Історичний розвиток прав дитини

                

                                                    

                                                        План

1. Вступ……………………………………………………………………….3

2. Історичний розвиток прав дитини………………………………………4

3. Конвенція ООН про права дитини……………………………………...6

4. Засоби масової інформації та права дитини……………………………9

5. Висновок……………………………………………………………..…..17

6. Список використаної літератури……………………………………....19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                       

                                                  Вступ

Забезпечення прав дитини є глобальною проблемою сучасності, у розв’язанні якого має бути зацікавленим все людство. І це пояснюється, перш за все, визначальною роллю молодого покоління у гарантуванні життєздатності суспільства та прогнозуванні його розвитку.

Для того, щоб ми вміли збудувати щасливе майбутнє, ми повинні знати змалечку, що всі народи і всі люди рівні між собою й мають однакові права на нашій Землі.

Дитину жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Дитина має бути забезпечена особливими правами, особливим захистом, які мають часовий вимір і спеціальне призначення. Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але вона повинна мати ще й додаткові, особливі права. Це обумовлено її фізичною, розумовою, моральною та духовною незрілістю. І для того, щоб дитина стала зрілою людиною у всіх відношеннях, їй необхідно мати певні спеціальні, додаткові можливості. Отже, права дитини - це певні спеціальні можливості, які необхідні людині віком до 18 років для існування і досягнення зрілості. Особливі права дитини - це "права росту", зумовлені її фізичною, розумовою, духовною незрілістю. Вони - особливий зріз у загальному контексті прав людини.

Існує стереотип, що хороша дитина - слухняна дитина. А слухняна - означає зручна. Коли дитину або підлітка кривдять старші, зазвичай діти в міру своїх можливостей просто чинять опір. Цей опір триває просто на емоціях - і у підсумку ми маємо справу з соціально дезадаптованою поведінкою. Діти, які не вміють чинити опір, або вчаться лавірувати, або виявляються просто пригніченими. В усіх трьох випадках ми маємо негативні наслідки - в жодному з варіантів дитина не вчиться цивілізовано захищати себе, формувати власну точку зору і обстоювати її, тобто виховується безсловесна маса, якою легко потім маніпулювати.

Зміни в суспільстві не можуть статися тільки внаслідок фактичних політичних кроків. Суспільство змінюється зсередини, а надійні зміни гарантовані тільки за участі молоді - активної, гідної, небайдужої.

Зараз проблема дитинства є найголовнішою проблемою в усьому світі, бо діти - наше майбутнє.

Іноді мені доводилось зустрічатись зі зневажливим та гордовитим ставленням дорослих до дітей, тому в мене часто виникало питання: чи є в дитини якісь особисті права? Виявилося, що це питання хвилює і багатьох моїх друзів й однолітків. Я розумію, що наша держава молода, що тільки формується як правова, більшість її громадян юридично необізнані і не звикли цивілізовано захищати свої інтереси, не порушуючи права інших. Але ж як довго чекати зрушень на краще? Невже нинішньому поколінню молодих українців не судилося жити в правовій державі, а лише бути вічним її будівельником? Що нам перешкоджає? Скасувати протиріччя у законодавстві й нарешті почати дотримуватись його на практиці?

Знаючи свої права з дитинства, людина зможе плідно й ефективно брати участь у розбудові правового суспільства нашої держави. На сьогоднішній день роль  засобів масової інформації в забезпеченні прав дитини є актуальною проблемою, і є однією з найперших завдань людства.

 

1. Історичний розвиток прав дитини

Раніше люди й гадки не мали про права дітей. Дитину розглядали як другорядний матеріал, з якого повинна утворитися повноцінна людина. До думок дитини не прислухались, бо вважали їх незрілими та нераціональними. Дорослі мали повну владу над дітьми, а дітям нічого не залишалось, як сприймати все це як належне, бо необізнаність населення про права та обов'язки дітей, необізнаність самих дітей завжди залишалась і залишається актуальною проблемою нашого суспільства.

