Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Психічні розлади

Зміст

Сутність психічних розладів……………………………………………………..ст.3-4
Класифікація психічних розладів……………………………………………....ст.5-6
Симптоми та синдроми психічних захворювань……………………………………....ст.7-22
Список використаних джерел……………………………………………………..ст.23

Сутність психічних розладів

Психічні захворювання, застаріле Душевні хвороби — хвороби, які характеризуються порушенням психічної діяльності людини внаслідок розладів функцій головного мозку.

Передумови розвитку захворювань

Психічні захворювання можуть виникають в результаті ураження головного мозку, яке тягне за собою з порушенням діяльності організмув цілому, та навпаки — внаслідок первинних захворювань тих чи інших органів і їхніх систем, що викликають вторинні порушення психікилюдини.

Серед причин, що провокують розвиток психічних захворювань, найбільш поширені: спадкова схильність, інфекції, інтоксикації, психічні травми, захворювання головного мозку (наприклад, травми, пухлини), порушення діяльності залоз внутрішньої секреції та навітьавітамінози. Нерідко психічні захворювання стають наслідком порушення внутрішньоутробного розвитку дитини.

Прояви захворювань

Проявляються психічні захворювання також різноманітним чином:

Порушення настрою

Порушення настрою веде до розвитку депресії або навпаки підвищеної екзальтації. Крім пригніченості і раптового підвищення настрою, у сфері почуттів у психічнохворих спостерігаються ще формальні зміни: надмірна дратівливість, при чому спостерігається невмотивована мінливість настрою і незначні приводи викликають сильні афекти, або навпаки — різке зниження збудливості почуття, коли хворий відноситься байдуже до найдорожчих для нього інтересів. Подібного роду відхилення від норми можуть свідчити про розвиток певних форм божевілля.

Порушеннями мислення

Порушення мислення виявляється найчастіше у нав'язливих станах і маренні. Хід мислення в меланхолійному стані сповільнюється, в маніакальному прискорюється. При значному прискоренні в ході ідей дуже легко наступає незв'язність мислення, що виявляється також незв'язністю мовлення.

Поєднання безглуздих ідей називається маренням. Воно виникає мимоволі хворого при збереженні розумових здібностей, без помітних змін самопочуття. Зміст марення психічнохворих нескінченно різноманітний, і в значній мірі визначається освітою суб'єкта та ідеями епохи, однак якщо залишити осторонь конкретний зміст марення, то він може бути зведений до переслідування, манії величі, марення самозвинувачення, марення іпохондричні, еротичні, релігійні тощо. Іноді марення становить головний і майже єдиний симптом.

Іноді якесь уявлення наполегливо залишається в свідомості хворого, незважаючи на його бажання думати про інше. Тоді говорять про розвиток нав'язливого стану. Такі спогади часто супроводжуються сильною реакцією з боку сфери почуттів у вигляді страху або стають безпосереднім імпульсом до невмотивованих дій, нерідко злочинних, яквбивство, підпал або самогубство.

Розлади пам'яті

Втрата пам'яті — амнезія — може бути часткова або повна, обіймати цілі тривалі періоди. Пам'ять може бути ослаблена по відношенню до вражень недавнього минулого чи давно минулого, вона може бути збережена при різкому ослабленні розумових здібностей і навіть іноді разюче розвинена в деяких випадках ідіотизму. Особливий вид порушення пам'яті полягає в нездатності до правильного відтворення уявлень, чим обумовлюються обмани спогадів; такі хворі справляють враження брехунів, самі цього не помічаючи.

Обмани сприйняття

Обмани сприйняття найчастіше виявляються у появі галюцинацій. Важливо мати на увазі, що такі чисто патологічні симптоми, як галюцинації, а також нав'язливі ідеї і хворобливий нестримний потяг часто спостерігаються і в людей, яких не можна визнати психічнохворими. З іншого боку, при безперечному розвитку психічної хвороби може спостерігатися вражаюче збереження логічних операцій, доцільна практична і професійна діяльність і відома ступінь художньої творчості.

