Службовий обов’язок юриста

ПЛАН

Тема: Службовий обов’язок юриста

Вступ……………………………………………………………………………..3

1.Загальна характеристика  обов’язків юриста………………….……………..4

2. Службовий обов’язок судді ………………………………............................8

3. Службовий обов’язок адвоката …………………………………………….11

4. Службовий обов’язок працівника прокуратури …………………………..15

Висновок………………………………………………………………………...19

Список використаної літератури………………………………………………21

ВСТУП

Юридична деонтологія - це наука про службовий обов'язок юриста. Її

філософія досліджує зміст цього обов'язку (особливо його внутрішнього імперативу), а також особу юриста як професіонала.

Службовий обов'язок тісно пов'язаний з різноманітними явищами. Його пізнання вимагає вміння відрізнити істотне явище від  другорядного, визначити загальні закономірності, необхідні для юридичної діяльності й призначені для регулювання певних суспільних відносин.

Явище обов'язку має різні вияви, які постійно видозмінюються. Але у кожному такому вияві можуть бути моменти обов'язку юриста, пов'язані з правовими відносинами. Тому потрібно виважено підходити до характеристики службового обов'язку, його ознак, властивостей та очікуваних наслідків невизнання.

     Існує істотна різниця між сутністю і явищем обов'язку юриста. Аналогічно до філософії права, сутність службового обов'язку характеризується загальними закономірностями, відображає внутрішні, глибинні процеси юридичної діяльності. Крім цього, сутність обов'язку є поняттям усталеним, що виражене як у правових, так і в неправових явищах.

     Своєю чергою явище можливого обов'язку має одиничні, специфічні закономірності, характеризується другорядними, неосновними властивостями, ознаками, рисами. На відміну від сутності обов'язку, явище обов'язку є зовнішнім, поверховим і здебільшого випадковим. Воно вирізняється з-поміж інших явищ мінливістю, варіантністю і зумовлюється стихійністю й безпосередністю виникнення, незалежно від суспільної ситуації.  

     Тому кожний юрист повинен самостійно виявити сутність свого службового обов'язку у різних правових та неправових явищах можливого обов'язку.

1.Загальна характеристика обов’язків юриста

Під обов'язком розуміють  певну необхідну поведінку суб'єкта носіїв систем принципів, конкретного  переліку дій, доручень, за невиконання  яких передбачена відповідальність. Юрист виконує обов'язок здебільшого під впливом різних чинників - держави, закону, трудового колективу, громадськості, а також під впливом власних внутрішніх переконань.

На основі цього можна виділити такі види обов'язків, що певною мірою стосуються юридичної діяльності: національний, суспільний, державний, громадський, моральний, духовний, професійний, службовий, функціональний. Юридичні джерела розрізняють ще й морально-професійний, формально-службовий та деякі інші види обов'язку. Між ними є чимало спільного й відмінного. Зупинимося на останньому. Для цього спочатку дамо визначення зазначених видів обов'язку юриста.

Так, під національним обов'язком розуміється необхідність та готовність юриста охороняти та захищати принципи буття української нації у процесі правової діяльності.

Суспільний обов'язок –  це система суспільних принципів, які характеризують готовність юриста обстоювати суспільні інтереси в ім'я нормальної життєдіяльності громадян.

Державний обов'язок – це система принципів влади, відображених у вимогах до юристів, як представників державних органів виконавчої й судової влади, для застосування і реалізації законів та інших законодавчих актів з питань юридичної діяльності згідно Закону України «Про державну службу».

Юридичний обов'язок – це система правових принципів,  якими керується юрист при розгляді сутності правового явища, з метою встановлення правової істини.

Вважаємо, що громадський обов'язок передбачає певні необхідні дії, покладені на юриста як члена відповідної громадської організації. Ми розглядаємо моральний обов'язок юриста як систему моральних принципів, що відображаються у вимогах до впровадження у практику юридичних норм, враховуючи особисті якості працівника, його моральну свідомість внутрішнього спонукання до професійних дій.

