Регіональні банки та фонди розвитку в сучасній світовій економіці

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………………….3

1.Головні чинники заснування  регіональних банків розвитку…………….…..4

2.Спільні риси регіональних банків і міжнародного банку реконструкції та розвитку……………………………………………………………………………6

3.Європейський банк реконструкцій  та розвитку………………………………8

4.Міжамериканський банк  розвитку……………………………………………10

5.Африканський банк розвитку…………………………………………………11

6.Азіатський банк розвитку……………………………………………………..13

7.Субрегіональні банки  розвитку……………………………………………….15

Висновки……………………………………………………...………………17

Список використаних джерел………………….……………………18

ВСТУП

Міжнародні фінансові  інституції поділяються на дві групи: всесвітні та регіональні. До всесвітніх належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Регіональні створюються за континентальною ознакою: Європейський банк реконструкції та розвитку; Азіатський банк розвитку; Африканський банк розвитку; Міжамериканський банк розвитку та ін.

Співробітництво України  з міжнародними фінансовими організаціями  розпочалося у червні 1992 року, з  прийняттям Закону України № 2402-ХІІ "Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку  реконструкції та розвитку, Міжнародної  фінансової корпорації, Міжнародної  асоціації розвитку та Багатостороннього  агентства по гарантіях інвестицій".

Регіональні банки діють  у відповідних економічних регіонах і переслідують цілі, які випливають з потреб країн, що розвиваються. Вони покликані здійснювати довгострокові  кредитування проектів розвитку регіону; приділяти особливу увагу регіональному  співробітництву і кредитуванню регіональних об'єднань; розробляти стратегію  розвитку з урахуванням регіональної специфіки.

Поєднують ці банки єдині  цілі, а також склад членів. Характерною  рисою регіональних банків розвитку є участь в них не тільки країн, що розвиваються, а й розвинутих країн. Приблизно одна третина членів банків розвитку - саме промислово розвинуті  країни. Оскільки розподіл голосів  у радах директорів банків відповідає внеску учасника, промислово розвинуті  країни, що виконують функції донорів, мають великий вплив на регіональні банки розвитку.

Важливе місце по обсягам  наданого кредитування (25-30%) займає сільське господарство, включаючи агропромислові об'єкти. На частку видобувної і обробляючої  промисловості доводиться приблизно 15%.

1. ГОЛОВНІ ЧИННИКИ ЗАСНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ БАНКІВ РОЗВИТКУ

Вміру масової появи на повоєнній мапі на місці колишніх колоній нових незалежних держав набувало актуальності питання про перспективи їхнього подальшого розвитку. Всупереч намаганням колишніх метрополій і надалі зберігати вікові традиції використання ринків колоній для збуту власної продукції лідери новостворюваних суверенних держав почали настійно вимагати негайного переходу до рівноправних економічних відносин, наголошуючи на необхідності забезпечення вільного доступу власних промислових виробів (а не сировини) на ринки розвинутих країн.  

На тлі реалій, що характеризували  світогосподарські зв'язки кінця 50-х — першої половини 60-х років XX ст., розбудову нової інституційної структури регіональних валютно-кредитних і фінансових відносин можна розглядати як своєрідний компроміс між інтересами колишніх колоній та метрополій. Заснування банків, призначених для фінансової та технічної підтримки регіональних програм розвитку, віддзеркалювало, з одного боку, прагнення колишніх метрополій за допомогою фінансових важелів зберегти свою присутність на регіональних фінансових і товарних ринках та можливість визначати бажаний для них напрям використання інвестицій у нових суверенних державах, а з іншого — потребу останніх у концентрації власних і залучених ресурсів для вирішення найнагальніших проблем прискореної розбудови національних конкурентоспроможних економік.

Серйозним стимулом до фінансової співпраці з промислово розвинутими  країнами стало масове усвідомлення лідерами країн Азії, Африки та Латинської Америки не тільки недостатності  наявних ресурсів для захисту  власних ринків та успішної експансії  на зовнішні, а й необхідності використання досвіду західних фінансистів для  підготовки національних фахівців у  банківській сфері. При ухваленні  рішень про створення нових банків ураховувалася також потреба  в наданні надійних гарантій приватному капіталові, котрий, як сподівалися, мав прийти в промисловість і сільське господарство країн, що розвиваються[10,c.145-149].

