Співучасть у злочині

Співучасть у злочині

Стаття 26. Поняття співучасті.

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину.

    1. Інститут співучасті (статті 26-31 КК) дозволяє обґрунтувати кримінальну відповідальність не тільки осіб, які безпосередньо вчинили злочин, а й осіб які є співучасниками і які тією чи іншою мірою причетні до злочину і його вчинення: організаторів, підбурювачів, посібників. За допомогою цього інституту вирішуються питання і про відповідальність осіб, які беруть участь у вчиненні злочинів організованими групами або злочинними організаціями. Отже, норми розділу VI Загальної частини КК є правовою базою боротьби з організованою злочинністю, що останнім часом набрала значного поширення.

     Вчинення злочину об’єднаними зусиллями двох чи більше осіб – за співучасті – завжди свідчить про підвищену суспільну небезпеку вчиненого, оскільки співучасть завжди полегшує вчинення злочину або його приховування, створює можливість багаторазової злочинної діяльності. Як правило, вона поєднується із заподіянням значної чи тяжкої шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам або ж створює можливість заподіяння такої шкоди. Злочинці при цьому діють більш зухвало і рішуче, у них з`являється ілюзія безкарності, можливості уникнути відповідальності.

     У нормах Особливої частини КК вчинення злочину в співучасті і закріплюється у різний спосіб. В одних випадках воно є обов’язковою ознакою основного складу злочину, коли діяння визнається злочинним і підлягає покаранню за умови, що воно вчинене у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257), створення злочинної організації (ст. 255), групове порушення громадського порядку (ст. 293), масові заворушення (ст. 294). В інших – виступає як кваліфікуюча, обтяжуюча відповідальність обставина, наприклад, крадіжка, грабіж, шахрайство, вчиненні за попередньою змовою групою осіб (частина 2 статей 185,186,190), чи як співучасть у вчиненні злочину організованою групою осіб, що утворює особливо кваліфікаційний склад злочину (частина 5 статей 185,186; частина 4 статей 187,189 КК). В усіх зазначених випадках є підвищена суспільна небезпечність діянь, учинених у співучасті, що відображено в санкціях статей Особливої частини КК, які передбачають більш сувору відповідальність. Причому положення Загальної частини КК, які регламентують інститут співучасті (ст. 26-31), поширюються на всі норми Особливої частини КК, що встановлюють відповідальність за конкретні злочини, вчиненні у співучасті.

     Аналіз законодавчого визначення співучасті як особливої форми злочинної діяльності – збіг множинності суб’єктів в одному злочинні – дозволяє виділити такі основні її ознаки: а) участь декількох суб’єктів у вчиненні умисного злочину; б) їх спільна участь у вчиненні такого злочину; в) умисна участь у здійснені умисного злочину. Усі вони можуть бути згруповані й зараховані до ознак більш загального порядку – до ознак об’єктивного й суб’єктивного характеру співучасті у злочині.

     2. Об`єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що декілька суб’єктів злочину спільно вчиняють умисний злочин. Із цього визначення випливає, що:

  а) співучасть у злочині – це вчинення групою осіб конкретного суспільно небезпечного діяння, яке визнається злочином. При цьому злочин може бути простим або ускладненим: триваючим, продовжуваним або складеним. При цьому злочин завжди повинен мати конкретний характер і містити всі необхідні об’єктивні й суб’єктивні ознаки певного складу злочину, визначеного відповідною статтею Особливої частини КК. Не може розглядатися як співучасть у злочині сприяння з різних мотивів, наприклад, наркоманом,алкоголіком та іншим особам, які ведуть антигромадський спосіб життя і навіть тим, хто має нахил до злочинної діяльності, але дії яких не проявилися у формі конкретного діяння, що мало б усі ознаки складу конкретного злочину. Не є співучастю у злочині також причетність у формі організаторства, підбурювання, пособництва у вчинені діянь, що підпадають під (частину 2 статті 11 КК) оскільки злочину (частиною 1 статтею 11) тут немає і тому, не може бути й співучасті у ньому.

