Сенс життя

Тема 1. СЕНС ЖИТТЯ

Людина усвідомлює сенс власного життя лише тоді, коли усвідомлює, що потрібна іншим.

С.Цвейг

Одним з головних питань філософії і відповідно етики є питання про те, чи має життя мету. В певному розумінні це питання рівнозначне наступному: чи є природа людини такою, що лише певний спосіб життя робить її щасливою? В ім'я чого, задля чого живе людина на землі?

Рано чи пізно ці питання хвилюють кожного, хто наділений свідомістю, хто себе усвідомлює як особистість. І кожному доводиться визначатися в них самостійно, адже ці проблеми носять особистісний (інтимний) характер.

Мета життя передбачає щось свідомо обране, тобто імовірно, що єдино розумний шлях той, коли людина діє у відповідності зі своєю природою, коли цей шлях буде обрано вільно, а не задано зі сторони. Це важлива думка, оскільки вона показує відмінність між заданим способом життя і обраним. Таким чином, задану мету людина має лише в тому випадку, коли вона - істота розумна, мисляча.

Незалежно від того, що людина визнає: мету або просто спосіб життя, що відповідає її природі та усвідомленим прагненням, за умови погодження щодо необхідності аналізу своєї природи людина проживе своє життя відповідно до обраної мети.

Тлумачник ключових термінів:

Альтруїзм (з лат.) - інший. Термін введений О.Контом для виразу прагнення, протилежного егоїзму, коли інтереси інших ставляться вище власних.

Універсалізм (з лат.) - загальний. Етичний напрямок, який стверджує, що моральна людина повинна дбати не про свої, а спільні цілі.

Утилітаризм (з лат.) - користь. Термін введений Д.Г.Мілем, який вважається головним представником утилітарної моралі, яка ставить ідеалом найбільшу користь найбільшої частини суспільства (буття без страждань).

Фантазія (з гр.) - уявлення. Найчастіше вживається в значенні творчої уяви.

1.1. СЕНС ЖИТТЯ ЯК ЕТИЧНА ПРОБЛЕМА

Невідворотні колізії суспільного життя постійно ставили перед людиною і, відповідно, наукою так звані "вічні" або

"роковані" питання. Серед тих питань одне з чільних місць займали пошуки сенсу життя.

Вже на ранніх етапах людської цивілізації звернення до пошуку сенсу життя знайшло своє відображення в літературній пам'ятці "Про сенс життя" у давньовавілонському діалозі пана і раба. Однією з причин, що спонукали до пошуку сенсу життя, Була невдоволеність людей існуючою дійсністю. Раб вважає, що намір господаря жити благодіянням позбавлений змісту: "Зійди на схили зруйнованих міст! Пройдися руїнами давнини і поглянь на черепи тих людей, котрі жили раніше й пізніше: хто з них був володарем зла і хто з них був володарем добра?" Раб не пояснює, він тільки звертає увагу читача на саму постановку питання: в чому сенс життя?

Так і у Гомера ще немає міркувань про сенс життя. Однак на побутовому рівні це питання вже зафіксоване: про позицію Гомера можна судити за описом дій Ахіллеса. Ахілл іде в бій зі щитом, виготовленим Гефестом на прохання матері Фетіди. На цьому щиті зображені Земля і небесні світила, два міста - одне в воєнний час, а друге - в мирний. Все це знаходиться в оточенні зображеного океану. Цей щит - відтворена гармонія життя в усіх його проявах - негативних і позитивних. Ахіллес іде в бій заради того, що зображено і відтворює повноту життя.

Розуміння неможливості вирішення проблеми сенсу життя_; задоволення   всіх   потреб   розкривається   у   висловлюванні

Геракліта: "Не краще було б людям, якби збувалося все, чого вони жадають".

Софісти відобразили у світогляді всю різноманітність та мінливість моральних поглядів на сенс життя: "...якби всім людям було запропоновано зібрати воєдино те, що ті чи інші вважають ганебним, і потім із усієї цієї сукупності викинути знову-таки те, що ті чи інші вважають пристойним, то не зосталося б жодного (звичаю), але все було б поділене між усіма. Бо в усіх не одні і ті ж самі звичаї".

Демокріт дає визначення сенсу життя як стану для досягнення щастя. "Мета життя - хороший настрій", не тотожний

із задоволенням, але такий стан, коли душа живе безтурботно і спокійно, не втомлена ніякою іншою пристрастю.

