Самореалізація особистості в діловому спілкуванні

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України 

 

 

 

 

Херсонський Національний Технічний Університет

 

 

 

 

 

Кафедра педагогіки та психології

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота на тему:

 

 

«Самореалізація особистості в діловому спілкуванні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: студентка 1МОп                                                     Височкіна Марія Юріївна

Перевірив: доцент кафедри педагогіки та психології         Л.В. Змієвська

 

 

 

 

Херсон 2011

 

Зміст

 

 

1. Вступ

 

2. Ділове спілкування. Його особливості

 

3. Загальні етичні принципи і характер ділового спілкування

 

4. Ділове спілкування та форми обговорення ділових проблем

 

4.1. Форми і види ділового спілкування та фактори впливу

4.2. Рівні ділового спілкування

4.3. Вимоги до учасників ділового  спілкування

 

5. Висновок

 

6. Список літератури

 

 

 

 

ВСТУП

 

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми в службовій сфері.

 

Його учасники виступають в офіційних  статусах і орієнтовані на досягнення мети, конкретних завдань. Специфічною особливістю названого процесу є підпорядкування встановленим обмеженням, які визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами.

 

Спілкування властиве усім вищим живим  істотам, але на рівні людини воно придбаває найдосконаліші форми, стає усвідомленим і опосередкованим, тобто мовою. У житті людини немає навіть самого нетривалого періоду часу, коли б він знаходився поза цим процесом життєдіяльності, поза взаємодією з іншими об'єктами суспільства. Ділове спілкування зазвичай включене як приватний момент в яку-небудь спільну продуктивну діяльність людей і служить засобом підвищення якості цієї діяльності, інформативним супроводом його. Його змістом є те, чим зайняті люди, а не ті проблеми, які зачіпають їх внутрішній світ, на відміну від особового спілкування між близькими людьми, друзями, родичами.

 

Уміння поводитися з людьми під  час бесіди є одним з найголовніших  чинників, що визначають ваші шанси  добитися успіху в бізнесі, службовій  або підприємницькій діяльності. Успіхи людини в його справах навіть в технічній сфері або науковій сфері тільки відсотків на п'ятнадцять залежать від його професійних знань і на відсотків на вісімдесят п'ять - від його уміння спілкуватися з людьми з якими він працює.

 

Ділове спілкування - це процес при якому відбувається обмін діловою інформацією і досвідом роботи, що припускає досягнення певного результату в спільній роботі, рішення конкретної задачі або реалізацію певної поставленої мети. Ділове спілкування умовно ділиться на пряме (безпосередній контакт) і непряме (коли під час спілкування існує деяка просторово-часова дистанція, тобто листи, телефонні розмови, ділові записки і так далі).

 

Пряме спілкування має більшу результативність, силу емоційної дії і навіювання, непряме ж не має такого сильного результату, в нім безпосередньо діє деякі соціально-психологічні механізми. В цілому ділове спілкування відрізняється від неформального тим, що в його процесі ставляться конкретні завдання і конкретні цілі, які вимагають певного дозволу. Це не дозволяє нам припинити процес переговорів з партнером або партнерами по переговорах у будь-який момент (принаймні, без певних втрат в отриманні інформації для обох сторін). У звичайному дружньому ж найчастіше не піднімаються такі питання, як конкретні завдання і цілі, тому таке спілкування можна припинити (за бажанням обох сторін) у будь-який момент без побоювання втратити можливість відновити процес спілкування наново.

 

ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ. ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

 

Люди, як правило, починають  спілкуватися з якогось приводу. При цьому їхні дії спрямовані на предмет спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість спілкування. Існує, наприклад, спілкування інтимне, професійне, ділове та ін. Предметом нашого аналізу є ділове спілкування.

 

Змістом ділового спілкування є "діло", з приводу якого виникає й розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки. Виокремлюються такі характеристики ділового спілкування: співрозмовники є особистостями, значущими одне для одного, вони взаємодіють з приводу конкретного діла, а основне завдання такого спілкування — продуктивна співпраця. На думку деяких учених, спілкування слід вважати діловим, якщо його визначальним змістом є соціальне значуща спільна діяльність. Інші вважають, що ділове спілкування — це усний контакт між співрозмовниками, які мають необхідні для цього повноваження і ставлять перед собою завдання розв'язати конкретні проблеми.

 

Під час ділового спілкування легше  встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" й прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами культури їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємовідносин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, використанням способів і засобів взаємовпливу, взаєморозуміння. Велике значення має моральний аспект ділового спілкування. У професійній діяльності люди намагаються досягти не лише загальних, а й особисто значущих цілей. Але в який саме спосіб? Завдяки власним знанням і вмінням чи використанням Іншого? Егоїзм у стосунках між людьми може їх порушити.

