Розвиток світової культури першої половини ХХ ст

Харківська спеціалізована школа I-III ступенів

Харківської міської ради Харківської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Р Е Ф Е Р А Т

 

з Всесвітньої історії

на тему: «Розвиток світової культури  першої половини ХХ ст.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                             

                                                                        Виконав: учень 10-А класу

                                                                                               

 

 

2013-2014 навчальний рік

 

 

 

 

П Л А Н

 

 

1. Вдосконалення системи освіти.
2.   Найважливіші досягнення науки. Технічний прогрес.
3. Основні напрями в розвитку світової літератури.
4. Основні ідеї та напрями у розвитку мистецтва в першій половині XX cт.
5. Живопис.
6. Театр і музика.
7. Кіно.
8. Спорт.

    Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.  Вдосконалення системи освіти

      Загальна і спеціальна освіта ставала потребою розвитку суспільства, неодмінною умовою його прогресу і вдосконалення. Істотно мінялися структура і зміст освіти в різних країнах. Значно більше уваги стали приділяти вивченню математики, фізики, хімії на всіх стадіях навчання, зважаючи на потреби виробництва; освіта дедалі більше почала набувати прикладного характеру.

      У Великій Британії ще 1902 р. було видано закон, що зобов’язував місцеві органи освіти створювати державні граматичні школи. У 1918 р. термін обов’язкової початкової освіти було подовжено до 14 років, тобто діти від 5 до 14 років обов’язково повинні були навчатися в школах. Університетська освіта у Великій Британії перебувала на вищому світовому рівні, а її центри - Лондонський, Кембриджський, Оксфордський, Единбурзький університети - були своєрідною Меккою для кращих наукових сил світу і вабили талановиту молодь багатьох країн

Європи, Америки, Азії.

       Передові позиції США у виробництві, нових технологіях, зростання великого фабричного виробництва, конвейєрна систему його організації з технікою , що безперервно ускладнювалася, зумовили швидке зростання освіти в країні. Якщо 1910 р. в середній школі (9 - 12 класи) навчалося 15,4 % молоді віком 14 -17 років, то 1920 р. - вже 32,3 % , а 1930 р. - 51,4 % .

      Ще 1918 р. закони про обов’язкову початкову освіту було прийнято в усіх штатах. Тому неграмотність знизилася з 7,7 % 1910 р. до 4,3 % у 1930 p. У школах США встановили досить низький мінімум обов’язкових знань, зате істотно розширювалася програма необов’язкових предметів, що давало простір для творчості як педагогам, так і самим учням. Приблизно з 20-х pp. в американській школі здійснювалася диференціація навчання між тими, хто має «академічні здібності», й тими, хто «практично мислить». До шкільної програми вводилися курси, що готували до професії, ведення хатнього господарства.

        Високого рівня досягла освіта у Франції. Ще наприкінці XIX ст. було прийнято закони, що передбачали обов’язкове навчання дітей обох статей від 6 до 13 років. На початку XX ст. встановлено нову структуру середньої школи, що формально зрівнювала класичне й реальне відділення у праві отримання подальшої освіти.

       Центрами освіти і зосередження кращих наукових сил Німеччини стали Гейдельберзький, Кельнський, Лейпцизький та Фрайбурзький університети. У ті роки освіта і наука в Німеччині мали суто прикладне спрямування та були, насамперед, підпорядковані військовим потребам рейху.

 

2. Найважливіші досягнення науки. Технічний прогрес.

 

       Величезний вплив на розвиток суспільства на початку XX ст. зробили досягнення науки й техніки. У цей час були зроблені найбільші наукові відкриття, які привели до перегляду колишніх уявлень про навколишній світ і були названі революцією в природознавстві. Провідну роль у науці відігравали країни Західної Європи, у першу чергу Англія, Німеччина й Франція.

