Психічне старіння

Психічне старіння

ПЛАН

Вспуп………………………………………………………………………………3

1. Поняття про психічне  старіння. Психічний занепад. Щаслива старість…..4

2. Ставлення людини  до старості. Роль особистості  у формуванні психосоціального статусу людини в старості………………………………….6

3. Фактори, що впливають на тривалість життя ………………………………8

4. Основні прояви старіння………………………………………………………9

5. Індивідуальні типи старіння. Ставлення до смерті. ………………………..11

6. Передчасне старіння………………………………………………………….14

Висновок………………………………………………………………………….17

Список використаних джерел…………………………………………………..18

Вступ

          Старість – дуже важкий період в житті людини, а демографічне старіння вимагає від суспільства все більших фінансових витрат й інших матеріальних ресурсів на обслуговування цієї вікової категорії населення. Суспільство повинно взяти на себе вирішення всіх проблем, пов’язаних з комплексом захисту і соціального обслуговування та забезпечення літніх й старих людей.

          Старіння – закономірне виникнення в органах і системах організму вікових змін, які послаблюють його пристосувальні можливості і призводять до старості.

Старіння - складний біологічний процес, який відображає одну із сторін розвитку живого організму, розвиток його в часі: процес внутрішньо суперечливий, який поєднує як регресивні тенденції, так і прогресивні – формування нових пристосувальних механізмів. Старіння є закономірним і заключним етапом онтогенезу, вивченням якого займається геронтологія.

1. Поняття про  психічне старіння. Психічний занепад. Щаслива старість.

Старість – це заключна фаза в розвитку людини, в якій цей  процес відбувається по низхідній життєвій кривій. У житті людини у певному  віці проявляються інволюційні ознаки (інволюція – зворотній розвиток; зменшення, спрощення (з втратою функції) органа протягом індивідуального розвитку), що виражаються у зовнішньому вигляді, зменшенні життєвої активності, обмеженні фізичних можливостей.

Однією із закономірностей  старіння є його нерівномірність  у порушенні функцій (пам’яті, інтелекту, уваги, фізичної сили). Старість наближається до людини двома шляхами: через фізіологічне ослаблення організму та шляхом зниження сили і рухливості психічних процесів. Саме психічне старіння представляє собою процес вікової зміни вищих психічних функцій.

У суспільстві існують  різні погляди щодо психологічного старіння. Одна із них – негативна  думка. Прибічники цього погляду  вбачають в особистості старої людини обов’язкове послаблення інтелекту  і пам’яті та утворення характерологічних пороків, таких, як скупість, консерватизм, сварливість та ін. У їх уявленні стара людина – це істота слабка, покинута і самотня. Старість робить людину карикатурним зображенням самої себе.

Дійсно, в старості відбувається зниження сили, обмеження фізичних можливостей. Інволюційні процеси, що торкаються психічної діяльності і виражаються у різноманітних психічних станах, які не супроводжуються слабоумством, називаються психічним занепадом. Його визначають як випадок природного старіння, при якому спостерігаються зниження психічної сили, звуження об’єму психологічного життя, економне використання наявних ресурсів (М.Ф. Шахматов). Прояви психічного занепаду: обмеження кола інтересів, пасивність, психологічна в’ялість. Прояви помітних ознак психічного занепаду можна віднести до віку 85 років і старшого.

Іншої крайньої точки (позитивний підхід) у поглядах на старість дотримуються дослідники, які схильні захоплюватися  “чарівністю старечого віку”. Основу його складають ті спостереження  над старіючими людьми, в яких є невідповідність між духовною та фізичною еволюцією людини, коли регресивним змінам підпорядковується тільки біологічний організм, а духовний та інтелектуальний потенціал не лише не знижується, а може і зростати. Тому підхід, який передує старечому недомаганню, називають “кращими роками”. Саме це мається на увазі, коли говорять про щасливу старість.

Щаслива старість – це особливо благоприємна форма старіння.

Як зазначає геронтолог М.Ф. Шахматов, нерідко літні люди говорять, що в старості вони вперше переживають незнайомі їм у минулому житті почуття і радощі, вони вперше відчувають задоволення собою та оточуючими. При цьому вони не можуть знайти кращого визначення для свого стану, ніж щасливий (притча, як Бог ділив роки: кінь, корова, собака, людина).

