Шляхи зниження та удосконалення собівартості

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 

Факультет економіки та підприємництва 
 
 
 
 
 
 
 

ДОПОВІДЬ 

з економічного аналізу

на тему: 

“Шляхи зниження та удосконалення собівартості” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка групи 37-ФК  денної форми навчання

Михайлюк  Катерина Юріївна

                                        Перевірив: Пльонсак О.Л.

Вінниця – 2010

ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ  СОБІВАРТОСТІ 

    Основні напрями розв’язування проблеми. Зниження цін - це легкий спосіб швидко привернути увагу клієнтів, але поганий спосіб для забезпечення успіху на довгостроковий період. Причина в тому, що, знизивши ціну на 10%, ви ризикуєте понизити свій прибуток на 50%. Підприємства часто намагаються понизити ціну, але “знизити ціни взмозі кожний, але не кожному вистачає розуму зробити товар кращим.

    Основним  напрямком діяльності кожної комерційної  організації є отримання максимального прибутку. Припустимо, що підприємство-виробник закуповує усі фактори виробництва (сировину, устаткування, робочу силу, і т.д.) і перетворює їх у кінцевий продукт призначений для продажу. Кількість товару, що буде продаватися на ринку залежить від рівня витрат, які фірма здійснила протягом усього виробничого циклу, і реального попиту на готову продукцію (ціна, за якою товар буде продаватися). З цього можна зробити виснивок, що розмір витрат виробництва є однією з умов успіху на ринку, оскільки, чим менші витрати виробництва, тим більший прибуток отримує підприємство з врахуванням рівня ринкових цін.

    Витрати виробництва знаходять своє вираження в показниках собівартості продукції , що в грошовому виразі характеризує всі матеріальні витрати і витрати на оплату праці, необхідні для виробництва і реалізації продукції.

    Собівартість  продукції – це грошова форма витрат підготовку її виробництва, виготовлення і збут [3]. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Чим краще працює підприємство, інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з ціною. Це проявляється в тому, що собівартість слугує базою ціни товару і її нижньою межею для виробника.

    Проте до складу витрат підприємства входять  не тільки ті, що пов’язані з купівлею ресурсів, крім них підприємство несе витрати на збут та просування продукції на ринок. Сюди відносяться витрати пов’язані з транспортування виробів споживачу, на проведення маркетингових досліджень та організацію реклами тощо. Виражені в грошовій формі вони являють собою витрати реалізації продукції.

    При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються у собівартість, є питання їх розмежування між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розмежування полягає в тому, що через собівартість повинні відшкодовуватися витрати підприємства, що забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва; предметів, засобів праці, робочої сили і природних ресурсів.

    Крім того підприємство сплачує податки, збори, робить відрахування в різноманітні цільові і позабюджетні фонди, що також відносяться на собівартість продукції. Сума витрат виробництва і реалізації, податків, зборів і обов'язкових відрахувань становить витрати підприємства або повну собівартість продукції.

У собівартість продукцій включаються :

    - витрати на освоєння виробництва ;

    - витрати , які безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції і

    обумовлені  технологічними й організаційними  чинниками виробництва ;

     - витрати на оплату праці ;

     - витрати , пов'язані з використанням природної сировини ;

     - витрати некапітального характеру , пов'язані з удосконалюванням

    технологій  і організацією виробництва , а також  з покращенням якості

    продукції ;

     - витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, технічним     

    удосконаленням  і раціоналізаторськими пропозиціями ;

     - витрати на обслуговування виробничого процесу (поточний, середній і

    капітальний ремонти ) ;

     - витрати на забезпечення нормальних умов праці і техніки безпеки ;

     - витрати, що пов'язані з кадровою політикою підприємства ;

     - поточні витрати, пов'язані з утриманням і експлуатацією фондів

    природоохоронного призначення ;

     - витрати, пов'язані з процесом управління виробництвом ;

     - витрати по транспортуванню робітників до місця роботи;

     - виплати, передбачені законодавством про працю (оплата відпусток,

    компенсацій і т.д.);

     - відрахування на державне соціальне страхування і пенсійне забезпечення та у фонд зайнятості;

     - відрахування на обов'язкове медичне страхування ;

     - платежі на страхування майна підприємств ;

     - витрати на оплату відсотків по короткострокових позичках банків,

    оплата банківських послуг ;

     - витрати на гарантійне обслуговування продукції;

     - витрати, пов'язані зі збутом продукцій ;

     - витрати на відтворення основних виробничих фондів ( амортизація ) ;

     - втрати від простоїв за внутрішньовиробничими причинами .

