Регіональна інвестиційна політика

План

Вступ

1. Регіональна інвестиційна політика

2.   Механізм реалізації регіональної інвестиційної політики

3. Проблеми регіональної інвестиційної політики України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

 Однією з характерних особливостей сучасного етапу розвитку економіки України є якісно нова роль регіонів, що базується на перерозподілі найважливіших повноважень, особливо повноважень щодо розширення прав та підвищення компетенції у вирішенні питань соціально-економічного розвитку.

Умови економічного зростання підприємств й організацій різних форм власності передбачають в умовах сьогодення різні підходи до пошуку й використання інвестицій у відповідності до економічних, політичних, соціальних цілей інвесторів і замовників.

Ці особливості повинні завжди враховуватись при формуванні інвестиційної політики в масштабі конкретного регіону.

Вихідним моментом розробки інвестиційної політики регіону повинно бути формування її критеріальної основи, визначення її цільової направленості, розробки механізму та структури управління інвестиційною сферою, укріплення економічної бази будівельного комплексу, формування й розвиток необхідного нормативно-правового забезпечення інвестиційної діяльності в даному регіоні.

Обґрунтування регіональної інвестиційної політики необхідно  базувати на визначенні її економічної  сутності, структури, механізму здійснення й визначення можливостей ефективного інвестування відповідно до поставлених цілей.

1. Регіональна інвестиційна політика

Під регіональною інвестиційною діяльністю варто розуміти систему заходів і механізм їхньої реалізації, спрямованих на стимулювання інвестиційної активності й формування сприятливого інвестиційного клімату регіону.

Регіональні особливості  інвестиційної діяльності обґрунтовують  важливе завдання забезпечення нових  ефективних умов інвестиційного росту  регіональної економіки. Необхідно  враховувати вплив комплексу  факторів розвитку ринків інвестиційних  ресурсів, мотиваційних факторів поводження інвесторів, державної бюджетної й інвестиційної політики. На перше місце

виходить потреба активізації  інвестиційної діяльності регіону  з урахуванням сукупності інвестиційних  інтересів всіх регіональних суб'єктів  і стратегічних цілей соціально-економічного розвитку [2, с.53].

Очевидно, що перед регіональною економічною наукою встає завдання науково обґрунтованого формування нових умов підвищення інвестиційної активності в регіоні через удосконалювання системи регулювання інвестиційної діяльності, аналіз факторів активності інвесторів, розробку мотиваційного механізму інвестиційного ринку, цільове збільшення обсягів

інвестицій з напрямком  ресурсів у пріоритетні напрямки економіки.

Недостатня зрілість ринкових відносин проявляється в характері процесу формування регіональних ринків довгострокових фінансово-кредитних ресурсів. У дореформений період ця проблема в регіональному масштабі не значилася. Поняття вільних фінансових ресурсів у країнах, що реформуються, спочатку було більш ніж умовно. Домінувала звичка одержувати державні безоплатні капітальні вкладення. Використання кредитних ресурсів довго залишалося незвичною справою.

Інфраструктура кредитування дотепер залишає бажати кращого.

Аналіз інвестиційних  ринків дозволяє докладніше зупинитися на питаннях, що стосується сутності, форм і напрямків регіональної інвестиційної  діяльності. Зазначене поняття, як і  «регіональні інвестиції», має всі  підстави вважатися важливим, оскільки оцінка масштабів динаміки й напрямків інвестиційної діяльності в регіоні дозволяє повніше визначати перспективи його розвитку, вірніше вирішувати проблеми інвестиційної сфери на міжрегіональному й загальнонаціональному аспектах [5, с.142-143].

Таким чином, інвестиційна діяльність по конкретному проекті регіональних інвестицій може виходити далеко за межі території регіону, не перестаючи при цьому бути регіональною.

На даний момент формування моделі регіональної інвестиційної  політики залежить від системи різних критеріїв:

1. Стартові умови регіону  на початку здійснення ринкових  реформ: галузева спеціалізація  регіонів, пов'язана з особливостями їхнього природно-ресурсного потенціалу; виконання регіоном специфічних державних функцій (у першу чергу оборонної а також транзитної, зовнішньоекономічної), що викликає незбалансованість галузевої структури економіки, не пристосованої до ринку; географічне положення, що спричиняється значні розходження в транспортних витратах і витратах на відтворення робочої сили; політична ситуація й особливості становлення нового типу державних відносин.

