Статутний капітал банку, його суть та порядок формування

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Київський національний університет будівництва і архітектури

 

 

 

Кафедра економіки  будівництва

 

 

Реферат на тему:

«Статутний капітал банку, його суть та порядок формування.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

ст. СТФ, гр. ЕК-51

Омельченко М.В.

Перевірив:

Скрипченко І.О.

 

Київ

2012

Зміст

1. Вступ……………………………………………………………………..……....3
2. Перелік питань…………………………………………………………………..4
3. І. Статутний капітал банку та  його суть. Дослідження ролі статутного капіталу у формування власного капіталу банку……………………………..5
4. ІІ. Призначення та механізм формування статутного капіталу банку……...14
5. Висновки………………………………………………………………………..28
6. Література………………………………………………………………………29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Власний капітал банку  є одним із найважливіших показників, які характеризують фінансову стійкість банку та його здатність до подальшого розвитку. Зміцнення ресурсної бази вітчизняної банківської системи, інтеграція її у світову спільноту значною мірою залежатимуть від зростання обсягів власного капіталу банків, зокрема такого його важливого складника, як статутний капітал.

Проблема формування власного капіталу банків досліджувалась як вітчизняними, так і зарубіжними  економістами. Серед них можна  виділити роботи О. В. Васюренка, В. В. Кисельова, А. М. Мороза, Ф. Мишкіна, П. Роуза та інших. Незважаючи на такі дослідження, що стосуються формування власного капіталу банків, доцільно й надалі продовжувати наукові та практичні пошуки у цьому напрямку, оскільки зазначена проблема й дотепер є однією з найактуальніших.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік питань

 

Метою нашого вивчення є  розгляд окремих питань, пов’язаних із статутним капіталом банку  та обґрунтування деяких шляхів удосконалення  його формування на підставі аналізу  наявної практики в Україні. Основним завдання цього реферату є уточнення терміна «статутний капітал банку», його суть; порядок формування; дослідження ролі статутного капіталу у формування власного капіталу банку; розроблення пропозицій щодо удосконалення формування власного капіталу через найважливіший його складник – статутний капітал.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Статутний  капітал банку та  його суть. Дослідження  ролі статутного капіталу у формування власного капіталу банку.

 

На сьогодні в юридичній  та економічній літературі немає  єдиного, позбавленого розбіжностей  і вад, визначення поняття «статутний капітал». Так, деякі економісти трактують статутний капітал як «кошти, що внесені акціонерами банку шляхом придбання його акцій». За іншим визначенням статутний капітал – це «сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно підприємств для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами». У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджено наказом Міністерством фінансів України від 31 березня 1999 року №87, зазначається, що «у статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів , які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства». Згідно зі статтею 87 Господарського кодексу України «сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства». Ці визначення мають такі вади. По-перше, не можна пов’язувати поняття «статутний капітал» лише з однією організаційно-правовою формою діяльності, такою як акціонерна. Банки, зокрема, можуть створюватися й у формі товариств з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. По-друге, з огляду бухгалтерського обліку статутний капітал є пивним рахунком, а тому відбиває право власності на майно, джерела його формування (створення), а не саме майно, отримане підприємством і контрольоване ним та обліковуване на активних рахунках. Отже, неприпустимо ототожнювати поняття «статутний капітал підприємства» з поняттям «майно підприємства». По-третє, мінімальний розмір статутного капіталу визначається засновницькими документами з урахуванням вимог чинного законодавства України. По-четверте, не простежується мета та призначення створення статутного капіталу.

Не вдаючись до аналізу  інших поглядів на поняття «статутний капітал», наведемо визначення, яке, на нашу думку, найповніше відбиває суттєві риси статутного капіталу та забезпечує чіткість розгляду порядку його формування: статутний капітал являє собою вартість вкладів учасників (засновників, акціонерів) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

Багатофункціональне призначення  власного капіталів банків робить його неоднорідним за своїм складом. Найважливішою часткою власного капіталу банку є його статутний капітал, місце якого у власному капіталі банківської системи України характеризують дані табл. 1.1.

