфери політичної реальності. Кінцевою метою досліджень у цій сфері є прогнози, рекомендації, поради учасникам політичного процесу. Даний напрям політології має безпосередній зв'язок з практикою. Про практичний напрям прикладної політології свідчить і сфера її уваги: технології виборчих кампаній, вивчення суспільної думки, електоральна поведінка, технологія організації влади, прийняття політичних рішень, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів тощо. 

Два напрями політології  доповнюють один одного. Теоретична політологія  дає прикладній загальну концептуальну  модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами. 

Призначення політології  для суспільства розкривається  в її функціях. 

Пізнавальна функція полягає у дослідженні багатогранності політичних явищ з метою отримання знання про їхню сутність, зміст і закономірності розвитку. 

Аналітична функція - всебічний аналіз політичних процесів, оцінка діяльності інститутів політичної системи. 

         Прогностична функція - вироблення наукових прогнозів подальших змін у політичній сфері, виявлення тенденції розвитку суспільних процесів. 

 Інструментально-практична функція - розробка рекомендацій для удосконалення яких-небудь сторін політичної практики. 

Політична соціологія - формування громадянської культури. 

Політичне знання допомагає  зрозуміти людині свою роль у світі  політики, озброює її політичним досвідом і усвідомленням своїх прав та можливостей.

Поділ політології на теоретичну і практичну(прикладну), який набув широкого вжитку в науці, є доволі штучним, оскільки власне політична наука має яскравий практичний характер, що і визначає її провідні позиції серед суспільних наук.

Краще зрозуміти прикладний характер науки про політику допоможе з´ясування основних функцій політології  у суспільстві:

1. Теоретико-пізнавальна  (тлумачення, інтерпритації), яка передбачає  вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку  політичних явищ. Теоретичні знання  є найбільш досконалою формою  обґрунтування практичної політичної  діяльності.

2. Методологічна (інструментальна,  технологічна), яка охоплює способи,  методи й принципи теоретичного  дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

3. Світоглядна, яка зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб´єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політології дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють певні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні структури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політичні події у зв´язку з конкретними історичними умовами.

4. Описова (дескриптивна), яка досліджує політичну реальність, зіставляючи її з уже існуючими соціально-політичними стандартами і є своєрідним відображенням дійсності.

5. Виховна (освітня), реалізуючи  яку найважливіші надбання політичної  теорії й практики стають доступними  широкому загалу, роблять участь  народних мас у політиці свідомою і ефективною.

6. Прогностична (передбачення) функція. Полягає в передбаченні  шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб´єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогнозування спирається на пізнання об´єктивних законів суспільно-політичного розвитку, політичних інтересів, потреб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідношення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан політичної свідомості й культури, національні традиції. Її результатом є гіпотези – прогнози, що спираються на з´ясування тенденцій розвитку даного політичного явища та загальні закономірності соціального процесу.

7. Інтегруюча (ідеологічна,  програмова) функція. Виявляється  у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Вона спрямована на розробку стратегії та напрямків розвитку суспільства, його політичних інститутів, суспільних структур і політичних процесів.

8. Прикладна (управлінська) функція. Передбачає вироблення  практичних рекомендацій щодо  шляхів, механізмів реалізації політичних  знань, раціональної організації  політичних процесів. Вона забезпечує  вивчення ефективності політичних  рішень, стану .суспільної думки, ставлення громадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов´язаних з формуванням знань про принципи й методи практичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політика за своєю природою – діяльнісна, тому всі функції політології, їх якість можна виявити і визначити лише виходячи з характеру політичної діяльності суб´єктів Політологія сприяє виробленню правильних орієнтирів у бурхливих політичних потоках, досягненню розумного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими інтересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

Отже, політологія як наука  і як навчальна дисципліна має  загальний характер, свій предмет, універсальні та специфічні закони розвитку та виконує ряд важливих функцій.

Висновок

Теоретична політологія ставить своїм завданням отримання нового знання, пояснення і розуміння політичної реальності, розробку нових концептуальних моделей реальності. Але її вплив на практику носить опосередкований характер. Навпаки, прикладна політологія безпосередньо орієнтована на досягнення реального політичного ефекту. Вона вивчає і пропонує способи впливу на певні сфери політичної реальності. Кінцевою метою досліджень у цій сфері є прогнози, рекомендації, поради учасникам політичного процесу. Даний напрям політології має безпосередній зв'язок із практикою. Про практичний напрям прикладної політології свідчить і сфера її уваги: технології виборчих кампаній, вивчення суспільної думки, електоральна поведінка, технологія організації влади, прийняття політичних рішень, політичне прогнозування, моделювання політичних процесів тощо.

Два напрями політології доповнюють один одного. Теоретична політологія  дає прикладній загальну концептуальну  модель і методологію дослідження, але в той же час у своїх узагальненнях вона сама спирається на емпіричний матеріал, зібраний практиками-політологами.

Умови вирішення основних проблем сучасного етапу політичної модернізації в Україні мають  служити своєрідним орієнтиром для формування самобутньої вітчизняної моделі суспільно-державного розвитку.

Список  використаної літератури

1. В.П. Пугачов,  А.І. Соловйов. Введення ЄІАС у  політологію. М., 2001.

2. Політологія. Підручник  для вузів / відп. ред. М.А. Василик. – М.:Гардарики, 2002.

3. О.С.Тургаев, А.Є.Хренов. Політологія в схемах і коментарях.

4. Політологія: Хрестоматія  /сост. проф. М.А. Василик,доц. М.С. Вершинін. – М.:Гардарики, 2005.

5.ГаджиевК.С. Політична  наука: Навчальний посібник /К.С.Гаджиев. – М.:ИНФРА-М, 2005.

6. Політична наука  у Росії: Хрестоматія / відп. ред. А.Д.Воскресенский. – М., 2006.

7. Ільїн В.В. Політологія.  Видання друге, виправлене / В.В. Ільїн. – М.: Університет, 1999.

8. Демидів А.І., Федосєєв  А.А.. Основи політології:учеб. посібник / А.І. Демидів. – М.:ЮНИТИ, 2003.