Спілкування

ЗМІСТ

Вступ

Найбільш масовий вид спілкування людей у соціумі (суспільстві) — ділове спілкування. Без нього важко обійтися в сфері економічних, правових, дипломатичних, комерційних, адміністративних відносин. Уміння успішно вести ділові переговори, грамотно й правильно скласти діловий папір і багато чого іншого в цей час стало невід'ємною частиною професійної культури людини: менеджера, керівника будь-якого рівня, референта, службовця. Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді комерційної діяльності необхідно володіти певним набором відомостей, знань про правила, форми й методи ведення підприємницької справи, про принципи ділового спілкування.

Культура ділового спілкування сприяє встановленню й розвитку відносин співробітництва й партнерства між колегами, керівниками й підлеглими, партнерами й конкурентами, багато в чому визначаючи їх (відносин) ефективність: чи будуть ці відносини успішно реалізовуватися в інтересах партнерів або ж стануть малозмістовними, неефективними, а те й зовсім припиняться, якщо партнери не знайдуть взаєморозуміння.

Саме тому актуальним, на нашу думку, є вивчення  видів, типів і форм ділового спілкування.

1. Поняття ділового  спілкування

Ділове спілкування — це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми в службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети, конкретних задач. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами.

Діловий стиль — це сукупність язикових засобів, функція  яких — обслуговування сфери офіційно-ділових  відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів. Із цього можуть бути виведені як мінімум п'ять наслідків.

1. Широта цієї сфери  дозволяє розрізняти щонайменше  три підстиля (різновиди) ділового  стилю: 1) власно офіційно-діловий (канцелярський, як його часто йменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і                                      3) дипломатичний. При ряді розходжень ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. За масштабама свого поширення й проникнення в мовну практику будь-якої діяльності офіційно-ділова мова в найбільшій мері торкається маси мовців.

2. Співвідношення “офіційно-ділова  ситуація — відповідний жанр  документа” означає, що зміст  документа покриває безліч реальних ділових обставин, відповідаючи не окремій обставині, а цілому їхньому типу — ситуації. Внаслідок цього форма й мова документів в офіційно-діловому стилі виступають як стандартизовані (відповідному єдиному зразку), і сама вимога стандартизації пронизує всю сферу ділової мови.

3. У сфері ділової  мови ми маємо справу з документом, тобто з діловим папером, який має юридичну дію, і сам цей факт обумовлює письмовий характер реалізації мовних засобів офіційно-ділового стилю. У той же час суто письмовий характер ділового документа не може не впливати на його мову: письмова мова — мову у відсутності співрозмовника, що вимагає розгорнення й повноти викладення, тому що “ситуація повинна бути відновлена у всіх подробицях, щоб зробитися зрозумілою співрозмовникові (= читаючеві)” .

4. У лінгвістиці прийнято  протиставляти два типи текстів:  інформативний (науковий, діловий)  і експресивний (публіцистичний, художній). Приналежність ділової мови до  першого типу пояснює деякі  її особливості, і насамперед  — її стилістичний характер. Граничне інформативне призначення ділового тексту знаходить своє відбиття в прагненні автора до максимально строгого й стриманого характеру викладу, а тим самим і в прагненні до використання стилістично нейтральних і/або книжкових елементів. Це, у свою чергу, виключає можливість вживання в текстах ділової мови експресивно й емоційно пофарбованих язикових засобів (наприклад, розмовно-просторічної лексики або вигуків), образних засобів або слів, уживаних у переносному значенні, — все це суперечило б вимозі точності ділової мови. Наприклад, у розповіді Чехова “Знак оклику”, де чиновник, перебираючи в пам'яті розділові знаки, які він використовував протягом 40 років служби в паперах, що проходили через його руки, не може пригадати, у якому ж випадку варто ставити в них знак оклику!

