Слідчий огляд

Тема. Слідчий огляд.

1. Поняття, види та принципи огляду.

Оглядом називається слідча дія, яка полягає у безпосередньому сприйнятті об’єктів з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з’ясування обставин події, а також обставин, що мають значення у справі.

Огляд, як слідча дія, поділяється  на декілька видів: а) огляд місця  події; б) огляд предметів і документів; в) огляд ділянок місцевості та приміщень, які не є місцем події; г) огляд  трупа; ґ) огляд тіла живих осіб (освідування); д) огляд тварин; е) огляд транспортних засобів.

Метою огляду є: а) виявлення слідів злочину і речових доказів; б) з’ясування обставин події; в) висунення версій про подію злочину і його учасників; г) отримання даних про осіб, які могли бачити вчинення злочину, з метою організації оперативно-розшукових заходів і наступних слідчих дій.

Огляд місця події є первинною, невідкладною слідчою дією, і найскладніший з усіх видів огляду.

Здійснення огляду місця події  підпорядковане певним принципам, до яких належать: 1) своєчасність огляду (огляд місця події здійснюється негайно після отримання повідомлення про подію злочину, у будь-який час доби); 2) об’єктивність і повнота огляду (всебічне обстеження всієї обстановки, слідів і речових доказів); 3) планомірність огляду (певний порядок у діях слідчого); 4) застосування науково-технічних засобів (стосується виявлення і фіксації слідів і речових доказів).

2. Підготовка до огляду місця події.

Підготовчі дії, пов’язані з  оглядом місця події, складаються  з двох етапів: дії до виїзду на місце  події та дії після прибуття на місце.

Підготовчі дії до виїзду на місце  події полягають у такому:

а) слідчий має уточнити характер події згідно з повідомленням, що надійшло;

б) вжиття заходів (через органи міліції  або адміністрацію установи) щодо охорони місця події та надання  допомоги потерпілим;

в) забезпечити безпеку громадян на ділянках, які межують з місцем події;

г) перевірити готовність науково-технічних  засобів;

ґ) вирішити питання щодо транспортних засобів, які необхідні для виїзду на місце події;

д) визначити коло осіб, які братимуть  участь в огляді, згідно з характером злочину (судово-медичний експерт, експерт-криміналіст, інспектор ДАІ, кінолог);

е) вирішити питання про запрошення понятих, особливо у випадках, коли місцем події є віддалена місцевість або огляд відбувається у нічний час тощо.

Якщо слідчий вважає за потрібне, він може запросити для участі в огляді потерпілого, який здатний  допомогти з’ясуванню обставин події, а також надати допомогу у виявленні слідів і речових доказів.

Після прибуття на місце події слідчий  вживає таких заходів:

а) упевнюється у наданні допомоги потерпілому;

б) проводить коротке опитування свідків;

в) дає розпорядження працівникам  міліції щодо проведення необхідних оперативно-розшукових заходів (переслідування по «гарячих слідах», встановлення очевидців);

г) усуває з місця події сторонніх  осіб;

ґ) визначає функції кожного учасника огляду і роз’яснює їм їхні права  та обов’язки.

Після закінчення цих дій слідчий  приступає безпосередньо до огляду.

3. Пізнавальна сутність огляду місця події

Огляд місця події передбачає обрання  методів, які визначають його послідовність. До традиційних належить концентричний метод (від периферії до центра). Метод ексцентричний (від центра до периферії). Фронтальний (лінійний) метод застосовується під час огляду значних площ, де місце події пов’язане з великою кількістю та розосередженням слідів і речових доказів. Для огляду місця події можуть бути обрані й інші методи, зокрема уявне розбиття місця на квадрати, сектори або інші ділянки, зручні для мети огляду приміщень чи місцевості. Методи огляду можуть бути й комбінованими.

Власне тактика огляду втілюється у кількох послідовно здійснюваних стадіях — оглядовій, статичній  і динамічній.

Під час оглядової стадії слідчий здійснює такі дії: визначає межі огляду, його оптимальний метод відповідно до ситуації, проводить орієнтуючу і оглядову фотозйомку.

Статична стадія огляду передбачає огляд без порушення обстановки, окремих слідів і речових доказів. Слідчий пересувається по місцю події, зосереджуючи свою увагу на розташуванні окремих об’єктів огляду з метою вибору тих з них, які, за його припущенням, можуть мати відношення до події злочину.