Не останнім за значенням  чинником, що спонукав керівництво  країн "третього світу" до заснування регіональних банків, було і їх небажання  виконувати всі вимоги, пов'язані  з отриманням пільгових кредитів МВФ і МАР, — ставка робилася на власні сили. Втім, нестача власних  наявних ресурсів рано (в Латинській Америці) чи пізно (в Африці) примусила  керівництво нових суверенних держав звернутися за фінансовою підтримкою операцій банків до колишніх метрополій.

Чільне місце в новій  інституційній структурі валютно-кредитних  відносин посіли Міжамериканський (МаБР), Азійський (АзБР) та Африканський (АфБР) банки розвитку.

Отже, основними причинами  утворення найбільших регіональних банків розвитку Азії, Африки і Латинської Америки в 60-х роках є:

-  необхідність рішення специфічних регіональних проблем, що не завжди враховуються МБРР;

-    проведення промислово розвитими країнами політики регіоналізму, яка відбиває їхнє прагнення сприяти об'єднанню країн, що розвиваються, і знаходяться в сфері їхнього впливу;

- розпад колоніальної системи; підвищення ролі країн, що розвиваються, у світовому розвитку; боротьба країн, що розвиваються, за новий економічний порядок;

-  розвиток регіонального співробітництва й економічної інтеграції країн, що розвиваються, з метою колективного рішення проблем національної економіки;

-  переміщення основних потоків іноземних приватних інвестицій у промислово розвинуті країни, що викликає заміщення їх у країнах, що розвиваються, державними іноземними інвестиціями, а останніх - міжнародними.

2. СПІЛЬНІ РИСИ РЕГІОНАЛЬНИХ БАНКІВ І МІЖНАРОДНОГО БАНКУ РЕКОНСТРУКЦІЇ Й РОЗВИТКУ

У статутах усіх регіональних банків (що від самого початку були визначені  як неприбуткові організації) задекларовано  одну й ту саму мету — надання  довгострокової фінансової та технічної  допомоги для прискореної розбудови  й розвитку конкурентоспроможних економік країн регіону, а також сприяння економічній кооперації та інтеграції акціонерів банків у процесах розбудови  комплексного регіонального господарства й у вирішенні специфічних  регіональних проблем. У статутах усіх регіональних банків вказується і необхідність розробки стратегії розвитку країн-членів відповідного банку з урахуванням регіональної специфіки, а також прагнення до створення в кожній з них середовища, привабливого для іноземних інвесторів.

За взірець механізму акумулювання авуарів і організаційної структури  при розбудові регіональних банків було обрано Групу Всесвітнього банку.

Так само як і МБРР, регіональні  банки являють собою акціонерні товариства, статутний капітал яких поділяється на дві частини: сплачену (меншу — від 4 до 10 %) і несплачену (більшу); більша частина акціонерного капіталу банків, як і в МБРР, вважається "гарантійною", потреба у сплаті якої може виникнути лише в разі банкрутства банку (тобто його нездатності  розрахуватися за власними зобов'язаннями).

Статутами всіх банків розвитку передбачено  регулярні перевірки їхнім керівництвом відповідності величини акумульованих  ресурсів потребам претендентів на позики. У разі необхідності керівні органи банків уповноважені ухвалювати рішення  про поповнення статутного капіталу як шляхом пропорційного збільшення квот усіх членів, так і шляхом перерозподілу  величини внесків у результаті збільшення квоти окремих акціонерів із відповідним  перерозподілом владних повноважень[12,c.85-93].

Так само як і в МБРР, головним джерелом поповнення статутного капіталу регіональних банків розвитку є запозичення на світових ринках капіталу, що здійснюються за рахунок емісії власних облігацій, та добровільні пожертви багатших країн. Зобов'язання урядів країн-членів банку (особливо найбагатших) сплатити в разі потреби "гарантійну" частину акціонерного капіталу забезпечують облігаціям регіональних банків (як і Всесвітнього банку) найвищий рейтинг — AAA, що дає можливість кредитувати через банки менш розвинуті країни на вигідніших умовах, ніж ті, на які бідніші країни зі значно нижчим рейтингом могли б розраховувати, самостійно здійснюючи запозичення на світових ринках капіталу[5,c.36-46].

Незважаючи на кількісні та якісні відмінності у складі керівних органів  усіх трьох регіональних банків, всі  вони мають однакову організаційну  структуру, подібну до структури  МБРР. Керівними органами кожного  з банків є Президент банку, Рада управляючих (Board of Governors) та Директорат (Executive Directors). Ради управляючих утворюються з високопоставлених представників кожної з країн-членів, котрі в себе на батьківщині очолюють національні економічні або фінансові відомства (міністерства фінансів, центральні банки чи аналогічні установи).