5. Сказане визначає  й вимогу однозначності, характерну для ділової мови. Ця вимога визначає використання в діловій мові термінів або термінізированих (близьких до однозначного) спеціальних засобів мови (ясно, що ця тенденція органічно пов'язана з юридичною дією документа, що не терпить двозначності. З тієї ж причині характерне прагнення не вживати в ділових текстах особисто-вказівні займенники він (вона, воно, вони), оскільки їхнє використання в контексті — при наявності в ньому більше одного іменника того ж роду — може суперечити вимогам точності і ясності викладення.

Вимогою логічності й  аргументованості викладу в області  синтаксису ділової мови пояснюється  розмаїття складних конструкцій. Мова іде про більшу вживаність складнопідрядних речень із союзами, що передають логічні зв‘язки (придаткові причини, наслідки, умови), продуктивність усякого роду уточнень у тексті (також й дієприкметникові обороти, вставні конструкції), диференціація значеннєвих відносин за допомогою складних сполучників (внаслідок, того що).

Перераховані основні мовні ознаки ділового стилю (стилістичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні) органічно вписуються в письмову сферу вживання цього стилю, у властиві йому жанри документації.

2. Види та типи ділового спілкування

Історично склалися два  види ділового спілкування безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування  — це мовне спілкування у найбільш розвиненому вигляді. Воно підкріплюється мімікою жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його «знаряддям» Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

Опосередковане спілкування  виникло на основі безпосереднього. До нього відносять письмо (зауважимо: тут має місце втрата міміки, жестів, інтонації тощо), масові засоби інформування: газети, радіо, телебачення, книги, відео, комп'ютерна мережа, музичні записи тощо.

Уся система безпосереднього  і опосередкованого спілкування  впливає на розвиток як особистості, так і взаємин між людьми. Останнє особливо важливе, бо в процесі спілкування людина «присвоює» ті багатства, які створені і притаманні іншим, і водночас привносить у цей процес те, що вона має з власного досвіду. Невипадково говорять: 3 ким поведешся, від того і наберешся.

Ділове спілкування  визначається як специфічна форма контактів  і взаємодії людей, які представляють  не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування  на відміну від його інших видів має певні особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об‘єкту;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів підтримку зв'язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує  інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються  місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння  не тільки значень, а й змісту слів.

Ефективне ділове спілкування — це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Ділове спілкування, як певний процес взаємодії людей, має  свою стратегічну лінію, тактику  проведення, а також певні фази. До фаз ділового спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

Початкова фаза — протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання; спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле для обговорення проблем. Тут також оцінюється стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється намір партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.

Основна фаза — протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом «домінування-підпорядкування», визначення перспектив спілкування.

Завершальна фаза — протягом якої формулюються підсумки ділової  взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої  взаємодії.

Здійснюються ділові взаємини у двох формах: контакту та взаємодії.

Контакт — це одиничний акт, в  якому відсутня система узгодження дій партнерів стосовно один одного. Основу ж ділових взаємин партнерів  складають не контакти, а їх взаємодія.

Взаємодія (інтеракція) — аспект спілкування, що проявляється в організації людьми взаємних дій, спрямованих на реалізацію спільної діяльності, досягнення певної вигідної обом сторонам мети.

Під соціальною інтеракцією (від лат.іnteraction — взаємодія) розуміють безпосередню мІжособистісну комунікацію (обмін символами), важливою особливістю якої визначається здатність людини «виконувати роль Іншого», Уявляти, як її сприймає партнер по спілкуванню, і відповідно інтерпретувати ситуацію та конструювати свої дії.

Змістом взаємодії між людьми є певна і специфічна для соціальної структури суспільства сукупність економічних, Правових, політичних відносин, які реалізуються у спілкуванні.

Розрізняють два типи міжособистісної  взаємодії співпраця (кооперація) і  суперництво (конкуренція) залежать від обраної стратегії і тактики спілкування.