2. Статус регіону : регіони-донори; регіони-реципієнти: дотаційні (ті  регіони, у яких середній дохід  населення по бюджету за попередній  рік нижче, ніж у середньому по Україні); депресивні (у яких власних доходів і додаткових коштів, отриманих з державного бюджету недостатньо для фінансування поточних витрат).

3. Законодавче  оформлення інвестиційного процесу: наявність системи гарантій; наявність системи захисту інвестицій; кількість законодавчих актів, що  регулюють інвестиційний процес [1, с.18-19].

Для порівняльної характеристики за даним критерієм введемо показник законодавчого забезпечення (Кз), обумовлений як співвідношення кількості законодавчих актів у певному регіоні до максимальної кількості законодавчих актів, що регулюють інвестиційний процес, прийнятих у якому- небудь суб'єкті України.

За умови, що Кз > 0, 7, законодавче забезпечення інвестиційного процесу високе; 0,5>Кз>0,7, законодавче забезпечення інвестиційного процесу середнє; Кз<0,5, законодавче забезпечення інвестиційного процесу низьке.

4. Фінансування інвестиційної  діяльності:

а) ефективне й повне  використання всіх джерел фінансування інвестиційного процесу;

У цьому випадку також  необхідно ввести коефіцієнт, що відображає повноту використання інвестиційних  коштів:

Кв = розроблений обсяг  інвестиційних коштів / потенційний  обсяг інвестиційних коштів (по кожному джерелу)

Якщо 0,6 < Кв < 1, то ступінь розробленості інвестиційного джерела висока; 0,4 < Кв < 0,6 – інвестиційне джерело затребуване не в повному обсязі; Кв < 0,4 – ступінь розробленості інвестиційного джерела низька.

Ефективність використання інвестиційних коштів, у цьому  випадку, представляє більше якісний  показник і оцінюється щодо кожного джерела й кожного регіону окремо.

Б) наявність бюджету розвитку;

в) наявність системи стимулювання інвестицій на регіональному рівні (пільги й звільнення).

5. Напрямку інвестиційних  вкладень (вибір системи пріоритетів): людський капітал; вкладення у виробництво; вкладення в соціальну сферу; інші напрямки інвестування [4, с.85-86].

Опис сучасних моделей  регіональної інвестиційної політики, носить проблемний характер у зв'язку з контрастністю використовуваних підходів і хаотичністю прийнятих рішень на регіональному рівні. Але аналіз економічної літератури перспективи регіонального розвитку уможливлюють виділення трьох моделей регіональної інвестиційної політики на основі вищевказаних критеріїв:

2. Модель активної регіональної інвестиційної політики.

Основні характеристики: сприятливі стартові умови; регіон – донор; наявність системи гарантій, захисту інвестицій; ДО3 > 0,7; пріоритетні напрямки інвестиційних вкладень: інфраструктура, виробництво; 0,6 < KA

3. Модель відтворювальної регіональної інвестиційної політики.

Основні характеристики: сприятливі або посередні стартові умови; статус регіону, у цьому випадку, не є  визначальним чинником; наявність системи  захисту інвестицій, Кз > 0,5; пріоритетні напрямки інвестиційних вкладень: інфраструктура, соціальний сектор; Ка >0,4

4. Модель деградаційної регіональної інвестиційної політики.

Основні характеристики: несприятливі стартові умови; регіон-реципієнт; Кз < 0,5; пріоритетні напрямки інвестиційних вкладень: соціальний сектор; Ка < 0,4.

Модель (фр. Modele – міра, зразок) – схема, зображення або опис якого-небудь явища або процесу в природі й суспільстві. Модель активної регіональної інвестиційної політики характеризується не стільки стартовим потенціалом, скільки активними діями регіональних повновладних структур у створенні сприятливих умов для ефективного протікання інвестиційного процесу. Хоча в дійсності, регіони, що мають сприятливі стартові умови, реалізують активну регіональну інвестиційну політику [4, с.88].