       У перші десятиріччя XX ст. великих успіхів було досягнуто в математиці. Значне місце в працях математиків тих років посіло інтенсивне дослідження самих основ математики, зокрема детальне розроблення математичної логіки, яка перетворювалася на одну з провідних математичних наук. Значного розвитку в перші десятиліття XX ст. набула хімія . Поштовхом до цього стала Перша світова війна, коли терміново знадобилося створювати отруйні гази та протигази, збільшувати випуск вибухових речовин, шукати штучні замінники багатьох природних продуктів, які стали недоступними через блокади, особливо для Німеччини. У повоєнний час було розроблено й створено штучні матеріали, які знайшли широке застосування як у багатьох галузях економіки, так і в побуті людей.

        Одним з авторів хімічної зброї став хім ік Ф. Габер, який керував у роки Першої світової війни хімічним відділом у військовому міністерстві Німеччини. Ніяких моральних принципів він не дотримувався. На звинувачення у впровадженні нової страшної зброї масового знищення Габер цинічно відповідав, що гази, авіація й підводні човни стали новітніми досягненнями людства у військовій справі. З метою захисту від хімічної зброї було винайдено декілька видів протигазів, один з яких

створив російський вчений М. Зелінський 1916 р.

       Учені-біологи продовжували вивчення процесів спадковості. Одні з них, зокрема датський біолог В. Йогансен, який розробив генну теорію, вивчили генотип і фенотип організмів. Інші, особливо американський біолог Т. Морган, який розпочав систематичні експерименти з плодовою мухою (дрозофілою), розробили основні уявлення хромосомної теорії спадковості.

       У галузі фізіології та психології теж було досягнуто значних успіхів. Російський вчений І.Павлов запровадив систематичне експериментальне вивчення вищої нервової діяльності й створив теорію умовних рефлексів, яка підтвердила уявлення про цілісність організму тварини.

       Мікробіологи продовжували розроблення вірусної теорії. Так, англійський біолог Ф. Творт у 1915 р. зробив відкриття, що бактерії мають вірусні хвороби, які призводять до загибелі їхніх колоній. Канадський бактеріолог Ф. Дерель в 1917 р. назвав віруси, що знищують бактерії, бактеріофагами, а його британський колега А. Флемінг відкрив лізоцин - антибактеріальний фермент, що виробляється людським організмом. На базі цих відкриттів було розроблено нові ліки - антибіотики.

        З ’явилися нові напрямки у вивченні природи, виникли нові науки, такі як хімічна фізика, біофізика, біохімія, геофізика й геохімія.

        Найвизначніші відкриття першої половини XX ст. (зокрема, відкриття К. Ландштайнером класифікації груп крові) було відзначено Нобелівськими преміями. Ці премії заснував у 1901 р. шведський інженер-хімік А.Нобель. Вони присуджуються щорічно за видатні праці з фізики, хімії, фізіології та медицини, економіки (з 1969 p.), за літературні твори, за діяльність зі зміцнення миру.

       Премії з фізики, хімії, економіки присуджує Шведська королівська академія наук, з фізіології та медицини - Королівський карельський інститут, з літератури - Шведська академія, премії миру - комітет Норвезького парламенту.

 

 

Технічний прогрес.

       Від кінця X IX ст. розвивалася тенденція перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Якщо до початку XX ст. значна частина технічних винаходів була справою рук талановитих самоуків, то надалі більша частка відкриттів, що становили інтерес для виробництва, ставала результатом використання наукового знання. Революційний переворот у природознавстві відкривав гігантські можливості розвитку продуктивних сил. Вражаючими були досягнення в машинобудуванні, авіації. Ще на початку століття автомобіль був дуже дорогим і досить повільним видом транспорту. Однак автомобілі ставали дедалі дешевшими, швидкими, легкими й доступними покупцям, оскільки в їхньому виробництві почали використовувати більш легкі метали і пластмаси. Лідером автомобільної промисловості були США. Основне виробництво легкових автомобілів зосереджувалося на заводах «великої трійки» - «Дженерал моторе», «Форд», «Крайслер».

         У Франції центрами виробництва легкових автомобілів стали фірми «Рено», «Пежо-Сітроен», «Крайслер-Франс» .

