Зміст

     Вступ

    Транспорт – це галузь матеріального виробництва, яка здійснює перевезення людей  та пасажирів. В структурі загального виробництва транспорт відноситься  до сфери виробництва матеріальних послуг. Транспорт, як складова частина більшої системи, тобто логістичного ланцюга, зумовив необхідніть його розгляду в різних аспектах.

    Останнім  часом термінологічний словник  транспортників збагатився новими термінами: стали звичними такі порівняно нові поняття як маркетинг, менеджмент, кон’юнктура ринку та інше. Наполегливо прокладає собі дорогу в транспортній сфері наука логістика, яка вже посіла своє місце в зарубіжній практиці.

    Ключова роль транспортування у логістиці  пояснюється не тільки великою питомою  вагою транспортних витрат у загальному складі логістичних витрат, але і тим, що без транспортування неможливе саме існування матеріального потоку.

    Транспортування можна визначити як ключову комплексну активність, пов’язану з переміщенням матеріальних ресурсів, незавершеного  виробництва або готової продукції певним транспортним засобом у логістичному ланцюзі, і яка складається, у свою чергу, з комплексних та елементарних активностей, включаючи експедирування, вантажопереробку, упакування, передачу прав власності на вантаж, страхування і т.п.

    Роль  транспортування настільки велика, що коло питань, які стосуються цієї ключової комплексної логістичної  активності, виділене у предмет вивчення транспортної логістики.

    Принципово  важливо, що транспорт як елемент  інфраструктури все частіше бере на себе нетранспортні функції, звільняючи споживача від збутових і розподільчих операцій. Таким чином, транспорт перестає бути відособленою галуззю економіки, яка продає послуги з переміщення вантажів. Він виступає як виробник широкого кола послуг, готовий здійснити комплексне обслуговування.

1. Основні положення логістики перевезень

    В умовах командно-адміністративного  управління економікою транспорту загострились протиріччя між заводами-виробниками, сферою експлуатації та споживачами транспортних послуг, якими є пасажири. Виробники в своїй діяльності керувались галузевими інтересами, практично не враховуючи запитів транспортників і, тим більше, пасажирів. Транспортники ж не мали істотного впливу на виробника, що призвело до значного відставання вітчизняного виробництва рухомого складу в аспектах досконалості, продуктивності, економічності та відповідності нормативам екології. У той же час, транспортники часто в своїй роботі і виробництві перекладали ці проблеми на плечі пасажирів, що виражалось у відомому протиріччі між виробниками транспортних послуг і їх споживачами. За умов планової економіки практично не було реальної можливості змінити таку ситуацію, в тому числі і за рахунок застосування прогресивних технологій.

    Сучасний  етап функціонування транспортної системи характеризується кризовим станом і розглядається як перехідний до ринкових відносин. За багатьма ознаками він нагадує енергетичну кризу, яка мала місце в першій половині 70-х років у капіталістичних країнах. Ця криза дала потужний поштовх удосконаленню техніки та технологій перевезень у Західній Європі і США. Виходу з такої ситуації сприяло використання логістики при плануванні, розподілі та управлінні перевезеннями і їх забезпеченням. У першу чергу, це відносилось до вантажних перевезень [3, c. 338].

    Застосування  логістики полегшує прийняття ефективних рішень на основі комплексного підходу  до всіх ланок виробничо-транспортного  процесу. Перш за все, це відноситься  до перевезень і навантажувально-розвантажувальних засобів; досягається більш досконале пристосування інформації до процесу управління і прийняття рішень; з'являється можливість комплексного програмування технологічних процесів у виробництві на транспорті.

