Стандарти якості що діють в Україні
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА
ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
ЖИТОМИРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
АГРОЕКОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ
АГРАРНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ
Стандарти
якості що діють в Україні
Стандарти якості що діють в Україні
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» вимоги до якості товарів і послуг визначаються в нормативних документах зі стандартизації. Ці нормативні документи повинні ґрунтуватися на сучасних досягненнях науки, техніки і технології, міжнародних стандартах, правилах і рекомендаціях зі стандартизації, прогресивних національних стандартах інших держав; враховувати умови використання товарів, результатів роботи, послуг; умови і режим праці і не порушувати положення законодавства.
Дія
зазначеного Декрету
Державну систему стандартизації створює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики - національний орган зі стандартизації.
До нормативних документів зі стандартизації, що діють на території України відносяться: Державні стандарти України (ДСТУ); Галузеві стандарти (ГСТУ); Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і союзів; Технічні умови (ТУУ); Стандарти підприємств (СТП).
Крім того, до державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, державні класифікатори техніко-економічної і соціальної інформації, а також міжнародні державні стандарти, передбачені угодою про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології і сертифікації, підписаним у м. Москві 13 березня 1992 р.
Отже, можна зробити висновок, що стандарт - це державний стандарт, галузевий стандарт, технічні умови й інші нормативні документи, затверджені відповідним органом, у яких вказуються загальні принципи або характеристики щодо визначених об'єктів стандартизації або технічні вимоги, яким повинна відповідати конкретна продукція. Дане визначення стандарту закріплене й у Декреті KM України «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їх порушення» [37]. Також, ст. 1 Декрету дає наступні визначення норм і правил, що містять загальні вимоги до якості продукції:
а) норми - метрологічні, будівельні, санітарні й інші обов'язкові вимоги, затверджені відповідним органом, що встановлюють гранично припустимі величини показників продукції і концентрації речовин, які гарантують якість продукції;
б) правила - затверджені відповідним органом, метрологічні, санітарні, протипожежні, екологічні, організаційні, технологічні й інші вимоги до виробництва продукції.
ДСТУ розробляються на: 1) організаційно-методичні і загальнотехнічні об'єкти; 2) вироби машинобудівного застосування; 3) основні елементи народногосподарських об'єктів державного значення; 4) продукцію міжгалузевого призначення; 5) продукцію для населення; 6) методи іспитів.
Вимоги до якості, закріплені в ДСТУ, поділяються на обов'язкові, підлягаючі дотриманню всіма державними органами управліннями і суб'єктами, що здійснюють підприємницьку діяльність, і рекомендаційні.
До обов'язкових вимог ДСТУ, відповідно до діючого законодавства, відносяться наступні вимоги:
1) вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища, і вимоги до методів іспитів цих показників;
2) вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні норми і правила;
3) метрологічні норми, правила, вимоги і положення, що забезпечують вірогідність і єдність вимірів;
4)
положення, що забезпечують
Усі інші вимоги до якості товарів, робіт і послуг, закріплені ДСТУ, носять рекомендаційний характер. Наприклад, основні споживчі (експлуатаційні) характеристики, естетичні й ергономічні вимоги і та інші.
Державні стандарти України затверджуються і реєструються Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики, а державні стандарти в галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів - Міністерством України у справах будівництва й архітектури.
Що стосується галузевих стандартів (ГСТУ), вони розробляються і приймаються відповідними державними органами управління в межах їхньої компетенції на продукцію (товари, роботи, послуги) окремих видів, при відсутності державних стандартів України або в разі потреби встановлення вимог, що перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів.
Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню всіма підприємствами й організаціями, що входять у сферу управління органу, що їх затвердив.
Стандарти
науково-технічних та інженерних товариств
і союзів розробляються при необхідності
поширення результатів
Єдина вимога, передбачена п. 3 ст. 6 Декрету KM України «Про стандартизацію і сертифікацію» відносно галузевих стандартів і стандартів науково-технічних та інженерних товариств і союзів, - вони не повинні суперечити обов'язковим вимогам державних стандартів України.
Стандарти підприємств розробляються і затверджуються підприємствами самостійно. СТП розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві і тому порядок розробки, затвердження, обліку, зміни і скасування СТП також визначається підприємством самостійно.
У
даний час у сфері товарного
обороту продовжують діяти
Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру і якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим вимогам державних, a в передбачених законодавством випадках - галузевих стандартів, технічні умови на продукцію і зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Технічні умови і зміни до них, які не пройшли державну реєстрацію, вважаються недійсними. Тому ТУУ являють собою такий саме нормативний документ зі стандартизації, як галузеві стандарти і стандарти підприємств (ст. 7 Декрету).
Нормативні документи із стандартизації повинні застосовуватися державними органами управління, підприємцями на стадіях розробки, підготовки товарів до виробництва, виготовлення, реалізації, використання, збереження, транспортування й утилізації, при виконанні робіт і наданні послуг, розробці технічної документації (конструкторської, технологічної, проектної, у тому числі технічних умов на товари і послуги, що продаються). У договорі на постачання продукції повинні бути посилання на нор-мативні документи, які пройшли державну реєстрацію, і згідно з якими буде поставлятися продукція.
