Регіональнаекологічна політика

Вступ

У становленні України як незалежної держави особлива роль відводиться розробленню та впровадженню сучасної регіональної політики, яка змогла б забезпечити комплексний розвиток окремих територій, створити сприятливі умови для соціально-економічних, екологічних завдань розвитку як регіонів, так і держави. Сутність названої політики полягає у частковому вирівнюванні територіальних відмінностей на основі оптимізації територіальної структури життєдіяльності суспільства.

  Президент України у Посланні до Верховної Ради на 2000 р. «Україна: поступ у XXI століття» зазначив, що серед стратегічних пріоритетів на 2000—2004 pp. значну увагу необхідно приділити активній регіональній політиці (Урядовий кур'єр. — 2000. — 23 лют.).

  Зазначена політика разом з проведенням адміністративної реформи передбачає створення ефективно діючої системи влади і управління у центрі та в регіонах, фінансове-економічне і нормативно-правове забезпечення останніх на основі оптимального поєднання загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів.

 Державна регіональна політика  повинна спрямовуватись на надання  істотного динамізму регіональному  соціально-економічному розвитку  шляхом повнішого та ефективнішого  залучення в господарський обіг  ресурсного потенціалу регіонів, використання переваг територіального  поділу та кооперації праці  на основі розширення повноважень  і підвищення відповідальності  місцевих органів виконавчої  влади та органів місцевого  самоврядування за вирішення  поточних і перспективних проблем  територій.

 Серед  ключових завдань регіональної  політики має бути запровадження  єдиних соціальних стандартів  та дієвих механізмів соціального  захисту населення незалежно  від економічних можливостей  регіонів, у тому числі повинен  бути забезпечений сталий розвиток  територій із сприятливим для  життєдіяльності населення станом  довкілля.

Регіональна екологічна політика.

 Екологічну політику в Україні почали розробляти одночасно із здійсненням економічних і політичних реформ, і вона розвивається відповідно до принципів, закладених у Конституції України, яка проголошує права на безпечне для життя і здорове довкілля, охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право на використання природних ресурсів (статті 13, 49, 50). До того ж, громадяни зобов'язані не заподіювати шкоди довкіллю та культурним пам'яткам, а також компенсувати збитки в разі її заподіяння (ст. 66). Держава гарантує екологічну безпеку на території України і бере на себе зобов'язання ліквідувати наслідки Чорнобильської катастрофи, а також зберігати генофонд України (ст. 16).

 Основні принципи національної  екологічної політики відображені  у Конституції та внесені до  екологічних законів і мають  забезпечити: збалансованість екологічних  та економічних інтересів, гармонічну  взаємодію природи і суспільства;  екологічну безпеку в країні; раціональне використання природних ресурсів; встановлення плати за їх використання та запобігання екологічно шкідливій діяльності; видобування природних ресурсів на засадах сталого розвитку; оцінку впливу на довкілля (екологічна експертиза) усіх проектів.

  Виходячи із зазначених принципів, головними цілями вказаної політики визначені: створення збалансованої системи природокористування, сприяння впровадженню екологічно чистих технологій і збільшення поінформованості громадян щодо екологічних проблем, стану довкілля тощо; забезпечення контролю за якістю повітря в потужних промислових регіонах; поліпшення екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води; вдосконалення процесу збирання, утилізації, переробки та захоронения відходів; збереження ландшафтного та біологічного різноманіття; створення системи радіаційної безпеки і забезпечення радіоактивного захисту населення та довкілля (Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р).

  Стратегічний курс держави щодо досягнення даних цілей розрахований на тривалу перспективу і повинен передбачати послідовне розв'язання таких великомасштабних завдань, як: структурна перебудова економіки промислових регіонів і центрів з надмірною концентрацією важкої індустрії та складною екологічною ситуацією. Це, насамперед, Донецько-Придніпровський регіон з такою значною його складовою як Дніпропетровська область.

 «Гарантувати екологічну безпеку  планети» — виступ Президента  України на 19-й спеціальній сесії  Генеральної Асамблеї ООН для  всебічного огляду та оцінки  здійснення «Порядку денного  на 21-е століття» // Урядовий кур'єр. - 1997. - 26 черв.