Найбільш відповідальною є динамічна стадія, під час якої детальному вивченню підлягають сліди і речові докази. Слідчий аналізує їх сутність, відношення до події злочину, отримує інформацію, яка уточнює існуючі версії, або висуває інші, відповідно до характеру та інформаційної цінності виявленого. На цій стадії активно застосовуються науково-технічні засоби, серед яких переважне місце належить таким методам фіксації, як вузлова або детальна фотозйомка, а також методи виявлення слідів рук, знарядь злому, слідів ніг і транспортних засобів. Важливе значення мають фіксація і вилучення слідів шляхом виготовлення зліпків, перенесення їх на дактилоскопічні плівки. Детальний огляд слідів і речових доказів передбачає виявлення їх ознак, визначення можливості їхнього використання для експертного дослідження. Під час огляду слідчому необхідно звертати увагу на мікросліди і мікрочастки, оскільки їх аналіз і наступне дослідження можуть дати важливу інформацію щодо встановлення осіб, які причетні до події злочину, а також для організації інших слідчих дій (обшуку, виїмки), спрямованих на визначення інших доказів події злочину. У процесі огляду місця події можуть бути здійснені експрес-дослідження окремих слiдів або речових доказів, які вимагають застосування спеціальних засобів. До них належать: проби на наявність крові у плямах, що нагадують кров’яні; прочитання документів із забрудненими, замитими текстами за допомогою світлофільтрів або електронно-оптичних перетворювачів та ін.

Аналіз обставин події, слідів і  речових доказів, визначення їх причинно-наслідкових  зв’язків дозволяють виявити так звані негативні обставини: 1) пов’язані з відсутністю слідів, які у зв’язку з аналізом обставин мають бути; 2) пов’язані з наявністю слідів у разі, коли природний перебіг подій не передбачає їх. До негативних обставин можуть належати й такі, як невиправдано ускладнена картина події, а саме: безліч розкиданих речей, що не зумовлено метою події; надмірне пошкодження тих чи інших предметів обстановки; вивезення значної кількості викраденого майна за час, протягом якого це неможливо зробити.

Велике значення мають вилучені у процесі огляду місця події  мікрооб’єкти — дрібні частки скла, обривки волосся, волокна органічного і неорганічного походження тощо.

У процесі огляду досить широко використовуються науково-технічні засоби із слідчої  валізи. У необхідних випадках можуть застосовуватися інші науково-технічні засоби, необхідні для попереднього дослідження плям, що нагадують кров, прочитання за допомогою світлофільтрів текстів, що погано розрізняються або малопомітні, та ін.

Поряд з технічними засобами із слідчої  валізи можуть бути залучені мобільні лабораторії, обладнані комплектами  криміналістичних засобів більш  широкого профілю.

Речові докази вилучаються з  місця події різними способами, відповідно до їх специфіки, із застосуванням  різних технічних засобів.

4. Тактика огляду місця події

Залежно від характеру відображення на місці події злочину можна  уявити ситуації, коли подія злочину: 1) має дійсне відображення; 2) не має  повного відображення; 3) не знаходить  свого явного відображення; 4) має фальшиве відображення. Ці ситуації вимагають відповідної інтерпретації:

1) якщо подія злочину має дійсне відображення, у слідчого немає сумнівів щодо характеру події та осіб, причетних до неї. Достатній обсяг інформації дозволяє припустити дійсність події. Проте на першому етапі розслідування (яким часто є огляд місця події) нерідко важко вирішити, які об’єкти слід оглядати;

2) якщо подія злочину не має повного відображення, завдання слідчого полягає у відновленні повної картини події, що відбулася.

3) якщо подія злочину не знаходить свого явного відображення, можна передбачити, що: а) знищено дані на місці події (зміни в середовищі зникли, і акт їх виділення став неможливим; разом з тим знищення інформації на місці події (слідів і речових доказів) характеризується виникненням іншої інформації — слідів їх знищення); б) події у цьому місці не було;

4) якщо подія злочину має фальшиве відображення, виникає ситуація відбиття не події злочину, а іншої події, тобто при інсценуванні. У цих випадках необхідно звернути увагу на так звані негативні обставини, які несуть у собі інформацію не про злочин, чиїм відображенням вони нібито є, а про інсценування злочину.

Система тактичних  прийомів при дійсному відображенні події злочину охоплює:

1) зіставлення первинних даних  і обстановки місця події з  метою виявлення слідів злочину;  мета - виявити якомога більше слідів злочину і речових доказів, визначити належність доказів.