З плином часу ситуація поступово змінювалась. На початку століття права дитини розглядались, в основному, як міри по захисту від рабства, дитячої праці, торгівлі дітьми, проституції неповнолітніх, повної влади батьків, економічної експлуатації. У зв'язку з цим Ліга Націй (прообраз ООН) у 1924 році прийняла Женевську декларацію прав дитини.

Після другої Світової Війни, ООН (після створення у 1945 році) прийняла у 1948 році Загальну декларацію прав людини, в якій зазначалося, що діти повинні бути об'єктом особливого нагляду і допомоги.

Нарешті у 1959 році ООН прийняла Декларацію прав дитини. Декларація прав дитини 1959 року мала 10 коротких декларативних статей, програмних положень, які призивали батьків, окремих осіб, державні органи, місцеву владу й уряд визнати викладені в ній права свободи й дотримуватися їх. Це були 10 соціальних й правових принципів, які значно вплинули на політику і справи уряду і людей в усьому світі.

Однак декларація (лат.Declaratia - проголошення) - не зобов'язує, не має певної обов'язкової сили, це лише рекомендація. Нові часи, погіршення положення дітей, потребували більш конкретних законів й заходів, міжнародних договорів по захисту і забезпеченню прав дитини.

У 1979-1989 розробляється Конвенція ООН про права дитини. 20 листопада 1989 року Конвенція була прийнята. 26 січня 1990 року, в день відкриття її для підписання, її підписала 61 країна.

Конвенція - документ високого міжнародного рівня, який має велику обов'язкову силу для тих держав, які його ратифікували.

Необхідність охороняти дитину також була передбачена у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року, міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., документах спеціалізованих установ ООН, таких як МОП, ЮНЕСКО, ВОЗ тощо.

Основним правовим принципом захисту дітей є рівність прав усіх дітей. У ст.1 Декларації прав дитини 1959 року ООН проголосила, що перелічені в Декларації права повинні визнаватися за усіма дітьми, без будь-яких винятків та обмежень.

Особливістю прав дитини є необхідність спеціального захисту цих прав, щоб були забезпечені можливості та сприятливі умови щодо вільного і повноцінного розвитку дітей. Якнайкраще забезпечення інтересів і потреб дитини - ось головний пріоритет у захисті прав дитини.

2. Конвенція ООН про права дитини

"Світовою конституцією прав  дитини" називають Конвенцію про  права дитини, прийняту Генеральною  Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року. З тих пір Конвенцію ратифікували  уряди всіх країн, за винятком  Сомалі та Сполучених Штатів  Америки.

Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Ратифікація Конвенції означає, що уряди беруть на себе зобов'язання забезпечити дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя.

Це означає, що уряди зголошуються захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину.

Метою цієї Конвенції є встановлення стандартів для захисту дітей від зневаги та образ, з якими вони стикаються до певної міри щодня в усіх країнах. В ній беруться до уваги різні культурні, політичні та економічні особливості держав, що є дуже важливим фактором. На першому плані у цьому документі стоять права дитини. Права, викладені в Конвенції, умовно можна поділити на три частини.

Забезпечення: право володіти певними речами, отримувати певні послуги та мати доступ до того й того (мова йде про ім'я та громадянство, медичний догляд, освіту, відпочинок та ігри, опікування інвалідами, сиротами та біженцями).

Захист: право бути захищеним від дій, що завдають шкоди дитині (наприклад, від розлучення з батьками, залучення до воєнних дій, комерційної, економічної чи сексуальної експлуатації, фізичного чи психічного знущання тощо).

Участь: Дитина має право бути почутою, коли приймаються рішення, що стосуються її життя. Підростаючи, дитина повинна мати дедалі більше можливостей брати участь у житті суспільства, готуватися до самостійного життя, користуватися правами свободи думки та слова, вибору культури, релігії та мови.