    Разом з тим ряд вчених вважають недоцільним  включати в предмет логістики вивчення внутрішньовиробничої організації транспортно-складських робіт і їх взаємодії з процесом виробництва продукції. З цього можна зробити висновок, що логістика як наука робить перші кроки, що затрудняє її єдине визначення. Розробка загальної концепції використання логістики на транспорті має здійснюватись на основі вивчення досвіду країн із розвиненою економікою і з урахуванням специфіки сфер діяльності та спрямування на споживача. І в цьому плані важливим є знання та розуміння основних ринкових понять і положень, до яких, в першу чергу, треба віднести термін "транспортна послуга". Не так давно вважалось, що продукція вантажного транспорту упредметнена в матеріальних благах, а отже відноситься до сфери матеріального виробництва. А в ринкових умовах, коли кінцевою метою будь-якого підприємства транспорту є створення і продаж послуг споживачам, цей вид діяльності може бути віднесений до сфери послуг. Так, послуги транспорту визначаються як підвид діяльності транспорту, спрямований на задоволення потреб вантажовідправників, і характеризується наявністю необхідного технологічного, економічного, інформаційного, правового і ресурсного забезпечення.

    Транспортна послуга визначається як діяльність, пов'язана з обміном вартостей, направлена на задоволення потреб, виражених у формі попиту, і не зводиться до передачі права власності на деякий матеріальний продукт. Характерною рисою послуги є те, що вона не може існувати поза процесом її виконання і накопичуватись; продаж послуг -це практично продаж процесу праці, а якість послуг - це якість самого процесу праці; послуга являє собою конкурентну споживчу вартість лише певний час і в певному напрямку, що істотно обмежує можливість її заміни на ринку [8, c. 189].

    У ринкових-же умовах мають місце два  напрямки в організації послуг транспорту: з одного боку, робота транспорту приводиться у відповідність з попитом на його послуги, а з другої - формується попит на перевезення в залежності від можливостей транспортної системи. Виходячи з цього, вперше на державному рівні в Україні була визначена термінологічна основа пасажирських перевезень. Так "ринку транспортних послуг" дається визначення сфери обміну як сукупності соціально-економічних відносин на транспорті, а "транспортні послуги" трактуються як результат діяльності на транспорті, пов'язаний із задоволенням потреб населення в перевезеннях (рис.1).

    Попит задоволений частково                        Попит задоволений повністю

    Рис.1. Варіанти задоволення  попиту на перевезення

    Перший  випадок - попит не задоволений - спостерігається в разі відмови пасажирів від користування транспортом через незадовільну роботу транспорту чи недоцільність його використання. При цьому попит розглядається як потреба населення в пасажирських перевезеннях, яка повинна задовольнятись транспортом. Другий випадок - попит задоволений частково - може розглядатись як неповне надання транспортних послуг як у плані перевезення, так і надання супутніх послуг, до яких відноситься побутове обслуговування, відпочинок, доставка до місця призначення і т. п. Третій випадок - попит задоволений повністю згідно з вимогами споживачів, вважається кінцевою метою застосування логістики на транспорті.

    З метою сприйняття нового визначення можна розглянути приклад раціональної організації "до транспортного обслуговування" з використанням спеціального табло, подібного світлофору, для інформування відвідувачів банку "Креді сюісс" в Ютміхофі (Швейцарія). Табло знаходиться в холі банку і надає інформацію про роботу трамваю, лінія якого проходить поблизу: зелений сигнал вказує, що трамвай на підході, жовтий - слід поспішати на зупинку, червоний - краще зачекати в холі, особливо, коли на вулиці дощ, сніг та холодний вітер. Таким чином, транспортне обслуговування відвідувачів і службовців органічно пов'язане з технологією банківського сервісу і показує доцільність логістичних підходів.

    Логістичні  системи управління розглядаються  як макрологічні та мікрологічні. До макрологічних  систем відносять великі логістичні системи, в яких визначається організація  транспортного обслуговування населення регіону. При цьому повинна забезпечуватись взаємодія підсистем виробництва, розселення, балансу ресурсів, демографії, транспорту, сервісу та місцевого управління.

