Публічність бюджетного процесу

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Фінанси»

на тему:

«Публічність бюджетного процесу»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2-го курсу

спеціальності ЕТ

Мартинюк І.В.

Викладач:

Субботович Ю.Л.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011

План

Вступ

1. Поняття, зміст та стадії бюджетного процесу.

2. Непрозорість та інші недоліки бюджетного процесу в Україні.

3. Шляхи удосконалення бюджетного процесу.

4. Проблеми та необхідність реформування податкової системи.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

 Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань пов’язаних з поняттям та сутністю бюджетного процесу в Україні. В даній роботі розкрите  питання публічності бюджетного процесу та з’ясування цілей та напрямків використання податків, що сплачує населення, оскільки податки становлять основу дохідної частини бюджету.

Актуальність  обраної теми полягає у тому, що ефективність та успішність практичної реалізації положень Бюджетного кодексу України залежить від наявності ефективних механізмів їх впровадження та передбачає чітке знання теоретичних і методологічних основ та нормативно-правових актів, пов’язаних з Бюджетним кодексом і бюджетним процесом на всіх рівнях державного управління. На сьогодні населення України не має достатньої інформації щодо використання їхніх коштів через недосконалість і непрозорість бюджетного процесу у країні. У даному рефераті я намагаюсь розкрити основні проблеми бюджетної сфери нашої держави та висвітлити ефективні шляхи їх подолання.

1.Поняття, зміст та стадії бюджетного процесу

Згідно з Бюджетним  кодексом України бюджетний процес – це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів.

Риси норм бюджетного процесу: 
- визначення складу учасників тієї чи іншої діяльності; 
- перелік видів необхідних дій та їх обов'язкова послідовність; 
- передбачення організаційної форми кожної дії; 
- визначення обов'язкового порядку прийняття рішень.

Недодержання процесуальних  вимог створює значні перешкоди  для проведення фінансової політики держави.

Завдання бюджетного процесу:

• максимальне виявлення всіх матеріальних і фінансових резервів з метою створення збалансованого ринку;
• визначення доходів бюджету;
• узгодження бюджету із загальною фінансовою політикою;
• здійснення бюджетного регулювання з метою збалансування всіх бюджетів;
• скорочення та ліквідація бюджетного дефіциту за рахунок економічно виправданих джерел;
• посилення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Основні принципи бюджетного процесу: 
- розподіл повноважень між органами влади; 
- реальність включення показників доходів і видатків; 
- гласність; 
- наочність (використання засобів максимальної інформативності); 
- порівняльність (систематизація показників для зіставлення); 
- повнота; 
- застосування балансового методу.

Стадії бюджетного процесу - це порядок заходів, які охоплюють розробку, виконання і оцінку ефективності використаних грошових коштів. Стадії взаємопов'язані за змістом та взаємообумовлені, їх послідовність встановлена законодавчими актами, визначена логікою та історичною природою самого процесу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит, а також оцінка ефективності використання бюджетних коштів. 
Бюджетний цикл охоплює діяльність органів державної влади починаючи з першої і до останньої стадії бюджетного процесу, триває більше двох років.

Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на єдиних принципах, до яких відносять такі:

• принцип розподілу повноважень Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;
• принцип реальності включення показників доходів і видатків;
• принцип достовірності;
• принцип гласності;
• принцип наочності;
• принцип спеціалізації бюджетних показників;
• принцип щорічності бюджету;
• принцип застосування балансового методу;
• принцип повноти обсягу.

Слід зазначити, що принцип  гласності реалізується недостатньою мірою, тому вважається необхідним і своєчасним проект Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо забезпечення прозорості та доступності інформації про виконання Державного бюджету). [5]

Надзвичайно важливо  вдосконалити процедуру доступу  громадян до управління публічними фінансами, оскільки впроваджено небагато форм його реалізації на практиці, але разом  із цим цей елемент є складовою загального механізму демократичного розвитку суспільства, тому потребує ефективного вдосконалення.

 

 

2. Непрозорість та інші недоліки бюджетного процесу в Україні

*Як є сьогодні?

Бюджетна сфера в  Україні має три недоліки: кошти  неефективно збираються,  непрозоро розподіляються та неефективно використовуються.