Конвенція надає точки відліку, за допомогою яких можна вимірювати ефективність зусиль різних країн щодо поліпшення життя дітей.

Кожні п'ять років уряди мають звітувати перед Комітетом ООН з прав дитини.

Згідно зі ст. 43 Конвенції про права дитини такий Комітет складається з десяти експертів, які відзначаються високими моральними якостями та визначною компетенцією в галузі, що її охоплює ця Конвенція. Члени Комітету обираються таємним голосуванням із числа внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями.

Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, що скликаються Генеральним секретарем у центральних установах Організації Об'єднаних Націй. Згідно із ст. 44 держави-учасниці зобов'язуються подавати Комітетові через Генерального секретаря ООН доповіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Конвенції прав та прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:

• Протягом двох років після набрання чинності цією Конвенцією для відповідної держави-учасниці.

• Надалі через п'ять років.

Члени Комітету оцінюють їхні успіхи, зустрічаються з представниками уряду та прислуховуються до думок недержавних організацій (НДО) перед тим, як надати рекомендації щодо вдосконалення роботи у кожній країні.

З метою сприяння здійсненню конвенції та міжнародному співробітництву таких організацій, як Міжнародна організація праці (МОП), Всесвітня організація здоров'я (ВОЗ), Організація ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) та Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) заохочуються до надання консультацій Комітету та мають дозвіл на відвідання його засідань.

Вони можуть надавати Комітету відповідну інформацію, та їх можуть запрошувати до надання консультацій щодо оптимального виконання Конвенції, разом з представниками інших організацій, визнаних компетентними, - в тому числі, інших органів ООН та НДО, що мають статус консультантів ООН.

У різних державах і регіонах світу Конвенція ООН про права дитини виконується по-різному із врахуванням особливостей та менталітету кожної держави. Але об'єднує усі держави по відношенню к дітям повага до дитини, її правам та інтересам, турбота і любов.

   4. Засоби масової інформації та права дітей

  Одним з найбільш  впливових інститутів виховання  в сучасному суспільстві є засоби масової інформації. Це найбільш доступний, поширений і популярний засіб інформування та розваги. Сьогодні багато дослідників говорять не тільки про величезний, але і визначальний вплив засобів масової інформації на розвиток дітей, їх поведінку і свідомість. Займаючи лідируюче місце в житті сучасних дітей, засоби масової інформації стають одним з найважливіших агентів виховання.

Засоби масової інформації стали серйозними каналами трансляції нових смислів, образів, моделей поведінки. Про зростаючу роль друку, радіо і телебачення в суспільному житті країни свідчать їхній бурхливий ріст, поширеність і доступність масової інформації. Друковане слово, телевізійне зображення здатні в найкоротші терміни досягти найбільш віддалених районів, проникнути в будь-яке соціальне середовище.

Широкі можливості засобів масової інформації викликають необхідність вивчати механізми їх функціонування і розвитку, ефективність впливу на підростаюче покоління.

 Журналісти - це голос, вуха та голос громадськості. Як захисники прав людини вони спрямовують увагу до порушень у цій галузі та заохочують уряди й інші організації до змін, що поліпшили б життя людей, інколи роблячи це з неабияким ризиком для власного життя. Журналісти, фоторепортери та автори програм нерідко показують тяжке становище дітей, які потрапили в ситуації, що піддаються контролю з їхнього боку, або яких розбещують чи експлуатують дорослі. Проте, для працівників ЗМІ не менш важливо брати до уваги "дитячу перспективу" в більш традиційних випусках новин. Гарний критерій для оцінювання змін у законодавстві чи фінансовій політиці - подивитися, наскільки виграють чи програють діти в результаті цих змін.