 

Етика ділового спілкування базується  на таких правилах і нормах поведінки  партнерів, які сприяють розвиткові співпраці. Передусім ідеться про  зміцнення взаємодовіри, постійне інформування партнера щодо своїх намірів і дій, запобігання обману та невиконанню взятих зобов'язань. У деяких зарубіжних корпораціях і фірмах розроблено кодекси честі для службовців. Доведено, що бізнес, який має моральну основу, є вигіднішим і прогресивнішим.

 

Професійне спілкування формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою вбирає в себе її особливості, є важливою її частиною, засобом цієї діяльності. У професійній культурі спілкування можна виокремити загальні норми спілкування, що зумовлюються характером суспільного ладу і ґрунтуються на здобутках минулого і сучасного. Водночас ця культура має індивідуальний характер і проявляється у способах спілкування, що їх обирає суб'єкт у певних ділових ситуаціях щодо конкретних людей. 
           Загальні етичні принципи і характер ділового спілкування

 

Етику ділового спілкування слід ураховувати  в різних її проявах: у відносинах між підприємством і соціальним середовищем; між підприємствами; усередині  одного підприємства – між керівником і підлеглими, між підлеглим і керівником, між людьми одного статусу. Між сторонами того або іншого виду ділового спілкування існує своя специфіка. Завдання і полягає в тому, щоб сформулювати такі принципи ділового спілкування, які не тільки відповідали б кожному виду ділового спілкування, але і не суперечили загальним етичним принципам поведінки людей. Разом з тим вони повинні служити надійним інструментом координації діяльності людей, залучених в ділове спілкування.

 

Загальний моральний принцип людського  спілкування міститься в категоричному  імперативі І. Канта: "Роби так, щоб максима твоєї волі завжди могла мати також і силу принципу загального законодавства". Стосовно ділового спілкування основний етичний принцип можна сформулювати таким чином: в діловому спілкуванні при ухваленні рішення про те, які цінності слід віддати перевагу в даній ситуації, чини так, щоб максима твоєї волі була сумісна з етичними цінностями інших сторін, що беруть участь в спілкуванні, і допускала координацію інтересів всіх сторін.

 

Таким чином, в основі етики ділового спілкування повинна бути координація, а по можливості і гармонізація, інтересів. Природно, якщо воно здійснюється етичними засобами і в ім'я морально виправданих цілей. Тому ділове спілкування повинне постійно перевірятися етичною рефлексією, виправдовує мотиви вступу до нього. При цьому зробити етично правильний вибір і прийняти індивідуальне рішення часто справа зовсім непроста. Ринкові відносини надають свободу вибору, але разом з тим збільшують кількість варіантів рішень, породжують комплекс моральних дилем, що чекають ділових людей на кожному кроці в процесі їх діяльності і ділового спілкування.

 

 

ДІЛОВЕ СПІЛКУВАННЯ  ТА ФОРМИ ОБГОВОРЕННЯ ДІЛОВИХ  ПРОБЛЕМ

 

Форми і види ділового спілкування та фактори впливу

Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в правдивості запропонованої

теми, їй варто подбати, щоб слово  її було зрозумілим, тема була переконливо  обґрунтована.

Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які диктують міміку і жести.

Справедливо відзначив І. Лафатер: "Хочеш бути розумним — навчись розумно питати,

уважно слухати, спокійно відповідати  й переставати говорити, коли нема чого більше

сказати".

Ділове спілкування регулює  офіційні стосунки комунікантів у державно-правовій і

суспільно-виробничій сферах.

Ділове спілкування існує  в двох формах: усній і писемній.

Усне ділове мовлення — це спілкування  людей під час виконання ними службових обов´язків (під час  бесід, нарад, у години приймання  відвідувачів тощо). Це може бути мовлення

однієї службової особи перед  іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним  щодо усного мовлення. Воно й виникло  пізніше.

Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має  бути:

— виразним (потрібно з чіткою дикцією  вимовляти кожне слово);

— точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

— логічним (продумувати кожну  фразу, викладати думки послідовно, логічно);

— відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам´ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить івідповідно добирати мовні засоби);

— нестандартним;

— доречним;

— змістовним;

— стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати).

Готового рецепту проведення ділового спілкування і досягнення успіху немає, тому що

це багато в чому залежить від ситуативних факторів.

Але існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:

■ сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;

■ створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу  партнера, говорити

про спільні проблеми;

■ уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слухати і задавати запитання;

■ не відволікатися від  поставленої мети. Уміти правильно  сприймати партнера і

володіти своїми емоціями;

■ робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;

■ закінчувати обговорення після досягнення мети.

Ділове спілкування нерідко  порівнюють із грою в шахи, де неможливо "закреслити"

непродуманий хід. Якщо його вже  зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно

вже робити за нових умов.