Для таких старих людей  типовим є прагнення переосмислити  свій минулий життєвий досвід, передивитися минулі установи і правила. Їхнє мислення спрямоване на вирішення питань осягнення  смислу власного існування, пізнання самого себе. Результатом такого міркування є вироблення нової ціннісної життєвої установки, основу якої складає згода із самим собою, із зовнішнім світом, з природнім ходом подій, із неминучістю завершення власного життя.

Отже, щаслива старість – це задоволеність новим життям, своєю роллю у цьому житті.

Стареча мудрість – це спокійне і споглядальне ставлення  до власного старіння, до того, що воно несе з собою, відкриття нових  радощів у житті.

Третя група дослідників  знаходить у старості як негативні, так і позитивні риси. Здібності  в старості згасають, але їх замінюють накопичений досвід, високий рівень суджень. Тому старість – це не лише спад, не лише вік втрат, як відмітив югославський психіатр Петрілович “Послаблення інтенсивності психологічних процесів та станів призводить до зростаючого розгортання особистості в глибину”.

2. Ставлення  людини до старості. Роль особистості  у формуванні психосоціального  статусу людини в старості.

Старість, її сприймання людиною як періоду життя, який несе нове світовідчуття і світосприйняття, – все це здавна займало думки людства. Перед кожною людиною в старості постають питання про смисл і спосіб подальшого життя, про вироблення власного ставлення до старості, власної установки: як бути старим? Відомий вислів М. Монтена про те, що “небагато людей уміють старіти”, містить у собі питання: що ж лежить в основі достойного старіння? У деяких старих людей спостерігається різке неприйняття старості: вони ненавидять її і вважають важкою ношею. Як показують спостереження, ні гарне фізичне здоров’я, ні збереження діяльного способу життя, ні власний суспільний статус, ні наявність подружжя (дітей), не являються запорукою і гарантією усвідомлення старості як бгало приємного періоду життя. І при наявності цих ознак літня людина може повністю не приймати своє старіння. І навпаки, при поганому фізичному здоров’ї, скромному матеріальному достатку, відносній самотності літня людина може знаходитись у згоді із своїм старінням, у стані побачити нові сторони свого буття.

Різні форми поведінки літніх людей  в однотипних ситуаціях відображають індивідуальні особливості реагування на власне старіння. Саме цей вік психічного життя людини визначає її ставлення до особистих втрат, минулих можливостей і нове сприйняття оточуючого світу.

Проте особистість старої людини, переживаючи трансформацію, все ж залишається сама собою, зберігаючи індивідуальні риси. У старості не відбувається якої-небудь зміни особистісних характеристик, “ні моральні, ні соціальні якості особистості не втрачаються” (Н. Шахматов). М. Ціцерон у своєму трактаті “Про старість” писав: “Але старі . неспокійні, дратівливі і важкі у співжитті, а якщо придивитися до них, то і скупі. Це недоліки характеру, а не старості”.

Роль особистості в процесі  формування психосоціального статусу  літньої людини така: поведінка людини перед обличчям старості великою мірою залежить від зрілості її поглядів на життя. Наскільки успішним буде життя людини в старості визначається тим, як вона будувала свій життєвий шлях на попередніх стадіях. Тому справедливо звучать слова А. Шопенгауера: “Те, що людина має в собі, ніколи так їй не згодиться, як у старості”.

Риси особистості, що сприяють адаптивному  старінню: активність творчість, діяльність, впевненість, задоволеність. Людина, що веде продуктивне життя, не стає “дряхлою”, навпаки, розумові та емоційні якості розвинуті нею в процесі життя, зберігаються, хоча фізична сила слабне. У старих, котрі є стримані, добрі, старість проходить більш терпиміше, ніж у тих, хто має негативний характер. У цьому контексті можна розглядати і такі спостереження, коли люди, які прожили багате життя, нехай сповнене не тільки радості, але й горя, проявляють у старості більше позитивних рис, ніж невдахи, котрі в старості стають самолюбами й похмурими.

Не адаптивним (неблагоприємним) виявляється  процес старіння у тих людей, які не змогли розвинути в собі якості самостійності та ініціативи. В ситуації відставки вони почувають себе втраченими, безпомічними і швидко засвоюють негативні соціальні стереотипи старості. Всі сучасні розробки підтверджують те, що було сказано за 2 тис. Років до цього М. Ціцероном: “Для тих, у яких немає нічого, що дозволяло б їм жити гарно і щасливо, важким є будь-який вік”.