До виняткової компетенції Ради управляючих належить розв'язання стратегічних питань діяльності банку. Рада управляючих  є кінцевою інстанцією при розв'язанні спірних питань - її рішення є остаточними й оскарженню не підлягають. Вирішення оперативних питань у всіх без винятку регіональних банках покладається на Директорат та Президента.

Рішення ухвалюються зваженим голосуванням; при цьому кожна держава має  кількість голосів, пропорційну  розмірові її фінансового внеску до капіталу банку. В усіх банках (в  Міжамериканському і Азійському — з моменту заснування, а в  Африканському — внаслідок багаторічної боротьби) промислово розвинуті країни забезпечили себе кількістю голосів, достатньою для блокування будь-якого небажаного для них рішення. В результаті вони здобули право розпоряджатися не тільки своїми внесками, а й набагато більшим обсягом ресурсів.

3. Європейський банк реконструкцій та розвитку

ЄБРР (The European Bank for Reconstruction and Development - EBRD) був заснований в 1990 p., розпочав діяльність в 1991 p. Банк є міжнародною організацією, до складу якої входять 60 членів (58 країн, Європейський Союз та Європейський інвестиційний банк). Кожна країна-член представлена у Раді керуючих і Раді директорів.

До складу ЄБРР увійшли  всі європейські країни, а також  низка неєвропейських країн - Австралія, Єгипет, Ізраїль, Кіпр, Марокко, Мексика, Нова Зеландія, Республіка Корея, США, Японія. Крім того, як нащадки СРСР членами  банку стали всі азіатські  республіки СНД. За статутом ЄБРР його членами можуть стати як європейські, так і неєвропейські країни, але  всі вони мають бути членами МВФ.

Управління Банку знаходиться  в Лондоні.

Основні цілі ЄБРР [2, с.133]:

- сприяння економічному розвитку і реконструкції країн Центральної і Східної Європи (ЦСЄ), які заявили про свою прихильність демократичним принципам;

- надання допомоги країнам ЦСЄ в модернізації виробничої бази, в організації конкурентноспроможної підприємницької діяльності в приватному секторі;

- сприяння в залученні інвестицій у виробництво, сферу послуг і фінансовий сектор;

- стимулювання великих економічно обґрунтованих проектів;

- надання технічної допомоги в реалізації проектів;

- сприяння формуванню ринку капіталів;

- сприяння у вирішенні екологічних проблем.

Звертає на себе увагу той  факт, що серед найважливіших цілей  міжнародного банку вперше опинились  екологічні проблеми.

Організаційна структура  ЄБРР [4, с.184]:

- Рада керуючих;

- Директорат;

- Президент і віце-президенти;

- Консультативна рада з питань довкілля.

Функціонально ЄБРР поділено на департаменти, які знаходяться  під безпосереднім управлінням  Президента і віце-президентів:

- банківські операції;

- фінанси;

- проектна експертиза;

- відомство головного економіста;

- комунікації;

- персонал;

- адміністрація.

Консультативна рада з  питань довкілля складається з 17 фахівців в галузі екології. Вони консультують Банк з екологічних аспектів проектів, що реалізуються.

Організаційна структура  Банка включає і процедуру  прийняття рішень. В багатьох випадках при голосуванні досить простої  більшості. Але при обговоренні  найважливіших питань в Раді керуючих або в Директораті необхідна  кваліфікована більшість (2/3 або 85% голосів). Кожна країна має кількість голосів, пропорційну своїй квоті в  уставному капіталі. Найбільші квоти  мають США - 10%; Італія, Німеччина, Франція, Велика Британія і Японія - по 8,5%.

Отже, країнам Європейського  Союзу належить вирішальний вплив  в ЄБРР.

Фінансові ресурси Банка  формуються також за рахунок позичкових коштів, коштів, одержаних в погашення  позик, за рахунок виручки від  реалізації інвестицій в акціонерний  капітал. ЄБРР здійснює великі програми по охороні навколишнього середовища по регіону Балтійського моря, дельти Дунаю, водного середовища Чорного моря.

4. Міжамериканський банк розвитку

Міжамериканський банк розвитку - МаБР (Inter-American Development Bank - IDB) утворено в 1959 p. Місцезнаходження - Вашингтон. В нього входять 28 країн Латинської Америки і 18 нерегіональних членів, включаючи Бельгію, Великобританію, Німеччину, Данію, Ізраїль, Іспанію, Італію, Канаду, Нідерланди, Норвегію, США, Фінляндію, Францію, Швецію, Японію.