Досвід свідчить, що в практиці ділового спілкування особливе значення має уміння

говорити, слухати, ставити запитання, сприймати партнера, стримувати емоції.

У діловому спілкуванні можуть виступати  такі його форми:

• товариське, дружнє;

• робоче, службове;

• ділове, професійне;

• інтимне, приятельське;

• випадкове;

• формально-поверхове.

Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповідна поведінка  людей.

Справжньою культурою ділового спілкування є уникнення приниження та образи партнера.

 

 

Рівні ділового спілкування

Управлінці та підприємці в процесі  ділового спілкування виступають або  як рівні та

рівноправні партнери, або хтось  має певну залежність (моральну, матеріальну тощо) та

менше повноважень, тоді проявляється нерівноправність.

Коли ту чи іншу проблему вирішують представники фірми, концерну чи відповідальні

особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть їхнє фінансове, економічне,

політичне становище чи досить значна інша сила.

Це ж стосується і сфери управління та підприємницької діяльності. Сфера управління

будується по вертикалі (керівник —  підлеглий, керівник — керівник вищого рангу) та по

горизонталі (рівнозначні керівні  посади).

Спілкування "керівник — підлеглий" нерівноправне, тому що тут присутня

управлінська або формальна  залежність.

Виділяють такі рівні ділового спілкування:

• примітивний;

• маніпулятивний;

• стандартизований;

• конвенціональний (погоджувальний);

• ігровий;

• діловий;

• духовний.

Знання цих можливих рівнів ділового спілкування дає змогу краще  зрозуміти ситуацію

як весь процес встановлення підприємницьких контактів.

Коли управлінець по вертикалі  використовує маніпулятивні або  примітивні рівні, тоді

виникає ситуація, яка породжує низку  аморальних вчинків і несправедливих оцінок. Щирість

у стосунках відсутня і виникає ситуація, коли висока оцінка добувається підлабузництвом

(тобто, говорити іншому те, що  він хоче почути, але що далеко  не завжди відповідає

реальності, особливо коли ця людина займає вищу посаду).

За духовно-ігрового, конвенційного  рівня спілкування партнер у бізнесі чи керівник

можуть цікавитися особистим життям, психологічним настроєм, духовними  запитами. Чисто

діловий рівень взаємин є більш  стандартизованим.

Отже, суть ділового спілкування, яке, зокрема, будується по вертикалі, може бути далеко

неоднозначним.

Із семи рівнів спілкування найбільш дієвими та плідними є діловий, конвенційний та

духовний, через те що вони здатні пробуджувати найцінніші якості та найширші творчі

можливості особистості, викликати  зацікавленість, інтереси, які, в свою чергу, є могутнім

рушієм у системі управління та підприємництва.

 

 

Вимоги до учасників ділового спілкування

Американський письменник Джон Стейнбек зауважив: "Мені завжди було дивно

бачити, що якості, якими ми захоплюємося в людині: доброта і благородство, душевна

відкритість, чесність, доброзичливість  до інших, здатність відчувати і  переживати — усе це

при системі американського життя  є симптомами невдач. А ті риси, які  ми осуджуємо:

жадоба, спритність, егоїзм, самолюбство, — усе це ознаки успіху. Людей  захоплюють перші

властивості, але люблять результати других".

Сучасна дійсність часто підтверджує  ці спостереження.

Але при цьому існує актуальна  суспільна потреба у вихованні  менеджера, керівника,

який володіє не тільки високими професійними якостями, а й має  високі етичні принципи.

Однією з найвимогливіших до моральних якостей керівника  є японська система, яка

викладає ці вимоги у вигляді  двох паралельних колонок, в яких зазначено по дев´ять

провідних якостей і властивостей (професійних якостей і морально-психологічних рис).

Звідси й оцінка ідеального керівника  — "9+9", що є вищим балом визнання його

можливостей. Але провідною залишається  повага до людини: почуття власної  гідності,

відсутність підлабузництва, чистота  помислів, розвинена воля, нетерпимість до фальші,

комунікативність, терплячість, чесність, почуття краси.

Якщо управління будується по вертикалі, то підприємницька діяльність переважно

здійснюється за горизонтальним принципом. Адже йдеться про спілкування  з метою

встановлення взаємовигідних контактів, і інша сторона є таким самим підприємцем, тому тут

діє рівень взаємин на ділових чи дружніх принципах.

 

 

ВИСНОВОК

Спілкування є однією з центральних  проблем, через призму якої вивчаються питання сприймання й розуміння  людьми одне одного, лідерство й  керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Спілкування допомагає глибше розглянути процес міжособистісної взаємодії та міжособистісних взаємин.