Податкова система України  і система розподілу податкових надходжень між Державним та місцевими  бюджетами не відповідають базовим міжнародним принципам закріплення податків за різними рівнями бюджетів, окрім того, відсутнє основне джерело надходжень до місцевих бюджетів – податок на нерухомість. Тому місцеві бюджети не мають достатніх власних доходів і вкрай залежні від міжбюджетних трансфертів.

Існуючому бюджетному устрою властиві надмірна централізація та неефективна модель розподілу бюджетних повноважень. Видаткові повноваження не враховують реальної ресурсної спроможності територій виконувати делеговані їм державні функції.

Бюджетний процес є надмірно політизованим, а чинні методи планування бюджетних видатків призводять до нераціонального розподілу наявних фінансових ресурсів. Окрім того, не існує чіткої системи публічного фінансового контролю за використанням бюджетних коштів на місцях, що часто призводить до порушень цільового використання наявних ресурсів.

Функціонування податкової системи в Україні пов'язане з багатьма проблемами і суперечностями. Становлення відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування з приводу розподілу податкових доходів між державним і місцевим бюджетами в Україні має свої особливості: 
- нерозвиненість системи місцевих податків і зборів та як наслідок - відсутність у місцевих бюджетів власної доходної бази; 
- постійний перегляд переліку і пропорцій розподілу загальнодержавних податків і зборів між державним і місцевими бюджетами; 
- відсутність ефективної системи фінансового вирівнювання при великих розбіжностях у податкоспроможності регіонів, що зумовлює великі розриви в обсягах суспільних послуг на душу населення між регіонами. [8]

Громадяни платять податки, а натомість хочуть мати:

• достатній рівень життя;
• пенсію та соціальну допомогу;
• доступне житло;
• безкоштовну медичну допомогу;
• екологічно чисте довкілля;
• доступність освіти;
• відсутність корупції;
• сприятливі умови для підприємництва.

 

*Куди ж ідуть гроші?

Ось деякі «цікаві» факти:

• витрати на чиновників у 2010 році зросли в середньому на 20% (президент – 28,6%, Верховна Рада – 18,2%, Кабінет міністрів – 11,7%)
• Євро-2012 фінансують за рахунок знедолених (обсяг коштів, виділених Міністерством праці на соціальне забезпечення незахищених верств населення – 4,6 млрд грн, в той час як обсяг витрат у 2010 році на проведення Євро-2012 та дороги – 90 млрд грн);
• прямий і гарантований борг України зріс до 51 млрд дол. (*Кожен українець до немовлят включно винен 1100 дол.)
• Україна стала другим найбільшим боржником МВФ після Румунії;
• на кожного українця припадатиме всього 678 грн/рік видатків на медицину і 520 грн/рік на освіту ;
• видатків, що спрямовуються на покращення культурного життя припадає 36 грн/рік (або 3 грн. на місяць) на кожного громадянина України;
• Верховна Рада закупила 17 Toyota Camry на 7,4 млн грн; [10]

Враховуючи вище перераховане, можна зробити висновки, що уряд використовує бюджет країни нераціонально, керуючись своїми власними інтересами та потребами. Ситуація ускладнюються ще й тим, що громадяни України не можуть контролювати процес використання їхніх коштів, тобто податків, що вони сплачують державі, через недоступність інформації щодо бюджетного процесу.

Однією із перешкод на шляху до належного виконання положень Кодексу щодо доступності інформації про Державний  та зведений бюджет України є те, що ні в чинному Бюджетному кодексі України, ні в постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про Міністерство фінансів України» немає підстав для притягнення до відповідальності міністерства за правопорушення у сфері інформування. Також слід зазначити, що в Україні відсутній нормативний акт про фінансово-правову відповідальність.

Проблеми забезпечення публічності при управлінні фінансами, в тому числі і податками та зміцнення фінансово бюджетної дисципліни в Україні потребують термінового вирішення у зв’язку із зобов’язаннями України перед міжнародними організаціями.

Незважаючи на те, що якість послуг нашої держави навряд чи претендує на провідні позиції у світі, коштують вони українцям дорожче, ніж у більшості країн Європи. Наприклад, естонці у 2010 році працювали на державу 114 днів, іспанці – 119, угорці – 140, британці – 150, поляки – 174. Американська державна «панщина» у 2010 році тривала лише 99 днів.