Сократ перший зафіксував характерну для його епохи рису розрив між усталеними звичаями та моральною свідомістю. З цього випливає висновок про особливу роль знання, правильного вибору в житті, що коректує сенс (мету) життя. Дотримання доброчинностей (добропорядності) і є, за Сократом, сенсом життя. Філософ в той же час наголошовував, що людина мусить керуватися власним розумом у виборі свого шляху.

Аристотель часто згадує про благо, вважаючи його метою людського життя. Проте благо у філософа має широкий спектр трактування. Це і добропорядність, самовдосконалення шляхом набуття певних чеснот, активний спосіб життя на користь собі суспільству.

В епоху пізніх римських стоїків сенс життя вже пов'язується з   самоізоляцією   від   світу,   забрудненого   негараздами   і негативним людським втручанням. Так, Марк Аврелій не бачив іншого виходу, крім самоспоглядання, і це певною мірою агрументовано у його книзі "Наодинці з собою".

В епоху раннього середньовіччя дещо ширше тлумачив сенс життя Сенека: "Треба шукати щось таке, - каже він, - що не підпадає день за днем під владу, яка не знає перепон".

Сенс людського життя з точки зору філософії завжди полягав у намаганні перебороти страх смерті, замислюючись над її природою. Великий вірменський філософ Давід Анахт саму філософію визначав як "роздуми про смерть". І вічна мудрість закладена в латинському афоризмі "memento mori" ("пам'ять про смерть"). Пам'ятати, звичайно, не для того, щоб впадати у паніку, піддаватися апатії, а глибше зрозуміти життя і своє місце в ньому. Адже, так чи інакше, людина мусить думати про насущне і відповідно торувати свій життєвий шлях.

В історії етики склалося багато думок, які утворюють деякі спільні лінії міркування з приводу сенсу людського життя.

1. Природно почати пошук сенсу життя в самому житті, сфері основних людських бажань і інтересів. Хто, наприклад, не хоче отримати від життя масу задоволень? Цього прагнуть всі. Але, хіба це буде життя, коли людина в постійній гонитві за задоволеннями перетвориться на маріонетку пристрастей? І хто насправді    може   все   життя   тільки   насолоджуватися,   не

відчуваючи страждання та не знаходячи виходу з тих проблемних ситуацій, які диктує життя?

2. Людина, в той же час, завжди прагне до власної вигоди і користі, в чому і полягає зміст її життєвих зусиль. Пізніше таку позицію з виправданням егоїстичної орієнтації філософи назвали утилітаризмом. Втіливши таку модель на практиці, можна і справді виявитися закінченим егоїстом. В той же час моральність і корисність ототожнювати аж ніяк не слід!
3. Нарешті, людина намагається бути щасливою. Реальне щастя кожного індивіда могло б стверджувати: жити варто!

Підсумовуючи такі погляди-варіанти, напрошується думка, що життя повинне отримувати обгрунтування з точки зору чогось вищого порівняно з природніми потребами людини (користю, задоволенням, щастям). Загалом такі варіантні погляди на пошук сенсу життя відображають натуралістичні обгрунтування.

Зрештою, корисно пошукати сенс життя в самому житті, але, напевно не варто прирівнювати прояви життя і його зміст (суть), і точки зору філософії життя - це буття. Життя цінне само по собі, можна навіть сказати, що це - абсолютна цінність. Однак ця цінність теж може втратити ціну, коли життя просто перетвориться на "суєту суєт" (як сказав у свій час Г.Сковорода) і по отримає морального виправдання.

Для релігії пошук "вищого" змісту складності взагалі не має:' людське життя має зміст постільки, поскільки воно орієнтується на божественні заповіді і цінності, які освячені церквою. Але ж і поза релігією ідеї добра і справделивості завжди впливають і підбиваються у людині дуже істотно. Можливо, варто шукати іноді сенс життя не зовні, а зсередини?

Краща частина нашої душі і є те "інше" (почасти непізнане), на яке і варто орієнтуватися? Ми можемо стати кращими, ніж ми є, а тому є сенс жити по-людськи.

Стає зрозумілим, що сенс життя не можна ототожнювати ні з якою конкретною метою. Адже навіть досягнувши мети, людина кожен раз була б змушена знову шукати собі життєвий орієнтир. Не тільки матеріальна, а й духовна мета, навіть найбільш висока шляхетна, не утворює мети. Коли кажуть, що сенс життя в "їді", " в праці", "любові", "служінні людям", то слід мати на увазі, що це твердження (судження) тільки одного гатунку, тобто такі, які діють в одній площині.

Проблема розуміння сенсу життя складна як з точки зору філософії, коли головний чинник - розум, не знаходить простої і аргументованої відповіді на запитання, так і з точки зору фізіології, а тим більше - психології.