Таким чином, затверджуючи обов'язкові вимоги щодо якості товарів і послуг, спрямовані на забезпечення безпеки життя, здоров'я і майна, охорони навколишнього природного середовища, і зобов'язуючи підприємців застосовувати і дотримуватись їх, держава захищає права і законні інтереси споживачів, які використовують ці товари і послуги.
При цьому, тільки встановлення вимог до якості товарів не гарантує якості кожного окремого товару, тому товари і послуги, на які актами законодавства або інших нормативними документами встановлені обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їхнього майна, природного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації відповідно до діючого законодавства. Реалізація і використання таких товарів (у тому числі імпортних), виконання робіт і надання послуг без сертифіката відповідності забороняється (п. 4 статті 14 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Розглянута система стандартизації та сертифікації діє ще з часів Радянського Союзу. Однак сьогодення диктує потребу гармонізації законодавства України з законодавством Європейського Співтовариства, у тому числі і в розглянутій галузі. Реформування системи стандартизації почалося в Україні прийняттям вищезазначених Декретів, але створення нової системи технічного регулювання почалося з прийняттям Закону України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. № 24-08-Ш [88]. Згідно зі ст. 5 Закону, метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та здоров'я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності стандартизації своєму призначенню, сприяння усуненню технічних бар’єрів у торгівлі.
Закон ввів наступні поняття у сфері стандартизації.
Стандарт - документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.
Нормативний документ - документ, який встановлює правила, загальні принципи або характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Видами нормативного документу є стандарт, кодекс усталеної практики та технічні умови.
Кодекс усталеної практики (звід правил) - документ, що містить практичні правила чи процедури проектування, експлуатації обладнання, конструкцій або виробів. Кодекс усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси або послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийнятий органом державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи послуг безпосередньо, або через посилання на стандарти чи відтворює їх зміст.
На даний момент в Україні роботи із стандартизації можуть проводити: центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації (Держспоживстандарт України), рада стандартизації, технічні комітети стандартизації, інші суб’єкти, що займаються стандартизацією. Залежно від рівня суб’єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:
- національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори, прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;
- національні стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стандартизацією.
Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної торгівлі, підвищенню конкурентоздатності вітчизняної продукції та бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт, або надавати перевагу виробнику продукції чи продукції залежно від місця її виготовлення. Закон також встановлює, що об’єкт стандартизації може бути об’єктом інтелектуальної або промислової власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт [29].
Згідно
з законом, центральний орган
виконавчої влади у сфері стандартизацій
має право встановлювати знак відповідності
продукції національним стандартам. Національний
знак відповідності продукції національним
стандартам - це знак, який засвідчує відповідність
позначеної ним продукції всім вимогам
стандартів, що поширюються на дану продукцію.
Відповідність продукції національним
стандартам підлягає добровільному підтвердженню.
На
територію України дозволяється
імпорт тільки тих товарів, які за
своїми технічними, фармакологічними,
ветеринарними і екологічними характеристиками
не порушують мінімальних умов відповідних
стандартів і вимог, що діють на території
України. У випадку відсутності національних
стандартів і вимог України на певний
товар застосовуються відповідні міжнародні
стандарти і вимоги або іноземні стандарти
і вимоги, що діють у ведучих країнах-експортерах
зазначених товарів. Технічні, фармакологічні,
санітарні, фітосанітарні, ветеринарні
та екологічні стандарти і вимоги, а також
процедури їх застосування не можуть використовуватися
з метою створення нетарифних бар'єрів
для здійснення ЗЕД. Розроблені в Україні
стандарти і вимоги повинні публікуватися
в загальнодоступних засобах інформації
в Україні не менш ніж за 60 днів до набрання
ними чинності, а в надзвичайних ситуаціях,
що представляють загрозу життю і здоров'ю
населення, тваринному і рослинному світу,
у ситуаціях екологічного лиха зазначені
стандарти і вимоги набирають чинності
з моменту їх опублікування. У випадку
невиконання цієї вимоги відповідні органи
державної виконавчої влади несуть матеріальну
відповідальність перед суб'єктами ЗЕД
за шкоду, заподіяну їм несвоєчасною публікацією
інформації про введення нових стандартів
і вимог (ст. 18 Закону про ЗЕД). Питання
стандартизації продукції (крім ядерних
матеріалів і фармацевтичної продукції)
регулюються Законом від 17.05.2001 р. “Про
стандартизацію”.
Товари, імпортовані в Україну, підлягають
обов'язкової сертифікації на предмет
підтвердження їх відповідності фармакологічним,
санітарним, фітосанітарним, ветеринарним
і екологічним нормам, якщо відповідні
вимоги діють і стосовно аналогічних товарів
національного виробництва відповідно
до законів України. Підтвердження відповідності
продукції — це діяльність з метою гарантування
того, що продукція відповідає встановленим
законодавством вимогам (Закон від 17.05.2001
р. “Про підтвердження відповідності”).