Наведені дані в табл.1. виявляють збільшення питомої ваги статутного капіталу у балансовому  власному капіталі. Упродовж аналізованого періоду відбувається постійне збільшення розміру як балансованого капіталу, так і статутного. Причому їхні темпи зростання істотно різняться, особливо в розрізі валют. Так, обсяг балансованого власного капіталу у гривні збільшився в 4,1 разу а в доларовому еквіваленті – в 1,4 разу. Відповідне збільшення статутного капіталу становило: у гривні – 7,4 рази, у доларах США – 2,6 рази,  в євро – 2,7 рази. Це пояснюється, зокрема, не лише втратою під час фінансової кризи 1998 року третини власного капіталу, а й девальвацією національної валюти. Так, якщо офіційний середній курс гривні щодо долара США та євро, встановлений НБУ, становив у 1999 році відповідно 4,1304 грн. та 4,3933 грн., то у 2003-му – відповідно 5,3327 грн. та 6,0244 грн.

 

Таблиця 1.1. Статутний капітал банківської системи України*

Показник	1996	1997	1999	2001	2003
Балансовий власний  капітал  млн.грн.    млн. дол. США	3156 1671	3971 2019	5878 1127	7854 1482	1282 2416
Статутний капітал ** млн.грн.    млн. дол. США євро ***	1098 581 453	1560 821 743	2914 559 556	4576 864 980	8116 1522 1218
Питома вага статутного капіталу у балансовому власному капіталі, %	34,8	39,3	49,6	58,3	63,0

 

*Складено за даними: Бюлетеня НБУ. – 2004.- №3.-С. 146-150

**До 2003 року – сплачений статутний капітал.

***До 1999р. – ЕКЮ.

Характеризуючи структуру  власного капіталу банків України, слід звернути увагу на місце в ньому  статутного капіталу за групами банків (табл. 1.2).

 

Таблиця 1.2. Питома вага статутного капіталу груп банків у балансовому власному капіталі банків України, %*

Показник	1.01.2000	1.01.2001	1.01.2002	1.01.2003	1.01.2004
Банківська система	51,7	59,8	57,8	60,1	63,0
У тому числі:
I група (найбільші банки)	32,0	36,1	40,0	41,7	53,9
II група (великі банки)	52,3	69,9	46,0	70,3	62,9
III група (середні банки)	74,8	74,5	65,0	64,0	62,1
IV група (малі банки)	130,9	86,8	77,4	78,8	76,8

 

*Розраховано за даними: Вісник НБУ. – 2000. - №3. – С. 31-34; 2001.-№3.- С.16-19; 2002. - №3.- С.17-20; 2003. - №3 –  С. 19-22; 2004. - №3. – С. 56-59.

Як бачимо, у структурі  балансового капіталу зростає питома вага статутного капіталу. Найбільшою  є питома вага статутного капітал  у банків IV групи, а найменшою – у банків I групи. Несхожість у розмірах питомої ваги статутного капіталу пов’язана, зокрема, з різними можливостями банків кожної групи формувати власний капітал за рахунок тих чи інших джерел, а також з метою збільшення сукупного банківського капіталу. У банків I та II груп можливостей залучення коштів для формування банківського капіталу з різних джерел (як внутрішніх, так і зовнішніх) значно більше. Рівень прибутковості таких банків дає змогу істотно збільшувати сукупний капітал за рахунок чистого прибутку, залучення та запозичення коштів від юридичних і фізичних осіб, зокрема у формі додаткової емісії акцій та/або на умовах субординованого боргу. У банків III та IV груп внутрішніх джерел для істотного збільшення капіталу недостатньо, тому збільшення відбувається переважно за рахунок зовнішніх джерел. Потреба у зростанні власного капіталу таких банків здебільшого була пов’язана з необхідністю виконання нормативних вимог чинного законодавства та НБУ щодо мінімальних розмірів статутного та регульованого капіталу, інших економічних нормативів.

Аналізуючи структуру  балансового власного капіталу банківської системи України в розрізі груп банків треба враховувати загальну кількість діючих банків у кожній групі (табл. 1.3.), а також критерій (розмір активів), за яким відбувається розподіл банків на групи.