Напрошується ще один варіант можливості пізнання -практичний. Суть буття слід пізнавати через реальне життя; його треба пережити, тобто створити самим життям, добитися його, утвердити, винайти, випробувати на практиці свій спосіб життя як такий, що має зміст (сенс). Це значить, що власною долею необхідно заплатити за вибір, підтвердити його правильність тобто, все-таки не знайти, а "прокласти" маршрут і ним крокувати. І однозначно, що при тому чи іншому виборі вся відповідальність покладається на саму людину. В цьому, імовірніше за все,' полягає сенс людського буття: це шлях творення, осмислення того, що без зусилля залишилось би тільки сліпою необхідністю, безглуздям існування.

Сенс життя не дається, не задається, його треба вибрати утвердити, довести, якщо людина свідомо прагне його пізнати. Сенс життя - це мета, заради якої витрачаються розумові зусилля, експлуатується час, фізичні та духовні сили, спрямовуються у всій повноті на її досягнення. Саме цим людина стверджує себе, стверджує своє безсмертя.

На даний час окремими філософами різноманіття думок про сенс життя має вигляд концепцій. Так, В.Г.Немировський виділяє кілька  основних,   в  залежності  від  об'єктивного  значення, концепцій, які об'єднують, в свою чергу, в групи:

1. Сукупність коцепцій, орієнтованих на прогресивний розвиток суспільства. І основна з них - творчо-альтруїстична, зміст якої полягає в безкорисливому служінні загальному благу."
2. Соціально-демографічна, яка відображає мету життя пов'язану з народженням та вихованням дітей і внуків, нащадків, що мають "продовжити життя".

3. Концепції ігрової діяльності, що орієнтовані на: 
а) духовний розвиток особистості;

б) фізичний розвиток;

в) комплексну ігрову діяльність;

г) пасивну (таку, що сприяє вказаним типам розвитку індивіда).

Щоправда, спроба реалізувати сенс життя тільки через ігрову діяльність може призвести до соціально-патологічних способів задоволення цієї потреби, бо з завершенням гри мета шикає і втрачається сенс життя, а це може мати небажані наслідки.

4. Престижна концепція сенсу життя узагальнює практику різних способів свого соціального статусу, своєї значущості в очах оточення від професійної кар'єри до гонитви за багатством.
5. Гедоністична концепція визначає життя заради насолод і керується принципом "після нас - хоч потоп".

6. Конформістська модель життя відображає прагнення 
"жити як усі", нічим не вирізняючись з натовпу, і означає певною

мірою спосіб пристосування до будь-якого оточення.

7. Теологічна відображає релігійні погляди на мету життя, 
що спрямована на служіння Богові в тій чи іншій формі.

Така спрямованість представлена двома рівнями: світоглядним та соціальним. На першому формується уявлення особистості про сенс життя і є результатом роздумів про життя і

смерть. На другому відбувається конкретизація концепцій сенсу

життя стосовно життєвих орієнтацій.

1.2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТРАДИЦІЯ ПРО СЕНС ЖИТТЯ

Пошуковим характером сенсу людського життя просякнута як народна фольклорна творчість, так і світова література.

Антична література залишила у світі багато суттєвих Сентенцій стосовно змісту життя. Є серед уявлень і твердих переконань песимістичні та оптимістичні вислови, які відображають думку та настрої тих часів, але не втрачають своєї значущості і сьогодні.

"Існує загальний закон, за велінням якого народжуються і помирають", - казали стародавні римляни, стверджуючи закон буття і попереджаючи про короткоплинність людського життя, яке необхідно прожити так, щоб "уміти втішатися прожитим життям", а значить,"жити двічі".

Пам'ятаючи про неминучість смерті, людина повинна вірити, що допоки вона живе, то мусить сподіватися - вірити в себе, свої сили, активно доводити собі і іншим, що небезпечно "заради життя втратити сенс життя".

Вислів: "Яке життя, така й смерть" набув з часу античності інших відтінків у народні творчості: "Собаці - собача смерть", "Жив смішно і помер грішно", але смисл залишився і в ньому звучить повчання та попередження іншим, що сенс у людському житті - необхідний.

У В. Шекспіра з'являється його загадково-містичне гамлетівське запитання: "Бути чи не бути?", яке містить у собі глибинний смисл не тільки пошуку сенсу життя, а й паралельно з ним - моральну орієнтацію особистості, яка й витікає у свою чергу з пошуків сенсу буття. І це питання залишається віковічно риторичним для всіх наступних поколінь.