Отже, успішність, адаптивність старіння визначається тим, наскільки людина виявляється підготовленою до вступу у нову фазу свого життя, до специфічних для старості важких ситуацій, прийняття свого нового місця в суспільстві та зміни соціального статусу.

3. Фактори, що впливають на тривалість життя

Одним з факторів, що сприяють збільшенню тривалості життя, є фізична активність. Показано, що фізичні вправи сприяють поліпшенню стану серцево-судинної системи, зниженню рівня холестерину, відкладення якого в судинах приводить до розвитку атеросклерозу, важких захворювань серця і головного мозку. Під впливом фізичного навантаження зменшуються темпи і виразність розвитку остеопорозу – процесу зменшення кісткової маси з віком, збільшується м'язова маса і сила м'язових скорочень. Фізичні вправи, зокрема заняття аеробікою, можна призначати особам літнього віку без важких захворювань серцево-судинної і дихальної систем у якості, як профілактичного засобу, так і лікувального методу при багатьох хронічних захворюваннях, наприклад ожирінні, цукровому діабеті, артеріальній гіпертонії.

Серед безлічі факторів зовнішнього  середовища, що впливають на тривалість життя, немаловажне значення варто додавати раціональному харчуванню. Показано, що тривалість життя у тварин можна регулювати за допомогою кількості і якості їжі. У той же час, дворазове зменшення калорійності раціону в літньому віці приводить до скорочення захворюваності і смертності вдвічі. Раціоналізація дієти повинна досягатися, насамперед, зменшенням калорійності їжі після 60 років на 10 % з кожним десятиліттям, що здійснюється зниженням у раціоні продуктів з високою калорійністю (тварини жири, жирні сорти м'яса, сметана).

З віком необхідно збільшувати  частку рослинних жирів при одночасному  зменшенні жирів тваринного походження. Корисний прийом двох столових ложок  кукурудзяної чи маслинової олії в  добу. Варто обмежити вживання рафінованого цукру до 30 р. у чи добу краще замінити його медом. Останній, у відмінності від цукру, не вимагає для свого засвоєння спеціальних ферментів, активність яких часто знижена в літньому віці. З метою чи попередження зменшення темпів розсмоктування кісткової тканини, з віком варто вживати в їжу продукти, багаті кальцієм (молоко, сир, сир). Корисне включення в раціон продуктів, багатих харчовими волокнами у виді пшеничних отрубів, люцерни, морських водоростей. Їжа літньої людини повинна включати досить вітамінів (свіжі овочі, фрукти), солі калію (сир, сухофрукти, гарбуз, ягоди, мед).

До факторів ризику передчасного старіння відносять гіподинамію, часті  і тривалі стресові ситуації, наявність  хронічних захворювань, шкідливі звички, нераціональне харчування, генетичні фактори (коротка тривалість життя в батьків). Перелік вищевказаних факторів визначає основні шляхи попередження передчасного старіння і збільшення тривалості життя.

4. Основні прояви  старіння

Самим важким проявом  старіння є виражені психічні порушення, що настають у різні періоди старіння і серйозні соціальні наслідки, що мають, як для родини, так і для суспільства в цілому. Як відомо, з віком у головному мозку відбуваються визначені функціональні зміни, що виявляється такими ознаками як порушення пам'яті (особливо на найближчі події), загальмованість і повільність розумових процесів, порушення сну й ін.

Ці порушення, як правило, не викликають утруднень ні в самих  літніх облич, ні в членів їхньої родини і розглядаються звичайно як нормальне  психічне старіння. Однак, у частини старих подібні порушення починають прогресувати і стають настільки вираженими, що здобувають уже характер важкого психічного захворювання, викликають грубе порушення інтелекту, поведінки і згодом цілком інвалідизують літньої людини. У таких випадках говорять про сенільну деменцію (старечому слабоумстві). Оскільки причини старечого слабоумства різноманітні й у більшості випадків малозрозумілі, те і шляху попередження цього страждання поки не розроблені. Можна лише говорити про попередження, а точніше про уповільнення психічного старіння.

Кращі ліки – постійний  мозковий тренінг. Є чимало свідчень збереження більш високого творчого потенціалу в старих у порівнянні з більш молодими, що відбиває розбіжність  паспортного і біологічного віку. Статистика переконливо свідчить про те, що перехід від професійного життя до монотонного існування пенсіонера грозить викликати різке погіршення – і часом надзвичайно швидке – розумових здібностей. Чи не наводять подібні факти на думку про необхідність деякого перегляду і більш гнучкого відношення до віку пенсіюванні працездатних облич. Такий підхід міг би не тільки сприяти уповільненню старіння, але і мати визначений економічний ефект.

