Львівський  регіональний інститут державного управління

Національної  академії державного управління

при Президентові України

Кафедра управління персоналом

та  державної служби    
 
 

Реферат

з  дисципліни:

«Соціальна  політика»

на  тему

“Історичні аспекти формування засад соціального захисту” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                                    Виконав:

                                                                                                            гр. УП-51с

Городиський  Я. О.

Перевірила:

Колосовська І. І.

Львів-Брюховичі 2011р.

Зміст 

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1.Формування системи соціального захисту…………………………………....5

2.Соціальне страхування та соціальний ризик……………………………...…..8

3.Реформування системи соціального захисту в Україні……………………..11

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...…13

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………..15 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     В умовах загальної глобалізації широкомасштабна  національна політика в сфері  соціального захисту повинна  істотно пом'якшити негативні соціальні  наслідки економічних криз.

     Реалізація  соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без  здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики танеобхідний елемент  функціонування держави в умовах ринкової економіки.

     У чинному соціальному законодавстві  поняття "соціальний захист" означає  поліику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері  рівня життя, головною метою якої є – надання кожному членові  суспільства, незалежно від соціального  походження, національної або расової  приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального  захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в  цілому.

     Соціальний  захист в Україні реалізується через  матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального  страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим  категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального  забезпечення та соціальної допомоги.

     В Україні поняття "соціальний захист" почали широко вживати лише на етапі переходу до ринку і як його атрибут, хоча в тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний українському суспільству. Формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомлення необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей ще й нині не сприймають термін "соціальний захист" щодо населення загалом, вважаючи, що він стосується лише найнужденніших, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Дедалі частіше соціальний захист передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини.

     Зокрема, у ст. 46 Конституції України проголошується, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або  тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у  старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків  громадян, підприємств, установ і  організацій, а також: бюджетних  та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду  за непрацездатними.

     У найширшому трактуванні соціального  захисту до нього включають також  заходи з охорони здоров'я, соціальну  роботу тощо.

     Отже, соціальний захист передбачає певний рівень матеріальної забезпеченості, тобто підтримку доходів, захист добробуту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Формування  системи соціального  захисту.

     Історія розвитку соціальної допомоги та підтримки  починається з часів, коли турбота  про непрацездатних цілком покладалася  на сім'ю. Якщо сім'я не могла надати підтримки, людині допомагала церковна громада.

     Розвиток  сучасної системи соціального захисту  припадає на кінець XIX - початок XX ст., тобто період інтенсивного процесу індустріального розвитку і зростання чисельності працівників найманого труда. Збільшення найманих працівників супроводиться змінами вікової структури працездатного населення: в його складі систематично підвищується частка людей похилого віку, що потребують соціального захисту. Працююче населення також вимагало захисту у випадках втрати' доходів через хворобу, інвалідність, у разі втрати годувальника, втрати роботи.

     За  більш ніж сторічну історію існування  в різних країнах світу соціальне  забезпечення та соціальний захист неодноразово змінювали свої функції, форми і  схеми фінансування, але їх мета залишається колишньою - поліпшення життя людей. Сучасні системи  соціального захисту розвинених країн є досить міцними, що пов'язано  з усвідомленням необхідності створення  соціальних амортизаторів ринкових ризиків.

     Корінним  образом змінилося положення  більшості населення в пострадянській Україні. За сучасних умов більшість  населення потребує соціального  захисту: до пенсіонерів та інвалідів  додалися мільйони безробітних, вимушених  переселенців, демобілізованих військовослужбовців, бездоглядних тощо.

     Таким чином, соціальний захист повинен функціонувати  як цілісна система направленої  дії суб'єктів, що займаються виробленням  правових норм та соціально-економічних  заходів, на об'єктів, потребуючих захищеності.

     Суб'єктами соціального захисту є державні структури, органи місцевого самоврядування, громадські організації та фонди, профспілки, союзи й асоціації підприємців. Принципом діяльності суб'єктів соціальної підтримки є, по-перше, адресність їх допомоги і можливість її надання незалежно від соціального статусу об'єкта, по-друге, публічність діяльності як метод створення громадської думки та виховання людини.

