Розвиток ринку хліба особливості у порівнянні з іншими країнами

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ……………………………………5

2. ФОРМИ  МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ І ЇХ  РЕГУЛЮВАННЯ………...11

2.1. Банківський переказ…………………………………………………………...11

2.2. Інкасові операції……………………………………………………………….15

2.3. Оплата по акредитиву…………………………………………………………18

2.4. Розрахунки по відкритому рахунку………………………………………….22

2.5. Розрахунки пластиковими картками…………………………………………23

2.6 Авансові платежі……………………………………………………………….24

2.7 Платіж на відкритий рахунок…………………………………………………25

2.8. Розрахунковий чек……………………………………………………………26

2.9 Вексель як форма розрахунків………………………………………………..28

3 ПРОБЛЕМИ  І ПЕРСПЕКТИВА РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНИХ

  РОЗРАХУНКІВ ПРИ ЕКСПОРТІ І  ІМПОРТІ ТОВАРІВ............................….33

ВИСНОВОК……………………………………………………………………....35

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………..37

ВСТУП

Поглиблення інтеграційних процесів, що проявляється в розширенні обсягів  експортно-імпортних операцій, збільшенні кількості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, обумовлює необхідність всебічного вивчення проблем фінансово-економічних  відносин учасників міжнародної  торгівлі, міжнаціональних систем регулювання  взаємин суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Особливої актуальності дане питання набуває на сучасному  етапі розвитку економіки України, коли концептуально висунута вимога інтеграції нашої країни у світове  економічне співтовариство.

Питання розрахунків є одним  з ключових в міжнародному торговому  обороті. Законодавство і банківська система повинні надавати підприємствам  достатню кількість інструментів, які  забезпечували б як здійснення розрахунків, так і покриття ризиків, які виникають  у зв'язку з цим. При цьому інструменти  повинні забезпечувати гнучкість  і можливість швидкого реагування підприємств  на зовнішні умови, що постійно змінюються.

Поява і подальші зміни в міжнародних  розрахунках пов'язані з розвитком  і інтернаціоналізацією товарного  виробництва і звернення. У них  відображається відносно відособлена  форма руху вартостей в міжнародному обороті через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості ринків збуту.

Значним внеском у вирішення  проблеми міжнародних розрахунків  у зовнішній торгівлі стали праці  таких російських вчених, як Д. М. Михайлов, З. А. Баринов, Д. М. Розенберг, присвячені проблемам міжнародних торгово-економічних відносин і практики взаємин суб'єктів міжнародної торгівлі. Останнім часом спостерігається поглиблений інтерес до розгляду питань фінансово-розрахункових відносин у зовнішній торгівлі у вітчизняних науковців: вже створено науковий базис вирішення зазначених питань ученими, що досліджують загальні тенденції й закономірності зовнішньоекономічних відносин і валютно-кредитного механізму зовнішньої торгівлі – В. Г. Андрійчуком, О. Г. Білорусом, В. С. Будкіним, М. А. Дудченком, В. Є. Новицьким, Ю. М. Пахомовим, О. В. Плотніковим, О. І. Рогачем та ін.

Однак згадані аспекти економічної  науки висвітлюються в основному  в розрізі констатації існування  тих чи інших форм розрахунків, умов платежу, фінансово-розрахункових інструментів тощо. А от праць, присвячених поглибленому дослідженню, а головне, вирішенню  проблем, пов'язаних з оцінкою ефективності, сферою застосування тієї чи іншої  форми розрахунків, визначенню завдань, що стоять перед партнерами по зовнішньоекономічному  договору і можуть бути вирішені при  застосуванні конкретних платіжних  інструментів і комбінацій форм розрахунків, підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств – практично немає.