 

Найбільше нам коштує соціальне забезпечення та соціальний захист населення, що оплачуються з державного та міцевих бюджетів (тобто без врахування видатків позабюджетних фондів, таких як Пенсійний Фонд) – на нього українці працювали 47 днів у 2010 році. Недешевими виявилися і державні послуги у сфері освіти – ми змогли сплатити їх лише після 36 днів роботи. На державну систему охорони здоров’я ми заробили за 20 днів. Ще цілих 10 днів ми працювали, аби оплатити функціонування вищих органів державного управління і місцевої влади. Як не дивно, різноманітна економічна діяльність нашої держави (як-то участь держави в роботі промислового та агросектору), яка за визначенням має приносити прибуток, забрала у нас 20 робочих днів. На оплату військових витрат нашого уряду ми працювали протягом ще 5 днів.

Однією з характерних рис оподаткування є його примусовість, однак за таких умов громадяни України всіляко намагаються ухилитися від сплати податків. Платник податку, у свідомості якого власні економічні інтереси переважають над загальнодержавними інтересами, різними шляхами намагається мінімізувати суму сплачуваних податків. Повна чи часткова несплата податків може здійснюватись як легально, тобто з використанням особливостей чинного законодавства, так и нелегально, тобто з порушенням норм закону. 
В українській економічній реальності поки що не склалася усталена термінологія щодо цих явищ. Так, термін “ухилення”, податковими органами використовується як для легальної, так і нелегальної мінімізації податків. В свою чергу, економісти пропонують законне зменшення податків називати терміном “податкова оптимізація” чи “податкове планування”, а незаконне – саме терміном “ухилення”. Використання правових норм для мінімізації оподаткування виключає можливість для податкових органів втрутитись в цей процес, лише законодавчі органи можуть вирішити цю фіскальну проблему.

Проблема ухилення від податків в Україні набула масового характеру (по деяких оцінках 40-50 % ВВП перебуває в тіні, тобто не оподатковується). Але ця проблема існує і в економічно розвинутих країнах. Так, по оцінках західних економістів, від 5 до 15 % валового національного продукту в цих країних перебуває в тіні, а в Італії її розміри сягають 25-33 %. Тому цій проблемі приділяється дуже багато уваги. Вона вивчається економістами на макро- і мікрорівні з метою визначення ефективності податкової політики та кількісних характеристик ухилення від податків. Крім того, ця проблема також розглядається не лише в економічних, а й в правових, етичних, суспільно-політичних, соціально-психологічних аспектах. В 50-х роках минулого століття Г.Шмольдерс (ФРН) став засновником нового напряму знання – фіскальної психології, предметом якої оголосив податкове мислення людей, податкову етику.

 

*Яка бюджетна система та бюджетний устрій нам потрібні?

Конституція та Бюджетний  кодекс України декларують правильні  принципи побудови бюджетної сфери  в Україні, залишається лише втілити  їх у життя.

• Реформування бюджетної сфери має узгоджуватися з податковою реформою та реформами в соціальній сфері. У контексті адміністративної реформи пріоритетними напрямками реформи бюджетної та податкової систем України є підвищення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування шляхом вдосконалення системи місцевих податків та механізмів розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між державою, регіональним та місцевим самоврядуванням.
• Бюджетна система має забезпечувати високу результативність управління та використання бюджетних коштів
• Необхідно забезпечити ефективне використання ресурсів. Публічні кошти мають покривати реальні потреби населення, а не утримання застарілих інфраструктур публічного сектору.
• Публічні кошти мають виділятися надавачам публічних послуг на контрактній основі з урахуванням рівня якості послуг та ефективності використання коштів. У частині делегованих державою повноважень мають встановлюватися чіткі, уніфіковані стандарти надання публічних послуг. Обсяг трансфертів з державного бюджету має забезпечувати дотримання цих стандартів. У частині власних повноважень місцевого самоврядування держава встановлює загальні вимоги для місцевого самоврядування щодо якості надання публічних послуг.
• Необхідно замінити систему „управління витратами” на систему „управління результатами” щодо витрачання публічних коштів. Делегувати виконання державних функцій потрібно лише тим територіям, що забезпечують їх якісне та ефективне виконання.
• Ефективне використання міжбюджетних трансфертів та лібералізація міжбюджетних відносин.
• Необхідно запровадити застосування доповнювальних та обумовлених міжбюджетних трансфертів. Це дозволить підвищити рівень власної зацікавленості та відповідальності їх отримувачів щодо цільового, оптимального використання коштів та ефективного виконання програм, що фінансуються за рахунок трансфертів.
• Регіональна влада та місцеве самоврядування повинні мати гнучкі та зручні інструменти об’єднання зусиль для спільного виконання тих чи інших власних або делегованих функцій та бюджетних програм розвитку відповідних адміністративних одиниць. При цьому втручання центральних органів влади в ці процеси має бути мінімальним.  
• Потрібна чітка системи публічного фінансового контролю на всіх етапах бюджетного процесу.