Духовним обов'язком юриста можна вважати необхідність постійного удосконалення професійної підготовки, формування усталених гуманістично-ціннісних  орієнтацій, культури, що сприяє адекватному  виконанню службової діяльності.

Можна сказати, що професійний обов'язок юриста – це система професійно - юридичних принципів, які зумовлюють готовність працювати у судових та правоохоронних органах, сумлінне ставлення до виконання завдань, висунутих перед юридичними службами (об'єктивний аспект), глибоке усвідомлення необхідності професійних дій для захисту законних прав та свобод громадян (суб'єктивний аспект).

Службовий обов'язок юриста – це система необхідних, самостійних правових дій у різних правових явищах, пов'язаних із моральною свідомістю, потребою та його готовністю виконувати дії, зумовлені службовим становищем юриста.

Слід сказати, що функціональний обов'язок юриста - це потреба виконання ним постійного конкретного завдання (функції), яке визначається з часу призначення на посаду.

Можна стверджувати, що особистий  обов'язок юриста – це система вироблених гуманістично – цілісних принципів, на основі яких він висуває вимоги до самого себе в ім'я панування справедливості і законності.

Звичайно, існують й інші види обов'язку юриста, зумовлені його соціальним призначенням у суспільстві.

За практичною значущістю перелічені вище обов'язки юриста умовно можна згрупувати таким чином:

- група обов'язків соціально-державного  характеру (національний, суспільний, державний, громадський);

- група обов'язків професійно-юридичного  характеру (професійний, юридичний, службовий, функціональний);

- група обов'язків духовно-морального  характеру (духовний, моральний,  особистий).

Перша група включає обов'язки, виконання яких вимагає від юриста держава. Вони є обов'язковими і гарантуються чи забезпечуються державою. Наприклад, виконання національного і суспільного  обов'язків вимагає від юриста захисту нації і суспільства, збереження набутих культурних цінностей  народу, національного духу права  тощо. Йдеться про правовий захист, оскільки часто цього вимагає  ситуація. Проте національний обов'язок може зазнавати переслідування з  боку держави, наприклад, у час панування  тоталітарного режиму. Можливі випадки, коли держава зобов'язує діяти всупереч інтересам народу. Наприклад, у західних областях України в період пробудження демократії (1988-1990pp.) професійна пасивність юристів розцінювалася партійними і радянськими органами як антисуспільні дії. Часто на діяльності юриста позначається імператив громадського обов'язку. Різні добровільні об'єднання, асоціації вимагають вживати певних заходів, зокрема щодо забезпечення охорони громадського порядку.

Трудовий обов'язок можна віднести і до другої групи обов'язків , але більше він підходить до першої. Мова йде про те, що у цивілізованих державах трудовий обов'язок юриста має гарантуватись та забезпечуватись державою( як і право на працю). Тобто трудовий обов'язок може існувати чи не існувати, але головне – щоб юрист мав право на такий обов'язок.

Друга група обов'язків  юриста відповідає специфіці його професійної  діяльності. Часто професійний обов'язок юриста збігається з юридичним, особливо у тих випадках, коли працівник  не перебуває на службі або ще не працевлаштований. Так, виконуючи професійний  обов'язок, він зобов'язаний реагувати  на правопорушення (це може бути профілактична  бесіда з правопорушником, різноманітні консультації чи рекомендації тощо), а  юридичний обов'язок у цьому випадку  змусив би юриста вдатися до конкретних санкцій.

Службовий обов'язок юриста - це передбачена нормативно-правовими  актами необхідність виконувати певні  дії, зумовлені його службовим становищем у державних, громадських або  приватних організаціях. Службовий  обов'язок є тим, до якого зобов'язує служба. Тобто у період перебування  на роботі у юриста виникає вже  не професійний чи юридичний, а насамперед службовий обов'язок. Різновидом службового є функціональний обов'язок. Останній виникає у процесі виконання конкретних функцій, яких безліч у юридичній діяльності. Переважно функціональні обов'язки визначаються для кожного юриста зокрема. Як правило, не допускається, щоб юрист виконував невластиві йому функції. У протилежному випадку можливе притягнення його до відповідальності.