        На початку 20-х pp. XX ст. поряд з радіотелеграфним зв ’язком виникло радіомовлення. Для вивчення законів поширення радіохвиль чимало зробили Б.О . Введенський, О.Н. Щукін, А. Зоммерфельд та інші вчені. Успішно розвивалися в ті роки радіолокація та радіонавігація. Радіоелектронні засоби дозволяли визначати розташування віддалених предметів, їхню швидкість і в деяких випадках розпізнавати об’єкт. Зростала суспільна значимість радіомовлення, що транслювало

як інформаційні, так і розважальні програми. У 1926 р. вперше було встановлено трансатлантичний телефонний зв ’язок між Лондоном і Нью-Йорком, заснований на використанні радіотехніки.

        Першу систему телемовлення було продемонстровано у 20-ті pp. в Англії Д. Лодж і Бердтом. Телевізійна картинка являла собою чергування рухомих чорних та білих смуг. Так і експерименти вперше було проведено у 1925-1926 pp. з використанням лампових підсилювачів.

          У 1928 р. було здійснено перші кроки до появи кольорового телебачення. У 1931-1932 pp. створено іоноскоп - першу передавальну телевізійну трубку з накопиченням електричних зарядів. Цей винахід належав росіянину В.К . Зворикіну, який працював у США.

          Істотні зміни сталися на транспорті, що посідав дедалі важливіше місце у повсякденному житті людей. Після Першої світової війни авіація перетворилася на перший різновид транспорту, спочатку для перевезення пошти, потім - пасажирів.

        Електрика, що до Першої світової війни вважалася розкішшю в побуті, в 20-ті pp. стала звичайним атрибутом житла мешканців міста. Водночас у будинках з’явилися й нові побутові прилади: пилососи, праски, пральні машини тощо. Будувалися перші електростанції, у тому числі й гідроелектричні (ГЕС). Найбільшою з побудованих була ГЕС Боулдер на р.Колорадо у США - її гребля сягала заввишки 222 метри. Характерною рисою пейзажу стали металеві щогли ліній електропередач. Електричні машини витіснили парові з промисловості.

 

3. Основні напрями в розвитку світової літератури.

 

        У 20-ті pp. новим явищем у літературі стала поява письменників «утраченого покоління» - американця Ернеста Хемінгуея, англійця Річарда Олдінгтона, німця Еріха-Марії Ремарка, - покоління, чиє становлення як митців припало на роки війни.

Термін «утрачене покоління», що його вперше вжила американська письменниця Г. Стайн, став означати напрям в літературі, який відображав протест проти нелюдської бійні Першої світової війни, настрої песимізму й зневіри у соціальній дійсності та способі життя.

        Зародження фашизму і загроза нової світової війни не могли не позначитися

на літературному процесі 20-30-х pp. письменники-прозаїки, поети, публіцисти,  глибше за інших розуміли, яку небезпеку криє в собі фашизм, які згубні наслідки несе людству. Світове визнання завоював антифашистський філософський роман у Німеччині – трилогія «Йосиф та його брати» Т. Манна та «Іудейська війна» Л. Фейхтвангера.

         У зв ’язку з посиленням реакції актуального значення набула антивоєнна тематика в Німеччині. Вона була репрезентована романом Е.-М.Ремарка «На Західному фронті без змін », книгами Л . Ренна, А . Цвейга. Героїчну сторінку вписали до історії німецької літератури твори поетів – учасників руху Опору, наприклад «Моабітські сонети» А . Гаусгофера, знайдені після розстрілу автора. Посилення антифашистських настроїв в Італії знайшло вияв у творчості Ч. Навезе, А. Моравіа, який написав сатиричний роман «Маскарад». У роки руху опору італійська прогресивна література набула антифашистського духу, віри в людину з народу.

       Антивоєнна тематика у французькій літературі представлена творчістю

А . Барбюса. Ідейним ватажком міжнародного антифашистського фронту був письменник Р. Роллан, під керівництвом якого організовувалися конгреси миролюбних сил. Одним з найулюбленіших французьких письменників у міжвоєнний період став А. де Сент-Екзюпері, а його притча-казка «Маленький принц» належить до найкращих літературних творів.

      Несприйняттю війни, її викриттю як антилюдського явища присвячено

творчість англійського письменника Річарда Олдінгтона, який добровольцем

брав участь у боях на фронтах Першої світової війни.