Зниження інтелекту

Для того, щоб враження органів чуття, що доставляють зовнішній матеріал для конкретних уявлень, перероблялися в такі, потрібна значна напруга уваги. При розвитку психічних захворювань цей акт порушений, уявлення не можуть утворитися або виникають недостатніми і неправильним чином. Разом з тим страждає здатність логічної обробки і зв'язку уявлень та відстороненого мислення. Результатом є вузький кругозір, бідність відстороненого мислення і нижчий рівень інтелектуального розвитку порівняно зі здоровою людиною.

Психічний розлад – термін, що останнім часом замінив традиційний термін «психічна хвороба», поширений до 60–80-х рр.

Деякі з психічних розладів виникають на ранньому етапі індивідуального розвитку, інші є результатом соціального життя.

Термін «розлад» використовується у Міжнародній Класифікації Хвороб 10-го перегляду (МКХ-10), оскільки терміни «хвороба» та «захворювання» при їх використанні викликають великі складнощі.

«Психічний розлад» не є точно визначеним терміном, але в МКХ-10 під ним детально описана визначена група клінічних симптомів або поведінкових ознак, які у більшості випадків завдають страждання і перешкоджають особистісному функціонуванню. Також зазначено, що ізольовані соціальні відхилення або конфлікти без особистісної дисфункції не повинні включатися до групи психічних розладів^[1].

Для тлумачення терміну «психічний розлад» використовується визначення способом негації – його визначають як відсутність психічного здоров’я; або ж як комплекс характеристик і моделей поведінки, які не є частиною нормального розвитку особистості чи культури.

Всесвітня організація охорони здоров'я визначає психічне здоров’я як стан благополуччя, при якому кожна людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно та плідно працювати, а також здійснювати внесок у життя своєї спільноти^[2].

Термін психічний розлад може мати спеціальні визначення у національній юриспруденції, психіатрії та психології.

2. Класифікація психічних розладів

Існує безліч класифікацій психічних розладів, але немає жодного, яке будувалося б на одному загальноприйнятому критерії.

Далі приведено поділ психічних захворювань, яким користуються в практичній психіатрії останні сто років і, ймовірно, користуватимуться ще сто. До цих захворювань відносяться «Органічне захворювання мозку» (частіше його називають «Психоорганічний синдром», що і правильно, по суті), епілепсія, шизофренія і маніакально-депресивний психоз.

Психоорганічний синдром

ПСИХООРГАНІЧНИЙ СИНДРОМ (органічний психосиндром) — стан психічної слабкості, обумовлений органічним враженням головного мозку (судинних захворюваннях головного мозку, враженні центральної нервової системи, при сифілісі, черепномозкових травмах, різних інтоксикаціях, хронічних порушеннях обміну речовин, при пухлинах і абсцесах головного мозку, енцефаліті). Але особливо часто психоорганічний синдром виникає при атрофічних процесах головного мозку в передстаречому та старечому віці (хвороба Альцгеймера, старече недоумство). У найбільш легкій формі психоорганічний синдром є астенічним станом із слабкістю, підвищеною виснажуваністю, емоційною лабільністю, нестійкістю уваги, зниженням працездатності. При важких формах психоорганічного синдрому на перше місце виступає интеллектуально-мнестичне зниження, що доходить до ступеню недоумства (деменція). Оскільки ключовим моментом при недоумстві, викликаному психоорганічним синдромом є порушення пам`яті, то порушення інтелекту у хворих виявляються в першу чергу в погіршенні в різному ступені здібності до придбання нових знань, знижується об`єм і якість знань, одержаних у минулому, обмежується коло інтересів. Далі починається погіршення мови, зокрема усної (зменшується словарний запас, спрощується структура фраз, хворий частіше використовує словесні шаблони, допоміжні слова). Важливо відзначити, що порушення пам`яті розповсюджуються на всі її види. Погіршується запам`ятовування нових фактів, тобто страждає пам`ять на поточні події, знижується здатність зберігати сприйняте і можливість активізувати запаси пам`яті.