    В залежності від розміру витрат, які несе фірма в процесі виробничої діяльності, існують різні методи їх розрахунку. Але з огляду на те, що виробництво будь-якого виду товару або послуги пов'язано з використанням різноманітних видів ресурсів, то необхідною є класифікація витрат.

    Розмір  цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для виробництва товару, а також від технологій їхнього використання. Ціна, за якою купляються ресурси, не залежить від фірми-виробника. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання, з іншого. Причому, підприємство повинно використовувати такі методи виробництва, що були б ефективні , як з технологічного , так і з економічного погляду. Тобто кожне підприємство намагається вибрати такий технічно ефективний процес виробництва , що забезпечував би найменші витрати виробництва [6].

    Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці повної відповідності між  дійсними витратами на виробництво  і собівартістю продукції. Так, згідно з їм порядком не включаються у  собівартість її, а відшкодовуються  за рахунок прибутку або джерел витрати  на підготовку і освоєння нової продукції серійного і процесу виробництва. Разом з про є витрати, які включаються у собівартість продукції, про не мають прямого зв'язку з виробництвом. До них належать оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року та ін.

    Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані  з виробничою діяльністю (втрата від  браку, недостач і псування матеріалів, простоїв тощо), включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення договорів з іншими підприємствами і організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

    Склад витрат, які включаються у собівартість, не є незмінним. Він може дещо змінюватися  з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін повинно бути повніше відображення у собівартості дійсних витрат на виробництво продукції.

    Шляхи зниження собівартості продукції є  чимало: це і використання менш дорогих  матеріалів, це і вдосконалення процессу виробництва, автоматизації робочих місць та скорочення кількості працюючих, це і кооперація з іншими підприємствами, які можуть виготовляти ті чи інші складові за меншими цінами тощо (рис.3.1). Однак існує чимало проблем пов’язаних з цим. Так, зменшення витрат на придбання якісних матеріалів та заміна більш дешевими може призвести до пониження якості кінцевого продукту, а це може негативно відбитися на реалізації продукції. Зменшення кількості працівників і автоматизація виробництва вимагає на перших етапах чималі капіталовкладення тощо [4].

    Зниження  собівартості продукції має винятково  велике значення для розвитку виробництва. Воно залежить від економії живої  та уречевленої праці.  

    Рис. 3.1. Шляхи зниження собівартості 

    Найбільш  ефективним шляхом зниження собівартості продукції є впровадження економних технологій виробництва, переймання світового досвіду по зменшенню собівартості. Так, Японія навчилася економити все: електроенергію, метали, робочу силу для створення більшості матеріальних продуктів [5]. Ресурсоекономні, ресурсозберігаючі технології – це вихід для українського товаровиробника.

    Також важливим є дотримання всіх головних принципів ефективного розміщення продуктивних сил: це скорочення шляхів між виробником та покупцем, між  виробництвом і сировинною базою.

    Дотримання  загальних економічних принципів  та законів – важливий шлях для  зниження собівартості продукції, яка не буде призводити до погіршення кінцевого продукту і дасть для вітчизняного товаровиробника можливість отримувати додаткових покупців та додаткові прибутки.

    Ще  однією вирішальною умовою зниження собівартості служить безперечно технічний прогрес і правильна організація виробництва. Упровадження нової техніки, комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів, удосконалювання технології, упровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість продукції.

    Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперування. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю же продукцію в невеликих кількостях. Розвиток спеціалізації вимагає встановлення і найбільш раціональних кооперованих зв'язків між підприємствами.