Актуальність вирішення перелічених  проблем безперечна, оскільки суб'єкти підприємницької діяльності України  очікують конкретних рекомендацій з  раціонального використання різних форм міжнародних розрахунків у  зовнішній торгівлі з метою ефективного  використання обігових коштів. Крім того, слід зазначити, що зарубіжні партнери по зовнішньоекономічних договорах, що звикли працювати з широким платіжним  інструментарієм, дуже часто зустрічаються  з нерозумінням, а іноді і відвертим  небажанням українських партнерів  застосовувати складні схеми  розрахунків. Такий стан пояснюється  недостатністю знань вітчизняних  резидентів щодо можливостей і властивостей різних форм розрахунків, які поширені у практиці міжнародної торгівлі, але не знайшли застосування у  зовнішньоекономічному полі України. Саме цим і зумовлений вибір теми дисертаційної роботи, спрямованості і змісту дослідження, наукового опрацювання всього комплексу питань, пов'язаних із застосуванням різних форм міжнародних розрахунків у зовнішньоекономічній торгівлі, і розробки практичних рекомендацій для українських суб'єктів підприємницької діяльності по використанню

1. ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов’язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їхньої діяльності у світо-господарській сфері.

Природа міжнародних розрахунків  та їхньої організація пов’язані  з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва , яке є  чинником руху власності у міжнародному обігу через незбігання часу виробництва, реалізації і оплати товару, а також територіальними особливостями ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки із зовнішньої торгівлі товарами (звичайні товари, товари для подальшого оброблення, ремонт товарів, придбання товарів у портах транспортними установами тощо) та послугами (транспортні послуги, поїздки, зв’язок, будівництво, страхування, фінансові, комп’ютерні та особисті послуги), які роблять резиденти нерезидентам та навпаки, а також некомерційних операцій, кредитів, позик, руху капіталів між країнами.

Переважна частина міжнародних  розрахунків здійснюється у процесі  міжнародних торговельних відносин. Міжнародні розрахунки у зв’язку з рухом капіталу пов’язані з функціонуванням фінансових ринків, з рухом цінних паперів як у формі прямих, так і портфельних інвестицій.

Отже, міжнародні розрахунки — це:

1) комерційні платежі за грошовими  вимогами та зобов’язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов’язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

2) некомерційні платежі, пов’язані  з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється в порядку безготівкових розрахунків, через банки різних країн, які підтримують взаємні кореспондентські зв’язки, тобто відкривають один одному рахунки, зберігають на них грошові кошти у відповідній валюті і виконують платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Робиться це так: банк у країні імпортера списує суму платежу з рахунка свого клієнта та зараховує її (або еквівалент в іноземній валюті) на рахунок іноземного банку – кореспондента, а банк у країні експортера списує цю суму з рахунку кореспондента та зараховує її на рахунок свого клієнта, що експортував свій товар.

Платежі готівкою з міжнародних  розрахунків виконуються в основному  під час подорожей за кордон делегацій, туристів або приватних осіб, які обмінюють у банках валюту своєї країни на відповідну іноземну валюту.

На стан платіжних розрахунків  комплексно впливають численні чинники:

— економічні та політичні відносини  між країнами;

— становище країни на товарних і  грошових ринках;

— ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

— міжнародні торговельні правила  і звичаї;

— регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

— відмінності в темпах інфляції в різних країнах;

— стан платіжного балансу;

— банківська практика;

— умови зовнішньоторговельних  контрактів та кредитних угод;

— конвертованість валют тощо.

Особливості міжнародних  розрахунків полягають у такому:

1. Імпортери та експортери, їхні банки вступають до певних відособлених від зовнішньоекономічного контракту відносин, пов’язаних з пересилкою, обробкою товаророзпорядчих і платіжних документів, із здійсненням платежу. Обсяг зобов’язань і розподіл відповідальності між ними залежать від конкретної форми розрахунків.

2. Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними банківськими правилами та звичаями.

3. Міжнародні розрахунки є об’єктом  уніфікації. Це зумовлено процесом  інтернаціоналізації господарських  зв’язків, універсалізацією банківських операцій. Наприклад, уніфікація вексельного законодавства, Уніфіковані правила для документарних акредитиву та інкасо, Правила щодо контрактних гарантій тощо.