Необхідно запровадити  ефективний та прозорий публічний фінансовий контроль: 1) запровадити систему публічного фінансового контролю на рівні місцевих бюджетів;

2) розробити та закріпити  на законодавчому рівні принципи  здійснення публічного фінансового  контролю, що мають застосовуватися  до публічних фондів усіх видів; 

3) запровадити систему  громадського фінансового контролю на основі принципів прозорості та публічності бюджетної системи та бюджетного процесу.

 

 

3. Шляхи удосконалення  бюджетного процесу

*Як цього досягнути?

Повне реформування бюджетного устрою має здійснюватися як складова адміністративно-територіальної реформи: необхідне запровадження трирівневої бюджетної системи, що складатиметься з Державного бюджету, регіональних бюджетів та місцевих бюджетів. Видаткові повноваження бюджетів мають надаватися з урахуванням визначених у Бюджетному кодексі кількісних та якісних показників територій чи їх добровільних об’єднань. Лібералізація міжбюджетних відносин на рівні регіонів та місцевого самоврядування на договірній основі потребує вдосконалення Бюджетного кодексу України та перегляду повноважень Міністерства фінансів у цій сфері.

Бюджетне законодавство  повинно чітко розмежувати бюджетні повноваження між:

1) органами державної  влади і органами регіонального  та місцевого самоврядування  всіх видів; 

2) представницькими та  виконавчими органами самоврядування всіх видів.

Також необхідно внести зміни до бюджетної класифікації видатків з урахуванням нових  ознак їх структурування. Бюджетні повноваження органів регіонального  та місцевого самоврядування мають  визначатися виходячи з повноважень  та функцій, якими вони наділені.

Фінансові ресурси регіонального  та місцевого самоврядування мають  бути достатніми для виконання їх власних та делегованих повноважень. Для фінансового забезпечення виконання  делегованих повноважень органами місцевого самоврядування необхідно закріплювати за ними ті джерела, що за своєю природою є загальнонаціональними, однак на рівень сплати яких органи місцевого самоврядування мають істотний вплив. При цьому вказані джерела повинні бути стабільними та добре прогнозованими.

Для забезпечення власних повноважень необхідно використовувати фінансові ресурси, що за своєю природою закріплені за конкретною територією, сплати яких важко уникнути, що легко адмініструються органами місцевого самоврядування. При цьому органам місцевого самоврядування мають бути надані необхідні інструменти для забезпечення виконання цих повноважень.

При виробленні податкової політики повинні бути витримані  вимоги щодо надання пільг при  оподаткуванні, зокрема не можна  вирішувати соціальні питання фіскальними  інструментами – це є прерогативою соціальних програм у видатковій частині бюджету; не можна надавати пільги виходячи із особливостей платника податків, вказані пільги можуть стосуватись лише об’єкта оподаткування; пільги щодо податків можуть надаватись лише тим органом, до бюджету якого зараховуються такі податки.

Будь-які види делегованих  повноважень повинні бути за необхідності фінансово забезпеченими шляхом надання міжбюджетних трансфертів, що розраховуються за економічно обґрунтованою  формулою, встановленою постійним бюджетним законодавством. Трансферти, незалежно від їх природи, мають надаватись безпосередньо до бюджетів, які є кінцевими отримувачами цих трансфертів. Процедури надання трансфертів мають забезпечувати своєчасність, рівномірність, гарантованість та повноту їх надання.