Цікаво, що в  останній рік перебування на президентській посаді Рональд Рейган провів закон, відповідно до якого скасовується обов'язковий відхід на пенсію при досягненні визначеного віку, за винятком трьох професій: пожежних, поліцейських і військових. Для всіх інших такий відхід розглядається як порушення цивільних чи прав дискримінація за віком. Сьогодні не тільки вчені, але й усі, хто займається творчою діяльністю, часто вдаються до допомоги цього закону. Згідно останнім даної, більш 90% учених США продовжують займатися дослідницькою роботою після 70 років, а близько 70% - послу 80 років.

Спроба людства  збільшити тривалість життя для  найбільш повної реалізації свого фізичного й інтелектуального потенціалу є, очевидно, не тільки біологічної, але і соціальною мотивацією. Звичайно, не знаходячи попиту і зіштовхуючись з незатребуваністю, ці устремління людини утрачають свій зміст, що не може не відбиватися в негативному змісті на тривалості життя.

Історія людства  знає чимало прикладів активного  творчого довголіття серед учених, письменників, художників, політичних діячів, що уже на схилі свого  років внесли чималий вклад у  розвиток суспільства. Великий Тиціан створив свій останній шедевр "Оплакування Христа”, переступивши 90-літній рубіж. Він малював до останніх днів, і хто знає, чи не збагатився б світ мистецтва, якби не смерть майстра від чуми. Відомий учений-хімік, лауреат Нобелівської премії Лайнус Полінг продовжував займатися науковою діяльністю і читав лекції в 93 року. Євгеній Мравінський диригував оркестром після 80-ти років, а Уінстон Черчіль і Голда Меир очолювали уряду своїх країн.

Такі приклади, перелік яких можна продовжити, свідчать про невичерпність інтелектуального потенціалу, що зберігається й у пізньому віці. У теж час, активна інтелектуальна діяльність людини може робити винятково сприятливий вплив, сповільнювати психічне старіння. У збереженні фізичного і психічного довголіття зростає роль суспільства, що повинне дбайливо, раціонально використовувати розумові і творчі здібності людини протягом усього його життя, включаючи і період старіння.

5. Індивідуальні типи старіння. Ставлення до смерті.

Через неправильні установки  та передумови, які заважають ввійти (вписатися) у старість, існує різноманіття індивідуальних типів старіння. Американські психологи виділяютьтакі типи старіння:

- регресія – повернення  до минулих форм поведінки,  яке проявляється у формі “дитячого”  вимагання допомоги у повсякденному  житті, незалежно від стану здоров’я. Змирившись із своєю участю, вони шукають підтримки, уваги, опіки в оточуючих;

- втеча, або зміна  місця проживання, як форма звільнення  у важкій ситуації;

- добровільна ізоляція  від оточуючих, пасивність та  мінімальна участь у суспільному житті;

- прагнення викликати  інтерес до себе в оточуючих; 

- спроба включитися  в життя суспільства, не зважаючи  на вік і стан здоров’я, прагнення  приховати специфічні недомагання. 

В індивідуальних випадках поведінка визначається протестом  проти процесів старіння, страхом перед смертю, відчайдушними спробами зберегти минаючу зрілість, що виражається в манері одягатися, сексуальній поведінці, проведенні вільного часу.

Отже, щоб зробити старість приємною, треба виробити цілісний погляд на життя, а також зверненість усередину себе, самоспоглядання і як стверджував К. Юнг, це є “обов’язком та необхідністю”. Результатом цієї психологічної перебудови є поява нової життєвої позиції, раціонального погляду на своє існування і стійкість психологічної і моральної рівноваги.

Ставлення до смерті –  одна з найбільших проблем, з якою людина зустрічається у своєму житті. Смерть жахала людей. У Стародавньому  Римі слово “смерть” здавалося  зловіщим. Римляни надавали перевагу вислову “він перестав жити”, німці  казали “відійшов”, а англійці – “він приєднався до більшості”.

Характерною особливістю  психологічно стану в старості є  постійне підсвідоме передчуття близької кончини. У старості смерть втрачає  свої невизначені рис і стає близьким і глибоко особистим явищем.