    Створення макрологічних систем управління на пасажирському транспорті передбачає вирішення таких питань [6, c. 98]:

    - розробка загальної концепції розселення ув'язаної з транспортним обслуговуванням регіону;

    - розробка генеральної схеми розвитку транспорту в регіоні;

    - координація функціонування різних видів транспорту;

    - технічне та технологічне забезпечення;

    - тарифоутворення, економіка та контроль.

    Мікрологічна  система управління охоплює транспортне  обслуговування працівників підприємства як одного з аспектів виробничої діяльності. Це інтеграція підготовки і планування виробництва з забезпеченням трудовими ресурсами. До функцій мікрологічної системи слід віднести планування транспортного обслуговування та витрат на його виконання, створення необхідних умов і контроль пасажирських перевезень.

     2. Принципи побудови логістичних систем

    Узагальнення  практики використання логістичних  систем управління дає можливість орієнтовно сформулювати принципи їх побудови стосовно пасажирських перевезень [4, c. 8]:

    - комплексність розгляду елементів логістичної системи від зародження попиту на перевезення до його задоволення;

    - обґрунтування оптимального рівня обслуговування населення і визначення шляхів його досягнення з врахуванням ефективного використання ресурсів;

    - забезпечення відповідності провізної здатності транспортних засобів попиту на перевезення;

    - кінцеві результати роботи оцінюються по величині прибутку та зменшення дотації;

    - організація перевезень і суміжного обслуговування пасажирів повинні виконуватись єдиною структурою, яка здатна приймати компетентні рішення за інтересами пасажирів та виробництва;

    - достатність інформаційного забезпечення з використанням обчислювальної техніки, яка повинна бути порадником у процесі прийняття рішень;

    - відповідність кадрового забезпечення із знанням логістики.

    Розглянуті  принципи визначають функції логістичної системи управління, до яких слід віднести:

    - диспозиційні (аналіз, прогнозування, дослідження, прийняття рішень, планування, оперативне управління, контроль);

    - транспортні (міські, приміські, міжміські, міжнародні перевезення);

    - станційні (продаж квитків, організація відпочинку, культурно-побутове обслуговування тощо);

    - інформаційні (управління пасажиропотоками, контроль перевезень, довідкове забезпечення тощо);

    - інші спеціальні (супутні транспортні послуги населенню та підприємствам, страхування, кредитування, фінанси тощо).

    Таким чином, використання транспортної логістики  в пасажирських перевезеннях дає  можливість усунути складні протиріччя, які виникають, з однієї сторони, між пасажирами і перевізними підприємствами, а з іншої сторони, між перевізними підприємствами і суспільством.

    Досвід  удосконалення пасажирських перевезень, виходячи з принципів логістичного підходу, врахований при формуванні пасажирського напрямку в Цільовій програмі розвитку транспортного комплексу України ("Транспорт"). У ній передбачений розгляд не окремих видів обслуговування, а всіх видів сполучення з урахуванням узгодженого функціонування елементів пасажирської транспортної системи країни.

    До  перспективних задач удосконалення  пасажирських перевезень, які повинні вирішуватись у рамках логістичних систем, слід віднести:

    - обґрунтування організаційних структур управління перевезеннями з врахуванням інтересів пасажирів у державному, виробничому та статистичному аспектах, які будуть впливати на формування транспортних систем;

    - взаємне планування розвитку міст та регіонів з їх транспортними системами;

    - розробка методів стимулювання підвищення рівня транспортного обслуговування населення;

    - розробка принципів та методології забезпечення системи перевезень рухомим складом та сучасними технологіями з врахуванням економічних і екологічних аспектів.

    Перелік невирішених проблем можна продовжити, але навіть цей короткий огляд  практичних питань свідчить про важливість і доцільність використання логістики на пасажирському транспорті.

3. Складові організаційно-технологічних систем

    Підприємства  автомобільного транспорту є складними  організаційно-технологічними системами економічного спрямування.