У більшій або меншій мірі всі перераховані складові присутні в регіональній політиці.

Ступінь їхньої розробленості  визначає відповідність проведеної регіональної інвестиційної політикизапропонованої нами класифікації моделей регіональної інвестиційної політики: активної, якщо всі критерії мають досить високі характеристики; відтворювальної, якщо основним завданням є підтримка встановленого рівня економічного розвитку, для чого проводяться деякі заходи, не використовуючи активно наявний потенціал; деградаційною, якщо інвестиційний процес протікає хаотично, з обмежувальними мірами з боку місцевої адміністрації. 

2. Механізм реалізації регіональної інвестиційної політики

Практичне досягнення цілей  інвестиційної політики регіону  пов’язане зі створенням і забезпеченням ефективного функціонування механізму її реалізації. Однак слід зазначити, що автори ряду наукових праць, розглядаючи питання управління інвестиційною діяльністю, звичайно акцентують увагу на методах, за допомогою яких можна впливати на цей вид діяльності, обходячи при цьому зміст та структуру такої категорії як «механізм реалізації інвестиційної політики».

Сучасні енциклопедичні видання  поняття «механізм» трактують у  такий спосіб: внутрішній устрій, система  чого-небудь; сукупність і послідовність  станів, стадій процесів, з яких складається  яке-небудь явище. Виділені характеристики, властиві даній категорії, дозволяють розкрити особливості й доповнити зміст цього поняття стосовно інвестиційного процесу. Підкреслимо, що механізм (у тому числі економічний, господарський) є результатом цілеспрямованої діяльності і являє собою деяку сукупність інституцій, норм, правил, що забезпечують за певних умов формування заданих явищ [2, с.163].

Відповідно до прийнятої  загальної схеми побудови регуляційного  механізму модельне подання механізму  містить у собі наступні елементи:

- суб'єкт – рушійна сила, що осмислено запускає в дію даний механізм;

- мети – програмувальні бажані результати дії механізму;

- методи – інструментарій, способи й технології процесів досягнення поставлених цілей;

- форма – організаційне й правове оформлення методичного забезпечення;

- кошти – сукупність видів і джерел ресурсів, використовуваних для досягнення поставлених цілей;

- об'єкти – господарюючі суб'єкти, економічне середовище.

З питання структури механізму реалізації регіональної політики існують різні точки зору, однак принципових розбіжностей між ними не спостерігається. Так, до механізму політики відносять суспільні інститути, що реалізують конкретні заходи в рамках поставленої мети, а також ресурси, виділені для досягнення цілей. Методичні підходи до формування й реалізації регіональної інвестиційної політики, що забезпечують проведення самостійної, власної політики на регіональному рівні. Регіональна інвестиційна політика – це система заходів, здійснюваних регіональними органами влади та керування по залученню й раціональному використанню інвестиційних ресурсів всіх форм власності з метою стійкого й соціально-спрямованого розвитку регіону.

Система формування й реалізації регіональної інвестиційної політики повинна представляти конструкцію  із трьох пов’язаних і залежних між собою блоків (рис. 1) [2, с.67].

Механізм реалізації регіональної

інвестиційної політики

Форми:

Цільові державні програми

Цільові регіональні програми

Плани розвитку

Методи:

економічні

адміністративні

соціально-психологічні

організаційні

інформаційні

Рис. 1. Структура механізму  реалізації інвестиційної політики регіону

Перший блок – це основні фактори, від яких буде залежати зміст регіональної інвестиційної політики та, відповідно, механізм її реалізації. До них відносяться: 1) інвестиційний клімат у регіоні; 2) показники формування інвестиційного потенціалу регіону; 3) рівень інвестиційних ризиків; 4)  фактори внутрішнього й зовнішнього впливу. Перші головним чином пов'язані з об'єктивно обумовленими регіональними особливостями економіки, які у свою чергу визначають комплекс природно-географічних, історичних, демографічних і інших факторів. Фактори зовнішнього впливу пов'язані із впливом умов діяльності, обумовлених чинним законодавством і загальнодержавною економічною й інвестиційною політикою.