До гурту найбільших письменників увійшов Луї Арагон, який опублікував у ті роки перші три книги епопеї «Реальний світ» і низку критичних творів. Прогресивні художні принципи розвивали у своїй творчості й багато інших, більш молодих літераторів: англієць Д ж . Олдрідж , французи Л . Муссінак, Т. Ремі, А. Філіпп, американці С. Фітцджеральд, В . Фолкнер, Е . Сінклер, драматурги Ю. О’Ніл та Т.Уайдлер.

         У 20-ті pp. виокремилася й велика група письменників, котрі намагалися, як і авангардисти в образотворчому мистецтві, виявити нові уявлення громадської свідомості, змінюючи не лише зміст, а й саму форму літературних творів. Цю течію в літературі назвали модернізмом.

        Найвпливовішими його представниками стали: француз Марсель Пруст,

австрієць Франц Кафка та ірландець Джеймс Джойс.

        Література також повинна була реагувати на появу масового читача, для якого читання стало формою дозвілля. У 20-30-х pp. пригодницькі книги в дусі Ж. Берна, Л . Буссенара чи Р . Стівенсона заступив детектив.

Саме в ті роки з ’явилися Еркю ль Пуаро - герой детективних романів англійки Агати Крісті, комісар Мегре - француза Жорж а Сименона, Ніро Вульф і Пері Мейсон - американців Рекса Стаута і Ерла Стенлі Гарднера. За всієї різноманітності жанрів західної літератури в ній переважала література масова.

 

4. Основні ідеї та  напрями у розвитку мистецтва  в першій половині XX cт.

 

       Світова економічна криза, наступ фашизму, нацизму, поява тоталітарних

режимів на початку ХХ ст. не могли не відбитися трагічно на долі й творчості літераторів і митців. Еміграція архітекторів, скульпторів, музикантів, митців з країн, де утвердилися нацизм і тоталітаризм, внесла істотні зміни до художньої культури багатьох країн. Так, митці «паризької школи», що знайшли притулок у США, сприяли перетворенню Нью-Йорка на міжнародний художній центр у творчості діячів мистецтва в 20-30-х pp., особливої ваги набули соціально-політичні чинники. З іншого боку, соціальні рухи в багатьох країнах викликали до життя новаторські

революційні течії в мистецтві. До нових явищ міжвоєнного періоду можна віднести й інтенсивний розвиток інтернаціональних і національних мистецьких процесів. Відбувалося зближення мистецтва різних країн і народів.

       Важливим новим явищем 20-х pp. стало народження масової культури внаслідок тих різноманітних змін, що відбувалися в ХІХ - ХХ ст. Більша частина населення європейських країн стала писемною, а відтак - «споживачем» культурної продукції. З іншого боку, під впливом промислової революції руйнувався старий життєвий уклад, мільйони людей залишили село і стали мешканцями міста. На їхнє мислення й поведінку почали впливати вже не традиції, а засоби масової інформації, насамперед газети й журнали, що мали в ті роки колосальний вплив.

      З появою радіо розпочалася епоха масової естрадної музичної культури, пісень, що буквально одразу ж , завдяки виконанню по радіо, а після цього - тиражуванню на грамплатівках, ставали надбанням мільйонів, які робили виконавців «зірками». Це — «король танго» Карлос Ґардель в Аргентині, Марлен Дітріх у Німеччині, Моріс Шевальє у Франції, Леонід Утьосов, Клавдія Шульженко в СРСР.

       Специфіка масової культури полягає в тому, що фільм, книга чи пісня стають справді культурною продукцією, яка створюється та розповсюджується в масовому порядку. Вона, завдяки своїй специфіці, мусить відповідати потребам масової аудиторії в дозвіллі, розвазі, розрядці постійно ніби балансуючи між високими критеріями мистецтва та рівнем його масового сприйняття.

 

5. Живопис

           Модерністські течії у 20-ті pp. вже стали «старими» майстрами. Фовісти, кубісти, футуристи заспокоїлися. Вони вже не «бунтівники», а визнані метри, хоча й не створювали більше нічого незвичайного (крім П. Пікассо). До модерністів поступово прийшло визнання, але більшість музеїв ще не поспішала придбати їхні твори. Час «зірок» минув, накотилася широка хвиля приблизно рівнозначних багатолюдних шеренг митців.