Субвенції, що надходять  до місцевих бюджетів, повинні мати цільове спрямування на видатки  розвитку за конкретними програмами. З метою досягнення обґрунтованості  розрахунків видатків місцевих бюджетів на делеговані повноваження та встановлення контролю за витрачанням відповідних коштів необхідно запровадити стандарти надання основних публічних послуг, що мають стати основою для розрахунку міжбюджетних трансфертів. З урахуванням цих стандартів та кількості споживачів відповідних послуг має визначатись загальний обсяг місцевих бюджетів та їхньої питомої ваги у зведеному бюджеті.

Для деполітизації бюджетного процесу необхідно відокремити  в часі затвердження макроекономічних параметрів державного бюджету на наступний  бюджетний рік і середньостроковий період, що має відбуватись разом із затвердженням Програми економічного і соціального розвитку та Основних напрямів бюджетної політики, та затвердження показників державного бюджету на наступний рік за головними розпорядниками та бюджетними програмами.

З метою підвищення ефективності використання фінансових ресурсів місцевого  та регіонального самоврядування, у  бюджетному процесі України необхідно  запровадити програмно-цільовий метод  при складанні та виконанні як Державного бюджету, так і бюджетів регіонального та місцевого самоврядування.

Необхідно вдосконалити законодавство, що регулює здійснення фінансового контролю за формуванням, розподілом, управлінням та використанням  публічних фондів коштів, у тому числі бюджетів усіх рівнів.

 

*Що для цього треба зробити?

Необхідно вдосконалити наступне законодавство: 
1) Бюджетний кодекс України у частині регулювання бюджетного процесу, визначення видаткових повноважень бюджетів різних рівнів, розмежування видатків між бюджетами, запровадження нових норм, які визначатимуть критерії, за якими бюджети будуть наділятися видатковими повноваженнями, виходячи із кількісних та якісних показників територій, визначення фінансових нормативів бюджетної забезпеченості, коригуючи коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та міжбюджетних трансфертів, регулювання міжбюджетних відносин; 
2)   бюджетне законодавство (Постанови КМУ) в частині: 
•    запровадження стандартів якості «бюджетної» послуги (закріплення основних вимог до якості послуги, яка повністю або частково фінансується за рахунок бюджетних коштів); необхідно розробити та впровадити два типи стандартів надання публічних послуг: стандарти індикативного типу (що виконують роль еталонів, до яких бажано наближатися); стандарти, обов’язкові до виконання; 
•    визначення формул розрахунку обсягів міжбюджетних трансфертів; 
•    розрахунку собівартості публічних послуг; 
•    використання програмно-цільового методу у бюджетному процесі, у тому числі методів оцінки ефективності використання бюджетних коштів; 
3)    Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” в частині встановлення якісних та кількісних критеріїв адміністративно-територіальних одиниць, на основі яких визначаються делеговані та власні функції обласних, районних та місцевих рад (у майбутньому – регіональної та місцевої влади) та перегляду власних і делегованих функцій рад всіх рівнів (глави 2 та 4); 
4)    Податкове законодавство в частині визначення системи місцевих податків в Законі України „Про систему оподаткування в Україні” та Декреті Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року №  56-93  "Про  місцеві  податки  і  збори"; 
5)    Законодавство, що регулює здійснення фінансового контролю у частині вдосконалення системи місцевого фінансового контролю; закріплення нових принципів публічного фінансового контролю та запровадження громадського публічного фінансового контролю за формуванням, розподілом, управлінням та використанням публічних фондів коштів, у тому числі бюджетів всіх рівнів. 
 

 

4. Проблеми та необхідність реформування податкової системи

Податкова система — це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету і державних цільових фондів, які діють у встановленому законом порядку.

 

Відомо, що одним із найдієвіших  важелів стимулювання розвитку економіки є податки й оподаткування. Податки регулюють основні макроекономічні процеси та пропорції.