У процесі спілкування знаходять  свій вияв своєрідна суперечність: з одного боку, людина пристосовується  життя суспільства, засвоює його досвід, добуті людство наукові І  культурні досягнення, а з другого — відособлюється, формується її індивідуальна неповторність самобутність, що пояснюється його основними функціями

У спілкуванні проявляються такі основні  його функції:

Інформативно-комунікативна —  з нею пов'язані усі процеси, які охоплюють сутність таких складників спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї.

Регулятивно-комунікативна — відбувається процес коригування поведінки, коли людина може вплинути на мотиви, мету спілкування, програму дій, прийняття рішень.

Афективно-комунікативна — відбувається взаєморегуляція та взаємокорекція поведінки, здійснюється своєрідний контроль над усією сферою діяльності партнера. Тут можуть реалізуватися можливості навіювання, наслідування, вживаються усі можливі засоби переконання.

У тактиці спілкування розрізняються сім можливих його рівнів, знання яких дає змогу краще розібратись в ситуації, глибше ЇЇ зрозуміти, зробити певні висновки, що стосуються як сиcтеми управління, так і встановлення підприємницьких контактів. Психологи називають такі рівні: примітивний, маніпулятивний, стандартизований, конвенціональний (погоджувальний), ігровий, діловий, духовний.

Зрозуміло, що кожен з названих рівнів може проявитися в різних ситуаціях, які диктують і відповідні людські  відносини. Скажімо, одна справа спілкування на вулиці, в транспорті, в магазині, і зовсім інша — на офіційному прийомі, а ще інша — в безпосередніх ділових стосунках, де можуть існувати різні взаємини (рівноправні, підлеглі, нерівноправні) і тоді висуваються свої критерії з однієї чи іншої сторони.

Одна справа, коли управлінці чи підприємці виступають .як рівноправні партнери, і зовсім інша, коли один з них  відчуває певну залежність і, особливо, коли починає проявлятися їх нерівноправність. Коли ту чи іншу справу вирішують рівноправні представники фірм чи відповідальні особи на найвищому державному рівні, то за ними завжди стоїть фінансове, економічне, політичне положення цих організацій чи держав, або інша досить впливова сила, яка Урівнює обох у діловому спілкуванні.

Для прикладу, при всіх економічних негараздах і глибині кризової ситуації Росія може вести розмови з США на більш-менш однаковому рівні, оскільки володіє потужним ядерним потенціалом, з яким інша сторона змушена рахуватись. Для України, в її нинішньому стані, така манера спілкування неможлива.

Підлещуватись — значить говорити іншому те, що імпонує його самозакоханості, тобто діяти всупереч власній  совісті особливо коли мова йде про  оцінку іншої людини, котра займає вищу посаду. Слід також зазначити, що стан підлабузництва пригнічує, вбиває самостійність, творчі можливості, при цьому головна увага зосереджується па тому, щоб не дратувати начальника і за будь-яку ціну подобатися йому.

З всіх рівнів спілкування найбільш дієві і плідні конвенціональний та духовний. Плідні тому, що здатні пробуджувати найцінніші якості і найширші творчі можливості особистості, збуджувати зацікавленість, виявляти спільні інтереси, які, в свою чергу, є могутнім рушієм в управлінні.

Стиль спілкування - індивідуальна  стабільна форма комунікативної поведінки людини, яка проявляється за будь-яких умов взаємодії — в  ділових стосунках, у стилі керівництва, у способах прийняття рішень та розв’язання  конфліктів, в обраних прийомах впливу на людей.

Стилі спілкування мають  своєрідне емоційно-вольове забарвлення, яке визначається темпераментом, психофізіологічними  та індивідуальними особливостями  людини, арсеналом її вербальних та невербальних засобів. В управлінському спілкуванні можна виділити такі стиль авторитарний, демократичний, ліберальний, які мають певні ознаки.

Ознаки авторитарного  стилю: ділові, короткі розпорядження; чітка мова, казенний, непрозорий тон; емоції та етичні моменти не беруться до уваги. Позиція лідера — поза групою. Справи у групі плануються заздалегідь, визначаються лише поточні, безпосередні цілі. Голос керівника - вирішальний.