           Того, ж часу, в перші повоєнні роки, стало помітним піднесення абстрактного мистецтва. Після Першої світової війни інфляція духовних цінностей, прискорена еволюція стилів і напрямів, що стала дуже інтенсивною у другій половині 10-х pp., призвели до появи безпредметного мистецтва. К. Малевич створив свій знаменитий «Чорний квадрат на білому тлі» 1915 р. Ця крайня школа модерністського мистецтва розвивалася з 1912 р. як протистояння кубізмові та вихід на безпредметне

зображення, позбавлене всякого з в ’язку з предметним світом. У 20-ті pp. його репрезентували француз Р. Делоне, голландець П. Мондріан, К. Малевич та інші митці, які потрапили під вплив абстракціоністських живопису й теорії. Інше русло еволюції стилів, що йшло від символізму і стилю модерн, привело до появи унікального засобу абстрактного живопису, засновником якого був В . Кандінський, що, практично, не мав прямих послідовників. Творчість В . Кандінського однаково належала як російському, так і німецькому авангардові.

     У 20-ті pp. в наукових і творчих лабораторіях Парижа, Москви, Мюнхена робилися спроби узагальнити досвід абстракціонізму, вивчити першоелементи художніх форм (лінія, крапка, пляма, колір тощо), а також опрацьовувались ідеї синтезу живопису, архітектури, ужиткового мистецтва, початок дизайну. У другій

половині 20-х pp. інтерес до абстракціонізму зменшився. У ряді країн з авторитарними й тоталітарними режимами цю течію затаврували і навіть заборонили.

         Науково-технічний прогрес став поштовхом для формування нових стильових напрямів у мистецтві супрематизму (від лат. supremus - найвищий), конструктивізму, раціоналізму.

       Конструктивізм протистояв абстрактній філософічності супрематизму Малевича, прагнучи за допомоги безпредметної форми винайти компроміс мистецтва і техніки. У Росії цей напрям (В. Татлін, А. Родченко, Е. Лисицький) відіграв важливу роль в архітектурному мистецтві, дизайні та будівництві. У Москві від тих часів залишилося чимало будинків, створених у стилі конструктивізму. Проекти й ескізи російських архітекторів справили значний вплив на видатних західноєвропейських зодчих Ле Корбюзье та Міс ван дер Рое.

Створена В . Гропіусом у Німеччині школа «Баугаух» (1912-1932 pp.) проголошувала єдність усіх мистецтв, відкидала традиційні відмінності між ремісником і митцем, прагнучи створити нові з в ’язки між ремеслами і промисловістю, виробництвом і науками, між художньою творчістю й технічною творчою думкою, його лабораторія дизайну опрацьовувала проекти для промисловості, з приходом фашистів до влади в Німеччині школа припинила існування, але її діячі продовжували творити в еміграції.

      Наприкінці війни  та в перші повоєнні роки  кубізм, футуризм та експресіонізм  втратили популярність їх заступили  нові течії - дадаїзм, згодом сюрреалізм.

      Світової слави зажила творчість каталонця Сальвадоре Далі, який з 1929 р. по 1940 р. жив у Франції. Сюрреалісти на чолі з С. Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. У 30-ті pp. вплив сюрреалізму поширився за межі Західної Європи, досягнувши Латинської Америки та Японії.

 

 

6. Театр і музика

      Після закінчення Першої світової війни значно пожвавилося театральне життя в Західній Європі та США. У ньому поряд з модерністським «новаторством» виникло чимало реалістичних напрямів.

        Театр Заходу зазнав потужного впливу славетної системи К.С. Станіславського, а також впливу радянської режисерської школи В.Е . Мейєрхольда. Велике значення в міжнародному культурному житті мали гастролі радянських театрів, особливо МХАТу.

