Публічне адміністрування та економіка

Міністерство освіти і науки , молоді та спорту України

Факультет економіки  та менеджменту

Кафедра менеджменту  організації

Реферат

З дисципліни «Публічне адміністрування»

На тему : «Публічне адміністрування та економіка»

Київ - 2013

План

1. Вступ.

2. Економіка як об’єкт публічного адміністрування.

3. Висновки.

4. Список використаної літератури.

Вступ

Сучасна українська економічна політика спрямовується на створення  сприятливих умов для розвитку науки, заохочення до провадження інноваційної діяльності, сприяння технологічній модернізації та забезпеченню конкурентоспроможності промислового та аграрного комплексу і формування потужного національного капіталу, впровадження європейських стандартів регулювання економічних відносин. Ці заходи сприяють подальшій побудові інноваційної моделі національної економіки здійснюються за безпосередньої участі публічної адміністрації.

1. Економіка як об'єкт публічного  адміністрування

У національному народному  господарстві відбуваються глибокі  соціально-економічні зміни, пов'язані із визнанням України країною з ринковою економікою, вступом її до Світової організації торгівлі, проведенні фінансової, податкової, соціальних та інших реформ.

Економіка - це система  взаємопов'язаних галузей та комплексів народного господарства, що містить у собі ланки взаємозв'язані і взаємозалежні ланки, по-перше, суспільного виробництва, по-друге, розподілу і, по-третє, обміну виробленого продукту в масштабах усієї держави, з метою задоволення потреб суспільства.

Найбільшими складовими економічної системи України є: промисловість; енергетичний комплекс; агропромисловий комплекс; будівельний комплекс; транспорт і дорожнє господарство; зв'язок; торговельний комплекс; житлове господарство; побутове обслуговування населення; сфера використання й охорони природних ресурсів.

Усі перелічені галузі й  комплекси перебувають у тісній взаємодії, кожна з них складається  з кількох підгалузей. Підгалузі  відрізняються, з одного боку, значною  самостійністю, а з другого боку - взаємозалежністю й інтегрованістю з економічною системою в цілому. Наприклад, промисловість поділяється на машинобудівну, хімічну, металургійну, легку тощо. У кожній з перелічених галузей і підгалузей є специфічні матеріальні умови виробництва, технологічні процеси, структура і чисельність підприємств, інженерно-технічний та управлінський персонал тощо. Всі ці чинники визначають їх місце і призначення в економічній системі, а також особливості міжгалузевих зв'язків.

Стан економіки, рівень її розвитку, ефективність прямо залежать від спроможності державної влади управляти виробництвом і обігом виробленої продукції.

У публічному регулюванні  економічних процесів задіяні майже  всі представники публічної адміністрації, на що вказує назва глави 2 Господарського кодексу України - "Основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання"1. Ефективне функціонування економіки неможливе без розумної економічної політики, без реалізації публічною адміністрацією своїх регулятивних, правозастосовних та правоохоронних функцій у народному господарстві. Проте ступінь її втручання в економічні процеси напряму залежить від характеру та моделі економічної організації суспільства.

Статтею 7 Закону України "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики" визначені такі основні засади в економічній сфері:

- забезпечення конкурентоспроможності  національної економіки, досягнення  високих темпів її зростання,  забезпечення макроекономічної  стабільності та низького рівня  інфляції;

- розвиток внутрішнього  ринку, підвищення ефективності його функціонування та вдосконалення механізмів державного регулювання, забезпечення збалансованості попиту та пропозиції на окремих ринках;

- проведення стабільної, раціональної та справедливої  податкової політики, яка передбачає  зниження податкового навантаження на економіку з розширенням бази оподаткування;

- проведення прозорої  та виваженої бюджетної політики  як дієвого інструменту соціально-економічного  розвитку, захисту вразливих верств  населення та інвестування в  реальний сектор економіки для  підтримки національного товаровиробника і збереження робочих місць;

- проведення ефективної  політики управління державним  боргом;

- підвищення результативності  державних видатків, реалізація  прозорої політики закупівель  за державні кошти, яка гарантуватиме  раціональне використання ресурсів;

- забезпечення економічної збалансованості  розвитку регіонів, узгодженості  напрямів їх розвитку із загальнонаціональними  потребами;