Основною метою МаБР є фінансування проектів технічного й економічного характеру в країнах цього регіону, що розвиваються. Для цього банк надає кредити і гарантії.

Кредитна діяльність МаБР. Банк надає позики для фінансування будівництва народногосподарського об'єкта; позика при цьому складає половину загальної вартості об'єкта. Процентна ставка по кредитах ординарного і позарегіонального капіталу дорівнює в середньому 10%, строк кредитів - від 10 до 15 років. Ставка кредитів із спеціального фонду коливається в межах 1-4%, строк - від 20 до 40 років.

Кредити МаБР мають цільове призначення; основна їх частина прямується в енергетику, сільське господарство і рибальство. Найбільшу кількість коштів одержали нові індустріальні країни регіону - Бразилія, Мексика і Аргентина [7, с.188]. Створено філію МаБР - Міжамериканську інвестиційну корпорацію (МАІК), до складу якої входить 34 держави, серед яких нерегіональні члени - Австрія, Німеччина, Ізраїль, Іспанія, Італія, Нідерланди, США, Франція, Японія [2, с.123].

       Штаб-квартира МаБР розташована у Вашингтоні, а його представництва відкриті в кожній латиноамериканській країні, що є членом Банку, а також у Парижі та Токіо.

      Частка власних  ресурсів у кредитах, що надаються  Банком, є досить невисокою —  зазвичай вона не досягає і  20 %. Основну ж частину кредитів  становлять кошти, залучені самим  Банком з ринків капіталу Європи  і Азії.

5. Африканський банк розвитку (АфБР)

Африканський банк розвитку - АфБР (African Development Bank - ADB) заснований в 1964 році. До його членів входять 53 африканських країн і 24 неафриканських. Місцезнаходження - м. Абіджан (Кот Д'Івуар). Спочатку, згідно зі Статутом банку, його членами мали бути лише африканські держави. Але гостра нестача коштів змусила Банк залучити й деякі розвинуті країни до формування капіталу. В 1973 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР), формально незалежний, але по суті він є складовою частиною структури АфБР. Членами фонду стали високо розвинуті держави (США, Японія, Канада, деякі західноєвропейські держави), а також Саудівська Аравія і Кувейт [9, с.175].

Цілі АфБР:

- сприяння економічному й соціальному розвитку африканських країн;

- фінансування інвестиційних програм і проектів;

- сприяння державним і приватним інвестиціям та інші.

Цілі АФР:

- фінансування на пільгових умовах проектів і надання технічної допомоги з метою сприяння внеску Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розвиток найбідніших африканських держав-членів Банку (їх число складає близько 40);

- фінансування з метою сприяння розвитку співробітництва на регіональному і субрегіональному рівнях і сприяння розвитку міжнародної торгівлі, особливо між країнами-членами АФР.

Ресурси АфБР складаються із внесків, переважну частину яких дають розвинуті країни. За розмірами капіталу АфБР - найбільший серед регіональних банків розвитку. Найбільша квота в уставному капіталі АфБР - у США (17,0%); Японія має 14,0%, Німеччина - 10,5%, Франція й Канада - по 9,0%.

Кредитна діяльність АфБР. Кредити надаються тільки африканським країнам. Звичайний кредит надається строком на 12-20 років, з рахунку 9,5% щорічних плюс комісія в розмірі 1%. За пільговий кредит стягується збирання в 0,75%, період пільги - від 3 до 5 років.

       Незважаючи на те, що саме в Африці знаходяться 22 із 30 найбідніших країн світу, які найбільше потребують фінансової допомоги світової спільноти, АфБР за обсягом власних і залучених коштів є найменшим із трьох регіональних банків розвитку. Його акціонерний капітал (сплачений, як і в інших регіональних банках, лише частково — менш ніж на 10 %) нині дорівнює 23,29 млрд розрахункових одиниць). Значно меншими (і до того ж коротшими) порівняно з МаБР і АзБР є і запозичення АфБР на ринках капіталу, які він почав практикувати лише з середини 70-х років.

       Фонд надає найбіднішим африканським країнам не лише фінансову, а й технічну допомогу.

Позики Фонду надаються без  стягування будь-яких процентів —  їх отримувачі сплачують лише комісійні в розмірі 0,5 % та покривають виробничі витрати Фонду в розмірі 0,75 % величини отриманої суми. Позики надаються на 50 років, перші 10 з яких є канікулярним періодом.