     Об'єктом  соціального захисту може бути все  населення або будь-нкий громадянин, окремі групи населення (військовослужбовці, працівники освіти, охорони здоров'я  і культури тощо), соціально-вразливі перстви населення (багатодітні  сім'ї, інваліди, пенсіонери, безробітні гощо).

     Більш глибоке вивчення соціального захисту  потребує проведення аналізу його організаційно-правової структури, яку можна представити  у вигляді чотирьохрівневої системи:

     1)    рівень державного управління  містить заходи та   дії глобального  характеру, спрямовані на управління  соціальним захистом усього населення  України, визначає загальну лінію  розвитку соціального захисту  населення; 

     2)    рівень галузевого управління - являє  собою соціальний захист за  професійною ознакою, включає  мережу відомчих соціальних установ,

     де  заходи носять прикладний характер;

     3)   рівень   регіонального   управління   -   включає   заходи   щодо  соціального захисту населення,  які враховують регіональну специфіку,  природні умови, соціально-економічне  розміщення продуктивних сил,  етнічно-національні фактори та  містить конкретні регіональні  програми соціального захисту  населення, що узгоджуються з  державними;

     4) місцеве управління соціальним захистом - включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер.

     Державна  соціальна політика на загальнонаціональному  рівні /реалізується за допомогою державних  органів соціального захисту. До законодавчих органів відносяться  Президент України, Верховна Рада, комітети Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці, зі справ  пенсіонерів, ветеранів і інвалідів. Безпосереднє управління соціальним захистом населення України здійснюється за допомогою виконавчих органів державного рівня: Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики, Рада у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ та ін.

     Галузеве  управління соціальним захистом здійснюється міністерствами і відомствами України. Органи соціального захисту представлені профспілками, компетенція яких поширюється  на підприємства галузей. Заходи щодо соціального захисту працівників  знаходяться в компетенції підприємств  і регулюються за допомогою колективних  трудових договорів.

     Основною  задачею регіонального управління соціальним захистом є реалізація державної  соціальної політики в окремих адміністративно-територіальних одиницях України. Для цього в  структурі органів місцевого  самоврядування створені відділи і  управління по соціальному захисту  населення.

     Місцеве управління соціальним захистом населення  діє в рамках регіонального. Система  органів управління складається  з районних і міських установ  соціального захисту, аналогічних  за змістом регіональним органам. Місцевий рівень є останнім у вертикалі  системи соціального захисту  населення і виконує специфічну роль сполучної ланки між об'єктом  соціального захисту - населенням - і всією системою соціального  захисту.

     Важливим  елементом функціонування системи  соціального захисту є принципи, на яких вона будується. До них можна  віднести:

     · загальнодоступність соціального захисту для всіх громадян;

     · наявність законодавче встановлених засад соціального захисту;

     ·законодавче закріплена міра відповідальності суб'єктів соціального захисту щодо забезпечення гідного рівня життя населення;

     · відповідність основних норм соціального захисту рівню економічного розвитку.

     Реалізація  вищезазначених принципів потребує удосконалення та реформування в  Україні системи соціального  захисту.

2. Соціальне страхування та соціальний ризик.

     Важливими характеристиками системи соціального  захисту слід вважати соціальне  страхування та соціальний ризик.

     При проведенні аналізу поняття соціального  захисту звертає на себе увагу  постійна причетність до нього таких  характеристик, як невпевненість, невизначеність, неспиятливість, небезпека, негативні  наслідки тощо. Оцінюючи дані характеристики, можна дійти висновку про їх загальне походження, яке в економічній  літературі має назву соціального  ризику.

     Різноманіття  форм і видів соціального ризику в Україні пов'язане з особливостями  існуючого національного законодавства, з відмінністю соціально-політичних умов виникнення ризику у порівнянні із зарубіжними аналогами. Соціальний ризик в сучасних умовах носить глобальний характер, постійно змінюється, трансформується  під дією об'єктивних чинників зовнішнього  середовища.

     Соціальний  ризик - це виникнення в суспільстві  обставин, що наносять істотного збитку багатьом особам одночасно. Для адаптації  людини, яка відчула на собі негативні  наслідки дії соціального ризику, існує система соціального захисту.