Насамперед, дітей слід поважати, як особистості, хоч вони можуть бути залежними, довірливими, піддаватися експлуатації або зловживанням. Але слід пам'ятати, що згідно з ст. 17 Конвенції ООН про права дитини "Дитина має право на доступ до інформації з різноманітних джерел; слід заохочувати засоби масової інформації приділяти особливу увагу меншинам, також захистові дитини від шкідливих для неї матеріалів". Надаючи дітям можливості говорити за себе - про свої сподівання та страхи, про свої досягнення та про вплив поведінки дорослих на їхні життя, - працівники ЗМІ зроблять більше для нагадування громадськості про права дітей, аніж зображуючи їх тільки як мовчазних "жертв" або чарівних "янголят". Врешті-решт, таким чином вони порушують закон, а саме Конвенцію ООН про права дитини, бо згідно зі ст. 12 "дитина має право на висловлення своїх поглядів і на те, що її погляди братимуться до уваги". Ст. 13 також торкається цього аспекту - "Дитина має право шукати, отримувати та передавати інформацію в різних формах, в тому числі у мистецькій, письмовій та друкованій формах". Хто ж як не засоби масової інформації має підтримувати дітей, надавати їм можливість самим говорити про свої права та обов'язки?

Те, як ЗМІ зображують, бо навіть не помічають дітей, може вплинути на рішення, що приймають заради них, та на те, як дивиться на них суспільство.

Завдяки своєму становищу у суспільстві працівники засобів масової інформації мають гарні можливості щодо аналізу зусиль всіх зацікавлених організацій і громадян та впливу на тих, хто не дотримується положень Конвенції.

Всі журналісти та працівники ЗМІ зобов'язані дотримуватися як найвищих етичних та професійних норм і мають сприяти у своїй галузі якомога ширшому розповсюдженню інформації про Міжнародну Конвенцію про права дитини та її наслідки для проведення незалежної журналістської роботи.

Організації ЗМІ повинні розглядати порушення прав дітей та питання, пов'язані з безпекою дітей, їхнім правом на особисте життя, захищеністю, освітою, здоров'ям й соціальним благополуччям, а також всіма формами експлуатації, як важливі проблеми для вивчення та громадського обговорення. Діти мають повне право на особисте життя, за винятком тих моментів, які чітко зазначені в ще одному важливому нормативному документі. Це Проект Основних положень та принципів Міжнародної федерації журналістів щодо висвітлення проблем, які торкаються дітей, прийнятому 2 травня 1998 року в місті Ресіфе, у Бразилії.

Одним з найважливіших принципів Міжнародної федерації журналістів є принцип, згідно з яким журналістська діяльність, що торкає життя та благополуччя дітей, завжди має здійснюватися з урахуванням вразливого становища дітей.

Журналісти та організації ЗМІ мають прагнути до дотримання найвищих форм етичної поведінки при висвітленні проблем, пов'язаних з дітьми.

Журналісти повинні

• Домагатися найвищого рівня щодо точності і чутливості під час створювання матеріалів, пов'язаних з дітьми;

• Уникати використанні у своїх передачах або публікаціях зображень, що несуть шкідливу для дітей інформацію;

• Уникати використання стереотипів та сенсаційного подання матеріалів, які стосуються дітей, з метою привернути до них увагу;

• Ретельно обмірковувати наслідки оприлюднення будь-яких матеріалів, що стосуються дітей, та зводити до мінімуму можливу шкоду для дітей;

• Стерегтися візуальної або будь-якої іншої ідентифікації дітей, за винятком тих випадків, коли це необхідно в громадських інтересах;

• Надавати дітям, мірою можливого, право доступу до ЗМІ з метою висловлення своїх власних думок без будь-яких підштовхувань;

• Забезпечити незалежну інформацію, що надходить від дітей, і вжити особливих заходів для забезпечення проведення перевірки у такий спосіб, щоб не поставити дітей-інформаторів під загрозу;

• Уникати використання сексуалізованих образів дітей;

• Вживати справедливі методи отримання фотографій дітей, за їх згодою, та згодою їх батьків чи опікунів;

• Не платити дітям чи їх батькам за надані матеріали;

Журналісти повинні піддавати критичному аналізу доповіді, що подає Уряд, та твердження Уряду щодо виконання Конвенції ООН про права дитини в їхніх країнах.