 

Таблиця 1.3. Структура кількості українських банків у розрізі груп*

Показник	Станом на
	1.01.2001		1.01.2002		1.01.2003		1.01.2004
	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%
Усього банків	154	100	152	100	157	100	157	100
I група	8	5,2	8	5,3	10	6,4	10	6,4
II група	52	33,8	12	7,9	12	7,6	14	8,9
III група	44	28,6	35	23,0	34	21,7	34	21,7
IV група	50	32,4	97	63,8	101	64,3	99	63,0

 

*Розраховано за даними: Вісник НБУ. – 2001.- №3.- С. 16-19; 2002.- №3.- С. 17-20; 2003.-№3.- С. 19-22. 2004. - №3.- С.56-59.

Так, розмір активів для  малих банків у 2000 році становив менше 50 млн. грн., у 1999 році – менше 10 млн. грн., для середніх банків у 2000 році – понад 50 млн. грн.,  у 1999році –  понад 10 млн. грн. У 2001 році розмір активів  було знову підвищено з 50 млн. грн. до 70млн.грн. Нині комісіє НБУ З питань нагляду регулювання діяльності банків один раз на рік, до 1 лютого, переглядає граничні значення розміру активів для окремих груп банків і затверджує розподіл банків на групи на весь рік. На 2004 рік установлені такі граничні розміри активів: найбільші банки – понад 2 млрд. грн.; великі банки  - понад 1 млрд. грн.; середні банк – понад 0,3 млрд. грн.; малі банки – менше за 0,3 млрд. грн.

На питому вагу статутного капіталу в балансовому власному капіталі банку істотно впливають фінансові результати діяльності банківської системи України, а також окремих банків у різних їхніх групах. Від’ємний фінансовий результат або незначний прибуток свідчать не лише про неефективну діяльність банку, його недостатню фінансову стійкість і конкурентоспроможність, а й про відсутність надійного фінансового підґрунтя для нормального функціонування та розвитку банку в довгостроковій перспективі.

Здійснювати банківські операції та надавати послуги, не маючи  певних гарантій, які саме й забезпечують, зокрема необхідним розміром статутного капіталу, не можна. Тому актуальним є питання щодо призначення та особливосте механізму формування статутного капіталу банків.

Наведене дає підстави для висновків, які стануть основою  при визначенні поняття «статутний капітал»:

1. попри широке застосування в економічній і юридичній літературі та на практиці терміна «статутний капітал», характерним для досліджень  у цій сфері є наявність розбіжностей та невизначеностей щодо трактування;
2. при визначення поняття «статутний капітал» не слід пов’язувати його лише з однією організаційно-правовою формою діяльності;
3. характеризуючи власний  та статутний капітал, треба вирізняти два поняття: вклад та додаткові внески засновників. Це пов’язано з тим, що вклади та додаткові внески у формування різних складових власного капіталу виконують різні функції. Вклад – це частка засновника (учасника) у статутному (пайовому) капіталі підприємства, яка виконує функції:

а) забезпечення інвестування та оперативної діяльності підприємств, є першочерговим джерелом формування його майна;

б) регулювання відносин власності між учасниками та засновниками, зокрема при розподілі одержаного прибутку, майна тощо;

в) участь в управлінні підприємством.

Говорячи про участь в управлінні та в регулюванні прав власності, слід враховувати поняття корпоративних прав: «Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організаціє, отримання певної частки прибутку (дивідендів) цієї організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами».

Додатковий внесок –  це частка засновника (учасника) в інших видах балансового капіталу підприємства, зокрема резервному капіталі та нерозподіленому прибутку. Це означає, що додаткові внески засновників спрямовуються на розвиток та подальше розширення підприємства, розроблення й запровадження нових технологій і продуктів, покриття збитків тощо. Тобто додаткові внески виконують лише першу функцію – інвестування та оперативної діяльності.

За такого підходу  можна дати таке визначення поняття  «статутного капіталу», яке, на нашу думку, найповніше відбиває істотні риси статутного капіталу банку та забезпечує чіткість розгляду порядку його формування: статутний капітал є вартістю вкладів учасників (засновників банку), що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання з метою формування активів банку для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

Вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або  майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку. Оскільки діяльність банків пов’язана переважно з операціями з високоліквідними активами, то формування та збільшення їхнього статутного капіталу здійснюється в Україні лише у грошові формі: резидентами України – у гривнях, а нерезидентами – в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях. Фактично це означає, що резидентам заборонено розраховуватися, зокрема за акції банку, вільно конвертованою валютою навіть за умов її наявності на законних підставах. Такі резиденти мають продати ВКВ на валютному ринку, а отримані гривні спрямувати на формування або збільшення статутного капіталу. Зазначений підхід ставить резидентів і нерезидентів у нерівні умови, оскільки перші мають можливість вибору, в якій валюті їм вигідніше здійснювати внески до статутного капіталу банку. Тому логічною є пропозиція щодо надання резидентам права  (за умов наявності дозволу НБУ) здійснювати внески до статутного капіталу  також у ВКВ.