    Основними завданнями побудови організаційно-технологічних систем (ОТС) економічного спрямування є: визначення об'єкта (предмета) розгляду, створення, дослідження та функціонування; формування науково-методичного забезпечення побудови, розвитку та адаптації ОТС; організація практичної реалізації алгоритмів функціонування ОТС у реальному середовищі. Складність розв'язання прикладних задач поліпшення ефективності функціонування підприємств автомобільного транспорту полягає у розробці відповідних адекватних моделей, які б з максимальною відповідністю відтворювали реальні організаційно-технологічні процеси функціонування підприємств у просторі економічних показників, тобто в побудові ОТС [2, c. 258].

    Підприємства  автомобільного транспорту (ПАТ) як ОТС  об'єднують складні і багатогранні процеси цілеспрямованої діяльності людей, яка забезпечує відповідні соціально-економічні запити суспільства і окремих громадян. З позицій кібернетики, усі процеси ПАТ є керованими процесами; з точки зору організаційної - багаторівневі (ієрархічні) процеси прийняття рішень; з точки зору процедурної - багатопланові процеси активної діяльності людей.

    Сучасне комплексне автотранспортне підприємство (АТП), в основному, включає до свого складу взаємопов'язані між собою основне та допоміжне виробництво, які у динамічній взаємодії і забезпечують нормальне його функціонування.

    До  складу основного виробництва входять  виробничі процеси перевезення пасажирів та вантажів, а допоміжне виробництво включає ' виробничі процеси, пов'язані з забезпеченням необхідного рівня працездатності рухомого складу (діагностування, ремонт та технічне обслуговування рухомого складу, забезпечення підприємства необхідними матеріалами, трудовими та фінансовими ресурсами і т. ін.).

    Управління  виробничими процесами АТП в  умовах ресурсної напруженості; жорстких вимог до зменшення шкідливих викидів у атмосферу токсичних речовин від згорання пального; відсутності необхідної кількості сучасного рухомого складу (PC) та технічного обладнання для забезпечення відповідного рівня його працездатності; недостатнього інформаційного забезпечення та упорядкованості економічних зв'язків є складною науково-технічною задачею, особливо при необхідності оптимального функціонування підприємства.

    Недоліки, що мають місце при організації  та управлінні виробничими процесами (ВП) АТП, можна умовно поділити на дві групи. До першої групи можна віднести недоліки організаційного характеру, які, головним чином, викликані відсутністю необхідних професійно зорієнтованих знань про закономірності функціонування ВП, своєчасної та якісної інформації про стан і кінцеві результати діяльності АТП і т. ін. Звичайно, за таких умов якісне та своєчасне розв'язання оптимізаційних задач традиційними методами і в межах існуючої організаційної структури є неефективним.

    В області управління ВП суттєвим недоліком є значне запізнення поточної інформації, яка через це не повною мірою характеризує реальний стан ВП.

    У цьому випадку управління зводиться  до приблизної оцінки стану ВП та прогнозування  його на деякі проміжки часу. Використання за таких умов нетрадиційних інформаційних ресурсів, які реалізуються інтегрованими автоматизованими системами управління (ІАСУ), є ефективним.

    Інформатизація  виробничих процесів - один із важливих факторів забезпечення ефективної роботи АТП на основі реалізації інформаційної технології, яка забезпечує створення нового середовища формування професійно орієнтованих знань, їх переробку, розповсюдження та використання у виробничій діяльності.

    Ефективне функціонування автотранспортного  підприємства, раціональне використання трудових, матеріальних, фінансових ресурсів та паливно-мастильних матеріалів, якість перевезення вантажів та пасажирів, оптимізація процесів забезпечення необхідного рівня працездатності рухомого складу суттєво залежить від вдосконалення процесів АТП.

    У самому загальному вигляді вдосконалення  управління АТП повинно бути спрямоване, з одного боку, на підвищення оперативності прийняття та організацію реалізації управлінських рішень (УР), а з іншого -наближення рішень, що приймаються до оптимальних їх значень.