Роблячи спроби пояснити сенс людського життя і, зрештою, зображуючи певні життєві колізії в пошуках сенсу - на противагу філософії,   світова   художня   література   подарувала   світові особливе явище - найперше продукт людської душі, а вже потім -  свідомості  -  ВЕЛИКУ  МРІЮ  (ФАНТАЗІЮ),  що  може підживлювати саму серцевину усіх прагнень і діянь. Мрію, яка може стати реалізованою можливістю. Мрію, яка стає віссю і духовним стержнем для кожного, якщо тільки душа готова для зустрічі з нею, тобто готова її уявити, змоделювати і виконувати. Мрія акумулює в собі кращі бажання та прагнення людини незалежно від віку. Мрія дарує натхнення, її реальне втілення приносить користь як самому творцеві, так і тим, на кого вона спрямована. Звісно, якщо мрія позбавлена агресивності та не втілює прагнення "ламати і підкорювати" світ тільки заради себе. І можна сміливо сказати, що велетенський досвід людства підтвердив: мрія приносить користь тим, хто діє, хто гаряче прагне реалізувати її. Для таких людей мрія стає дороговказом у житті і певною мірою може бути рівнозначна сенсу, бо вона визначає тоді певну мету людської діяльності, а подекуди і всього життя. И історія знає немало прикладів, коли саме мрія визначала життєвий шлях людей. "Я зрозумів одну нехитру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми власними руками", - писав О.Грін і був правий. В ім'я мрії і заради неї незліченні когорти людей творили історію, дарували людству відкриття, забезпечували добробут свого народу і надихали його на звсршення в ім'я загального блага.

Мрія до певної міри є план на перспективу, за яким моделюється якщо не все життя, то, принаймні, певні його етапи, визначається сукупність можливостей з ймовірною оцінкою його реалізації.

Мрії спонукають людей на дії, і вже цим визначається їх позитивна сила, "допоки бажання зберігаються в серці" (Ф.Шатобріан).

Анатоль Франс теж неодноразово підкреслював:"Фантазія, і думки сіють прекрасне і добре в світі. Тільки фантазія робить людину великою".

При цьому багато письменників зауважували, що мрія тільки тоді має ціну, коли вона бодай частково реалізується.

"Отож туди, де є шляхетна мрія, не будь таким, як ті, що не посіявши ще при дорозі кинули зерно, чи серед терену, де не зійде воно". (Й.Гете)

Приблизно в такому ж смисловому ключі писали І Шевченко, П.Тичина, М.Стельмах, В.Гюго, А.Рівароль та цілий ряд митців: письменників, поетів, художників, скульпторів, ентузіастів науки та першовідкривачів цілого ряду знань, що З"явилися і були впроваджені в життя, дякуючи їх титанічним зусиллям, стійкості духу і сміливості в реалізації, здавалося б, нездійсненних мрій.

І не тільки європейська думка досягла певної глибини розуміння сенсу життя. Східна література долала той шлях морального пошуку суті людського життя, починаючи ще з більш віддалених часів, ніж гомерівський період європейської цивілізації. Цьому присвячені "Рамаяна" і "Махабхарата" -

літературні зразки філософсько-духовних пошуків стародавньої Індії. Спочатку Індія, потім Китай, Японія, а за ними і арабський світ поклали ще кілька дощечок до кладки, що мала перетнути велику ріку "Пізнання" і з'єднати два береги - "Незнання" та "Знання".

Великий таджицько-персидський поет Омар Хайям повчав:

"Чтоб мудро жизнь прожить, знать надобно немало,

два важных правила запомни для начала:

ты лучше голодай, чем что попало есть,

и лучше будь один, чем вместе с кем попало".

Правда, на перший погляд така "побутова" філософія життя здається занадто простою і навість примітивною. Однак в ній проглядає гонор людини, свідомої свого призначення і можливості вибору. Тут гармонійно поєднується можливості морального вибору і сенсу життя. І саме така простота заслуговує на повагу навіть з точки зору "серйозної" філософії.

Проте страшною бідою і спустошенням може обернутися втрата того духовного стержня, що підтримує людину, дає їй смисложиттєву установку діяти і жити. Ось чому відразлива з погляду людської духовності (якими б не були її витоки) ідея самотнього безсмертя, самозбереження у відчуженості від страждань інших. В оповіданні Х.Л.Борхеса "Безсмертний", екзотичний герой з гіркотою констатує: "Життя Безсмертного пусте", хай навіть таке безсмертя дає людині можливість активно проявити себе в найрізноманітних галузях, так що вона, здавалося б, може сказати про себе: "Я - Бог, я - герой, я -філософ, я - демон, я - увесь світ", а насправді ж це лише "втомлений спосіб сказати, що мене як такого - немає".