Потребує законодавчого  врегулювання питання щодо джерел формування статутного капіталу. Відповідно до ст.. 87 Господарського кодексу України «з економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов’язкові платежі, а також відсотки за кредитами банків та облігаціями. Прибуток, одержаний після  зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства». Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Однак у Законі України «Про банки і банкову діяльність» (ст.32)  зазначається, що статутний капітал банку не повинен формуватися з підтверджених джерел; прописується й заборона використання для його формування бюджетних коштів, якщо такі кошти  мають інше цільове призначення. Водночас законом не визначено поняття  «непідтверджені джерела». Така законодавча невизначеність може негативно вплинути на практику формування статутного капіталу.

Актуальним є питання  щодо мінімального рівня статутного капіталу банку та прив’язки його до євро. Згідно з міжнародною практикою та чинним законодавством України вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу встановлюється лише на момент реєстрації банку. Основним показником оцінки діяльності банку є його регулятивний капітал. Це пов’язано насамперед з тим, що коли взяти за основу тільки статутний капітал, то спрямування усього прибутку на його збільшення може позбавити банк можливості формувати в достатньому розмірі фонди й резерви, необхідні для покриття збитків від банківської діяльності та необхідні для забезпечення нормального функціонування банку. Невиплата або виплата у невеликих розмірах дивідендів власникам банку негативно впливає на його імідж, можливості банку залучати нових учасників і кредиторів.

Закон України «Про банки  і банкову діяльність» встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації, який залежить від  організаційно-правової форми та територіального  охоплення діяльності банку. Крім того, НБУ надано право встановлювати для окремих банків, залежно від їхньої функціональної спеціалізації та територіального охоплення діяльності, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації, але не нижче від встановлених цим законом розмірів. Зауважимо, що законом не визначено, саме поняття «спеціалізований банк», коло операцій і послуг таких банків. У ньому немає й визначення поняття «актив одного типу», яке істотно впливає на віднесення банку до спеціалізованого. Зазначимо також, що законом не визначено специфіку діяльності кооперативних банків, а також відмінність місцевих кооперативних банків від звичайних обласних банків (за винятком розміру статутного капіталу й кількості учасників). Отже, такі питання потребують законодавчого врегулювання.

Прив’язка мінімального розміру статутного капіталу та мінімального розміру регулятивного капіталу до євро викликає деякі зауваження. По-перше, згідно з валютним законодавством України гривня є єдиним законним засобом платежу. По-друге, у разі курсових коливань створюються додаткові перешкоди в планування банками своєї діяльності а також у їхніх відносинах із регулювальними та наглядовими органами. Так, у разі девальвації гривні може виникати ситуація, коли власний капітал банку знеціниться і стане меншим за мінімальний розмір, визначний в євро. Отже, з незалежних від банку обставин ним буде допущено порушення чинного законодавства.

Постановою Правління  НБУ від 17.03.2004 року № 112 було внесено  зміни до Інструкції про порядок  регулювання діяльності банків. Згідно з нею мінімальний розмір регулятивного капіталу визначається в гривнях щороку окремим рішенням Правління НБУ та встановлюється на відповідний період (рік) у розмірі, еквівалентному розміру нормативного значення, установленого в євро. Мінімальний розмір регулятивного капіталу  в гривнях визначається НБУ щороку  та має дотримуватися банками на кінець кожного періоду, що регулюється. Контроль за дотриманням банками нормативу Н1 здійснюється НБУ за нормативним значенням, що зафіксовані у гривнях. У цьому разі протягом усього періоду, що регулюється, нормативне значення мінімального розміру регулятивного капіталу банків у гривнях не може бути меншим, ніж установлене НБУ на початок року, що регулюється.