Ознаки демократичного стилю: товариський тон, інструкції подаються у формі пропозицій. Похвала та догана — з поясненнями. Розпорядження та заборони — з дискусіями. Позиція лідера - всередині групи. Всі заходи плануються колективно. За реалізацію пропозицій відповідають всі. Пропозиції обговорюються. Етичній стороні спілкування надається належна увага.

Ознаки ліберального стилю: рівень — конвенціональний, погоджувальний, відсутність елементів схвалення чи догани. Позиція лідера майже не помітна для групи. Процеси в колективі відбуваються самі по собі. Лідер не дає вказівок; наявна безліч потурань. Робота розподіляється, виходячи з окремих інтересів або йде від одного лідера. На етичному аспекті спілкування особлива увага не фіксується.

3. ФОРМИ Ділового спілкування

З метою формування й  підтримки позитивної громадської  думки, досягнення бажаної поведінки  громадськості використовують різні  форми ділового спілкування, найпоширенішими серед яких є брифінги, прес-конференції,” круглі столи”,інтерв’ю.

Брифінг [англ. Briefing, букв. – інструктаж] – це захід, спрямований на негайне повідомлення засобам масової інформації про якусь важливу подію. Представляє собою коротку інструктивну зустріч керівництва податкового органу із журналістами. Повідомлення на брифінгу мають односторонній інформативний характер з ілюстрацією конкретних фактів. Це та ж прес-конференція, але без коментарів. Брифінг – спосіб забезпечення ЗМІ відомостями про розвиток подій. Брифінг проводиться для інформування громадськості про якусь важливу подію, як-то: прийняття нового закону, введення нового податку, зміни у податковому законодавстві тощо. Цей захід у більшості випадків носить офіційний характер, він обмежений часом та конкретним змістом повідомлення. Метою проведення брифінгів і прес-конференцій є доведення до громадськості через засоби масової інформації позиції податкового органу з тієї чи іншої проблеми.

Прес-конференція. Інколи у практичній діяльності органів ДПС може виникнути необхідність з’ясування дискусійних питань або привертанні уваги платників податків, громадськості до якоїсь проблеми. В цьому випадку використовують прес-конференцію із запрошенням представників ЗМІ.

Великий вплив на результати заходу має попередня підготовка. Готується вступне слово, в якому  пояснюється основна причина  скликання прес-конференції. Поширюється  прес-реліз, який може містити цитати із виступу відповідальної особи  органу ДПС на прес-конференції. Готується пакет для преси з додатковими матеріалами, що стосується теми прес-конференції.

Для того, щоб прес-конференція  досягла мети, необхідно при її підготовці і проведенні врахувати  декілька обставин:

1. Час проведення. Найкраще  проводити прес-конференцію в середині тижня, тому що понеділок – редакційний день у ЗМІ і можна не досягти бажаної активності представників ЗМІ, а п’ятниця – день перед вихідними, день культурних програм, що також може відобразитися на присутності журналістів. Відомо, що журналісти – професійні “сови” (пізні записи, монтаж), тому доцільно призначати прес-конференцію з 12.00 до 14.00, бо з 15.00 починається здавання матеріалів у редакціях, записи, студійний час.

2. У запрошенні обов’язково  повинна вказуватися тематика, що дозволить редакціям відправити на прес-конференцію компетентних у даному питанні журналістів. Запрошення краще оформляти як іменне і відправляти за 5-7 днів до прес-конференції. За два дні до прес-конференції можна дати наступний анонс про неї. Не пізніше ніж за добу до прес-конфереенції доцільно обдзвонити ЗМІ хоча б ключові, для з’ясування питань: Чи отримали запрошення? Чи планується присутність? Чи необхідна додаткова інформація? За день до проведення або вранці в день заходу можна зв’язатися з редакціями і студіями за телефоном і нагадати запрошеним про час і місце проведення прес-конференції.