4. Міжнародні розрахунки мають,  як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

5. Міжнародні розрахунки здійснюються у різних валютах, а відтак, по-перше, на їхню ефективність впливає динаміка валютних курсів; по-друге, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн. Іншими словами, найбільш ефективна участь тієї чи іншої країни у міжнародних торговельних розрахунках можлива лише на основі конвертованої валюти. У сучасній практиці розрахунки між банками різних країн з боргових вимог і зобов’язань здійснюються в основному у ВКВ. У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує валютні обмеження, що безпосередньо впливає на зовнішньоторговельні розрахунки.

Значну роль у міжнародних розрахунках  відіграють колективні валюти. Використання колективних валют у міжнародних розрахунках зменшує залежність їхньої ефективності від курсових коливань, економічної та валютної політики країн-емітентів цих валют.

До основних суб’єктів міжнародних розрахунків належать експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у відповідні відносини, які пов’язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів.

Провідну роль у міжнародних  розрахунках відіграють великі банки. Ступінь їхнього впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

— масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни базування;

— застосування національної валюти країни базування;

— спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;

— мережі банків-кореспондентів.

При оформленні нового торговельного партнерства фірми та банки, які беруть участь у розрахунках, оцінюють насамперед ризики, які можуть виникнути в ході такого співробітництва.

Ризик — це небезпека втрати з  вини іншої сторони або внаслідок  зміни політичної, економічної чи іншої ситуації в країні партнера. Зазнати втрат у ЗЕД може будь-хто з її учасників: експортери, імпортери або обслуговуючий банк.

У зовнішньоекономічній діяльності розрізняють чотири основні групи ризиків: ризик країни, банківський, валютний, ризик контрагента.

При проведенні зовнішньоторговельних  операцій важливим є правильним вибір  форм розрахунків. Це дає змогу контрагентам зменшувати витрати та ризики невиконання  протилежною стороною своїх зобов’язань  за контрактом.

Форми платежу (розрахунків) — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. Порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Розрахункові зобов’язання опосередковують здійснення платежів за товари, виконані роботи, надані послуги. Їх мета — належне оформлення переказу грошових коштів боржником кредитору.

Форми розрахунків варто відрізняти від розрахункових документів. Останні можуть мати таку саму назву, як і відповідна форма розрахунків (наприклад, акредитив, чек), однак вони виконують обліково-бухгалтерську та інформаційну функцію.

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) та не документарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки).

Міжнародні розрахунки, що мають документарний характер, означають, що здійснюються вони на основі фінансових та комерційних документів. Це робить дані розрахунки надійними.

На вибір тієї чи іншої  форми розрахунку впливають такі фактори:

— вид товару (наприклад, форми розрахунків відрізняються залежно від поставок: технічного обладнання, продовольчої групи товарів або медикаментів);

— термін поставки;

— наявність кредитної угоди;

— платоспроможність і ділова репутація  контрагента;

— характер компромісу між контрагентами;

— можливості банку, його надійність.

Форми міжнародних розрахунків  відрізняються за розміром участі комерційних банків у їх проведенні:

— мінімальна участь банків — при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта). Відповідно досягається і мінімальне забезпечення платежу для експортера;

— середня участь — при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих  документів і видача їх платнику відповідно до інструкції довірителя);

— максимальна участь — при  акредитиві (надання беніфіціару платіжного зобов’язання, яке реалізується при виконанні останнім умов акредитиву). Досягається максимальне забезпечення платежу для експортера, оскільки акредитив за своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, який відкрив акредитив.

Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників є розрахунки по міжнародних торгових контрактах. Від вибору форм і умов розрахунків  залежать швидкість і гарантія отримання  платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням  операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів  погоджують деталі умов платежу і  потім закріплюють їх в контракті. При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно виявляється протилежність інтересів експортера, який прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший строк, і імпортера, зацікавленого у виплаті найменшої суми валюти, прискоренні отримання товару і відстроченні платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов операцій залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, їх компетенції, а також від традицій і звичаїв торгівлі даним товаром. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи: валюту ціни; валюту платежу; умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки здійснюватимуться.

2. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ  РОЗРАХУНКІВ І ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ

2.1. Банківський переказ

Банківський переказ  – це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Рис.2.1 Види розрахунків банківськими переказами

Оплата переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження товару, після відвантаження  товару, через певний період. Оплата до відвантаження означає аванс. У цьому випадку імпортер у  встановлені контрактом строки або  після повідомлення експортера про  готовність товару до відвантаження  дає доручення банку здійснити  переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер  відвантажує товар. Боржник передає  своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в  такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну  суму грошей. Порядок виконання банківського переказу такий:

1. переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
2. експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
3. експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
4. імпортер подає заявку на переказ;
5. імпортер отримує товари;
6. банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
7. банк експортера:
8. перевіряє одержані документи;
9. списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
10. передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.

Для здійснення переказів, які надходять  регулярно, призначені тому самому одержувачу й сума яких щоразу однакова, можна  скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта за його рахунок. У такому випадку банк платника щоразу автоматично  переказує у відповідний час  заздалегідь визначену суму. Для  боржника це не тільки заощадження  часу, але й гарантія того, що він  не пропустить термін сплати.

З огляду на необхідність розвитку міжнародної  торгівлі в Україні, та як попередня  умова започаткування цього процесу, вихід на світовий ринок резидентів, застосування загальноприйнятих в  міжнародній практиці форм безготівкових  розрахунків набувають як ніколи великої важливості та значущості. Схема міжнародних розрахунків  простим банківським переказом  достатньо проста:

Рис. 2.2. Схема розрахунків банківським переказом

При розгляді міжнародних розрахунків  за допомогою банківських переказів  необхідно звернути увагу на рахунки  типу “ЛОРО”, тобто гривневі рахунки  іноземних банків (а, отже, і їх клієнтів), відкриті в банках України.

Історично фінансовий механізм ЛОРО-рахунків – це ноу-хау країн СНД, економічні зв’язки котрих потребували збереження деякої єдиної платіжної системи. Функціонування цих рахунків на стику валютних систем зумовлює декілька особливостей, що відрізняють  “правила гри” при роботі через ці рахунки від тих умов, у яких працює валютний ринок України:

• резидентам дозволено проводити через ЛОРО-рахунки лише розрахунки з нерезидентами;
• операції за ЛОРО-рахунками проводяться тільки у межах залишку на початок дня (що обмежує можливості для проведення операцій вдень);
• національна валюта повинна бути визначена в контракті як валюта платежу;
• проводиться контроль 90-денного строку надходження виручки для резидентів-експортерів чи надходження товару для резидентів-імпортерів та обов’язковий контроль банками відповідних контрактів і документів про надходження товарів та надання послуг;
• з ЛОРО-рахунку дозволена купівля іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України у випадку надання документів, безспірно підтверджуючих одержання нерезидентом на ЛОРО-рахунок коштів у валюті України внаслідок експорту в Україну товарів (послуг);
• можлива купівля валюти на кошти, отримані як відсотки по депозиту чи по залишку на цьому рахунку;
• органам валютного контролю та комерційним банкам дозволено вимагати від резидентів, власників рахунків у гривнях будь-які документи та інформацію, що підтверджують законність здійснення платежів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, а також їх відповідність до діючого законодавства України і нормативних актів НБУ[1,2].

До ЛОРО-системи українське законодавство  довгий час відносилося як до чисто  розрахункової. Використання її для  “перекачування” капіталів, гри на курсах валют спочатку серйозно не сприймалося з причини обмеженої конвертованості розрахункової одиниці (на той час – купоно-карбованця). Це завжди ставило ЛОРО-ринок на другу за значущістю позицію, у зв’язку з чим цей ринок завжди мав одну перевагу – більш ліберальні нормативні умови (що збереглися навіть після загального ускладнення роботи валютного ринку України восени 1998 року)(Додаток А).

Завжди існував “подвійний” підхід до ЛОРО-рахунків: держава намагалася використовувати ЛОРО-рахунки для підтримання конвертованості національної валюти на міжнародному ринку, громадяни цієї ж держави з самого початку використовували ці рахунки як інструмент, за допомогою якого можна отримувати користь з ліберального законодавства інших країн[8,с.15].