ЗМІ не повинні розглядати та висвітлювати становище дітей лише у вигляді окремих подій; вони мають постійно висвітлювати процеси, які можуть призвести або ведуть до цих подій.

На мою думку, дітям треба надавати більше можливостей для виступів в ЗМІ, де сьогодні дуже багато реклами і переважають комерційні інтереси. Молодіжні телестудії та радіостудії готують передачі, але домогтися випуску їх в ефір досить складно.

17 грудня 2000 року Дніпропетровська  міська студія телебачення вперше  взяла участь в Дні дитячого  ефіру, який проводиться під егідою  ЮНІСЕФ. В цій передачі молодь  Дніпропетровська мала можливість  розповісти про реалізацію права  дітей на висловлювання своїх  думок, права на освіту. В підготовці  цієї програми активну участь  брали діти - знімали інтерв'ю, обговорювали  різноманітні питання, готували  повідомлення, приймали участь в  розробці сценарію. Сьогодні ТСД  працює над створенням молодіжної  тележурналістської студії, яка б одним із напрямків роботи мала освітлення проблем дітей і молоді.

Куди звернутись?

"Я-людина, хоча ще дитина. І  байдуже, чи я тільки-но з'явилась  на світ, чи мені 5 місяців, чи 16 років. Я живу. Маю право жити. Я вслухаюсь  в світ, вдивляюсь в його, часом, не такі вже й добрі очі, вростаю в нього своїми думками, мріями, почуттями. Я стаю його  часткою. Нехай і малесенькою. Але  серед океану слів хтось почує  і мій голос. Нехай тихий, але  в ньому та незвідана сила, якої не збагнути Вам, дорослим, заклопотаним власними справами, турботами. Я особистість, і ви  маєте прислухатись до мене, почути, помітити мене! Я творю свій  світ, він схований десь далеко-далеко, на межі між вічністю і реальністю. І однаково, чи білий він, чи  чорний - ніхто не має право  нівечити його.

Я маю чисту душу. Не знищену гріхом, зрадою, заздрістю, не заплямовану підлістю, ненавистю і брехнею. Вона не стоїть на колінах перед блиском золотих монет, не прагне володіти імперіями, мільйонами людей, не торгує своєю честю та гідністю. Вона вільна від суєти. Ви можете насміхатись. Ви можете сто раз вторити "Ти ще мала. Що ж бо ти знаєш про своє життя." Та хай відповість Вам Господь: ". Коли не навернетесь і не станете, як діти, - не ввійдете в царство Небесне" (Євангеліє від св. Матвія 18:3).

Мені не байдуже горе пораненої пташки і скривдженої людини, розпач Землі, що задихається від диму електростанцій і хімічних заводів. Я ж бо вірю в казку, я ж бо переконана: добро перемагає зло.

Я - проти зла, проти воєн і насильства, проти фальші і лицемірства, проти сварок і образ. Зазирніть мені в вічі і збагнете: я хочу бачити світ лише добрим, щасливим, усміхненим. Не розбивайте моїх рожевих мрій. Бо ж, зрештою, не так вже й мало залежить від Вас.

Дитина

P.S. Хто ж, як не Ви, захистить  мене?"

Приблизно так би виглядав лист дитини до людини дорослої. А кому його адресувати? Як задовго чекати нам на цю відповідь? Та чи прийде вона? Чи знайде хвилинку вільного часу дорослий світ? До кого має звернутись дитина по допомогу?

У нашому законодавстві говориться, що держава захищає права дитини, дотримується Конвенції і контролює її дотримання. Але це все в ідеалі. Не існує ще в Україні такої організації, яка б дійсно постійно, системно захищала права дитини, відстоювала їх, контролювала дотримання Конвенції ООН про права дитини.