     Сучасна реакція на ризики та інструмент запобігання  їх негативної дії - це страхування. До страхових ризиків відносять  такі випадки соціальної небезпеки, появу яких можна прогнозувати й  оцінювати на базі історичних даних  та за допомогою математико-статистичних методів.

     Згідно  з Законом України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів  громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування  або чинним законодавством за рахунок  грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами  страхових платежів.  

     Система державного соціального страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання громадянам соціального захисту за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових зборів громадян і підприємств, установ і організацій, що використовують найману працю, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

     Задачею соціального страхування є "захист прав і інтересів громадян, що мають  право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають  право на їхнє забезпечення у випадку  хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з  незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою  дитиною або дитиною-інвапідом, хворим членом родини, у випадку смерті громадянина і членів його родини та ін."

     Основні поняття, суб'єкти і об'єкти страхування, принципи управління, структура та елементи системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що запроваджується в Україні, визначено  Основами законодавства України  про загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

     Згідно  з основами, передбачається встановлення п'яти видів соціального страхування:  на випадок безробіття; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності від нещасних випадів на виробництві та професійного захворювання; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, витратами, зумовленими народженням та похованням;  пенсійне і медичне страхування.

     Кошти за кожним із напрямів формуються за рахунок  внесків роботодавців і найманих працівників (за винятком страхування  від нещасних випадків на виробництві  і професійного захворювання). Управління в системі соціального страхування  здійснюється на основі поєднання інтересів  застрахованих громадян, роботодавців та держави на засадах трипартизму.

     До  джерел соціальних виплат державної  системи страхування підносяться  Пенсійний фонд України; Фонд соціального  страхування України; Фонд сприяння зайнятості України.

     Протягом  останнього часу Верховна Рада України  прийняла Закони України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування  на випадок безробіття", "Про  страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням", "Про розмір внесків на деякі  види загальнообов'язкового державного соціального страхування", "Про  страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування  від нещасного випадку на виробництві  і професійного захворювання", що дозволило, починаючи з 2001 року, запровадити  в Україні чотири з п'яти основних видів загальнообов'язкового державного страхування: на випадок безробіття; на випадок хвороби; від нещасних випадків на виробництві; пенсійне страхування.

     Міжнародний досвід свідчить, що добре налагоджена  система соціального страхування  активно сприяє розвитку економіки  і розв'язанню соціальних проблем.

     Реалізація  системи соціального захисту  населення на страховій основі - прогресивний напрям соціальної політики, який забезпечує індивідуалізацію внесків  застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових  внесків, страхового стажу, сприяє / легалізації  трудових доходів громадян. Але, слід зауважити/ що в Україні запровадження  такої системи має бути тісно  пов'язане з податковою політикою  та -політикою грошових доходів населення, тому що перекласти на працівників  частину сплати страхових внесків  з роботодавців можна лише за умови  підвищення його заробітної плати. 
 
 
 

3. Реформування  системи соціального  захисту в Україні.

     У травні 1996 р. Україною було підписано  Європейську соціальну хартію,   що   зобов'язує   нашу   державу   дотримуватися   певних міжнародних стандартів щодо соціального  захисту громадян. Це перший крок на шляху приєднання до світової спільноти, оскільки за час представництва колишнього СРСР і незалежної України в Міжнародній Організації Праці не було ратифіковано жодної конвенції цієї організації щодо соціального забезпечення й охорони здоров'я.

     Важливою  умовою досягнення в суспільстві  соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення  тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації  населення до цих перетворень.

     Перспективи розвитку системи соціального захисту, орієнтовані на XXI вік, визначені  Концепцією соціального забезпечення населення України. По суті, розроблена широкомасштабна, комплексна державна програма розвитку соціального забезпечення. Така програма створена в нашій країні уперше. Вона покликана радикально змінити систему соціального  захисту населення.

     Серед головних напрямків реформування цієї сфери слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного  страхування; реформування системи  соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам  рівних з іншими громадянами можливостей  для участі в різних сферах життя  суспільства тощо.