Епілепсія

Клінічні прояви епілепсії відрізняються винятковим різноманіттям. У даній статті розглядається тільки характерний епілептичний дефект (епілептичне недоумство — epileptic dementia). Ключовим компонентом епілептичного недоумства є порушення мислення. Розумові операції включають аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстракцію і конкретизацію з подальшим створенням понять. Саме процес абстрагування і утворення понять і порушується при епілепсії в першу чергу. Хворий втрачає здатність відокремлювати головне, істотне від другорядного, від дрібних деталей. Мислення хворого стає все більш конкретно-описовим, причинно-наслідкові відносини перестають бути для нього зрозумілими. Хворий в`язне в дрібницях, насилу перемикається з однієї теми на іншу. У хворих на епілепсію виявляється обмеження назв предметів рамками одного поняття (називаються одні домашні тварини як одушевлені або меблі і навколишнє оточення як неживі). Інертність протікання асоціативних процесів характеризує їх мислення як тугорухоме, в`язке. Зубожіння словарного запасу часто призводить до того, що хворі вдаються до утворення антоніма шляхом збільшення до заданого слова частинки «не». Непродуктивне мислення хворих на епілепсію іноді називають лабіринтовим.

Шизофренія

У даній статті розглядається тільки характерний шизофренічний дефект (шизофренічне недоумство — dementia praecox). Ключовим компонентом шизофренічного недоумства є порушення психічної функції, званої «Афект». Це недоумство характеризується емоційним зубожінням, що досягає ступеня емоційної тупості. Дефект полягає в тому, що у хворого не виникають емоції взагалі і (або) емоційна реакція на продукцію мислення збочена (не таку невідповідність змісту мислення і емоційною оцінки називають «розщеплюванням психіки»).

Маніакально-депресивний психоз

При розвитку психічних розладів (продуктивної симптоматики, тобто манії або депресії) психічної функції під назвою «Афект» дефекту (недоумства) не наступає.

Теорія єдиного психозу

Згідно теорії «єдиного психозу», єдине ендогенне психічне захворювання, яке об`єднує в собі поняття «шизофренія» і «маніакально-депресивний психоз», на початкових етапах свого розвитку протікає у вигляді «манії», «меланхолії (тобто депресії)» або «безумства» (гостре марення). Потім, у разі існування «безумства» воно закономірно трансформуються в «безглуздя» (хронічне марення) і, нарешті, призводить до формування «вторинного недоумства». Основоположником теорії єдиного психозу є В. Грізінгер. В її основу покладено клінічний принцип Т. Сиденгама, згідно якому синдром є закономірним поєднанням симптомів, що змінюються в часі. Існують серйозні доводи на користь правильності цієї теорії. Одним з них є та обставина, що порушення афекту включають і специфічні, викликані виключно порушенням афекту порушення мислення (так звані вторинні зміни мислення). Такими специфічними (вторинними) порушенням мислення є в першу чергу порушення темпу мислення (темпу процесу мислення). Маніакальний стан викликає прискорення темпу мислення, а депресія темп процесу мислення уповільнює. Причому зміни темпу мислення можуть бути настільки вираженими, що саме мислення стає не продуктивним. Темп мислення при манії може збільшуватися до такого ступеню, що втрачається будь-який зв`язок не тільки міжреченнями, але й між словами (такий стан називають «словесна окрошка»). З іншого боку, депресія може настільки уповільнити темп процесу мислення, що мислення взагалі припиняється.

Порушення афекту можуть стати і причиною своєрідного, характерного тільки для порушень афекту, марення (таке марення називають «вторинним»). Маніакальний стан викликає манію величі, а депресія є першопричиною ідей самоприниження. Іншим доводом на користь теорії єдиного психозу є та обставина, що між шизофренією і маніакально-депресивним психозом існують проміжні, перехідні форми. Причому не тільки з погляду продуктивної, але й з погляду негативної, тобто симптоматики, що визначає діагноз захворювання. Для таких перехідних станів існує загальне правило, яке свідчить: чим більше в ендогенному захворюванні розладу афекту по відношенню до продуктивного розладу мислення, тим подальший дефект (специфічне недоумство) буде менш виражений. Таким чином, шизофренія і маніакально-депресивний психоз є одним з варіантів перебігу одного й того ж захворювання. Тільки шизофренія — це найзлоякісніший варіант перебігу хвороби, оскільки вона призводить до розвитку вираженого недоумства, а маніакально-депресивний психоз найдоброякісніший варіант єдиного ендогенного захворювання, оскільки в цьому випадку дефект (специфічне недоумство) не розвивається взагалі.