Через ЛОРО-рахунки йдуть грошові  потоки набагато більш потужних фінансових систем, аніж українська, в зв’язку  з чим держава (НБУ) мала лавірувати, тактично регулюючи рух коштів через  ці рахунки, намагаючись зберегти баланс між принадністю ліберальної  фінансової політики та мірами у відношенні великих фінансових спекулянтів, як вітчизняних, так і зовнішніх.

Такий особливий підхід до умов функціонування ЛОРО-рахунків знайшов свій вираз  у достатньо ліберальному механізмі  нормативного регулювання операцій, що проводилися резидентами та нерезидентами  через ці рахунки.

Найбільш свідома економічна громадськість  України досить швидко навчилася  використовувати переваги ЛОРО-рахунків. Серед найпопулярніших можна  назвати три схеми:

Використання гривневих рахунків для “клірингу” за експортно-імпортними операціями з використанням гривні у якості валюти платежу за зовнішньоекономічними контрактами. Воно дозволяє забути про обов’язковий продаж валюти, “оптимізувати” оподаткування, здійснювати “іноземне інвестування” у власне підприємство.

Один з багатьох механізмів здійснення “поштових” послуг, або ж конвертації безготівкових коштів підприємства у так званий “чорний нал” – готівкові долари США, що використовують частіше за все для виплати реальної зарплати робітникам підприємства. При цьому зменшується податок на прибуток підприємства, ПДВ, відрахування до соцстраху та Пенсійного фонду, податок на доходи громадян.

Рух коштів у гривнях через ЛОРО-рахунки  у цих випадках історично має  дві головні траси – Прибалтика та Росія. Цілком природно, що вплив  цього ринку на курс долару всередині  країни часто стає визначальним. І, що особливо неприємно, на нерезидентів не так легко здійснювати тиск, як на українські банки[7,с.29].

Сьогоднішня мода на “ЛОРО-рішення”, окрім “валютно-спекулятивного” складника, вочевидь, викликана ще й тим, що з деякого часу обсяги незаконних операцій, що проводяться через ЛОРО-рахунки, почали стрімко досягати обсяги законних. Розуміючи джерело зростаючої небезпеки, Національний банк України вже давно ставить на контроль усі платежі понад визначеної суми, що проходять на ЛОРО-рахунки.

Ще одна з найпоширеніших форм міжнародних  безготівкових розрахунків –  інкасова.

2.2. Інкасові операції

(Collection; Encashment; італ. Incasso) – це доручення експортера (кредитора) до свого банку одержати від імпортера (платника, боржника) безпосередньо або через інший банк певну суму або підтвердження (акцепт) того, що сума буде виплачена у встановлений термін.

Базою для проведення операцій документарного інкасо є “Уніфіковані правила по інкасо” (УПІ), розроблені Міжнародною Торговельною Палатою і визнані банками. Існують такі основні види інкасо:

Рис. 2.3. Види інкасо

До головних комерційних документів відносять: комерційні розрахунки (розрахунки-фактури), транспортні документи (коносаменти  морські та річкові), які дають  право власності на товар їх держателям, накладні, акти прийняття-передання, поштові  квитанції, страхові поліси та страхові сертифікати.

Учасниками інкасових операцій є:

• довіритель (клієнт, який доручає банку одержати певну суму),
• банк-ремітент (банк, якому клієнт доручає одержати певну суму),
• банк-інкасатор (будь-який банк, що не є банком-ремітентом і бере участь в операції),
• репрезентативний банк (банк, який безпосередньо одержує платіж або акцепт).

Механізм міжнародних  розрахунків при інкасо:

1. відвантаживши товар, експортер оформляє документи і передає їх у свій банк, доручаючи йому проведення інкасової операції;
2. банк-ремітент (банк експортера, довірителя) пересилає документи в банк імпортера (інкасуючий банк);
3. інкасуючий банк передає документи імпортеру, одночасно отримуючи від клієнта суму чи право на суму (якщо платежі здійснюються на умовах кредиту, банк забирає термінову тратту);
4. інкасуючий банк нараховує на кореспондентський рахунок банку-ремітента суму платежу й повідомляє його про це;
5. банк експортера розраховується з довірителем (експортером).