Науковцями встановлено, що інтерес до смерті підсилюється у пізньому віці – після 70 років. В основному літні люди не уникають розмов про смерть. Страх смерті, сама смерть ніби втрачають своє значення у глибокій старості. На думку російського  вченого І. Мечникова правомірно говорити про інстинкт природної смерті після нормального і тривалого життя. Більшість дослідників відмічає, що в старих людей немає страху перед смертю, але є страх перед фізичним недомаганням і втратою розумових здібностей.

Отже, страх смерті не є типовою віковою ознакою. Саме через відсутність страху перед смертю властиве почуття бажаності, приємності смерті. У цьому плані дуже цікаві висловлення В.В.Вересаєва. лікаря-атеїста: “Смерті я ніколи не боявся, страху смерті я ніколи не міг зрозуміти. Але недавно відчув: чекаю на неї, як на велику, яскраво-сліпучу подію. Зовсім як не можливість позбавлення від життєвого тягару – життя я люблю. Просто сама собою смерть сяє в похмурій далині майбутнього яскравою точкою. Смертельні муки… Чи такі вони вже страшні? А можливо, при раптовій смерті ми втрачаємо таке блаженство, перед яким “ничтожни усі смертельні муки”.

Найновішим “набуттям” ХХ ст. є проблема евтаназії. Евтаназія  – це право людини вибрати смерть, відмовившись від довготривалого лікування, яке не приносить полегшення, це “право на достойну смерть”.

Витоки евтаназії лежать у глибокій давності і ховаються  в існуючих здавна традиціях деяких людських племен, у яких вважалося  природнім позбавлення від немічних та старих. В.І. Вересаєв, спостерігаючи за старими людьми, які знаходяться в стані повного фізичного і психічного маразму, вирішує для себе цю проблему так: “Я хочу кричати, волати: дайте мені право вільно розпоряджатися собою! Прийміть мій заповіт, виконайте його. Якщо я виявлюся непридатним для життя, якщо почне розкладатися моє духовне єство, – ви, друзі, ви, хто любить мене, – доведіть ділом, що ви мені друзі і мене любите. Зробіть так, щоб мені було достойно піти з життя, якщо я сам буду залишений можливості зробити це”.

У Франції та США в останні десятиріччя поширилась особлива теорія так званого біологічного заповіту, зміст якого зводиться приблизно до наступного:

“Прошу використати  всі можливі засоби, щоб полегшити  страждання, навіть у тому випадку, якщо застосування сильнодіючих препаратів може скоротити життя, в якості останнього засобу прошу застосувати евтаназію”.

Написаний власноручно  людиною при здоровому глузді подібний заповіт має юридичну силу в 21 американському штаті, але в Європі поки не практикується.

Вся складність і важливість цієї моральної проблеми вирішиться медичною наукою у майбутньому, в тому числі і проблема багаторічної підтримки життя людей, які не здатні до самостійного життя та існують тільки завдяки дуже складним і дорогим апаратам. Все ширше поширюється думка, що в нових умовах нераціонально дотримуватись принципу “лікар бореться за життя хворого до останнього подиху”.

6. Передчасне старіння

      Передчасне старіння - це часткове або загальне прискорення темпів старіння, яке випереджає середній рівень старіння аналогічних за віком здорових людей, інакше біологічний вік людини випереджає його календарний вік.

Якщо фізіологічне старіння є закономірним, біологічно детермінованим процесом, то передчасне – це відхилення від природного перебігу цього процесу, пов’язане з впливом різних чинників, які можна пізнати, вивчити і в певній мірі запобігти їм.

З великої кількості  чинників ризику передчасного старіння виділяють ендогенні (спадковість, хвороби), екзогенні (гіподинамія, ожиріння, шкідливі звички, психічні стреси, несприятливе екологічне середовище тощо) і, особливо, соціальний фактор, який, з одного боку, сприяє зростанню тривалості життя, а з іншого, призводить до появи доповнюючих факторів ризику.