Так, існують, звичайно, служби у справах неповнолітніх, різні організації та органи, фонди та служби, але всі вони не несуть тієї лепти, яку б хотілося бачити. Багато зараз у засобах масової інформації друкують телефонів довіри, адрес різних організацій, але постійної, державної, керованої вищими органами організації, яка б насамперед захищала права дитини, немає.

Нащо ж тоді було приймати і ратифікувати Конвенцію ООН про права дитини, якщо діти не знають своїх прав, їх не дотримуються й дорослі?

Можливо, вірно зробили США, коли не прийняли Конвенцію, бо чесно признались, що не можуть гарантувати дотримання й виконання всіх прав та обов'язків перед дітьми.

Але надія є, зараз створений проект про утворення такої потрібної всім нам організації, але це лише проект, скільки його будуть узгоджувати та обговорювати ніхто не знає, але все ж таки це вже щось.

Поки що якусь частину обов'язків цієї майбутньої організації виконують інші органи. Це служби у справах неповнолітніх - спеціальні органи, які існують крім органів опіки та піклування, прокуратури і суду, для захисту справ неповнолітніх в кожному місті чи районі.

Згідно із законом України такі Служби у справах неповнолітніх створюються при місцевих радах народних депутатів. Співробітники цих служб ведуть облік так званих "неблагополучних сімей" і слідкують за розвитком неповнолітніх у цих сім'ях.

Інформацію про дітей з цих сімей служби можуть отримати від шкіл, поліклінік, і також самих неповнолітніх, які звертаються до них безпосередньо або використовують телефони довіри. По находженні сигналу про порушення батьками (чи особами, які їх замінюють) прав дитини Служба у справах неповнолітніх створює комісію у складі працівника Служби, спеціаліста у справах дитинства, психолога, а іноді і працівника міліції, і відвідує помешкання, де проживає неповнолітній з сім'єю. Члени комісії проводять бесіду з батьками, родичами, сусідами, а також, з дозволу батьків, з самими неповнолітніми.

У разі, якщо конфлікт не вдається ліквідувати за допомогою бесід та інших заходів впливу, служба у справах неповнолітніх має право звернутись до прокуратури чи суду для порушення справи про позбавлення батьківських прав. У виключних випадках, коли існує реальна загроза життю чи здоров'ю дитини, служба у справах неповнолітніх може негайно вилучити дитину з сім'ї до вирішення судом справи про позбавлення батьківських прав. Разом з тим, треба розуміти, що кожен таких випадків є дуже складним для тих, чиї долі він зачіпає, так і для соціальних працівників.

Корисні адреси

Зараз в Україні спостерігається багато випадків дискримінації прав людини і дитини. Але куди звернутися, щоб дістати допомоги? Населення не знає відповіді на це питання. Тому в пригоді можуть стати адреси деяких міжнародних та інших організацій, створених чи акредитованих в Україні, які займаються вивченням та захистом прав людини або сприяють цьому. Ось деякі з них:

Рада Європи (Council of Europe)

BP 431 R6, F-67006, Strasbourg Cedex, France.

Тел.: +33 88 412000

Європейська фундація прав людини (European Human Rights Foundation)

70, Avenue Michelange, B-1040 Brussels, Belgium

Тел.: +32 2 736 8405

Всесвітня асоціація "Школа як знаряддя миру" (The World Association for the School as an instrument of Peace (EIP))

5 rue de Simplon, CH - 1207 Geneva, Switzerland

Тел.: (41 22) 736 44 52

Європейський культурний фонд (European Cultural Foundation)

Jan van Goyenkade 5, 1075 HN Amsterdam, The Netherlands

Тел.: +31 20 676 0222

ЮНІСЕФ - Великобританія; Фонд порятунку дітей (UNICEF - UK; Save The Children Fund).

