Публічні виступи

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План

1. Введення……………………………………………………. 3
2. Підготовка до публічного виступу………………………... 4
3. Види публічних виступів…………………………………... 11
4. Зв’язок з аудиторією під час виступу……………………... 13
5. Ораторське мистецтво промовця………………………….. 15
6. Висновки…………………………………………………….. 17
7. Список використаної літератури…………………………... 18

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Введення

Публічний виступ - це усне монологічне висловлення  з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.

Найвищим  виявом мовної майстерності людини є  вміння виступати перед публікою, словом впливати на неї. Цим видом  мовної діяльності повинна оволодіти  кожна освічена людина, і особливо коли професійна діяльність вимагає  такої майстерності. Звичайно,важко,а  інколи й неможливо навчати ораторському мистецтво особу,яка вже обіймає  високу посаду. Краще цьому навчитися  заздалегідь.

Метою публічних виступів є передавання  інформації, знань, оцінок та вражень.

Завданням цього реферату є  розглянути що таке публічний виступ,як правильно готуватися  до нього,що треба для того щоб аудиторії було цікаво вас слухати, а також які існують види публічних виступів.

Публічний виступ є дуже актуальною темою,тому що кожен спеціаліст повинен оволодівати  мистецтвом публічного виступу хоча б його основами, тому що в процесі  роботи доведеться виголошувати перед  співпрацівниками лекції, промови чи доповіді, робити повідомлення.

Головною  метою цього реферату є навчиться правильно готуватися до публічних виступів та які треба дотримуватися правила виступаючи   перед аудиторією. 
 
 
 
 
 

2. Підготовка до  публічного виступу.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва  лежить 5 етапів: 1)добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»), 2)Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio - «розташування»), 3)»Словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio), 4)Завчання, запам'ятовування тексту (memoria - «пам'ять»), 5)Проголошення (pronuntiatio).

Сьогодні  в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний , комунікативний і посткомунікативний. 

 

Антична риторика винятково велике значення надавала підготовці публічного виступу (це чотири з п'яти етапів приведеної схеми). Греки говорили, що промови Демосфена промащені  олією нічної лампади, при світлі якої він їх складав.

Підготовка  до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам  автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу  повинна бути зрозумілою  , чіткою , по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: « Чи потрібні нам атомні електростанції?»,  «Стан охорони праці і техніки безпеки », «Про підготовку до проведення сертифікації виробів»). При розробці порядку денного для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тим доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт порядку денного «Різне»- людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.

Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу. Оратор повинен ясно уявляти , якої реакції він домагається. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості . Чи він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення , що стануть мотивами їхньої поведінки , тобто закликає до якихось дій . Часто ці завдання перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої прагнення і задачі варто повідомити слухачам.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман - автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні дані про тих , на кого розрахована промова - це: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна ...), пізнавальні інтереси, стать , вік, ставлення до теми і до оратора.

Завжди  легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного ) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів і т.д.). Що однорідніша аудиторія, то більш передбачена  реакція на виступ. Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих проблем і питань. Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті проблеми.

У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка різна за складом, треба, по можливості, адресувати якийсь  фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони прийдуть.

Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше  керувати. У переважній більщості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе у чорно - білих фарбах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше, наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови здобувають особливе значення під час обговорення якогось  важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.

Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті, є чи там кафедра, стіл, мікрофон ...

Кафедра допомагає сконцентрувати увагу  на ораторі, за нею треба розташовуватися  вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати постійну відстань у 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

Проксеміка - наука про тимчасову і просторову організацію спілкування - описує наступні способи розміщення слухачів в аудиторії:

 

Треба з'ясувати також, після яких інших промов планується ваш виступ.       Адже кожна наступна промова повинна бути цікавішою за змістом і формою, ніж попередня.

Наступна  стадія докомунікативного етапу - « кодування » - складання тексту  - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька . Джерела матеріалу поділяються на групи:

1.Безпосередні - матеріали, здобуті автором з життя шляхом спостережень, власного досвіду:

     а) знання, практика;

     б) особисті контакти, бесіди, інтерв'ю;

     в) уява - уявне створення нових картин, образів, проектів на основі минулого досвіду з елементами творчості.