Серед головних причин передчасного старіння виділяють:

- захворювання серцево-судинної системи (атеросклероз, гіпертензія);

- хронічні неспецифічні захворювання легень і, як наслідок, гіпоксія тканин, що сприяє розвитку виражених змін легень і органів;

- хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту;

- ендокринної системи (цукровий діабет, гіпо- і гіпертиреоз, ожиріння, пухлини надниркових залоз тощо);

- спадкова обтяженість (до вищевказаних захворювань);

- гіподинамія – обмежена рухова активність. Вона негативно відображається

на функціональному  стані різних органів і систем, перебігу обмінних

процесів. Створюється  порочне коло – старість обмежує  м’язову

активність людини, а  вікова гіпокінезія, в свою чергу, сприяє розвитку

передчасного старіння.

- харчування значно впливає на функціональний стан організму і обмін речовин, зокрема, сприяє розвитку атеросклерозу, одного з основних чинників передчасного старіння, який скорочує життя на 6-8 років.

В розвитку патологічних процесів і передчасного старіння відіграє роль не тільки енергетичний дисбаланс, а й дисбаланс окремих компонентів їжі, адже з віком знижується толерантність до вуглеводів і жирів, тому важливим є принцип збалансованості енергетичної цінності харчового раціону і енергетичних витрат організму.

Обмеження функціональних можливостей органів і систем при старінні зумовлені:

- порушенням нервової та нейрогуморальної регуляції;

- послабленням регулюючої функції кори головного мозку і стресостійкості;

- погіршенням трофіки тканин;

- зниженням імунологічної реактивності;

- послабленням функціональних можливостей серцево-судинної системи;

- гіпоксичними зрушеннями в організмі;

- порушенням обміну речовин і процесів енергоутворення.

Шляхи профілактики і  лікування передчасного старіння людини безпосередньо випливають із закономірностей впливу біологічних і соціальних чинників на процеси старіння. Тому максимально можливе оздоровлення умов зовнішнього середовища, характеру і режиму праці, відпочинку, усунення чинників ризику, здоровий спосіб життя є запорукою успішного вирішення проблеми повноцінного довголіття.

Основні напрямки профілактики передчасного старіння рекомендує патріарх вітчизняної геронтології Д.Ф.Чеботарьов:

- здоровий спосіб життя:

- активний руховий режим;

- збалансоване харчування;

- усунення шкідливих звичок;

- правильний режим праці і відпочинку;

- оволодіння методами психологічного захисту і стійкості до стресів.

- покращення екологічної ситуації;

- покращення матеріально-побутових умов;

- покращення соціального захисту і медичного обслуговування;

- використання геропротекторів (геріатричних засобів);

- генна інженерія (в  майбутньому).

“Старіння не є простим руйнуванням структури і функцій організму, а являє собою новий рівень пристосування до середовища” (В.В.Фролькіс), тому вдосконалюючи механізми адаптації, можна підвищити життєздатність організму і попередити передчасне старіння, навіть при впливі несприятливих факторів зовнішнього середовища, тим самим досягти повноцінного здорового довголіття. З цією метою слід також широко використовувати геріатричні препарати.

Геріатричні препарати – це біологічно активні речовини широкого спектра дії, спрямовані на регуляцію енергетичних процесів, посилення компенсаторних, адаптаційних і регуляторних механізмів, нормалізацію реактивності організму у відповідь на екзогенні і ендогенні подразники.

Обмеженість функціональних можливостей  старіючого організму, зміна чутливості до дії біологічних чинників вимагають  зменшення дозування та індивідуального  підбору геріатричних засобів і  медичного контролю за лікуванням.

 Народна мудрість гласить “Старість – не радість”. Але все більше розвивається інша тенденція – старість лише починає осмислюватись людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.

Крім вже сказаного, це – максимальне продовження  трудової діяльності людей похилого віку, підвищення ліміту працездатності з виходом на пенсію в 65-70 років. Цього ж хоче основна маса людей, котрі досягли пенсійного віку (особливо інтелігенція). Ці люди володіють величезним життєвим досвідом і практичними навичками. Вони потрібні для виховання трудової зміни. Перспективна тризмінна структура робочого колективу - “діди”, “батьки”, “діти-внуки”. Причому контакт старих і молоді – взаємно продуктивний. Молодь переймає життєвий досвід і мудрість старих людей, а старі через енергію молоді діють на виробничі і соціальні питання.

Висновок

Отже, однією із закономірностей старіння є його нерівномірність у порушенні функцій (пам’яті, інтелекту, уваги, фізичної сили). Старість наближається до людини двома шляхами: через фізіологічне ослаблення організму та шляхом зниження сили і рухливості психічних процесів. Саме психічне старіння представляє собою процес вікової зміни вищих психічних функцій.