На основі третьої групи  обов'язків у юриста формується особистісно-емоційне сприйняття службового обов'язку. Проблема службового обов'язку посідає чільне місце у професійній культурі юриста. Усвідомлення юристом своїх службових обов'язків є необхідним елементом його деонтологічної правосвідомості та професійної культури. Його професійні вчинки контролюються сумлінням, на основі чого формується внутрішній імператив службового обов'язку. Позитивне право ніколи не досягне такої сили і легітимності, яку має внутрішній імператив службового обов'язку.

2. Службовий обов’язок  судді

Для правничих спеціальностей характерні як загальні, так і специфічні види обов'язків. Так, службовий обов'язок судді визначений у Законі України  від 15 грудня 1992 р. «Про статус суддів»  з наступними змінами та доповненнями. Зокрема, у ст. 6 йдеться про те, що суддя зобов'язаний при здійсненні правосуддя дотримуватися Конституції  та законів України, забезпечувати  повний, всебічний та об'єктивний розгляд  судових справ з дотриманням  встановлених законом термінів. Тобто однієї справедливості недостатньо, має забезпечуватись ще і своєчасність. Затягування розгляду судових справ свідчить про невиконання суддею службового  обов’язку.

     Стаття 5 наголошує на тому, що суддя повинен здійснювати лише правосуддя. Він не може бути народним депутатом, належати до будь-якої політичної партії, входити до складу державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, які мають на меті отримання прибутку. Діяльність судді має здійснюватись тільки в органах судової влади для запобігання зловживань та необ’єктивності в вирішенні справ. Важливо, щоб суддя мав політичну культуру. А політичні сили не повинні втручатись у його службову діяльність Проте викладацька, наукова й інша творча діяльність не впливає на виконання судових обов'язків. Суддя може поєднувати наукову і творчу працю із судовою практикою, що сприяє його професіоналізмові.

Закон зобов'язує суддю не розголошувати відомостей, які становлять державну, військову, службову, комерційну та банківську таємницю, таємницю нарадчої кімнати, а також відомостей про  особисте життя, які стали відомі йому під час розгляду справи у  судовому засіданні і нерозголошення яких прийнято рішенням закритого судового засідання. Проте це не означає, що всі  отримані суддею відомості таємні. Це не стосується відомостей, які містять  елементи злочину. Тоді у службовому порядку» приймається відповідне рішення. Але вся діяльність судді не повинна  ставати об'єктом розмов у широкому колі осіб, не причетних до справи.

Службовий обов'язок не допускає вчинків та будь-яких дій, які ганьблять  звання судді і можуть викликати  сумнів у його об'єктивності, неупередженості  та незалежності. Тобто обов'язком  судді є повсякчасний контроль власної  поведінки.

Службові обов'язки суддів стосуються різних їхніх повноважень. Наприклад, існують службові обов'язки районних (міських), міжрайонних (окружних) суддів, службові обов'язки судді Конституційного  Суду України, службові обов'язки судді  Вищого арбітражного суду України, службові обов'язки військових суддів та ін. У  них чимало спільного, але є певні  додаткові вимоги, які пов'язані  зі специфікою юридичних справ. Тому доцільно говорити про службово-повноважні обов'язки суддів.

Зрозуміло, що службові обов'язки суддів ґрунтуються на певних засадах. Серед них - законність, незалежність від інших гілок влади, непідзвітність іншим гілкам влади, вирішальність, належний практичний досвід, віковий  ценз, освітній ценз, дієздатність судді, конкурсність, недоторканність, строковість  служби, відповідальність, атестаційність, особливе моральне і соціально-побутове забезпечення та ін. Ці принципи істотно  впливають на службовий обов'язок судді, змушують його дотримуватися  певних меж у поведінці і діяльності. Будь-яку службову дію суддя повинен  підпорядковувати цим принципам.