3. Прес-конференція повинна  мати чіткий сценарій проведення, який складається із двох частин  – викладення позиції організаторів  із проблеми і відповідей на  питання журналістів. Час на проведення кожної частини визначається організаторами (як правило 10 хв. для повідомлення, 20 хв. – для відповідей на запитання).

4. Вести прес-конференцію  може особа, відповідальна за  зв’язки із громадськістю або  пресою. Ведучий обов’язково представляє журналістам учасників, серед яких бажана присутність особи, уповноваженої приймати остаточні рішення з питань прес-конференції.

5. Доцільно провести  реєстрацію учасників прес-конференції  з боку ЗМІ, що дасть змогу  аналізувати результати зустрічі за їх публікаціями. Під час реєстрації дуже добре роздавати матеріали, що інформують про факти і пояснюють проблему прес-конференції. Це вбереже від викривлення інформації (не так записали, почули, видалося та ін.).

Для будь-якої прес-конференції існують певні правила проведення:

• доповідач чітко зачитує текст короткої заяви, в якій ідеться про причини заходу
• репортерів запрошують ставити запитання
• запитання ставляться по черзі, професійні стандарти передбачають, що журналісти будуть притримуватися оголошеної теми
• перед останнім запитанням хтось із команди організаторів нагадує, що відведені 20 хв. пройшли.

Прес-конференція найчастіше відбувається в кімнаті для зустрічей (засідань, зборів). Це також може бути постійне приміщення для проведення заходів із журналістами (де передбачене освітлення, пристосування для використання відповідної апаратури, особливо для телегруп). Всі присутні повинні бути забезпечені місцями. Доповідач і його команда розміщуються за столом або кафедрою, де ставляться мікрофони і диктофони. Перед учасниками виставляються таблички з інформацією про учасників прес-конференції (прізвище, ім’я, по батькові, посада).  Ведучий представляє учасника (учасників), надає їм слово, стежить за ходом заходу. Найбільша роль йому належить під час відповідей на запитання журналістів. Головне, щоб запитання відповідали оголошеній темі, були короткими та зрозумілими виступаючому. Запитання і відповіді треба записувати до протоколу.

Бажано кожний прес-захід  записувати на аудіоплівку (диктофон), потім розшифровувати і використовувати для опублікування у засобах масової інформації, перевірки фактів, цитат, що були використані у публікаціях. Під час заходу можливе використання відеопрокатної апаратури для демонстрації фотографії й відеозйомок, діаграм, графіків тощо. Матеріали кожної прес-конференції (план, прес-реліз, записи запитань і відповідей, розшифровка виступів, а також наступні публікації) зберігаються в окремій папці для зручності у роботі. Після прес-конференції здійснюється моніторинг публікацій та проводиться за ними аналіз. Готуються та надсилаються до ЗМІ відповіді на критичні матеріали. Публікації доводяться до учасників прес-заходу з метою запобігання у майбутньому помилок, що були допущені.

Інтерв’ю – потужний засіб комунікації, складова частина розгорнутої програми зв’язків ДПС із громадськістю і засобами масової інформації. Інтерв’ю – це бесіда у формі запитань і відповідей, діалог між людиною, що володіє інформацією, і журналістом, бажає цю інформацію отримати. Така бесіда розрахована на обнародування. Вона дає змогу показати погляди особи на якесь важливе питання, подію. Існують певні особливості й відмінності проведення інтерв’ю для радіо і телебачення та інтерв’ю для друкованих засобів масової інформації.