Симптоми та синдроми психічних захворювань.

Симптоми (За сферами психічної діяльності).

Розлади сприйняття. Сприйняття - це відображення явищ і предметів оточуючої дійсності, які безпосередньо діють на органи відчуття.

Ілюзії - це помилкове (хибне) сприйняття переважно зором чи слухом реальних предметів або явищ, при цьому відображення реального об'єкта змішується з хворобливою уявою. Найчастіше вони виникають на тлі зміненого афекту чи свідомості. Однак і в звичайному стані можливі хибні сприйняття (хмару можна уявити як чиєсь обличчя, при фізичних ілюзіях скляна паличка "переломлюється" у воді).

3орові ілюзії можуть бути звичайними за своїми появами що одежа (висить на вішалці, сприймається як людська фігура, нахилена гілка дерева - як простягнена рука). Вони виникають переважно у напівтемряві чи при поганому освітленні, на тлі тривожного настрою. Зорові ілюзії, що іноді бувають фантастичними, химерними за змістом, називаються парейдоліями. Квітка на вікні сприймається як екзотична, велика рослина, а оточуючі предмети - як фантастичні істоти. Парейдолії найчастіше виникають на тлі різко вираженої тривоги, страху, при початкових стадіях потьмарення свідомості.

Слухові ілюзії або вербальні лат. verbum - слово) в одних випадках є елементарними: краплі дощу сприймаються як шепіт, окремі різкі звуки - як постріли, а інших - у сторонніх розмовах чи звуках суб'єкт чує слова в свою адресу. Коли в тому, що чується, безперервно сприймаються цілі фрази, говорять про ілюзорний галюциноз. Вербальні ілюзії, зокрема ілюзорний галюциноз, звичайно мають осудливий або загрозливий зміст; для них характерні афект напруженої тривоги і підозріливість.

Галюцинації - це одна з форм порушень чуттєвого пізнання, коли патологічні сприйняття виникають без існування реального об'єкта чи подразника. Сприймаючись у просторі, галюцинації набирають чуттєвої виразності і не відрізняються галюцинуючими від предметів, які дійсно існують тобто мають для осіб характер об'єктивної реальності. За головною ознакою (аналізатором, у якому виникають) галюцинації поділяються на такі: зорові (оптичні), слухові (акустичні), дотику (тактильні), нюхові, смакові, загального відчуття (кінестетичні).

Зорові галюцинації (видіння) можуть бути елементарними, мати невиразну форму чи, навіть, бути позбавленими її - фотопсії (іскри, полум'я, плями, спалахи, дим), і складними. Такі, що є чіткими в усіх, навіть незначних деталях - це конкретні люди, тварини, комахи, предмети, меблі, сцени різного змісту (похорони, стихійні лиха, збори). 3орові галюцинації можуть бути безколірними, різнобарвними, мати натуральну величину або збільшені чи зменшені. Вони то нерухомі (статичні), то знаходяться в рyci, зі постійним або таким, що швидко змінюється змістом (калейдоскопічні). Зорові галюцинації називають сценоподібними чи кінематографічними в тих випадках, коли мінливі з них мають складний зміст. Видіння майже завжди виникають на тлі потьмареної свідомості; їх супроводять афекти тривоги, страху, люті. 3начно рідше вони викликають захоплення чи цікавість. Нерідко інтенсивність галюцинацій різко підсилюється ввечері або вночі, інколи вони виникають тільки в певний час доби.

Слухові галюцинації. Якщо вони виникають у формі елементарних немовних обманів, то називаються акоазми (такими є шуми, окремі звуки, шипіння, постріли). У випадках, коли чують окремі слова, фрази, говорять про фонеми - вербальні (словесні) галюцинації. Хворі часто називають їх "голосами". Фонеми можуть належати знайомим і незнайомим особам, чоловікам, жінкам і дітям; можуть бути тихими чи приголомшливо гучними, такими, що знаходяться на одному місці, наближуються чи віддаляються. Іноді чути один голос - моновокальні галюцинації чи кілька, діалог - полівокальні галюцинації. Голоси можуть перегукуватися один з одним і звертатися безпосередньо до хворого. Зміст галюцинацій може бути різним: сварки, звинувачення, образи, погрози, насміхання, захист, втішання, занепокоєння, попередження, накази (імперативні галюцинації); реєстрація вчинків хворих ("Він зачинив двері, засвітив світло, повернувся боком" та ін. - коментуючі голоси.