- створення сприятливих умов  для розвитку підприємництва, спрощення  умов започаткування бізнесу та виходу з нього, зменшення втручання держави в економічну діяльність суб'єктів господарювання, спрощення системи отримання дозволю, зниження тиску на бізнес з боку контролюючих органів;

- перехід на європейську модель  ринкового нагляду, якості та  безпеки продукції;

- впровадження європейських підходів  у сфері делегування функцій  держави суб'єктам господарювання;

- розвиток конкуренції як основного  чинника підвищення ефективності  економіки, забезпечення дієвого  регулювання діяльності природних  монополій, недопущення проявів монополізму на державному та регіональному рівнях;

- запровадження економічних стимулів  для заохочення модернізації  національного виробництва, спрямування  інвестицій у новітні технології, формування національної інноваційної  інфраструктури та державних програм промислової модернізації.

Основними формами реалізації державою економічної політики є довгострокова (стратегічна) і поточна (тактична) економічна політика, спрямована на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів  господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Мета такої політики досягається за допомогою:

а) економічної стратегії. Це обраний  державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу  і спрямований на вирішення крупномасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації, виходячи зі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що мають місце в національному та світовому господарстві, та враховуючи законні інтереси суб'єктів господарювання;

б) економічної тактики - сукупності найближчих цілей, завдань, засобів  і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної  політики в конкретних умовах, що складаються  в поточному періоді розвитку народного господарства.

Здійснення державою економічної стратегії і тактики у сфері господарювання спрямовуються на створення економічних, організаційних та правових умов, за яких суб'єкти господарювання враховують у своїй діяльності показники прогнозних і програмних документів економічного та соціального розвитку. Так, лише законами визначаються принципи державного прогнозування і розробки програм економічного та соціального розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розробки, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного й соціального розвитку, повноваження та відповідальність публічної адміністрації в цих питаннях.

Основними формами державного планування господарської діяльності є Державна програма економічного та соціального розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких визначаються законом про державні програми. На сьогоднішній день Указом Президента України від 27 квітня 2011 р. № 504/2011 затверджений Національний план дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", а також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 березня 2011 р. № 219-р затверджено Концепцію Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2012 р.

Активну участь у розробці та реалізації програм економічного розвитку беруть також органи влади Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно, які відповідно до статей 116,138 та 143 Конституції України розробляють і затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць і здійснюють планування економічного та соціального розвитку цих територій. Так, рішенням Київської міської ради від 30 грудня 2010 р. № 574/5386 затверджено "Програму соціально-економічного розвитку м. Києва на 2011 рік", рішенням Одеської обласної ради рішення обласної ради від 30 грудня 2010 р. № 47-VI затверджено "Програму соціально-економічного розвитку Одеської області на 2011 рік" та ін.

Основними напрямами економічної  політики, що визначаються державою, є:

1) структурно-галузева  політика, спрямована на здійснення  державою прогресивних змін у  структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та  внутрішньогалузевих пропорцій,  стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

2) інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам  господарювання необхідних умов  для залучення і концентрації  коштів на потреби розширеного  відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

3) амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

4) політика інституційних  перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

5) цінова політика, спрямована  на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

6) антимонопольно-конкурентна  політика, спрямована на створення  оптимального конкурентного середовища  діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на  умовах недопущення проявів дискримінації  одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

7) бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та  раціоналізацію формування доходів  і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

8) податкова політика, спрямована на забезпечення економічно  обгрунтованого податкового навантаження  на суб'єктів господарювання, стимулювання  суспільно необхідної економічної  діяльності суб'єктів, а також  дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

9) грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного  господарства економічно необхідним  обсягом грошової маси, досягнення  ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

10) валютна політика, спрямована  на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

11) зовнішньоекономічна  політика, спрямована на регулювання  державою відносин суб'єктів господарювання  з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Сьогоднішні завдання публічної  адміністрації з цього приводу  визначені у щорічному Посланні Президента України до Верховної  Ради України "Модернізація України - наш стратегічний вибір" від 7 квітня 2011 р. Так, розділ 3.6. Послання присвячений стратегічним пріоритетам соціально-економічного розвитку, в якому, зокрема, зазначені стратегічні орієнтири реформ. "Фінансово-економічна криза відіграла для України роль каталізатора модернізації, спонукаючи до усвідомлення необхідності зміни моделі економічного розвитку в межах "нової хвилі" реформ. Втрата інерції традиційних чинників зростання змушує до розширення їх спектра через проведення системних економічних реформ, спрямованих на суттєве збільшення ефективності використання ресурсного потенціалу країни, підвищення рівня його капіталізації, запровадження новітніх дієвих інструментів економічного регулювання.