    Підвищення  оперативності управління - це оптимізація впливу зовнішнього середовища на результативність функціонування АТП на основі вивчення окремих процесів та об'єктів, формування адекватних йому рішень, погодження та прийняття УР та ефективної організації їх реалізації. Оперативність управління значною мірою залежить від діагностичної інформації про імовірні факти дестабілізації зовнішніх та внутрішніх ситуацій; від ступеня досконалості засобів та методів прогнозування ситуацій, контролю їх стану, аналізу ситуацій та формування адекватних їм рішень; від ступеня досконалості організації управління, включаючи відповідність організаційно-функціональних структур сучасним вимогам і т. ін [10, c. 156].

    Відповідність рішень, що приймаються, їх оптимальним значенням, перш за все, пов'язана з точністю та повнотою діагностичної інформації про стан об'єктів та процесів АТП, якість виконання робіт і відповідні їм ефективні рішення, які базуються на сучасних методах і засобах ідентифікації ситуацій та вибору певних УР.

    Для ефективного взаємозв'язку в просторі та часі виробничих процесів, перевезень, ремонту та технічного обслуговування PC, необхідна централізація управління і контролю, яка забезпечує погоджену роботу окремих ланцюгів АТП.

    Централізація управління передбачає досягнення екстремальних значень техніко-економічних показників, виконання виробничої програми перевезень пасажирів, ремонту та технічного обслуговування, PC і представляє собою комплекс організаційних, технічних, технологічних, економічних та соціальних заходів, які залежать від типу АТП, технічно-о стану PC (пробіг з початку експлуатації, інтенсивність цільового використання тощо), наявності виробничо-технічної бази, структури управління і т. ін.

    Управління  АТП на основі діагностичної інформації здійснюється у декілька прийомів. Перш за все, здійснюється регулювання локальних виробничих процесів, які входять до складу системи, а потім в інтегрованому вигляді формуються УР всієї системи управління.

    Оптимізація УР здійснюється на основі математичної моделі об'єкта, яка і визначає врешті-решт якість управління.

    Математична модель об'єкта управління базується  на виборі основних понять і аксіом, які встановлюються апріорно або експериментально і для яких визначаються області їх дії.

    Результативність управління АТП визначається ступенем зацікавленості кожного працівника сфери управління в ефективності керованих дій і досягненні високих кінцевих результатів та ступенем зкоординованості (особливо міжфункціональної) дій всіх управлінських підрозділів.

    Проведеними дослідженнями встановлено, що мають  місце суттєві недоліки в сфері  управління виробничими процесами  АТП.

    До  складу таких недоліків можна  віднести: відсутність єдиного системного підходу до формування та реалізації УР у ринкових умовах функціонування підприємства; значні втрати через відсутність своєчасної та достовірної інформації про стан об'єктів та процесів АТП; недостатній рівень якості функціонування окремих процесів АТП; недостатню кількість впроваджених інформаційно-технологічних систем керування виробництвом; відсутність відповідних механізмів мотивації та стимулювання праці і т. ін.

    Вдосконалення процесів управління АТП та забезпечення необхідного рівня їх ефективності пов'язані з орієнтацією процесів управління на досягнення високих кінцевих результатів функціонування підприємства, забезпечення на єдиній інформаційній основі багатофункціональної єдності процесів виробництва та управління на усіх етапах формування, прийняття та реалізації УР.

    Основними задачами поліпшення ефективності управління виробничими процесами АТП є: створення науково-технологічного потенціалу, який забезпечує на єдиній інформаційній основі розв'язання задач оптимального управління виробництвом; створення засобів для раціональної реалізації інформаційної технології управління на основі широкого застосування обчислювальної техніки та інформатики.