 Взагалі територіальна організація України спрямована на поєднання загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів. Територіальний розподіл суспільних інтересів у галузі охорони природи визначається територіальними обсягами природних геоекосистем і поділяється на: загальнодержавні, що поширюються на всю територію України; регіональні, які охоплюють територію в межах двох або більше областей, та Автономної Республіки Крим чи поширюються на територію суміжних держав та акваторію морської економічної зони; місцеві, що охоплюють територію в межах Автономної Республіки Крим, області, району.

 Такий об'єктивний характер  просторового поширення природних  систем створив територіальну  невідповідність між адміністративними одиницями та природними системами як об'єктами управління. Тому виникає потреба у виділенні регіонального рівня управління природоохоронними заходами.

 Дніпропетровська область має  специфічні особливості розвитку, деякі з яких притаманні лише  зазначеному регіону. Серед економічних  особливостей необхідно виділити  такі: високий рівень концентрації галузей важкої індустрії, який у 2-3 рази перевищує середній в Україні; значна диспропорція між виробництвом засобів виробництва та виробництвом споживчих товарів (це співвідношення оцінюється як 90%: 10%); на території області діє значна кількість підприємств військового та гірничодобувного комплексів; неефективна структура зовнішньої торгівлі, що зводиться до сировинної спрямованості експорту (до 90%).

 Серед соціальних особливостей  розвитку слід назвати: значні  розбіжності рівня та якості  життя населення, яке мешкає  в різних адміністративно-територіальних  одиницях області; наявність у  ній міст монопрофільної спеціалізації  (видобуток корисних копалин); висока  захворюваність і смертність населення (це хвороби ендокринної системи, крові та кровотворних органів, а також злоякісних новоутворень).

  Екстенсивний тип розвитку економіки області значно обумовив пріоритетні екологічні проблеми, а саме:

- забруднення атмосфери великих та значних міст —Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Кривого Рогу, Нікополя викидами промислових підприємств та автотранспорту. В атмосферному повітрі їх середньодобові концентрації деяких забруднюючих речовин перевищують ГДК в 1,5-3 рази;

 -забруднення Дніпра скидами стічних вод підприємствами промисловості та житлово-комунального комплексу, порушення гідрологічного та гідрохімічного режиму малих річок, забруднення підземних водоносних горизонтів шахтними та кар'єрними водами. За рівнем забруднення водних ресурсів область посідає одне з перших місць в Україні. Понад 20% малих річок повністю втратили природне значення. Решта не можуть використовуватися ні як джерела питного водопостачання, ні для зрошування. Як наслідок забруднення підземних горизонтів водами з високими і понад високими значеннями мінералізації у процесі господарської діяльності більше як 500 населених пунктів вимагають забезпечення привізною питною водою, що значно ускладнює ситуацію з водозабезпеченням;

 -відчуження земель та підтоплення території гірничими роботами. Загальна площа відчужених земель перевищує 250 км2, що є одним з найбільших показників в Україні;

- підтоплення території області, активізація небезпечних геологічних процесів. Зазначені проблеми набули катастрофічного характеру. Близько 20% території області, у тому числі території міст і селищ, сільськогосподарські землі, належать до зон прояву небезпечних геологічних процесів;

- утилізація і знешкодження радіоактивних відходів, забруднення селітебної території міст Дніпропетровська та Жовті Води. Зазначена проблема характерна саме для Дніпропетровської області, оскільки на її території проводиться видобуток уранової руди та її збагачення. Як наслідок — використання відходів у будівельних матеріалах, понад 50% території житлових забудов у цих містах радіоактивне забруднені;

- проблема утилізації, знешкодження та переробки відходів виробництва і споживання. У області накопичено мільярди тонн відходів гірничої промисловості, які є джерелом забруднення повітряного і водного басейнів, грунтів, вимагають безповоротного відчуження значних земельних площ. Аналогічна ситуація склалася з небезпечними токсичними відходами. За їх обсягами регіон посідає друге місце в Україні.