    Зниження  собівартості продукції забезпечується насамперед за рахунок підвищення продуктивності праці. З ростом продуктивності праці  скорочуються витрати праці в розрахунку на одиницю продукції, а отже, зменшується і питома вага заробітної плати в структурі собівартості. Успіх боротьби за зниження собівартості вирішує насамперед ріст продуктивності праці робітників, що забезпечує у визначених умовах економію на заробітній платі. Розглянемо, у яких умовах при росту продуктивності праці на підприємствах знижуються витрати на заробітну плату робітників. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються, як правило, норми виробітку і відповідно їм розцінки за виконувані роботи. Збільшення виробітку може відбутися і за рахунок перевиконання встановлених норм виробітку без проведення організаційно-технічних заходів. Норми виробітку і розцінки в цих умовах, як правило, не змінюються.

    У першому випадку, коли змінюються норми  виробітку і розцінки, підприємство одержує економію на заробітній платі  робітників. Визначається це тим, що в  зв'язку зі зниженням розцінок частка заробітної плати в собівартості одиниці продукції зменшується. Однак це не приводить до зниження середньої заробітної плати робітників, тому що організаційно-технічні заходи, що приводяться, дають можливість робітником з тими ж витратами праці виробити більше продукції. Таким чином, проведення організаційно-технічних заходів з відповідним переглядом норм виробітку дозволяє знижувати собівартість продукції за рахунок зменшення частки заробітної плати в одиниці продукції одночасно з ростом середньої заробітної плати робітників.

    В другому випадку, коли встановлені  норми виробітку і розцінки не змінюються, величина витрат на заробітну  плату робітників у собівартості одиниці продукції не зменшується. Але з ростом продуктивності праці  збільшується обсяг виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і керуванню. Відбувається це тому, що в цехових витратах значна частина витрат (а в загальнозаводських майже цілком) - умовно-постійні витрати (амортизація устаткування, зміст будинків, зміст цехового і загальнозаводського апарата й інші витрати), що не залежать від ступеня виконання плану виробництва. Це значить, що їхня загальна сума чи не змінюється майже не змінюється в залежності від виконання плану виробництва. Звідси випливає, що, чим більше випуск продукції, тим менше частка цехових і загальнозаводських витрат у її собівартості.

    З ростом обсягу випуску продукції  прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і внаслідок збільшення кількості вироблюваної продукції. Таким чином, чим більше обсяг виробництва, тим більша за інших рівних умов сума одержуваного підприємством прибутку.

    Найважливіше  значення в боротьбі за зниження собівартості продукції має дотримання найсуворішого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Підприємство має можливість впливати на величину витрат матеріальних ресурсів, починаючи з їхньої закупівлі. Сировина і матеріали входять у собівартість за ціною їхнього придбання з урахуванням витрат на перевезення, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити надходження матеріалів від таких постачальників, що знаходяться на невеликій відстані від підприємства, а також перевозити вантажі найбільш дешевим видом транспорту. При укладанні договорів на постачання матеріальних ресурсів необхідно замовляти такі матеріали, що по своїх розмірах і якості точно відповідають плановій специфікації на матеріали, прагнути використовувати більш дешеві матеріали, не знижуючи в той же час якості продукції. Цю умову порушило керівництво досліджуваного підприємства, почавши складання теле- і відеоапаратури з використанням дешевих китайських комплектуючих нижчої якості. В майбутньому це може погіршити імідж підприємства в очах споживача, що неминуче потягне зниження ціни продукції, а отже і прибутку.

    Скорочення  витрат на обслуговування виробництва  і керування також знижує собівартість продукції. Розмір цих витрат на одиницю продукції залежить не тільки від обсягу випуску продукції, але і від їхньої абсолютної суми. Чим менше сума цехових і загальнозаводських витрат у цілому по підприємству, тим за інших рівних умов нижче собівартість кожного виробу.

Значні  резерви зниження собівартості укладені в скороченні утрат від браку й інших непродуктивних витрат. Вивчення причин браку, виявлення його винуватців дають можливість здійснити міроприємства по ліквідації втрат від браку, скороченню і найбільш раціональному використанню відходів виробництва. Масштаби виявлення і використання резервів зниження собівартості продукції багато в чому залежать від того, як поставлені робота з вивчення і впровадження досвіду, що мається на інших підприємствах.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

    1. Аврашков л.Я. Економіка підприємств. М.: Банки і біржі, 1998.-172 с.