 

В нашій країні процеси  розбудови ринкової економіки та формування  податкової системи  як її провідного інституту відбувалися  водночас, паралельно і  значною  мірою стихійно. Варто зауважити, що протягом останніх років зазначені позитивні тенденції набули більшої цілеспрямованості й  динамічності. Так, запроваджено спрощену систему оподаткування малого та середнього бізнесу, скасовано збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації  Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, удосконалено механізм розрахунків між бюджетом і платниками.

І все ж сучасна  податкова система України зберігає низку суттєвих недоліків, які з  високим ступенем впевненості можна  назвати системними.

По-перше,  витрати  платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються надмірно високими. Підприємства змушені вести подвійний облік  – бухгалтерський і податковий, щомісяця готувати численні звіти, впроваджувати нові та дорогі засоби автоматизації облікової роботи, відстежувати часті зміни нормативної бази. Методи обчислення податків встановлено у законодавчих актах та обумовлено в інструкціях Державної податкової адміністрації України, але часто надто складні алгоритми обчислення податків перетворюються на широке поле для  помилок і зловживань як з боку платників, так і з боку податківців.

По-друге, податковий тягар  нині розподілено між платниками різних галузей 

нерівномірно, а практику надання податкових пільг не можна  визнати справедливою та суспільно  корисною. В Україні набула поширення практика, коли тягар податкового тиску перекладається на ті підприємства, які працюють легально і доволі прибутково. Це спонукає керівників таких компаній шукати шляхи  отримання податкових пільг, замість того щоб підвищувати ефективність своїх  підприємств. По суті, в сучасних умовах податкові пільги часто перетворюються  на ухилення від податків, надаються здебільшого тим суб’єктам

господарювання, які спромоглися  їх отримати незаконними методами. Таким чином пільги стимулюють розвиток тіньової економіки, масштаби якої, за оцінками експертів, становлять в Україні 40-50 % від обсягу реального ВВП.

По-третє, залишаються  нераціональними перелік і принципи адміністрування запроваджених податків. Зокрема, й досі існує велика кількість малоефективних податків, які потребують істотних адміністративних витрат. На думку провідних фахівців, доцільніше було б скасувати такі податки взагалі. Інша проблема  – податок на додану вартість, який в Україні уже давно став синонімом корупції. Підприємствам доводиться дуже довго чекати повернення ПДВ з бюджету після його сплати, а головне  – й дотепер спрацьовує "вибірковий" принцип повернення цього податку, що завдає істотної шкоди конкурентоспроможності економіки України.

По-четверте, відсутня стабільність правового регулювання оподаткування, а  діюча нормативно-правова база непрозора та заплутана. Чинні закони про оподаткування приймалися у різний час, за різними принципами, багато законодавчих актів було схвалено внаслідок лобіювання певних інтересів. Громіздке й суперечливе законодавство спричиняє прогресуюче ускладнення податкових  процедур і правил, призводить до

порушення балансу прав і відповідальності між платниками податків і податковими органами, і  – як результат  – зумовлює незахищеність податкової системи від некомпетентності та зловживань.

Нарешті,  по-п’яте, багаторазове оподаткування (оподатковуються дохід, додана вартість, справляються акцизний збір, обов’язкові відрахування до спеціальних фондів), високі ставки деяких податків, переважно фіскальний характер  податкової системи створюють несприятливі умови для підприємництва та стримують економічну активність. [1, ст.28]

 

 

Висновки

Отже, податкова система України гостро потребує послідовної й комплексної реформи. Ключовим чинником здійснення такої реформи має стати усвідомлення того, що траєкторія розвитку податкових відносин вже не повинна визначатися стереотипами перехідної економіки і зумовлюватися впливом лише

ситуативних міркувань  або кон’юнктурних потреб. Основою  реалізації необхідних заходів має стати розширення межі використання тих принципів оподаткування, які пов’язані фундаментальними вимогами та стратегічними пріоритетами соціально-економічного розвитку країни [2,11]. Найважливішим моментом на першому етапі реформування є розробка принципів кодифікації податкового законодавства і прийняття Податкового кодексу, удосконалення механізмів податкового стимулювання  розвитку СЕЗ, ТПР та технопарків; зміна податкових правил визнання витрат та  результатів і приведення податкових правил розрахунку фінансових результатів  у відповідність з принципами