 Зважаючи на викладені вище  особливості розвитку Дніпропетровської  області, реформування структури  господарського комплексу регіону  та здійснення заходів, спрямованих  на вирішення цих завдань, мають  відповідати екологічним вимогам  та повинні забезпечуватись відповідним  чином у межах регіональної  екологічної політики. Тому одним з пріоритетних завдань соціально-економічного розвитку держави є впровадження і здійснення екологічної політики, утому числі регіональної. Саме на регіональному рівні можна простежити ефективність політики держави в екологічній сфері.

 Регіональна екологічна політика  — частина державної політики, але реалізована в межах певних  акваторій і територій. Тому  йдеться про місцеве (або регіональне)  управління природокористуванням  і соціально-економічним (у тому числі, екологічним) розвитком. Тобто, органи місцевої виконавчої влади та місцевого самоврядування покликані здійснювати такі завдання у межах певного регіону, міста, селища. Вони приймають відповідні акти розпорядчого характеру (в межах загальнодержавного законодавства та власної компетенції), які передбачають реалізацію відповідних концепцій, програм у різних сферах, адекватних характеру, масштабам та особливостям розвитку регіону.

 Сучасна державна система  управління природоохоронною діяльністю  є надто централізованою та  з елементами відомчості. Це призводить  до зниження ефективності управління  на регіональному рівні, зокрема щодо напрямів планування і використання інвестицій природоохоронного призначення, а також не дає можливості повністю враховувати територіальні інтереси у створенні екологічно безпечного довкілля.

  Регіональна екологічна політика повинна грунтуватися на принципах: забезпечення розмежування повноважень між органами місцевого самоврядування і виконавчої влади; удосконалення системи управління та контролю в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки; дотримання загальнонаціональних пріоритетів у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів; врахування екологічних інтересів як територіальних громад сіл, селищ, міст, так і регіону в цілому (у тому числі і за його межами); формування механізму фінансового забезпечення природоохоронної діяльності регіону (Послання Президента України до Верховної Ради України на 2000 p.).

 З метою забезпечення дотримання  державної екологічної політики  та формування на її принципах  засад регіональної екологічної  політики в Дніпропетровській  області, згідно з розпорядженням  голови обласної ради, голови  облдержадміністрації, розроблено  регіональний план дій з охорони  довкілля, використання природних  ресурсів і забезпечення екологічної  безпеки.

  Для ефективної та своєчасної реалізації його в повному обсязі необхідні зусилля місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, спеціально уповноважених державних органів, підприємств та організацій з вирішення першочергових завдань, тобто основних напрямів регіональної екологічної політики.

 Вважаю, забезпечення регіональної екологічної політики, головним чином, залежить від прийняття відповідних рішень як на національному, так й регіональному рівнях.

 Прийняті упродовж 1991—1999 pp. нормативно-правові  акти визначають більшість питань  захисту навколишнього середовища  та управління природними ресурсами.  Разом з тим більшість з  них є декларативними, не забезпеченими  детально розробленими механізмами  реалізації актів та ефективним механізмом контролю за їх здійсненням.

 З метою подальшого удосконалення державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки центральним органам управління, органам місцевого самоврядування та місцевим органам виконавчої влади доцільно прийняти низку нормативно-правових документів, а саме:

 на  регіональному рівні обласну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води; створення координаційної ради з екологічних проблем басейну Дніпра; обласну програму розчищення і упорядкування малих річок, програму щодо впорядкування водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; програму захисту від зсувних явищ міст; обласну програму використання відходів; затвердження порядку збирання і утилізації твердих побутових відходів; положення про охорону діючих природних територій, що охороняються, з визначенням режиму охорони і обмеження господарської діяльності в них; програму виходу міст Кривий Ріг і Дніпродзержинськ з екологічної кризи; програму створення на території м. Жовті Води зони з пільговими умовами інвестування в рамках чинного правового поля; програму захисту від шкідливої дії вод на селища міського типу, а також сільські населені пункти і сільськогосподарські угіддя; створення кризового екомоніторингу довкілля — системи спостереження за природними об'єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ з шкідливими екологічними наслідками, з метою забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації; створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання; створення фонового екомоніторингу довкілля.