    2. Антони Р. Основы бухгалтерского учета: Пер. с англ. - М.: СП «Триада НТТ», 1992.

    4. Бутинець Ф.Ф. та інші. Бухгалтерський управлінський облік. Навчальний посібник для студентів спеціальності 7.050106 "Облік і аудит"/ Ф.Ф. Бутинець, Л.Б. Чижевські, Н.В. Герасимчук. - Житомир: ЖГП, 2000.-448 с.

    5. Бухгалтерський облік на сільськогосподарських підприємствах. За ред. М.Ф. Огійчука. - К.: Урожай, 1994.

    6.   Волгин А.П. Економіка. - М.: Справа, 1999. - 421 з.

    7. Друри К. Введение в управленческий и производственньїй учет. - М.: Аудит. 1998.

    8. Зайцев г.Г. Фінанси підприємств. - Спб.: Вид-во Спуеіф, 1997. -319с.

    9. Дятлов в.А. підвищення ефективності  підприємства / Практичне пособие/ - М.: Наука, 1989. - 240 с.

    10. Кабушкин І.І. Основи економіки. - Мінськ: "Нове знання", 2000. - 336

    11. Карпова Т.П. Основы управленческого учета: Учебное пособие - М.: ИНФРА-М, 1997.-392 с.

    12. Карпова Т.П. Управленческий учет: Учебник для вузов. - М.:, 2000.-350 с.

    13. Коваленко В.В. и др. Организация бухгалтерского учета на СП / Коваленко В.В., Евстигнеев Е.Н., Соколов ВЛ. / - М: Финансы и статистика, 1991. – 154с.

    14. Литвин Ю.А. Бухгалтерський облік в сільському господарстві. Тернопіль.: Чарівниця, 1995.

    15. Международные стандарты учета. - М.: Аудит-трейнинг, 1992.

    16. Мех Я.В., Сумкіна Н.В., Дерій В.А. Облік, контроль та аналіз в умовах ринкових відносин. К.: НМК ВО, 1992.

    17. Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні. Затв. Постановою Кабінета Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250.Вказівки щодо організації бухгалтерського обліку в Україні. У редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.01.1998 р. № 10.

    18. Старобінській е.Е. Фінанси підприємства. - Спб.: Видавництво АТ «Бізнес-школа «Інтел-Синтез», 1995. - 255 з.

    19. Сук Л.К. Бухгалтерський облік в сільському господарстві. К.: Урожай, 1994.

    20. Покропивного С.Ф., Економіка підприємства  – К.: 2000. – 156с.

    21. Типове положення планування обліку і калькулювання, собівартості продукції / робіт, послуг / сільськогосподарських підприємств. Затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 452.

    22. Ткач В.И., Ткач М.В. Международная система учета и отчетности. М.: Финансы и статистика, 1992.

    23. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах України з різними формами власності. К.: «А.С.К.», 1998.

    24. Управленческий учет / Под ред. В. Палия и Р Вандер Вила. - М.: ИНФРА - М, 1997-480 с.

    25. Управленческий учет: Учебное пособие / Под редакцией А.Д. Шеремета. -М.: ИД ФБК - ПРЕСС, 2000. -512 с.

    26. Управленческий учет: Учебное пособие / Под редакцией А.Д. Шеремета. -2-е изд., испр,- М.: ИД ФБК - ПРЕСС, 2002. -512 с.

    27. Хорнгрен Ч., Фостер Дж. Бухгалтерский учет: управленческий аспект. -М.: Финансьі и статистика. 1995.

    28. Чебанова Н.В., Котенко Л.Н. Бухгалтерский учет, торговьіе и посреднические предприятия / - Харьков: Интеллект - ЗК, 1998. 22. Яругова А.Д. Управленческий учет/ опьгг зкономически развитых стран / М.: Финансы и статистика, 1991.