Так чи інакше смисложиттєвий пошук особи - це завжди пошук гідної відповіді на дарунок буття. І як такий він, поруч із будь-яким з певних моментів, неодмінно охоплює поняття відповідальності за себе, за інших.

Варто відверто сказати, що втрата духовного стержня, що визначає сенс людського життя, веде до втрати "смаку жити". Історія теж багата багатьма фактами, коли в результаті моральносоціальних та революційних катаклізмів з'являлися так звані "загублені покоління". І це стосується не тільки молоді. Так позначалися епохальні періоди людської історії, особливо внаслідок тривалих воєн, голоду, душевних поневірянь. Такі періоди суспільного життя, коли покоління втрачали сенс життя, призводили до масових самогубств, і саме цьому болючому питанню в свій час М.Бердяєв присвятив спеціальний твір "Про самогубство".

Проблематика сенсу життя визначила і етичні пошуки Л.М.Толстого. Поняття Бога, свободи та добра він розглядає як смисложиттєві поняття, які орієнтують кінцеву людську діяльність в спрямуванні її безконечного витоку. В післямові до "Крейцерової сонати" Л. Толстой говорить про два способи орієнтації на маршрутному шляху: в одному випадку шлях позначається через конкретні предмети, які послідовно повинні зустрітися на ньому; в другому випадку вказується тільки напрямок руху, який контролюється компасом. Точнісінько так само існують два способи морального керівництва: при одному дається детальний опис обов'язкових вчинків, що стають правилами співжиття, при другому задається недосяжна довершеність ідеалу. З допомогою ідеалу, як і з допомогою компаса, можна тільки встановити ступінь відхилення від шляху. Смисл життя і є ідеал; його призначення - бути докором людині, вказати їй на те, чим вона не є.

Отож, сенс людського життя тісно пов'язаний з свідомим моральним вибором та самовизначенням людини і її моральною відповідальністю, що в кінцевому результаті повинно орієнтувати людину не тільки на досягнення мети заради себе самої, а й на прогнозування можливих результатів і значення втілення задуму в реальність стосовно інших. Тобто вибір життєвого шляху повинен узгоджуватися з "золотим правилом етики".

І допоки існуватиме людська цивілізація, сенс життя завжди буде об'єктом духовного пошуку як у філософії, так і в художній літературі.

Сенс   життя   залишиться   для   кожної   людини,   я усвідомлює саму себе і своє призначення, стержнем і віссі які й визначатимуть її життєвий шлях.

Проблемно-аналітичні задачі:

Задача № 1.

Виокремте різні рівні осмислення сенсу життя людин (соціальної групи). Розкрийте зміст цих рівнів і поясність н фактах сучасного життя.

1. Раціонально осмислений сенс життя - чітко визначений життєвих принципах або програмах дій.
2. Неусвідомлений або малоусвідомлений сенс життя, що постає в емоційних формах, змінах настрою.
3. Морально спотворений сенс життя - психопатологічний, злочинний.
4. Сенс життя відсутній - життя без будь-якого сенсу, без будь-якої можливості його усвідомлення.

Задача № 2.

З наведених висловлювань про мрії людини визначте ті, які можна вважати сенсотворчнми в житті людини, і поясність свій гпбір.

1. Найбільше схожі на нас наші фантазії. Кожному мрія вимальовується відповідно до його натури. (В.Гюго)
2. Мрія могутніша, ніж реальність. Вена душа сущого. (А.Франс)
3. Мрія - думка, якій немає чим живитися. (Ж.Ренар)
4. У будь-якої нормальної людини буває період, коли вона вимисел ставить вище ній; факт, бо факт - цс те, чим вона зобов'язана світові, натомість фантазія - це те, чим світ зобов'язаний пі. (Г.Честертои)
5. Існують безталанні мрійники, й тоді воші справді небезпечні люди. (Г.Ліхтенберг)
6. У мрії є бік, кращий, ніж дійсність, у дійсності є бік, кращий, ніж мрія. Повне щастя було б поєднанням того й того. (Л.То.тстой)

Мрії - не втеча від дійсності, а засіб наблизитися до неї. (С.Моем)

Задача № 3.

Розтлумачте вислів Д.Лондона з твору "Белое безмолвие" і охарактеризуйте його емоційне забарвлення. Чи особисто ви згодні з ним?

"Життя - це гра, з якої людина ніколи не виходить переможцем. Жити - це значить тяжко працювати і страждати, а коли приходить старість, то ми опускаємо стомлені руки на попіл погаслих вогнищ".