Слухові галюцинації виникають, як правило, на тлі потьмарення свідомості. Вони супроводжуються подивом, страхом, а також найрізноманітнішими вчинками: пошуком того, кому належить голос, втечею, захистом, нападом, спрямованими проти інших чи самого себе діями, нерідко навіть дуже небезпечними діями (при імперативних галюцинаціях).

Нюхові галюцинації - уявні, неприємні чи приємні запахи (паленого, гнилі, нечистот, газів, квітів тощо).

Смакові галюцинації - неприємні або приємні смакові відчуття, що виникають у роті без прийому їжі.

Тактильні галюцинації (дотику) - неприємні відчуття, що виникають в шкірі чи під шкірою (лоскіт, повзання, тиск) і співвідносяться з певними неживими чи живими предметами (кристали, тверді предмети, дрібні тварини чи комахи тощо).

Вісцеральні (лат. viscerum - нутрощі) галюцинації -відчуття, подібні до вищеописаних при тактильних галюцинаціях, але з проекцією у внутрішні органи ("гвіздок у голові", "в животі жаби плавають" та ін.).

Галюцинації загального відчуття - впевненість, що неприємні відчуття, які є на поверхні тіла чи у внутрішніх органах, пов'язані з дією того чи іншого неживого об'єкта або живої істоти. Нерідко відбувається одночасна поява різних видів галюцинаторних подразнень.

Комплексні галюцинації - одночасна поява різних видів галюцинацій, наприклад, зорових, слухових, загального відчуття.

Функціональні галюцинації - це галюцинації, які за механізмом виникнення займають проміжне становище між власне галюцинаціями та ілюзіями. Вони з'являються тільки за наявності реального зовнішнього подразника і продовжуються не змішуючись із ним до тих пір, доки діє цей подразник. Хворий чує стукіт коліс поїзда й одночасно виникають слова в такт цьому, наприклад, "вбивця, вбивця, вбивця".

Псевдогалюцинації - мимовільні, зазвичай, з відчуттям скоєності чи відчуженості, насильності тощо сприйняття, які не мають реального об'єкта. Їм властива інтропроекція образів, тобто вони локалізуються здебільшого не в об'єктивному, а в суб'єктивному внутрішньому просторі - "всередині голови, тіла", бачиться і чується "подумки", "розумом", "внутрішнім оком". На відміну від істинних галюцинацій, псевдогалюцинації не ототожнюються з реальними предметами, тобто не мають характеру "життєвості", об'єктивної реальності. Водночас критичне ставлення до псевдогалюцинацій відсутнє, так само, як і сумніви в їх дійсному існуванні.

Псевдогалюцинації можуть бути: слуховими, зоровими, дотиковими, нюховими, смаковими, загального відчуття. Всі особливості, їм властиві, і тут можуть проявлятися. Зокрема, зорові галюцинації можуть бути й елементарними, і складними, безкольоровими та звичайного забарвлення, а також неприродно кольоровими; голоси "в думках" - тихими і голосними, одиничними і множинними. Сполучення псевдогалюцинацій із маяченням впливу та переслідування утворюють синдром Кандинського-Клерамбо.

Гіпнагогічні галюцинації - видіння чи слухові обмани, які виникають при закритих очах перед засинанням чи у дрімотному стані.

Гіпнопомпічні галюцинації - видіння чи різні слухові обмани, що виникають під час пробудження.

Галюциноз - стан безперервного галюцинування з переважно єдиним видом галюцинацій (значно рідше - в поєднанні кількох видів), у той час як інші психопатичні розлади (насамперед маячення) відступають на другий план або зовсім відсутні. Він виникає за ясної свідомості і при достатній збереженості й орієнтуванні всіх видів. Найчастіше трапляються слухові (вербальні) галюцинації, є також зорові та тактильні галюцинози.