Другий блок представляє  безпосередньо етапи формування інвестиційної політики: 1) визначення цілей і головних пріоритетів інвестиційної політики; 2) формування регіональної інвестиційної програми; 3) розробка принципів механізму реалізації регіональної інвестиційної  політики. Цілі та пріоритети регіональної інвестиційної політики залежать від цілей і завдань загальної соціально-економічної політики конкретного регіону.

Третій блок механізму  реалізації інвестиційної політики повинен складатися з коштів, за допомогою яких передбачається досягнення мети такої політики. Чинниками цього  блоку є комплекс застосовуваних методів керування (економічна, адміністративних, соціально-психологічних) і система забезпечення його дії (правового, організаційного, інформаційного).

Під механізмом реалізації регіональної інвестиційної політики необхідно розуміти сукупність методів і систем, що забезпечують їхня дія, за допомогою яких органи державного керування впливають на учасників інвестиційного процесу з метою рішення першочергових завдань соціально-економічного розвитку регіону.

До числа головних цілей  функціонування розглянутого механізму  відносяться: мобілізація інвестиційних  ресурсів у регіоні; формування інвестиційних  потоків і напрямок їх у сектори  й галузі економіки, де забезпечується найбільша ефективність від вкладень; підвищення ефективності використання інвестицій; підвищення інвестиційної активності в регіоні.

Функції, які покликаний виконувати даний механізм, полягають  у: впорядкуванні відтворювального процесу за допомогою формування сприятливого інвестиційного середовища й відповідної системи державного регулювання; реалізації інвестиційного потенціалу території; формуванні мотиваційного механізму процесу інвестування; зниженні можливого або очікуваного протиріч економічних інтересів суб'єктів, що беруть участь [6, с.185].

Зміст поняття механізму реалізації інвестиційної політики в регіоні, що, можна охарактеризувати як процес концентрації й мобілізації інвестиційних ресурсів, організації контролю за їхнім ефективним використанням, вироблення регулюючих впливів, спрямованих на посилення позитивних тенденцій і інвестиційній сфері й ослабленні негативних [2, с.54]. Таке розуміння даного механізму дозволяє виділити основні його структурні складові у вигляді окремих блоків, кожний з яких має самостійне розуміння й значення, реалізоване в різних формах і за допомогою різноманітних методів.

Таким чином, особливістю  механізму реалізації регіональної інвестиційної політики є його спрямованість  на узгодження інтересів всіх сторін, що беруть участь, тому важливе місце  в структурі розглянутого механізму  займає мотиваційний блок, що забезпечує взаємодію учасників інвестиційного процесу не тільки між собою, але й із зовнішнім середовищем. У загальному виді представлені інтереси учасників інвестиційного процесу в регіоні. При цьому було відзначено, що може мати місце протиріччя інтересів, тому важливо встановити повний спектр рушійних мотивів.

3. Проблеми регіональної інвестиційної політики України

Сучасний стан процесу  інвестування в Україні переживає  кризу. Істотний диспропорційний соці – ально-економічний розвиток регіонів країни не дає можливість проведення єдиної ефективної державної політики соціально-економічних перетворень. Основний обсяг інвестицій припадає на 8 – 9 регіонів і лише менше третини на інші 15 – 16 [4, с.90]. Цей фактор збільшує економічну роздробленість, що, у свою чергу, збільшує загрозу регіональних криз. Тому перед державою стоїть першочергова необхідність переглянути напрям політики регіонального розподілення інвестицій, яка повинна бути направлена на покращення рівня життя населення, підвищення ефективності функціонування підприємств різних форм власності.

Слід  наголосити, що сьогодні банківська система  України сформувалась досить нерівномірно щодо регіонів. Головні офіси переважної частини банків розміщені в столиці та, частково, у найбільших промислових центрах. Більшість регіонів задовольняються наявністю філій та відділень цих банків, а тому й їх інвестиційна діяльність на місцях обмежена.