Регіональна екологічна політика як об'єкт правового регулювання

Досліджуючи регіональну екологічну політику як об'єкт правового регулювання, «на підставі аналізу чинного  законодавства можна дійти висновку, що процес правового регулювання  регіональної екологічної політики умовно може включати три ста-дії».

  Перша — це державно-правова регламентація регіональних еколого-політичних відносин (їх врегулювання), тобто розроблення й прийняття правових норм, що регулюють названу екологічну політику. На ній регіональна політика набуває правової форми. Друга стадія — виникнення юридичних прав та обов'язків у суб'єктів регіональних еколого-політичних правовідносин. Суть її — перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі еколого-політичної діяльності відповідного суб'єкта. Третя - реалізація відповідних норм права, які встановлюють принципи регіональної екологічної політики, повноваження її суб'єктів, порядок здійснення останніх. На ній, власне кажучи, відбувається реалізація вказаної екологічної політики.

  Хоча державно-правове регулювання регіональної екологічної політики дуже важливе, але вирішальне значення має саме реалізація останньої. Під реалізацію зазначеної екологічної політики розуміємо розроблення, впровадження у життя ЇЇ заходів та забезпечення їх виконання.

  Заходи регіональної екологічної політики є змістом регіональної еколого-політичної діяльності і становлять систему суб'єктів екологічної політики з метою комплексного розвитку регіону, з урахуванням його екологічних особливостей, створення умов для вирішення екологічних проблем забезпечення балансу екологічних і соціально-економічних інтересів суспільства.

Зазначені заходи є загальною формою еко-лого-політичного впливу на екологозна-чимі суспільні відносини. Слід зазначити, що адресатами заходів регіональної екологічної політики є не абстрактні суспільні відносини, а їх конкретні учасники. Заходи правового забезпечення вказаної політики, несучи у собі дозвіл або заборону, стимул чи примус, спрямовані на досягнення екологічної безпеки. Потенційна можливість покарання або заохочення впливають, таким чином, на людину і спонукають її до певної поведінки, яка відповідатиме екологічним потребам суспільства.

  Залежно від характеру впливу зазначені заходи можна класифікувати наступним чином:

1. Інформаційного  характеру. Наприклад, пропагування  екологічного законодавства (Закон  від 5 березня 1998 р. «Про відходи») або інформування населення про  стан навколишнього природного середовища (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»).

2. Еколого-освітнього  характеру: створення мережі навчальних  еколого-правових закладів, розроблення  навчальних програм, удосконалення  методики викладання екологічних,  еколого-правових дисциплін тощо.

3. Економічного  характеру: встановлення лімітів  використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих  речовин у навколишнє природне  середовище та розміщення відходів; встановлення нормативів плати  і розмірів платежів за використання природних ресурсів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище; розміщення відходів та інші види шкідливого впливу (Закон «Про місцеве самоврядування в Україні»; «Про затвердження лімітів розміщення промислових і побутових відходів на території Дніпропетровської області на 1999 р. Рішення Дніпропетровської обласної ради від 16 жовтня 1998 p.).

 Надання  підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам податкових, кредитних та інших пільг при впровадженні ними маловідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій та нетрадиційних видів енергії, здійсненні інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») тощо.

4. Стимулювання  і примусу. Оскільки негативний  вплив на навколишнє середовище  пов'язаний, насамперед, з господарсько-виробничою  діяльністю учасників еколого-значимих  суспільних відносин, то заходи  стимулювання і примусу мають  переважно економічний характер.

5. Контролю  та нагляду. Такий контроль  має на меті забезпечити додержання  вимог законодавства про охорону  навколишнього природного середовища  всіма підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами. Він здійснюється також місцевими радами, їх виконавчими комітетами.

6. Важливе  місце займають заходи юридичної  відповідальності — позитивної  та негативної (цьому питанню  присвячене автором окреме дослідження).

 Вище  наведений перелік не є виключним, але він дозволяє скласти уявлення про заходи регіональної екологічної політики як форми впливу на учасників еколого значимих суспільних відносин.

 Отже, як визначено вище, реалізація  регіональної екологічної політики  становить собою розроблення,  впровадження та втілення у  життя суб'єктами регіональної  еколого-політичної діяльності інформаційних,  еколого-освітніх, стимулюючих та  примусових, економічних й інших  заходів. Для реалізації названої політики характерним є наступне: вона здійснюється уповноваженими на те суб'єктами; реалізація регіональної екологічної політики є різновидом політичної діяльності, існує поряд з реалізацією регіональної економічної, демографічної та інших політик, причому таке існування не є ізольованим; дана реалізація здійснюється не у довільній формі, а у встановленому законодавством порядку; реалізація зазначеної екологічної політики здійснюється відповідними суб'єктами згідно з принципами правового забезпечення регіональної еколого-політичної діяльності, спрямованої на досягнення екологічної безпеки в конкретному регіоні України.

  Необхідно зазначити, що заходи відображають статику регіональної екологічної політики. Вони залишаються нерухомими, застиглими до того часу, поки не будуть реалізовані у діяльності її суб'єктів. Звідси випливає, що реалізація регіональної екологічної політики відображає їх динаміку, стан та зміни цих правовідносин. Статичним структурам, призначеним для руху і функціонування, може бути надано динамізму різними способами та прийомами. Від того, яким чином приводяться у рух статичні елементи, у подальшому залежить і те, наскільки ефективно вони будуть функціонувати чи виконають завдання, для вирішення яких призначені, чи досягнуть мети функціонування. Викладене вище повною мірою можна віднести і до сфери правового забезпечення регіональної екологічної політики, спрямованої на досягнення екологічної безпеки окремо взятого регіону України.

  Статичні елементи зазначеної екологічної політики — заходи для досягнення мети (у загальному вигляді — збалансування екологічних та соціально-економічних інтересів суспільства, окремих його членів) потребують реалізації (надання динамізму). Але інструментарій реалізації цих заходів може бути різний. Те, які способи та прийоми застосовуються при реалізації заходів регіональної екологічної політики, значною мірою впливає на досягнення останньою своєї мети.

  Система прийомів та способів, застосовуваних суб'єктами даних еколого-політич-них правовідносин при реалізації заходів правового забезпечення вказаної політики, становить механізм реалізації регіональної екологічної політики, спрямованої на досягнення екологічної безпеки. Правове регулювання даної політики, встановлення та закріплення її заходів, механізму реалізації регіональної екологічної політики об'єктивується у нормативно-правових актах, інших офіційних документах, за допомогою яких досягається визначеність правового регулювання, незалежність від свавілля окремих посадових осіб й, врешті-решт, стабільність і захищеність регіональних еколого-політичних правовідносин. Тому важливе науково-теоретичне й практичне значення має класифікація нормативно-правових актів, що регулюють вказану політику.

  Розвиток науки немислимий без постійного удосконалення її понятійного та категорійного апарату. Новий емпіричний матеріал не тільки збагачує попередній понятійний і категорійний апарати, а й породжує нові поняття і категорії. Правова форма суспільних відносин — джерело спеціальних юридичних знань. Тому наукові юридичні поняття і категорії формуються і розробляються на предметній правовій основі[2].

 Вивчаючи  регіональну екологічну політику  як правову категорію, досліджуємо не саму правову форму регіональних еколого-політичних суспільних відносин, а накопичені юридичною наукою знання про них. Зазначимо, як суспільні відносини, що є частиною державної екологічної політики та відображають процес регіоналізації всієї державної політики, регіональна екологічна політика становить матеріальну систему, а як правова категорія — вона система ідеальна.

 Під правовою категорією розуміємо найбільш глибоке, фундаментальне поняття, яке є межею узагальнення у певній сфері юридичних знань, у правознавстві в цілому. Категорія є граничним за рівнем узагальнення фундаментальним абстрактним поняттям.

  Розглядаючи регіональну екологічну політику, з точки зору правової категорії, визначимо, що абстракція в даному випадку не може трактуватися як формально-логічний прийом. Категорійне узагальнення даної політики є, насамперед, науково-теоретичною обробкою нормативно-правового та еколого-політичного матеріалу, за якої виявляються внутрішньонеобхідні й суттєві якості регіональних еколого-політичних процесів у їх правовій формі; загальне розкривається в особливому, окремому, різноманітність окремого включається у загальне.

 Розроблені юридичною наукою  знання про регіональні еколого-політичні  правовідносини відображають їх  сутність як правового явища,  створюють можливість, таким чином,  глибше підійти до вивчення  названої політики як об'єкта  правового регулювання.

 Розширення обсягу та поглиблення змісту юридичних знань про еколого значимі суспільні відносини (в їх широкому розумінні) викликане посиленням громадського, практичного, науково-теоретичного інтересу до стану і тенденцій розвитку навколишнього природного середовища, приділенням більшої уваги до екологічних проблем.

  Такий інтерес, увага, у свою чергу, обумовлені екологічною обстановкою, що постійно погіршується і вже сьогодні загрожує не тільки здоров'ю людини, а й ЇЇ існуванню. Дана ситуація викликана потужним антропогенним тиском на навколишнє природне середовище, низьким рівнем екологічної освіти громадян, іншими факторами, які не з явилися сьогодні на порожньому місці, а є наслідком невмілої державної регіональної політики, а точніше — повної її відсутності, ігнорування екологічних та соціально-економічних особливостей регіонів, нівелювання законів суспільного розвитку. Все викладене вище обумовлює процеси правового посилення на регіональні еколого-політичні відносини, що, у свою чергу, робить необхідним ще глибшим юридичне науково-теоретичне осмислення регіональних еколого-політич-них відносин.

Висновок

  Правовідносини у суспільстві, яке намагається повніше використовувати правові важелі для правового соціального регулювання, сприяють постійному й зростаючому у обсягах накопиченню нового матеріалу в правознавстві. З цього випливає, шо правовідносини, практика, зокрема врегульована правом регіональна еколого-політична діяльність, безпосередньо впливають на правову теорію, у тому числі на дослідження такої правової категорії як регіональна екологічна політика.

 Але  названа політика як ідеальна  система, обумовлена правовою  еколого-полі-тичною дійсністю, не пов'язана з останньою односторонніми зв'язками, що йдуть від практики до теорії.

 Зв'язок ідеальної та міжрегіональної  систем регіональної екологічної  політики набагато складніший  і є рухом мислення від реальної, правової, регіональної, еколого-політичної  дійсності вираження її у категорії,  а від неї на новій основі  — зворотньо до реальної дійсності.  Іншими словами, не тільки практика слугує теорії, збагачує її, але і теорія слугує практиці, збагачує та удосконалює останню. Справа у тому, що як наукова абстракція регіональна екологічна політика не лише не втрачає свого зв'язку з регіональною екологічною політикою як правовою дійсністю, а й дає можливість вивчати її глибше та повніше. Відображаючи суть і закономірності реальних процесів правової сфери регіональної екологічної політики, остання, як правова категорія, фіксує конкретне й об'єктивне уявлення про них. Об'єктивуючи знання про правову дійсність, дана правова категорія розкриває практичні можливості використання пізнаних закономірностей для ефективного правового регулювання регіональних еколого-політичних відносин.

  Крім того, професійне мислення не змогло б функціонувати у правовій сфері регіональної еколого-політичної діяльності без специфічних понять і категорій, центральною з яких є регіональна екологічна політика. Без неї неможливо виразити найпростіші юридичні положення, пов'язати між собою елементарні факти. Візьмемо, наприклад, Постанову Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. «Основні напрями державної політики України у галузі довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», де у розділі 6 є підрозділ 36, що називається «Регіональна екологічна політика». У ньому визначаються принципи та напрями регіональної екологічної політики тощо. Не усвідомивши змісту вказаної категорії, неможливо ані належним чином визначити її принципи, напрями, ані правильно зрозуміти їх суть та зміст.

  Отже, науково-теоретичне розуміння правового забезпечення регіональної екологічної політики як інструмента соціальної організації, регулювання, узгодження та збалансування екологічних й соціально-економічних інтересів суспільства дає можливість направляти та ефективно регулювати правовими засобами регіональну еколо-го-політичну діяльність, допомагає орієнтуватися при вирішенні практичних проблем правотворчості та здійснювати її реалізацію, спрямовану на досягнення екологічної безпеки окремого регіону в контексті національної безпеки України.