2) аналіз окремих слідів на  місці події; дає змогу встановити причинні зв’язки.

3) моделювання події, що відбулася; дозволяє виявити нові факти та певні невідповідності.

Система тактичних  прийомів при неповному відображенні події злочину включає такі прийоми:

1) аналіз окремих слідів (предметів), їх ознак, розташування; дозволяє визначити об’єкти, які мають значення у справі, встановити зв’язки між окремими слідами та їх можливе місцезнаходження.

2) використання уявної реконструкції  окремих елементів події; надає широкі можливості висунути припущення щодо відсутніх елементів події, дозволяє відновити (уявно) її деталі, простежити зв’язки і залежності між наявністю (відсутністю) інших деталей.

3) моделювання з метою відтворення  події, яка відбулася; 

4) зіставлення модельованої події  і реальної картини місця події; виконує контрольну функцію, яка дозволяє встановити наявність невідповідностей і суперечностей між ними або підтвердити їх збіг.

Система тактичних  прийомів при відсутності явного відображення події злочину охоплює такі прийоми:

1) зіставлення первинних даних  з інформацією місця події;  дозволяє зіставити інформацію, що надходить від потерпілого чи іншої особи, з інформацією місця події.

2) залучення до участі в огляді  осіб, які повідомили про злочин; можуть надати істотну допомогу слідчому у визначенні меж місця події, виявленні окремих слідів та предметів або ознак їх знищення.

3) аналіз ознак знищення слідів;

4) аналіз іншої інформації місця  події та її зіставлення зі  встановленими фактами. 

Системи тактичних прийомів при фальшивому відображенні події злочину. Така система повинна бути спрямована на виявлення негативних обставин, що несуть у собі інформацію не про істинну подію, а про дані, які порушують природне співвідношення причини і слідства, — про інсценування злочину. Ця система прийомів може бути запропонована у вигляді зіставлення:

1) інформації місця події з  традиційним, природним перебігом  події; 

2) інформації місця події з  типовими аналогами; 

3) слідів (предметів) з довідковими  даними;

4) слідів (предметів), виявлених на  місці події, між собою; 

5) даних місця події з доказами, точно встановленими у справі.

5. Огляд трупа.

Огляд трупа — це слідча дія, що проводиться слідчим або особою, яка провадить дізнання, на місці знаходження трупа з метою виявлення ознак, що дозволяють встановити особу потерпілого, місце, час, обставини і причини смерті, а також для знайдення ознак, які вказують на можливого злочинця. Огляд трупа провадиться в присутності двох понятих і за участю судово-медичного експерта (або іншого лікаря). Порядок огляду трупа регламентований ст. 192 КПК.

Огляд трупа складається з двох етапів — загального і детального.

При загальному огляді досліджуються: 1) поза трупа і його положення на місці події; 2) зовнішній стан одягу на трупі; 3) знаряддя заподіяння смерті, що знаходяться на трупі.

При детальному огляді досліджуються: 1) ложе трупа (ділянка підлоги або ґрунту під трупом); 2) одяг трупа; 3) тіло трупа та ушкодження на ньому.

Частини трупа описуються в такій  послідовності: голова — обличчя  — шия — груди — живіт  — спина — руки — ноги.

При огляді одягу і взуття на трупі  звертається увага на те, що саме одягнуто та в якій послідовності; стан одягу і взуття; ушкодження (розриви, розрізи, відірвані частини) і забруднення; конфігурація країв ушкодженого  одягу (рівні, нерівні та ін.); вміст  кишень.

Труп фотографують, складають схеми, виготовляють зліпки і відбитки слідів, беруть зразки волосся, крові, тканин тіла, відбитки пальців.

6. Фіксація результатів  огляду місця події 

Основним способом фіксації результатів  огляду місця події є складання протоколу. Способами фіксації також є плани (схематичні чи масштабні), фотознімки, що ілюструють місце події, його окремі вузли, сліди, речові докази.

Протокол має бути повним, містити  детальний опис окремих слідів, інших  обставин злочину. Протокол огляду місця  події складається з трьох  частин: вступної, описової та заключної. До протоколу огляду місця події мають додаватися плани місця події (схематичні чи масштабні), схеми, фотознімки, плівки відеозапису. При складанні протоколу огляду місця події необхідно дотримуватись вимог щодо термінології. Не слід вживати невизначених понять: «біля», «неподалік», «ліворуч», «праворуч», «поряд» тощо.

У протоколі також не можуть мати місця чіткі найменування тих  предметів чи слідів, характеристика яких у період огляду не визначена. Наприклад, не слід писати «плями крові», «гільза від патрона пістолета «Макарова», «шматочки мозкової речовини» тощо. У таких випадках у протоколі виявлене треба зазначати виразами типу «плями, що нагадують кров», «шматочки речовини, що нагадує мозкову речовину».

Тема. Допит.

1. Поняття та види  допиту.

Допит — це процесуальна дія, яка  являє собою регламентований  кримінально-процесуальними нормами  інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в  ньому участь, та спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі.

Мета допиту полягає в отриманні повних та об’єктивно відображуючих дійсність показань. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містяться, — доказами.

Допит можна проводити у місці провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.). Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз’яснює йому його права та обов’язки, з’ясовує відомості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за давання свідомо неправдивих показань. Допит свідка по суті справи розпочинається з пропозиції розповісти все відоме йому про обставини, у зв’язку з якими він викликаний на допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати його, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після вільної розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поставити свої запитання. Показання записуються до протоколу у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути надана можливість власноручно написати показання.

Коло тих обставин, які слідчий  має намір з’ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його проведення. Конкретне своє вираження предмет допиту знаходить у плані допиту у вигляді переліку обставин, які підлягають з’ясуванню.

Залежно від підстав допит може бути поділений на ті або інші види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють  допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, експерт. За віковими особливостями допитуваного допит подiляється на допит неповнолітнього, дорослого, особи похилого віку. За послідовністю проведення — допит первісний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (отримання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх допитів). За суб’єктом проведення — допит, який здійснюється слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.

2. Процес формування  показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб’єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

Другим етапом формування показань є запам’ятовування, як здатність утворювати умовні зв’язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від певних умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. При цьому значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

3. Підготовка до допиту.

Підготовка до допиту може бути поділена на три основних рівня: пізнавальний, прогностичний та синтезуючий. Пізнавальний рівень полягає у вивченні матеріалів кримінальної справи, ознайомленні з оперативно-розшуковими даними, збиранні відомостей про особу допитуваного, вивченні спеціальних питань. Інформація, яка буде одержана на цьому рівні, дозволяє прогнозувати різні ситуації допиту, визначати можливість виникнення у допитуваного реакцій на використання того чи іншого тактичного прийому або небажаного психічного стану, обирати найдоцільніші способи встановлення психологічного контакту. Підготовка до допиту завершується на синтезуючому рівні й охоплює складання плану допиту, а також вирішення питань, пов’язаних з визначенням доцільного місця, часу та режиму його здійснення.

Під час підготовки до допиту велике значення має цілеспрямоване вивчення матеріалів справи, що дозволяє встановити коло осіб, які підлягають допиту, визначити предмет допиту, сформулювати запитання допитуваному. Під час вивчення матеріалів справи слідчий робить закладки у потрібних місцях, виписує прізвища, адреси, систематизує письмові та речові докази. Підготовка до допиту передбачає необхідність вивчення соціально-психологічної характеристики допитуваного, яка складається з даних про його характер, темперамент, рівень інтелекту, спосіб мислення, схильність до референтної групи, спосіб життя, виховання в сім’ї тощо.

Заключним етапом підготовки до допиту є його планування, яке передбачає визначення порядку проведення допиту, здійснення прогностичної функції.

При плануванні слідчий прогнозує  поведінку обвинуваченого або свідка на допиті, а також можливість виникнення різних ситуацій допиту та їх зміни  під час його проведення. Планування допиту передбачає прогнозування можливих реакцій допитуваного на той чи інший  доказ та можливі зміни лінії  поведінки слідчого в процесі  допиту.

Підготовка до допиту закінчується складанням плану допиту — усному або письмовому, короткому або розгорнутому.

Складання розгорнутого письмового плану  допиту починається з визначення його предмета. Предметом допиту є  сукупність обставин, що підлягають з’ясуванню і мають значення для встановлення істини у справі. План допиту відображає зміст тактики: запитання допитуваному та використання інших тактичних прийомів. Підготовка до допиту полягає у визначенні не тільки змісту тактичних прийомів, а й їхній послідовності.

4. Зміст тактики допиту 

Під час допиту використовуються різноманітні тактичні прийоми: постановка тих чи інших запитань, пред’явлення речових  і письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці  події, роз’яснення суті наслідків  вчиненого злочину, переконання  у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.