Службовий обов'язок судді  передбачає виконання певних функцій  у судовій діяльності. Це насамперед виховання поваги до суду і до себе особисто, утвердження презумпції невинуватості, збереження службової таємниці, сприяння судовому врядуванню тощо. У цих  та інших функціях виявляється сутність судової практики, піднесення авторитету особи, яка здійснює правосуддя. Тому юрист, котрого вперше Президент призначає суддею, в урочистій обстановці дає обітницю, про яку йдеться у ст. 10 Закону України від 15 грудня 1992 р. «Про статус судців»: «Урочисто присягаю чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і справедливим».

Присягатися належно виконувати службові обов'язки українського судді  почали ще у період гетьманщини (XVII— XVIII ст.)- Тоді, як зазначалося у «Правах, за якими судиться малоросійський народ», обрані судді повинні були складати у церкві обітницю про те, що будуть сумлінно виконувати свої обов'язки. У  період Української Народної Республіки текст обітниці, зокрема для військових суддів, затверджувався на засіданні  Ради Державних секретарів, її повинні  були складати також службовці суду. Зміст обітниці такий: «Присягаю  урочисто Всемогучому Богу і прирікаю на мою честь бути вірним Українській  Народній Республіці і повинуватися її законам і розпорядженням. Присягаю сповнити при поручені обов'язки після  мойого найліпшого знання і совісті  на кождім мені як військовому судді  призначенім службовім місці - під  час війни і миру, при тім  мати все на увазі найвище добро  моєї Вітчизни, виконувати закони, розпорядки, науки і поручения моїх зверхників і залишати всякого роду надужиття  моєї власти, так, Боже, мені допоможи. Амінь». Для виконання службових  обов'язків судді ретельно добиралися кадри, які свідомо могли дати відповідну обітницю.

Нині згідно зі ст. 8 Закону України «Про статус суддів» кандидати  у судді добираються за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Тільки кваліфікаційна комісія може рекомендувати особу, яка подала відповідну заяву, на посаду судді. Тобто  головною вимогою є юридичні знання. До кваліфікаційного іспиту допускають свідомих юристів, віком від 25 років, з вищою юридичною освітою, дворічним  юридичним стажем.

Оскільки спеціальність  судді серед юридичних професій найдавніша, то й вимоги до неї значно зросли, стали суворішими. Це символізує образ Феміди – богині правосуддя. Зав’язані очі означають несприйняття  зовнішніх чинників, а символічні терези – завершальний процес правосуддя. Це символ власного переконання судді, незалежності його від суспільних процесів, а служіння тільки законові, встановлення істини на основі внутрішнього імперативу службового обо’язку.

3. Службовий обов’язок  адвоката

У Законі України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» визначені  службові обов'язки адвоката. Він зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог  чинного законодавства, застосовувати  всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів  громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, а також  відмовлятися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, звинуваченого, підсудного. Адвокат повинен допомагати кожному громадянинові, який звертається  за допомогою. До цього його зобов'язує внутрішній імператив службового обов'язку. Закон також передбачає, що адвокат  не має права прийняти доручення  про надання юридичної допомоги у випадках, коли він у конкретній справі надає або раніше надавав  юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам тієї особи, що звернулася з проханням про ведення  справи. Це пояснюється етичними і  правовими мотивами справи. Адже не можна спочатку захищати громадянина, а потім проти нього вести  справу, оскільки адвокатові вже відомо багате подробиць діяльності цієї особи. Це стосується і тих випадків, коли адвокат брав участь у справах  як слідчий, особа, що проводила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий. Випадки, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з  якою адвокат перебуває у родинних стосунках, не повинні мати місця  не тільки в адвокатській діяльності, а й узагалі в юридичній  практиці.

Отже, службовий обов’язок  адвоката - це сприяння захистові прав і свобод громадян, представлення  законних інтересів громадян Української  держави, іноземних громадян, осіб, які не мають громадянства, та юридичних  осіб. Адвокат зобов'язаний надавати їм також іншу юридичну допомогу. Стаття 5 Закону України «Про адвокатуру»  передбачає, що адвокати дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні й письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; засвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво у суді, інших державних органах, перед громадянами та юридичними особами; надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують свої обов'язки відповідно до кримінально-процесуального законодавства у процесі дізнання та попереднього слідства. Звичайно, адвокат може здійснювати також інші види юридичної допомоги, передбачені чинним законодавством. Ці службові обов'язки є вузькою спеціалізацією адвокатів.