Сенестопатії - різноманітні неприємні, важкі і такі, що дуже виснажують і змучують, відчуття стягування, переливання, лоскоту, рухомі і нерухомі та ін. Вони виникають нерідко в різних частинах тіла, інколи без чіткої локалізації і не піддаються описанню. На відміну від галюцинацій, вони позбавленні предметності і не супроводжуються якими-небудь соматичними чи неврологічними розладами.

Метаморфопсії - викривлене сприйняття розмірів, форми просторового розташування реальних предметів. При цьому оточуючі предмети сприймаються пропорційно, але неприродно зменшеними, - мікропсія чи, навпаки, пропорційно, неприродно, аж до велетенських розмірів, збільшеними - макропсія. Оточуючі предмети можуть також сприйматися перекрученими, з перекосами, розтягненими, прикороченими чи звуженими - дисмегалопсія. Викривлене сприйняття простору, що супроводжується неприроднім віддаленням чи, навпаки, наближенням предметів, називається порропсією.

Розлади схеми тіла - спотворене сприйняття форми, величини, розташування в просторі свого тіла загалом чи окремих його частин (голови, рук, ніг). Воно виникає за наявності зорового контролю і за його відсутності. Все тіло збільшується, набирає ваги і займає собою весь простір, в якому хворий у цей момент знаходиться: язик набухає і не вміщується в роті, голова зменшується і здається величиною в шпильку тощо. Метаморфопсії та роздали схеми тіла вчені інколи описують під загальною назвою - психосенсорні розлади.

Дереалізація - примарне, химерне, безбарвне, інколи схематичне, силуетне сприйняття дійсності, котра реально існує навколо. Може супроводжуватися сумнівами щодо реальності існуючого світу, людей, предметів. До такого типу розладів відносяться і феномени "вже баченого, вже почутого, вже пережитого" раніше (дежа вю - фр.), коли в незнайомій місцевості виникає настирливе, непереборне відчуття того, що тут уже колись доводилося бувати, таке вже колись бачити чи чути, а також "ніколи не баченого, ніколи не чутого, ніколи не пережитого" (жаме вю - фр.), коли знайома місцевість чи оточення сприймаються як незнайомі, відомі люди, родичі чужими чи незнайомими.

Розлади мислення

Мислення - це найвища і найскладніша форма відображення та пізнання об'єктивної реальності, встановлення й осягнення внутрішніх зв'язків між явищами та предметами навколишнього світу. Розлади сфери мислення зустрічаються при найрізноманітніших психічних захворюваннях.

Прискорення мислення (асоціативного процесу) - легкість появи та збільшення кількості асоціацій, що виникають без зупинок і поєднуються з поверхневими розумовими висновками, котрі базуються на випадкових висловлюваннях. Образні уявлення і порівняння домінують над абстрактними. Іноді прискорення мислення досягає інтенсивності стрибка ідей (фуга ідеарум).

Затримка мислення - це коли кількість асоціацій зменшена, виникнення їх утруднене, уявлення збіднені, одноманітні. Такий стан часто тяжко переноситься хворими, вони говорять, що "отупіли".

Закупорка мислення (шперунг) - раптова зупинка, перерва думки, її блокування. Хворий замовкає, втрачає думку, а, намагаючись змінити тему розмови, знову її втрачає через "закупорку". Це відбувається за ясної свідомості, на відміну від епілептичного абсансу.

Інкогорентне мислення (без зв'язку) - мова є набором непов'язаних за змістом чи граматичною будовою слів.

Статечність (грузність, застигання) мислення - асоціації, що уповільнено, з утрудненням виникають, майже не зникають зі свідомості, чим заважають появі нових. Продуктивність мислення знижується, настає втрата здатності відокремлювати головне від другорядного, відбувається застрягання на другорядних деталях.

Персеверація мислення - домінування обмеженої кількості думок та уявлень над іншими протягом певного часу, коли на різні за змістом запитання може даватися однакова відповідь. "Як ви себе почуваєте?" - "Погано"; "Що у вас болить?" - "Погано" і т. д. (повернення до одного і того ж).