У теорії криміналістики існує певна класифікація запитань, які можуть бути сформульовані допитуваному. За своєю спрямованістю запитання поділяються на основні (спрямовані на з’ясування головних відомостей у справі) та доповнюючі (спрямовані на з’ясування фактів, пропущених допитуваним у вільній розповіді). Відповідно до цільового призначення запитання можуть бути: уточнюючими — спрямовані на найповніше і найточніше з’ясування питань, що мають значення для справи; нагадуючими — переслідують мету оживити пам’ять допитуваного, викликати ті чи інші асоціації; контрольними — спрямовані на перевірку даних, що були повідомлені допитуваним, з’ясування джерел одержання фактів.

Під час допиту як тактичний прийом застосовується пред’явлення доказів. Криміналістична тактика передбачає певні способи пред’явлення доказової інформації.

Використання тактичних прийомів у процесі допиту повинно мати не хаотичний характер, а логічну  доцільність їх реалізації. Тактичні прийоми можуть бути упорядковані відповідно до ситуації допиту. Для кожної окремої ситуації існують системи тактичних прийомів (тактичні комбінації), що мають на меті отримання правдивих показань допитуваного.

Під час допиту дуже важливим є встановлення психологічного контакту слідчого з допитуваною особою (розмова на сторонню тему, показ поінформованості слідчого і тд).

Важливим завданням слідчого при  допиті свідків або обвинувачених  є актуалізація забутого в пам’яті допитуваного, тобто надання допомоги у пригадуванні подій минулого (нагадуючи запитання, показ доказів – збудження пам’яті, пожвавлення асоціацій і тд).

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрюваних) в  їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є наслідком свідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення таких перекручень є важливим завданням слідчого при допиті – викриття неправди в показаннях.

Допит неповнолітніх проводиться  з урахуванням певних вікових особливостей допитуваної особи ( неповнолітні схильні до деталізації, фантазування, навіювання; присутність педагога, батьків і тд.; своєрідна поведінка та постановка запитань слідчим).

5. Тактика очної ставки. Перехресний допит

Очна ставка — це слідча (судова) дія, яка передбачає одночасний допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані істотно суперечливі показання.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропонує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може бути дозволено ставити запитання один одному, але слідчому треба пильно контролювати цей процес.

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом. Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобросовісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестійкості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов’язана з розширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном; сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одного; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань; підвищеним ступенем тактичного ризику.

Перехресний допит є специфічним видом судового допиту. У судовому засіданні правом ставити запитання наділені суддя, прокурор, захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним тільки тоді, коли до нього включаються рівноправні учасники кримінально-процесуальної діяльності. Кожний учасник судового розгляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для з’ясування чи доповнення відповідей, які були надані на запитання інших осіб.

На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники процесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі та цивільні відповідачі, а також  експерти), які допитуються у судовому засіданні. Такий допит справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одночасний допит  кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних й тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.

Перехресний допит збільшує небезпеку  виникнення навіювання. Це пов’язано  з постановкою однотипних запитань, повторюванням однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих.

10. Фіксація результатів  допиту 

Важливе значення для розслідування  має правильна фіксація результатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно відображені повідомлені допитуваним дані. Рекомендуються три методи одержання показань: вільна розповідь, запитання — відповідь і поєднання першого і другого методів. Це відбивається й у протоколі допиту. Положення, що гарантують найбільш правильну і точну фіксацію показань, зводяться до такого:

1) показання записують від першої  особи і по можливості дослівно;

2) поставлені запитання та відповіді  на них у разі необхідності  записуються дослівно;

3) на прохання допитуваного йому  надається можливість власноручно  викласти показання, про що  в протоколі слідчий робить  відмітку;

4) протокол не може бути стилізованим, а повинен точно фіксувати  вирази, які вживає допитуваний; 

5) протокол підписують допитуваний,  слідчий та інші особи, присутні  на допиті.

У процесі допиту свідок або обвинувачений  може виконати за власним бажанням чи за пропозицією слідчого схеми, креслення, малюнки, плани, що пояснюють його показання. Вони повинні бути засвідчені підписами допитуваного і слідчого.

Способом фіксації допиту може бути звуко- і відеозапис. Такий запис проводиться після попереднього повідомлення всіх учасників слідчої дії. Доцільно застосовувати його у випадках складних допитів або ж таких, що супроводжуються визнанням обвинуваченим своєї вини, або для фіксації показань потерпілого, який перебуває у хворобливому стані тощо. Паралельно зі звуко- і відеозаписом слідчий веде протокол.