Адвокат виконує свій службовий  обов'язок на основі відповідних принципів. Головними серед них є: верховенство закону (права), незалежність, демократизм, гуманізм, конфіденційність, а також  законність, етичність, справедливість.

Функції службового обов'язку адвоката зводяться в основному  до захисту та представництва запитів  громадян через надання юридичних  послуг.

Службові обов'язки адвоката тісно пов'язані з його професійними правами, про які йдеться у  ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Так, виконуючи свій професійний  обов'язок, адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їхнім дорученням в усіх органах, підприємствах, установах  і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних  питань; збирати відомості про  факти, які можуть бути використані  як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і в справах  про адміністративні порушення. Він має право робити запит  й отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян — за їхньою згодою; знайомитися  на підприємствах, в установах і  організаціях з необхідними для  виконання доручення документами  і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати на клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо їхньої суті.

Виконуючи службові обов'язки, адвокат повинен дотримуватися  професійної таємниці (ст. 9) щодо питань, з якими громадянин або юридична особа звернулися до нього, суті консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей.

Особливо важливі відомості, які адвокат отримав під час  попереднього слідства, можуть бути розголошені  тільки з дозволу слідчого або  прокурора. Неприпустимим є використання адвокатом таємниці у власних  інтересах чи в інтересах третіх осіб. Розголошення адвокатом таємниці карається законом.

Для належного виконання  службового обов'язку кожний адвокат  України дає обітницю такого змісту: «Я, беручи на себе обов'язки адвоката, урочисто клянусь: у своїй професійній  діяльності суворо додержуватися законодавства  України, міжнародних актів про  права і свободи людини, правил адвокатської етики; з високою громадською  відповідальністю виконувати покладені  на мене обов'язки, бути завжди справедливим і принциповим, чесним і уважним  до людей, суворо зберігати адвокатську  таємницю, всюди і завжди берегти  чистоту звання адвоката, бути вірним Присязі».

Закон України «Про адвокатуру»  гарантує умови виконання адвокатом  своїх службових обов'язків. Так, забороняється будь-яке втручання  в адвокатську діяльність, вимагання  від адвоката, його помічника, посадових  осіб і технічних працівників  адвокатських об'єднань відомостей,*що становлять адвокатську таємницю. З  цих міркувань адвокатів не можна  допитувати як свідків. Документи, пов'язані  з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окрему ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Його правова позиція оберігається законом.

Посади адвоката та його помічника мають відповідні цензи. Це повинен бути громадянин України  з вищою юридичною освітою, раніше не судимий, з практичним стажем не менше двох років. Особа, яка претендує  на посаду адвоката, повинна скласти  кваліфікаційні іспити, отримати свідоцтво  на право адвокатської діяльності, скласти обітницю.

Враховуючи те, що адвокат  належить до добровільного професійного громадського об'єднання, його службові обов'язки мають ґрунтуватися на власному сумлінні та моральних принципах. Це і є специфікою внутрішнього імперативу службового обов'язку адвоката.

4. Службовий обов’язок  працівника прокуратури

Для працівників прокуратури  службові обов'язки закріплені у Законі України від 5 листопада 1991 р. «Про прокуратуру». Основним службовим обов'язком для  працівника прокуратури є прокурорський  нагляд за додержанням законів усіма  органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами  та громадянами; органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують  діяння, що містять ознаки злочину; підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про  адміністративні правопорушення і  господарських спорів у арбітражних  судах; за виконанням законів у місцях утримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового  характеру, які призначає суд; за додержанням законів органами військового  управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними  закладами та посадовими особами  Збройних Сил, Прикордонних військ, Управління державної охорони, Служби безпеки  України та інших військових формувань, дислокованих на території України (ст. 5 Закону).

Загалом обов'язки у прокурорському нагляді передбачають загальний  нагляд; нагляд за додержанням законів  органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю, за участю прокурора в розгляді справ  у судах; нагляд за додержанням законів  у місцях застосування заходів примусового  характеру.