       У Радянському Союзі в 20-х pp. працювало багато талановитих режисерів-новаторів. Найбільш відомими з них були К. Станіславський, який створив свою цілісну театральну систему, де кожен працівник театру знав свою роль, а також В.Немирович-Данченко, В. Мейєрхольд, О. Таїров, Л . Курбас та ін. Вони ставили вистави за творами драматургів М. Островського, А. Чехова, М. Горького, М. Булгакова, В . Вишневського. З цими режисерами в кращ их театрах Москви та Ленінграда працювали актори В. Качалов, М. Царьов, А. Нежданова, в Україні - М.Литвиненко-Вольгемут, П. Саксаганський та ін.

        У театральному мистецтві Німеччини прогресивне значення мала творчість невтомного шукача, майстра яскравої виразності, режиссера М. Рейнгардта. Світове визнання дістала новаторська діяльність талановитого драматурга і режисера Б.Брехта, який ще в 20-х pp. створив у Берліні «епічний театр» високої художньої якості.

      Музична культура Німеччини періоду Веймарської республіки вирізнялася розмаїттям ідейно-естетичних напрямів. Багатостороннім був репертуар музичних театрів, концертів, фестивалів. Плідно працювали визначні композитори Німеччини Г. Гіндесміт, К. Вейль, які перебували на гуманістичних позиціях. Всесвітньої слави зажили Берлінський філармонічний оркестр, Лейпцизький симфонічний оркестр. Дрезденська та Берлінська опери.

      У Франції в 30-х pp. великої популярності набув новаторський театр «Картель», що успадкував кращі традиції минулого. Найталановитішим режисером цього театру був Ш. Дюллен, який усував із нього натуралізм і декадентські елементи. Велику роль у пропаганді драматургії А. Чехова у Франції відіграв Ж.Пітоєв. Продовжувачем класичних традицій залишався театр «Комеді франсез». Найбільшим центром передового театрального мистецтва став Національний народний театр, очолюваний Ж.Шларом. Кращі режисери (Ж.Сарту,А.Сельє) ставили прогресивні, часом гостросоціальні п ’єси .

В Італії найпопулярнішим драматургом був Луїджі Піранделло. Найближче до народного життя стояв Неаполітанський театр, на сцені якого ставилися п ’єси місцевого драматурга Рафаеля Вівіан . Музична культура Італії мала глибокі традиції та вважалася однією з провідних у світі. Всесвітньої слави зажили італійські майстри оперного мистецтва Енріко Карузо, Тітто Руффо, Беньяміно Джильї та ін. Велику роль у світовій музичній культурі відігравали диригент А.Тосканіні, піаніст і композитор Ф. Бузоні, Д ж . Маліп’єро і Р . Піцценетті прагнули відродити традиції старовинної італійської музики. Світове визнання дістали театри «Ла-Скала» (Мілан), «Сан-Карло» (Неаполь), «Феніче» (Венеція), Римська опера.

      У Великій Британії в театральному житті прогресивне новаторство впроваджувалося повільно, тут давався взнаки традиційний консерватизм. Класичні

традиції успадкував і розвивав шекспірівський будинок «Олд Вік » . Дуже вплинула на розвиток англійського театру драматургія Б . Шоу та Д. Прістлі. З-поміж режисерів вирізнявся Гордон Крег (син славетної актриси Елен Террі). З акторів найвідоміпіими були Джон Гілгуд, Сібіл Торндайк, Едіт Еванс, Пеггі Ешкрофт, Лоуренс Олів’є. Велике значення для пропаганди оперного мистецтва країни мала діяльність Т. Бічема, головного диригента лондонського оперного театру «Ковент-Гардон».

       США до світової війни 1914-1918 pp. були країною невисокої театральної культури. Тільки під час війни виник рух за створення самобутнього високохудожнього театру, очолений драматургом Юджином О’Нейлом. Центром театрального життя став Нью-Йорк.

        Збагачувалася й музична культура Сполучених Штатів. Посилилося зацікавлення у вивченні національного фольклору, поширювалися стиль кантрі-мьюзик («сільська музика»), негритянський фольклор, блюз.

        Найзначніший американський композитор першої половини XX ст. Ч.Айве, який поєднав у своїх творах багатства різних стилів і напрямів музики, став першим справжнім національним композитором США.