б) за співучасті у вчиненні злочину беруть безпосередньо участь декілька осіб, які задовольняють вимогам, що пред’являються до суб’єкта злочину. Тобто кожний із них повинен бути особою фізичною, осудною, яка досягла віку кримінальної відповідальності. Це означає, що вчинення злочину особою з участю неосудного, або особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності (16 років, а у випадках передбачених частиною 2 статтею 22 – 14 років) не утворює співучасті в злочині. Не створює співучасті у злочині також і залучення до участі у вчиненні злочину іншої особи, яка хоч і має ознаки суб’єкта злочину, але вчиняє суспільно небезпечне діяння внаслідок фізичного або психічного примусу, виконання наказу чи розпорядження за наявності підстав, що виключають злочинність діяння, а також обману, коли особа, перебуваючи в  омані, впевнена що вчиняє правомірні дії.

І.  У статті 26 Кримінального Кодексу України  який набрав чинності з 1 вересня 2001 року говориться, що співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Це формулювання вироблене в результаті довголітніх теоретичних досліджень і є розвитком поняття співучасті, що містилося у ст. 19 КК 1960р. Таким чином співучасть – це об’єднання, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно.

Слід мати на увазі, що співучасть не утворює яких-небудь особливих, інших підстав відповідальності – підставою відповідальності тут є той же склад злочину, але вчинюваний у співучасті.

При розкритті змісту співучасті слід встановлювати його об’єктивну і суб’єктивну сторони, інакше кажучи, об’єктивні і суб’єктивні ознаки цієї форми злочину.

Об’єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами – злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб’єктами злочину спільно. Суб’єктивні ознаки – вказівкою, що співучасть – це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Таким чином, при окресленні об’єктивних і суб’єктивних ознак співучасті має місце вказівна спільність. Спільність характеризує й об’єктивну і суб’єктивну сторони співучасті. Якщо об’єктивні ознаки співучасті – спільність дій учасників, то суб’єктивні ознаки – це спільність їх умисну.

Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1)  співучасть є тільки там, де в злочині беруть кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець позиває мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;

2)   співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті містить такі три моменти:

              а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний з них вніс у вчинення злочину свій вклад;

              б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину є єдиним недоліком, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконав у злочині;

              в)  спільність при співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв’язок. Причому опосередкований причинний зв’язок, тому що загальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна за часом передувати тому злочину що вчиняє виконавець, вона створює реальну можливість для виконавця вчинити даний злочин.

Суб’єктивні ознаки співучасті – умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину. У законі суб’єктивна сторона співучасті у злочині (суб’єктивні ознаки співучасті) виражена словами – злочин вчиняється умисно і спільно.

З цього формування закону випливає, що :

1.      співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2.      всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.

Умисел при співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить у собі інтелектуальні і вольові моменти. Однак оскільки злочин вчиняється в співучасті, і той і інший момент умислу мають свою специфіку.

Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, але й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець.

Співучасник повинен бути проінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості – найважливіша ознака співучасті.

Вольовий момент умислу при співучасті виявляється, насамперед, у бажанні нас настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб постали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.

     ІІ. Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 КПУ вказуються види співучасників, якими, крім виконавця, визначаються організатор, підбурювач і посібник.

Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне, є підбурювач або ініціатор. Тому законодавець не пішов по шляху виділення такого суб’єкта співучасті як ініціатор злочину.

1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа , яка безпосередньо вчинила злочин.

Ознаками такої особи відповідно до ч 2 ст. 27 КПУ є такі:

1)     вона є суб’єктом злочину;

2)     вчинила злочин, передбачений ККУ;

3)     вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, об’єктивної сторони злочину.

Вчинення злочину у співучасті з іншими суб’єктами злочину означає, що виконавець вчиняючи злочин діє спільно з іншими особами, які, будучи суб’єктами злочину, виконують роль організатора, посібника підбурювача чи співвиконавця.

Особа визначається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо,  тобто особисто виконує суб’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину або особисто виконує частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.

Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності:

а)  взагалі – через неосудність особи чи недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність;

б)  за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом).

Такими обставинами не можуть бути визначені передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності.

У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають  кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину – співучасник, який фактично діє як організатор, посібник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ним діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визначається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину.