Закон визначає широке коло службових обов'язків для працівників  прокуратури. Вони стосуються практично  всіх аспектів юридичної діяльності та юриспруденції. Тобто об'єктом  прокурорського нагляду є все, що становить зміст окремих самостійних  видів діяльності юриста: слідча робота, судова робота, робота з виконання  вироків у кримінальних справах.

Працівники прокуратури  дають обітницю, затверджену Верховною  Радою України.

Службові обов'язки працівників  прокуратури тісно пов'язані з  правами, викладеними у ст. 20 Закону України «Про прокуратуру». Так, здійснюючи загальний нагляд, прокурор має право безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи належності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджені; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну чи банківську таємницю або конфіденційну інформацію; письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, у тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою.

Працівник прокуратури має  право вимагати для перевірки  рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти й документи, одержувати інформацію про стан законності і  заходи щодо її забезпечення; вимагати від керівників та їхніх колегіальних органів проведення перевірок, ревізій  діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій  та інших структур незалежно від  форм власності, а також призначення  спеціалістів для здійснення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз; викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або  письмових пояснень щодо порушення  закону.

Коли прокурор виявляє  порушення закону, то у межах своєї  компетенції він має право  здійснювати такі заходи:

- опротестовувати акти  вищих державних органів, міністерств,  державних комітетів і відомств, виконавчих і розпорядних органів  місцевих рад народних депутатів,  підприємств, установ, організацій,  громадських об'єднань, а також  рішення і дії посадових осіб;

- вносити подання або  протест щодо рішень місцевих  органів влади залежно від  характеру порушень;

- порушувати у встановленому  законом порядку кримінальну  справу, дисциплінарне провадження  або провадження про адміністративне  правопорушення, передавати матеріали  на розгляд громадських організацій;

- давати приписи про  усунення очевидних порушень  закону; вносити подання до державних  органів, громадських організацій  і посадовим особам про усунення  порушень закону та умов, що  їм сприяли;

- звертатися до суду  або арбітражного суду із заявами  про захист прав і законних  інтересів громадян, а також підприємств  та інших юридичних осіб.

Такі широкі повноваження прокуратури вимагають дотримання суворих принципів службового обов'язку її працівниками. Основними принципами обов'язку є компетентність, обов'язковість, неупередженість, етичність та ретельність. Зміст цих та можливих інших принципів  віддзеркалює основне призначення  прокуратури і її відповідальність за стан законності у державі.

Функції службового обов'язку працівника прокуратури в основному  передбачають:

- опротестування незаконних  дій посадової особи, відновлення  порушеного права;

- внесення припису органові  чи посадовій особі, які припустилися  порушення, або вищому у порядку  підпорядкованості органові чи  посадовій особі, які правомірні  усунути порушення;

- подання з вимогою  усунути порушення закону, причину  цих порушень та умов, що їм  сприяють;

- винесення мотивованої  постанови про дисциплінарне  провадження, провадження про  адміністративне правопорушення  кримінальної справи;

- санкціонування затримання  і випровадження у примусовому  порядку іноземного громадянина  або особи без громадянства  за межі України;

- санкціонування арешту  особи (підозрюваної або обвинуваченої") за наявності передбачених законом  підстав, подання цивільного позову  про відшкодування заподіяних  злочином збитків тощо.

У ст. 46 Закону України «Про прокуратуру» викладені вимоги до осіб, яких призначають на посади прокурорів і слідчих. Ними можуть бути громадяни  України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості. Особи, які не мають досвіду  практичної роботи за фахом, проходять  в органах прокуратури стажування терміном до одного року. Посади районних і міських прокурорів мають право  обіймати особи віком від 25 років, зі стажем роботи в органах прокуратури  або на судових посадах не менше  трьох років. Претенденти на вищі посади не повинні мати вік менший ніж ЗО років, а відповідний стаж менший ніж сім років. На будь-яку  посаду в органах прокуратури  не приймають осіб, засуджених за вчинення злочину, за винятком реабілітованих. Раз у п'ять років працівники прокуратури проходять атестацію.