Зазначимо, що до розрахунку нормативного значення мінімального розміру регулятивного капіталу, що встановлюється у гривнях (на період до 2007 року включно), береться більший за величиною курс євро, а саме: курс євро встановлений НБУ на початок періоду, що регулюється (на 1 січня кожного року); або курс євро, розрахований як середньоарифметична величина курсу євро за IV квартал звітного року. У разі зниження курсу євро на кінець періоду, який регулюється, нормативне значення мінімального розміру регулятивного капіталу, що встановлюється НБУ у гривнях, не підлягає зменшенню на наступний період.

Підбиваючи підсумки викладеного, наголосимо, що питання  удосконалення флотування власного капіталу банку та такого його складника, як статутний капітал, належить до найскладніших  і поки ще далеко не вирішене. Потрібна подальша постійна і зацікавлена дискусія, до якої має бути залучена якомога більша кількість науковців та практиків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Призначення та механізм формування статутного капіталу банку

 

Виходячи з такого визначення, а також функцій, які  виконує власний банківський капітал і які притаманні й найважливішій його складовій — статутному капіталу, видається за доцільне системно підійти до розгляду механізму формування статутного капіталу (рис. 2.1).

 

Рис. 2.1. Системний підхід до формування  
статутного капіталу банку

 

Процес формування статутного капіталу створюваного банку має  низку законодавчо не врегульованих  особливостей та проблемних питань.

Здійснювати банківські операції, не маючи певних гарантій, які саме й забезпечуються необхідним розміром статутного капіталу, не можна. Тому актуальним є питання щодо мінімального рівня статутного капіталу банку. Зазначимо, що згідно з міжнародною практикою та чинним законодавством України вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу встановлюються тільки на момент реєстрації банку, тобто для новостворюваних банків. Основним же показником оцінки діяльності банку є його власний капітал. У першу чергу це викликано тим, що, якщо взяти за основу тільки статутний капітал, то спрямування всіх зароблених банком коштів на його збільшення може позбавити банк можливості формувати в достатньому розмірі резерви на покриття ризиків від здійснення активних операцій, створювати інші цільові фонди і резерви, необхідні для забезпечення його нормального функціонування. Невиплата дивідендів власникам банку негативно впливає на його імідж, можливості банку залучати нових акціонерів (учасників) і кредиторів.

Закон України «Про банки  і банківську діяльність» (ст. 31) встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації, який залежить від організаційно-правової форми та територіального охоплення діяльності банку: для місцевих кооперативних банків це 1 млн євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн євро, а на території всієї України — 5 млн євро. Крім того, НБУ надано право встановлювати для окремих банків, залежно від їх функціональної спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче наведених мінімальних розмірів. Зауважимо, що до прийняття цього Закону диференціація мінімального розміру статутного капіталу здійснювалася за ознакою резидентності банку з урахуванням розміру частки іноземного капіталу в статутному капіталі банку. Тепер іноземні та вітчизняні банки зрівнено в питанні розміру статутного капіталу, що з погляду залучення іноземного капіталу в банківську систему України можна оцінити позитивно. Разом з тим, збільшення розміру мінімального статутного капіталу сприятиме тенденції укрупнення банків з національним капіталом. Це пов’язано, зокрема, з таким. Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вимоги до статутного капіталу банків, створених до набрання цим Законом чинності, регулюються ст. 32, яка передбачає, що капітал банку не може бути меншим статутного капіталу, необхідного для заснування банку. Більше того, в ст. 35 Закону зазначено, що капітал банку не може бути менше суми мінімального розміру статутного капіталу, визначеного ст. 31. Отже, вимоги цієї статті до банків, створених до набрання цим Законом чинності, поширюються на розмір загального капіталу. Однак такі банки повинні протягом двох років після набрання Законом чинності привести розмір капіталу у відповідність до його вимог.

Процес формування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми банку. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись у формі: акціонерного товариства (відкритого чи закритого типу), товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативного банку. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках. Якщо банк створюється у формі закритого акціонерного товариства, то він здійснює закрите розміщення акцій серед обмеженого кола засновників. Такі акції не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди керівних органів акціонерного товариства, визначених його статутом.