Роль посередників фінансового ринку на сучасному етапі

Зміст

Вступ                                                                                                                   1.Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку
2. Види фінансових посередників
3.Функції фінансових посередників                                                                       4.Групи фінансових брокерів                                                                           Висновки                                                                                                               Список використаної літератури                                                                                                          

Вступ

     Актуальність проблеми. Розвинута ринкова економіка передбачає наявність діючого ринку, який дозволяє забезчити потреби суспільствата сприяє якісному розвитку економіки, а отже і держави в цілому.Забезпечення економічних відносин між учасниками ринку відбувається через фінансових посередників, завдяки яким вирішуються проблеми функціонування фінансового ринку. На ньому відбуваються процеси акумуляції, розподілу та перерозподілу вільних фінансових ресурсів. Інституціонально фінансовий ринок складається з різних фінансових інститутів, які надають специфічні професійні послуги, направляючи потоки фінансових ресурсів від одних суб’єктів до інших. Одним з найголовніших чинників забезпечення ефективного функціонування фінансового ринку є розвиток посередництва на ньому. Останнє знаходиться у стадії розвитку та характеризується неповнотою і незавершеністю у кожному елементі: правове забезпечення, інформаційна мережа, кредитно-фінансова система, система підготовки кадрів, наукове обслуговування тощо.В умовах нестабільності на зовнішніх і внутрішніх фінансових ринках актуальною є розробка стратегії розвитку державних банків, державних фінансово-кредитних установ, страхових компаній та інших державних інституцій фінансової інфраструктури.

        Аналіз останніх наукових досліджень і публікацій. За результатами аналіз останніх публікацій, можна наполягати, що проблемі посередництва та подальшим перспективам його розвитку в Україні не приділено достатньо уваги. При цьому кожен автор по різному розуміє поняття ринку фінансових послуг, його місце на фінансовому ринку України. В.О. Білостецька сформулювала у своїй роботі доцільність посередницької діяльності і проаналізувала тенденції її розвитку. Є.А. Бобров розглядає структуру фінансового ринку в цілому та подає класифікацію фінансових послуг . Н.С. Орлова надала авторський погляд на визначення структури фінансового ринку та механізм взаємодії його елементів. В статті Н.Ткаченко приділена увага розвитку посередництва на страховому ринку, і підкреслено, що досконала агентська мережа дозволить розвинути страховий ринок завдяки зростанню довіри клієнтів до страховиків. Але жоден з авторів не надав систематизації існуючих проблем на ринку фінансових послуг та не запропонував шляхи їх вирішення.

Фінансовий посередник як суб’єкт грошового ринку

   Структурна перебудова української економіки потребує істотного збільшення обсягу інвестицій та активізації інвестиційної діяльності. Через падіння виробництва, неефективну систему оподаткування, значно зменшилися обсяги прибутків – основних власних джерел інвестиційної діяльності підприємства.Не забезпечують зростання обсягу інвестицій в економіку України також банківська система, фондовий ринок, спеціальні (вільні) економічні зони. Недосконалість законодавчої бази, брак практичного досвіду надання позик, недостатній розвиток інфраструктури ринку цінних паперів, обмеження правовії гарантії для інвесторів стримують інвестиційну діяльність у країні. Історично інститут фінансового посередництва виникає з моменту розподілу праці у сфері обслуговування кругообігу фінансових активів як еквівалента товарних продуктів, поступово виокремлюючись у самостійний вид бізнесу. Оскільки сприяння розвитку будь-яких структур, запозичення чи залучення капіталу потребує спеціальних знань, послуги фінансових посередників об"єктивно викликаються практикою. Без фінансового посередництва можлива загроза операційного звуження ринку і натуралізація господарського життя (коли має місце безпосередній товарний взаємообмін без грошового компоненту, тобто бартеризація). На сьогодні зареєстровано близько 1200 фінансових посередників, серед яких є торговці цінними паперами, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії та комерційні банки. Реально на ринку України працює близько 20-30 відсотків зазначеної кількості фінансових посередників.