Не набагато гіршими для найбідніших  країн континенту є умови позик  Нігерійського трастового фонду (Nigeria Trust Fund). Цей фонд був заснований урядом Нігерії в 1976 р. Його капітал, що спочатку становив 80 млн дол., регулярно поповнюється і тепер наближається до 500 млн дол. Кредити Фонду надаються на 25 років (із 5-річним канікулярним періодом) під 4 % річних.

Ставка обслуговування кредитів самого АфБР лише на 1 % перевищує вартість коштів, залучених ним самим зі світових ринків; термін користування кредитами Банку зазвичай сягає 20 років, а пільговий період —- 5 років.

      Через АфБР і Африканський фонд розвитку до африканських країн надходить і значна частина фінансової допомоги світового спільноти, в тому числі кредити МВФ, МАР та МБРР.

6. Азіатський банк розвитку (АзБР)

Азіатський банк розвитку - АзБР (Asian Development Bank - ADB) засновано в 1965 p. Місцезнаходження - м. Маніла (Філіппіни). Членами банка є 56 держав, в тому числі 16 неазіатських (Австралія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, США, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція) [8, с.157].

Основний напрямок діяльності Банку - фінансування регіональних, субрегіональних  і національних проектів і програм, що сприяють економічному росту країн  регіону, які розвиваються.

Ресурси банка формуються за рахунок внесків, переважно розвинутих країн. Найбільша квота в уставному  капіталі належить Японії - 26%; Австралія  має 11%. Частка неазіатських держав (крім Австралії) складає 33%. Таким чином, на всі країни, що розвиваються, припадає лише 30% від усієї квоти [4, с.189].

       Стратегічною метою діяльності Банку на найближчий період проголошено боротьбу зі злиднями шляхом забезпечення сталого економічного зростання, соціального розвитку та поліпшення державного управління.

Діяльність АзБР полягає в мобілізації засобів і наданні позик для реалізації суворо обговорених проектів у країнах регіону.

Кредитна діяльність. АзБР здійснює довгострокове кредитування. З 1995 р. практикує надання часткових гарантій по некомерційним ризикам. Пріоритетним об'єктом кредитування є енергетика.

Банк керує трьома спеціальними фондами:

- Фонд азіатського розвитку;

- Спеціальний фонд технічної допомоги – СФТД;

- Японський спеціальний фонд – ЯСФВ.

    Із загальної суми наданих кредитів АзБР майже 30 % є пільговими. Нині найбільшим боржником АзБР є Індонезія, якій Банком уже надано близько 18 млрд дол. Значні кредити отримали також Китай, Індія та Пакистан; трохи відстають від них за величиною отриманих позик Південна Корея, Філіппіни та Таїланд.

Метою АзБР, так само як і МаБР, було задекларовано сприяння соціально-економічному розвитку країн регіону шляхом фінансової підтримки регіональних, субрегіональних та національних проектів і програм менш розвинутих держав, а також надання їм технічної допомоги. Одним з головних завдань АзБР вважається залучення зовнішнього приватного капіталу для прискорення розвитку країн Тихоокеанського регіону шляхом створення у країнах-отримувачах кредитів середовища, сприятливого для закордонних інвестицій та надання під них гарантій. Значна увага приділяється стимулюванню регіональної співпраці та координації економічної політики країн Азії та Далекого Сходу.

Відповідність величини статутного капіталу потребам акціонерів Банку перевіряється 1 раз на п'ять років Радою управляючих  АзБР. За потреби управляючі більшістю у 2/3 голосів мають право збільшувати величину статутного капіталу Банку, а акціонери мають право (а не обов'язок) доплачувати різницю.

 Згідно зі своїм Статутом  АзБР надає кредити тільки менш розвинутим країнам регіону, керуючись правилом: що гірший економічний стан позичальника, то вигідніші для нього умови кредитування. Залежно від рівня економічного розвитку країна-позичальник отримує кошти або на комерційних умовах зі звичайного фонду на 10—25 років, або зі спеціального — на пільгових умовах (термін — 25—40 років, ставка обслуговування — 1—3 %). При наданні всіх кредитів АзБР установлюється канікулярний (пільговий) період, упродовж якого плата за обслуговування кредитів не стягується: для кредитів зі звичайного фонду він обмежується 3—5 роками, інколи — 7; для спеціальних кредитів канікулярний період зазвичай становить 10 років.