Для України соціально-економічна модернізація означає:

- підвищення дієвості державної економічної політики в умовах зростаючих викликів для її суверенності з боку посткризового глобалізованого світу;

- зміцнення конкурентоспроможності  економіки та підвищення продуктивності  праці як підґрунтя забезпечення  довгострокової стабільності та динамічності економічного зростання і поліпшення соціально-економічних показників;

- модернізацію системи  соціального захисту населення,  для надання їй ефективності  з метою подолання бідності  та забезпечення стабільного  добробуту громадян.

Якісним результатом  економічної модернізації має стати  реальне скорочення економічного та соціального розривів між Україною та країнами з розвиненою ринковою економікою. Показником успішності такого процесу має стати скорочення відставання України за рівнем ВВП на душу населення від розвинених країн та зростання індексу людського розвитку.

Публічне регулювання  економічних процесів повинне органічно  поєднуватися з ринковими механізмами, не підмінюючи та не зменшуючи ролі останніх. Таке регулювання є складовою частиною сучасної ринкової економіки, що і визначає його зміст.

З урахуванням пріоритетності публічна адміністрація виконує  такі основні функції в сфері  економіки:

1) організаційна;

2) контрольна;

3) захисту ринкових  основ господарювання;

4) регулятивна.

Організаційна функція  включає нормотворчу діяльність, тобто створення правової основи здійснення господарської діяльності та організаційних структур публічної  адміністрації, які будуть забезпечувати  реалізацію цих норм.

До такої основи можна  віднести Конституцію України, Господарський кодекс України, закони "Про засади внутрішньої та зовнішньої політики", "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", про Державний бюджет на певний рік та інші закони та підзаконні акти.

Контрольна функція  включає в себе контроль за дотриманням  правових норм і законодавства в  сфері господарювання. Така діяльність здійснюється відповідно до Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"', який визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю). Крім цього, контроль може здійснюватись за виконанням доходної та видаткової частини бюджету, розвитком зовнішньоекономічних зв'язків, контроль за суб'єктами владних повноважень при реалізації ними заходів державного регулювання та ін.

Функція захисту господарських  відносин, перш за все, спрямована на:

- захист економічної  конкуренції на засадах рівності  суб'єктів господарювання перед  законом та пріоритету прав  споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- недопущення концентрації, узгоджених дій суб'єктів господарювання  та регулювання цін (тарифів)  на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

. - здійснення контролю  щодо створення конкурентного  середовища та захисту конкуренції  у сфері державних закупівель.

Зміст регулятивної функції  полягає в тому, що публічна адміністрація  для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності, до яких, відповідно до ст. 12 Господарського кодексу України, належать:

1) ліцензування, патентування і квотування;

2) сертифікація та  стандартизація;

3) застосування нормативів  та лімітів;

4) регулювання цін  і тарифів;

5) державне замовлення;

6) надання інвестиційних,  податкових та інших пільг;

7) надання дотацій,  компенсацій, цільових інновацій  та субсидій.

Висновки

Отже, публічне адміністрування  в економіці відіграє дуже велике значення, стан економіки, рівень її розвитку, ефективність прямо залежать від спроможності державної влади управляти виробництвом і обігом виробленої продукції. Ефективне функціонування економіки неможливе без розумної економічної політики, без реалізації публічною адміністрацією своїх регулятивних, правозастосовних та правоохоронних функцій у народному господарстві. Проте ступінь її втручання в економічні процеси напряму залежить від характеру та моделі економічної організації суспільства. 
Список використаних джерел

1 . Иохин В.Я. Економічна  теорія - М. 2001 .

2 . Ревенков А. Планування в  системі державного регулювання

економіки . - М. 2001 .

3 . Іонов М. Роль держави в  економіці - М. 1995 .