До імпортованих товарів в Україні застосовується
національний режим сертифікації. Іноземні
суб'єкти господарської діяльності можуть
пред'являти сертифікати, що засвідчують
відповідність товару стандартам і вимогам,
що діють у країні іноземного експортера,
у випадку, якщо Україна уклала угоду з
відповідною державою про взаємне визнання
результатів сертифікації товарів (ст.18
Закону про ЗЕД). Так, наприклад, застосовується
Угода країн СНД про проведення погодженої
політики в області стандартизації, метрології
і сертифікації (Москва, 13.03.1992 р.).
Система сертифікації продукції в Україні
була введена з метою запобігання реалізації
продукції, небезпечної для життя, здоров'я
і майна громадян і навколишнього природного
середовища, сприяння споживачу в компетентному
виборі продукції, створення умов для
участі суб'єктів підприємницької діяльності
в міжнародному економічному, науково-технічному
співробітництві і міжнародній торгівлі
(Декрет Кабінету Міністрів України від
10.05.1993 р. № 46-93 “Про стандартизацію і сертифікацію”).
Перелік продукції, що підлягає обов'язкової
сертифікації в Україні, затверджений
наказом Державного комітету України
по стандартизації, метрології і сертифікації
(нині — Державний комітет України з питань
технічного регулювання і споживчої політики)
від 30.08.2002 р. № 498.
Відповідність продукції (товару), ввезеної
і реалізованої на території України,
обов'язковим вимогам норм і стандартів,
що діють в Україні, повинна підтверджуватися
сертифікатом або свідоцтвом про визнання
іноземного сертифіката, виданим або визнаним
Державним комітетом України з питань
технічного регулювання і споживчої політики
(Держпотребстандартом) або уповноваженим
(акредитованим) ним органом. Держпотребстандарт
на підставі виданих сертифікатів відповідності
або свідоцтв про визнання іноземного
сертифіката включає сертифіковану продукцію
до Єдиного реєстру сертифікованої в Україні
продукції. Уповноваженими органами сертифікації
є ряд науково-дослідних установ і випробувальних
центрів. Особливий порядок для видачі
сертифікатів на відповідність характеристик
товарів нормам законодавства України
встановлений для фармацевтичних продуктів,
косметичних препаратів і засобів особистої
гігієни, ветеринарних препаратів, хімічних
засобів захисту рослин, мінеральних добрив
та ін. Відмова у видачі сертифікатів або
свідоцтв повинна бути обґрунтованою
і виданою заявникові у встановленому
порядку у письмовій формі. У випадку незгоди
з відмовою, заявник вправі оскаржити
відмову в спеціальну апеляційну комісію
або в судовому порядку.
Органи
митного контролю здійснюють митне
оформлення для вільного використання
на митній території України імпортних
товарів на підставі даних реєстру
або на підставі сертифікату відповідності
товару (продукції) чи його копії або свідоцтва
про визнання іноземного сертифіката
чи його копії (Порядок митного оформлення
імпортних товарів (продукції), що підлягають
обов'язковій сертифікації в Україні,
затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 04.11.1997
р. № 1211).
В Україні діють такі нормативні документи (НД):
- міждержавні стандарти, керівні документи, рекомендації;
- національні стандарти України;
- стандарти CEВ;
- республіканські стандарти колишньої УРСР, затверджені Держпланом або Міністерством економіки України до 1 серпня 1991;
- керівні документи Державної служби технічного регулювання України (КНД і Р);
- державні класифікатори;
- галузеві стандарти (ОСТ) і технічні умови (ТУ) колишнього СРСР, затверджені до 1 січня 1992, термін дії яких продовжений;
- стандарти організацій та галузеві стандарти України (СОУ, ГСТУ), зареєстровані Державним підприємством «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» (ДП «УкрНДНЦ»);
- технічні умови.
Стандарти:
- ДК
005-96
Класифікатор відходів (КВ) - ДК
014-97
Класифікатор об'єктів адміністративно-територіального устрою України ( 3 тома) (КОАТУУ) - ДК
013-97
Державний класифікатор України. Класифікація основних фондів (КОФ) - ДК
009:2005
Класифікація видів економічної діяльності (КВЭД) - ДСТУ
7011:2009
Соняшник. Технічні умови - ДСТУ
4623:2006/ГОСТ 31361-2008
Цукор білий. Технічні умови - ДСТУ
4964:2008
Соя. Технічні умови - ДК
018-2000
Державний класифікатор будівель та споруд (ДКБС) - ДСТУ
3888-99
Пиво. Загальні технічні умови - ГОСТ
1639-2009
Лом и отходы цветных металлов и сплавов. Общие технические условия

- Стандарт как общественный договор
- Стандарт качества
- Стандарт кост
- Стандарт-кост - зарубежный аналог норматтивного учета затрат
- Стандарт-костинг
- Стандарт-костинг
- Стандарт «МСФО для малого и среднего бизнеса»
- Стандартизация эфирных масел
- Стандартизація продукції
- Стандартизація та сертифікація продукції
- Стандартизація термінології в галузі управління якістю
- Стандартизація: цілі, задачі та основні напрямки розвитку на сучасному етапі в Україні
- Стандарти регулювання фінансових міжнародних організацій
- Стандарти якості сертифікація продукції та товарів