У той  же час, принципово важливим є той  факт, що багато українських приватних  вкладників психологічно готові забезпечувати фінансування реконструкції галузей матеріального виробництва. Численні опитування серед банкірів і фінансистів підтверджують їх готовність вкладати кошти у виробничі галузі. Це свідчить, що спекулятивний етап розвитку українського фінансового капіталу завершується (у будь-якому разі тут настав корінний перелом на користь здорової конкуренції).

Вважаємо, що в найближчий час для вітчизняних  і закордонних інвесторів в Україні та її регіонах найбільш привабливими будуть, з одного боку, ті галузі господарства, які здатні дати максимально швидку окупність капіталовкладень, а з іншого – галузі, найбільш перспективні з точки зору науково-технічного прогресу, впровадження досягнень науки і техніки.

Але регіональні  органи управління, за нашим глибоким переконанням, повинні займати місце  приватних інвесторів (не покладатися  на інших) у тих галузях господарства регіону, де одержання високого рівня прибутку ускладнене або взагалі неможливе, особливо в галузях і на підприємствах, соціально важливих для регіону.

У зв’язку  з обмеженістю вільних фінансових ресурсів, державна (регіональна) інвестиційна політика повинна носити селективний характер і передбачати наступні головні напрями її реалізації:

- стимулювання накопичення й формування інститутів, що сприяють підвищенню ефективності інвестицій;

- регулювання процесу згортання збиткових і неефективних виробництв (а не їх масова збанкрутілість);

- бюджетна підтримка галузей, що створюють систему життєзабезпечення регіону в цілому, у випадку погіршення їх фінансового стану через невигідність вкладень коштів у них для приватних (комерційних) інвесторів;

- державна підтримка проектів і виробництв, які здатні зберегти і розвивати науково-технічний потенціал регіону й України в цілому як основу конкурентоспроможності продукції підприємств і організацій на українському й закордонному ринках [1, с.31-32].

Усе вищезазначене дозволить  підвищити інвестиційну привабливість  регіонів, збільшити ефективність функціонування економіки регіонів та країни в цілому та покращить рівень життя населення.

Висновок

На регіональному рівні  важливе значення має закріплення  фінансової бази інвестиційної діяльності у вигляді довгострокових стабільних нормативів. Доцільно перейти до середньострокових нормативів, розрахованих на 3-5 років, що забезпечувало б високу стабільність фінансів.

Для активізації інвестиційної  діяльності на рівні регіонів може бути використаний такий економічний важіль, як диференціація ставок місцевих податків, а також центральних і регулюючих податків у частині, що направляється до регіональних бюджетів. Створення пільгового податкового режиму для інвесторів усіх форм власності, що вкладають капітал у проекти з відповідним регіональним пріоритетом, може поліпшити інвестиційний клімат у регіоні, стимулювати вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Досить істотним є розмежування функцій у сфері інвестицій між регіональним і місцевим рівнями. Важливо визначити, які інвестиційні завдання вирішуються на регіональному і місцевому рівнях та за рахунок яких джерел фінансування, що має бути закріплено відповідними нормативами. Це необхідно для підвищення ролі як регіонального, так і місцевого самоврядування.

Список використаної літератури:

1. Долішній М. І. Актуальні завдання регіональної політики України в сучасних умовах /М. І. Долішній // Регіональна економіка.– 2004.– №3.– С.16–32.
2. Гудзь М.В. Інвнстиційний механізм реалізації політики регіонального розвитку/М.В. Гудзь// Актуальні проблеми економіки .– 2010.– №6.– С.52-68.
3. Марцин В.С. Координація інвестиційної діяльності в регіонах в умовах глобалізації / В.С. Марцин // Актуальні проблеми економіки.– 2009. – №11. – C. 159-167.
4. Олександренко І.В. Оцінка інвестиційного потенціалу регіонів / І.В. Олександренко // Регіональна економіка. – 2009. – №3. – C. 80-91.
5. Сабадаш В.В. Теоретико-методичні підходи до оцінки потенціалу джерел внутрішнього інвестування у розвиток регіону / В.В. Сабадаш, М.М. Ковальчук // Механізм регулювання економіки. – 2008. – №3. – С. 137-150.
6. Харламова А.А. Ефекти конвергенції/дивергенції в інвестиційному кліматі регіонів України / А.А. Харламова // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – №6. – С. 183-190.