 

Інтерес до спілкування виявляють  представники різних наук, бо воно є  багатовимірним, багаторівневим феноменом. Філософи, наприклад, аналізують спілкування як спосіб реалізації суспільних відносин, розглядають його як вид діяльності, де фіксуються суб'єкт-суб'єктні відносини, досліджують вплив спілкування на формування особистості. Саме вони наголосили на необхідності усвідомлення значущості Іншого і цінності звернення до нього як до рівноправного та відповідального суб'єкта. Дослідження проблем спілкування в загально-філософському плані є методологічною основою, на якій базується вивчення цього феномена в інших наукових дисциплінах, наприклад в етиці, психології, соціології, медицині, педагогіці.

 

Цікаво, що в основному із розуміння  ролі й знання механізмів спілкування  виник менеджмент як функція з  керівництва людьми і галузь людського  знання, що допомагає здійснити цю функцію. Менеджер, керівник витрачають на спілкування 50-90% робочого часу, аби реалізувати свою роль у міжособистісних взаєминах, інформаційному обміні та процесі прийняття рішень і виконання управлінських функцій планування, організації та контролю. Тому спілкування для них — процес, який пов'язує всі основні види управління. 75% американських, 63% англійських і 85% японських підприємців вважають, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху досягнення позитивного результату в їхній діяльності, тобто нерезультативне спілкування — одна з основних причин виникнення проблем у їхній роботі. Спілкування стало основою маркетингу і його головним методом. Спеціалісти з маркетингу повинні знати запити та бажання споживачів тільки з перших рук, зустрічатися особисто з клієнтами, кожний з яких має свої риси характеру, темперамент, звички тощо. Головне гасло маркетингу: "Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватися".

 

Щоб зрозуміти наукову природу спілкування, можна скористатися підходами, в основі яких лежить роль, яку відіграє для нас Інший, з яким ми вступаємо в контакт: моносуб'єктивний, полііндивідний, інтеріндивідний та суб'єкт-суб'єктний. Згідно з моносуб'єктним підходом людина в цьому світі майже самітня. Спілкування для неї — епізод з її життя, в якому інша людина не відіграє помітної ролі. Полііндивідний підхід до спілкування грунтується на уявленні, що індивід не просто один, а один з-поміж інших. Особистостями стають лише окремі люди — "вожаки", "герої", "керівники". Тут вплив однієї людини передбачає врахування психіки інших.

 

На визнанні цього чинника побудована, наприклад, прикладна дисципліна "іміджелогія". В основі інтеріндивідного підходу  лежить згода, тобто однакове розуміння людьми ситуації. Під час такого спілкування люди поступаються одне одному, пристосовуються одне до одного. Проте якщо роль Іншого не відповідає сподіванням людини, то для неї основною буде власна позиція, а Інший стане об'єктом, а не суб'єктом спілкування. Якщо ж Інший залишається для співрозмовника значущою, унікальною, неповторною особистістю, то спілкування матиме характер суб'єкт-суб'єктного. Цей підхід можна визначити як діалогічний. Жодний з описаних підходів не є "позитивним" або "негативним".

 

Усі вони допомагають пізнати механізми  спілкування, розширюють спектр наукових даних. Автори, використовуючи все цінне, що притаманне різним підходам, при  розгляді того, що становить найвищий рівень спілкування, спираються насамперед на суб'єкт-суб'єктний підхід. Саме він є найближчим до гуманістичної орієнтації в етиці та психології, а отже, і у спілкуванні.

 

Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування можна охарактеризувати так:

комунікація, приймання і передання інформації (зрозуміло, що інформацію можна отримати також завдяки спостереженню);

взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;

сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.

 

Отже, спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо). Іншими словами, спілкування — це взаємодія двох або більше людей, спрямована на узгодження та об'єднання зусиль з метою налагодження взаємин і досягнення загального результату. Зауважимо, що в англійській мові немає слова "спілкування", є лише слово Communication, яке тлумачать набагато ширше, ніж "комунікація" в нашій літературі.

 

Без спілкування неможливе існування людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час живе один. Наприклад, дослідник Р. Бард, який протягом шести місяців перебував один серед снігів Антарктиди, писав, що людина не може обійтися без звуків, голосів, без спілкування з іншими, як не може жити без фосфору або кальцію. У самітності він шукав спокою та духовного збагачення, а знайшов лише розчарування й безвихідь. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

 

Звичайно, іноді людині треба побути наодинці. Таке перебування сам-на-сам  зі своїми думками М. Монтень, наприклад, відносить до одного з видів спілкування. Цей погляд поділяють не всі вчені, однак і він має право на існування.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Лозниця В. С. Психологія менеджменту: Навч. посібник. — К., 1997.

 

2. Малахов В. А. Етика: Курс лекцій. — К., 2006.

 

3. Навчальний посібник / Гриценко Т.Б - К.:Центр учбової літератури, 2007.

 

4. Психология и этика делового общения / Под ред. В. Н. Лаври-ненко.— М., 1997.

 

5. Шеломенцев В. Н. Этикет и культура общения. — К., 1995.