Підготовка ж змісту інтерв’ю будь-якого виду передбачає:

1) аналіз теми, вивчення  матеріалів з теми, передбачення  найважчих запитань і підготовку  найкращих відповідей на них;

2) спробу встановити  психологічний контакт із представником  ЗМІ, можливе запрошення його  в ДПА або ДПІ для ознайомлення з обстановкою, в якій проходитиме інтерв’ю;

3) визначення позиції  особи, що дає інтерв’ю, – слід  заздалегідь сформулювати для  себе думку, яка має бути  доведена до глядачів або слухачів  через інтерв’ю, підібрати для  її підкріплення матеріали із авторитетних джерел;

4) визначити композицію  інтерв’ю, тобто формулювання основних  відповідей на можливі запитання,  орієнтовну сукупність яких теж  важливо правильно спрогнозувати;

5) знання аудиторії  програми або друкованого органу, де буде вміщене інтерв’ю, вміння вибрати жанр і обсяг інтерв’ю;

6) стислість відповідей, які мають бути прямими, відповідати  темі, чіткими та логічними, такими , що не розпорошують повідомлення;

7) щирість, правдивість  відповідей. Ніколи не можна приховувати  або викривлювати інформацію, бо це викличе недовіру і до особи, що дає інтерв’ю, і до ДПС, яку вона представляє.

Особі, яка дає інтерв’ю перед телекамерою, крім зазначених рекомендацій, слід:

– бути самою собою, триматися  вільно, природно. Говорити просто, не стримувати міміку й жести. Бажано уникати важких для вимоги і довгих слів, надто складних речень;

– бути впевненою у  собі, адже інтерв’ю беруть тоді, коли хочуть отримати якусь інформацію. Особа, що дає інтерв’ю, більше обізнана з питань, які складають тему інтерв’ю, ніж інтерв’юер-журналіст;

– відповідно одягтися, стиль і колір одягу мають  бути стриманими, діловими, щоб зовнішність  не відволікала від змісту інтерв’ю.

Особі, яка дає інтерв’ю для друкованих ЗМІ, можна порадити:

– запропонувати репортеру  після коротких відповідей на поставлені запитання, додаткову інформацію (цифри, факти, посилання на офіційні джерела – якщо вони є під рукою), що зробить інтерв’ю більш вагомим;

– не використовувати  при відповідях на запитання дані або факти, опублікування яких у  ЗМІ не бажане.

Однією із форм заходів, спрямованих на виконання програми формування високої податкової культури, є “круглі столи” за участю керівників податкових органів спільно з представниками громадських організацій, адвокатури та госодарських судів з питань роз’яснення та застосування норм податкового законодавства, а також доведення до громадськості позиції органів ДПС України.

Тема й питання для  обговорення визначаються і оголошуються заздалегідь. Це дає можливість учасникам  підготуватися до обговорення, приготувати матеріали для демонстрації, аналітичні дані, фактичні матеріали, що робить засідання цікавим, активним і результативним. Кількість учасників, як правило, коливається від 6 до 10 чоловік.

Засідання проходить  у залі засідання або іншому пристосованому приміщенні. Учасники розміщуються за одним столом, поряд з кожним ставиться табличка, де зазначається інформація про особу або організацію, яку вона представляє роботу організує ведучий. Перед початком виступів і обговорення він представляє всіх присутніх, звичайно черговість представлення задається порядком розміщення за столом – наприклад, за часовою стрілкою.

Ведучий знайомить присутніх  з порядком обговорення. Оголошує регламент  для кожного, хто виступає, – відповідно до важливості його виступу. В процесі обговорення ведучий слідкує за дотриманням регламенту, тактовно пропонує скоротити виступ, якщо необхідно, або навпаки, виділяє додатковий час.

Закінчується обговорення  коротким резюме ведучого, прийняттям відповідних програм або ухваленням пропозицій з метою удосконалення діяльності податкових органів. Коли проводиться такий захід, обов’язково слід передбачити участь у ньому представників ЗМІ. Одним із результатів “круглого столу” можуть бути інформаційні повідомлення про нього у пресі. За його матеріалами можна провести прес-конференцію, запросивши на неї представників місцевих ЗМІ, національних інформаційних агенств і відомчих видань. Можна підготувати і розіслати прес-реліз, організувати інтерв’ю із найбільш авторитетними учасниками “круглого столу”. Тобто, необхідно організувати його всебічне висвітлення у ЗМІ.

Висновки

Діловий стиль — це сукупність мовних засобів, функція яких — обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або всередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів.