Статутні стосунки військовослужбовців

13

ПЛАН

Вступ

1.      Основні поняття про етикет

2.      Статутні стосунки військовослужбовців

3.      Норми і манери поведінки військовослужбовців за межами військової частини

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до  Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає в професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Норми і манери поведінки воїнів не є чимось випадковим. Вони – результат тривалого розвитку взаємовідносин між людьми, воїнами армії і флоту, втілення народної мудрості. В них знайшли своє відображення найбільш доцільні і красиві форми поведінки. Чим вище рівень розвитку культури суспільства, чим більш досконалі його моральні якості, тим моральніша поведінка. Підкреслюючи це положення, слід враховувати і відносну самостійність етикету. Неабияк рідко можна зустріти воїна зовнішньо культурного, з тонкими манерами, стрункого і підтягнутого, а внутрішньо пустого, з низькими моральними якостями.

1.      Основні поняття про етикет

Сформовані норми моральності є результатом тривалого за часом процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, тому що не можна існувати, не поважаючи один одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Етикет - слово французького походження, що означає манеру поводження. До нього відносяться правила чемності і ввічливості, прийняті в суспільстві.

Сучасний етикет успадковує звичаї практично всіх народів від сивої давнини до наших днів. В основі своєї ці правила поведінки є загальними, оскільки вони дотримуються представниками не тільки якогось даного суспільства, але і представниками всіляких соціально-політичних систем, що існують у сучасному світі. Народи кожної країни вносять в етикет свої виправлення і доповнення, обумовлені суспільним ладом країни, специфікою її історичної будови, національними традиціями і звичаями.

Розрізняють кілька видів етикету, основними з який є:

                  придворний етикет - строго регламентований порядок і форми обходження, установлені при дворах монархів;

                  дипломатичний етикет - правила поведінки дипломатів і інших офіційних осіб при контактах один з одним на різних дипломатичних прийомах, візитах, переговорах;

                  військовий етикет - звід загальноприйнятих в армії правил, норм і манер поводження військовослужбовців у всіх сферах їхньої діяльності;

                  загальногромадянський етикет - сукупність правил, традицій і умовностей, дотримуваних громадянами при спілкуванні один з одним.

Більшість правил дипломатичного, військового і загальногромадянського етикету тією чи іншою мірою збігаються. Відмінність між ними полягає в тому, що дотриманню правил етикету дипломатами приділяється більше значення, оскільки відступ від них чи порушення цих правил може завдати шкоди престижу чи країни її офіційним представникам і привести до ускладнень у взаєминах держав.

Специфіка військової служби полягає в тому, що в умовах армії і флоту регулятором поведінки воїнів крім громадської думки і, головним чином, є вимоги військових статутів і присяги, які мають форму закону.

По мотивам, які лежать в основі поведінки військовослужбовців, правила, норми і манери поведінки можна умовно класифікувати ось як:

      це правила і манери поведінки, в основі яких лежить передача доброзичливості і поваги до людей, до їх віку та статі, національних традицій та звичаїв. Звільнити місце для людини похилого віку, першому привітати старшого, не виділяти себе з колективу, не чванитися своїми заслугами, – ці та інші правила повинні стати звичайною нормою поведінки більшості військовослужбовців.

      це ті правила і манери, котрі виражають загальноприйняті уявлення про красу військової людини, її форму одягу, про ту стрункість і зібраність, завдяки яким військовослужбовця можна виділити з тисячі.

      це велика група правил і манер, в основі яких лежать міркування санітарно-гігієнічного порядку. Такі з них, як правило мити руки перед їжею, не брати хліб з загальної тарілки виделкою, при кашлю та чханні прикривати рот хусткою, не плювати на підлогу і т.д. показують їх практичну доцільність.

Сучасний етикет регламентує поводження людей у побуті, на службі, у громадських місцях і на вулиці, у гостях і на різного роду офіційних заходах - прийомах, церемоніях, переговорах.

Отже, етикет - дуже велика і важлива частина загальнолюдської культури, моральності моралі, виробленої протягом багатьох століть життя всіма народами відповідно до їхніх представлень про добро, справедливість, людяність - в області моральної культури і про красу, порядок, благоустрій, побутовій доцільності - в області культури матеріальної.

2. Статутні стосунки військовослужбовців

Специфіка військової служби полягає в тому, що в умовах армії і флоту регулятором поведінки воїнів крім громадської думки і, головним чином, є вимоги військових статутів і присяги, які мають форму закону.

В відповідності з галуззю застосування тих чи інших правил і манер поведінки військовослужбовців можна виділити наступні з них. Це правила і манери, які характерні для військовослужбовців в сфері ратної праці. Тут більш, ніж в будь-якій іншій галузі, поведінка військовослужбовців регулюється вимогами статутів Збройних сил. Наприклад, згідно Статуту внутрішньої служби і стройового Статуту Збройних сил регламентуються правили і манери поведінки воїнів в шерензі, на заняттях в учбовому класі, на бойовому посту, на польових навчаннях і маневрах, під час тренувань на різного виду тренажерах, під час несіння караульної служби, нарядів, чергувань і вахт.

Військова ввічливість — це постійний зразок високої культури, скромності й витримки, це збереження військової честі, це обов'язкове військове привітання, як один із видів військового ритуалу. Військову честь зобов'язані віддавати один одному всі військовослужбовці, в тому числі й рівні за військовим званням. Військову честь (привітання) віддають при зустрічі і при обгоні.. В арміях інших держав існували і існують особливі види привітання, які відрізняються від загальноприйнятих і узаконених статутами. В наших ЗС форми і порядок привітання зумовлені Статутами Внутрішньої служби і Стройовим Статутом ЗСУ. Формою привітання серед військовослужбовців є віддавання військової честі. Всі військовослужбовці повинні при зустрічі або упередженні віддавати один одному честь. Підлеглі або молодші по званню віддають честь першими. Честь віддається молодцювато, з поворотом голови в бік того, кому вона віддається.

Віддавання військової честі не є формальним актом. Віддаючи честь начальнику або старшому, військовослужбовець тим самим віддає дань глибокої поваги військовому званню, схиляється перед заслугами старшого товариша по зброї і висловлює готовність виконати будь-який його наказ по захисту інтересів Батьківщини.

Підтримуючи роль і значення віддавання військової честі, видатний військовий діяч і педагог кінця ХІХ – початку ХХ ст. генерал М. Драгомиров писав: “…віддавання честі по-військовому є не іграшка і втіха мілкого чийогось любочестя, але зовнішнє проявлення того, що людина належить до великого товариства, призначення якому поважати душу свою за други своя”.

Як ми вже говорили, при зустрічі військовослужбовців один з одним молодший чи підлеглий зобов’язаний першим привітати начальника або старшого. При цьому, якщо старший подав руку і сказав: “Добрий день”, то молодший повинен відповісти: “Здоров’я бажаю, товариш…” і потиснути руку.

На кораблях Військово-Морських Сил є певні відзнаки в формі привітання. Серед них можна відмітити наступні: заходячи ранком в кают-компанію, офіцер вітається з своїми співробітниками. Матрос, старшина чи офіцер, вітаючи начальника або старшого, повертається до борту спиною і віддає честь. З прибуттям на корабель або вибуттям з нього віддається честь військово-морському прапору. Військовослужбовці також віддають честь державному прапору своєї держави і державним прапорам інших країн, стають по стійці “струнко” і віддають честь при виконанні державного гімну України, вітають віддаванням честі військові колони, місця братських поховань, національні меморіали і т.д.

Що стосується віддання і виконання наказів: начальники мають право віддавати підлеглим накази і повинні перевіряти їх виконання. Підлеглі повинні виконувати накази начальників (командирів).

Накази віддаються, як правило, в порядку підлеглості. В разі крайньої потреби старший начальник може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпо­середнього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Вислухавши наказ, військовослужбовець відповідає «Так» і виконує його. Про виконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти начальникові, який віддав наказ, і своєму безпосередньому начальникові. Наказ має бути сформульований виразно, чітко, щоб не допустити його подвійного тлумачення і не викликати сумнівів у підлеглого щодо його змісту.

Начальник (командир), який віддав наказ, повинен забезпечити його виконання. Він несе відповідальність за наслідки та відповідність наказу чинному законодав­ству, а також за невжиття заходів щодо його виконання. Якщо військовослужбовець, котрий виконує наказ, одержав від іншого начальника, старшого за службовим становищем чи військовим званням, новий наказ, який стає перешкодою для виконання попереднього, він доповідає про це начальникові, який віддав другий наказ, і за його згоди виконує останній. Начальник, який віддав новий наказ, повідомляє про це того начальника, що віддав попередній наказ.

Військовослужбовці, підлеглі й молодші, звертаючись у службових справах до начальників і старших, називають їх за військовим званням, додаючи перед зван­ням слово «товариш» або «пан». Наприклад: «Товаришу (пане) сержант», «Товаришу (пане) прапорщик», «Товаришу (пане) капітан».

Коли хочуть звернутися до іншого військовослужбовця в присутності командира (начальника) чи старшого, просять на це дозволу командира (начальника) чи старшого. Наприклад: «Товаришу майор. Дозвольте звернутися до лейтенанта Коваленка».

Зі службових та особистих питань військовослужбовець звертається до свого безпосереднього командира, а в разі необхідності — до вищого начальника.

Мають специфіку правила і манери поведінки воїнів, які пов’язані з перебуванням в складі ЗСУ за кордоном під час виконання спеціальних завдань чи при нанесенні товариських візитів кораблів Воєнно-Морських Сил в іноземні порти.

Насамперед, треба пам’ятати і виконувати відповідні нормативні акти і документи, які регламентують взаємовідносини кораблів і службових осіб Воєнно-Морських Сил України з іноземними кораблями і владами, а також закони, правила, звичаї, які встановлені в країні перебування. Слід враховувати конкретні обставини, цілі і задачі візиту чи заходу, його тривалість і до яких подій він призначений. Необхідно також знати історію країни візиту, її державну структуру, стан відношень з Україною

Знаходячись в іноземному порту чи території іншої країни військовослужбовці повинні дотримуватись звичних для громадян України моральних норм. Безумовно, перше враження про людину багато в чому залежить від того, як він одягнений, як тримається. Зовнішній вид, уміння триматися, манери, – повинні бути гарними і в той же час повинні відрізнятися простотою і природністю.

Необхідно виявити терпимість до чужих звичаїв і моралі. Наприклад, у взаємовідносинах між чоловіком і жінкою різних країн багато норм етики не однакові. В Європі чоловік повинен давати дорогу жінці, а на Сході жінки пропускають чоловіків вперед.

Військовослужбовці повинні знати військові звання і розрізнення військовослужбовців країни перебування, дотримуватись загальноприйнятих правил віддані військової честі.

Військовий етикет і культура поведінки військовослужбовців обумовлюється, з одного боку, уставними вимогами, а з другого, – загальноприйнятими в даному суспільстві правилами і нормами поведінки. Безумовно, між тими і іншими великої різниці немає, бо, як вже говорилося, в основі їх лежить єдиний початок. Але не враховувати цих особливостей не можна. Це і природно, бо одна справа, коли солдат (матрос) віддає честь офіцерові і, зовсім інша, коли він вітає знайому дівчину. Одна справа, коли військовослужбовець розмовляє з старшим по званню, інша – коли він веде бесіду з своїм знайомим. Перенесення зовнішніх форм і манер поведінки, які передбачені військовим уставом, на відношення з громадським населенням далеко не завжди виглядало б гарно. Чіткі і лаконічні відповіді військовослужбовців “так точно”, “ніяк не можна” в своєму оточені і в відповідних обставинах естетично виразні, але вони не завжди потрібні в розмові з своєю знайомою.

3. Норми і манери поведінки військовослужбовців за межами військової частини

Поведінка воїнів поза межами розташування частини, корабля охоплює велике число життєвих явищ, які характеризуються не тільки деякими загальними сторонами, але й певними відмінностями, котрі також необхідно враховувати. Одна справа – правила і манери поведінки військовослужбовців в громадських місцях: на вулиці, в театрі, в кіно, на майданах, в їдальнях, в громадському транспорті, тобто всюди, де їм треба стикатися з великою кількістю людей і трішки інша справа, правили і манери поведінки військовослужбовців в більш вузькому колі, наприклад, в сім’ї.

Воїн повинен зі зброєю в руках захищати свою Батьківщину, свій народ. Більш того, в повсякденному житті він зобов’язаний виявляти певну повагу, допомагати людям, які її потребують: жінкам, дітям, людям похилого віку, інвалідам і т.д. Треба завжди пам’ятати, що ніщо не дається так легко і не цінується так високо, як ввічливість. Ввічливість – це характерна якість воїна, для якого повага до людей повинна стати повсякденною нормою поведінки і звичним способом спілкування з ними. Більш того, абсолютній більшості з них повинно бути притаманне почуття тактовності і делікатності, тобто надзвичайно тонке і чуттєве відношення до людей. В чому ж виявляється ввічливість? Ввічливість і тактовність виявляється у вчинках, жестах, мові, простоті поведінки, в повазі честі і гідності людини, вона виключає грубі вирази і лайливі слова, беззмістовні мовні звороти, мовну луску.

Ввічлива і тактовна людина завжди і у всіх випадках не буде сидіти розвалившись на стільці в присутності жінки чи людей похилого віку, стояти, засунувши руки до кишень, жестикулювати, голосно розмовляти і т.п. Все це ознаки невихованості і безкультурної поведінки.

Тактична і ввічлива людина ніколи не поставить співбесідника в незручне положення, не допустить безтактовності в оцінці судження іншої людини, тим більш, не підкреслить своєї зверхності.

Військовий етикет відкидає верхоглядство, зарозумілість, манірність, самозакоханість. Їм протистоїть скромність.

Скромна людина не любить вихвалення в свою адресу, проста в поводженні, не відокремлює себе від колективу, компанійська з товаришами, не хизується своїми знаннями і заслугами. Скромність і простота – це краса військової людини, її істинна гідність.

Військовослужбовці повинні постійно бути зразком  високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою  й  поважати  гідність  інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати,  що за  їх поведінкою судять не лише про них,  а й про Збройні Сили України в цілому.

ВИСНОВКИ

Таким чином, розглянуті питання дають змогу сформулювати наступні висновки:

                  В міру змін умов життя людства, росту утворень і культури одні правила поведінки змінюються іншими. Те, що раніш вважалося непристойним, ставати загальноприйнятим, і навпаки. Але вимоги етикету не є абсолютними: дотримання їх залежить від місця, часу й обставин. Поводження, неприпустиме в одному місці і за одних обставин, може бути доречним в іншім місці і за інших обставин.

                  Норми етикету, на відміну від норм моралі є умовними, вони носять ніби характер неписаної угоди про те, що в поводженні людей є загальноприйнятим, а що ні. Кожна культурна людина повинна не тільки знати і дотримуватися основних норм етикету, але і розуміти необхідність визначених правил і взаємин. Манери багато в чому відбивають внутрішню культуру людини, його моральні й інтелектуальні якості. Уміння правильне поводитися в суспільстві має дуже велике значення: воно полегшує встановлення контактів, сприяє досягненню взаєморозуміння, створює гарні, стійкі взаємини.

                  Специфіка військової служби полягає в тому, що в умовах армії і флоту регулятором поведінки воїнів крім громадської думки і, головним чином, є вимоги військових статутів і присяги, які мають форму закону.

                  Таким чином, правила, норми і манери поведінки військовослужбовців вироблені багаторічним досвідом існування людського суспільства взагалі і досвідом розвитку й удосконалення військової організації, її специфіки і призначення зокрема. Ці правила і норми носять прогресивний характер, бо сприяють культурному удосконаленню військовослужбовців і обумовлені службовою доцільністю і необхідністю.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.            Ісаєнко Т.К. Моральна культура майбутніх офіцерів У контексті військово-національних традицій. [Електронний підручник] – Режим доступу: http://194.44.242.244/Portal/soc_gum/vios/texts/2008-21.pdf#page=68

2.            Митителло В.Л., Етика й етикет ділової людини. - Самара, 1992.

3.            Статут внутрішньої служби Збройних сил України. [Електронний підручник] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=548-14

4.            Чайка Г.Л. Культура ділового спілкування менеджера: Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 442 с. - (Вища освіта XXI століття).

5.            http://vyhovna-robota.blogspot.com/2010/05/blog-post_03.html