Якщо для виконання об’єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальній відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 ККУ як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність

2. Організатор (ч. 3 ст. 27 ККУ) – це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність.

Особа, яка організувала вчинення злочину – це співучасник, що об’єднує інших співучасників,  розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкт злочину.

Організатором є також особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчиненні конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо.

Крім того організатором визначається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може організовувати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою може виражатися у розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (при наявності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами.

Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Організатором визначається особа, що організовувала приготування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець).

З суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці).організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризується ієрархією різноманітними зв’язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних злочинів, що входять до плану відповідної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього.[1]

3. Підбурювачем визначається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схилення до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанні, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 ККУ йдеться про схилення “іншого співучасника”, то підбурювання може бути визнано лише схилення до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину.

Є такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину:

1)     умовляння – систематичне або одноразове, постійне прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину;

2)     підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної або іншої вигоди у разі вчинення нею злочину;

3)     погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невиконання нею злочину;

4)     примус – передбачає домагання від іншої особи вчинення злочину шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.

5)     Схилення іншим чином – вчинення будь-яких інших дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик.

Підбурювання може виражатися у словесній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів як у прямій, так і завуальованій формі.

Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схилення особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні злочини чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину.

З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або утворює склад іншого злочину. Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.[1]

4.  Пособником (ч. 5 ст. 27 ККУ) визначається особа, яка порадила, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Посібник зміцнює своїми діями або бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Посібник не викликає своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), ця рішучість уже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість.

З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.

З суб’єктивної сторони посібник обов’язково повинен бути проінформований про злочинні наміри співучасників. Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.

Ці ознаки обумовлюють відповідальність посібника. Пособництво можливе щодо певного конкретного злочину (крадіжки, зґвалтування, вбивства).

Пособницькі дії поділяються на два види:

а) пособництво фізичне – надання засобів чи знаряддя або усунення  перешкод або іншим чином виражене приховуванню злочину;

б) пособництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів  чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.

Фізичне пособництво:

-  надання засобів чи знарядь виявляється в тому, що пособник передає в розпорядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечує досягнення співучасниками їх злочинних намірів. Так, посібник може надавати знаряддя злому, відмички, зброю, кошти тощо і тим самим сприяє вчиненню злочину;

-  усунення перешкод вчиненню злочину полягає в усунення перешкод, що заважають реалізації злочинних намірів співучасників. Так, посібник може для полегшення вчинення крадіжки отруїти чи приручити собаку, що охороняє склад.

Усунення перешкод – поняття складне, воно охоплює і підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину, наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб.

Крім того, фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину. Коли, наприклад, охоронець супроводжує співучасників, що йдуть на вчинення злочину, він, охороняючи їх, тим самим усуває перешкоди для вчинення задуманого, _____________ злочину. Якщо ж він здійснює охорону співучасників у період між вчинюваними злочинами, він сприяє тим самим приховуванню злочинців.

Інтелектуальне пособництво:

-  надання порад, вказівок виражається в тому, що посібник може, наприклад пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки та інше;

-  заздалегідь обіцяне приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом. Всі ці види приховування в теорії і практиці охоплюються одним поняттям – заздалегідь обіцяне приховування злочинів. Пособництво, що виявляється у заздалегідь обіцяному приховуванню злочину, має місце з моменту дачі приховувачам обіцянки приховати злочин, чи мало місце потім, після вчинення злочину, таке приховування. Заздалегідь обіцяне таке приховування, пособник поставив свої дії в причинний зв’язок з діями, що потім учинить виконавець.

Види приховування злочинів:

- приховування злочинів полягає втому, що приховувач обіцяє приховати особу, яка вчинила злочин;

-   приховування знарядь і засобів вчинення злочину може полягати в прихованні в спеціальному сховищі вогнепальної зброї, викраденої виконавцем, у знищенні наприклад, верстата на якому друкувались фальшиві гроші;

-  приховування слідів злочину може полягати, наприклад, у похованні трупа потерпілого, спаленні одягу злочинця, замиванні на ньому слідів крові., знищенні підроблених документів тощо;

-  приховування предметів, здобутих  злочинним шляхом, - це наприклад, приховання речей, здобутих шляхом крадіжки, зберігання коштів, отриманих внаслідок вчинення співучасником злочину, та ін.;

-  заздалегідь обіцяне  придбання і збут майна, здобутого злочинним шляхом, полягає у купуванні (обміні), як застави майна, здобутого, наприклад, внаслідок крадіжки або розбою, а також у продажу або іншому збуті такого майна.