       Серед виконавців 20-30-х pp. - симфонічні диригенти А. Родзінський, Ю.Орманді, Д. Селл, Д. Мітропулос; керівники симфонічних оркестрів Ф . Уерінг, П. Уатмен; піаніст В . Горовиць, скрипалі Н. Мільштейн, І. Мінухін, І. Стерн; співаки М. Ланца, Д ж . Лондон; співачки Е.Стібер, М. Андерсон. Всесвітнє визнання здобула опера Д ж . Гершвіна «Поргі та Бесс», яка відтоді не сходить зі сцен кращих театрів світу.

       Подальший розвиток дістало мистецтво джазу, що народилося на меж і ХІХ-ХХ ст. у Новому Орлеані й набуло найбільшого поширення в Європі.

 

7. К і н о

        Найбільш популярним видом масового мистецтва 20-30-х pp., безперечно, було кіно. Воно в ті роки якісно змінилося: 1927 р. було знято перший звуковий фільм, а вже у другій половині 30-х pp. кіно отримало колір.

      На новаторських позиціях перебувала група передових французьких кінематографістів «Авангард» (Л. Деллю к, Ж . Ентгейн, М .Л . Ерб’є, Ф . Дюлак). Тут починали свою діяльність режисери реалістичного напряму - А. Ганс, Ж.Ренуар, Р. Клер, Ж . Фейдер.

        Наприкінці 20-х pp. на світове кіномистецтво почали серйозно впливати радянські кінодіячі, особливо С. Ейзенштейн і О. Довженко. Фільм С. Ейзенштсйна «Панцерник “Потьомкін” » справив величезний вплив на глядачів багатьох країн світу. У 30-ті pp. Ейзенштейн створив фільм «Олександр Невський», що увійшов до гурту кращих історичних фільмів світового кіномистецтва. Великою популярністю користувалися фільми О. Довженка «Арсенал», «Земля», «Аероград». Проте найбільш відомими та улюбленими для кількох поколінь глядачів були фільми «Чапаєв» (1934 р.) братів Васильєвих та «Веселі хлоп’ята» (1934 р.) Г. Александрова - перша радянська музична комедія з блискучими акторами Л.Орловою та Л.Утьосовим. Через два роки вийшов іще один надзвичайно популярний фільм цього режисера - «Цирк».

       Екрани всього світу заполонила продукція голлівудських студій. Це були фільми, різні за жанрами, стилями та якістю . Різноманітним було й їхнє спрямування: музично-розважальні, родинно-побутові, гостро-соціальні. Серед останніх - фільм Е. Штрогейма «Ненажерливість», антивоєнний фільм К .У . Відера «Великий парад». Улюбленим актором мільйонів людей став Чарльз (Чарлі) Чаплін, який комічним гротеском підкреслював трагедію життя «маленької людини». Зірки тогочасного кіно - переважно американці: Діна Дурбін, Дуглас Фербенкс, Кларк

Гейбл, Гарольд Ллойд. Кращі фільми американського кіно 30-х pp., що увійшли до скарбниці світового кіномистецтва, відзначені реалізмом, соціально-критичним спрямуванням, блискучою майстерністю режисерів і артистів. Серед них - фільми Ч.Чапліна «Нові часи», Дж . Форда «Грона гніву», У. Уайлера «Глухий кут».

       В Японії великого поширення набули фільми, де оспівувалися мужність самураїв, їхня готовність пожертвувати своїм життям за імператора, пропагувалися насильство і расова нетерпимість.

      Кінематографічне мистецтво завойовувало дедалі більше шанувальників у всьому світі й ставало найважливішим явищем суспільного життя.

 

8. С п о р т

      Наприкінці XIX - на початку XX ст. людство знову повернулося до проведення масових змагань, чемпіонатів, першостей з різних видів спорту, у тому числі виникла ідея відродити олімпійський рух і проводити Олімпійські ігри, з такою ініціативою виступив французький громадський діяч П ’єр де Кубертен. Ініціативу де Кубертена було підтримано громадськістю, і з 1896 р. Олімпійські ігри почали влаштовуватися знов.