2.Опосередковані:

     а) офіційні документи:

     б) наукова і науково - популярна  література;

     в) художня література;

     г) статті газет і журналів;

     д) передачі радіо і телебачення;

     е) довідкова література: енциклопедії, словники;

     ж) результати соціологічних опитувань.

«Живий» досвід завжди добре сприймається слухачами, він переконливий і йому вірять.

Матеріал  публічного виступу може бути теоретичним  і фактичним . Насиченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.

Систематизуючи  матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає  і редагує текст.

Підготовка  письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, чи конспекту розгорнутого плану виступу.

Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще перед  дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко  і зручно, і постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на 3 хвилини виступу витрачається 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно розроблений , то в момент зустрічі зі слухачами оратор буде триматися впевнено.

 Існує  три способи виголошення промови: 1)Читання тексту, 
2) Відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст), 3) Вільна імпровізація (експромт).

Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру і т.п. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця  , однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками.

Після виступу оратор часто відповідає на питання слухачів, полемізує з ними. Така форма спілкування жадає від оратора швидкої реакції, доброзичливості, володіння гумором. Відповідь доповідача призначається не тільки опоненту але і всім присутнім.

Методика  ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання правильно зрозуміле; відповідати лаконічно, ясно і не давати необґрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати більш докладне обґрунтування ваших припущень.

Таким чином головним етапом є обрання  теми і мети виступу, тема повинна  бути цікавою для слухачів. Слід дотримуватися усіх етапів підготовки до публічного виступу. Також важливо  оцінити майбутній склад слухачів,численність  аудиторії та місце проходження  виступу. Важливим є  матеріал для  виступу,якщо це власний досвід це завжди дає вам перевагу і аудиторії буде набагато цікавіше вас слухати. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Види публічних виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також  обставин публічний виступ поділяється  на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь - це розгорнуте повідомлення з певної  теми з метою сформувати думку слухачів про порушені питання, визначити характер подальших практичних дій. У доповіді дається аналіз проблеми , наводяться відомості, ставляться задачі, даються рекомендації й оцінки діяльності колективу. У звітній доповіді характеризуються результати роботи  підприємства чи організації за певний період, а також формуються перспективи розвитку.    Промова - це вид публічного виступу, у якому здійснюються короткі повідомлення на службових нарадах, у ході дискусії, на урочистих зустрічах, презентаціях. Промова відрізняється від інших жанрів концентрацією ряду якостей: емоційністю, чіткістю постановки проблем, насиченістю, конкретністю, дієвістю, а також стислими часовими межами.

     Промови поділяють за видами:

Інформаційна  промова (повідомлення) звучить на нараді. Звичайно це актуальне повідомлення, що дає нове уявлення про розглянутий  предмет чи явище, гіпотезу розв’язання проблеми.

Привітальна промова може бути присвячена ювілею особи , організації, зустрічі делегації, врученню нагороди, початку роботи конференції, пам'ятній даті ... Головна задача цієї мови - створити піднесений , святковий настрій, надихнути слухачів. Привітальна промова повинна бути емоційною. Оратору варто використовувати яскраві приклади, асоціації, засоби мовної виразності. Привітальна промова, як правило, має таку структуру:

      1) звертання, слова вітання,

      2) коротка характеристика події,

      3) успіхи і досягнення, перспективи,

      4) побажання.

На презентаціях, зборах виголошують торгову промову. Історія її виникнення пов’язана до закликів глашатаїв , що ходили по вулицях давніх Афін і повідомляли про продаж рабів, худоби, виробів. Відомі також старі жанри  усної реклами Київської Русі – закликання , вигуки, гострослів’я . У них як засіб залучення уваги використовувалися римування і мовна гра. Серед вуличних торговельників - балакунів у містах  особливо виділялися продавці газет і книг. Цікаво, що у наш час усна торгова реклама повертається.  На вулицях сучасних населених пунктів   все частіше звучать голоси людей , що розхвалюють товар, закликаючи покупців.

Мета  торгової промови - спрямований вплив на увагу, пам'ять, емоції, пізнання, систему мотивів слухачів. Ця мета обумовлює зміст і мову рекламного тексту. У ньому яскравими словами, наочно повинні характеризуватися 2-3 найважливіші якості  товару чи послуги, підкреслюватися унікальні риси, переваги, які вони дають споживачу. Доцільно говорити про результат, наводити аргументи ,постійно повторюючи основні з них. Висловлення повинне бути побудоване у формі доброзичливої поради. Не можна «нав'язувати» щось аудиторії і лестити собі, поширюючи торгову інформацію про продукцію свого підприємства. 
 
 
 
 
 

     4. Зв’язок  аудиторією під час виступу

Найвищий  прояв майстерності публічного виступу - це контакт зі слухачами, тобто  спільність психічного стану оратора  й аудиторії. Це  виникає на основі спільної розумової діяльності, подібних емоційних переживань. Ставлення оратора  до предмета промови, його зацікавленість, переконаність викликають у слухачів відповідну реакцію. Як говорить прислів'я, слово належить наполовину тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова виступаючого, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення,  посмішки, сміх, оплески), «робоча» тиша в залі. Контакт - величина перемінна. Він може бути повним (зі всією аудиторією) і неповним, стійким і хитким в різні фрагменти проголошення промови.

Щоб завоювати  аудиторію, треба установити з нею  і постійно підтримувати, зоровий  контакт. Виступаючий звичайно повільно обводить поглядом слухачів.

Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5 - 7 секунд.Яка б не цікава була тема, увага аудиторії згодом притупляється. ЇЇ необхідно підтримувати за допомогою наступних ораторських прийомів:

 прийом питання - відповіді. Оратор ставить питання і сам на них відповідає, висуває можливі сумніви і заперечення, з'ясовує їх і доходить  певних висновків.

Перехід від монологу до діалогу (полеміки) дозволяє прилучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес. Прийом створення проблемної ситуації. Слухачам пропонується ситуація, що викликає питання: «Чому?», що стимулює їхню пізнавальну активність. Прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію припускати, міркувати. Опора на особистий досвід, думки, що завжди цікаві слухачам. Показ практичної значимості інформації. Використання гумору дозволяє швидко завоювати аудиторію. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам «відпочити». Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом «тихий голос»).

Діючим  засобом контакту є спеціальні слова  і вислови, що забезпечують зворотний зв'язок. Це особові займенники 1 і 2 особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1 і 2 особі (спробуємо зрозуміти, обмовимося, відзначимо, прошу вас, відзначте собі, подумайте, конкретизуємо й ін.), звертання (шановні колеги, дорогі мої), риторичні запитання (Ви  хочете почути мою думку?). Перераховані  мовні засоби контакту допомагають перебороти «бар'єр», служать об'єднанню оратора зі слухачами.

Тобто кожен виступаючий повинен володіти певними уміннями та навичками роботи з аудиторією. Він повинен мати нахил до цієї діяльності, бути психологічно готовим до виступу, не боятися аудиторії, уміти своїм словом змусити слухачів емоційно співпереживати, хвилюватися вирішенням тих чи інших проблем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     5. Ораторське мистецтво  промовця

Оратор  користується народною прихильністю лише тоді, коли завчасно продумує, що буде говорити: лише цим доводить він  свою відданість народу, а той, хто  не турбується, як буде сприйнята його промова, діє... як людина, яка більше спирається на силу, ніж на переконання.

Ні, нічим  не можна принести більшої шкоди, ніж повідомляючи брехню. Саме так, якщо ті люди, в яких державна діяльність полягає у промовах, не казатимуть правду, тоді хіба можна надійно керувати державою?

Оратор  повинен стояти, як озброєний воїн у лаві, розв'язувати справи великої важливості і завжди прагнути перемоги».

Оратором  є лише той, хто в змозі говорити з кожного питання гарно, вишукано і переконливо, відповідно до важливості предметів, на користь часові і для задоволення слухачів.

Не може бути оратором і ніколи ним не був  той, хто, наче воїн, який вступає у  всеозброєнні в битву, не з'являвся  на форум, озброєний усіма знаннями.

Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що потрібно, але і не сказати того, чого не треба.