    Для забезпечення необхідного рівня  ефективності роботи АТП виникає необхідність розв'язання на основі діагностичної інформації задач оптимізації процесів підготовки виробництва, організації ремонту і технічного обслуговування PC, організації перевезень пасажирів (вантажів), оптимізації трудових, матеріальних, фінансових ресурсів та паливно-мастильних матеріалів тощо.

    Одним із основних напрямків вдосконалення системи управління АТП, як свідчать проведені дослідження, є забезпечення необхідного ступеня повноти та точності загальної інформації про об'єкт управління, про взаємозалежність його елементів, залежність об'єкта управління від зовнішнього середовища, стана об'єкта управління від результатів його функціонування, про вимоги до механізмів дії на стан об'єкта та його окремі елементи.

     4. Управління інвестиційною діяльністю як напрям підвищення ефективності функціонування транспортних підприємств

    В даний час ситуація у транспортній галузі України склалася таким чином, що без крупних фінансових вливань її розвиток більш ніж проблематично.

    Сьогодні  ефективність інвестиційної діяльності транспортного підприємства в значній  мірі залежить від організації управління інвестиційною діяльністю в компанії. Ухвалення рішень про інвестиції є найбільш складним і важливим завданням управління, у зв'язку з чим виникає необхідність інтеграції діяльності всіх учасників процесу управління інвестиційною діяльністю компанії, яку можливо реалізувати тільки через єдину структуру управління інвестиціями в рамках існуючої організаційної структури управління [3, c. 232].

    Для забезпечення підвищення ефективності управління інвестиційною діяльністю транспортного підприємства на наш погляд необхідно сконцентрувати увагу на маркетинговій технології управління інвестиційною діяльністю, активізуючою внутрішні резерви підприємства і сприяючою ефективному залученню зовнішніх.

    Мобілізацію внутрішніх ресурсів підприємства доцільно проводити по наступних напрямах:

    - реструктуризація підприємства;

    - вдосконалення структури акціонерного  капіталу;

    - амортизаційна політика;

    - реалізація інвестиційних кадрових  проектів і так далі 

    Одним з найважливіших внутрішніх ресурсів підприємства, тісно пов'язаних з реалізацією маркетингу, є реструктуризація, під якою нами розуміється оптимізація структури підприємства з метою підвищення ефективності і стійкості фінансово-господарської діяльності і інвестиційної привабливості.

    Реструктуризація  може полягати як в розділенні підприємства на юридично самостійні господарюючи суб’єкти, що  пов’зв'язані або не повв'язані між собою, так і в зміні внутрішньої структури підприємства у вигляді організації нових служб, підрозділів або впорядкуванні функцій тих, що діють.

    Проведені дослідження на транспортних підприємствах  показали необхідність в серйозному коректуванні існуючої амортизаційної політики.

    По-перше, амортизаційна політика повинна  бути пов'язана із загальною стратегією інвестиційної діяльності. Для цього необхідно з'єднати в єдину систему податкові відрахування від прибутку підприємства, прискорену амортизацію, пільги по інвестиційному кредиту і витрати на НІОКР. Тільки в цьому випадку амортизаційні відрахування дійсно стимулюватимуть модернізацію виробництва і сприятимуть підвищенню эфективності інвестиційних вкладень.

    По-друге, необхідно чітко визначити об'єкти, застосування прискореної амортизації. Доцільно застосовувати прискорену амортизацію тільки на високотехнологічне устаткування.

    Підвищення  ефективності інвестиційної діяльності на стадії розробки інвестиційного проекту  може бути досягнуте за рахунок скорочення терміну проектування; закладення в проект прогресивних форм реалізації проекту; широкого застосування там, де це можливо і доцільно, хороших типових проектів, які вже виправдали себе на практиці, що дозволяє значною мірою понизити витрати на проектування, а також різко зменшити ризики; застосування в проекті самих передових технологій з урахуванням вітчизняних і зарубіжних досягнень; оснащення проектного відділу компанії - системами автоматизованого проектування (САПР); підвищення загального технічного рівня проектування і ін.