При аналізі інтелектуального пособництва треба звернути увагу на те, що тут присутня рішучість вчинити злочин і вона змінюється тими порадами, вказівками, що дає пособник. ІІІ. Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

У ч. 1 ст. 27 ККУ говориться, що співучасниками є виконавці, організатори, підбурювачі та посібники, а ч. 2 цієї ж статті сказано про виконавців. Отже , можлива співучасть, коли всі співучасники злочину будуть його виконувати, але можлива і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один – виконавець, другий – пособник і т.п. таким чином, у ст. 27 ККУ закріплена співучасть у формі спів виконавства і співучасть з розподілом ролей. Це поділ співучасті на дві форми, виходячи з тієї ролі, що виконують співучасники злочинів, тобто за об’єктивними ознаками: проста і складна.

1)     Проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину і всі вони виконують однорідну роль. Звичайно, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один з виконавців загрожує жертві з ножем інший б’є її, а третій обчищає кишені. Але з погляду форм співучасті їх ролі однорідні – всі вони безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини ККУ як ознаки об’єктивної сторони конкретного складу злочину, в даному випадку розбою;

2)     Складна співучасть (співучасть з розподілом ролей) виявляється в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей – один або кілька з них  - виконавці, інші підбурювачі, пособники і т.п. Тобто тут в цій формі співучасті не всі співучасники є виконавцями злочину.

За суб’єктивними ознаками, за стійкістю суб’єктивних зв’язків, стійкістю умислу ст. 28 ККУ розрізняють вчинення злочину різними злочинними групами:

2.1.    вчинення злочину групою осіб;

2.2.           вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

2.3.           вчинення злочину організованою групою;

2.4.           вчинення злочину злочинною організацією;

2.1. злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно чинили декілька (два і більше) виконавців без попередньої змови. У цих випадках діяльність одного виконавця приєднається до діяльності іншого (інших) виконавця вже в процесі вчинення злочину ( коли воно вже сталося), але до його закінчення. Змова на вчинення злочину ( на доведення його до кінця) має місце не до початку, а вже в ході злочину, коли б хоча один з виконавців почав його вчиняти;

2.2.  злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, коли його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Для цієї форми співучасті необхідна попередня змова співучасників на спільне вчинення злочину. Змова повинна мати місце до початку злочину. Ця змова може відбутися задовго до вчинення злочину, а може відбутися прямо перед злочином, але до замаху на нього. Закон не вимагає для цієї форми співучасті  якої-небудь стійкості, досить лише змови;

2.3.  злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасника групи.

Отже для організованої групи потрібна участь хоча б трьох осіб, у той час як для групи, що діє за попередньою змовою, досить двох учасників. Далі, необхідно, щоб учасники такої групи організувалися в стійке об’єднання. Пізніше, така група припускає певну організаційну діяльність, яка може бут різноманітною: розподіл функцій між учасниками, наявність одного чи декількох організаторів, залучення до групи більшого числа учасників, розроблення плану дій тощо.

Саме створення організованої групи являє собою готування до злочину, що планували вчинити її учасники;

2.4.  злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він вчинений стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени чи структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасників цієї організації, або керівництва чи координація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4  ст. 28 ККУ).

Як видно із цієї статті, злочинна організація – це організована група особливого роду, поділена законом більшої ступені стійкості, згуртованості і рядом інших ознак.

Це, насамперед, ієрархічне об’єднання учасників, що припускає ієрархію його членів або структурних частин. Ієрархія також може полягати у підпорядкованості членів або структурних частин своїм керівникам, єдиному центру, в обов’язковості рішень прийнятих організаторами, для всіх інших учасників злочинної організації.

Друга найважливіша ознака злочинної організації – це зорганізованість дій для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, які описані в ст. 12 ККУ.