   Суб’єктами фінансового ринку є фінансові посередники, а саме фінансові інститути (банки та небанківські інститути) та інфраструктурні учасники (біржі, позабіржові системи, депозитарії), чиї функції полягають в акумулюванні коштів фізичних та юридичних осіб і в подальшому їх наданні у розпорядження позичальників на комерційних основах. Фінансові посередники враховують природу макроекономічних процесів, які відбуваються в країні, та їх взаємодію, і в зв’язку з цим мінімізується ризик втрат від неефективної та нескоординованої діяльності. До фінансових посередників відносять банки, фондові та страхові компанії, лізингові компанії, кредитні спілки, благодійні фонди, ломбарди, інститути спільного інвестування тощо.

Поглиблення спеціалізації в діяльності економічних суб'єктів і диверсифікація напрямків укладання капіталу об'єктивно посилюють роль професійного посередництва на фінансовому ринку України. Розглядаючи змістовно-структурну характеристику поняття "фінансове посередництво", слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна термінологія і юриспруденція не містять його достатньо вичерпного визначення і тлумачення. Отже, варто взяти як визначення таке: "Фінансові посередники, або фінансові інститути, являють собою організації, що випускають фінансові зобов'язання (вимоги до себе) і продають їх як активи за гроші".    У національній практиці на офіційному рівні термін "фінансовий посередник" уперше було узагальнено вжито в Постанові Кабінета Міністрів України "Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання". З набранням чинності Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" законодавче встановлюються :

- загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг ;

- пріоритети в здійсненні регулятивних та наглядових функцій з боку держави за діяльністю фінансових посередників.

Взагалі, посередник – це невід’ємна частина фінансового ринку, бо саме вони забезпечують:

1. Подолання невизначеності та незнання інвесторів щодо напрямів

вкладу своїх ресурсів.

2. Формування ринкової ціни на фінансові інструменти на основі попиту

та пропозиції.

3. Зниження фінансових ризиків інвесторів.

4. Здійснення ефективного управління фінансовими інструментами.

5. Прискорення обороту капіталів, а отже і активізування економічних

відносин.

Основна їхня функція - допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних інвесторів і навпаки. Фінансові посередники створюють свої фонди, беручи кошти в борг у заощаджувачів, за що останнім виплачується процентний дохід. Акумулюючи так кошти, вони надають їх під вищі проценти інвесторам. Різниця між отриманим і виплаченим процентним доходом спрямовується на покриття витрат фінансового посередника та на його прибуток. Роль фінансових посередників досить важлива і вигідна як для заощаджувачів, так і для позичальників, оскільки відповідає потребам щодо взаємного пошуку, зменшує ризик неповернення позики, що впливає на зростання процентного доходу заощаджувача. Дрібні заощаджувачі отримують можливість брати участь у бізнесі тощо. Діяльності фінансових посередників притаманний так званий ефект масштабу - маючи велику кількість клієнтів, фінансовий посередник може залучити найкваліфікованіших спеціалістів для розробки типових форм фінансових угод. Причому, за великих витрат на таку розробку якість її буде високою, а ціна в розрахунку на одного клієнта - низькою.
Ефект масштабу помітний завдяки зростанню ефективності використання коштів за рахунок їхньої акумуляції. Він проявляється у вартості оформлення фінансових операцій, збирання інформації про економічне становище клієнтів і вартості моніторингу (контролю за виконанням угоди) використання наданих позик.  

Види фінансових посередників

На сьогодні фінансовими посередниками виступають :

• комерційні банки;

• інвестеційні компанії (підприємства – торговці ціними паперами, котрі окрім ведення посереднечеських операцій на фондовому ринку мають приваблювати ресурси для здіснення сумісного інвестування шляхом емісії та розміщення сумісних цінних паперів);

інвестиційні фонди ( юридичні особи,створені у формі акціонерного товариства, акумулірующі ресурси дрібних індивідуальних інвесторів для здійснення сумісного інвестування. Інвестиційні фонди дрібняться на відкриті, які створюються на необмежений період и здійснюючі викуп особистих цінних паперів у строки, встановленні інвестиційною декларацією, та закриті, які створені на обмежаний строк та здійснюючії розрахунки по особистим цінним паперам по завершені періода діяльності);

інвестиційні дилери або андеррайтери ( спеціалізовані банківські установи або компанії, які займаються первинним продажем емітірованих акцій та облігацій шляхом куплі нових їх емісій та організацієй підписки ( реалізації ) їх учасникам вторинного фондового ринку дрібними партіями);

трастові компанії ( фінансові посередники, здійснюють довірюване керування цінними паперами або грошовими ресурсими переданими їм в користування третім особам з метою інвестування в цінні папери);

фінансово – промислові групи або фінансові холдингові компанії ( материнські компанії, котрим належать підприємства, інвестиційні та страхові фірми, кредитно – фінансові установи та інші учасники, функціонуючи у формі дочерних підприємств. Материнські компанії, очолюючий фінансово – промислову групу, належить контрольний пакет акцій дочерних підприємств);

фінансовий дім або фінансовий супермаркет ( фінансовий інститут, здійснюючий посередничеську діяльність на різноманітних фінансових ринках – кредитному, валютному, інвестиційному, страховому – та надаючий комплексні фінансові послуги своїм клієнтам);

страхові компанії;

пенсійні фонди- створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій та облігацій корпорацій

інші кредитно – фінансові та інвестиційні інститути.

На малюнку зображена структура фінансових інститутів – посередників на ринку

Суб`єктами фінансового ринку є заємники, інвестори та фінансові інститути. Заємники – фізичні та юридичні особи, котрі приваблюють грошові ресурси кредиторів, щоб мобілізувати частину фондів необхідную для розвитку бізнесу, та стають дебіторами ( боржниками ) перед інвесторами ( кредиторами).                                                                                               Інвестори – громадяни та юридичні особи України або іноземних держав, а також держави в обличчі їх керівництва. Ці суб`єкти інвестиційної діяльності, котрі приймають рішення о вкладані особистих, заємних або приваблених майнових та інтелектуальних коштовностей у об’єкти інвестування. Вони продають свої фонди на ринку, встановлюють плату за їх використання для того, щоб ці фонди приносили прибуток. Отже, інвестори могут виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців. Права у всіх інвесторів незалежно від форми власності рівні, та здійснення інвестицій у будь які об`єкти є їх невід`ємним правом, охороняється законом. С точки зору ринку фінансів - це кредитори, надаючі тимчасові грошові ресурси, трансформують їх у судний капітал.                                                                     Фінансові інститути – це посередники, забезпечуючи зустріч заємника та інвестора ( кредитора ) на фінансовому ринку. Вони здійснюють трансформацію тимчасово вільних грошових ресурсів. Якщо інвестор діє самостійно, то він несе великі витрати, а при роботі с посередниками його видержки звертання знижуються. Фінансові інститути приймають на себе ризик неповернення коштів.                                                                           

Як вже зазначалося, є досить різні види фінансових посередників. Розглянемо їх докладніше.
1. Депозиторські установи - кредитно-фінансові установи, що мають право залучати внески на депозитні рахунки. До складу таких установ входять:
а) комерційні банки - кредитні установи, що надають клієнтам універсальні банківські послуги. Джерелом залучення коштів є внески клієнтів на депозитні рахунки. Кошти позичкового фонду, що є у кожному комерційному банку використовуються для надання банківського та споживчого кредиту,
б)ощадніустанови,щорозподіляютьсяна:
- позиково-ощадні асоціації - кредитно-фінансовий, що акумулює кошти, які зберігаються на ощадних, термінових і чекових депозитах. Кошти, що зберігаються у цих установах, використовуються для надання кредиту під заставу нерухомості;
- кредитні спілки - невеликі фінансові установи, що утворюються на кооперативних засадах певній соціальній групі для надання кредитів членам цієї групи..
2. Ощадні установи контрактного типу - це кредитно-фінансові установи, які залучають довготермінові заощадження на контрактних засадах. Фонди свої формують завдяки періодичним внескам згідно з контрактами. Ощадні установи поділяються
а) компанії із страхування життя, страхування від пожеж і нещасних випадків. Кошти цих компаній формуються за рахунок внесків юридичних і фізичних осіб, а використовуються для _довготермінового кредитування і фінансування, завдяки купівлі державних облігацій, акцій та облігацій корпорацій.
б) пенсійні фонди створюються фірмами для сплати пенсій робітникам і службовцям. Створення таких фондів дозволяє знизити податкові платежі фірм і використати їхні кошти для придбання акцій та облігацій корпорацій.
3. інвестиційні посередники до складу яких долучаються:
а) інвестиційний банк, який провадить довготермінове кредитування, завдяки чому імовірне втілення великих науково-технічних проектів. Розподіл функцій між комерційними та інвестиційними банками, наприклад в США, стався після кризи 1929 - 1933 років. Спеціалізація у сфері довготермінового кредитування має сенс, тому що впровадження великих інвестиційних проектів пов'язане із значним ризиком. Інвестиційний банк мобілізує довгостроковий позичковий капітал і передає його позичальникам завдяки випуску та розміщенню облігацій
б) іпотечний банк - банк, що спеціалізується на видачі довготермінової позики під іпотеки (тобто, ресурси за рахунок випуску та розміщення іпотечних облігацій);
в) фінансова компанія - отримує фонди шляхом продажу комерційних паперів, випуску акцій та облігацій. Залучені кошти надає споживачам у вигляді позик або кредитів на придбання споживчих товарів довготермінового користування, для ремонтубудинків
Наведена класифікація фінансових посередників характерна для кредитно-фінансової системи США, але значна кількість фінансових посередників уже працює на українському фінансовому ринку. Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового ринку. На відміну від індивідуальних учасників інституційні є колективними учасниками, які провадять різного виду професійну фінансову діяльність й розподіляють прибуток між засновниками відповідно до правових норм і конкретної угоди.

Функції фінансових посередників

    Згідно з вимогами чинного законодавства фінансові посередники можуть виконувати функції :

- з консолідації (акумуляції) збережень індивідуальних інвесторів у єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в різні проекти. Індивідуальні збереження з інвестиційними намірами є особливим видом збережень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку звернення до інституційних фінансових консультантів - переважна форма участі у масштабних проектах (так, наприклад, реалізуються приватні інвестиції за кордоном) ;

- із забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів діяльності й портфельного управління активами посередники гармонізують відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на первинному і вторинному ринках. Професійна організація андеррайтингу як задоволення потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою прерогативою інституційної форми посередництва;

- з перерозподілу і зниження фінансових ризиків. Професійні посередники при купівлі чи продажу фінансових активів саме торгують ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними й агресивними учасниками ринку - між більш несхильними і менш несхильними до ризику економічними суб'єктами;

- із забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом професійного портфельного управління активами. Не потребує доказів, що можливості індивідуального інвестування вужчі, ніж колективного інституційного, при цьому ліквідність і ризики вкладень також різняться. У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують накопичення капіталів і їх перерозподіл на ринку капіталів. Ринок капіталів — частка ринку позичкових капіталів, де формується попит і пропозиція на середньостроковий і довгостроковий позичковий капітал. Елементами ринку капіталу є: фондова біржа, страхові компанії, аудиторські організації, брокерські контори (компанії), комерційні банки, державний страховий нагляд, державна інспекція по контролю за цінними паперами, фонд державного майна, інвестиційні фонди, фонд загальнодержавних науково-технічних програм, стабілізаційні фонди, іноваційні фонди. Ринок позичкових капіталів — з загальної точки зору — це специфічна сфера товарних відносин, де об'єктом операції є наданий в позичку грошовий капітал і формується попит і пропозиція на нього; з функціональної — система ринкових відносин, яка забезпечує акумулювання і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення кредитом суспільного відтворення; з організаційної — сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які здійснюється рух позичкового капіталу. Основою розвитку ринку позичкових капітілів є закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять до того, що на одних ділянках утворюються тимчасово вільні капітали, на інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою ринку позичкових капіталів тимчасово вільні грошові капітали (а також заощадження членів суспільства перетворюються) в позичковий капітал, котрий втягується в новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його власникам. На ринку позичкових капіталів здійснюються короткострокові операції, які обслуговують, головним чином, рух обігового капіталу, та середньо- і довгострокові кредитні операції, що обслуговують рух основного капіталу. Ризиковий (венчурний) капітал — капітал, що вкладається у ризикові капіталовкладення, перш за все зв'язані з інноваційною діяльністю. Особливо важливого значення ризиковий капітал набув у 70-80 рр. у зв'язку із структурною перебудовою економіки, викликаною необхідністю пристосування до швидкоплинних умов науково-технічної революції. Кошти для ризикового (венчурного) фінансування акумулюються спеціальними фінансовими та банківськими інститутами. В Україні є кілька інноваційних банків, котрі ще мають сформувати за рахунок державних та власних коштів спеціальні інноваційні фонди. Кошти із цих фондів на конкурсній основі на засадах повернення видаються, перш за все, невеликим, тільки що заснованим фірмам для реалізації проектів, що грунтуються на використанні наукових відкриттів та винаходів і обіцяють досить швидко отримати прибуток, норма котрого значно перевищує середню. Але в дійсності часто-густо ці надії не справджуються і замість прибутку можуть бути одержані збитки. Проте в цілому вкладення капіталу в ризикові об'єкти приносить прибуток і сприяє прискоренню науково-технічного прогресу, тому воно підтримується державою, виробничими фірмами, різними благодійними фондами, але найчастіше банками. Ризикове фінансування може проводитись кількома способами. Найбільш поширеними є: придбання акцій фірми, що здійснює інвестиції з підвищеним ризиком; організація спільного виробництва (участь в заснуванні фірми); надання кредиту. Фінансові посередники складають багаточисленну групу головних участників фінан­сового ринку, яка забезпечує посередничеський зв’язок між покупцями та продавцями фінансових інстру­ментів (фінансових послуг) Певна частка фінансо­вих посередників сама може виступати на фінансовому ринку у ролі продавця, або покупця.

Групи фінансових брокерів

Фінансові посередники, які здійснюють виключно брокерську діяльність, є професійними участниками фінансового ринку, діяльність котрих має бути обов’язково ліцензованою. Основною функцією таких посередників є надання допомоги як продавцям так і покупцям фінан­сових інструментів (фінансових послуг) у здісненні угод на фінансовому ринку. Фінансовий посередник, здійснюючий брокерську діяльність, бере участь в здійсненні угод в якості повіреного (на основі договора-доручення від клієнта) або в якості ко­місионера (на основі договора комісії).При здісненні угод по договору-дорученню фінансовий посередник (брокер) виступає виключно від імені клієнта та за його счет (т.е. стороною угоди є сам клієнт, котрий несе повну фінансо­ву відповідальність за її здійснення). При здійсненні угод по договору комісії фінансовий посередник (брокер) виступає від свого імені, але за рахунок клієнта (т.е. стороною в угоді виступає в даному випадку брокер, котрий несе відповідальність за її здійснення, покривая усі фінансові витрати за рахунок клієнта).Цю групу фінансових посередників являє багаточисельний інститут фінансових брокерів, здійснюючих свою діяльність як на організованому , так і на неорганізованому фінансовому ринку. В якості фінансових брокерів в згоді з законодавством мають змогу виступати як юридичні особи(брокерські контори та фірми), так і фізичні особи. В складі загального інституту фінансових брокерів визначають:

• інвестиційних брокерів;

• валютних брокерів;

• страхових брокерів (агентів).

Кожна з цих груп фінансових брокерів здійснює свою діяльність виключно на співвідносному виді фінансових ринків. Основу доходів фінансових брокерів встановлює комісійні виплати від суми здійсненних ними угод. Фінансові посередники, які здійснюють дилерську діяльність, також є професійними представниками фінансового ринку. Головною функцією таких посередників є купівля – продаж фінансових інструментів від свого імені та за свій рахунок з метою отримання прибилі від різниці у цінах. За рахунок здійснення спекулятивних дилерських операцій забезпечується страхування цінового ризику на фінансовому ринку. В співвідношені з діючими нормами дилер забов`язаний публічно наголошувать ціни покупки ( або продажу) виключних фінансових інструментів з забов`язанням здійснення угод по наголошеним цінам ( об`єм угод також оговорюється в пропозиції). Дилерську діяльність на фінансовому ринку може здійснювати виключно юридичні особи,які пройшли ліцензування – в процесі такого ліцензування надаються певні вимоги к мінімальному розміру капіталу, атестації виняткових спеціалістів та інше. Фінансові посередники, здійснюючі дилерські операції, мають змогу при наявності свіввідношенної ліцензії здійснювати й брокерську діяльність ,а також виступати у якості емитентів, інституціональних інвесторів та таке інше.

Висновки

Сучасні фінансові посередники розглядаються як спеціалізовані професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового капіталу, між інвесторами, кредиторами та реципієнтами коштів на основі дії принципу зв'язку в динаміці руху активів. На сьогодні фінансовими посередниками виступають спеціалізовані інвестиційні компанії, банки, трастові компанії, кредитні спілки, страхові компанії, пенсійні фонди та ін. Економічними функціями, притаманними фінансовим посередникам країн з розвиненою економікою є: 1. Мобілізація капіталу інвесторів 2. Диверсифікація капіталу та забезпечення інструментів для ефективного управління ризиками 3. Надання учасникам ринку інформації про ціни фінансових інструментів, що сприятиме більш ефективному розподілу ресурсів 4. Сприяння кращому корпоративному управлінню 5. Забезпечення ефективної системи розрахунків та клірингу 6. Зменшення проблеми несиметричності інформації між учасниками ринку. Зараз ринок фінансових послуг України не виконує більшість із цих функцій. Окрім цього нерозвиненість українського фондового ринку створює ряд перешкод для проведення економічної політики і є фактором стримування подальшого економічного розвитку. Виходячи з досвіду країн, де ринок фінансових послуг успішно розвивається, уже в короткотерміновому періоді можна здійснити ряд заходів, що можуть дати поштовх до швидкого зростання фондового ринку. Такими є заходи, що спрямовані на підвищення ліквідності ринку і зростання пропозиції і попиту на ринку. Зокрема, проведення точкової приватизації через первинне розміщення великих пакетів акцій на організованому ринку, спрямування іпотечних сертифікатів на організований ринок, початок лібералізації руху капіталу. Одночасно потрібно готувати рішення для прийняття у середньостроковій перспективі, що зменшать більш системні перешкоди і забезпечать захист прав акціонерів, принципи і стандарти розкриття інформації емітентами. Довгостроковими заходами вдосконалення ситуації на ринку фінансових послуг є створення системи регулювання і нагляду, що відповідає Базельським принципам, інтеграція внутрішнього фондового ринку до європейського ринку, наявність повно функціонуючої реформованої пенсійної системи. В умовах розвитку фінансової кризи на сучасному етапі ринок фінансових послуг як ніякий інший відчуває занепад, що викликаний всіма наслідками кризи: зростанням курсу валюти, падінням обсягів промислового виробництва, купівельної спроможності, відсутністю вільних інвестиційних ресурсів. Для подолання наслідків фінансової кризи та її припинення в Україні потрібно кардинально змінити поточну фінансову політику, знайти джерела додаткових валютних ресурсів, сформулювати антикризові напрямки використання бюджетних коштів, лібералізувати валютне регулювання і скоротити дефіцит платіжного балансу держави, підвищити ліквідність внутрішнього кредитного ринку. Для цього потрібні спільні зусилля усіх вищих органів влади.

Список використаної літератури:

1. Закон України «Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг» от 12.07.2001р. // Відомості Верховної Ради України,  2002р., N 1, ст. 1

2. Білостецька В.О. Посередницька діяльність в Україні // Фінанси України. –

2006. – №3. – С. 35–45.

3. Маслова С.А. Фінансовий ринок: Навчальний посібник для высш.учеб. закладів /С.О. Маслова, О.А. Опалів.- 2-і изд., испр. - К.: Каравела, 2003.- 339с.

4. Шелудько В. М. Фінансовий ринок: Навч. посіб. - К.: Знання - През, 2002.-535 с.

13