UNICEF-UK, 55 Lincoln's Field, London WC2A 3NB, UK

Українські організації:

Українська асоціація "Міжнародна Амністія"

293720, м. Дрогобич, майдан Ринок, 6, офіс  УАМА

Тел: (03244) 3-83-29;

Представництво ООН в Україні

252015, Київ, вул. Січневого Повстання, 6

Тел.: (044) 293-93-63

Міжнародний фонд "Відродження"

254053, Київ - 53, вул. Артема, 46

Тел.: 216-25-96

Всеукраїнський комітет захисту прав людини

Київ, вул. Косіора, 10

Тел: 216-73-10

Міжнародне Товариство з прав людини

Київ, площа Лесі Українки, 1/214

Тел.: 296-82-95

Центр інформації і документації Ради Європи

Київ, вул. Сакса ганського, 41

Тел.: 228-77-79

Українська Правнича Фундація (Український центр з прав людини)

250005, Київ, вул. Червоноармійська, 64; Тел.: 227-3518, 224-35-18

                                             

 

                                             Висновок

21-22 березня 2001 року в Києві проводилась  Перша національна конференція "Змінимо  світ разом з дітьми". Проведення  такої конференції - один з елементів  підготовки України до Спеціальної  Сесії Генеральної Асамблеї ООН, яка відбулася у вересні цього року. Сесія підводила підсумки останнього десятиріччя, дала оцінку виконання зобов'язань, що були взяті урядами країн, які ратифікували Конвенцію про права дитини, і визначала пріоритетні напрями глобальної політики стосовно дітей. Сьогодні вже не достатньо просто змінювати світ в інтересах дітей, сьогодні вже йде мова про те, щоб змінювати світ разом з дітьми. Для цього треба слухати, що кажуть молоді люди, треба надавати їм можливість висловлювати свою думку і брати участь у прийнятті рішень, що торкаються їх життя. Настав час перейти від доброчинності стосовно дітей до визнання того, що кожна дитина, як і кожна людина, має власні права.

Я переконана, що починати змінювати суспільство треба з молоді, із забезпечення прав, гарантованих Конвенцією. Таких прав, як право на вільне висловлювання своїх думок, своїх поглядів на різні проблеми, право бути вислуханим і право приймати рішення, впливати на процеси в суспільстві. Механізми для забезпечення цих прав існують не тільки в державі, а й в молодіжному та дитячому оточенні - в розвитку шкільного самоврядування, залученні дітей до обговорення суспільних проблем, які безпосередньо їх стосуються. Коли, наприклад, ухвалювалося рішення стосовно проведення шкільної реформи, ніхто не поцікавився думкою школярів. Вважаю, що в цьому випадку слід би послухати учнів і врахувати їхні побажання.

Коли я починала працювати над цією роботою, я навіть і не знала, скільки прав має по законодавству дитина, як вони регулюються, якими документами вони проголошуються та ін. У процесі роботи я прочитала багато різної літератури, періодичних видань, по-новому подивилася на класичні літературні приклади.

 Сподіваюсь, що цією роботою зацікавляться дорослі - батьки, вчителі, працівники органів влади. Велику користь мають наведені в роботі адреси різних міжнародних і українських організацій, що можуть захистити дітей у випадках порушень їхніх прав. Мені вдалося зібрати ці адреси з різних джерел (газети, Internet, інформаційні бюлетені та ін.). Ця робота буде цікавою працівникам ЗМІ, тому що тут наведені обов'язки журналістів та етичні норми при висвітленні прав дітей та самих дітей.

Ми перебуваємо у періоді трансформації, не тільки політичної, але й культурної. У нас зараз суспільна криза - і вона відчутно позначається на молоді. Однак нинішня молодь вже зробила ковток свободи - тому зміни на гірше вже не зможуть відбуватися.

Історичний розвиток прав дитини