Найкращий оратор є той, хто своїм словом і повчає слухачів, і дає насолоду, і справляє на них сильне враження.

Вчити — обов'язок оратора, давати насолоду — честь, яка надається слухачу, справляти ж сильне враження — необхідність.

Що стосується вправ для розвитку голосу, дихання, рухів тіла й, нарешті, язика, то для  них потрібні не стільки правила  науки, скільки праця. Тут необхідно  з великою суворістю відбирати  собі взірці для наслідування; причому  приглядатися ми повинні не лише до ораторів, а й до акторів, щоб 

Оратор  говорить не з тим єдино, щоб його розуміли. Головний його намір, щоб  переконати й схвилювати, у чому він не зможе перемогти, якщо не відшукає насолоди. Він хоче увійти у розум і серце, а це він не інакше зможе зробити як проходячи через уяву.

Говорити  багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є  властивістю мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою божевільного.

Гонористість — найбільша перешкода істинному красномовству. К. Нічого немає легшого, як відрізнити людину, яка добре відчуває, але погано говорить, від тієї, яка добре" говорить і нічого не відчуває.

Оратор, проповідник також з'являються  перед публікою власною персоною, подібно до актора... Але тут велика різниця. Оратор з'являється для того, щоб говорити, а не для того, щоб виставляти себе напоказ: він виступає у своєму власному вигляді, грає не когось іншого, а тільки самого себе, говорить від власного імені, висловлює чи повинен висловлювати тільки власні думки; оскільки людина і дійова особа тут єдині, він на своєму місці... Але актор на сцені, розігруючи чужі почуття, проголошуючи лише тс, що йому вказано, зображуючи часто якусь фантастичну істоту, розчиняється і начебто щезає у своєму герої.

Без природних  обдаровань оратором бути неможливо, але  теорія покаже початківцю, як слід користуватися такими фізичними засобами, які дала йому природа, як слід впливати на розум і серце його слухачів.

Той хто  бажає гарно говорити або писати, повинен обов'язково добре мислити  й хороший мати смак.

Тільки  забуваючи про самих себе, можемо ми захопитися якоюсь справою і зробити її апостолом. Політичний діяч захоплює маси, коли бореться за дорогу для нього справу; оратор, коли виступає з промовою і турбується тільки про успіх тієї ідеї, яку він хоче викласти перед своїми слухачами; чим глибше у ній переконаний, чим більше захоплений нею, тим менше він буде думати про власну особу, про те, як він увійде, як поклониться аудиторії, чи про ефектне завершення, яке він приготував для закінчення своєї промови.  
 
 
 

6.Висновки

В ході виконаної  праці ми найшли відповіді на  усі питання які поставили  собі у завданнях на самому початку, виконали поставлену мету.

Навчилися готуватися до публічних виступів, зрозуміли що для того щоб виступ вдався треба опрацювати багато матеріалу, добре розглянути тему виступу, перевірити ії на власному досвіді, дізнатися де та перед ким буде проходити виступ. Текст виступу має бути логічним і послідовним. Та головне скласти свій виступ таким чином, щоб аудиторія була зацікавлена і уважно слухала вас. Але  мало тільки добре складеного тексту промовець також повинен бути володіти мистецтвом публічного виступу,вміти  красиво говорити.

Щоб зацікавити людей, промовець повинен бути добре ерудованим, досконало розбиратися в проблемі, про яку говорить. Потрібно мати зв’язок з аудіторією . Слухачі стають співучасниками процесу мислення промовця. Між ними встановлюється інтелектуальний контакт (свідченням цього є погляди та жести схвалення, тиша або мовчання під час паузи) та ін. Це свідчить про те, що слухачі включились у спільну з ним мислительну діяльність. Задоволення від такого спілкування отримують обидві сторони. Доповідач усім своїм виглядом має демонструвати глибоку повагу до слухачів, дотримуватися правил етикету. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

7. Список використаної  літератури

1. Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слу-шать собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.

2. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.: Политиздат, 1986. — 334 с.

3. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.

4. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216с.

5. Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.

6. Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.

7. Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.: Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.

8. Українські реферати- http://referatu.com.ua/