     Удосконалення соціального страхування передбачає заходи, спрямовані на законодавче, організаційне, фінансове, кадрове забезпечення сфери  соціального страхування на основі Конституції України.

     Реформування  системи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян має відбуватися шляхом законодавчого  визначення умов і порядку здійснення страхування на основі таких основних принципів, як відповідальність суспільства  і держави за дбайливе ставлення  до особистості громадянина та його потреб; державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх  прав, пов'язаних з отриманням соціальних послуг і матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним  соціальним страхуванням.

     Суттєвою  складовою соціальної політики сьогодні є реформування насамперед тих структурних  механізмів системи соціальної безпеки  людини, які ставлять працюючого в  абсолютну залежність від державної  системи соціального захисту. Розв'язання таких суперечностей передбачає насамперед розширення та поглиблення  соціально-економічної бази системи  соціального забезпечення населення. В її основі повинен лежати перерозподіл функцій із соціального захисту  населення і насамперед фінансової відповідальності за його здійснення між державними органами; працедавцями й працівниками. Такий перерозподіл розширить соціально-економічний  простір підвищення соціальної безпеки  населення, дасть змогу значно послабити  потужний податковий прес на державні та місцеві бюджети, підвищить регулятивну  ефективність власне державних форм соціального захисту населення  й забезпечення соціальних гарантій. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Соціальний  захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки, відповідно до ст. 46 Конституції України  це закріплене право громадян, яке  забезпечується загальнообов'язковим  державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків  громадян, підприємств, установ і  організацій, а також бюджетних  та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права;

     Соціальний  захист в Україні реалізується через  матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального  страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим  категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

     Система соціального захисту інвалідів  передбачає пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації  життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

     Важливою  умовою досягнення в суспільстві  соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення  тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації  населення до цих перетворень.

     Серед головних напрямків реформування  слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо.

     Розглядаючи добробут як мету соціального захисту, слід зазначити, що в людському суспільстві  поняття добробуту є відносним. У сфері соціального захисту  під добробутом розуміють відсутність  хвороб і можливість задовольнити основні  потреби людей, а ці потреби змінюються в часі й просторі. Навіть двадцять-тридцять років тому потреби пересічного  українця дещо відрізнялись від теперішніх. Різняться також потреби жителів  міста й села, пенсіонерів і  дітей, людей з різним рівнем освіти й соціальним статусом. Сучасні системи  соціального захисту мають тенденцію  до задоволення специфічних потреб окремих груп населення, що змінюються в часі й просторі. Зазначимо, що матеріальний добробут не є самоціллю, а лише передумовою створення  соціального добробуту — таких  умов життя, в яких людина добре почувається, може фізично й розумово розвиватися.

     Отже, кінцевою метою соціального захисту  є надання кожному члену суспільства  незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності  можливості вільно розвиватися, реалізовувати  свої здібності. Якщо звернутися до ст. 24 Конституції України, яка проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, за статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, мовними та іншими ознаками, стає зрозуміло, що соціальний захист є одним з інститутів, який забезпечує права і свободи громадян.

     Отже, соціальний захист — це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх. 

     Список  використаної літератури 

1. Конституція України (Основний закон). - К.: Право, 1996. - 54 с.

2. Указ  Президента України "Про Основні   напрями соціальної політики  на період до 2004 року" // Офіційний  вісник України, 2000.-№15.

3.Постанова Кабінету Міністрів України "Про запровадження адресної соціальної допомоги малозабезпеченим  сім'ям" .http://webua.net/socinform/dop_ditі2002.htm.

4. Положення "Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми". // Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

5. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". Закони України. - Том 1. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 301 - 309.

6. Закон України "Про пенсійне забезпечення". Закони України, Том 2. - К.: АТ "Книга", 1996. - С. 254 - 285.

7. Закон України "Про державну соціальну допомогу, малозабезпеченим сім'ям" від 01.07.2000 р.// Праця і зарплата,'2000, №25. - С. 2 - 3.

8.Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування// Відомості Верховної Ради України, 1998. - №23.

9. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. –Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.–200с.

10. Скуратівський В.А., Палій О.М., Ліанова Е.М. Соціальна політика:Навч. Посібник.-К.:УАДУ,1997.-360с.