7. СУБРЕГІОНАЛЬНІ БАНКИ РОЗВИТКУ

Додатковими каналами надходжень фінансових ресурсів до країн, що розвиваються, слугує ціла мережа субрегіональних спеціалізованих  банків, найбільшими з яких є Арабський  банк економічного розвитку Африки, Арабський  фонд економічного й соціального  розвитку, Банк розвитку країн Великих  озер, Ісламський банк розвитку, Карибський банк розвитку, Корпорація розвитку країн  Андської групи, Міжазіяський банк розвитку, Східноафриканський банк розвитку. Специфіку діяльності цих банків можна розглянути на прикладі Ісламського банку розвитку, який виявився наймодернішим з них.

Ісламський банк розвитку, членами  якого нині є 53 країни, було засновано  в липні 1975 р. відповідно до Декларації про наміри, ухваленої на конференції  міністрів фінансів мусульманських країн, що відбулась у місті Джедда (Саудівська Аравія) в 1973 р. Формальною датою відкриття Банку стало 20 жовтня 1975 р.

Специфіка Ісламського банку розвитку виявляється не тільки у використанні його працівниками і клієнтами мусульманського  календаря, а й в участі у ньому як повноправного члена держави Палестина. Не менш незвичною є і задекларована мета цієї фінансової установи: тоді як усі регіональні банки розвитку створюються для надання технічної та фінансової допомоги суверенним державам, що є членами цих банків, метою ІБР визначено також і "прискорення економічного розвитку й соціального прогресу мусульманських анклавів у країнах, що не є членами Банку, у відповідності до законів шаріату".

Головною ж метою діяльності ІБР є фінансова підтримка  економічного й соціального розвитку країн-членів Банку, надання технічної допомоги його акціонерам, участь у фінансуванні різноманітних проектів і максимальне сприяння торгівлі між країнами-членами Банку.

За величиною внеску до статутного капіталу і кількістю голосів  у керівних органах ІБР безперечним лідером є Саудівська Аравія, що підписалася на 997,17 тис акцій Банку, що становить 24,36 % їхньої загальної кількості. Серед країн, що володіють найбільшою часткою статутного капіталу Банку, слід назвати також Кувейт — 496,64 тис. акцій, або 12,23 % статутного капіталу, Лівію (9,85 %), Іран (8,62 %), Єгипет (8,52 %), Туреччину (7,77 %) та Об'єднані Арабські Емірати (6,97 %).

Кожна з 600 тис. емітованих Банком акцій  має номінал 10 тис. ісламських динарів. До середини 1992 р. статутний капітал  Банку становив 2 млрд ісламських динарів, а з червня 1992 р. він зріс утроє.

Штаб-квартира ІБР розташована  в Саудівській Аравії (м. Джедда). Його представництва відкриті в Марокко, Малайзії та Казахстані.

Основні напрямки діяльності ІБР [6, с.81]:

- фінансування виробничих підприємств і проектів;

- інвестування коштів в акціонерний капітал промислових і сільськогосподарських підприємств і проектів;

- фінансування проектів, що забезпечують швидку віддачу шляхом пайової участі в прибутках, лізингу;

- фінансування технічної допомоги, наданої країнам-членам з підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів;

- співробітництво з арабськими національними і регіональними фінансовими інститутами розвитку і Фондом міжнародного розвитку ОПЕК;

- керування спеціальними фондами, створюваними для конкретних цілей, включаючи Фонд допомоги мусульманським громадам в не мусульманських країнах;

- фінансування імпорту шляхом надання короткострокових кредитів імпортерові і посередництва Банку з наданням відстрочки платежу імпортерові.

Особливістю банка є те, що він не стягує процентів за наданий  кредит, оскільки це суперечить принципам  шаріату, який забороняє одержання  прибутку, не основаному на власний  праці.

Висновки

Регіональні банки розвитку (Міжамериканський, Азійський та Африканський) почали свою роботу в 60-х роках минулого століття з метою надання фінансової й технічної підтримки проектам розвитку країн "третього світу", економічній інтеграції та розвитку зовнішньої торгівлі в регіонах. За взірець організаційної структури  та механізму формування кредитних  ресурсів регіональних банків був узятий МБРР.

Власний капітал банків, так само як і кошти, що залучаються з міжнародних  ринків капіталу шляхом емісії облігацій, використовуються для фінансування проектів розбудови в регіоні  об'єктів інфраструктури, боротьби зі злиднями та реалізації соціальних програм.